Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Щупак - Нова програма

§ 8. Велика Британія — «майстерня світу». Зовнішня і колоніальна політика Великої Британії

1. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ - ЛІДЕР СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Промисловий переворот розпочався й закінчився у Великій Британії раніше, ніж в інших країнах, що створило передумови для швидших темпів подальшого індустріального розвитку цієї країни. Контролюючи величезні заморські володіння (Індія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.), куди з Британських островів прямували десятки тисяч незадоволених життям переселенців, уряд зумів забезпечити соціальний мир і спокій у Британії, яка залишалася осторонь революцій, що вирували в континентальній Європі.

Цей період став «золотим століттям» у розвитку британської економіки. Бурхливий розвиток машинобудування, прокладання залізниць, використання сили пари на суші та в морі зробили Велику Британію не лише «майстернею світу», а й «світовим перевізником» та «світовим банкіром». Країна стала найбільшим у світі експортером машин, обладнання, транспортних засобів і капіталів.

Позначилося світове лідерство Британії на промисловому виробництві.

Переваги, пов’язані зі швидшим завершенням промислового перевороту, а також використанням ресурсів колоній, забезпечили британським підприємцям монопольне становище на світовому ринку.

Найбільші банки країни надавали позики іншим країнам, вкладали гроші в будівництво фабрик і залізниць за кордоном. Грошова одиниця Великої Британії — фунт стерлінгів — стала головним засобом розрахунків між країнами світу. Лондонська біржа та Англійський банк стали світовими центрами торговельних і фінансових операцій.

Важливу роль у прискоренні промислового розвитку Великої Британії відіграли відміна протекціонізму й перехід до вільної, безмитної торгівлі. Новітнє обладнання дозволяло британським підприємцям виробляти дешевші товари, конкурувати з якими не могла жодна країна. Країні належала половина торговельного флоту світу.

2. ФОРМУВАННЯ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ТА КОНСЕРВАТИВНОЇ ПАРТІЙ

У середині XIX ст. у Великій Британії остаточно утвердилася парламентська монархія. Палата общин, що в 1832 р. відкрила двері для промисловців і торговців, до середини XIX ст. витіснила на другий план аристократичну Палату лордів і звела до мінімуму політичний вплив королівської влади.

З 1852 р. у Великій Британії був закріплений принцип «відповідального уряду», який залишався при владі доти, доки користувався довірою й підтримкою більшості Палати общин.

З 1837 по 1901 р. королевою Великої Британії була Вікторія, за правління якої країна досягла найвищого піднесення своєї могутності. Час її правління називають «Вікторіанською епохою».

За часів королеви Вікторії в суспільстві переважали такі цінності, як працьовитість, економність, пунктуальність, тверезість. Саме вони виявилися корисними в новому, індустріальному світі. Приклад подала особисто королева: її життя було підпорядковане обов’язку та сім’ї.

Історичні подробиці. Наприкінці 60-х років Велика Британія добувала вугілля в п’ять разів більше, ніж Німеччина, і в чотири рази більше, ніж США. У 1860 р. Велика Британія споживала на своїх фабриках стільки бавовни, скільки всі країни світу загалом. Потужність парових двигунів у британській промисловості досягла в 1870 р. 4,5 млн кінських сил, що в півтора раза перевищувало показники Німеччини й удвічі — Франції. До середини XIX ст. в країні була зосереджена половина світового виробництва чавуну, вугілля й бавовняних тканин. На деяких заводах Великої Британії працювали по 10 тис. осіб та більше. Половина населення країни вже тоді жила в містах. Це був найвищий показник питомої ваги міського населення у світі.

Юна королева Вікторія. Картина художника Франца Ксавера Вінтерхальтера

Вікторіанська епоха — період правління Віктори (1837-1901 рр.), королеви Великої Британії й Ірландії, імператриці Індії. Характерними рисами епохи стали індустріальна революція та швидкий розвиток економіки, а також встановлення консервативних моральних цінностей британського суспільства, зростання колоніальної експансії Великої Британії в Азії та Африці.

До середини XIX ст. у Великій Британії остаточно утвердилася двопартійна система, яку втілювали Ліберальна та Консервативна партії.

Влада у країні почергово переходила від однієї політичної партії до іншої, яка перемагала на виборах до Палати общин. Торі почали називатися консерваторами. Спираючись на ідеологію консерватизму, вони захищали традиційні інститути держави — англіканську церкву, монархію, аристократію. Віги, отримавши назву ліберали, представляли інтереси торговельно-промислової буржуазії, частини лендлордів. Вони охоче йшли на проведення політичних реформ, що розширювали вплив буржуазії.

