Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 23. УКРАЇНА ЗА ГЕТЬМАНУВАННЯ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО

Поміркуйте, чи доцільно відмовлятися від омріяного ідеалу, якщо не вистачає сил його досягнути відразу.

1. Внутрішня політика І. Виговського

Через місяць після смерті великого гетьмана генеральний писар І. Виговський усунув від влади юного Ю. Хмельницького й очолив Гетьманщину. Це був досвідчений політик, дипломат і соратник Б. Хмельницького.

Він походив із старовинного роду овруцької православної шляхти. Його батько належав до складу Київського братства. Іван закінчив Київську братську школу. З 1648 р. І. Виговський став особистим писарем гетьмана, а 1650 р. був обраний генеральним писарем.

Внутрішню політику Української держави І. Виговський проводив іншим шляхом, ніж Б. Хмельницький. Старий гетьман завжди утримував суспільну рівновагу. Biн опирався на народні маси, але не допускав бунтів, підтримував старшину, але не дозволяв їй надміру збагачуватися.

Іван Виговський уважав, що народні маси вже відіграли свою роль. Надалі розраховував лише па підтримку козацької старшини та шляхти. З перших місяців гетьманування він щедро роздавав їм землі, дозволяв розширювати маєтки всіма доступними шляхами, навіть забирати в козаків і міщан їхні землі, а непокірних страчувати.

Невідомий художник. Гетьман Іван Виговський. XIX ст.

Наслідком такої політики стали виступи проти «нових панів». Незадоволенням народу наприкінці 1657 р. скористалися опозиційні старшини, очолені полтавським полковником Мартином Пушкарем і запорозьким кошовим отаманом Яковом Барабашем.

Загостренням суперечностей у Гетьманщині відразу ж скористалася Москва. Цар усіляко сприяв опозиціонерам. Заручившись його підтримкою, Пушкар і Барабаш учинили заколот на території Полтавського й Лубенського полків, організували 40-тисячнс військо з козаків і ватаг селян-дейнеків. Мартин Пушкар висунув претензії на гетьманську булаву.

Іван Виговський спершу шукав порозуміння, а потім розпочав рішучі дії. У травні 1658 р. гетьман за допомогою татарської орди розбив під Полтавою війська заколотників. Мартин Пушкар і 15 тис. повстанців загинули в бою. Якова Барабаша схопили й скарали. Однак для І. Виговського ця перемога стала політичним програшем. Внутрішнє братовбивство коштувало майже 50 тис. життів. Ще більше людей налаштувалися проти гетьмана. З приводу насильств, заподіяних татарами, обурювалися навіть вірні гетьману полки.

Отже, внутрішня політика І. Виговського призвела до вибуху громадянської війни — Руїни, як влучно назвав її народ. Незважаючи на патріотизм і державницькі наміри, усунувши з гетьманства Ю. Хмельницького та потураючи соціальному гнобленню козаків і селян, гетьман дав своїм політичним опонентам підстави для виправдання боротьби за владу.

С. Васильківський. Вибори полковником М. Пушкаря. 1900—1914 рр.

Руїна — громадянська війна, зумовлена загостренням соціальних, політичних і територіальних суперечностей в Україні другої половини 50-х — першої половини 60-х років XVI ст., супроводжувана втручанням в українські справи імперських сусідів.

Дейнеки — селяни-повстанці Лівобережної України.

2. Зовнішня політика І. Виговського

У зовнішній політиці І. Виговський чітко продовжував курс Б. Хмельницького, спрямований на утвердження державності. 25 жовтня 1657 р. на Генеральній військової раді в м. Корсуні він довів до завершення одну з останніх державних справ Великого Гетьмана — уклав договір про військово-політичний союз зі Швецією. Карл X Густав визнав незалежність Української козацької держави, включення до її складу територій аж до Вісли та поширення її кордонів до Пруссії за рахунок білоруських земель, які прийняли протекторат Війська Запорозького. Та в тодішніх умовах договір проіснував недовго.

Водночас І. Виговський намагався налагодити добросусідські відносини з Московією. Проте царський уряд поставив вимоги, що виходили далеко за межі договору 1654 р. Цар вимагав увести до найбільших українських міст — Переяслава, Ніжина й Чернігова — московські залоги, вивести козацькі війська з Білорусі, дарма, що білоруси визнали протекторат Війська Запорозького. Ще Москва вимагала повторних виборів гетьмана за участю царських послів. Іван Виговський погодився на ці вимоги, сподіваючись, що цар стане надійним союзником.

Однак царський уряд у такий спосіб лише готував грунт для ще ширшого втручання у внутрішні справи України. Так, за спиною гетьмана царські урядовці налагоджували зв'язки з опозиційними старшинськими угрупованнями, духовенством і запорожцями. Щойно прийшовши в українські міста, московські воєводи почали втручатися в справи місцевого управління та судів. Дуже швидко І. Виговський дійшов висновку, що Москві потрібний такий гетьман, якого «можна було б узяти за хохол, та й водити», тобто позбавити Україну незалежності.

