Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Щупак

§ 15. СРСР: завершення епохи Сталіна. «Хрущовська відлига»

1. ВІДБУДОВА ЕКОНОМІКИ. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА СТАЛІНСЬКОГО РЕЖИМУ

1.1. Повоєнна розруха і початок відновлення мирного життя

Під час Другої світової війни Радянський Союз втратив близько третини національного багатства. У ході бойових дій і в період окупаційного режиму було зруйновано більш як 1700 міст, понад 70 тис. селищ і сіл, 32 тис. промислових підприємств, розорено і пограбовано 98 тис. колгоспів, 1876 радгоспів. Населення потребувало продовольства, одягу, взуття, житла. Зберігалася карткова система.

У вересні 1945 р. у СРСР ліквідували воєнний стан, відновили відпустки, 8-годинний робочий день. На 1948 р. з Радянської армії демобілізовано 8,5 млн осіб.

1.2. Відновлення промисловості й сільського господарства

У короткий термін були підняті з руїн ДніпроГЕС, «Азовсталь», «Запоріжсталь», шахти Донбасу, Харківський тракторний і Харківський турбінний заводи, «Ростсільмаш», Тульський комбайновий завод, машинобудівні заводи міст Сталінграда, Ленінграда, Мінська. Уже в 1948 р. досягнуто довоєнного рівня промислового виробництва в СРСР. Однак пріоритет надавали військово-промисловому комплексу.

Посуха 1946—1947 рр. і голодотворна політика сталінського режиму спричинили голод в Україні, Росії та інших регіонах країни, від якого страждали мільйони людей. А в цей час у країни Європи для підтримки прорадянських режимів один за одним йшли ешелони із сільськогосподарською продукцією.

У 1950 р. валова продукція сільського господарства становила 97 % довоєнного рівня. Проте головна частина державних інвестицій припадала на промисловість.

У 1950 р. було оголошено про дострокове виконання п'ятирічного плану, однак не зазначалося, що до його показників були включені німецькі й інші репарації та продукція східнонімецьких підприємств; зараховувалася і примусова й безкоштовна праця мільйонів людей у системі ГУЛАГ. Вони будували Волго-Донський канал і Куйбишевську ГЕС, видобували вугілля, руду, заготовляли ліс. Значну кількість продукції виробляли табори-радгоспи.

1.3. Соціальна політика

Мільйони радянських людей сприймали відновлення господарства як патріотичний обов'язок. Невиконання планів розглядалося як саботаж. Були поширені аврали, штурмівщина.

У післявоєнні роки дещо підвищився рівень життя, але зростання спостерігалося тільки в містах, де вирішувалася доля відновлення господарства. У грудні 1947 р. ліквідували карткову систему розподілу товарів. Одночасно проводилася грошова реформа, що мала конфіскаційний характер. Ті, хто зберігав гроші не в державних ощадних касах, одержали тільки один карбованець за десять старих. Найбільше постраждало сільське населення, яке тримало на руках зароблені на ринках гроші.

З 1947 р. розпочалося зниження цін на основні товари і продукти харчування в містах, що дотепер деякими людьми сприймається як вияв турботи влади про підвищення життєвого рівня населення. Однак воно проводилось за рахунок чергового пограбування села. Селянство обклали непомірними податками, а планові державні закупівлі здійснювали за вкрай низькими цінами. Мізерна оплата за трудоднями не стимулювала розвиток господарства, високі податки на присадибне господарство змушували селян вирубувати в себе сади і палісадники. Селяни не мали паспортів і фактично були прикріплені до села, хоча правдами і неправдами намагалися виїхати до міст.

2. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ

Слово історика

Професор Станіслав Кульчицький, історик, інститут історії України НАНУ:

По війні повторилася ситуація 1812 р., коли після тріумфального походу Європою визволителі, повернувшись додому, побачили кріпосне право...

Тоталітарний режим підтримував обстановку недовіри до громадян; пошук внутрішніх ворогів, щоб запобігти спробам опору владі; репресії.

