Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 10. ВПЛИВ БЕРЕСТЕЙСЬКОЇ УНІЇ НА ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ в першій половині XVII ст.

Пригадайте, чому наприкінці XVI ст. в Україні діяло три християнські церкви. У чому ви вбачаєте причину їх ворожнечі?

1. Становище католицької церкви. Її діяльність

У першій половині XVII ст. польська католицька церква була східним форпостом — «передмур’ям» католицької віри. Своє завдання вона вбачала в подоланні «антихристиянського варварства» як православного, так і уніатського. Католики ніби навмисно не помічали християнських чеснот, століттями формованих в Україні.

Опираючись на польську католицьку та покатоличену й сполонізовану українську шляхту й магнатерію, польська католицька церква все дужче тиснула на релігію та культуру українців. У православних відбирали церкви й монастирі, їх позбавляли маєтностей, знущалися над священиками й мирянами, глумилися над їхніми релігійними почуттями, усіляко перешкоджали українській православній церкві опікуватися питаннями освіти свого народу. Водночас держава створювала найсприятливіші умови для розширення діяльності різних католицьких орденів, особливо єзуїтського.

2. Становище греко-католицької церкви

Після Берестейської унії греко-католики пережили глибоке розчарування. Уже в королівському універсалі від 15 грудня 1596 р. не згадувалося про право уніатських єпископів засідати в сенаті. У цьому питанні не допомогло навіть нагадування Папи Римського. Усупереч сподіванням єпископів, унія не врятувала українських і білоруських мирян від наступу католицизму. Католицькі ієрархи навіть не допускали думки про рівність з уніатськими. Уніатська церква так і не отримала від королівського уряду зрівняння в правах із католицькою.

Історичний факт

Умови унії, запропоновані православними єпископами Папі Римському Клименту VIII, за винятком найвищих уніатських ієрархів, нікому не розголошувалися. Ці документи були вперше опубліковані українською мовою в Австралії лише в 1955 р. Тільки в 1963 р. Другий Ватиканський собор визнав східний обряд рівним римському. Це відбулося аж через 367 років після Берестейської унії.

Загалом уніати потрапили у важке становище. Православні ненавиділи їх за «зраду» батьківської віри, а католики не вважали за повноцінних віруючих, оскільки уніати дотримуватися «схизматицьких» обрядів і мови богослужіння. Правда, польський уряд підтримував греко-католиків у протиборстві з православними за майно, храми та маєтки.

Становище греко-католицької церкви помітно зміцнили Іпатій Потій та Йосиф-Вельямин Рутський. Перший вдавався до сили й адміністративного тиску, а другий, відмовившись від силових прийомів, докладав зусиль до впорядкування церковного життя, піднесення морального й освітнього рівня духівництва, насамперед сільського.

Й.-В. Рутський першим здійснив ряд кроків для примирення з православними, підтримував ідею об'єднання уніатської та православної церков — «однієї Русі з другою», та створення па цій основі єдиного Київського патріархату.

Невідомий актор. Й.-В. Рутський. XIX cт.

3. Становище православної церкви

Укладення Берестейської унії дуже ослабило православну церкву. Рішення православного Берестейського собору були проігноровані польським королем. Тоді це означало, що церква поставлена поза законом. Укладення унії надзвичайно ослабило верхівку православ’я. До унії перейшли київський митрополит і більшість єпископів. Українське православ'я підтримували лише три «стовпи»: два єпископи — львівський Гедеон Балабан, перемишльський Михайло Копистенський — та «некоронований король Русі» князь В.-К. Острозький з Острозькою академією.

Після їхньої смерті та перетворення Острозької академії на єзуїтську колегію єдиним «стовпом православ'я» залишився львівський єпископ Єремія Тисаровський. Він був останній, хто мав право висвячувати священиків для релігійних громад. Після смерті Єремії польський король міг оголосити православну церкву неіснуючою.

Гедеон Балабан, єпископ Львівський. Гравюра. 1885 р.

