Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Щупак

§ 12. Сталінська модель соціалізму та її втілення в Угорщині та Румунії

1. СТАЛІНСЬКА МОДЕЛЬ СОЦІАЛІЗМУ В УГОРЩИНІ

1.1. Прихід комуністів до влади в Угорщині

Під час Другої світової війни (у грудні 1944 р.) на сході країни, де перебували радянські війська, антифашистські сили створили Угорський національний фронт незалежності (УНФН). Політрада УНФН сформувала коаліційний уряд і призначила прем'єр-міністром генерала Б. Міклоша. 20 січня 1945 р. уряд Б. Міклоша підписав угоду про перемир'я із СРСР, США, Великою Британією й оголосив війну Німеччині.

На початку квітня 1945 р. завершилося вигнання Червоною армією гітлерівських військ з Угорщини, і влада УНФН та його уряду поширилася на всю країну.

На парламентських виборах у листопаді 1945 р. беззаперечну перемогу здобула Партія дрібних сільських господарів (ПДСГ). Ця партія сформувала новий уряд. 1 лютого 1946 р. парламент проголосив Угорщину республікою. ПДСГ виступила проти революційних і насильницьких методів у здійсненні реформ, захищала приватну власність, відстоювала демократичні принципи. Протистояння Угорської комуністичної партії (УКП) і ПДСГ стало неминучим. Після насильницького «об'єднання» комуністів і Соціал-демократичної партії Угорщини (СДПУ) у 1948 р. була створена нова комуністична партія —

Матяш Ракоші

Угорська партія трудящих (УПТ). Лідер УПТ Матяш Ракоші, відстоюючи принципи сталінізму, форсував «соціалістичні перетворення» у країні.

Опозиційні комуністам політичні партії незабаром ліквідували.

У виборах до Державних зборів (парламенту) у травні 1949 р. могли брати участь тільки схвалені комуністами кандидати. За утвердженою напередодні Конституцією країна називалася Угорська Народна Республіка (УНР).

1.2. Політика режиму М. Ракоші

Комуністичний режим форсованими темпами здійснював індустріалізацію, впроваджував централізоване планування економічної діяльності. У сільській місцевості насильницькими методами проводив колективізацію. Влада жорстоко розправлялася з будь-якими виявами інакомислення.

У Кремлі в цілому розуміли необхідність виправлення явних недоліків режиму М. Ракоші. У травні 1953 р. угорських лідерів викликали в Москву для одержання інструкцій. Члени президії ЦК КПРС буквально продиктували гостям заходи щодо зміни методів діяльності УПТ. Посаду першого секретаря ЦК УПТ залишили за М. Ракоші, а на посаду прем'єр-міністра рекомендували Імре Надя, який очолив уряд.

Імре Надь

З 1953 р. І. Надь став головним критиком курсу Ракоші. І. Надь рішуче виступив проти проведення насильницької колективізації, його уряд знизив податки й обов'язкове постачання сільськогосподарської продукції. Розпочалася демократизація громадського життя.

Однак у протиборстві з Ракоші Надь програв і втратив посаду прем'єр-міністра. Його обвинуватили в «ревізіонізмі» і «націоналізмі».

Криза командно-адміністративної системи в Угорщині тривала. Ім'я Ракоші викликало загальну ненависть. У липні 1956 р. М. Ракоші усунули з посади першого секретаря ЦК УПТ. Його наступники намагалися проводити реформи, однак напруженість у суспільстві наростала.

2. УГОРСЬКЕ АНТИКОМУНІСТИЧНЕ ПОВСТАННЯ 1956 р.

У середині 1950-х років під впливом антикомуністичних подій у сусідній Польщі в м. Будапешті відбувалися багатотисячні студентські мітинги. Опозиція вимагала проведення вільних виборів, звільнення політв'язнів, уведення багатопартійної системи, реформ у сільському господарстві, утворення уряду на чолі з реформатором І. Надєм.

На бік протестувальників перейшла столична поліція і деякі частини столичного гарнізону.

Під цим тиском комуністичне керівництво Угорщини погодилося на те, щоб прем'єр-міністром призначили І. Надя.

Водночас з метою «відновлення порядку» влада звернулася до СРСР із проханням увести війська в Будапешт.