2.1. Репресії проти колишніх військовополонених розпочались першими. Ще на початку війни був підписаний наказ, у якому зазначалося, що «командири і політпрацівники, які здалися в полон, вважаються дезертирами, а їхні родини підлягають арешту». Родини полонених червоноармійців позбавляли державної допомоги. Такі самі заходи були передбачені для родин безвісти зниклих. Утікачів з полону очікували перевірки, допити і ГУЛАГ. Колишні військовополонені мали труднощі з працевлаштуванням.

Радянський пропагандистський плакат з одним із найпопулярніших слоганів

2.2. «Ленінградська справа» — процес проти ряду керівних партійних, господарських працівників Ленінграда. Формально проти них було висунуте обвинувачення в тому, що вони влаштували в м. Ленінграді Всесоюзний оптовий ярмарок, що нібито спричинило розбазарювання державних товарів і коштів. У 1950—1952 рр. за «ленінградською справою» репресовано майже 2000 керівників і членів їхніх родин. Проте за своєю суттю це була боротьба за владу і вплив у країні між ленінградським і московським партійними угрупованнями; останнє й перемогло. У 1954 р. Верховний суд СРСР реабілітував осіб, які проходили за «ленінградською справою», багатьох з них посмертно.

2.3. «Справа лікарів»

У січні 1953 р. у центральній пресі повідомлялося про викриття «терористичної групи» лікарів, які обслуговували кремлівське керівництво. Їм висували обвинувачення в «навмисному вбивстві» під час лікування ряду керівників. Більшість обвинувачуваних лікарів були за національністю євреями, що породило сплеск антисемітизму в країні. Були заарештовані дружини «ворогів народу», їхніх дітей звільняли з роботи, виключали з партії та комсомолу. А після смерті Сталіна, усього через два місяці, газети опублікували повідомлення, у якому йшлося: «Перевірка показала, що обвинувачення є помилковими, а документальні дані, на які спиралися працівники слідства, безпідставними».

Повідомлення в газеті «Правда» про «лікарів-отруйників»

Приклад радянської карикатури на «лікарів-отруйників», що мала антисемітський характер

2.4. Боротьба з «космополітизмом»

Космополітом оголошували будь-яку людину, яка цікавилася західною музикою, літературою, живописом.

Терміни і поняття

Космополітизм — 1) ідеологія «світового громадянства», 2) при сталінському режимі ярлик «космополітів» навішували представникам інтелігенції, часто — євреям, обвинувачуючи їх у «антипатріотизмі і низькопоклонстві перед Заходом».

Заперечуючи західну культуру, головний ідеолог ВКП(б) А. Жданов і його спільники фальсифікували історію. Вони штучно віддавали пріоритет досягненням російської культури і науки. Зокрема, стверджувалося, що електричну лампочку винайшов не Едісон, а Лодигін; перший паровоз створив не Стефенсон, а Черепанови. Кремлівські ідеологи виправдовували колоніальні війни, що вела царська Росія.

2.5. Російський великодержавний шовінізм

Народам Латвії, Литви, Естонії, Західної України і Західної Білорусії, які ввійшли до складу СРСР ще в 1939—1940 рр., примусово нав'язувались «соціалістичні виробничі відносини», здійснення колективізації за зразком 1930-х років, що суперечило традиціям і укладу життя корінного населення. Спроби збереження національної самобутності, традицій і звичаїв, прагнення розвивати національну культуру і мову в центрі сприймалися як вияв «буржуазного націоналізму». Нові керівники, прислані з центру, не знаючи місцевих умов, традицій, ревно виконували будь-які вказівки зверху.

Посилення контролю над інтелігенцією. У постанові ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленінград»» критиці піддали літераторів A. Ахматову і М. Зощенка як «розсадників чужої моралі, вульгарності і безідейності». У 1948 р. генетику розгромили як «лженауку». Кібернетику, квантову механіку та деякі інші науки обвинуватили в «ідеалізмі». На цьому тлі в 1948 р. розроблявся «Сталінський план перетворення природи», відповідно до якого передбачалося створення штучного моря в Західному Сибіру і греблі через Тихий океан (!). На початку 1948 р. вийшла розгромна партійна постанова «Про оперу B. Мураделі “Велика дружба”». «Формалістами» в музиці називали геніальних композиторів С. Прокоф'єва, Д. Шостаковича, А. Хачатуряна, Д. Кабалевського.

