Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Щупак

Розділ 2. Держави Північної Америки та Західної Європи

Шановні учні й учениці, після вивчення матеріалу цього розділу Ви здобудете певні знання та навички, і кожен з Вас буде:

знати:

  • зміст понять: маккартизм, неоконсерватизм, рейганоміка, тетчеризм, неолібералізм, економічне диво, соціальне ринкове господарство, брексит;
  • час рейганоміки й тетчеризму, падіння авторитарних режимів у Греції, Португалії та Іспанії, виступів афроамериканців за громадянські права у США; «червоного травня» у Франції; укладення Римських угод та Маастрихтського договору;
  • основні тенденції розвитку політичних систем країн Заходу до початку ХХІ ст.;
  • причини утвердження США як провідної держави «вільного світу»;
  • значення об'єднання Німеччини й утворення Європейського Союзу;
  • внесок української діаспори в науково-технічну революцію;

уміти:

  • встановити послідовність і синхронність подій, пов'язаних з утвердженням у Західній Європі ліберальної демократії та соціальної ринкової економіки;
  • використовувати карту як джерело інформації про процеси економічної інтеграції;
  • схарактеризувати шведську соціальну модель, процеси зміцнення демократії та формування соціального ринкового господарства на Заході; етнонаціональні проблеми й оцінити шанси на їх розв'язання в найближчому майбутньому;
  • визначити причини та наслідки тривалого економічного зростання у ФРН та Італії; руху афроамериканців за громадянські права, боротьби за права конфесійних, мовних і сексуальних меншин у країнах Заходу;
  • визначити причини кризових явищ в ЄС, розробити стратегію їх подолання;
  • визначити роль США та ЄС у сучасних міжнародних відносинах;
  • висловити обґрунтоване судження про політичну діяльність Конрада Аденауера, Сильвіо Берлусконі, Тоні Блера, Шарля де Ґолля, Джона Кеннеді, Ангели Меркель, Франсуа Міттерана, Барака Обами, Рональда Рейгана, Маргарет Тетчер, Дональда Трампа, П'єра Трюдо.

§ 3. Постіндустріальне (інформаційне) суспільство

1. КОНЦЕПЦІЯ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО (ІНФОРМАЦІЙНОГО) СУСПІЛЬСТВА

Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років у розвинених країнах Заходу відбулися якісні соціально-економічні зміни, що знаменували перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Його найважливішою ознакою є широке використання інформації в різних сферах суспільних відносин. Упродовж 1990-х років утіленням цієї тенденції стала всесвітня комп'ютерна мережа Інтернет. Ознакою постіндустріального суспільства є й урбанізація, завдяки якій у 2010 р. вперше в людській історії кількість мешканців міст на планеті перевищила кількість жителів сіл. На початку ХХІ ст. масштабно почали використовувати роботів, а також суперпотужні комп'ютери.

Пригадайте, що таке індустріальна революція («промисловий переворот»). Які суспільно-політичні та соціальні явища були характерні для суспільства індустріальної доби?

Попри різні оцінки постіндустріального суспільства, науковці зазначають такі його риси:

  • домінування сфери послуг над сферою матеріального виробництва;
  • інформація та знання стають основними чинниками економічного зростання;
  • творчість стає універсальною робочою діяльністю.

Слово вченого

Деніел Белл, американський соціолог і публіцист

Постіндустріальне суспільство засноване на послугах, тому воно є грою між людьми. Головне значення мають уже не мускульна сила і не енергія, а інформація. Основною діючою особою стає професіонал. Постіндустріальне суспільство визначається якістю життя, вимірюється послугами — охороною здоров'я, відпочинком і культурою.

Які характеристики постіндустріального суспільства Ви вважаєте найважливішими?

Терміни і поняття

Постіндустріальне суспільство — якісно новий етап суспільного розвитку, наступний за індустріальним суспільством. Провідна роль у ньому належить науці, освіті, розвитку й ефективному використанню нових технологій; більшість населення працює не в промисловості та сільському господарстві, а у сфері послуг.

2. ЗМІЦНЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ НА ЗАХОДІ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: РОЗШИРЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

Поширення демократії у другій половині XX ст. було головним напрямом політичного розвитку країн Західної Європи і Північної Америки.

Якщо до війни головним критерієм демократії були вибори і конституція, то після 1945 р. — не лише вони, а й реальне виконання проголошених прав і свобод. Показовим стало ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Загальної декларації прав людини. ООН згодом прийняла понад 80 інших документів у цій царині.

Пригадайте основний зміст Міжнародних пактів про права людини, прийнятих ООН у 1966 р.

Основні права людини були зафіксовані також у Заключному акті Наради з питань безпеки і співробітництва, підписаному 1975 р. в Гельсінкі всіма європейськими країнами (крім Албанії), США і Канадою. Уперше дотримання прав людини було покладене в основу європейської безпеки (на цій основі створено Організацію з безпеки і співробітництва у Європі — ОБСЄ) і це навіть визнали далекі від демократії країни соціалістичного табору.

У більшості країн Заходу після Другої світової війни відбувалося становлення правової держави — державної системи, для якої характерна вищість прав людини, рівність незалежно від етнічного походження, мови, релігійного віросповідання і т. ін.

Назагал, упродовж другої половини XX — початку XXI ст. перелік основних прав і свобод людини істотно розширився. Якщо відразу по війні новим виглядало декларування прав людини на працю, охорону здоров'я, освіту, відпочинок, соціальну допомогу, то, починаючи із 1970-х років, дедалі активніше заговорили про право людини на нормальне екологічне середовище для проживання. Згодом феміністичний рух досяг закріплення різноманітних прав жінок у низці міжнародних документів.

Подробиці

Зважаючи на вимоги феміністок, права людини почали називати англійською мовою не rights of man, бо man — це також і чоловік, a human rights (або human beings).

Із розвитком нових інформаційних технологій і створенням різних електронних баз даних актуальним стало питання про право на вільний доступ до інформації, а конференція ООН у справах людини у 1993 р. визнала невід'ємним правом людини право на розвиток.

Після Другої світової війни намітилась тенденція до прискіпливішого контролю за дотриманням прав і свобод людини. Окрім судового контролю, почали створювати спеціальні контрольні органи, покликані стежити за дотриманням основних прав і свобод. До них у багатьох країнах світу, зокрема, належить спеціальний уповноважений у справах людини — омбудсмен.

У 1993 р. рішенням ООН засновано посаду Комісара у справах людини — своєрідного «світового омбудсмена».

3. ПАДІННЯ АВТОРИТАРНИХ РЕЖИМІВ У ПІВДЕННО-ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ в 1970-х роках

3.1. Португалія

З 1932 р. в Португалії існувала профашистська диктатура, яку очолював Антоніу де Олівейра Салазар.

Подробиці

Диктатор намагався реалізувати ідею «корпоративної держави» за італійським зразком Беніто Муссоліні. Салазару вдалося на певний період поліпшити фінансово-економічну ситуацію в країні. Під час громадянської війни в Іспанії Португалія підтримувала Франсіско Франко, але не вступала у союз з Німеччиною й Італією. У зовнішній політиці Салазар далекоглядно дотримувався проанглійського курсу. Під час Другої світової війни Португалія заявила про свій нейтралітет, хоча у 1943 р. надала бази союзному флоту на Азорських островах.

Пригадайте результати Громадянської війни в Іспанії в 1936 1939 рр.

«Революція гвоздик» у Португалії, 1974 р.

Корупція, порушення демократії, колоніальні війни в Африці спричинили кризу режиму Салазара. У 1968 р. старий диктатор отримав травму, після тривалої хвороби помер у 1970 р.

Інерція існування режиму закінчилася 25 квітня 1974 р. Переворот, який захоплено зустріла більшість населення, дістав назву Революція гвоздик. За легендою, продавчиня універмагу в Лісабоні Селеста Сейруш опустила гвоздику в дуло рушниці солдата, якого вона зустріла.

