Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 37. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ Й ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ у другій половині XVIII ст.

Установіть відповідність. До складу яких держав входили українські землі протягом другої половини XVІІІ ст.?

1 Буковина

2 Волинь

3 Галичина

4 Слобожанщина

5 Закарпаття

6 Північне Причорномор’я

7 Стародубщина

8 Запорожжя

А Гетьманщина

Б Польща

В Молдова

Г Кримське ханство

Ґ Росія

Д Угорщина

Е Туреччина

Є Литва

Ж Пруссія

1. Становище Галичини

У ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Галичина стала одним із районів бойових операцій. Край був охоплений активним національно-визвольним рухом. Галицький шляхтич Семен Височан створив 15-тисячний Галицький полк. Проте виведення гетьманом своїх угруповань із західних територій надовго відірвало Галичину від тих історичних процесів, які відбувалися в Наддніпрянщині, і дуже ослабило справу українства.

Часті воєнні дії, шведська й московська окупації, сутички магнатів, татарські набіги, шляхетське свавілля та слабкість центральної влади Речі Посполитої призвели економічно розвинуті землі України до занепаду.

Після Національно-визвольної війни українство Галичини втратило політично найорганізованішу та національно найсвідомішу складову — православну шляхту. Під тиском судових переслідувань польської влади, відняття маєтків, усіляких обмежень вона покатоличилася й сполонізувалася.

Полонізації зазнавали також міста. Українське міщанство дедалі слабшало. Занепадали братства. У 1676 р. членам православних братств заборонили виїздити за кордон і підтримувати контакти з одновірцями — київським митрополитом, константинопольським і московським патріархами.

Надзвичайно ускладнилося становище міського населення. Деякі міста й майже всі містечка були приватною власністю польських чи спольщених магнатів і шляхти. Вони накладали на мешканців міст податки, займалися прибутковими промислами. Усе це розоряло міста, стримувало розвиток промисловості. У підпорядковане становище потрапляли насамперед українці, які не могли успішно конкурувати з іноземцями (поляками й німцями) у цеховому виробництві та великій торгівлі.

Основну частину залежного населення становили селяни, які поділялися на три групи. Лише кметі мали достатньо землі, щоб утримувати свої сім'ї. Малоземельні й безземельні селяни мусили батракувати — найматися на різноманітні роботи в багатих господарів. Переважна більшість їх перебувала в кріпацькій залежності та відпрацьовувала панщину.

Церковне життя краю. Останнім прихистком української культури в Галичині була православна віра. Тому польський уряд усіляко змушував православних ієрархів до прийняття унії. Наприкінці XVII ст. на цей крок відважився львівський православний єпископ Йосиф Шумлянський — енергійна, талановита людина з чітким усвідомленням своєї української сутності. Завдяки співпраці Й. Шумлянського з урядом на початку XVIII ст. уніатська церква стала панівною в Галичині. Проте ті політики, які сподівалися, що церковна унія з Римом етапе інструментом швидкого покатоличення й спольщення галичан, прорахувалися.

Українці Галичини протягом життя двох-трьох поколінь почали сприймати уніатську церкву як свою національну. Саме вона врятувала їх від повного спольщення, допомогла зберегти українську національну самобутність.

Кметь — селянин; в окремих місцевостях — заможний селянин.

2. Опришки

Важке соціальне й національно-релігійне гноблення викликало стихійний спротив народу. У Галичині, Закарпатті й Північній Буковині він проявився в діях опришків. Об'єднавшись у ватаги по 40—50 чоловік, опришки грабували поміщиків, купців, корчмарів та орендаторів. Найбільшого розмаху цей рух набрав у 30—40-х роках XVIII ст.

Найвідомішим і ненависним для шляхти провідником опришків став син бідного селянина із с. Печеніжина, що на Станіславщині, — Олекса Довбуш (1700—1745). Протягом 1735—1743 рр. він тримав у постійному напруженні шляхту Коломийського та сусідніх повітів.

