Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 21. УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ МІЖДЕРЖАВНИЙ ДОГОВІР 1654 р. ВОЄННІ ДІЇ 1654—1655 рр.

Візьміть у бібліотеці тлумачний словник української мови й поясніть, чому слово «договір» означає «взаємне зобов'язання»?

1. Переяславська рада

Після прибуття московського посольства до Переяслава туди ж з-під Жванця приїхав Б. Хмельницький. 8 січня 1654 р. па майдані Переяслава було скликано Генеральну військову раду. Гетьман пояснив присутнім, що чотири монархи — король, султан, хан і цар — хотіли б, аби гетьман прийняв їхню протекцію. Далі нагадав про ті злидні й бідування, яких зазнали українці від поляків, турків і татар. Гетьман наголосив, що з усіх володарів найближчим за вірою та готовністю воювати проти Польщі є московський цар. Потім він запитав згоди присутніх присягнути цареві. Учасники ради погодилися.

Однак в Успенському соборі, куди українські й московські урядовці зайшли для складання присяги, несподівано виявилося, що московити очікують, аби присягали лише українці. Гетьман же, відповідно до української та європейської традицій, наполягав на взаємній присязі: гетьмана па підданство цареві й Бутурліна, від імені царя, на надання військової допомоги та гарантування прав і вольностей українських станів. Однак боярин рішуче відмовився, пояснивши, що цар ніколи не присягне підданим, бо це принизить його царську гідність.

Перемовини затяглися на кілька годин. Зрештою, українська сторона поступилася. Адже після жванецької змови хана й короля Україна конче потребувала воєнного союзника. Гетьман погодився, що царське слово дорівнює його присязі. Це не варто розцінювати як його страшну дипломатичну помилку. Адже, відповідно до європейських традицій, невиконання монархом-протектором своїх обов’язків щодо підданих, автоматично звільняло їх від заприсягнутих обов’язків.

Після складання гетьманом присяги Бутурлін передав йому булаву, бунчук і корогву, дорогі ферязь (верхній кафтан) і високу боярську шапку. Це означало, що цар визнавав законність влади гетьмана та його держави. Того дня присягли ще ряд генеральних старшин, полковників, майже сто сотників і делегати від різних полків — загалом 284 особи.

Історичний факт

Поведінка московських послів налаштувала гетьмана на сухий і офіційний лад. Історик О. Оглоблин зафіксував: «Жодного прийняття, ні урядового, ні приватного, ні в гетьмана (він ні разу не запросив послів до себе), ні в господаря — переяславського полковника Тетері, жодного бенкету! Так, начебто переговорювалися не майбутні союзники, а колишні вороги».

Чому українська сторона не виявила традиційної гостинності?

Уважаючи, що достатньо присяги гетьмана та його оточення, відмовилися особисто присягати полковники І. Богун, І. Сірко, Й. Глух, Г. Гуляницький та ін., козаки Брацлавського, Уманського, Корсунського, Полтавського, й Кропивнянського полків. У двох останніх послів «киями побили». «Силою, під мечовим каранням» примусили присягати киян, переяславчан. Цікаво, що міщани миттєво знайшли спосіб присягаючи не присягати, називаючись не своїми іменами.

Найвищі церковні діячі київський митрополит Сильвестр Косів і печерський архімандрит Йосип Тризна заявили особисто Бутурліну, що вони «волять померти, ніж присягнути цареві».

Поміркуйте, чому, визнавши присягу гетьмана, українці відмовлялися присягати особисто.

2. Укладення міждержавного українсько-московського договору 1654 р.

Оскільки в січні 1654 р. в м. Переяславі жодних письмових домовленостей укладено не було, усе мали вирішити перемовини та підписання відповідних документів у Москві. На Старшинських радах протягом січня—лютого 1654 р. було підготовано проект договору. Він складався а 23 статей, об'єднаних ідеєю встановлення рівноправних міждержавних відносин з Москвою, за яких Україна зберігала б свою внутрішню й зовнішню політику незалежною.

Унаслідок перемовин у Москві протягом 12—21 березня був складений остаточний варіант договору з 11 статей, які відображали вимоги української сторони — Березневі статті. На додачу до нього 27 березня цар адресував Б. Хмельницькому та Війську Запорозькому ще дві грамоти про «підтвердження» і «збереження» їхніх прав та вольностей. Він також пообіцяв новим підданим «незмінним царським словом», «тримати в нашої величності милостивому жалуванні та догляді, і їм би на нашу государську милість бути надійними».

3. Умови українсько-московської угоди 1654 р.