25 жовтня 1956 р. перед будинком парламенту зібралося 10 тис. осіб. Влада відкрила вогонь по демонстрантах, було вбито близько 100 осіб. На вулицях і площах столиці розпочалися бої.

Подробиці

28 жовтня 1956 р. уряд І. Надя оголосив про припинення вогню і початок переговорів із СРСР щодо виведення радянських військ із Угорщини. До 30 жовтня радянські війська вивели із столиці, органи держбезпеки розформували. Проте повстання, вже неконтрольоване, тривало. Натовп катував і вбивав десятки комуністів і співробітників органів держбезпеки. Перервалось залізничне сполучення, припинили роботу аеропорти, не працювали магазини й банки. Повстання перекинулося на інші міста Угорщини. У країні наростав хаос.

Янош Кадар

1 листопада І. Надь заявив, що Угорщина виходить з Організації Варшавського договору, і звернувся до ООН із проханням визнати її нейтральною державою. Після цього вночі проти 4 листопада 1956 р. радянські війська ввійшли в столицю Угорщини.

Радянський танк на вулицях Будапешта

Учасники повстання повалили пам'ятник

Було оголошено про створення Угорського революційного робітничо-селянського уряду на чолі з Я. Кадаром. Уряд виступив зі зверненням до населення країни, у якому йшлося про необхідність захистити «владу народу і незалежність країни від західних держав і “контрреволюціонерів”».

Подробиці

У Будапешт увійшли радянські танки. Але на вузьких вулицях незнайомого міста, за відсутності підтримки піхоти, вони були малоефективні.

Населення Угорщини чинило відчайдушний опір радянським військам, використовуючи пляшки із запальною сумішшю та стрілецьку зброю. Точково та раптово атакуючи, повстанці швидко пересувалися у вузьких провулках міста, куди радянська броньована техніка не могла увійти.

Машини з озброєними солдатами Угорської народної армії не могли пробитися в центр міста. Подекуди повстанці роззброювали солдатів, а нерідко останні й самі долучалися до антиурядових загонів.

Але сили були нерівні.

Угорська революція 1956 р.: спогади свідка.

Euronews (українською), 23.10.2016 р.

Народна революція в Угорщині потопала в крові. У ході боїв на вулицях Будапешта й інших міст, що точилися до 11 листопада 1956 р. (а в окремих місцях — до початку 1957 р.), загинуло понад 700 солдат Радянської армії та близько 2,5 тис. повстанців. Більш як 130 тис. угорських громадян залишили країну.

Фотохроніка повстання

Прокоментуйте фотографії

21 листопада І. Надя, який переховувався в югославському посольстві, заарештували й вивезли до Румунії, а згодом стратили.

Події 1956 р. виявилися повчальними для нового угорського керівництва. Я. Кадар, лишаючись прихильником марксизму-ленінізму, обрав шлях національної згоди, компромісів і поступових реформ.

3. УГОРЩИНА в 1960-1980-х роках

В Угорщині вдалося на початку 1960-х років завершити кооперування в сільському господарстві, що відбувалося вже без силового тиску. На відміну від інших країн регіону, в Угорщині не було продовольчої проблеми. У 1960-ті роки в країні ліквідували директивне планування і впроваджували економічні методи господарювання. Державна і кооперативна власність зрівнювалися в правах. Ринок швидко наповнився товарами.

У 1960-1970-ті роки спостерігалася певна лібералізація громадського життя. В Угорщині вперше серед країн Центрально-Східної Європи під час проведення виборів почали висувати кілька кандидатів на один депутатський мандат і істотно розширили функції місцевого самоврядування. Однак реформаторський курс із середини 1970-х рр. почав вичерпуватися, а кризові явища наростали.

З одного боку, реформи угорського керівництва гальмували догматики всередині Угорської соціалістичної робітничої партії та втручання радянського керівництва у внутрішньополітичне життя країни, що особливо виявилося в 1970-ті роки, з іншого — паливно-енергетична криза і підвищення цін на нафту мали вкрай негативні наслідки і для угорської економіки.

У середині 1980-х років економіка опинилася у скрутному становищі, що загострювалося значною зовнішньою заборгованістю. Однак керівництво країни до кінця 1980-х не наважувалося розпочати докорінні перетворення.

4. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РУМУНІЇ

4.1. Встановлення влади комуністів

20 серпня радянські війська розпочали наступ на м. Бухарест. 23 серпня почалося антифашистське повстання в столиці. Король Румунії Міхай I віддав наказ про арешт глави фашистського уряду маршала І. Антонеску та сформував антифашистський коаліційний уряд. Наступного дня новий уряд оголосив війну Німеччині.

Війська 2-го Українського фронту вступають на територію Румунії, березень 1944 р.

У жовтні 1944 р. на базі патріотичного антифашистського блоку створили Національно-демократичний фронт (НДФ), у якому домінуючий вплив мали комуністи і соціал-демократи. СРСР надавав усебічну моральну, фінансову й військову підтримку лівим силам.

6 березня 1945 р. створено коаліційний уряд НДФ. У країні започаткували чимало перетворень, у т. ч. аграрну реформу. Однак уже в жовтні 1945 р. (раніше, ніж інші компартії в Східній Європі) РКП проголосила курс на «мирне переростання народно-демократичної революції в соціалістичну».

У 1946 р. на парламентських виборах, сфальсифікувавши їхні результати, перемогу здобули комуністи. У 1947 р. представників опозиції видалили з уряду, а самі опозиційні партії незабаром розпустили. Король Міхай I, опинившись в ізоляції, змушений був 30 грудня 1947 р. зректися престолу. Країна була проголошена Румунською Народною Республікою (РНР).

У лютому 1948 р. комуністи поглинули соціал-демократів. Створена на базі «об'єднання» двох партій Румунська робітнича партія (РРП) будувала свою діяльність на принципах ідеології марксизму-ленінізму. На чолі партії стояв сталініст Г. Георгіу-Деж. З багатопартійною системою було покінчено.

Від початку 1950-х років Румунія взяла курс на розвиток важкої промисловості на екстенсивній основі.

За «випробуваною» сталінською моделлю 1962 р. була завершена суцільна колективізація. Нова компартійна диктатура спиралася на політичний терор.

Керівництво Румунії наприкінці 1950-х років почало здійснювати курс на вихід з-під впливу Радянського Союзу. Прагнення Румунії до повернення до національних джерел, до «незалежності і самостійності» підсилювалося на тлі економічних успіхів. У 1958 р. з Румунії вивели радянські війська.

Після смерті в березні 1965 р. Г. Георгіу-Дежа першим секретарем ЦК Румунської компартії обрали Ніколає Чаушеску.

4.2. Румунія епохи Чаушеску

Наприкінці 1960-х років новий лідер Соціалістичної Республіки Румунія (СРР), прихильник «національної моделі» соціалізму, вдавався до косметичних заходів задля лібералізації у сфері економіки і культури, спекулював на питаннях незалежності і суверенітету, намагався грати на національних почуттях румунів, закликаючи створити квітучу державу, незалежну в зовнішній політиці від СРСР, країн Варшавського договору. Закликами встати на захист батьківщини «від можливого радянського втручання» Чаушеску здобув симпатії всередині країни і на Заході.

Ніколає Чаушеску

Проте під гаслами захисту незалежності Румунії велася боротьба за утвердження диктатури компартії. Для захисту свого режиму Чаушеску створив могутній каральний апарат і систему всеосяжного контролю над громадською думкою і повсякденними діями людей. Захопивши у свої руки командні посади в партії та державі, Чаушеску спирався на своїх близьких і далеких родичів.

У 1986—1989 рр. індустрія працювала з нульовим приростом; середня врожайність сільськогосподарських культур була в три-чотири рази нижчою за оголошену. Для модернізації промисловості та здійснення масштабних планів Румунія імпортувала залізну руду, що значно збільшувало вартість готової продукції. У кризі перебували нафтопереробна і нафтохімічна промисловість.

«Вождь» вживав заходів «затягування поясів» і всіляких обмежень. Холодні квартири, у які лише на три-чотири години подавали газ, гарячу воду; неосвітлені вулиці міст; магазини, що працювали тільки за денного світла; порожні м'ясні прилавки й овочеві базари; нескінченні черги власників автомашин на АЗС — такий був вигляд «розвиненого соціалізму» у країні. У селян відбирали майже всю вироблену продукцію, обмежували площі присадибних ділянок. У Румунії закріпилася офіційна назва цього періоду — «золота епоха Чаушеску».