Невідомий автор. Олекса Довбуш. Початок XIX ст.

Природні умови краю робили опришків нездоланними. Густі ліси й високі гори були їхнім надійним укриттям. Виручала й близькість кордонів трьох держав. Якщо опришки зазнавали тиску з боку польської влади, вони переходили до Молдови чи Угорщини, а потім поверталися назад. Не припинявся рух опришків і після смерті Довбуша. Лише реформи австрійського імператора Йосифа II, які дещо покращили умови життя селян, призвели до затухання руху.

3. Становище Буковини

Із занепадом Галицько-Волинського королівства в середині XIV ст. Буковина — складова частина давньоукраїнських земель — на чотири століття ввійшла до складу Молдовського князівства, яке перебувало під протекторатом Османської імперії. Однак вона зберегла відносини з Наддніпрянською та Західною Україною. Під час Національно-визвольної війни й облоги Львова військом Б. Хмельницького в його складі бився окремий Буковинський полк. Буковинці здобували освіту в навчальних закладах Києва, Львова та Луцька. У Буковинському краї також поширювався рух опришків.

Перебування Північної Буковини в складі Молдовського князівства сприяло збереженню православної віри. У 1774 р. внаслідок тривалих військових переміщень (маневрів), дипломатичних інтриг і міждержавних перемовин Буковину зайняли австрійські війська. Протягом 1774—1786 рр. вона перебувала під владою австрійської військової адміністрації. За декретом Йосифа II, у 1786 р. край було приєднано до складу Королівства Галіції та Льодомерії на правах одного з округів.

4. Становище Закарпаття

Після занепаду Галицько-Волинської держави Закарпаття перебувало в складі Угорщини, яка з 1526 р. потрапила під протекторат Туреччини. Перебуваючи під владою Угорщини, закарпатці втратили свої провідні верстви. Становище народу було настільки пригніченим, що його духовні провідники зазнавали такого ж феодального визиску, що й закріпачене селянство. На них накладали всілякі податки й «дари», примушували відробляти панщину, їхню рідню записували в кріпаки й карали як кріпаків. Навіть коли в середині XVII ст. українське духовенство погодилося прийняти унію, його соціальне й економічне становище не змінилося. Лише в 1723 р. священиків звільнили від панщини, покарань темницею, але не від сплати десятини.

Історичний факт

Коли єпископ Камеліс скликав «батьків» (місцева назва духівників) на собор до Маковиці, вони прибули в кожухах, інші в песках (у кожушках наверх руном), з тайстрами (торбами) через плечі, як звичайні селяни.

Важке становище спонукало закарпатців до активної участі протягом 1703—1711 рр. у національно-визвольній війні угорського народу на чолі з Ференцем II Ракоці проти Габсбургів. Чисельність українців у лавах повстанців доходила до 80 тис. Проте війна закінчилася поразкою. Закарпаття з Ужгородським і Мукачівським замками залишилися під владою Габсбургів. Замість очікуваної свободи, учасники визвольної боротьби зазнали розправи. Їхні землі дісталися прихильникам Габсбургів, які творили величезні латифундії і посилювали кріпосницький визиск селян.

Австрійський уряд сприяв переселенню на Закарпаття німецьких колоністів, насамперед ремісників. Створював для них пільгові умови господарювання, передавав кращі землі. Водночас уряд засновував казенні соляні, гірничорудні та лісові промисли.

Більшість селян утратила робочу худобу й не могла обробляти навіть свої мізерні наділи. Злидні штовхали їх до вирубки поміщицьких лісів, захоплення полів для збору врожаю, відмови від сплати податків. Відтак влада, зі свого боку, нарощувала силовий тиск на селян. Австрійський уряд призначив до сіл екзекуторів (виконавців) з вартовими («бандурами»), які стягали податки (контрибуцію).

Як і Галичина та Буковина, Закарпаття зберігало свою культурну самобутність завдяки уніатській церкві на Мукачівщині та православній церкві на Мараморощині.