3. Гадяцька угода

Перед гетьманом знову постала проблема вибору союзника. Після тривалих вагань гетьман та його оточення вирішили, що краще мати справу з польським королем, аніж із схильним до самодержавства московським царем.

6 вересня 1658 р. у м. Гадячі, що па Полтавщині, між Польщею та Україною було укладено нову Гадяцьку угоду. Відповідно до неї, Україна в кордонах Київщини, Брацлавщини та Чернігівщини мала утворити Князівство Руське. Разом із Польщею та Литвою воно ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої. Об'єднуючись із Польщею та Литвою «як рівний з рівними, вільний з вільними і шанований з шанованими» в союзну державу, Україна продовжувала зберігати значну державну самостійність.

Законодавчу владу в Україні мали здійснювати депутати від усіх полків, сотень і міст. Виконавчу владу мав очолювати гетьман, обраний королем із чотирьох кандидатів довічно.

Україна зберігала свою судову й фінансову системи. Усі урядові посади мали обіймати лише українці. Українську армію планувалося визначити в кількості 40 тис. козаків і вільнонайманих. Справочинство в державі мало вестися українською мовою.

Угода передбачала скасування унії, рівність у правах православної та католицької церков. Один із розділів передбачав заснування шкіл, гімназій, колегіумів «скільки буде потрібно» та двох університетів. При ниx планувалося відкрити друкарні, які мали працювати в умовах повної свободи слова та друку.

Захищаючи здобутки української державності, Гадяцька угода була відступом від ідеалу соборності — західноукраїнські землі визнавалися складовою Польщі. Угода ускладнювала проведення Україною незалежної внутрішньої та зовнішньої політики. Проте польські політики не змогли погодитися навіть на урізані державні права України.

Історичне джерело

Рівноправними бачив відносини України й Польщі познанський воєвода Ян Лещинський: «Що досі з ними не прийшли до згоди, не козаки, а ми винні, бо дивилися на них згорда, не як на людей — не то що, як на нерівних нам, але не вважаючи їх за людей! Та Бог показав, що це такі ж люди, як і інші, покарав нашу пиху, і тепер вони варті великої пошани — що так завзято стояли за свої вольності, що годилися радше погинути, ніж жити без свободи. Ми стали нижчими від них, бо вони билися за свободу, а ми за своє безсиле панування... Нехай буде з ними така унія, як литовська; нехай один нарід над другим не має ніяких окремих прав, бо тільки законно унормованими відносинами тримаються держави, а вивищення одного народу над другим приносить безлад».

Як ви вважаєте, чи багато однодумців було в Я. Лещинського в Польщі серед політичної верхівки?

4. Московсько-українська війна 1658—1659 рр.

Перемовини навколо укладення Гадяцької угоди викликали лють московського уряду. Наприкінці жовтня 1658 р. в Україну вторглося 20-тисячне московське військо із завданням установити над Лівобережжям військовий контроль і провести вибори слухняного Москві гетьмана. Цар опублікував грамоту, назвавши І. Виговського зрадником, і закликав українців не підкорятися йому.

У відповідь гетьман опублікував звернення до європейських монархів, де пояснив причини війни: цар, як протектор, не надавав належної військової допомоги проти ворогів; водночас наказав спорудити в Києві фортецю, звідки московські війська спустошували українські міста, полонили мешканців. Московити почали урядувати в Україні, нехтуючи владою гетьмана та старшин, скидаючи останніх з урядів і страчуючи. Принижуючи гетьманську гідність, цар підтримував бунтівників. «З цієї причини запалала в нас пожежа (громадянська війна), що її розпалювали московити».

Історичне джерело

Наприкінці документа І. Виговський підсумував: «Так розкрилася хитрість і підступність тих, що без жодної нашої вини готували для нас спочатку міжусобицю та громадянську війну, а потім і відкрито, загрозою своєї зброї, рабське ярмо. На те, щоб його знищити, ми й доводимо нашу невинність і, закликаючи на поміч Бога, розпочинаємо законну оборону й змушено шукаємо допомоги сусідів в ім’я своєї свободи».

Уся зима й початок весни промайнули в постійних сутичках із московськими військами. Наприкінці березня 1659 р. 100-тисячна московська армія під проводом князів Трубецького, Ромодановського й Пожарського виступила з Путивля на завоювання України. 20 квітня її просування зупинив ніжинський полковник Григорій Гуляницький.