Основу перших післяреволюційних урядів (1974—1975 рр.) становив блок керівників Руху збройних сил і комуністів. У програмній заяві Рада національного порятунку висунула Демократичні завдання, зокрема:

  • повна дефашизація і утвердження демократичних порядків;
  • негайна деколонізація африканських володінь Португалії;
  • проведення аграрної реформи;
  • ухвалення нової конституції;
  • поліпшення умов життя трудящих.

Першими перетвореннями нової влади були націоналізація найбільших підприємств і банків, введення робітничого контролю.

День в історії. Революція гвоздик.

24 канал, 24.04.2015 р.

У ході політичної боротьби, що розгорнулася, до влади приходили сили різної орієнтації. У 1980-1990-ті роки при владі перебували уряди Соціалістичної та Соціал-демократичної партій. Тоді впровадили заходи із зміцнення демократичного ладу і входження Португалії до європейських економічних і політичних організацій і структур.

3.2. Греція

У Греції в 1967 р., після тривалої політичної кризи, військові здійснили переворот. Влада була зосереджена в руках тріумвірату — Г. Пападопулоса, С. Паттакоса, Н. Макарезоса. Перший із них згодом став одноосібним правителем Греції.

«Чорні полковники»: Стиліанос Паттакос, Георгіос Пападопулос, Ніколаос Макарезос

Режим «чорних полковників» установив військову диктатуру.

  • 1. Було придушено опозицію. Дійшло навіть до створення в країні концентраційних таборів.
  • 2. Усі роки перебування при владі хунти проходили під гаслами боротьби з комунізмом. Греція була з усіх боків оточена країнами соціалістичного табору. І, за твердженням уряду, комунізм міг «увірватися в голови греків».
  • 3. Був розпущений парламент і всі політичні партії країни.
  • 4. «Чорні полковники» створювали ідеологію греко-християнського духу, протиставляючи її комуністам, які боролися з релігією. Хунта будувала суспільство, спираючись на християнські ідеали, маючи на меті створення «великого грецького народу».

З 1972 р. Г. Пападопулос почав проводити політику поступової лібералізації, обмежив роль армії. За підсумками референдуму 1 червня 1973 р. він ліквідував монархію, а 19 серпня став президентом Греції. Проте криза в країні посилювалася.

17 листопада 1973 р. спалахнуло повстання студентів Афінського політехнічного університету, у ході якого тисячі молодих людей виступили проти диктатури «чорних полковників». Протест молоді придушили, але він започаткував крах військового режиму в Греції.

У листопаді того ж року Г. Пападопулоса усунув від влади генерал Дімітріос Іоаннідіс, який відновив воєнний стан і призначив на пост президента генерала Федона Гізікіса.

Важливе місце в історії Південної Європи займає ситуація навколо острова Кіпр, на який претендують Греція та сусідня Туреччина. 15 липня 1974 р. за підтримки грецької хунти президента Кіпру архієпископа Макаріоса відсторонили від влади, а контроль над островом перейшов до групи радикалів, очолюваних Нікосом Самсоном, який виступав за приєднання Кіпру до Греції. Однак 23 липня 1974 р. Туреччина під приводом захисту турків-кіпріотів вторглася на острів і окупувала третину його території.

Подробиці

З 1974 р. острів Кіпр розділений на дві частини: 60 % контролює влада Республіки Кіпр (переважно, населена греками), іншу частину — Турецька Республіка Північного Кіпру (населена турками). ТРПК визнана тільки Туреччиною, ООН вважає цю територію окупованою Туреччиною. Столиця Кіпру — м. Нікосія, розділене між Кіпром і невизнаною ТРПК. Обидві частини Нікосії виконують роль столиці для своїх держав.

«Чорні полковники».

24 канал, 13.03.2018 р.

