Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 12. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ПОВСТАННЯ 20—30-х років XVII ст.

Поміркуйте, чому ознакою шляхетної людини є вміння дотримуватися даного слова, обіцянки.

1. Польсько-козацький збройний конфлікт 1625 р.

Сусідство із Запорожжям Східного Поділля, Центральної і Південної Київщини та півдня Лівобережжя надихало їх мешканців не коритися польським власникам та урядовцям. Селяни й міщани оголошували себе козаками, жили та господарювали як вільні люди. Вони відмовлялися визнавати польських старост, обирали своїх отаманів, запроваджували суд за козацькими звичаями.

Не маючи сил перешкодити покозаченню, польські урядовці східних староств Речі Посполитої лише скрушно зітхали: «Усе до останнього покозачилося, тут як хлоп, то й козак», а варшавські політики все частіше заводили мову про створення козаками власної держави з республіканським устроєм.

Історичне джерело

1616 р. польські політики під час сейму заявляли, що козаки не визнають «ні магістратів у містах, ні старост, ні гетьманів (польських. — Авт.); вони самі встановлюють собі право, самі обирають урядників і ватажків й наче створюють у великій Речі Посполитій іншу Республіку». Той факт, що козацтво вибудовує власну державу 1625 р. визнав і король: «...Козаки вважають себе окремою Річчю Посполитою... Україна вся в послушності їм. Шляхтич у домі своїм не вільний. По містах і містечках королівських уся управа, уся влада в козаків: привласнюють собі юрисдикцію, закони встановлюють».

Власна держава розпочинається з власних законів і власних урядовців. Чи праві були польські урядовці, стверджуючи, що козаки творять власну державу?

Після даних напередодні Хотинської війни, але не викопаних королем обіцянок, козаки поводилися все незалежніше. Протягом літа 1624 р. вони здійснили три морські походи на Стамбул.

Козаки несподівано з’явилися в Босфорі й знищили найбагатші квартали турецької столиці по обидва боки протоки й знову «замигали своїми похідними вогнями у вікна самого сералю» султана. Наприкінці 1624 р. козацькі лідери уклали свій перший міжнародний договір з Кримом.

Історичний факт

Посилаючись на умови Хотинського договору 1621 р., польський король вимагав від козацтва припинити походи на турецькі міста. На це козацька рада відповіла гідно й виклично: товариству відомо про угоду короля із султаном, але до чого тут козаки, вони з бусурманами угоди не укладали.

БОРОТЬБА КОЗАКІВ під ПРОВОДОМ М. ЖМАЙЛА 1625 р.

Щоб перешкодити створенню «козацької Речі Посполитої», польський уряд у вересні 1625 р. спорядив проти козаків каральний похід. З Бару на Подніпров’я вирушило 30-тисячне військо. Назустріч йому до Канева виступило козацьке військо чисельністю 20—25 тис. чоловік, очолене гетьманом Марком Жмайлом.

Вирішальні бої зав'язалися спочатку під Криловом, а потім були перенесені до Курукового озера (сучасна Кременчуччина). Упродовж кількаденних боїв жодна зі сторін не здобула переконливого успіху.

Розпочалися переговори, які увінчалися укладенням Куруківської угоди (листопад 1625 р.). Сторони погодилися на взаємні поступки. Угода передбачала, що реєстрове військо становитиме 6 тис. козаків, які отримуватимуть регулярну плату. Його очолить поміркований гетьман Михайло Дорошенко. Решта козаків мала повернутися до своїх панів. Передбачалося спалення всіх човнів і припинення морських походів, заборону розпочинати будь-які війни із сусідніми державами й укладати з ними угоди.

Угода встановлювала чіткий зв’язок реєстрового козацтва з прикордонними територіями. Відтепер реєстр складався з шести полків: Білоцерківського, Канівського, Корсунського, Переяславського, Черкаського й Чигиринського. Очолював реєстрове військо гетьман, обраний загальновійськовою радою й затверджений польським урядом.

