Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Щупак

§ 7. Італія і Франція у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

1. ІТАЛІЯ

1.1. Італія в перші роки після звільнення від фашизму

Провідна роль у політичному житті країни в перші післявоєнні роки належала Італійській комуністичній партії (ІКП), Християнсько-демократичній партії (ХДП) та Італійській соціалістичній партії (ІСП), які у роки війни очолювали Рух Опору.

8 червня 1946 р. Італія була офіційно проголошена республікою.

На становище в країні впливали зовнішньополітичні чинники. З одного боку, СРСР мав вплив на комуністів та інші ліві рухи. З іншого — президент США Г. Трумен заявив, що Італія одержить необхідну фінансову допомогу лише за умови, що в її уряді не буде комуністів. У травні 1947 р. членів ІКП вивели зі складу уряду, а в Соціалістичній партії відбувся розкол.

1.2. Італійське «економічне диво»

Передумови італійського «економічного дива»:

  • відновлення основних фондів і використання досягнень НТР;
  • збільшення іноземної допомоги і капіталовкладень із-за кордону;
  • розширення внутрішнього ринку, збільшення споживання;
  • фінансові державні пільги великим корпораціям, малому й середньому бізнесу;
  • переорієнтація економіки на прибуткові види діяльності;
  • створення великих державних підприємств.

Уряд стимулював процес централізації капіталу. Утворилися промислові імперії: «ФІАТ» — в автомобільній промисловості, «Монтекатіні» і «Піреллі» — у хімічній, «Едісон» — в електротехнічній.

У країні провели аграрну реформу. Селяни отримали 1,5 млн га землі.

Удосконалювались соціальні програми. У країні активізувалося будівництво дешевих квартир для робітників, створювалися соціальні установи, налагоджувалася система охорони здоров'я.

У результаті «економічного дива» Італія ввійшла до сімки найбільших індустріально розвинених країн світу.

Популярний італійський автомобіль «Fiat 600», модель 1956 р. (на фото ліворуч) був символом італійського «економічного дива». Це авто стало прототипом української малолітражки «ЗАЗ-965», що випускалася на Запорізькому автомобілебудівному заводі «Комунар» з 1960 р. (на фото праворуч)

1.3. Соціально-політичний розвиток Італії в 1960-1980-ті роки

На початку 1960-х років усе ще гострою залишалася проблема Півдня, що полягала в економічній відсталості шести областей південної частини Апеннінського півострова й островів Сицилія і Сардинія, де жила 1/3 населення Італії.

У 1962 р. за участі соціал-демократів, республіканців, представників поміркованого крила ХДП християнський демократ А. Фанфані сформував перший лівоцентристський уряд. У наступні роки лівоцентристську коаліцію тривалий час очолював лідер ХДП А. Моро.

У 1973—1975 рр. Італію, як і інші країни Заходу, охопила глибока економічна криза. У результаті дострокових парламентських виборів у липні 1976 р. було сформовано однопартійний кабінет ХДП на чолі з Д. Андреотті. Значна частина депутатів-комуністів підтримала уряд Андреотті. У цей період італійські комуністи почали критично ставитися до досвіду КПРС і стали на шлях «єврокомунізму», який, визнаючи основні положення комуністичної доктрини, передбачав демократизацію суспільства і захист прав людини.

1.4. Загроза тероризму та мафії

Наприкінці 1960-х років ліві угруповання створили терористичну організацію «Червоні бригади», представники якої вбивали політичних діячів, офіцерів поліції, суддів, журналістів, професорів — усіх, хто мав владу або вплив. Чисельність «Червоних бригад» сягала 25 тис. осіб. Одночасно діяли неофашистські терористичні угруповання. Іншим чинником дестабілізаціїї в країні була мафія.

Терміни і поняття

Мафія — таємна злочинна організація, яка діє методами шантажу, насильства, убивств та намагається впливати на політичне життя; заснована на круговій поруці, зв'язку з корумпованими державними чиновниками.

У березні 1978 р. група терористів викрала експрем'єр-міністра Італії, голову ХДП Альдо Моро.

1979 року «Червоні бригади» перейшли від тактики індивідуального терору до нальотів. Загалом за 1979 р. здійснено 2150 нападів на виші, профспілки, офіси партій, поліцейські відділи тощо.

