Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 34. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

Які характерні ознаки української культури названого періоду вам відомі з уроків української літератури, музики й образотворчого мистецтва?

1. Особливості розвитку культури

На розвиток культури найсильніший вплив справила Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького та створення Української козацької держави. Звільнення народу сприяло розквіту духовного життя, утвердженню національної самосвідомості українців.

Характерною особливістю тодішньої української культури залишалася відкритість, що зумовлювалося її перебуванням на межі трьох цивілізацій.

Українська культура цього періоду розвивалася в рамках мистецької течії бароко. Для неї були характерними примхливість форм, наповненість рухом, експресією, зосередження уваги на людській силі та пристрастях, їхньому звеличенні й уславленні.

На початку XVIII ст. значно поширилася світська культура. Це було пов'язано зі зростанням культурних запитів козацької старшини. Одночасно змінилися й творці культури: ними стали вихідці з козаків, міщан і посполитих.

Разом із чинниками, які сприяли піднесенню культури, виникли й такі, що гальмували її розвиток. Це розчленування українських земель, запровадження цензури над українськими друкарнями й заборона книгодрукування українською мовою, переманювання кращих науковців і митців державами-колонізаторами.

Так українці ставали постачальниками талантів для інших культур, не розвиваючи свою власну.

Троїцька надбрамна церква і дзвіниця Києво-Печерської лаври. Фото початку XX ст.

2. Освіта і друкарство

Визначений період був часом бурхливого розвитку початкових «дяківських», чи «церковно-приходських», шкіл. У місцевостях, де не було шкіл, дітей навчали мандрівні дяки, або дяки-бакаляри. Разом із викладанням навчальних предметів вони писали вірші й драми, розігрували їх з учнями. У своїй творчості мандрівні дяки поєднували книжну й народну культуру, сприяючи розвиткові культури й освіти народу.

Яскравою особливістю української освіти залишалася її всестановість. На одній лаві сиділи діти старшин, козаків, селян і духівництва. Початкова освіта в Україні була доступна і чоловікам, і жінкам.

Чернігівський колегіум. Сучасне фото

Середню освіту представляли колегіуми. Навчання в них велося за зразком Києво-Могилянської академії. До середини XVIII ст. в Гетьманщині її Слобожанщині були засновані три колегіуми: Чернігівський (1700) (шляхом об’єднання інтелектуалів Борисоглібського монастиря та Новгород-Сіверської слов’яно-математичної школи), Харківський (1726) та Переяславський (1738). Освіта, отримала в них, давала змогу в майбутньому працювати в освітніх закладах або стати священиком.

Історичний факт

У XVIII ст. майже кожне село мало свою школу, а в сотенних містечках могло діяти й 3—4 школи. У середині століття в Гетьманщині була одна школа на 700—900 осіб. Це свідчить про високий рівень тогочасної освіти. Густу мережу шкіл мали Слобожанщина та Запорозька Січ. У середині XVIII ст. там їх діяло майже тисяча.

Події 50—60-х років XVII ст. дуже негативно позначилися на книгодрукуванні. Тоді в Україні було лише 3 друкарні. Загалом протягом 1651—1720 рр. в Україні діяло лише 12 друкарень. Загальноукраїнське значення мало заснування в 1674 р. друкарні в Новгород-Сіверську (1679 р. вона була переведена до Чернігова). Найпотужнішою залишалася друкарня Києво-Печерської лаври.

У 1720 р. російський уряд заборонив Київській та Чернігівській друкарням видавати книги, що відрізнялися мовою й навіть наголосами від російських. Тому для українського культурного життя пертої половини XVIII ст. мало велике значення відновлення в 1732 р. друкарні в Унівському василіанському монастирі, а особливо заснування в 1733 р. друкарні в Почаєві, де друкувалися книжки українською, польською й латинською мовами.

3. Києво-Могилянська академія

Культурно-освітнім і науковим центром європейського масштабу протягом другої половини XVII — першої половини XVIII ст. була Києво-Могилянська академія. Свого найвищого розвитку вона досягла за ректора Йоасафа Кроковського та відчутної матеріальної підтримки гетьмана І. Мазепи. На 1709 р. число студентів досягнуло 2 тис.

