Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Щупак

§ 24. Ісламська революція в Ірані. «Арабська весна». Терористична діяльність

1. ІСЛАМСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ В ІРАНІ

1.1. Іран під правлінням шаха Мохаммеда Реза Пехлеві

В Ірані з часів Другої світової війни правив (з перервою у 1951— 1953 рр.) шах Мохаммед Реза Пахлаві (роки правління: 1941—1979).

Згодом шах проголосив у країні початок «білої революції» — модернізацію країни і викорінення феодалізму. У 1963 р. жінкам надали виборче право. Було обмежено традиційний інститут багатоженства. Активно насаджувався західний стиль життя, мода.

Іран у 1960-1970-ті роки. Тоді спосіб життя в містах Ірану мало відрізнявся від європейського; відвідати Тегеран вважалося так само престижно, як з'їздити до Нью-Йорка або Парижа. В Ірані швидко розвивалися мистецтво, література, кіно- і телеіндустрія. Освіта була доступною для чоловіків і жінок. Жінки могли носити мініспідниці, яскраві речі й танцювати під рок-н-рол на вечірках

Унаслідок реформ сотні тисяч іранців переселилися у міста. Піднесення промислового виробництва не встигало за зростанням міського населення, що зумовило масове безробіття і невдоволення, яке посилювалось відвертою розкішшю шахського палацу і збагаченням міністрів за рахунок прибутків від експорту нафти.

Така політика шаха викликала масові невдоволення населення, виразником якого було мусульманське духовенство.

Лідером релігійної опозиції став аятола Хомейні.

Терміни і поняття

Аятола (з перс. — Знак Аллаха) — вищий духовний титул шиїтських богословів, які мають право виносити рішення з питань ісламського права. Авторитет аятоли є незаперечним серед шиїтів, а його фетви (приписи) обов'язкові для виконання у всіх шиїтських громадах і обговоренню не підлягають.

Хомейні ділив суспільство на три групи: знедолені, благочестиві, слуги сатани. Слугами сатани вважались шах, його оточення, інтелігенція, імперіалісти, комуністи. Кінцевою метою боротьби Хомейні проголошував створення Всесвітньої ісламської держави. Хомейні негативно ставився як до західної цивілізації, так і до ідей соціалізму: «Не Захід, не Схід, а іслам». Через репресії шахського режиму лідер релігійної опозиції змушений був перебувати в еміграції.

1.2. Ісламська революція в Ірані

Криза шахського режиму наростала. Остаточно авторитет шаха був підірваний розстрілом солдатами мітингу в мечеті восени 1978 р. У відповідь опозиція оголосила в країні траур. Демонстрації в містах супроводжувались зіткненнями з військовими й поліцією.

У січні 1979 р. шах назавжди покинув країну. А менш як за три тижні з Парижа повернувся аятола Хомейні — духовний лідер революції. 5 млн людей вишикувалися вздовж вулиць Тегерана, щоб привітати його. Повсюди створювали революційні ісламські комітети.

Аятола Хомейні

Армія і правоохоронці швидко перейшли на бік Хомейні. Іран був проголошений ісламською республікою.

Хомейні швидко впровадив новий лад, де абсолютне верховенство дістав імам — духовний лідер. Нове іранське керівництво оголосило про розрив контрактів із США та західними країнами, ліквідувало американські бази й розірвало дипломатичні відносини з Ізраїлем. Закривались іноземні фірми й банки.

У відповідь на надання США притулку іранському шахові, в Ірані розпочалась антиамериканська кампанія, кульмінацією якої стало захоплення 52 американських громадян у заручники.

США розірвали дипломатичні відносини з Іраном, заморозили іранські кошти в американських банках і спробували організувати спецоперацію із визволення заручників, але вона закінчилася провалом. Смерть шаха в липні 1980 р. зняла напругу, і у 1981 р. заручники повернулись на батьківщину.

Революція в Ірані: перетворення прозахідної держави на близькосхідну деспотію.

24 канал, 27.02.2014 р.