На початку 1980-х років Італію приголомшили вибух на залізничному вокзалі в м. Болоньї, у результаті якого загинули 84 особи, і замах на главу католицької церкви Іоанна Павла II.

Розуміючи небезпеку розгулу тероризму, влада перейшла в наступ щодо злочинного світу. У 1986 р. у столиці Сицилії — м. Палермо — відбувся найбільший в історії країни судовий процес над мафіозними структурами. На лаві підсудних опинилося близько 500 осіб.

1.5. Італія наприкінці XX — на початку XXI ст.

У 1992 р. італійська поліція розпочала широкомасштабну операцію «Чисті руки». У скандалах, пов'язаних з корупцією і зв'язками з мафією, виявилися замішаними найвпливовіші політичні сили. У 1994 р. парламент країни розпустили. Це означало закін чення історії Першої Республіки в Італії, що проіснувала майже пів століття.

На парламентських виборах у 2001 р. перемогу здобув консервативний блок «Дім Свободи», де провідна роль належала партії «Уперед, Італіє!» на чолі з її засновником і лідером С. Берлусконі.

У 2008 р. С. Берлусконі знову переміг на виборах до парламенту Італії. У 2008—2011 рр. основну увагу уряду було зосереджено на подоланні наслідків світової фінансово-економічної кризи, а також скандалах навколо самого С. Берлусконі.

Особа в історії

Сільвіо Берлусконі народився у 1936 р., освіту здобув на юридичному факультеті Міланського університету. У 1965 р. 29-річний Берлусконі зайнявся будівельним бізнесом. Надалі йому вдалося створити цілу «імперію» засобів масової інформації. У 1986-2017 рр. був власником футбольного клубу «Мілан». Берлусконі неодноразово обіймав посади прем'єр-міністра Італії (1994-1995, 20012006, 2008-2011 рр.). Ім'я Берлусконі фігурує в багатьох скандалах; зокрема й через підозру у зв'язках із мафією, відмиванням коштів, корупцією; розслідування та судові справи тривають досі. Італійський політик дружить із президентом РФ В. Путіним.

На виборах у 2018 р. упевнену перемогу здобула популістська партія «Рух 5 зірок», що отримала понад 32,5 %. Три з чотирьох основних партій («Рух 5 зірок», «Ліга», «Уперед, Італіє!») прихильно ставляться до Москви й Путіна, виступаючи за зняття санкцій з Росії, критично налаштовані до ЄС. Ці партії активно виступають проти мігрантів.

1.6. Українсько-італійські відносини

Італія однією з перших визнала незалежність України й установила з нею дипломатичні відносини. У травні 1995 р. підписано Договір про дружбу і співробітництво між двома країнами.

Італія посідає друге місце (після Німеччини) у загальному обсязі товарообігу з нашою країною серед держав Західної Європи. У країні працює понад 240 тис. українців.

Італія від початку війни на Донбасі підтримувала санкції проти Росії. Проте це був вимушений крок для італійського уряду. Санкції проти Росії вдарили по інтересах італійського бізнесу.

2. ФРАНЦІЯ

2.1. Четверта Республіка (1946—1958 рр.)

13 листопада 1945 р. Установчі збори знову призначили главою Тимчасового уряду генерала Шарля де Ґолля, героя Руху Опору під час Другої світової війни у Франції.

До уряду ввійшли соціалісти, комуністи і представники НРП (Народно-Республіканської партії). На референдумі утвердили конституцію Четвертої Республіки, що набула чинності з 24 грудня 1946 р. та вважалася однією з найдемократичніших у післявоєнній Європі.

Особа в історії

Шарль де Ґолль (1890-1970 рр.) — засновник і президент П'ятої республіки у Франції 1958-1969 рр. Після навчання в коледжі закінчив на відмінно військове училище Сен-Сір. Учасник Першої світової війни, яку закінчив у чині капітана. Під час Другої світової війни де Ґолль у Лондоні заснував патріотичну організацію «Вільна Франція» (з 1942 р. — «Франція, що бореться»), яка приєдналася до антигітлерівської коаліції. У 1944-1946 рр. — глава Тимчасового уряду Франції. З 1947 керував діяльністю заснованої ним політичної партії «Об'єднання французького народу». У 1958 р. — глава уряду Франції. 21 грудня 1958 р. обраний президентом Французької Республіки. У 1965 р. переобраний на повторний термін. Після поразки на референдумі 28 квітня 1969 р. добровільно пішов у відставку.