Україна визнавалася незалежною державою, очолюваною гетьманом. Вона зберігала недоторканним свій республіканський устрій, державні установи, які проводили повністю незалежну внутрішню політику. Договір визнавав українську державну територію й територіально-адміністративний поділ на полки й сотні; наявність судової системи, що ґрунтувалася на власних законах, окремої фінансової системи, армії, чисельністю 60 тис. козаків. Договір визнавав ті суспільні й економічні відносини, які склалися в Україні після вигнання польських землевласників та урядовців. Передбачалося ведення Україною цілком самостійної зовнішньої політики. Як союзник, гетьман обіцяв повідомляти царя про свої відносини з іноземними послами, а дипломатичні зв’язки з турецьким султаном і польським королем зобов’язувався підтримувати лише за згодою царя.

За умови, що цар гарантує дотримання перерахованих умов і захищатиме «проти недругів ратними людьми», українська сторона брала на себе зобов'язання «виконувати цареві підданство», тобто бути надійним воєнним союзником. Як союзник, гетьман погодився також розмістити царську військову залогу в Києві.

Загалом українсько-московський договір 1654 р. був першим документом, який юридично відокремив Україну від Польщі, узаконив Українську козацьку державу як самостійного учасника міжнародної політики. Він створив умови для рівноправного й взаємовигідного співробітництва України й Московії в об’єднанні, яке нагадувало сучасну конфедерацію — союз держав, що воюють із спільним ворогом.

4. Воєнні дії 1654—1655 рр.

Після укладення українсько-московського договору Туреччина відмовилася від підтримки Б. Хмельницького й не перешкоджала кримському ханові діяти на власний розсуд. Той уклав союз із Польщею. Над Україною нависла загроза ударів 30—40-тисячного польського війська із заходу та 40—50-тисячної кримської орди з півдня. Щоб розпочати воєнні дії проти Польщі та її кримського спільника, Б. Хмельницькому була вкрай потрібна підтримка Москви. Очікуючи її, гетьман утрачав дорогоцінний час. А Східне Поділля, залишене напризволяще, уже спливало кров'ю.

Башта та вхід у підземелля Бушанської фортеці — свідки подвигу Мар’яни Зависної

Воєнні дії на території Білорусі. Цар не поспішав надавати допомогу Україні. Його турбувало здобуття Смоленщини й Білорусі. Вірний союзницьким домовленостям, Б. Хмельницький у 1654 р. відрядив на допомогу московитам 20-тисячний корпус на чолі з ніжинським полковником І. Золотаренком. Похід союзних військ був успішним. До літа 1655 р. об’єднані сили взяли Смоленськ, витіснили литовське військо з Білорусі й зайняли частину Литви разом зі столицею Вільно. На півдні Білорусі відразу поширився козацький устрій. Міщани та селяни записувалися до козацького війська й прагнули зміцнення політичних зв’язків з Україною.

Воєнні дії 1654 р. в Україні. В Україні весна й літо 1654 р. минули у відсічі постійних польських і татарських набігів на міста й села Брацлавщини. Восени 30-тисячна польська армія повела на Східне Поділля широкомасштабний наступ. Вінницький, Брацлавський та Уманський полки захищалися й не погоджувалися на жодні умови нападників. Невмирущою славою вкрили себе захисники містечка Буші, що на Брацлавщині. Коли більшість козаків, разом із сотником Зависним, загинула при обороні міста, до бою стали його мешканці. Не втримавши фортечних укріплень, вони вели бій за кожний будинок.

Історичний факт

У безвиході, як писав польський очевидець, щоб не потрапити до рук ворога, міщани підпалювали власні будинки й кидалися у вогонь. Жінки й дівчата разом з дітьми добровільно гинули в полум’ї, інші топилися в глибоких криницях, а жінка сотника — Мар'яна Зависна — підірвала себе й ворогів у пороховому погребі.

Трагічна й водночас героїчна оборона Буші назавжди вкарбувалася в пам’ять народу як символ незламності духу. Наступ на Східне Поділля тривав до весни 1655 р. і перетворив квітучий край на пустку.

Історичне джерело

Реляція польського гетьмана — керівника наступу — розповідає про страшне спустошення краю. 50 міст і 1000 церков лягли в попелі й руїні, а 100 тис. людей загнано в Крим. У березні спалено й пограбовано ще щонайменше 60 міст, 200 тис. чоловік забрано в ясир, не рахуючи подушених немовлят і тих, які полягли від польських шабель. «Самих дітей, подушених по дорогах і в замках, рахую на десять тисяч. Велів я в полях їх ховати, і до одної ями накидали 270, а решту ховати залишили. Не було між ними старших від одного року, — старших орда забирала».

У грудні 1654 р. польське військо об'єдналося з 30-тисячною татарською ордою й удруге протягом року взяло в облогу Умань. Іван Богун перетворив її на неприступну фортецю. Лише в січні 1655 р. на допомогу Брацлавщині вирушив Б. Хмельницький з козацькими полками та 10—12 тис. московських стрільців. Це примусило нападників припинити облогу й виступити назустріч об’єднаним українсько-московським військам.