Свідчать документи

Із критики кінофільму С. Ейзенштейна «Іван Грозний»

Прогресивне військо опричників Івана Грозного представлено у вигляді зграї дегенератів, а І. Грозний, людина з сильною волею і характером, — слабохарактерним і безвольним, кимось на кшталт Гамлета.

Чому ідеологи сталінської доби представляли опричнину як «прогресивне явище»?

В «українському буржуазному націоналізмі» обвинувачували майстрів слова М. Рильського і В. Сосюру.

Репресії 1945—1953 рр. мали на меті зміцнити тоталітарний режим і його ідеологічну уніфікацію. З іншого боку, вони свідчили про агонію сталінізму, що звичайними методами вже не міг утримувати владу в країні.

3. СМЕРТЬ СТАЛІНА І БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін.

Відразу після смерті диктатора розпочалася запекла боротьба за лідерство в країні серед соратників покійного вождя. 6 березня Раду Міністрів СРСР очолив Г. Маленков. Його заступниками призначили Л. Берію, який очолив МВС СРСР, М. Булганіна, що став міністром оборони, а також В. Молотова і Л. Кагановича. М. Хрущову доручили «зосередитися на керівництві секретаріатом ЦК КПРС».

Поступово в боротьбі за владу перемагало партократичне угруповання на чолі з М. Хрущовим, за яким стояли оновлені кадри керівників партії, МВС, КДБ. Перший удар нанесли по Берії. 26 червня 1953 р. його заарештували на засіданні президії ЦК КПРС. У липні — виключили з партії і зняли з усіх посад як «ворога партії та радянської держави». У грудні 1953 р. Берію розстріляли.

Особа в історії

М. Хрущов із «царицею полів»

Микита Хрущов (1894-1971 рр.) — державний і партійний лідер СРСР у 1953-1964 рр. Народився у селі Калинівка Курської губернії в родині селянина-бідняка. Працював на шахтах Донбасу, брав участь у громадянській війні. З 1924 р. — на партійній роботі, навчався в Промисловій академії. У 1935-1938 р. — перший секретар Московського міськкому ВКП(б). З 1938-го очолював компартію України. У роки війни — член Військових рад ряду фронтів, мав військове звання генерал-лейтенанта. У 1947-1949 рр. знову очолив ЦК КП(б)У. З грудня 1949 р. — секретар ЦК ВКП(б) і перший секретар Московського міськкому партії. З вересня 1953 р. — перший секретар ЦК КПРС. У 19581964 рр. — глава уряду. 14 жовтня 1964 р. звільнений з усіх займаних посад пленумом ЦК КПРС.

Боротьба за владу розгорнулася між М. Хрущовим і Г. Маленковим. На вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС М. Хрущова обрали першим секретарем ЦК КПРС.

4. ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. ВІДЛИГА

У травневому номері журналу «Знамя» за 1954 р. була опублікова на повість І. Еренбурга «Відлига», що дала ім'я історичному періоду.

4.1. Доповідь Хрущова на ХХ з'їзді КПРС

Комуністична партія була хребтом політичної системи СРСР, стояла над державними органами. З'їздам КПРС надавалося епохальне значення. У лютому 1956 р. у Москві працював ХХ з'їзд КПРС. Кульмінацією з'їзду стала доповідь Хрущова «Про культ особи і його наслідки», що мала закритий характер. Головні її положення і висновки свідчили про докорінний перегляд партійно-державного курсу після смерті Сталіна. М. Хрущов уперше обнародував численні факти зловживань владою за часів Сталіна, фальсифікацій ряду судових справ щодо партійних, військових, наукових кадрів. Делегати з'їзду вперше почули про так званий «ленінський заповіт», де давалася негативна особистісна характеристика Сталіну.

Почалося розвінчання культу Сталіна.

24 канал. День в історії, 13.02.2015 р.

