Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 33. ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ ГЕТЬМАНЩИНИ ПІСЛЯ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ — до середини XVIII ст.

«Поневолювати народи й володіти рабами та невільниками є справа азійського тирана, а не християнського монарха», — казав П. Полуботок Петру І. А як би мав тоді володарювати християнський монарх?

1. Гетьман Іван Скоропадський

Після переходу І. Мазепи на бік Карла XII Петро І серйозно побоювався, що все козацьке військо перейде за своїм провідником на сторону шведів, а тому постарався якнайшвидше провести вибори нового гетьмана. 17 листопада 1708 р. в Глухові під повним контролем московської армії відбулася Старшинська рада, на якій цар призначив гетьманом 62-річного стародубського полковника Івана Скоропадського.

Невідомий художник. Гетьман Іван Скоропадський. XVIII ст.

Одразу ж після виборів І. Скоропадський звернувся до царя, щоб укласти договір, який би гарантував права Гетьманщини. Петро І відмовився, пославшись на складні воєнні обставини. Після Полтавської битви гетьман удруге звернувся до царя з приводу укладення договору. Та московський уряд знову переніс укладення договірних статей на невизначене майбутнє. Одночасно він заборонив гетьманові звертатися до царя й «згадувати за „козацьку вольність”», облудно заявивши, що «український народ, з ласки царя має стільки привілеїв, вольностей і свободи, як не має жодний народ у світі».

Невдовзі цар видав указ про призначення стольника Ізмайлова міністром-резидентом при гетьмані. Таємна інструкція, яку він отримав від Петра І, вимагала стежити за кожним кроком і рішеннями І. Скоропадського, його уряду й просто шпигувати. Місцем постійного перебування гетьмана офіційно визначався Глухів, розміщений майже на кордоні з Московією. У місто, нібито для охорони гетьмана, було введено два московські полки. Керівництво ними доручалося тому ж резиденту Ізмайлову.

11 квітня 1722 р. в Москві під час святкувань перемоги в Північній війні І. Скоропадський знову подав цареві прохання про «загальнонародні потреби». У відповідь отримав указ про заснування в Глухові першої Малоросійської колегії та передачу українських справ з відання Колегії закордонних справ у під порядкування Сенату, який керував внутрішніми справами Росії. У такий спосіб Українська козацька держава, що спілкувалася з царем через Колегію закордонних справ, перетворювалася на адміністративну одиницю імперії, провінцію, «окраїну Московії».

Украй пригнічений, гетьман І. Скоропадський повернувся додому й помер 3 липня 1722 р.

УКРАЇНА в 1727—1768 рр.

2. Діяльність Малоросійської колегії

Малоросійська колегія розпочала свою роботу в Глухові в липні 1722 р. До її складу ввійшли шість генералів — командирів полків, розміщених в Україні. Керівником колегії призначено бригадира Вельямінова. Ця установа зосередила у своїх руках усе управління Гетьманщиною. Колегія шпигувала, наглядала за діяльністю, настроями й висловлюваннями наказного гетьмана й усіх українських урядовців.

Вона підпорядкувала собі українські фінанси й одразу ж заповзялася поповнювати російську скарбницю за рахунок стягнення податків із Гетьманщини. Уже 1722 р. до російської скарбниці з України надійшло 45,5 тис. руб., у 1723 р. — 86 тис., а в 1724 р. — 413 тис. руб.

Малоросійська колегія перебрала на себе й права найвищого судового органу. Вона оголосила, що розглядатиме скарги на рішення всіх українських судів та урядів.

Щоб українські старшини не могли опертися на військо, наказного гетьмана було усунуто від командування, а козацьке військо підпорядковане російському генералу.

Сама назва — «Малоросійська колегія» — мала перекопувати українців, що вони живуть не в Гетьманщині з правами державної автономії, а в Малоросії, яка не має ніяких державних прав, а самі вони є лише малоросами.

3. Діяльність Павла Полуботка

Через кілька днів після похорону І. Скоропадського старшини надіслали цареві прохання обрати нового гетьмана, а тим часом уповноважили чернігівського полковника Павла Полуботка виконувати обов’язки наказного гетьмана й керувати Гетьманщиною разом із Радою генеральної старшини.

Ще в 1708 р. старшини запропонували передати йому гетьманську булаву, але Петро І побоявся, що «з нього може вийти другий Мазепа». І справді, ставши наказним гетьманом, П. Полуботок проявив себе як енергійний, сміливий і рішучий захисник автономних прав Гетьманщини.

Невідомий художник. Павло Полуботок. Кінець XVIII ст.