Уряд Дж. Рассела (1846—1852 рр.) зробив нові кроки на шляху до свободи торгівлі. Він відкрив британські гавані для кораблів усіх держав, знищив навігаційні обмеження, що існували ще із XVII ст. Цьому сприяли страшний голод, що вибухнув в Ірландії в 1846 р., та ряд неврожайних років у багатьох місцевостях Англії й Шотландії.

У 1855 р. сформувати уряд доручили лордові Р. Пальмерстону, і відтоді до самої смерті (1865 р.), з невеликою перервою (1858—1859 рр.), він залишався прем’єр-міністром.

У 1860-і роки прискорився процес перетворення вігів на політичну партію торговельно-промислової буржуазії. Це перетворення було пов’язане з новим лідером лібералів В. Гладстоном.

Ліберальна партія — одна з двох основних політичних партій Великої Британії. Утворилася в середині XIX ст. на основі партії вігів. Назва «ліберали» з'явилася незадовго до парламентської реформи 1832 р. Виражала інтереси британської торговельно-промислової буржуазії й частини лендлордів.

Консервативна партія — одна з двох основних політичних партій Великої Британії. Утворилася в середині XIX ст. в результаті еволюції партії торі та на її основі. Назва «консерватори» увійшла до вжитку ще з 30-х років XIX ст. Із 70-80-х років XIX ст. на Консервативну партію, що виражала спочатку інтереси аристократів-лендлордів, почали орієнтуватися широкі верстви великої буржуазії, що відходили від Ліберальної партії.

Вільям Еварт Гладстон (1809-1898 рр.) — британський державний і політичний діяч. Освіту здобув в Ітонській школі й Оксфордському університеті. У 1832 р. він був обраний до парламенту від партії торі, обіймав міністерські посади в ряді урядів консерваторів. Потім відійшов від торі й долучився до лібералів, став у 1868 р. їхнім лідером. У 1868-1874, 1880-1885, 1886, 1892-1894 рр. — прем’єр-міністр. Проводив реформи, які сприяли розвитку громадянського суспільства й становленню правової держави.

Перші вибори, що відбулися на основі нового виборчого закону (1867 р.), закінчилися перемогою Ліберальної партії, і В. Гладстону доручили формувати новий уряд, що управляв країною наступні шість років. У 1870 р. уряд В. Гладстона ініціював закон про освіту. Було впроваджено безкоштовну початкову освіту, зроблено кроки з розширення середньої освіти. У результаті значно збільшився приплив до британських шкіл дітей із сімей буржуазії.

3. ДРУГА ПАРЛАМЕНТСЬКА РЕФОРМА

Рух за Другу парламентську реформу розгорнувся на початку 1860-х років з боку тред-юніонів і представників частини буржуазії. Його метою було надання виборних прав усім повнолітнім чоловікам.

У 1867 р. міністр фінансів цього кабінету й майбутній прем’єр-міністр Б. Дізраелі запропонував свій проект реформи, ще радикальніший, ніж білль В. Гладстона. 15 серпня 1867 р. цей проект ухвалив парламент.

Історичні подробиці. У ході здійснення реформи було знищено 46 «гнилих містечок»; місця, що звільнялися, у парламенті надавалися великим містам — Манчестеру, Ліверпулю, Бірмінгему, Лондону та ін. Право голосу в містах отримали особи, що орендували протягом 12 місяців немебльовану квартиру за плату 10 фунтів стерлінгів. Такі приміщення могли займати і представники високооплачуваної частини робітників, які відтепер теж отримали можливість брати участьу виборах. У результаті реформи кількість виборців із числа дорослого чоловічого населення зросла із 670 тис. до 2,25 млн. У 1872 р. був ухвалений закон про таємне голосування.

Таким чином, Друга парламентська реформа сприяла подальшій демократизації політичного устрою країни, поширила виборче право для понад 50 % дорослого чоловічого населення.

4. ІРЛАНДСЬКЕ ПИТАННЯ

Історичні подробиці. Давні ірландці жили окремими племенами-кланами, спільно володіли землею й займа лися скотарством. Ірландія не була частиною Римської імперії. У 432 р. Святий Патрик, уродженець Британії, приніс до Ірландії християнство, заснував монастирі. Ірландія стала одним із центрів поширення християнства й церковної освіти в Європі. Із 795 р. територія Ірландії зазнавала вторгнення норманів, що оселялися в прибережних поселеннях (Дублін, Лімерик). У 1014 р. ірландці розгромили норманів. Поступово нормани асимілювалися з місцевими мешканцями.