Подробиці

П'ять республік у Франції

Перша Республіка

Друга Республіка

Третя Республіка

Четверта Республіка

П'ята Республіка

1792—1804 рр.

1848—1852 рр.

1870—1940 рр.

1946—1958 рр.

з 1958 р.

Франція проголошувалася парламентською республікою. Президент республіки мав обмежені повноваження.

У травні 1947 р. міністрів-комуністів вивели зі складу уряду. Наприкінці 1947 р. країну охопив загальний страйк. У цих умовах соціалісти розірвали відносини з ФКП і перейшли в табір НРП і радикалів.

Ще більше загострили ситуацію в країні події в Алжирі. З 9 млн його населення 1 млн становили французи, яким належали кращі землі, заводи в цій державі. У 1954 р. в Алжирі розпочалася національно-визвольна війна алжирського народу.

У травні 1958 р. в Алжирі спалахнула змова реакційного французького офіцерства, яке вимагало встановлення сильної влади у Франції. Налякані перспективою нового піднесення демократичного руху, у червні 1958 р. Національні збори передали владу генералу де Ґоллю як прем'єр-міністру з надзвичайними повноваженнями.

2.2. Становлення П'ятої Республіки

21 грудня 1958 р. президентом Франції було обрано Шарля де Ґолля. З утвердженням конституції цього ж року розпочався відлік часу П'ятої Республіки. Політичні противники генерала характеризували її як «режим особистої влади» де Ґолля.

У 1960 р. глава держави ініціював надання незалежності 14 африканським колоніям Франції. У 1962 р. Франція надала незалежність Алжиру. Французька колоніальна імперія припинила своє існування.

Економічна політика де Ґолля була досить успішною. За допомогою державних замовлень, субсидій та інших пільг швидкими темпами розвивалися нові галузі — атомна й ракетно-космічна, виробництво ЕОМ, радіоелектроніка. Здійснено реконструкцію металообробної, хімічної, авіаційної промисловості.

У зовнішній політиці де Ґолль попри те, що негативно ставився до комунізму, пішов на зближення з СРСР, щоб створити противагу США. У 1966 р. президент заявив про вихід Франції з військової організації НАТО за умови збереження участі в політичних структурах Північноатлантичного блоку.

У Франції було створено атомну бомбу, розпочалося виробництво атомних підводних човнів і балістичних ракет.

Президент виступав проти перетворення ЄЕС у наднаціональну організацію і наполягав на створенні «Європи вітчизн».

2.3. «Червоний травень» у Франції

Травень 1968 р. ввійшов в історію Франції, та й усієї Західної Європи як місяць протестів молоді. Найактивнішими вони виявилися у Франції, а оскільки відбувалися під комуністичними й анар хістськими гаслами, то прийнято говорити про «червоний травень».

Підставою заворушень був протест студентів університету Париж X — Нантер проти патріархальної заборони доступу студентів чоловічої статі до жіночих гуртожитків.

2 травня 1968 р. студенти оголосили про припинення занять «на невизначений термін». 3 травня розпочалися сутички студентів з поліцією. Близько 600 студентів заарештували, кілька сотень — поранили.

7 травня у Франції розпочався загальний студентський страйк. Тоді влада оголосила про відрахування із Сорбонни всіх учасників заворушень. Це тільки додало масла у вогонь протестів.

8 травня президент Де Ґолль заявив: «Я не поступлюся насильству». Тоді французькі інтелектуали Жан-Поль Сартр, Сімона де Бовуар, Франсуаза Саган та інші виступили із заявою на підтримку студентів. Студентів підтримали найбільші профспілки Франції, а пізніше також партії комуністів, соціалістів і лівих радикалів.

8 травня демонстрантів у Парижі було вже понад 100 тис., і поліція не намагалася їх розігнати.

Травнева революція 1968 року.

24 канал, 17.02.2014 р.

13 травня профспілки оголосили загальний страйк на підтримку студентів. Страйкарі вимагали 40-годинного робочого тижня, пенсійного віку з 60 років, мінімальної зарплати 1000 франків і відставки де Ґолля. У Парижі на демонстрацію вийшли рекордні 800 тис. осіб. Робітники захоплювали підприємства.