Однак у країні наростало невдоволення існуючими порядками. У 1987 р. у м. Брашові відбувся «хлібний бунт», жорстоко придушений владою. Із закордонних поїздок не поверталося дедалі більше румунських громадян — учених, спортсменів, письменників.

Диктаторський режим агонізував.

4.3. Символ румунського соціалізму

Символом румунського соціалізму часів Н. Чаушеску можна вважати гігантський Палац Парламенту в Бухаресті. Румунський диктатор прагнув зосередити всі основні державні органи в одній будівлі, що мало полегшити контроль над ними. З іншого боку, Чаушеску бажав безпечного місця для життя, яке могло б витримати навіть ядерний напад.

Ця будівля є результатом зусиль більш як 20 тис. осіб, котрі працювали на її зведенні 24 години в три зміни на добу, протягом семи років, а в пікові періоди, крім того, до будівельних робіт залучали 12 тис. солдатів.

Палац Парламенту в Бухаресті

У результаті побудовано будинок площею 365 000 м2, котрий посідає перше місце в Книзі рекордів Гіннеса як найбільша адміністративна будівля для цивільного використання та третє місце у світі за об'ємом. Це найважчий і найдорожчий будинок у світі.

Загальна площа будівель, які знесли від 1980 р., аби збудувати Народний дім, як його тоді називали, являє собою еквівалент п'ятої частини Бухареста (4,5 км завдовжки і 2 км завширшки), що відповідає кільком районам Парижа і всієї площі Венеції. Перед будівництвомзруйнували 20 церков, 10 тис. будинків, виселили понад 57 тис. сімей.

Подробиці

Коли розпочалася революція 1989 р. будівля була завершена на 60 %. Будівельні роботи здійснювали і пізніше, але значно повільнішими темпами. У 2004 р., до свята 140-річчя створення першої палати румунського Сенату і започаткування двопалатної системи Парламенту Румунії, офіційно відкрили нову Пленарну залу. Нині в будівлі розміщені суспільні інститути: палата депутатів, Сенат, Законодавча рада та Конституційний Суд Румунії.

У результаті, висота палацу сягає 84 м, а підземна його частина — 16 м завглибшки. Будівля має 12 поверхів і 1100 кімнат. У її будівництві використано багато мармуру, кришталю, бронзи та дорогоцінного дерева.

У палаці проводять екскурсії, які дають змогу усвідоміти протиріччя між безумним марнотратством соціалістичної диктатури за умов зубожіння населення, «заради якого» діяли комуністичні вожді.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

  • 1. Схарактеризуйте політику режиму М. Ракоші.
  • 2. За яких умов в Румунії було взято курс на «мирне переростання народно-демократичної революції в соціалістичну»?
  • 3. Хто очолював румунських комуністів та уряд Румунії після встановлення ліквідації багатопартійної системи в країні?
  • 4. Назвіть прізвище прем'єр-міністра Угорщини під час революційних подій осені 1956 р.
  • 5. Схарактеризуйте хід повстання в Будапешті у 1956 р.
  • 6. Визначте причини поразки та наслідки повстання в Будапешті у жовтні-листопаді 1956 р.
  • 7. Визначте особливості внутрішньополітичного курсу за режиму Н. Чаушеску. Що відрізняло Румунію цього періоду від інших країн «соціалістичного табору»?
  • 8. Чому Палац Парламенту в Бухаресті можна вважати символом диктатури Н. Чаушеску?

II. Обговорюємо в групі

  • 1. Визначте особливості економічних реформ в Угорщині у 1960-1970-ті роки. Чому Угорщину в цей період називали «найвеселішим бараком у комуністичному таборі»?
  • 2. Чим були зумовлені намагання румунського керівництва вийти з-під впливу Радянського Союзу?

III. Мислимо творчо й самостійно

  • У чому полягають історичні уроки повстання в Угорщині 1956 р.?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

жовтень-листопад 1956 р. — народна революція в Угорщині

1965 р. — початок правління Ніколає Чаушеску в Румунії