Вторгнення англо-нормандців до Ірландії в 1069-1071 рр. призвело до утворення на південно-східному узбережжі Ірландії англійської колонії Пейл («огорожа»). У 1495 р. парламент Пейлу був підпорядкований англійському парламенту та королеві. З початку XVI ст. розпочалася конфіскація ірландських земель на користь англійських колоністів, аза правління Єлизавети І — широка колонізація. Це зумовило низку повстань, які очолювали ірландські кланові вожді. Під час Англійської революції XVII ст. «Довгий парламент» продовжив колонізаторську політику Тюдорів і Стюартів. Повстання ірландців у 1641-1652 та 1688-1691 рр. були жорстоко придушені. У 1760-1770-х роках активно діяли ірландські таємні селянські організації.

У 1801 р. були ліквідовані залишки автономії Ірландії. Ірландія стала частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії. Ірландська мова почала витіснятися англійською.

На початку XIX ст. близько 86 % населення Ірландії було зайняте в сільському господарстві. Із середини 40-х років XIX ст. в Ірландії розпочався аграрний переворот. Падіння цін на хліб спонукало землевласників переходити від системи дрібної селянської оренди до великого пасовищного господарства. Посилився процес вигнання дрібних орендарів із землі. Відміна «хлібних законів» і хвороби картоплі призвели до страшного голоду 1845-1849 рр.

Меморіал жертвам голоду в Дубліні, Ірландія. Робота скульптора Роуена Гіллеспі (1997 р.)

Історичні подробиці. Ірландський голод розпочався в 1845 р. Поштовхом до нього стало зараження картопляних полів країни шкідливим грибком. Картопля була основною їжею бідних ірландців, але причиною голоду було не брак їжі, а зростання цін на продовольство. Британський уряд демонстративно відмовився від будь-якої допомоги голодуючим, вважаючи, що цей захід суперечить принципам вільного ринку. Провідна газета англійських консерваторів «The Times» єхидно писала, що загибель картоплі навчить ірландців бути працелюбнішими й заробляти собі на м’ясо. Навіть у розпал голоду продовольство продовжували вивозити з країни під охороною солдатів.

Від голоду в Ірландії загинуло близько 1 млн осіб. Значно збільшилася еміграція здебільшого в США, куди у 1846-1851 рр. виїхали 1,5 млн осіб. У результаті лише в 1841-1851 рр. населення Ірландії скоротилося на 30%.

5. ЗОВНІШНЯ ТА КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА АНГЛІЇ

Принципи британської зовнішньої політики сформулював лорд Г. Пальмерстон: «У Британії немає вічних ворогів, у Британії немає вічних друзів. У Британії є лише вічні інтереси». Керівництво країни вважало, що британські політичні ідеали (прагнення до правової держави, конституційних свобод тощо) є найкращими у світі, і намагалися нав’язати їх іншим країнам, у тому числі — монархічним режимам Європи.

У результаті опіумних війн (1839—1842, 1856—1860 рр.), які велися з метою посилення британського впливу в Китаї, Велика Британія отримала право розширити торгівлю своїми товарами через китайські порти. З 1842 р. британською колонією став порт Гонконг. Він швидко перетворився у великий торговельний і фінансовий центр.

У 50—60-і роки Велика Британія також вела загарбницькі війни в Ірані, Бірмі, нав’язуючи урядам цих країн нерівноправні торгові угоди. Але спроба британських військ вдертися до Афганістану й укріпити підступи до Індії зазнала невдачі.

У 60-і роки XIX ст. колоніальні війни Британії поширилися й на Африку.

У 1854—1856 рр. Велика Британія спільно із Францією взяла участь у Кримській (Східній) війні проти Росії. Згодом, уже протидіючи Франції, британська влада підтримала ліберальні сили в Італії.

У роки Громадянської війни в США уряд рішуче став на бік рабовласницьких штатів, які постачали до Великої Британії бавовну.

Найважливішою часткою британської колоніальної імперії була Індія, населення якої на середину XIX ст. налічувало майже 300 млн осіб. У 1857 р. в Індії спалахнуло масштабне визвольне повстання сипаїв (так називали індійських солдатів у британських колоніальних військах), яке жорстоко придушили колонізатори. Однак після цього повстання впливова британська Ост-Індська торговельна компанія, яка управляла Індією, була ліквідована. Уся повнота влади в Індії перейшла до британського уряду. У 1876 р. королева Вікторія була проголошена імператрицею Індії.