Але в доповіді Хрущова не було принципового і послідовного викриття злочинного характеру діяльності Сталіна і створеного ним режиму. Викриття сталінізму після смерті вождя здійснювали люди, які самі були співучасниками численних злодіянь. Головними винуватцямирепресій були названі Єжов, Берія, інші керівники каральних органів, яких уже не було в живих. Про делегатів з'їзду Молотова, Маленкова, Ворошилова, Кагановича та інших соратників Сталіна, руки яких були по лікоть у крові, не було ані слова. Жодного слова не було сказано про Голодомор 1932—1933 рр.

Проте доповідь Хрущова шокувала делегатів з'їзду. У загальних рисах з її змістом був ознайомлений партійно-комсомольський актив країни. Інформація про доповідь Хрущова блискавично поширилася в усьому світі. 30 червня була опублікована постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків», що встановлювала офіційні межі критики культу особи і мала протидіяти небезпеці її поширення на партію і соціалістичний лад.

4.2. Прояви лібералізації

Одним із перших виявів лібералізації стало масове визволення і реабілітація незаконно репресованих у 1930—1950-ті роки. На волю виходили сотні тисяч осіб.

Нове керівництво країни декларувало необхідність розвитку колективних принципів керівництва, надання більших прав союзним республікам і місцевим органам влади. Було оголошено про можливість проведення внутріпартійних дискусій, про необхідність висування керівних кадрів винятково на основі їхніх ділових якостей. Скорочувався управлінський апарат. У 1957 р. були відновлені Чечено-Інгушська, Кабардино-Балкарська, Калмицька, Карачаєво-Черкеська АРСР, однак не були офіційно реабілітовані німці Поволжя, а також депортовані з Криму кримські татари, вірмени, греки, болгари і представники інших народів, які зазнали репресій.

У 1957 р. у Москві відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді і студентів, почали свою роботу міжнародні московські кінофестивалі, розвивався іноземний туризм. Країна ставала відкритішою для світу.

Журнал «Новый мир», очолюваний О. Твардовським, опублікував ряд гострих статей. Однак керівництву, яке «дозувало» свободу, такі дії здалися занадто вільними. Твардовського зняли з посади головного редактора. Роман «Доктор Живаго» Б. Пастернака став причиною його виключення із Союзу письменників. Пастернак був змушений відмовитися від присудженої йому Нобелівської премії через загрозу висилки з країни. Тиску піддавалися Є. Євтушенко, А. Вознесенський, Е. Нєізвєстний та інші діячі культури.

4.3. Загострення боротьби за владу

Після доповіді Хрущова на XX з'їзді КПРС невдоволення його колишніх соратників різко зросло. «Вірні сталінці» активізували свої дії, спрямовані на усунення Хрущова від влади. Вони обвинувачували його в економічному волюнтаризмі, у підриві авторитету КПРС через викриття культу особи Сталіна. В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович почали новий виток боротьби за владу в партії та країні. Її кульмінацією став червневий (1957 р.) пленум ЦК КПРС, у ході якого Хрущова підтримали силові міністри (у т. ч. маршал Г. Жуков), вищі партійні керівники нового покоління, а також оновлений партапарат. «Антипартійна група» зазнала поразки. Її членів позбавили вищих посад у партії та державі. Незабаром зняли з посади міністра оборони і маршала Г. Жукова, якого обвинуватили в спробах посилення свого впливу в країні.

Боротьба за владу в Кремлі закінчилася перемогою Хрущова.

5. СПРОБИ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ

5.1. Реформи в промисловості й сільському господарстві

У промисловості ліквідували галузеві міністерства, створювали територіальні органи управління — раднаргоспи. Однак у цілому промисловість розвивалася звичайним екстенсивним шляхом.

Машинно-тракторні станції (МТС) перетворювали в ремонтно-тракторні станції (РТС), а сільгосптехніку продавали колгоспам і радгоспам. Були підвищені закупівельні ціни на продукцію сільського господарства, ліквідована система оплати за трудоднями і введена грошова оплата праці колгоспників. Колгоспникам видавали тимчасові паспорти, відновлювали їхні громадянські права.

Однак фантастичні програми перетворень, розроблені за ініціативою Хрущова, дискредитували багато гарних починань. Цілинна програма, у ході якої намічалося освоїти понад 40 млн га неораних земель у Казахстані, Західному Сибіру, на Уралі і за рахунок цього різко збільшити виробництво зерна, не була реалізована в повному обсязі.