Історичне джерело

Настрої, які переживали у зв’язку з переслідуваннями православної церкви її віруючі, дуже образно передав у творі «Тренос» Мелетій Смотрицький. Вустами автора православна церква проголошує: «Горе мені злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій! Біда мені, незносними ладунками обтяженій! Руки в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою двосічний, вода під ногами глибока, огонь з боків невгасимий, звідусіль переслідування. Біда в містах і в селах, біда в полях і дібровах, біда в горах і в земних безоднях. Немає жодного місця спокійного, ані житла безпечного. День у болістях і ранах, ніч у стогонах й зітханні. Улітку спека до млості, узимку мороз до смерті: бо ж гола-голісінька і аж на смерть гнана буваю. Колись гарна й багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, усьому світові люба, тепер усіма зневажена й опечалена. Приступіть до мене, усі живі, усі народи, усі жителі землі! Послухайте голосіння мого...»

До кого звертається православна церква, шукаючи захисту? Як «усі жителі землі» колись і тепер можуть захистити жертву від загарбницького наступу?

Здавалося, що справа йде до зникнення православної церкви. Проте цього не сталося, оскільки наймогутнішою опорою православ'я залишалася більшість українського народу.

Піднесення Києва як центру українського православ'я. Рушійною силою відродження православ’я стали м. Київ і Києво-Печерська лавра. Протягом другого десятиріччя XVII ст. її архімандрит, виходець із галицької шляхти, Єлисей Плетенецький згуртував довкола себе чимало освічених священно-служителів: Йова Борецького, Тарасія Земку, Захарія Копистенського, Памво Беринду та Лаврентія Зизанія.

Опираючись на допомогу козаків, він повернув чимало монастирських маєтностей, конфіскованих королем, припинив сваволю уніатів, які не дозволяли православним відправляти богослужіння в Софійському соборі. Однією з найвидатніших його справ стало вкладення накопичених Києво-Печерського лаврою коштів у придбання друкарні й організація масштабної видавничої справи. Протягом 15 років було видано майже 30 книг релігійного й освітнього змісту. Це перевищувало кількість усіх книг, надрукованих в Україні за попередні роки.

У 1615 р. українська шляхтянка Єлизавета Гулевич (Галшка Гулевичівна) заповіла православній громаді Києва свої посілості на Подолі — двір і майдан «на монастир... також на школу дітям, так шляхетським, як і міським». Натхненні її благодіянням, київські міщани, шляхтичі й духівництво заснували Київське Богоявленське братство. Одразу ж при Богоявленському монастирі була відкрита школа, яка згодом стала основою майбутнього Києво-Могилянського колегіуму.

У 1616 р. до братства вступило Військо Запорозьке з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним. Цим українське козацтво засвідчило, що воно взяло православну віру під свій захист і опіку.

4. Відновлення Київської православної митрополії

Київське Богоявленське братство, зміцнене підтримкою козаків, поставило собі за мету відродити українське православ'я, тобто відновити Київську православну митрополію та український єпископат.

Для здійснення цієї справи було вдало використано перебування в Україні єрусалимського патріарха Теофана III. На кордоні з Московією його зустріло козацьке військо па чолі з гетьманом П. Сагайдачним. Патріарх перебував у Богоявленському монастирі майже рік. Він не відразу погодився на висвячення митрополита та єпископів, яких не збирався підтримувати король Речі Посполитої. Лише коли представники православного шляхетства й козацтва запевнили патріарха, що оборонятимуть нововисвячених владик, він дав згоду.

Михайлівський золотоверхий собор. Фото 1912 р.

1622 р. патріарх висвятив Іова Борецького на митрополита та ще п'ятьох єпископів. Висвячення відбувалося в найсуворішій таємниці, уночі, при наглухо зачинених вікнах, щоб ніхто не побачив світла. Завдяки обраному митрополиту та єпископам православна церква отримала можливість висвячувати нових пастирів. Це була і духовна, й організаційна перемога української православної церкви, а Київ у такий спосіб відновив значення релігійного та духовного центру України.