До середини 1981 р. релігійні сили взяли в Ірані все під свій контроль. Протягом кількох років Хомейні за допомогою репресій ліквідував опозицію і очолив як релігійну, так і світську владу.

Спроби експорту ісламської революції і війна з Іраком дестабілізували становище в деяких регіонах ісламського світу, особливо в зоні Перської затоки.

Терміни і поняття

Ісламська революція — радикальні перетворення, внаслідок яких встановлюється ісламський режим, норми ісламу утверджуються в усіх сферах суспільного життя.

Терміни і поняття

Ісламська революція в Ірані 1979 р. на чолі з аятолою Хомейні стала важливою подією ХХ ст. Загострила протиборство між шиїзмом (панівна течія ісламу в Ірані та в окремих регіонах Іраку й ін.) та сунізмом (панівна течія в більшості арабських країн на чолі із Саудівською Аравією).

1.3. Іран на зламі ХХ — ХХІ ст.

До сьогодні всі гілки влади в Ірані перебувають під контролем шиїтського релігійного лідера — аятоли. У 1989 р. після смерті аятоли Хомейні, згідно з його заповітом, новим аятолою обрано Сеїда Алі Хаменеї.

В економіці сучасного Ірану повністю зник вплив західних країн. Капіталістичні зв'язки залишилися лише в тих сферах, які необхідні правлячому ісламському режиму: продаж нафти і купівля зброї. Нафтодобувна та нафтогазопереробна галузі виробництва забезпечують третину надходжень до державного бюджету й близько 90 % валютних доходів країни. Проте й ці галузі не можуть діяти ефективно через санкції, накладені на Іран: велике занепокоєння США та ЄС викликає здійснювана Іраном програма розвитку ядерної енергетики.

Уже багато десятиліть в Ірані панує нова стабільність — тепер уже теократична. Поки цивілізований світ бореться за рівні права усіх членів суспільства, тут жінки позбавлені багатьох прав. Половина населення Ірану має вік менш як 25 років. Вони хочуть змін і демократії, про що пишуть у своїх переважно анонімних блогах. Іран, за деякими твердженнями, — третя за кількістю блогерів країна світу. Періодично країною прокочуються хвилі потужних протестів. Протестувальники вимагають відставки президента і духовного лідера країни, виступають проти суворих обмежень ісламізму, висувають економічні вимоги.

2. «АРАБСЬКА ВЕСНА»

2.1. Початок революційних виступів

Терміни і поняття

«Арабська весна» — масові протести, революції в арабських країнах Північної Африки та Близького Сходу, що розпочалися в грудні 2010 р. в Тунісі. Внаслідок «Арабської весни» відбуваються демократичні перетворення в ряді країн регіону; значно посилив свій вплив радикальний ісламізм.

Масові заворушення, що прокотилися цілим регіоном, розпочалися вчинком непримітного туніського торговця Мохаммеда Буазізі. 17 грудня 2010 р. цей продавець овочів вийшов на площу перед мерією, протестуючи проти поліцейського свавілля та корупції, облився бензином і підпалив себе. Смерть Буазізі стала поштовхом до того, що десятки тисяч його співвітчизників вийшли на вулиці, вимагаючи відставки чинної влади.

«Арабська весна» мала всі шанси розпочатися і без самоспалення Буазізі. Адже у всіх країнах регіону — у Тунісі, Єгипті, Лівії — народи втомилися від своїх багаторічних очільників. Приміром, у Тунісі президент Бен Алі керував країною з 1987 р., Хосні Мубарак правив Єгиптом з 1981 р., а лівійський диктатор Муамар Каддафі захопив владу ще в далекому 1969 р.

До березня 2011 р. «ефект доміно» після Тунісу поширився на інші країни: протести охопили Єгипет, Ємен, Лівію, Сирію, Бахрейн, Марокко, Алжир, Ірак, Йорданію, Оман, Кувейт, Ліван, Мавританію, Саудівську Аравію, Судан, Джибуті та Західну Сахару.