Це остаточно підірвало довіру до режиму «чорних полковників», і того ж дня президент Гізікіс розпустив уряд військових. Влада перейшла до цивільного уряду на чолі з К. Караманлісом. Було відновлено політичні й громадянські свободи.

Після референдуму 8 грудня 1974 р., коли Греція була проголошена президентською республікою, президентом Греції став лауреат Нобелівської премії миру Міхаїл Стасінопулос.

Уряди правої партії Нова демократія і Загальногрецького соціалістичного руху — ПАСОК сприяли демократизації країни, включенню її в процеси європейської інтеграції.

Долина полеглих — меморіальний комплекс неподалік Мадрида, створений диктатором Ф. Франко з метою поховання полеглих по обидва боки під час Громадянської війни в Іспанії. Після смерті диктатора його також поховали в долині

В Іспанії після смерті в 1975 р. Ф. Франко главою держави став король Хуан Карлос I. За його схвалення розпочався поступовий перехід від авторитарного режиму до демократичного. Уряд відновив демократичні свободи, ліквідував заборону на діяльність політичних партій. Влада зуміла укласти угоди з найвпливовішими, у т. ч. опозиційними, лівими партіями. У грудні 1978 р. на референдумі ухвалили конституцію. У результаті парламентських виборів 1982 р. до влади прийшла Іспанська соціалістична робоча партія (ІСРП). Партія прагнула до соціальної стабільності, досягнення згоди між різними верствами іспанського суспільства. У 1982 р. Іспанія вступила до НАТО, у 1986 р. — до ЄС.

Політика соціалістів завершила процес мирного переходу від диктатури до демократичного суспільства в Іспанії. У 2014 р. Хуан Карлос І відмовився від престолу на користь сина; відтоді королем став Феліпе VI. У 2019 р. на дострокових парламентських виборах (четвертих в Іспанії протягом останніх трьох років) знову перемогли соціалісти.

В останні роки в Іспанії загострилася проблема сепаратизму — частина населення Каталонії вимагає незалежності для свого регіону.

4. УТВЕРДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Певним випробуванням для розвитку демократії у другій половині XX — на початку XXI ст. у Західній Європі й Америці було зростання ролі держави в повсякденному житті. Тож запорукою збереження демократії стало утвердження громадянського суспільства.

Терміни і поняття

Громадянське суспільство — система неурядових інституцій та сукупності відносин в економічній, соціальній, культурній та інших сферах, які сприяють суспільному розвиткові на противагу (або ж доповнення) виконавчим структурам держави.

Громадянському суспільству притаманні три особливості:

  • 1) наявність багатьох дієвих неурядових організацій;
  • 2) незалежність створених громадянами асоціацій від державної влади;
  • 3) почуття громадянської відповідальності у поєднанні з цивілізованою поведінкою та активною громадянською позицією.

Певний вплив на формування громадянського суспільства на Заході мало розчарування в діяльності політичних партій та посилення суспільної ролі засобів масової інформації. Нерідко звучали твердження, що політика стала заручником вузькостанових, корпоративних потреб, а політичні партії не захищають інтересів громадян.

Громадські організації стали ефективним виразником групових інтересів, спричинивши кризу партій і партійної системи в багатьох країнах.

Подробиці

Громадські організації часто називають англійською Nongovernmental organization (неурядові організації), скорочено — NGO.

Громадянське суспільство відводить визначальну роль людині, трактуючи її як найвищу цінність та визнаючи людську вищість над державою і суспільством.

Самоорганізація громадян покликана розв'язати наболілі проблеми, оминаючи державні інституції. Якщо в англо-саксонському світі (передусім США) громадянське суспільство і держава вважались взаємодоповнюючими і неворожими одне до одного, то в багатьох європейських країнах громадянське суспільство розумілось як джерело противаги державі, якій притаманне втручання в життя людини. Проте громадянське суспільство здатне істотно допомагати державі.