Незважаючи на обмеження, наказний гетьман повів уперту боротьбу за відновлення державної автономії Гетьманщини. Він постійно нагадував царю про необхідність обрання нового гетьмана, аж поки той у червні 1723 р. не заборонив йому «докучати в цій справі». Тоді П. Полуботок почав домагатися в сенату, аби Малоросійська колегія визнала Генеральну військову канцелярію рівною собі державною установою. Щоб обмежити втручання Малоросійської колегії в українські справи, гетьман здійснив судову реформу й інші заходи.

Не бажаючи більше терпіти опору П. Полуботка й генеральних старшин, Петро І у травні 1723 р. викликав наказного гетьмана з генеральними суддею та писарем до Петербурга. Прибувши туди, замість мовчати й коритися, П. Полуботок подав цареві ще одне прохання-проект про заміну Малоросійської колегії реформованим Генеральним судом із семи суддів.

Малоросійська колегія — орган Російської імперії, створений Петром І для управління Гетьманщиною та повної ліквідації державної автономії України.

Малоросія — офіційно використовувана Москвою та Петербургом назва з 1654 р. до кінця XVIII ст. для означення української території й уникнення згадок про Українську козацьку державу — Гетьманщину.

Тим часом в Україні під керівництвом полковника Д. Апостола були написані «Коломацькі чолобитні» зі скаргами на урядування Малоросійської колегії і новими проханнями про вибори гетьмана. Незважаючи на протидію колегії, військовий канцелярист І. Романович зумів подолати всі перепони й недільного ранку 10 листопада 1723 р. передав «Коломацькі чолобитні» імператорові особисто в руки. Ознайомившись з їх змістом, Петро І оскаженів і наказав кинути П. Полуботка й увесь його супровід до Петропавлівської фортеці. Туди ж доставили з України й усіх авторів документа.

В. Волков. Павло Полуботок розмовляє з Петром І. Кінець XIX cт.

Проти П. Полуботка було сфабриковано справу про державну зраду — таємні зв'язки з гетьманом у вигнанні П. Орликом. Проте до судового процесу справа не дійшла. 18 грудня 1724 р. П. Полуботок помер. Решту старшин від неминучої розправи врятувала смерть Петра І, який пережив П. Полуботка лише на 40 днів.

4. Відновлення гетьманства

Відновленню гетьманства посприяло різке погіршення російсько-турецьких відносин і посилення дипломатичної активності П. Орлика. Улітку 1727 р. уряд Петра II розпочав підготовку до нової війни з Туреччиною.

Щоб заспокоїти українство, у Гетьманщині скасували податки, запроваджені Малоросійською колегією, а потім і її саму. Справи України стала знову контролювати Колегія закордонних справ і, нарешті, було дозволено обирати гетьмана. 12 жовтня 1727 р. на Генеральній військовій раді в Глухові гетьманом став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол.

Невідомий художник. Гетьман Данило Апостол. XVIII cт.

У жовтні 1708 р. Д. Апостол разом із І. Мазепою перейшов на бік Карла XII, проте менше ніж через місяць отримав від гетьмана таємне доручення. Його виконання й повернуло полковника в підданство царя. Як співавтор і організатор подачі «Коломацьких чолобитних» Д. Апостол став в’язнем Петропавлівської в’язниці. Навіть коли його звільнили, в Петербурзі залишили заручником його сипа. Щоб Д. Апостол був покірним гетьманом, сина тримати в Петербурзі ще багато років.

«Рішительні пункти» — основа нових відносин між Гетьманщиною та Росією. На наполягання гетьмана Д. Апостола укласти договір між Гетьманщиною та Росією царський уряд у серпні 1728 р. підготував так звані «Рішительні пункти». Вони суттєво обмежували автономію України. Гетьмана можна було обіграти лише за згодою царя. Генеральний військовий суд мав стати колегіальною установою з шести осіб (трьох українців і трьох росіян). Генеральних старшин і полковників призначали царським указом із двох-трьох кандидатур, запропонованих українською стороною. Без дозволу царя гетьманові забороняли карати старшин. Воєнними справами мав командувати російський генерал. Гетьманщині забороняли мати дипломатичні зв’язки. Лише під наглядом російського резидента дозволяли вирішувати прикордонні питання з Польщею й Туреччиною. Українські фінанси контролював не лише український, а й російський підскарбій.

Отже, «Рішительні пункти» знову суттєво обмежували автономію Гетьманщини. Але вони все ж ліквідували в Україні повну вседозволеність і постійне втручання російських офіцерів та адміністраторів в українські справи.

5. Гетьман Данило Апостол та його реформи

Одразу ж після обрання Д. Апостол видав універсал про відправлення з Гетьманщини всіх російських урядовців, не передбачених «Рішительними пунктами».