Визначальну роль у координації сил повсталих відіграли соціальні мережі. У влади бракувало можливостей блокувати доступ повсталого народу до мереж.

Подробиці

Інтернет, і особливо соціальні мережі, у цих подіях відіграли помітну роль: через них організовували зібрання протестувальників у певних місцях у зазначений час, передавали важливу інформацію. Насправді Інтернет є не причиною, а засобом реалізації народних протестів, коли в суспільстві назріли реальні підстави для невдоволення владою.

Керівництво держав на виступи власних громадян реагувало по-різному. У Тунісі президент Бен Алі був змушений втікати за кордон — у Саудівську Аравію, де він перебуває і нині. Глава Єгипту Хосні Мубарак після намагань силою придушити виступи був змушений подати у відставку і потрапив до в'язниці. Лівійський полковник Муамар Каддафі загинув, до останнього тримаючись за владу. А сирійський диктатор Башар Асад і досі успішно б'ється проти багатонаціональних сил повстанців. Війна перетворила колись квітучу Сирію на руїну.

2.2. Наслідки «Арабської весни»

Загалом жертвами заворушень, які відбувалися під час «Арабської весни», стали від 400 до 650 тис. осіб. Країни, якими прокотилися арабські революції, зазнали величезних збитків.

Протести майже повністю згасли до кінця 2011 р. — за винятком Сирії та Єгипту. У більшості країн Близького Сходу багаторічні президенти подали у відставку, народ отримав розширені права та свободи, в країнах Близького Сходу розпочалися демократичні реформи.

Але був і зворотний бік перетворень: охоплений революціями регіон став ідеальним «розплідником» для радикальних ісламістів. Громадянська війна в Лівії вишколила десятки тисяч бойовиків, які воюють проти Асада в Сирії та проти НАТО в Іраку й Афганістані.

Отже, в усіх арабських країнах, де відбулися революції, значно посилює свої позиції ісламський фундаменталізм.

Терміни і поняття

Ісламський фундаменталізм — релігійно-політична течія, пов'язана з поверненням до «основ ісламу», впровадженням патріархальних положень ісламу в усі сфери життя суспільства, рішуче відкидання будь-якої «неісламської» та світської ідеології. Часто використовується для прикриття діяльності терористичних та інших злочинних організацій.

УТунісі ісламісти набирають 40 % місць у парламенті. У Єгипті радикальні ісламісти — організація «Брати-мусульмани» — на короткий час прийшли до влади, й досі не припиняють спроб повернути собі вплив. У Лівії центральне керівництво неспроможне контролюватиісламські племена. Король Марокко, де не було революції, змушений був піти на поступки, звільнити політв'язнів-ісламістів. Партія ісламістів отримала більшість у парламенті протягом 2011—2017 рр. Революція в Бахрейні була придушена за допомогою Саудівської Аравії та Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ).

День в історії: «Арабська весна».

24 канал, 17.12.2014 р.

Серед наслідків «Арабської весни» було й певне укріплення монархічних режимів арабських країн: як відносно більш демократичних (Йорданія), так і абсолютистських (Кувейт, Бахрейн). На словах підтримуючи протестувальників, влада в цих країнах переконувала співгромадян у перевагах «стабільності». Так, щойно розпочалися такі демонстрації в Саудівській Аравії, — керівництво вишів стверджувало, що вихід на антивладні маніфестації — «бунтарство» і «відступництво» від ісламу.

Тому наслідки «Арабської весни» — як позитивні, так і негативні, — ще довго відчуватимуться в проблемному регіоні.

3. КОНФЛІКТ У СИРІЇ

Антиурядові виступи в різних сирійських містах розпочалися на хвилі «Арабської весни» у березні 2011 р. Протести швидко переросли у збройне повстання, а воно перетворилося на затяжну громадянську війну, яку підживлювали міжетнічні й міжрелігійні протиріччя. Основними вимогами опозиції були відставка президента Башара Асада та його уряду, а також проведення в країні демократичних виборів.