Запровадження територіального устрою реєстрового козацтва стало важливою подією в справі зародження Української козацької держави.

2. Повстання Т. Федоровича (Трясила)

Наприкінці 20-х років XVIІ ст. на Подніпров’ї знову ускладнилися суспільні відносини. По-перше, після завершення польсько-шведської війни в Україну повернулося багато «випищиків» — козаків, виписаних із реєстру, щойно вони стали непотрібними у зв’язку із завершенням бойових дій. По-друге, польський уряд уперше розквартирував на Київщині частину коронного війська. Жовніри ж почали чинити традиційні для них грабунки та насильства над мирними мешканцями. По-третє, знову посилилися релігійні переслідування. Тому київський митрополит змушений був звернутися до козаків із скаргою про те, що «ляхи утискують нашу віру», «забирають церкви».

Однак тодішній гетьман реєстровиків, людина з відвертими пропольськими поглядами, Грицько Чорний, тим не турбувався. Його позиція дуже розлютила запорожців, і па початку 1630 р. його було викрадено. На Січі Чорного судили й стратили. Новим гетьманом козацьке коло обрало Тараса Федоровича (Трясила) — козака з Чигиринщини. Розпочинаючи похід у городову Україну, гетьман видав ряд закличних листів, у яких звертався до тих, «хто був козаком, і тих, хто ними хоче бути, щоб усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували».

На початку березня 10-тисячний загін козаків виступив з Базавлуцької Січі й рушив на Черкаси. До нього приєдналися реєстрові козаки та міщани. Повстання швидко поширилося на Київщину й Полтавщину. Козацьке військо здобуло Корсунь, Канів і в травні отаборилося па лівому березі Дніпра біля Переяслава. Число організованих повстанців перебільшувало 30 тис.

До козацького табору з облоговими гарматами підійшло коронне військо чисельністю 16—20 тис. чоловік. Жорстокі бої тривали три тижні. Уранці 15 травня відбувся найзапекліший бій. Повстанці вщент розгромили добірний шляхетський відділ — «золоту роту», яка охороняла штаб коронного гетьмана. Ледве врятувався й сам командувач. У народних думах і переказах цей бій згадувався як повний розгром польського війська. Автор «Історії Русів» представив фантастичну картину бою, назвавши її «Тарасовою ніччю», так само її змалював в однойменному творі й Т. Шевченко.

Коронний гетьман змушений був розпочати перемовини, і 29 травня 1630 р. в м. Переяславі було укладено угоду, яка насамперед підтверджувала чинність Куруківської угоди. Зміни стосувалися реєстру — він збільшувався до 8 тис. осіб. Повстанці визнавали себе винними, проте відмовилися видати гетьмана Т. Трясила, а поляки оголошували помилування всім повстанцям.

Переяславська угода не вирішила болючих проблем українського суспільства. Напруження у відносинах козацтва та польського уряду продовжувала наростати.

Гармата XVI ст. Реконструкція

3. Повстання І. Сулими

Польський уряд знову виявляв незадоволення походами козаків на Туреччину, а козаків обурювала відверта невдячність польського уряду. Так, король Владислав, набравши 25 тис. воїнів, що становили основу його переможної армії в московсько-польській війні 1632—1634 рр., одразу виписав козаків із реєстру, щойно Москва підписала умови капітуляції. Розлютовані «випищики» подалася па Запорожжя.

Тим часом польський уряд вирішив збудувати на Дніпрі біля першого порогу Кодацьку фортецю. За її допомогою Варшава сподівалася не допускати нових морських походів козаків проти Туреччини, а також контролювати зв’язки Запорожжя з городовою Україною, насамперед постачання для Січі зерна й іншого продовольства.