Повсюдно надавався пріоритет вирощуванню кукурудзи й гороху, що призвело до 10-разового розширення їхніх посівів. Політика насильницького впровадження цих культур (кукурудзу змушували вирощувати навіть в Архангельській області!) не розв'язала кормової проблеми, а знизила врожайність зернових за п'ять—сім років удвічі.

Спроби наздогнати США у виробництві м'яса, молока, олії до 1960 р. зазнали краху. Виконуючи нереальне завдання щодо збільшення виробництва м'яса в 3,5 раза, під ніж пустили краще поголів'я худоби, що до того незаконно вилучали в населення.

Ці та інші експерименти означали відмову від інтенсивних методів розвитку сільського господарства, що позначилося на його продуктивності. Почали закупівлю зерна та м'яса за кордоном.

5.2. Реформи в соціальній сфері

Зростала зарплата і громадські фонди споживання. На 1960 р. закінчився перехід усіх робітників і службовців на 7-годинний робочий день.

Довгоочікуване новосілля

Запитайте своїх рідних, як змінився їхній побут у першій половині 1960-х років.

Пересічні громадяни почали одержувати окремі квартири. Хрущов замість будинків з «архітектурними надлишками» розпорядився будувати прості за конструкцією і дешеві п'ятиповерхові будинки, влучно прозвані в народі «хрущовками».

Це дало змогу збільшити житловий фонд країни в 1958—1965 рр. на 40%.

У 1964 р. колгоспники одержали право на щорічну відпустку й пенсійне забезпечення.

У вільний продаж надійшли автомобілі «Волга» і «Москвич». У квартирах з'явилася побутова техніка. Уряд скасував плату за навчання у старших класах шкіл і у вишах. Упроваджувалася загальна обов'язкова 8-річна освіта, створювалася єдина мережа ПТУ.

5.3. Спроби подолання відставання в НТР

4 жовтня 1957 р. запустили перший штучний супутник Землі, а в грудні цього ж року спустили на воду перший у світі атомний криголам «Ленін». Учені створили найпотужніший синхрофазотрон. 12 квітня 1961 р. космонавт Ю. Гагарін на космічному кораблі «Восток-1» вперше у світі облетів земну кулю.

5.4. Наслідки реформ

Реформи зустрічали значний опір бюрократії. Економічні труднощі уряд перекладав на плечі трудящих.

Відбулися масові демонстрації протесту робітників у Кривому Розі, Теміртау, Грозному. А в червні 1962 р. по демонстрантах у м. Новочеркаську відкрили вогонь. Загинули 16 і були поранені 40 осіб. Зрозуміло, ці події зберігали в таємниці.

Проте у 1961 р., на XXII з'їзді КПРС, Хрущов повідомив про програму побудови комунізму в СРСР до 1980 р. Лідер країни втрачав почуття реальності.

Історичний анекдот

— Хто найвинахідливіший фокусник у світі?

— Хрущов. Він посіяв на цілині, а зібрав у Канаді.

* * *

Посадив дід ріпку. Діда за ріпку. Бабцю за діда. Внучку за бабку.

Жучку за внучку. Кішку за Жучку. Мишку за кішку... І ось мишку нещодавно реабілітували...

6. ЗМІНИ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ

Зовнішньополітична доктрина СРСР, сформульована в 1956 р., містила два принципи: необхідність мирного співіснування держав з різним суспільним ладом та визнання багатоваріантності шляхів побудови соціалізму з підтвердженням принципу пролетарського інтернаціоналізму (під цим у Кремлі розуміли допомогу міжнародному комуністичному і національно-визвольному руху та соціалістичним країнам — з правом втручання в їхні внутрішні справи).

М. Хрущов намагався нормалізувати відносини із Заходом. У 1956 р. СРСР оголосив про припинення війни з Японією, запропонував нормалізувати відносини з ФРН. У 1958 р. укладено угоди про співробітництво із США. У 1959 р. відбувся перший в історії візит лідера СРСР до США та зустрічі М. Хрущова з президентом Д. Ейзенхауером. Але після того як 1 травня 1960 р. над територією СРСР збили американський розвідувальний літак У-2, відносини між країнами погіршилися.