Закріпившись у Конотопі, 4 тис. козаків Ніжинського й Чернігівського полків 70 днів витримували облогу величезної московської армії. 29 квітня московити пішли на штурм. Бій тривав 5,5 год. Стрільцям удалося в багатьох місцях зійти на стіни міста. Тоді козаки підірвали заздалегідь закладені міни. Зазнавши великих втрат, О. Трубецькой віддав наказ про відступ. Виправдовуючись, він обманював царя, написавши, що місто захищали не 4 тис., а 60 тис. козаків. Тримаючи Конотоп в облозі, московити провели три каральні походи під Борзну, Ніжин і Говтву.

Історичне джерело

У захоплених містах «тамтешніх мешканців одних вирубували, а інших забирали у полон», — писав літописець Самійло Величко про Срібне. «Борзну штурмом взяли й висікли та випалили», — писав інший свідок. Грабуючи міста й села, московити не обминали й храми. Так ігумен Ніжинського Пустинно-Тригірського монастиря свідчив: «Дзвони й усі книги церковні та навчальні побрали й до Москви повезли».

5. Конотопська битва

Героїчна оборона Конотопа дала можливість І. Виговському зібрати сили правобережних козаків та іноземних найманців, усього близько 60 тис. Дочекавшись підходу 40-тисячної кримської орди, об’єднане військо рушило на допомогу оборонцям Конотопа.

Заздалегідь підготувавши біля с. Соснівки міцні позиції біля моста через р. Кукілку й залишивши основні сили, гетьман і хан 28 червня підійшли до Конотопа й ударили по московській армії. Після нетривалого бою з імітували відступ. Повіривши в легку перемогу, московські князі втягнулися в переслідування. Біля Соснівки шлях перегородили українські сили. Вони «бавили московитів», поки татари не зайшли їм у тил. Щоб унеможливити організований відступ, І. Виговський наказав зруйнувати міст і загатити р. Кукілку. Московити потрапили в заздалегідь підготовану пастку. Змішавши свої ряди, вони почали панічно втікати, «а ми, — писав І. Виговський, — на їхніх плечах гнали їх півтори милі аж до Конотопа, устеляючи густим трупом поле; і мало хто з них утік до таборів». Московське військо втратило убитими 30 тис. вояків, 15 тис. потрапили в полон, серед них півсотні воєвод та один із командувачів — князь Пожарський. «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 рр., загинув в один день». При цьому І. Виговський утратив 4 тис. козаків, а хан — 6 тис. татар.

29 червня українсько-татарська армія вибила решту московитів із позицій під Конотопом і змусила відступити з української території. Звістка про перемогу І. Виговського дійшла до європейських столиць. Це була найжорстокіша поразка Москви за все XVII ст.

Історичний факт

«У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, і жах напав на Москву. Удар був тим важчим, бо був несподіваним!.. Трубецькой, на котрого покладали найбільше надій, муж на війні щасливий і ворогам страшний, згубив таке величезне військо! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці, царська столиця Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць із своїми родинами й майном наповнили Москву, поширилися чутки, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль», — писав російський історик С. Соловйов Щоб виграти час, цар наказав князеві Трубецькому, який відступив до Путивля, піти на максимальні поступки українській стороні та навіть погодитися на відновлення умов договору 1654 р.

Завершення гетьманування І. Виговського. Гетьману не вдалося скористатися наслідками блискучої перемоги. Спочатку цьому перешкодила втрата союзника — кримського хана. На Крим напали запорожці, і хан кинувся рятувати свій край. До того ж гетьманові в спину вдарили промосковські полковники, які розпалили нове вогнище громадянської війни.

Наближені до гетьмана урядовці пропонували знову закликати татар. До честі І. Виговського, він не погодився на це. Гетьман не захотів влаштовувати нове кровопролитне братовбивство. Він відіслав гетьманську булаву в Білу Церкву, де збиралася Генеральна рада, і повернувся на рідну Волинь.

Завдання та запитання

1. Охарактеризуйте принципові ознаки внутрішньої та зовнішньої політики І. Виговського, порівнявши її з політикою Б. Хмельницького.

2. Визначте причини й опишіть перші два спалахи громадянської війни в Україні.

3. Розкрийте причини та хід подій московсько-української війни 1658—1659 рр.

4. Кого за гетьманування І. Виговського народ назвав «новими панами»? Назвіть найвидатніших представників «старшинської опозиції» того періоду.

5. Розкрийте сутність поняття «Руїна». Наведіть конкретні історичні прояви Руїни.

6. Автор «Історії Русів», розповідаючи про вступ московитів в Україну, сказав, що цар «гірко потішив народ своєю поміччю». Що крилося за цими словами?

7. Укажіть на причини укладення й розкрийте зміст головних положень Гадяцького договору 1658 р.

8. Проаналізуйте обставини, які перешкодили І. Виговському розвинути свої воєнні успіхи після перемоги під Конотопом.

9. Поміркуйте, чи бажав І. Виговський розпалу громадянської війни і як міг її уникнути.

10. Уявіть себе співавтором «Звернення до європейських монархів». Які власні аргументи ви додали б до аргументів І. Виговського?