Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 4. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ в другій половині XVI ст. БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 р.

Назвіть справи, якими в суспільстві займається церква. Поясніть, чому для суспільства дуже вагома духовна єдність.

1. Становище церкви

Українське православ’я другої половини XVI ст. перебувало в етапі глибокого занепаду. Він був зумовлений кількома причинами. По-перше, православна церква втратила державну підтримку, на яку вона завжди опиралася в Київській державі та Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському. У Польській державі православ’я зазнавало дедалі більше утисків.

По-друге, православна українська церква не могла сподіватися й на підтримку історичного центру православ'я Константинополя. Завойований турками-мусульманами, він не міг більше бути дієвим заступником для українських православних.

Тим часом славу Константинополя наполегливо перебирала па себе Московська митрополія. У 1589 р. її митрополит домігся титулу Патріарха Московського та всієї Русі. Формулювання «всієї Русі» дуже чітко виказувало зажерливі наміри Московського царства щодо України, її церкви та народу.

По-третє, серед православного духовенства тоді постійно скорочувалося число людей морально чистих, освічених, щиро відданих високій справі служіння Богу та громаді.

Найбільш згубно на священиків впливало право монарха призначати єпископів, як тоді казали: «подавати хліби духовні». Таким чином усі десять православних єпископів були повністю залежні від польського короля.

Над духовенством нижчого рівня тяжіла влада феодалів, на чиїх землях стояли православні храми. Землевласники мали право патронату право на власний розсуд призначати чи відсторонювати священиків. Це право перетворювалося на справжнє переслідування православних, якщо шляхтич змінював віру.

Такі порядки повністю суперечили звичаям православної церкви, за якими всі церковні служителі обиралися громадами, які спостерігали за духівниками в повсякденному житті та церкві й брали до уваги християнські чесноти, моральність, освіту кандидатів, відданість справі.

Право ж «подання хлібів» і патронат землевласників давали можливість багатьом негідним пролазам нехтувати думкою релігійних громад, здобувати церковні посади, використовуючи зв’язки й гроші, улесливість і обман.

Резиденція константинопольських патріархів. Гравюра. XVXVI ст.

Історичний факт

Свої посади призначені «духівники» розглядали лише як засіб легкого збагачення. За висловами сучасників, вони були не святителями, а «сквернителями», яких «скоріше можна було зустріти в корчмі, аніж у церкві». Траплялося, що боротьба за єпископські кафедри переростала на справжню війну з облогами, штурмами, гарматними обстрілами. Нерідко єпископів, архімандритів притягали до суду за вбивства, розбої, насильство, двоєженство, роздавання церковних скарбів і маєтностей родичам, збагачення за рахунок розпродажу церковної власності та святинь.

Чим пояснити, що така поведінка в суспільних «верхах» проявляється й досі?

Таке підпорядкування світським властям вело до морального розкладу духівництва, його віддалення від свого народу. До цього додавалася й неосвіченість православних священиків. Вона стала особливо помітною на тлі все активнішої діяльності ордену єзуїтів. Вони бралися за навчання дітей усіх віросповідань. Але разом з міцними знаннями поступово прищеплювали учням почуття відданості католицтву. Тому переважна більшість вихованців єзуїтів непомітно спольщувалася, зрікалася батьківської мови й віри, а потім свідомо переходила в католицизм.

Історичне джерело

Єзуїтське шкільництво, яке відривало дітей від рідних коренів, гостро критикували патріотичні українці. Ось що казав про навчання в єзуїтів волинський шляхтич у 20-і роки XVII ст.: «Аж ти дав синка свого, дав до.. .школи, а звелів до навчання ...єзуїтів. Аж вони там твого синка русинка ошукали... Аж тепер і на віру свою святую правдивую яко пес щекає, і на тебе, батька, і на матір на свою, і на увесь рід свій, і віри, і язика свого многославного святого зрікається...»

Від яких національних ознак часто відмовлялися учні єзуїтських шкіл? Які твори ви читали, де автори висміюють зречення своєї мови, традицій тощо?

Незважаючи на складні внутрішні та зовнішні обставини, не всі православні приречено й бездумно чекали на зникнення православ’я.

2. Розвиток полемічної літератури

Посилюючи наступ па православ’я, католицька церква почала поширювати думки про його відсталість і некультурність. У 1577 р. єзуїт Петро Скарга опублікував книжку «Про єдність церкви Божої під єдиним пастирем». У ній він доводив, що православ’я перебуває в безнадійному становищі, оскільки «за допомогою слов’янської мови ніколи не можна пізнати істину». Нібито співчуваючи «обдуреному руському народові», єзуїт пропонував єдиний вихід поєднання в унію з Римом. Але під поняттям «унія» П. Скарга проповідував не рівноправне існування двох однаково авторитетних церков, а відречення православних від своєї віри й навернення до католицизму.