Наприкінці 20-х років XVII ст. Й. Борецький розпочав перемовини з уніатським митрополитом Й.-В. Рутським. Обидва діячі схилялися до ідеї скликання собору, на якому сподівалися дійти остаточного порозуміння й заснувати Київський патріархат. Проте перемовини не увінчалися успіхом. Адже ні Річ Посполита, ні Ватикан не бажали створення окремої української об'єднаної церкви, очоленої власним патріархом. Це суперечило їхнім намірам — покатоличити й сполонізувати український народ. Проти об’єднання рішуче виступили й козаки.

Воскресіння Христове. Гравюра. м. Київ. 1631 р.

Які почуття мала вселяти гравюра в душі православних українців починаючи з 1622 р.?

Головною метою життя й діяльності Й. Борецького було утвердження православної ієрархії й офіційного визнання владою Речі Посполитої законності православної церкви та її очільників.

Цю справу в 1632 р. довершив його сподвижник — митрополит Петро Могила. Того року новообраний польський король «У статтях про заспокоєння руського народу» офіційно визнав вищу православну церковну ієрархію на чолі з митрополитом Київським і Галицьким Петром Могилою.

Православні священики й громади могли знову здійснювати церковні обряди, споруджувати церкви, висвячувати священиків, відкривати школи, друкарні й братства. Їм повернули частішу відібраних церков, монастирів і земель.

Історичне джерело

Прочитайте уривок з тексту полемічного твору «Пересторога», у якій невідомий автор устами князя В.-К. Острозького звинувачує польського короля в нехтуванні ним своїх обов’язків щодо підданих українців.

«А ваша королівська милість, бачачи наругу над нами й порушення прав наших, не дбаєш нічого на присягу свою, якою зобов'язався нам не ламати прав наших, а примножувати й розширювати їх.

За такими слушними документами, за доказами послів земських не хочеш нас у православній вірі нашій захистити, при правах наших, на місце пастирів, що відступилися від нас, інших дати, і загалом дозволяєш тим відступникам насильства чинити, проливати кров тих, хто за ними йти не хоче, ображати, з маєтків виганяти, із землі йти приневолювати.

За нашу віру православну нашу наступаєш на права наші, ламаєш вольності наші, а тепер на сумління наше налягаєш, чим присягу свою ламаєш... Як сенатор не тільки сам терплю кривду й тебе згадую, але бачу, що це до останньої згуби Корони Польської веде, бо через це ніхто свого права ані вольності не забезпечить. І через короткий час це призведе до великого замішання, а бодай не домисляться до чогось іншого».

Подумайте, наскільки справедливими є звинувачення на адресу короля? У чому автор убачає причину неминучого майбутнього знищення держави?

Завдання та запитання

1. Охарактеризуйте становище православної, уніатської та католицької церков на теренах України в першій половині XVII ст.

2. Складіть розповідь про відновлення Київської православної митрополії?

3. Порівняйте засоби, якими зміцнювали становище греко-католицької церкви уніатські митрополити І. Потій та Й.-В. Рутський.

4. Назвіть ті суспільні сили та духовні центри, які зберегли й зміцнили православну віру в Україні.

5. Визначте причини переміщення центру православ’я до м. Києва, що відбулося протягом першої половини XVII ст. Які історичні факти це засвідчили?

6. Поясніть, чому у 20-х роках XVII ст. проти порозуміння між православними та греко-католиками та створення Київського патріархату виступили козаки.

7. Автор «Палінодії» стверджував, що утиски православних «християнами костела і римського» болючіші й несправедливіші, ніж утиски від бусурманів. Прокоментуйте це твердження.

8. Поміркуйте, чому в ті часи представників іншої віри чи церкви вважали «варварами». Як це відображалося на відносинах церков? Чи припустимі такі погляди в наш час?