Фортецю було зведено за рекордні чотири місяці, її гарнізон становили польські й німецькі досвідчені піхотинці. Польський уряд сподівався, що за допомогою фортеці поставить Запорожжя під свій нагляд. Проте уже через місяць після завершення будівництва па Січ повернувся з морського походу проти Туреччини гетьман Іван Сулима.

Історичний факт

Іван Сулима був славним і досвідченим козацьким ватажком, знаним не лише в Україні, а й у Європі. За успіхи в боротьбі з Османською імперією Папа Римський нагородив гетьмана срібною медаллю з власним золотим портретом.

Зведення фортеці обурило січовиків. Гетьман розробив ретельний план й козаки в ході блискавичного нічного штурму в 1635 р. заволоділи фортечними мурами, знищили гарнізон і зруйнували укріплення. Далі козаки піднялися по Дніпру до Кременчука та Крилова. Звідти І. Сулима розіслав заклики до боротьби проти польсько-шляхетського гноблення.

КОЗАЦЬКЕ ПОВСТАННЯ під ПРОВОДОМ Т. ФЕДОРОВИЧА (1630—1631) та І. СУЛИМИ (1635)

Проте під натиском реєстрових козаків січовики вирішили відступити на низ і зайняти оборону на одному з дніпровських островів. Оборона, що тривала протягом кількох місяців, виснажила оточених. Наступали холоди, бракувало палива та їжі. У козацьких рядах розгорілися суперечки, зростало невдоволення. Скориставшись цим, зрадники схопили й видали І. Судиму полякам. За рішенням сейму гетьмана та його трьох сподвижників стратили на центральній площі Варшави.

4. Національно-визвольне повстання 1637—1638 рр.

Потреба захистити природні національні, релігійні й соціальні права українського народу, прагнення утвердити свої «права і вольності» знову підняла низових козаків па повстання. Безпосереднім приводом до повстання став перегляд польським урядом козацького реєстру та вилучення з нього всіх неблагонадійних. У травні 1637 р., обраний Базавлуцькою Січчю на гетьманування, полковник реєстровців Павло Бут (Павлюк) розіслав у городову Україну нові заклики до боротьби: «...Хто зветься нашим товаришем, нехай станс за християнську віру й наші золоті вольності, які ми заслужили своєю кров'ю». Після зайняття низовиками Черкас повстання поширилося на всю територію Подніпров’я та Лівобережжя. Тисячі селян і міщан громили шляхетські маєтки й запроваджували козацькі порядки.

КОЗАЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1637—1638 рр.

Історичне джерело

Свідок тих подій писав: «Вони (козаки) ішли табором, вишикуваним у шість рядів з 4 гарматами попереду, двома по боках і двома в кінці, а в середині між возами йшло військо... ішли козаки з розгорнутими прапорами, стріляючи з гармат, здіймаючи галас до неба: „А чи далеко гетьман буде ночувати? Лящику, побіжиш до хащику!''»

Який військовий тактичний прийом ілюструє наведений документ?

Під селом Кумейки, поблизу Канева, 6 грудня 1637 р. між повстанцями (майже 10 тис. чоловік) і коронним військом із полками реєстровців, які не пристали до повстанців (разом близько 15 тис.), відбулася вирішальна битва. Бій тривав до пізньої ночі. На полі бою полягло лише 6 тис. вояків, одягнутих по-козацьки. Повстанці змушені були відступити з поля бою, оскільки коротшим жовнірам удалося прокрастися до порохових запасів козаків і підірвати їх.

Історичне джерело

У битві під Кумейками повстанці поводилися надзвичайно сміливо. Командувач бою з польського боку коронний гетьман М. Потоцький засвідчував, що погано озброєні повстанці йшли назустріч ворогу «дуже сміливо і сердито», «холопство було таке вперте й заповзяте, що ніхто з них не хотів миру кричати, навпаки, тільки кричали, щоб одному на одному вмирати — і так дійсно виходило».

Навіть бувалі коронні жовніри дивувалися запеклості Кумейківської битви: «Ніколи не бували в такому тривалому й сильному вогні та не бачили такої кількості трупів в одному місці».