Я. Матейко. Петро Скарга під час проповіді. 1864 р.

Відверта зневага до православ’я й підступне витлумачення унії викликало справедливе обурення. Проте священики з низьким рівнем освіти не могли дати гідної відсічі єзуїтам і просто відмовчувалися.

Історичний факт

Коли єзуїти повели наступ на православне віровчення й успішно перемагали, православні або відмовчувалися, або. як похвалявся єзуїт П. Скарга, «не можучи нічого відповісти на його докази, заможні русини просто скуповували й палили його книгу».

Які засоби, на вашу думку, припустимі для захисту віровчення, яке сповідуєш?

Ситуація змінилася, коли своє слово сказали православні церковні діячі, згуртовані навколо Острозької академії. Вони вступили з єзуїтами в богословську полеміку, тобто наукову інтелектуальну суперечку. Відтоді православні боролися проти єзуїтів не спаленням книжок, а логічними доказами викривали нешляхетність, облудність пропозицій єзуїтів і обґрунтовували справедливість своїх поглядів.

Ф. Христофор. Титульна сторінка «Апокрисиса». Острог. 15981599 рр.

Так виникла церковна полемічна література. Першою її ластівкою став видатний твір Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» (1587).

Сильним поштовхом до нової хвилі полеміки стали рішення Берестейських соборів 1596 р. Уже наступного року вийшла друком праця Христофора Філалета «Апокрисис» (від грецьк. apokrisis відповідь), спрямована проти Берестейської унії. Цей трактат і за змістом, і за обсягом (334 сторінки) перевершив усі полемічні твори того часу.

«Тренос» («Плач») Мелетія Смотрицького піднявся до такого рівня розвінчання несправедливої політики варшавського двору, що король наказав знищити тираж книжки, проте не встиг, її вже поширили між читачами.

Полеміка (від грецьк. polemikos войовничий, ворожий) — суперечка при обговоренні наукових, літературних, релігійних або інших питань.

Полемісти Захарія Копистенський у «Палінодії» та Іван Вишенський у «Посланнях» виступали проти втручання польського уряду в справи православної української церкви. Вони розглядали й питання соціальної несправедливості: нерівноправність, гноблення та визиск людини людиною, одного народу іншим. Ці теми особливо гостро звучать у творах І. Вишенського. Зокрема, у «Посланні до єпископів» він викриває вище духовенство як користолюбців, які забули Бога, а «на місцях святих лежачи, гроші збирають».

У ході релігійної полеміки було опубліковано 2030 творів. Їх ретельно читали й обговорювали при дворах православних магнатів, у маєтках шляхтичів, на зборах братств. Ці твори захищали православ'я, закликали до розвитку освіти, шукали причини занепаду українства, пропонували шляхи його відродження. Тому читання й обговорення полемічних творів сприяли зміцненню самосвідомості українців.

Невідомий автор. Мелетій Смотрицький. XVIII ст.

3. Підготовка та проведення Берестейських соборів 1596 р.

Занепокоєне долею рідної церкви вище духівництво, православні шляхта та магнати дедалі більше схилялися до укладення унії між українською православною та католицькою церквами. Вони сподівалися на те, що рівноправний союз покладе край тиску католицької церкви, підтримуваної польською державою, дасть відсіч зазіханням Московського патріархату, відновить авторитет православної церкви й повагу до єпископів, упровадить серед православних священиків порядок і дисципліну, підніме рівень освіти, зміцнить мораль духівників. Православну шляхту більше не обминатимуть при службових призначеннях, а міщан перестануть переслідувати в містах.

На жаль, польські можновладці не бажали надавати православній церкві рівного становища з католицькою. Об’єднання вони розуміли лише як навернення православних до католицизму.

Невідомий автор. Захарія Копистенський. XVII ст.

Невідомий автор. Іпатій Потій. XVII ст.

Православні владики цілих п'ять років виношували плани реформування церкви й укладення унії з Римом і не втаємничували у свої наміри майже нікого з мирян. Улітку 1595 р. для укладення акту унії з Папою Римським Климентом VIII було відряджено двох найактивніших поборників унії єпископа Володимирського Іпатія Потія та єпископа Луцького Кирила Терлецького.

Ватикан пообіцяв задовольнити майже всі вимоги українського єпископату. Водночас Папа Римський не розглядав унію як об’єднання двох окремих церков, а як «примирення й навернення руських єпископів до католицької церкви» після «засудження і відкинення єресей, помилок і схизм».

Для того щоб затвердити й оголосити акт про укладення унії, підписаний українськими єпископами та Папою Римським, було оголошено про скликання 16 жовтня 1596 р. собору в м. Бересті (нині м. Брест, Білорусь).

