Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 36. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ в другій половині XVIII ст.

Пригадайте поему Т. Шевченка «Гайдамаки». Чому поет не радів з приводу здобуття гайдамаками Умані?

1. Соціально-політичне та економічне становище в Правобережній Україні

На початку XVIII ст. на Правобережжі було ліквідовано відроджений С. Палієм і зміцнений та розширений І. Мазепою полково-сотенний устрій. Договори, які уклали Росія, Туреччина та Польща в другому десятилітті XVIII ст., повертали Правобережну Україну під владу польської корони.

Сюди знову прийшли польські магнати й шляхтичі, які прагнули якнайшвидше відновити старі порядки. Щоб залюднити землі, магнати й шляхтичі надавали переселенцям пільгові «слободи». На Правобережжя потягнулися селяни із Західної Волині, Полісся. Галичини, Гетьманщини. На руїнах колишніх сіл виростали нові.

Переселенці створювали господарства, а шляхтичі терпляче очікували, поки минуть «пільгові роки», щоб знову посилити визиск і навернути православних «схизматиків» до католицтва. Вони примушували православних зрікатися своєї віри, зневажали українську культуру й мову.

2. Розгортання гайдамацького руху

Погіршення становища викликало спротив українського народу. Незадоволені або знову йшли в Гетьманщину, Молдову та Туреччину шукати собі щастя-долі, або згуртовувалися для помсти своїм любителям.

Стихійний рух проти гнобителів на Правобережжі отримав назву гайдамацький. Народ називав учасників руху коліями, левенцями, дейнеками, опришками. Вони нападали на панські маєтки, на торговців і заможних людей, але не чіпали бідних. Тому користувалися співчуттям селянства, яке дивилося на них як на месників за свої кривди.

У 1734 та 1750 рр. гайдамацький рух переріс у селянські повстання, що охоплювали значні території Правобережжя. Розгортанню гайдамацького руху сприяло також близьке сусідство із Запорожжям. Запорозькі степи й ліси, вибалки, прибережні печери й різні потаємні місця були гайдамакам добрим сховищем від переслідувачів. Рядові козаки допомагали їм зброєю та кіньми. Дуже часто запорожці виступали ядром гайдамацьких загонів.

Невідомий художник. Портрет гайдамаки. XVIII ст.

Перезимувавши в домівках чи сховищах на Запорожжі, загони гайдамаків з ранньої весни до пізньої осені влаштовували несподівані напади на феодальні маєтки, палили їх, нищили документи, відбирали майно в орендаторів, корчмарів і всіх тих, кого вважали гнобителями. Фактично гайдамаки вели справжню партизанську війну проти шляхти.

Історичний факт

«Один гайдамака, — писав польський ксьондз, — увірвавшись у розташування поляків, міг за хвилину розігнати сорок чоловік, заподіявши кожному з них або рану, або смерть... На 50 гайдамаків треба було наших 200—300 і більше, щоб з ними справитися. Ніколи вони не піддалися б рівній або лише трохи більшій силі».

Гайдамаків морально підтримувало й переслідуване православне духовенство, очолене ігуменом Мотронинського монастиря Мельхіседеком Значко-Яворським. Монастирі Південної Київщини — Мотронинський, Медведівський, Жаботинський, Лебединський та iн., що були розміщені серед густих лісів поблизу Запорожжя, — ігумен перетворив на осердя руху за повернення правобережних сільських громад до православ'я. 1765 р. його приймала Катерина II й пообіцяла домогтися від польських властей припинення переслідувань православних. Як небезпечного релігійного діяча 1766 р. польські власті кинули отця Мельхіседека до в’язниці. Завдяки заступництву церковного керівництва та царського уряду він був звільнений. Ці події посіяли в майбутніх повстати в сподівання, що їх обов'язково підтримає російська влада.

Опришки — учасники народно-визвольної боротьби проти феодально-кріпосницького гніту шляхти.

Гайдамаки (від турецького гайде — гнати, чинити свавілля) — повстанці проти соціального та національного гноблення на Правобережжі XVIII ст.

3. Коліївщина

Причини повстання. Найпотужнішим став третій вибух гайдамацького руху — Коліївщина.

У 60-х роках XVIIІ ст. па Правобережжі, насамперед на Південній Київщині, закінчувалися пільгові терміни «слобід», які надавалися на 15, а то й 30 років. Тому незадоволення кріпосницьким гнобленням різко посилилося.

Польська світська й церковна влада знову посилила наступ на православ’я. Православних священиків за найменшу провину кидали до в’язниць, немилосердно били різками, усіляко знущалися, поки ті не переходили до унії. Але піддавшись тиску, вони продовжували ненавидіти нове релігійне оточення. Так все густішого ставала атмосфера взаємної недовіри та ненависті.

Безпосереднім поштовхом до повстання стали міжнародні події. На початку 1768 р. польські шляхтичі виявили незадоволення втручанням Росії у внутрішні польські справи та політикою короля, який під тиском царського уряду підписав указ про зрівняння в правах з католиками православних і протестантів.

