Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

ТЕМА 2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в першій половині XVII ст.

§ 9. ГОСПОДАРСЬКІ ТА СОЦІАЛЬНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ в першій ПОЛОВИНІ XVII ст.

1. Пригадайте, що таке давньоримська латифундія.

2. Як змінювалися форми плати селян за землю феодалам?

1. Зростання магнатського землеволодіння

Після укладення Люблінської унії в Україні почало швидко зростати феодальне землеволодіння. Маєтки шляхтичів і магнатів розросталися за рахунок привласнення земель Східного Поділля, Наддніпрянщини та Задніпрянщини. Цей процес значно пришвидшився після 1590 р., коли сейм Речі Посполитої дав змогу королю роздавати «пустині, що лежали за Білою Церквою». Насправді ж землі покордоння були вже заселені й загосподарені козаками й селянами. Тепер ці землі разом із селянськими й козацькими господарствами включали у величезні феодальні володіння. Так, наприклад, у Брацлавському воєводстві із 65 тис. селянських дворів 60 тис. стали власністю жменьки магнатів.

Загалом, па початку XVII ст. в Україні налічувалося майже 1 тис. шляхетських і 250 магнатських маєтків. Магнати поводились як незалежні володарі. Будували палаци, утримували багаті двори, муштрували добре озброєні й численні війська. Чим швидше вони багатіли, тим менше рахувалися з владою короля, не визнавати жодних законів і судів. Чинячи свавілля, вони тішилися повною безкарністю й пихато заявляли: «Польща непорядком тримається».

Палац Вишневеньких. Сучасне фото

Історичний факт

У 30-х роках XVII ст. у володіннях наймогутнішого магната Яреми Вишневецького на Лубенщині налічувалося 50 міст і містечок, 40 тис. селянських дворів, майже 230 тис. селян. Володіння Вишневецького були найбільшими в Європі.

2. Поширення фільварків

Європу XVI ст. охопила «революція цін». Притік золота й срібла з Нового Світу й розвиток виробництва привів до швидкого зростання міст, які потребували великої кількості товарів. Унаслідок цього небачено швидко почали зростати ціпи па сільськогосподарські товари й продукти харчування. Протягом XVI ст. вони подорожчали в 4—5, а подекуди навіть у 8—10 разів.

Магнатів і шляхтичів Речі Посполитої охопила лихоманка наживи. Щоб збільшити свої прибутки, вони повсюдно засновували нові чи розширювали старі панські господарства, перетворюючи їх на фільварки. Фільварок був обнесений огорожею, за якою знаходилися житлові приміщення для адміністратора та дворової челяді, будівлі господарського призначення: хліви, стайні, свинарники, курники, токи, клуні, комори для збіжжя, укриття для реманенту тощо. За господарськими будівлями були поля й угіддя, на яких працювали селяни.

Для створення фільварків магнати й шляхтичі відбирали у селян кращі землі. Водночас, щоб забезпечити фільварки робочою силою, вони примушували селян до відробітків — панщини. Кількість фільварків невпинно зростала. Було підраховано, що лан, який входив до складу фільварку, приносив у 10 разів більше прибутку, ніж сплачував грошової данини залежний селянин за користування такою ж площею землі.

Спочатку фільварки виникали на заході України, а на початку XVII ст. поширилися в Центральній та Лівобережній Україні.

3. Розвиток товарного виробництва

Розширення мережі фільварків вело до зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, що продавалася на внутрішньому та європейських ринках.

За відсутності української державності та хижацького виснаження природних багатств України, найбільшу вигоду від торгівлі сільськогосподарською продукцією мали польські магнати та шляхта.

Історичний факт

Основною частиною українського експорту до Західної Європи був хліб. У середині XVI ст. з України вивозили 34 тис. тонн зернових щороку. Протягом першої половини XVII ст. щорічно вже вивозили по 170 тис. тонн. До Європи гнали череди волів і табуни коней.

Фільварок (від нім. Vorwerk — маєток із будівлями, хутір, господарство) — рільниче або рільничо-скотарське господарство, організоване поміщиком для виробництва продукції на продаж.