Невідомий автор. Кирило Терлецький. 1885 р.

Звістка про скликання собору, який затверджуватиме унію, збурила українське суспільство. Воно розділилося па прихильників і противників унії. Головними причинами невдоволення унією стали: утаємниченість підготовки й ведення переговорів з Ватиканом та згода з поглядами Папи Римського щодо самої сутності унії.

Історичний факт

Запеклу агітацію проти унії очолив Василь-Костянтин Острозький. Він назвав єпископів-укладачів унії «вовками в овечій шкурі», які зрадили свою паству. Князь закликав протестантів виступити проти уряду Речі Посполитої і навіть заявив про готовність виставити для боротьби 1520-тисячне військо.

Поміркуйте, чому В.-К. Острозький усе-таки утримався від застосування сили.

Василь-Костянтин Острозький. Портрет кінця XVI cт.

Усі події та заяви свідчили про те, що добровільного об’єднання церков не відбудеться. На призначений день до м. Береста прибули представники обох сторін. Україна й Білорусія ніколи ще не бачили таких велелюдних зборів духовенства, підтриманого представниками братств, міських громад і шляхтичами. Обидві сторони мали вигляд справжніх військових таборів. Навколо Береста стояли гармати й обози. На щастя, до збройного конфлікту не дійшло, але й згоди сторони теж не досягли.

Тому 18 жовтня відбулося відразу два собори. Прихильники унії за участю короля й представників Риму зібралися на собор у церкві Св. Миколая для проголошення унії з римською церквою. Противники унії зібралися на свій окремий собор, щоб засудити унію та єпископів-відступників.

Медаль Папи Римського про відвідання Риму українськими єпископами

Отже, Берестейська унія 1596 р. не принесла злагоди в релігійне життя України й не поєднала церкви. Навпаки, поряд із двома церквами православною й католицькою з'явилася третя греко-католицька (уніатська). Рішення уніатського Берестейського собору король визнав, але водночас зневажив рішення православного Берестейського собору. Це означало, що король поставив православну церкву поза законом. Цс стало причиною ворожнечі та взаємного ослаблення українських православних християн.

Собор збори, з’їзд представників духовенства християнської церкви.

4. Утворення греко-католицької церкви

Затвердження попередньої згоди єпископів Іпатія Потія та Кирила Терлецького про укладення унії на умовах, запропонованих Папою Римським Климентом VIII, стало початком заснування греко-католицької церкви.

Нова церква погодилася на підпорядкування Папі Римському; визнала ряд католицьких догматів, уключаючи й догмат про походження Святого Духа «від Отця та Сина», а не лише «від Отця», як це прийнято в православному богослів'ї

Разом з тим уніатська церква зберегла від православ'я церковні обряди, свята, таїнства, особливості будівництва храмів, виготовлення іконостасів, манеру церковного співу. Мовою богослужінь залишалася церковнослов’янська. Уніатським єпископам пообіцяли надати місця в сенаті (верхній палаті сейму Речі Посполитої).

Король Сигізмунд ІІІ рішуче підтримав уніатів і 15 грудня 1596 р. своїм універсалом затвердив рішення уніатського собору в м. Бересті. Греко-католицьке духівництво, як і католицьке, звільнялося від сплати податків. За прибічниками унії офіційно закріплювалися вищі церковні пости, монастирі та їхні маєтки. Шляхта уніатського віросповідання зрівнювалася з католицькою й отримувала право претендувати на всі державні посади.

Незважаючи па складні історичні обставини, уніатська церква, як і українська православна церква, зберегла українське національне обличчя. Проте боротьба, що розгорнулася між ними, завдала багато шкоди нашим співвітчизникам та Батьківщині.

Завдання та запитання

1. Назвіть внутрішньо- та зовнішньополітичні обставини послаблення православної церкви в Україні.

2. Перерахуйте чинники, які зумовили виникнення української полемічної літератури.

3. Як позначилися право «подання хлібів духовних» і право патронату землевласників опікуватися справами церкви на стані української православної церкви?

4. Порівняйте становище греко-католицької та православної церков одразу ж після Берестейських соборів.

5. Визначте обставини, які спонукали українських і білоруських єпископів розпочати перемовини про укладення унії з католицькою церквою.

6. Відтворіть історичну картину підготовки та проведення соборів у м. Бересті в 1596 р.

7. Чому дії єпископів, які погодилися на унію, викликали незгоду православних?

8. Доведіть, що питання, які порушували найвидатніші українські полемісти, мали тісний зв'язок із життям українського суспільства.

9. Визначте роль полемічної літератури в розгортанні національно-визвольного руху.

10. Поміркуйте над історичними уроками Берестейських соборів 1596 р. і поясніть, чому українці не зуміли досягнути згоди.