За спинами безпосередніх учасників конфлікту стоять Росія і Сполучені Штати, Європейський Союз і Туреччина, Іран і Саудівська Аравія, Ізраїль і Катар, «Ісламська держава» і «Хезболла».

Причини протестів сирійців криються у хронічних проблемах Сирії. Насамперед у сирійців накопичилося невдоволення правлінням авторитарного клану Б. Асада. Його режим вирізняється жорстким стилем управління та домінуванням партії Баас і представників нечисленної громади алавітів (відгалуження шиїзму) у владних і військових структурах. Зростанню протестних настроїв сприяли економічні проблеми, корупція, міжрелігійні та міжетнічні суперечки тощо.

Ще кілька років тому здавалося, що падіння режиму неминуче: озброєна опозиція взяла під контроль кілька великих міст, захопила всі нафтові родовища країни, ключову інфраструктуру. Дамаск оточили повстанці, бої точилися на околицях міста.

Проте у 2013 р. для підтримки урядових військ було відправлено іранських «добровольців» з Корпусу стражів ісламської революції, бойовиків ліванської «Хезболли» і загони шиїтів-іракців. Остаточно зміцнити позиції сирійському уряду вдалося восени 2015 р., коли Росія надала йому літаки і засоби протиповітряної оборони.

Нині урядові війська контролюють центри всіх основних міст. Сьогодні найсерйозніший противник сирійських урядових сил — ісламські радикальні організації «Ісламська держава» і «Джебхат ан-Нусра» (з 2016 р. остання називається «Джебхат Фатх аш-Шам»).

До кінця 2018 р. очолювана США антитерористична опозиція звільнила від ІДІЛ майже всю територію Сирії. Д. Трамп проголосив рішення вивести 2000 американських військових із Сирії. Тепер курди, які контролюють багаті нафтовими родовищами території на схід від річки Євфрат, опинились перед загрозою наступу турецьких військ (Туреччина давно намагається придушити національний рух курдів і на своїй території).

Алеппо до війни і тепер

У Сирії відбувається гуманітарна катастрофа: близько 900 тис. жителів оточених урядовими військами міст потерпають від нестачі води, їжі, медикаментів. Увага світової громадськості прикута також до Алеппо, по-варварськи зруйнованого російськими військовими літаками. Біженцями стали 5 млн сирійців. Ісламісти знищують пам'ятки історії — давньоримське місто Пальміру та інші об'єкти світового значення.

3 січня 2019 р. на півночі Сирії спалахнула вже п'ята громадянська війна між різними ісламськими військовими організаціями джихадистів. Раніше чимало з цих угруповань у західних ЗМІ називали «борцями за свободу» та «повстанцями», а нині фарбують як терористів, бойовиків, екстремістів.

Подробиці

На території Сирії з 2016 р. відбуваються спалахи воєнних дій між різними збройними ісламістськими організаціями та коаліціями, які орієнтуються на різні країни-спонсори: Йорданія, Туреччина, Саудівська Аравія, США та ін. «Ахрар Аш-Шям» (з араб. — «Вільні люди Леванту»), «Фронт визволення Сирії» та ін. Воюють за територію та ресурси, за контроль над потоками контрабанди та нафтогазовими родовищами. Головними наслідками цієї війни є страждання мирного населення. Так, ісламський екстремістський рух «Нур Ед-Дін Аз-Зангі» вбиває цивільне населення, особливо християн, шиїтів, єзидів, вірмен тощо. У 2016 р. цей рух став відомим на весь світ після того, як їхні бойовики відрізали голову маленькому палестинському хлопчику в передмісті Алеппо та виклали відео вбивства у соціальні мережі. Це змусило чимало західних країн, які раніше надавали підтримку рухові, заморозити її.

Чимало експертів вважають, що в майбутньому Сирію чекають розпад і поява на її уламках нових утворень.

4. ТЕРОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. ІСЛАМСЬКА ДЕРЖАВА ІРАКУ І ЛЕВАНТУ

Одним із наслідків нестабільної політичної ситуації на Близькому та Середньому Сході є поява та розвиток різноманітних радикальних угруповань, що, прикриваючись закликами до «релігійної війни із Заходом», провадять терористичну діяльність по всьому світу.

Однією з найбільших терористичних організацій сучасності є так звана Ісламська держава Іраку і Леванту (ІДІЛ).

Терміни і поняття

Ісламська держава Іраку і Леванту (ІДІЛ) — воєнізована група та водночас невизнана квазідержава, офіційною ідеологією якої є радикальна салафітська доктрина ісламу.

Попередниця ІДІЛ — угруповання «Ісламська держава Ірак», утворена в 2006 р. шляхом злиття радикальних ісламістських угруповань на чолі з місцевим підрозділом «Аль-Каїди». ІДІЛ досяг піку свого розвитку у 2014 р., коли її воєнізовані формування взяли під свій контроль значну територію Сирії та Іраку.

Нелегальні групи ІДІЛ діють на території 18 країн світу. ІДІЛ визнала свою причетність до низки терористичних актів у Великій Британії, Туреччині, Франції, Бельгії, Тунісі, Лівані та інших країнах світу.

Масові убивства, геноцидальні дії щодо окремих етнічних і релігійних груп (єзидів), викрадення та торгівля людьми, знищення світової культурної спадщини змусили світове співтовариство до рішучих дій у боротьбі з ІДІЛ.

Терміни і поняття

Єзиди (язиди) — етнічна група, представники якої живуть у низці країн Близького та Середнього Сходу, а також на Кавказі. Єзиди сповідують єзидизм — різновид давньої перської релігії зороастризму. З точки зору радикальних ісламських угруповань єзиди є «невірними». Від 2014 р. ІДІЛ проводить послідовну геноцидальну політику щодо цієї групи.

Унаслідок цього ІДІЛ втратила території та майже припинила активні воєнні операції на Близькому та Середньому Сході. Однак продовжує становити значну небезпеку для цивілізованого світу.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

  • 1. Хто був лідером ісламської революції в Ірані?
  • 2. Поясніть сенс проголошеного іранським духовенством гасла: «Не Захід, не Схід, а іслам».
  • 3. Визначте причини й особливості «Арабської весни».
  • 4. Чому «Арабську весну» інколи називають «революцією, що розпочалася в інтернеті»?
  • 5. Визначте основні причини конфлікту в Сирії.
  • 6. Які причини сприяють появі та розвиткові терористичних організацій на Близькому Сході?
  • 7. Поясніть значення понять: «Арабська весна», ісламська революція, ісламський фундаменталізм, ІДІЛ.
  • 8. Покажіть на карті країни, у яких відбулися революції під час «Арабської весни».
  • 9. Покажіть на карті основні сили, що протистоять одна одній у Сирії.

II. Обговорюємо в групі

  • 1. У чому полягає унікальність іранської революції 1979 р.?
  • 2. Порівняйте ставлення до імама Хомейні в Ірані з «культом особи» Йосипа Сталіна в СРСР та Мао Цзедуна в Китаї.
  • 3. Зіставте основні риси «Арабської весни» і революції в Центрально-Східній Європі наприкінці 80-х — на початку 90-х років ХХ ст.

III. Мислимо творчо й самостійно

  • 1. Спробуйте зробити прогноз розвитку ситуації в Ірані та Сирії.
  • 2. У мережі інтернет знайдіть карту сучасної ситуації в Сирії та порівняйте її з картою на форзаці підручника «Війна в Сирії (на кінець 2016 р.)».
  • 3. Експерти відзначають вплив конфлікту в Сирії та терористичної діяльності ІДІЛ на Європу і ЄС. Спробуйте проаналізувати механізми такого впливу. Як події в Сирії можуть позначитися на міжнародному та внутрішньому становищі України?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

1979 р. — ісламська революція в Ірані

грудень 2010 р. — початок «Арабської весни»

2014 р. — утворення ІДІЛ, захоплення нею найбільших територій