І. Щирський. Студенти біля приміщення Київської академії. Фрагмент гравюри

Академія стала найавторитетнішим вищим навчальним закладом для всіх православних Східної Європи та Балканського півострова. Кращі вихованці академії, які прагнули стати професорами, продовжували навчання в європейських університетах. Професори академії читали лекції латиною. Вони давали вичерпну інформацію про досягнення європейської науки й літератури. Їхні бібліотеки містили праці всіх відомих європейських авторів.

Після петровського погрому дуже багато для відродження академії зробив Рафаїл Заборовський — київський митрополит з 1731 р. Число студентів сягнуло за тисячу.

Історичне джерело

Рафаїл Заборовський наполягав, що «в академію для отримання знань потрібно приймати вільну людину всякого звання та стану, звідки б вона не прибула, тільки би сповідувала східну християнську віру й була здатна до навчання».

Поміркуйте, чому для Р. Заборовського було так важливо, щоб до академії вступали вільні люди.

Як особиста свобода освіченої людини впливає на її подальшу долю, на її громадянську позицію?

Невідомий художник Митрополит Рафаїл Заборовський. Друга половина XIX ст.

3. Розвиток літератури

Поезія. На другу половину XVII — початок XVIII ст. припадає творчість двох найвизначніших українських постів стилю бароко — І. Величковського та К. Зиновієва.

Іван Величковський навчався в Києво-Могилянському колегіумі, працював у чернігівській друкарні. Дві його найвизначніші збірки «Зегар з полузегарком» (1690) та «Млеко од овці пастору належноє» (1691) стали підручниками так званої курйозної поезії.

До неї належать акровірші, у яких автор приховував якусь таємницю. Наприклад, з перших літер кожного рядка вибудовував своє ім'я, відомий девіз тощо. Хроновірші підпорядковувалися певному числу, даті. Вірші-«раки» читалися однаково зліва направо й навпаки. Вірші-«ехо» вдало й вишукано повторювали головну думку твору. За допомогою римованих рядків І. Величковський вибудовував фігурні поезії — різноманітні геометричні фігури: трикутники, хрести, лабіринти.

Климентій Зиновіїв між 1700—1709 рр. уклав рукописний збірник, який містить майже 400 його поезій. Він писав традиційні вірші. Першим в українській літературі звернувся до трудового життя простолюду — хліборобів, ремісників, наймитів, козаків і школярів. Його вірші містять чимало подробиць про життя й побут тієї епохи та є цінним історичним джерелом епохи. Він записав також понад 1500 народних прислів’їв і приказок.

Титульна сторінка збірки «Дві книжиці» І. Величковського 1691 р.

Богословські твори. Продовжувала свої традиції полемічна література, захищаючи православні цінності. Так, у 1676 р. чернігівський єпископ Лазар Баранович видав трактат «Нова міра старої віри». Іоаникій Галятовський — професор і ректор Київського колегіуму — видав друком збірки проповідей «Лебідь» (1679), «Фундамента» (1683). Особливо цінувалася його збірка «Ключ розуміння» (1659), уривки з якої входили до рукописних збірників, що використовувались як домашні енциклопедії.

У другій половині XVII — на початку XVIІІ ст. неабиякою популярністю користувалася література про житія святих. «Києво-Печерський патерик» (1661) став настільною книгою освіченого громадянства.

Невідомий художник. Іоаникій Галятовський. XIX ст.

Данило Туптало (1651—1709), канонізований під іменем Димитрія Ростовського (Київ, 1689—1705), склав «Книгу житія святих» («Четьї Мінеї»), яка кілька разів перевидавалася в XIX й XX ст.