Польські опозиціонери не визнали цей документ. Вони об'єдналися в збройні союзи (конфедерації), найсильнішою з них стала Барська (від м. Бар на Поділлі) конфедерація, і виступили під гаслами захисту католицизму, прав шляхти, звільнення Польщі з-під імперського тиску Росії.

Однак їхній патріотизм поєднувався з релігійним фанатизмом. Не маючи сил боротися з російськими військами, фанатичні шляхтичі виступили в «хрестовий похід» проти українців Правобережжя. Вони руйнували православні храми та святині, катували духовенство, громили села й міста.

Цим одразу ж скористалася Російська імперія для давно задуманого просування на Захід. Російський уряд оголосив себе захисником православних і послав військовий корпус розбити збройні формування фанатиків. Російські загони оточили головні сили конфедератів у Бердичеві. Присутність і бойові дії російських військ мешканці Правобережжя розцінили як допомогу в боротьбі за православ’я й визволення з-під гніту шляхти. У народі поширювалися чутки про «золоту грамоту» Катерини II. Вона, нібито, містила наказ запорожцям і селянам допомагати російському війську винищувати ворогів православ’я.

Початок повстання. Політичну ситуацію, яка виникла, дуже вдало використали керівники повстання. У березні 1768 р. вони зібралися в Мотронинському монастирі, відомому центрі православного руху, очоленому відважним ігуменом Мельхіседеком. Організатори повстання направили посланців на Запорозьку Січ і Правобережжя із закликами до збройного виступу. Очолив повстання М. Залізняк.

Район поширення Коліївщини. 1768 р.

Ватажок повстанців Максим Залізняк народився на початку 40-х років XVIII ст. в селянській родині в м. Медведівці на Чигиринщині. У 13 років пішов на Січ. У 1767 р. став послушником Онуфріївського монастиря, а навесні 1768 р. перейшов до Мотронинського монастиря.

Невідомий автор. Максим Залізняк. XVIII ст.

26 травня 1768 р. загін гайдамаків очолений М. Залізняком виступив з урочища Холодний Яр, що в Чорному Лісі біля Чигирина. До нього охоче приєднувалися загони повсталих селян і міщан. Вони взяли під контроль усю Південну Київщину й рушили до Умані — головної твердіші польської влади на Поділлі.

Основною силою, що обороняла місто, був загін надвірних козаків, який очолив сотник Іван Ґонта. Він народився в селянській сім'ї, поступив на службу до надвірної сотні магнатів Потоцьких, дослужився до сотника. У винагороду за службу І. Гонта отримав два села й ніби пов’язав свою долю зі шляхетською верствою.

С. Васильківський. Сотник Іван Ґонта. 1916 р.

Коли загони М. Залізняка наблизилися до переповненої втікачами Умані, йому назустріч виступив загін І. Ґонти, але замість дати бій, сотник із загоном приєднався до гайдамаків. Перехід І. Ґонти на бік повстанців визначив страшну долю багатьох уманських біженців. У ніч з 9 на 10 червня гайдамаки здобули місто й знищили понад 2 тис. польських шляхтичів.

Державотворчі зусилля керівників Коліївщини. Керівники повстання не були бунтівниками, які «хмеліли від вражої крові». Вони провели в Умані загальну раду, яка проголосила М. Залізняка гетьманом, а І. Ґонту — уманським полковником. Ватажки повстання створили «управительку резиденцію над містом Уманню та всією Уманською губернією». Вони розіслали свої «хартії» (грамоти) на Білоцерківщину, Поділля, Брацлавщину, Волинь. Залізняк проголосив звільнений край Гетьманщиною, мешканців — козаками й закликав їх до виконання козацької служби.

Звільнену територію було поділено на 16 сотень. Максим Залізняк почав створювати дисципліноване військо. Його чисельність становила 2 тис. вояків. Це були насамперед запорожці й надвірні козаки І. Ґонти. Під проводом М. Залізняка «з 30 прапорами й 15 гарматами» військо урочисто ввійшло до Умані. Військовий осавул ніс полковницький пернач, козаки несли велику корогву та кілька менших прапорів.

Максим Залізняк не допускав зловживань і розбою на повстанській території. «Управительна резиденція» застерігала від насильств над торговцями, намагалася убезпечити їхнє пересування видачею їм паспортів.

Історичне джерело

До наших днів дійшов універсал М. Залізняка від 13 червня 1768 р.: „Я, Максим, полковник Низового Запорозького Війська, даю від себе документ Федору — осадчому містечка Теплика, аби він мав і інших громад ключа від того містечка в доброму стані утримував: як то я, аби мав владу судити, радити й у всіляких випадках добре справувати, добрим добре воздавати, а злих бунтівників киями карати, а міщанам та іншим громадам ключа вищеописаного містечка наказую, аби йому в усіляких випадках слухняні були, бунтів між собою не робили. При цьому будьте здорові».

Кінцевою своєю метою повстанці бачили об'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдиній Гетьманщині в складі Російської імперії.