Під тиском чисельнішого ворога повстанці відступили до містечка Боровиці й там потрапили в оточення. Значні втрати, відсутність боєприпасів, їжі та води примусили повстанців піти на мирні переговори, а через деякий час, 11 грудня, капітулювати й видати П. Бута та кількох старшин.

Однак придушити повстання найжорстокішими покараннями владі не вдалося. Уже наприкінці зими па Січі почали збиратися нові захисники козацьких прав і вольностей.

У березні 1638 р. розпочався новий етап повстання. Його очолив обраний гетьманом Яків Остряниця та минулорічні соратники П. Бута — Карпо Скидан і Дмитро Гуня. Суходолом і на чайках козаки вирушили в глиб України.

Подніпров'я знову охопило народне повстання. Цього разу бойові дії велися па Лівобережжі. Наприкінці квітня козаки виграли битву під Говтвою, але не зуміли взяти Лубен, де замкнулися основні сили поляків. Зазнавши невдач, Я. Остряниця в бою під Жовнином утратив надію на перемогу й відступив з кіннотою в Слобідську Україну.

Боротьбу продовжив обраний гетьманом Д. Гуня. Відступивши до урочища Стариця, що неподалік гирла р. Сули, повстанці облаштували табір, у якому протрималися півтора місяці. Нестача харчів і фуражу змусила їх 28 липня припинити опір і скласти зброю. Однак Д. Гуня та ряд старшин зуміли непоміченими покинути оточений табір.

Невідомий автор. Запорозький гетьман Яків Остряниця. XVII cт.

Поразка козаків змусила їх визнати так звану «Ординацію Війська Запорозького реєстрового» (ординація — від латин, ordo — порядок), прийняту вальним сеймом у Варшаві 8 травня 1638 р. Закон жорстко обмежував козацтво. «На вічні часи» було скасовано виборність козацьких старшин і заборонено козацький суд. Реєстр скорочено до 6 тис. козаків. Замість гетьмана Сейм призначав комісара-шляхтича. Зі шляхти призначалися також полковники й осавули. Реєстровцям дозволялося селитися лише в Черкаському, Канівському й Корсунському староствах. На Січі мав постійно знаходитися один із реєстрових полків, щоб не допускати «самовільних зібрань і свавілля».

Хвиля повстань 20—30 років XVII ст. дозволила козакам набути досвіду боротьби з коронним військом, зміцнити власну самоповагу й гідність, усвідомити необхідність спільної боротьби із селянством і міщанством за національні інтереси та духовність — за національне визволення.

Комісар — посадова особа, наділена урядом особливими повноваженнями.

Завдання та запитання

1. Визначте спільні ознаки повстань 90-х років XVI ст. та 20—30-х років XVII ст.

2. Опишіть найвизначніші моменти боротьби під час повстань під проводом Т. Трясила, І. Сулими, національно-визвольного повстання 1637—1638 рр.

3. Розкрийте сутність понять «ординація», «комісар», «городова Україна».

4. Проаналізуйте умови Куруківської угоди. Які з умов є поступкою з боку козаків, а які — поступкою з польського боку?

5. Як на становищі козацтва позначилися умови Ординації 1638 р.?

6. Чи могла страта керівників козацько-селянських повстань зупинити національно-визвольний рух в Україні в XVII ст.?

7. Поміркуйте, що виграла Польща, а що втратила, силою зброї стримуючи козаків від походів проти Османської імперії.

8. Пошукайте причини соціального й економічного характеру, які спонукали уряд Речі Посполитої не співпрацювати з козаками, а воювати з ними.

9. Доведіть, що в межах Східного Поділля, Центральної і Південної Київщини та півдня Лівобережжя в перші десятиліття XVII ст. формувалася «козацька Річ Посполита».

10. Визначте, що додали повстання 20—30-х років XVII ст. до розгортання українського національно-визвольного руху.