Упродовж 1729—1731 рр. у Гетьманщині були впорядковані земельні відносини. Для цього Д. Апостол здійснив переоблік усіх маєтків, з чітким визначенням їх кордонів — «Генеральне слідство про маєтності». У державну власність було повернуто рангові маєтки, якими незаконно заволоділи старшини. За матеріалами «Генерального слідства...» земельні справи в Гетьманщині регулювалися протягом трьох десятиліть.

Данило Апостол реорганізував також роботу українського бюджету. Biн установив точну суму витрат «військового скарбу». Чітко визначив кошти на артилерію, наймане компанійське військо, центральні та місцеві адміністративні установи, переглянув систему податків і мит, за допомогою яких і наповнювався бюджет. Гетьман багато зробив для відновлення торгівлі Гетьманщини з Європою.

Вагомим напрямом реформування стала судова система. Гетьманський уряд запровадив «Інструкцію українським судам». Сотенні суди стали колегіальними. Справи в полкових судах розподілялися на важливі, у тому числі й кримінальні, та дрібні.

Найвагомішою справою в судівництві, яку започаткував Д. Апостол, стала 15-річна робота з підготовки кодексу законів — «Прав, за якими судиться малоросійський народ».

За гетьманування Д. Апостола життя мешканців Гетьманщини стало кращим. Його діяльність була спрямована на захист українського політичного устрою, господарства й не допустила перетворення Гетьманщини на адміністративну одиницю Російської імперії.

6. Діяльність Правління гетьманського уряду (1734—1750)

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. в Україні-Гетьманщині було запроваджено Правління гетьманського уряду. Цей колегіальний орган складався з трьох генеральних старшин і трьох російських вищих офіцерів. Головою правління призначався росіянин із вирішальним голосом. Офіційно ця установа мала керуватися у своїй роботі «Рішительними пунктами», але насправді її політика визначалася таємною інструкцією, яку видала російська імператриця Анна Іоанівна князю Шаховському — першому голові правління.

Історичний факт

Інструкція знову передбачала посилення нагляду за підозрілими старшинами, вимагала сприяти зближенню української старшини з російськими офіцерами, заохочувати до шлюбів між українцями й росіянами і, навпаки, перешкоджати шлюбам лівобережців із білорусами, поляками й українцями з Правобережжя.

Чому такі шлюби росіяни вважали небезпечними?

Правління гетьманського уряду позначилося брутальним утручанням росіян у справи урядування та судівництва, погіршенням господарських справ, вульгарною зневагою гідності українців.

Особливо ненависними для українців стали дії заснованої ще за Петра І таємної канцелярії. За наказом імператриці ця установа знову підняла нову хвилю терору в Україні. Агенти канцелярії, російські офіцери та солдати, звичайні волоцюги лякали мешканців доносами на висловлювання та дії, нібито спрямовані проти Російської імперії і часто домагалися від господарів якихось поступок. Адже достатньо було викрикнути: «Слово і дєло государєво!» — та вказати на когось, як нещасного вже вважали державним злочинцем — заковували в кайдани, нещадно катували і, «вибивши зізнання», страчували чи засилали в Сибір.

Історичне джерело

Автор «Історії Русів», засуджуючи дії таємної канцелярії, написав: «Якби перстом руки Божої скопати клаптик землі на тому місці, то вдарила б з нього фонтаном кров людська, пролита міністерською рукою».

В атмосфері терору в 1737 р. було заарештовано Київський магістрат, відібрано старовинні документи міста на магдебурзьке право.

Найважчим тягарем для Гетьманщини того часу була чергова російсько-турецька війна 1735—1739 рр. Україна стала місцем постою та постачальником російських армій. Почалися вилучення коней, волів, возів, провіанту, фуражу. Козаків посилали в найнебезпечніші бойові походи, селян і міщан примушували до фортифікаційних робіт. Українці мусили терпіти, оскільки все, сказане на свій захист, могло бути витлумачене як «слово і дєло» проти государя.

Завдання та запитання

1. Опишіть обставини приходу до влади І. Скоропадського, П. Полуботка, Д Апостола.

2. Виокремте засоби, які використовувала Росія для нагляду та контролю за названими гетьманами.

3. Як ви розумієте зміст понять «резидент», «Малоросійська колегія»?

4. Поясніть, чому адресати формулювання «Слово і дєло государєво!» відчували себе приреченими.

5. З'ясуйте причини, з яких імперія то скасовувала гетьманство, то відновлювала його знову.

6. Поміркуйте, як «Рішительні пункти» змінили статус Гетьманщини.

7. Підготуйте тези доповіді «Реформи Д. Апостола».

8. Порівняйте політику першої Малоросійської колегії та Правління гетьманського уряду стосовно Гетьманщини.

9. Охарактеризуйте способи захисту України, до яких вдавалися І. Скоропадський, П. Полуботок і Д. Апостол.