Літописна та історична проза. На визначений час припадає розквіт літописної та історичної прози. Для монастирських літописів характерне традиційне звернення до історії княжої Русі, яку їхні автори вважали українською. Так, ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря Феодосій Сафонович у своїй «Хроніці з літописів стародавніх» (1672—1673) простежив історію «Панства Руського», тобто Української держави від княжої доби до 1673 р. Найбільшим попитом користувався «Синопсис», зі стислим викладом і національно-патріотичним змістом. Уперше надрукований у 1674 р., він витримав майже 30 видань.

Почали створювати історичну літературу й світські письменники. Провідне місце серед них належало козацьким літописцям. Першим між ними є «Літопис Самовидця», у якому автор описав полії 1648—1702 рр. Високої популярності набув «Літопис Григорія Граб’янки», гадяцького полковника про події від найдавніших часів до 1709 р. Найґрунтовнішим став «Літопис Самійла Величка» — канцеляриста Генеральної військової канцелярії. Літопис ілюстрований портретами гетьманів, цитується багато документів.

4. Мистецький розвиток

Графіка. У мистецькій культурі України другої половини XVII — першої половини XVIII ст. розвивалася насамперед гравюра. Плеяда граверів — майже 20 чоловік — сформувалася в Києві. Найвидатнішими з них були Олександр та Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський. Достатньо сильними були граверські школи у Львові, Чернігові, Новгороді-Сіверському. На гравюрах зображали історичних осіб, видатних сучасників, алегоричні сцени, античні сюжети, види будівель, плани міст тощо. Олександр Тарасевич був найвизначнішим гравером у всій Східній Європі.

Живопис. Стиль бароко вніс нові мистецькі засади в іконопис. У другій половині XVII ст. іконописні образи втрачали свою відреченість, наближаючись до реального життя.

Найвидатнішими іконописцями того часу стали Іван Руткович (? — 1703) та Йов Кондзелевич (бл. 1667—1740). Перший уславився образами іконостасів у селах Галичини й іконостасу церкви Різдва Христового в м. Жовкві. Митець надавав значення відтінкам кольорів, зовнішній декоративності.

Й. Кодзелевич. Архістратиг Михайло. Фрагмент Богородчанського іконостасу. 1698—1705 рр.

Йов Кондзелевич зосереджувався насамперед на виявленні внутрішнього світу людини. Про це свідчать ікони з іконостасу, виконаного для Манявського скиту.

Вагоме місце в релігійному малярстві посідала малярська майстерня Києво-Печерської лаври, де працювали й майстри-італійці.

Народні майстри найчастіше зверталися до образу Божої Матері. Значного поширення набув образ Покрови Богородиці, продовжували творити образ козака Мамая. На іконах Покрови в нижній частині зображалися представники тогочасної старшини й гетьмани.

Розвивався також і світський портретний живопис. Заможні старшини замовляли власні портрети, портрети своїх дружин та дітей.

Музика. Протягом другої половини XVII — першої половини XVIII ст. вершини свого розвитку досягнув музичний епос — думи й історичні пісні. Вони відтворювали реальні події: «Про Хмельницького і Барабаша», «Про Корсунську перемогу» та ін.

У містах формувалися музичні цехи, найчастіше зі скрипалів, цимбалістів, дудників. Вони створювали ансамблі на зразок «Троїстих музик». Окремо розвивалася «полкова музика». Її виконували кобзарі, довбиші, литавристи, сурмачі, трубачі, скрипачі, цимбалісти.

Розвитку музичної культури сприяли й освітні центри. Музика та співи були обов'язковим предметом у Києво-Могилянській академії та колегіумах.

У 1729 р. у Глухові було створено перший спеціальний музичний заклад — школа співу й інструментальної музики. Там навчали церковного співу, гри на скрипці, бандурі, гуслях.

Театр. Продовжував розвиватися шкільний театр. Найчастіше ставилися драми про житія святих. Зміст драм присвячувався проблемам загальнолюдської справедливості. Питання осудження антигромадських пристрастей та гріхів порушувала драма «Царство натури людської» (1698). У 1705 р. в Києві було поставлено першу українську історичну драму Ф. Прокоповича «Володимир».

З’явилися й мандрівні театри. Їх організовували мандрівні дяки.