Історичне джерело

«За старих часів... шляхтич... віддавався лицарській справі й безперервно воював. Тепер у нас немає вояків... зате є корчмарі, гендлярі й посередники... Найбільшим подвигом у нас уважається знати дорогу, якою женуть биків із маєтку до Гданська, бо всі заможніші торгують волами, кіньми, вином, медом, ...рибою, ...усяким хлібом... Усе, що їх піддані мають у себе для продажу, вони наказують нести на панський двір, скуповують за найнижчими цінами й відправляють до міста... Туди ж вони посилають і свої продукти».

Проаналізуйте документ і визначте, на які процеси в розвитку господарства вказує польський публіцист Ш. Старовольський. Що розуміється під «своїми продуктами» шляхтичів?

4. Становище селян

Що більше розвивалися папські фільварки, то все важчим ставало становище селян західних і центральних регіонів України. По-перше, через відбирання в селян кращих земель, по-друге, через скорочення земельних наділів. У 40-х роках XVII ст. селянські наділи становили переважно 5—7 га. Це був той мінімум, який забезпечував прожиток для селянської сім’ї та утримання робочої худоби з реманентом. Але третина селян уже перетворилася на малоземельних чи й безземельних.

Розвиток фільварків не тільки позбавляв українських селян права на землю. а й відбирав особисту свободу, перетворюючи їх на кріпаків. Артикули польського короля Генріха Валуа 1573 р. і Третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачили селян. Їм заборонялося самостійно виступати в суді й свідчити як «проти», так і «за» своїх панів. Практично неможливо стало змінювати місце проживання. Шляхтичі мали право протягом 20 років розшукувати селян-утікачів. Селяни втратили право розпоряджатися своїм майном.

Протягом першої половини XVII ст. в Підляшші, Галичині, Волині й Поділлі щоденна панщина селян стала нормою. У Північно-Західній Київщині та Брацлавщині вона зросла до двох-трьох днів па тиждень.

У центральних і південно-східних районах Київщини й Брацлавщині землероби перебували під постійною загрозою татарських набігів. Тому панщини не відбували. За її відсутність селяни платили власною кров’ю, а нерідко й життям.

На початку XVII ст. розгорнулося активне освоєння Лівобережжя. Час дії слобід там закінчувався здебільшого наприкінці 20—30-х років, після того лівобережні селяни почали зазнавати все сильнішого визиску.

М. Пимоненко. Жнива на Україні. 1896 р.

Чому феодали всіляко заохочували селян переселятися на південно-східні землі Київщини та Брацлавщини?

5. Становище міщан

У першій половині XVII ст. в Україні з'являється багато нових міст. Більшість із них постали на межі з Диким Полем — на Брацлавщині, Черкащині. Полтавщині.

Історичний факт

У 40-х роках XVII ст. в Україні налічувалося 970 міст і містечок. Більшість із них були невеликими й мали 100—300 будинків, 600—3000 мешканців. Найбільшими були м. Львів (понад 20 тис. міщан), Кам’янець-Подільський, Умань, Біла Церква, Острог, Меджибіж (кожне з них мало майже по 10 тис. мешканців). Трохи меншими були м. Луцьк, Кременець, Перемишль, Самбір, Житомир, Ярослав. Усе важливішу роль почав відігравати м. Київ. П. Алеппський про м. Київ середини XVII ст. писав: «Будинки в цьому місті розкішні, високі й збудовані з колод, що вистругані всередині й ззовні».

Господарське життя міст. Основою господарства більшості міст було ремесло. У першій половині XVII ст. в українських містах працювали ремісники понад 270 спеціальностей. До провідних ремесел належали ковальство, шевство, кравецтво. Розвивалися будівництво, деревообробка тощо.

Щоб захистити свої інтереси в протистоянні з державними чиновниками, феодалами та в конкуренції із сільськими ремісниками, міські майстри засновували цехи — спілки ремісників однієї чи кількох споріднених професій у межах міста.

Значна частина міських мешканців вели сільське господарство. І що далі на схід і південь України було розташоване місто чи містечко, то більшу питому вагу в його господарстві становило землеробство. Освоєння нових земель супроводжувалося насамперед будівництвом міст-фортець, за стінами яких шукали захисту і ремісники, і селяни.