20 травня кількість страйкарів досягла 10 млн, на заводах утворювали «комітети самоврядування» та «комітети дії», у провінції робочі комітети безкоштовно розподіляли товари і продукти нужденним. Усе, що відбувалося, дуже нагадувало революцію.

30 травня Шарль Де Ґолль виступив з промовою, у якій наголосив, що вбачає у травневих подіях загрозу встановлення комуністичної диктатури, закликав до наведення порядку, заявив про розпуск Національних зборів і проведення дострокових парламентських виборів. На підтримку президента в Парижі пройшла 500-тисячна демонстрація, а поліція почала звільняти захоплені робітниками підприємства.

6 червня було досягнуто згоди між профспілками, підприємцями і урядом про підвищення зарплати і соціальні програми.

Де Ґолль розраховував на «мовчазну більшість» французів, які втомилися від заворушень, і не помилився. Голлісти отримали на виборах абсолютну більшість місць у парламенті.

Але від репутаційного удару, завданого «червоним травнем», де Ґолль вже не оговтався. 1969 року, програвши референдум щодо реформи Сенату, він добровільно пішов у відставку.

Рух «червоний травень» не переріс у революцію з низки причин.

Робітники намагалися підвищити свою зарплату. Студенти ж боролися за свободу, наскільки вони її розуміли, і після задоволення низки економічних вимог їхній союз із робітниками розпався.

Події травня 1968 р.

Ідеологія молодіжного руху була одночасно ліворадикальною, антикапіталістичною, антиімперіалістичною та антиавторитарною. Але анархічні гасла не сприяли консолідації суспільства.

Армія та поліція залишилися вірні уряду.

2.4. Франція у 1969-1990-ті роки

На виборах у червні 1969 р. президентом Франції обрали Жоржа Помпіду, нового лідера голлістської партії. Проте навесні 1974 р. президент Ж. Помпіду раптово помер. Після президентських виборів у травні 1974 р. Францію очолив Валері Жискар д'Естен — лідер центристів.

У 1981 р. новим президентом Франції обрали соціаліста Франсуа Міттерана.

Особа в історії

Франсуа Міттеран (1916-1996 рр.) — президент Франції в 19811995 рр. Здобув юридичну освіту. З вересня 1939 р. перебував на військовій службі, пораненим потрапив у полон. Після втечі (1942 р.) брав участь у Русі Опору, очолював Національний рух військовополонених. З 1944-го — генеральний секретар у справах військовополонених в уряді де Ґолля. Депутат парламенту 1946-1958 рр. і з 1962 р. У 19471948 рр., 1950-1953 рр. входив до складу уряду. У червні 1971 р. обраний першим секретарем Соціалістичної партії. У 1981 р. Міттеран обійняв пост Президента Франції. Був прихильником обмеження взаємовідносин із СРСР і повороту в бік США. Після виборів 1988 р. парламент і прем'єр належали до однієї партії, а президент — до іншої. Тоді Міттеран оголосив, що збирається стати арбітром, неупереджено ставитиметься до політичних баталій.

Уряд Міттерана націоналізував великі банки і деякі промислові підприємства. Здійснювалася децентралізація влади: комунам, регіонам надавалися ширші повноваження.

У 1990—1993 рр. у Франції вибухнула економічна криза, що була найтривалішою за період після Другої світової війни.

2.5. Франція на початку ХХІ ст.

Економіка Франції зазнала кризи 2008 р. Проте з 2010 р. Франція виходить із рецесії.

У політичному житті Франції посилюють свої позиції радикальні сили. На президентських виборах 2002 р. несподівано багато голосів отримала лідерка ультраправої партії «Народний фронт» Жан-Марі Ле Пен, погляди якої просякнуті шовінізмом і расизмом.

Пригадайте визначення поняття «радикалізм».

Складними лишаються в країні релігійні проблеми. Навесні 2004 р. французький парламент ухвалив закон, спрямований на закріплення традиції відокремлення держави й релігії. Школярам заборонено з'являтися в державних установах, школах у мусульманських хустках (хіджабах), єврейських стосах і носити великі християнські хрести.

Франція завжди залучала до себе іммігрантів, і насамперед вихідців з колишніх французьких колоній. Однак зростання імміграції супроводжується посиленням проявів расизму, ксенофобії й антисемітизму. Непоодинокими є випадки заворушень у міських кварталах, де живуть вихідці з Північної Африки.