Архітектура українського бароко. Цей стиль яскраво проявив себе в храмовому будівництві. Спорудам притаманна грандіозність, вертикальна спрямованість, яка підкреслювала утвердження духовності. Барокові храми багато оздоблені, мають розкішні додаткові фронтони, брами, прикрашені покрученими завитками, пишним рослинним чи геометричним орнаментом.

Європейське бароко в Гетьманщині набуло яскравих національних особливостей, отримавши назву козацького. Воно поєднало традиції мурованого будівництва княжої доби й дерев'яного народного зодчества. Найбільше таких споруд було зведено під опікою гетьмана І. Мазепи.

Елементи барокового стилю прикрасили й відбудовані споруди княжої Русі. Коштом гетьмана було поновлено й дещо перебудовано Софійський та Михайлівський Золотоверхий собори. Майже всі бані покрили золотом, надали їм барокової грушоподібної форми. У Києво-Печерській лаврі в стилі бароко перебудували Успенський собор, Троїцьку надбрамну церкву.

Справжніми шедеврами козацького бароко є Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696—1701). Преображенський собор Мгарського монастиря, поблизу Лубен (1684—1692), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві (1709), Покровський — у Харкові (1689), Спасо-Преображенський — в Ізюмі (1684), церква Святої Катерини — у Чернігові (1716).

Почали зводити нечисленні цивільні споруди. До них належить будинок полкової канцелярії в Чернігові, побудований наприкінці XVII ст. та будинок Чернігівського колегіуму з багатим оздобленням стін і монументальною вежею. Коштовною перлиною українського бароко в цивільній архітектурі є корпус Києво-Могилянської академії. На його будівництво виділив кошти гетьман І. Мазепа.

Покрова Богородиці з с. Дашки на Київщині із зображенням гетьмана Б. Хмельницького й архієпископа Л. Барановича. Друга половина XVII ст.

До рідкісних зразків світського будівництва належить Київський магістрат па Подолі. Збудований на зразок української хати на дві половини прикрашеної вежею зі шпилем і годинником.

Скульптура того часу набувала поширення у вигляді орнаментального декоративного різьблення по дереву — сницарства.

Для оздоблення іконостасів вирізьблювали виноградну лозу, європейські орнаменти, різні рослинні мотиви. Витвором високої майстерності були наскрізно різьблені царські врата іконостасів. Майстри Жовквівської школи запровадили ажурне різьблення колон, троянд.

Однією з вершин українського декоративного різьблення па Лівобережжі є іконостас Спасо-Преображенської церкви (с. Великі Сорочинці), виготовлений у 30-х роках XVIII ст. Продовженням розвитку національної традиції скульптурного різьблення став іконостас Вознесенської церкви в с. Березні па Чернігівщині. У ньому різьблення перетворене на суцільний «килим» з гілок, квітів та орнаментів. До найважливіших пам’яток мистецтва, створених київськими різьбярами, належать іконостаси Успенської церкви Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору та нижній ярус іконостасу Софійського собору.

Собор Софія Київська. Нижній ярус іконостаса. 1747—1754 рр.

Завдання та запитання

1. Охарактеризуйте систему освіти в Україні наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

2. Визначте напрями й особливості тогочасної літератури.

3. Заповніть таблицю в зошитах.

Ім’я митця, вид мистецтва

Назва твору

Коротка характеристика твору

4. Розкрийте зміст понять: «акровірші», «хроновірші», «вірші-''раки''», «вірші-“ехо"», «фігурні вірші», «гравюра», «ктитор».

5. Перерахуйте характерні ознаки й особливості оздоблення барокових споруд; назвіть найвидатніші барокові споруди в Україні наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

6. Проаналізуйте обставини, які сприяли чи перешкоджали розвитку української культури протягом другої половини XVII — першої половини XVIII ст.?

7. Визначте ті ознаки освіти в Україні в другій половині XVII—XVIII ст., які свідчать про її високий рівень і демократизм.

8. Поміркуйте, які історичні події, процеси та явища надихали українських митців на творення барокових шедеврів.