Лише на початку 70-х років XVIІІ ст. намітилося певне покращення в становищі закарпатських українців. Насамперед Мукачівський єпископ Іван Брадач завдяки сприянню імператриці Марії-Терезії зумів домогтися самостійності для уніатського руського єпископства. Його наступник Андрей Бачинський обладнав в Ужгороді єпископську резиденцію, заснував духовну семінарію та богословський ліцей, бібліотеку на 9 тис. томів. Biнвідрядив кількох монахів до Києво-Печерської лаври ознайомитися з її життям і порядками, запровадив монастирські статути, а священиків зобов’язав вивчати руську мову. Як руський єпископ А. Бачинський отримав місце в імперському сеймі, а духовенство нарешті було звільнене від податків і влади панів-землевласників.

5. Поділи Речі Посполитої

Зміни в політичному становищі західноукраїнських земель. Унаслідок першого поділу 1772 р. Австрії дісталася Галичина. У 1774 р. внаслідок боротьби з Туреччиною Австрія отримала Буковину. Починаючи від 1711 р. під владою Габсбургів уже перебувало Закарпаття. Отже, Західною Україною майже повністю заволоділа Австрійська імперія. Вона запровадила нову систему управління, яка ґрунтувалася на службі дисциплінованих і підпорядкованих імператорському центру чиновників.

Ця заміна відбулася під час створення окремої провінції під назвою Королівство Галіції і Льодомерії. До її складу ввійшли Східна Галичина, заселена українцями, та Західна Галичина, заселена поляками. Центром провінції було визначено Львів, або, на австрійський лад, Лемберг.

Австрійський освічений абсолютизм і становище селян Західної України. За часів освіченого абсолютизму Марії-Терезії (1740—1780) та її сина Йосифа ІІ (1780—1790) становище селян Західної України значно покращилося. У 1766 р. Марія-Терезія чітко визначила перелік і розміри селянських повинностей. Селяни отримали право переселятися. Їхніх дітей було звільнено від підданства папам. Кметі отримували у власність землю, хату й частину лугових сінокосів. Селянам було дозволено користуватися лісами та пасовиськами. Суд над селянами чинили папи, але обов’язково в присутності місцевого урядовця як свідка.

У лютому 1782 р. імператор Йосиф II звільнив селян від особистої залежності. Селянин і пан визнавалися рівними перед судом. Тепер суд над селянином мав здійснювати не пан, а суддя. Закон надавав селянину елементарні громадянські права: самостійно приймати рішення про одруження, переселятися, обирати професію, передавати своє майно в спадщину, навчати дітей грамоти в сільській школі або ремесла в місті.

У 1789 р. імператор проголосив скасування панщини й замінив її чиншем. Селянинові мало залишатися 70 відсотків від його прибутку.

Однак, незважаючи на зміни, західноукраїнські землі залишалися аграрними й підпорядкованими промислово розвинутим провінціям Австрійської імперії.

Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII ст. в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «зверху» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Завдання та запитання

1. Опишіть загальну картину суспільно-політичного, економічного та духовного життя Галичини протягом середини XVII — середини XVIII ст.

2. Охарактеризуйте становище Буковини та Закарпаття.

3. Покажіть на історичній карті території Галичини, Буковини та Закарпаття, найактуальніші на той час історико-географічні об'єкти.

4. За допомогою словника з’ясуйте значення понять «екзекутор», «контрибуція», «кметь», «чинш».

5. Охарактеризуйте становище суспільної верстви, завдяки якій народ Західної України зберігав свою самобутність.

6. Оцініть діяльність Львівського православного єпископа Йосифа Шумлянського.

7. З’ясуйте причини виникнення опришківського руху.

8. Опираючись на конкретні приклади, дайте оцінку політики освіченого абсолютизму стосовно західноукраїнських земель.

9. Доведіть, що становище українців Закарпаття було найважчим, порівняно з іншими західноукраїнськими землями.