Охматівська (Дрижипільська) битва. 19 січня 1655 р. на полі під селом Охматовом (нині Черкаської обл.) сторони зійшлися в бою. Полякам удалося прорвати фронт на московській ділянці й захопити частину їхньої артилерії. Але козаки встигли утворити замкнутий табір і відбили всі атаки. Заради оборони використовували замерзлі тіла загиблих. 20 січня польські драгуни прорвалися до козацького табору, зав’язався страшний рукопашний бій. Билися всім, що потрапляло до рук. Як писав очевидець, «не стільки стрільбою, як голоблями поляків били». 21 січня, за допомогою І. Богуна і уманців, Б. Хмельницькому з великими зусиллями вдалося вирватися з оточення.

Загалом на полі бою полягло 15 тис. чоловік, одних лише московських стрільців — 9 тис. Битва вкрай виснажила обидві армії. Усі повернулися на зимні квартири. Не залишалося сил для визвольного наступу на Брацлавщину і в Б. Хмельницького. Гетьман почав утрачати надію на дієву допомогу Московії.

6. Похід на Галичину 1655 р.

До середини травня 1655 р. Брацлавщина була звільнена, а Б. Хмельницький, дочекавшись підходу московського війська, виступив у похід до Кам’янця-Подільського.

Під його стінами гетьман прийняв шведського посла. Той повідомив, що новий король Швеції Карл X Густав розпочав війну проти Польщі. Богдан Хмельницький погодився вести спільні дії проти Речі Посполитої і вирушив до Львова.

19 вересня 1655 р. під м. Городком (нині Львівщина) Б. Хмельницький завдав нищівної поразки війську коронного гетьмана С. Потоцького й того ж дня підійшов до Львова. Не бажаючи руйнувати місто, гетьман розпочав перемовини з львів’янами й погодився на викуп.

А. Орльонов. Б. Хмельницький у поході. 2009 р.

Які плани виношував Б. Хмельницький щодо Західної України?

Незабаром Б. Хмельницький отримав інформацію, що в Західну Україну просувається кримська орда. 12 листопада після бою біля м. Озерна (неподалік Тернополя) сторони уклали угоду. Відповідно до неї хан пообіцяв не втручатися у війну України проти Польщі.

Отже, незважаючи на труднощі військової кампанії 1655 р., Б. Хмельницький отримав гарні перспективи для визволення Західної України та включення її до складу Української козацької держави.

Історичне джерело

Витяги з Березневих статей Б. Хмельницького

«1. Спочатку будь ласкавим, твоя царська величносте, підтвердити права і вольності наші військові, які віками були у Війську Запорозькому, що своїми правами судилися, і вольності свої мали в добрах і в судах; щоб ні воєвода, ні боярин, ні стольник в суди військові не вступалися, але від старших своїх щоб товариство суджені були: де три чоловіки козаків, тоді два одного повинні судити.

6. Бережи, Боже, смерті на пана гетьмана, оскільки всякий чоловік смертний, без чого не може бути, щоб Військо Запорозьке само між себе гетьмана обирали, а його царській величності повідомляли, щоб те його царській величності не в образу було, тому що те давній звичай військовий.

14. Посли, які здавна з чужих земель приходять, до Війська Запорозького, щоб пану гетьману й Війську Запорозькому, які до добра були б, вільно приймати, щоб то його царській величності до гніву не було; а коли мало проти його царської величності бути, повинні ми його царській величності повідомляти.

Проаналізуйте документи. Якими вбачали відносини між Україною та Москвою українські урядовці?

Яке місце відводили статті московським урядовцям у вирішенні українських справ?

Завдання та запитання

1. Поясніть, чому в боротьбі за незалежність українським політикам доводилося шукати військових союзників.

2. Опишіть дії учасників міждержавних переговорів у ході укладення українсько-московського договору 1654 р.

3. Проаналізуйте умови українсько-московського договору 1654 р.

4. Як українська сторона розуміла формулювання московської сторони «перебувати під високою царською рукою», «незмінне царське слово»?

5. Визначте початкову й кінцеву дату укладення українсько-московського договору 1654 р.

6. Прослідкуйте за історичною картою воєнні події 1654—1655 рр.

7. Поясніть, чому 8 січня 1654 р. гетьман і старшини не одразу погодилися на складання присяги московському цареві.

8. Чому влітку 1654 р. Поділля спливало кров'ю, незважаючи на те, що московський цар узяв Україну під свій захист?

9. Яку рису характеру проявив І. Богун, допомігши Б. Хмельницькому вирватися з оточення під с. Охматовим, хоча часто й не погоджувався з політичними діями гетьмана?

10. Доведіть, що, укладаючи українсько-московський договір 1654 р., Б. Хмельницький зміцнив Українську козацьку державу.