У 2007 р. президентом Франції став голліст Ніколя Саркозі (2007— 2012 рр.). У 2010 р. розголосу у французькому суспільстві та світі набуло рішення президента Саркозі про депортацію з країни ромів, які нелегально живуть на її території.

Еммануель Макрон, наймолодший президент в історії Франції

Наступним президентом Франції став соціаліст Франсуа Олланд (2012—2017 рр.).

У 2017 р. у другому турі президентських виборів у Франції переміг колишній соціаліст, лідер руху «Вперед!» Еммануель Макрон.

2.6. Франція сьогодні. Рух «жовтих жилетів»

У Франції 17 листопада 2018 р. розпочалися масові протести щодо підвищення цін на паливо, а також проти загального падіння рівня життя. «Жовтими жилетами» французьких протестувальників прозвали тому, що вони вдягли люмінесцентний одяг, який, відповідно до місцевих законів, має бути в кожному автомобілі. Мирний протест швидко перетворився на погроми та акти вандалізму; у ряди протестувальників проникли хулігани та злочинці з бідних районів, «вуличні бійці» ультраправих та ультралівих організацій. Є дані про вплив на протестний рух з боку російських спецслужб. Загалом по всій Франції на протести вийшли понад 125 тис. осіб. Протягом акцій п'ятеро осіб загинули, 1407 учасників отримали поранення, понад 4500 протестувальників заарештовані.

Уряд Франції змушений був піти на поступки. 4 грудня 2018 р. він офіційно оголосив, що у країні на півроку призупинять рішення про підвищення цін на пальне після масових протестів.

Акція «жовтих жилетів». Листопад 2018 р.

У квітні 2019 р. Е. Макрон пообіцяв скоротити податки для представників «середнього класу», зменшити кількість депутатів у парламенті та ін. З травня 2019 р. підтримка «жовтих жилетів» у країні стала знижуватися.

Франція залишається провідною країною зі стабільною політичною системою, заснованою на традиціях демократії.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

  • 1. Які були передумови італійського «економічного дива»?
  • 2. Розкрийте проблему боротьби з радикальними угрупованнями та мафією в Італії у 1960-х роках.
  • 3. Схарактеризуйте особливості соціально-економічного розвитку Франції часів Четвертої Республіки (1946-1958 рр.).
  • 4. Визначте особливості розвитку Італії в 1960-1980-ті роки.
  • 5. Схарактеризуйте основні тенденції й особливості політичного і соціально-економічного життя Франції в 1970-1990-ті роки.
  • 6. Назвіть політичного лідера Італії, який є бізнесменом та обіймав посади прем'єр-міністра в 1994-1995, 2001-2006, 2008-2011 рр.
  • 7. Схарактеризуйте внутрішньополітичне життя Франції на початку XXI ст.
  • 8. Поясніть поняття «мафія».
  • 9. Покажіть на карті колонії Франції, що здобули незалежність у 1960-х роках.

II. Обговорюємо в групі

  • 1. Чи є сьогодні ефективні форми і методи боротьби з тероризмом? Чи може бути корисним для цієї боротьби використання досвіду Італії?
  • 2. Проаналізуйте деякі з гасел, що оприлюднювали через листівки та плакати в Сорбонні у травні 1968 р.: «Забороняється забороняти!», «Все — і негайно!», «Забудь все, чого тебе вчили — почни мріяти!», «Межі — це репресії», «Університети — студентам, заводи — робітникам, радіо — журналістам, влада — всім!». Як Ви думаєте, які ідеї відображені в цих гаслах? Чи були вони здійсненними?

III. Мислимо творчо й самостійно

  • 1. Як Ви розумієте слова Ш. де Ґолля: «Кожен француз був, є або буде голлістом»?
  • 2. Чому рух «жовтих жилетів» 2018-2019 рр. дедалі частіше порівнюють з «червоним травнем» 1968 р.?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

1946 р. — проголошення Італії республікою

1946 р. — проголошення у Франції Четвертої Республіки

1958 р. — проголошення у Франції П'ятої Республіки

травень 1968 р. — масові протести у Франції, «червоний травень»

1994 р. — завершення історії Першої Республіки в Італії

листопад 2018 р. — початок руху «жовтих жилетів» у Франції