Міста — центри торгівлі. Раз чи двічі на тиждень у містах влаштовувалися торги, або базари. На них для продажу чи купівлі приїздили з навколишніх сіл і містечок.

У найбільших містах України періодично відбувались ярмарки. На них з’їжджалися заможні купці й укладали торгові угоди між різними місцевостями України. Ярмарки проводили раз чи двічі на рік. Вони тривали кілька днів, а то й тижнів.

У м. Львові, Києві, Перемишлі, Галичі, Луцьку, Ярославі діяли постійні ярмарки. Згодом ці міста стали центрами міжнародної торгівлі.

В. Штернберг. Ярмарок на Україні. Перша половина XIX ст.

Ярмарок (від нім. jahr — рік, markt — базар) — щорічний базар. Форма організації торгівлі, яка об'єднувала торговельними зв'язками землі країни, уключаючи й сусідні землі інших країн.

Правове становище міст. 80 % міст України належали церкві й магнатам. Їхні мешканці водночас із ремеслом і торгівлею відробляли панщину, виконували всілякі повинності.

Речі Посполитій належало 20 % міст. Щоб забезпечити їх розвиток, польські королі надавали містам магдебурзьке право, тобто право самоврядування. Однак вони не бажали підтримувати українські міста в боротьбі проти польських і полонізованих феодалів. Тому магдебурзьке право українських міст було суттєво обмеженим. Зберігалася посада королівського намісника, який самовільно втручався в міські справи. Лише міщанство м. Львова мало право самостійно обирати власного бургомістра, в інших містах його призначав король.

Починаючи з XIV ст. в українських містах постійно зростало число іноземців. Феодали запрошували німецьких, голландських та інших ремісників, вірменських, грецьких, татарських купців, надавали їм широкі привілеї. З початком XVII ст. магдебурзьке право отримували насамперед іноземні колоністи, які у великих містах Підляшшя, Галичини, Волині й Поділля становили більшість населення.

Історичний факт

У м. Львові за міськими мурами дозволено було жити лише 30 сім'ям на тісній Руській вулиці.

Проте навіть не це найбільше турбувало львів’ян-українців. Ось як скаржилися в 1609 р. члени Львівського братства: «Обтяжені є ми, народ руський, від народу польського ярмом гіршим за єгипетську неволю, хоча й без меча, але страшніше, ніж мечем з потомством вигублять, заборонивши нам пожитків і ремесел, обходів усіляких, чим би тільки чоловік живим бути міг, того невільний русин на природженій землі своїй руській уживати, у тому ж руському Львові».

Яким ремеслом ви хотіли б володіти, живучи в українському місті XVII ст.? Чому?

У Наддніпрянській Україні міста мали український характер. Проте й там мешканців обмежували в праві займатися ремеслом і торгівлею, не допускали до міського самоврядування.

Перебуваючи під тиском, українські міста все більше втрачали національну самобутність. У той час, коли в Європі міста ставали вогнищами культури, освіти й духовності своїх народів, українців із власних міст витісняли й перетворювали на «селянську націю». Зрозуміло, що таку націю було значно легше сполонізувати й покатоличити.

Завдання та запитання

1. Опишіть процес зростання магнатського й шляхетського землеволодіння в Україні після Люблінської унії.

2. Охарактеризуйте зміни, які відбувалися в житті українських селян протягом першої половини XVII ст.

3. Дайте визначення поняттям «революція цін», «фільварок», «товарне виробництво», «ярмарок».

4. Порівняйте становище приватних і державних міст.

5. Покажіть на мапі регіони, де з'явилася більшість нових міст.

6. З’ясуйте, як зростання магнатського землеволодіння впливало на авторитет королівської влади та встановлення правопорядку на українських землях.

7. Чим пояснити виникнення нових міст і містечок у першій половині XVII ст.?

8. У чому проявлялася й чим пояснюється обмеженість дії магдебурзького права на українських землях?

9. Які історичні факти стверджують те, що під польським володарюванням Україна перетворювалася на «селянську націю»? Наскільки це відповідало тогочасним тенденціям розвитку європейських народів?

10. Доведіть, що економіка європейських країн та українських земель перебували протягом першої половини XVII ст. в міцному взаємозв’язку.