У другій половині ХХ ст. є чимало прикладів того, як громадянське суспільство змушувало визнавати свої помилки та навіть злочини і державні інституції, що діяли всупереч праву і моралі, і політиків, задіяних у неморальних діях. Можна пригадати реакцію громадськості США на Вотергейтську справу, у результаті якої американський президент Р. Ніксон (1969—1974 рр.) був змушений піти у відставку. Сучасна Україна прагне до утвердження європейських ліберальних цінностей, яскравим виявом чого була Революція Гідності та становлення в Україні громадянського суспільства, яке набуває дедалі більшої ваги.

Таким чином, зміцнення демократії та утвердження громадянського суспільства були визначальними моментами історії Західної Європи й Америки другої половини XX — початку XXI ст. Це дає підстави говорити про так звану західну модель розвитку, ключовими моментами якої є правова держава та пріоритетність прав людини.

5. ТЕНДЕНЦІЇ ПОВОЄННОГО РОЗВИТКУ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ

Період після Другої світової війни був часом розквіту політичних партій. У боротьбі за голоси виборців у країнах Західної Європи й Америки політичні партії прагнуть врахувати загальнонаціональні потреби, а не вузькоспецифічні певного соціального прошарку, як це було наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.

Водночас зростання впливу політичних партій має низку негативних наслідків. Тривале перебування при владі, як правило, призводить до зрощування партій і державних структур, що породжує корупцію.

Своєрідною реакцією на засилля партій була поява у 1970-х роках масових демократичних рухів, екологічних (зелених), пацифістських, феміністичних, антиглобалістських і т. ін.

Після падіння комуністичної системи в Центральній і Східній Європі нові держави проголосили демократичний шлях розвитку.

Чимало політичних партій регіону, зокрема й України, дедалі більше використовують популістські гасла, декларуючи «прості рішення» складних соціально-економічних проблем. Партії часто формуються не на основі певної ідеології, а навколо політичного лідера, конкретної особи, що особливо характерно для сучасної України. Відповідно, певні політичні рішення партій та окремих політиків часто обумовлені не державними, а корпоративними, миттєвими інтересами та супроводжуються політичною корупцією. Партії часто пов'язані з економічними інтересами великих фінансово-економічних груп.

Очевидно, що соціально-економічний розвиток країн Центральної та Східної Європи певною мірою залежатиме від демократичного розвитку партійних систем.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

  • 1. Визначте основні ознаки та риси постіндустріального суспільства.
  • 2. Назвіть найважливіші міжнародні документи, прийняті в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст., що захищають права людини.
  • 3. Розкрийте особливості диктаторського режиму Салазара в Португалії та передумови його падіння.
  • 4. Які були особливості політичного розвитку Греції в 1960-1970-х роках?
  • 5. Як відбувався процес демократизації в Іспанії після смерті Ф. Франко?
  • 6. Назвіть основні особливості громадянського суспільства.
  • 7. Схарактеризуйте основні тенденції розвитку партійних систем у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.
  • 8. Покажіть на карті, у яких країнах Європи в 1970-х роках унаслідок демократичних революцій були ліквідовані диктаторські режими.
  • 9. Поясніть терміни і поняття: постіндустріальне суспільство, громадянське суспільство.

II. Обговорюємо в групі

  • 1. Схарактеризуйте основні етапи розширення прав людини після Другої світової війни.
  • 2. Спробуйте визначити спільні риси та особливості демократизації в Португалії, Греції, Іспанії.

III. Мислимо творчо й самостійно

  • 1. Які країни світу можна віднести до тих, де існує індустріальне або аграрно-індустріальне суспільство, а які — до тих, де сформовано постіндустріальне суспільство? Яке місце щодо цих країн посідає сучасна Україна?
  • 2. Чи є, на Вашу думку, перспективи в політичних партій у постіндустріальному суспільстві?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

25 квітня 1974 р. — «революція гвоздик» у Португалії

1974 р. — падіння диктатури «чорних полковників» у Греції

1978 р. — референдум в Іспанії та ухвалення конституції, що проголошує Іспанію соціально-правовою державою