Придушення повстання. Спочатку російська влада прихильно ставилася до повстанців. Адже ослаблення польської влади відповідало імперським інтересам Росії. Проте наростання масштабів повстання, його спрямованість на ліквідацію кріпосництва, ідея відновлення Гетьманщини на обох берегах Дніпра змусили російський уряд змінити своє ставлення до гайдамаків.

Тим часом один із гайдамацьких загонів, переслідуючи шляхту, перетнув кордон і спалив турецьке місто Балту. Турки пригрозили війною, до якої Росія ще не була готова. Щоб уникнути воєнного конфлікту з Туреччиною, Росія вдалася до рішучих дій.

Увечері 25 червня російське командування запросило М. Залізняка та І. Ґонту нібито на бенкет й заарештувало їх. Потім заарештували й 900 гайдамаків. Решта розбіглася. До кінця липня основні вогнища повстання були ліквідовані.

Розправа над повстанцями. Івана Ґонту та ще 846 полонених як підданих Речі Посполитої було передано польському уряду. У с. Кодні поблизу м. Житомира відбувся головний суд, інший діяв у с. Серби на Поділлі. Майже всіх заарештованих після лютих тортур було страчено. Мученицьку смерть також прийняв І. Ґонта.

250 гайдамаків, вихідців із Запорожжя, разом із М. Залізняком як підданих російського царя судили й карали в Києві. У присутності турецьких спостерігачів їх нещадно відшмагали нагаями, вирвали кожному ніздрі, розпеченим залізом затаврували лоб і щоки. Після екзекуції гайдамаків вислали на довічну каторгу в Сибір.

5. Зміни в політичному становищі правобережних земель

До початку 70-х років XVIII ст. Польська держава через постійну боротьбу за владу окремих магнатів, конфедерацій, небажання розв'язати національне та релігійне питання на Правобережній Україні значно ослабла. Цим скористалися Росія, Австрія та Пруссія. У 1772 р. вони провели перший поділ Польщі. Згідно з ним, Австрія заволоділа Галичиною. У 1793 р. Пруссія та Росія провели другий поділ Польщі. До Російської імперії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина.

У 1795 р. Пруссія, Росія та Австрія провели третій поділ Польщі, за яким до Росії було приєднано Західну Волинь і Берестейщину. З переходом Правобережжя під владу Росії воно було поділене на три губернії: Київську, Подільську та Волинську. Царський уряд скасував унію. Понад 1 млн селян протягом 1794—1795 рр. перейшли в православне віросповідання.

Щоправда, соціально-економічне становище українців не поліпшилося. На Правобережжя було поширено чинність жалуваної грамоти дворянству 1785 р. та всього російського законодавства. Опираючись на російські закони, більшість польських власників зберегла свої маєтки й кріпаків українських селян. Не кращими за них етапи й нові російські власники маєтків.

Наслідком імперської політики Росії стало відновлення єдності між Правобережжям із Лівобережжям. Цс суттєво обмежило польсько-шляхетське національне та релігійне гноблення, сприяло посиленню економічних і культурних зв'язків між обома берегами Дніпра. Водночас Росія забезпечила собі сприятливі умови для колоніального гноблення українського народу.

Історичне джерело

У шляхетських колах Правобережжя XVIII ст. циркулював «Проект знищення Русі». Серед рекомендацій була й така: «Найбільш уперті русини з простонароддя та інші вперто підтримують тих, хто вміє читати своє письмо. Слід усунути причини упертості. ... Адже ж навчений у простій селянській школі хлоп утікає за декілька десятків миль із підданства та шукає волі... Потрібно отож в інструкції для економів і адміністраторів унести рекомендації... щоб привчали селянських дітей не до книжок, а до плуга, сохи й до ціпа».

Поміркуйте, чому освічена людина не терпить гноблення й визиску.

Завдання та запитання

1. Охарактеризуйте соціально-політичне й економічне становище Правобережної України в другій половині XVIII ст.

2. Поясніть причини соціальних конфліктів і протистояння на Правобережжі зазначеного часу.

3. Скориставшись підручником і словниками з'ясуйте, від яких українських чи іншомовних слів утворилися слова «гайдамака», «левенець», «дейнека», «опришок».

4. Покажіть на карті території поширення гайдамацького руху. Близькість до якої історико-географічної області сприяла розгортанню гайдамацького руху на Правобережжі?

5. Скориставшись історичною картою, покажіть, які територіальні зміни відбулися під час поділів Польщі.

6. Поясніть, у якому взаємозв'язку перебували гайдамаки, запорожці, православні священики Південної Київщини.

7. Охарактеризуйте постаті провідників Коліївщини, їхні державотворчі зусилля.

8. Як би ви оцінили роль російської володарки в подіях навколо розгортання й придушення Коліївщини.

9. З'ясуйте, як поділи Польщі позначилися на долі українства.

10. Уявіть себе дослідником гайдамацького руху, який вирішив з’ясувати причини дій, що вчинили гайдамаки та каральні польські сили стосовно один одного й вивести з тих подій історичні уроки для двох братніх народів.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ наприкінці XVIII ст.