У 1961 р. СРСР забезпечив зведення Берлінської стіни. А в 1962 р., під час Карибської кризи, світ опинився на межі війни.

У відповідь на утворення в 1949 р. блоку НАТО в травні 1955 р. створено Організацію Варшавського договору (ОВД), у якій СРСР відігравав визначальну роль. Посилювався вплив СРСР на країни Східної Європи. Їхні спроби проводити самостійну політику викликали відкрите втручання СРСР у внутрішні справи НДР (1953, 1961 рр.), Польщі (1956 р.), Угорщини (1956 р.).

У 1950-1960-ті роки в умовах розпаду колоніальної системи увагу радянського керівництва привернули країни «третього світу». З 1957 по 1964 рр. пройшли переговори з лідерами 30 держав, були підписані понад 20 договорів про співробітництво.

Погіршились відносини з Китаєм — китайське керівництво негативно поставилося до засудження культу особи Сталіна.

Отже, у міжнародних відносинах тривала «холодна війна». З іншого боку, почали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між демократичним Заходом і прорадянським Сходом.

7. УСУНЕННЯ ВІД ВЛАДИ М. ХРУЩОВА

Хрущов не зумів утримати під контролем владу. Партійний апарат не міг пробачити йому критики. Каральні органи не забули викриття вчинених ними злочинів. Армія не пробачила принижень, яким піддав її Хрущов, звільняючи десятки тисяч офіцерів. Селяни висловлювали невдоволення заходами з обмеження присадибних ділянок. Робітники обурювалися щодо підвищення цін. Загальним було незадоволення через гостру продовольчу кризу 1963 р. (багато в чому інспіровану супротивниками Хрущова).

У підготовку усунення Хрущова втягували членів президії ЦК КПРС, керівництво КДБ, військові кола. Найактивнішу роль у цьому відіграли Л. Брежнєв, якого Хрущов вважав імовірним своїм спадкоємцем. У жовтні 1964 р. Хрущова, який перебував на відпочинку в Піцунді, попросили прибути до Москви нібито для вирішення невідкладних питань. А на 14 жовтня 1964 р. в Кремлі вже збиралися члени ЦК КПРС на терміново скликаний пленум.

Подробиці

На засіданні Хрущов вислухав пред'явлені йому обвинувачення. У провину йому ставили розвал сільського господарства, політичну неграмотність, ослаблення оборонної сили країни, волюнтаризм тощо. Хрущов: «Мені вже 70 років, я старий і втомився... Головне я зробив... Зник страх і розмова йде на рівних. У цьому моя заслуга. Я піду, і боротися не буду. Прошу написати заяву про мою відставку, я підпишу...»

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

  • 1. Які труднощі існували у відновленні господарства в післявоєнний період?
  • 2. Коли до влади в СРСР прийшов М. Хрущов?
  • 3. Яка подія відбулась на ХХ з'їзді КПРС?
  • 4. Чому період 1954-1964 рр. традиційно називають «відлигою»?
  • 5. Які реформи провело керівництво країни на чолі з Хрущовим?
  • 6. Визначте основні тенденції та напрями зовнішньої політики радянського керівництва в період «відлиги».
  • 7. Назвіть напрями економічних реформ у 1960-ті роки.
  • 8. Проаналізуйте зовнішньополітичний курс СРСР у 1960-1970-ті роки.
  • 9. Поясніть терміни: відлига, космополітизм.

II. Обговорюємо в групі

  • 1. Які наслідки для країни та світу мало розвінчання «культу особи» Сталіна?
  • 2. У чому полягала суперечливість реформ, проведених М. Хрущовим?

III. Мислимо творчо й самостійно

  • Як Ви думаєте, чому особистість М. Хрущова, який доклав величезних зусиль до змін «казарменного соціалізму» в СРСР, часто мала гірші оцінки радянських людей, ніж особистість диктатора Й. Сталіна?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

5 березня 1953 р. — смерть Й. Сталіна

1954 р. — початок періоду «відлиги»

лютий 1956 р. — викриття культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС

12 квітня 1961 р. — політ Ю. Гагаріна в космос

14 жовтня 1964 р. — усунення М. Хрущова від влади