У Новій Зеландії чисельність місцевих жителів — маорі — у результаті винищувальних війн скоротилася за короткий час утричі. В Австралії й на острові Тасманія колонізатори систематично витісняли корінне населення в посушливі райони і прирікали його на вимирання. Звільнені землі заселяли переселенці з Великої Британії, і незабаром у Канаді, Австралії й Новій Зеландії почало переважати «біле» населення. Переселенці освоювали нові території, були купцями британських фабричних товарів. З іншого боку, колоніальні володіння служили для Великої Британії джерелами сировини та продовольства. Над величезними просторами британської колоніальної імперії, як любили говорити в Лондоні, «ніколи не заходило сонце».

Жорстоко пригнічуючи опір у колоніях, де основну масу населення становили корінні жителі, британський уряд ішов на поступки там, де зростав вплив «білого» населення. У 1840 р. британський уряд ухвалив закон, який проголошував об’єднання двох колоній у провінцію Канада. А в 1867 р. Канада, до складу якої увійшли ще дві провінції, отримала статус домініону.

Генрі Пальмерстон

Колонія (від лат. colonia — поселення) — країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії), позбавлена політичної та економічної самостійності.

Метрополія — держава, що володіє колонією.

Домініон — фактично незалежна держава у складі Британської імперії, що визнавала головою держави британського короля (королеву), представленого в домініоні генерал-губернатором, якого призначав британський монарх. Перші домініони — Канада (1867 р.), Австралійський Союз (1901 р.), Нова Зеландія (1907 р.), Південно-Африканський Союз (1910 р.).

Свідчать документи. Витяг з Акта про Британську Північну Америку 1867 р.

... 9. Сьогоденням оголошується, що виконавча влада і верховенство в Канаді і над Канадою продовжують існувати в особі Королеви і належати Королеві.

11. На допомогу і для надання порад при управлінні Канадою засновується Рада, що називається Таємною Радою Королеви для Канади; і особи, що є членами цієї Ради, час від часу призначатимуться і скликатимуться генерал-губернатором і будуть приводитись до присяги.

17. Для Канади засновується єдиний парламент, до складу якого входять Королева, Верхня Палата, що називається Сенатом і Палатою Общин.

(?) Назвіть органи законодавчої та виконавчої влади Канади.

У 50—60-і роки XIX ст. право створити органи представницької влади (парламенти) отримали й інші «білі колонії» Великої Британії — Капська земля, Наталь, Австралія, Нова Зеландія. Вони також отримали статус домініонів. їх економічний і політичний розвиток був тісно пов’язаний з Великою Британією.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Чому Велику Британію в 50-60-і роки XIX ст. називали «майстернею світу», «світовим перевізником», «світовим банкіром»?

2. Які факти підтверджують, що до середини ХІХ ст. у Великій Британії склалася парламентська монархія?

3. Назвіть основні передумови парламентської реформи 1867 р. У чому полягала її суть? Якими були її основні наслідки?

4. Коротко схарактеризуйте основні риси й найважливіші події«Вікторіанської епохи» в 50-60-і роки XIX ст.

5. Які були причини голоду 1845-1849 рр. в Ірландії?

6. Сформулюйте принципи, що лежали в основі зовнішньої політики Великої Британії. У чому полягав зв’язок між її внутрішньою і зовнішньою політикою?

7. Покажіть на карті, вміщеній у шкільному атласі, колонії Великої Британії та її домініони.

8. Поясніть значення основних понять параграфа підручника: майстерня світу, парламентська реформа, колонія, метрополія, домініон.

9. Поясніть значення інших термінів і понять: Вікторіанська епоха, двопартійна система, домініон.

II. Обговоріть у групі

1. З 1850 по 1870 р., збільшивши уп’ятеро експорт машин, Велика Британія у відносинах з іншими країнами добивалася взаємного скорочення мит на товари, що ввозилися. Як Ви думаєте, чому Британія здійснювала саме таку торговельно-економічну політику?

2. Систему двох партій у Великій Британії сучасники називали «системою гойдалок»; характерно, що партія, яка не була на даний момент при владі, називала себе «опозицією її Величності». Як Ви розумієте вислови «система гойдалок» та «опозиція її Величності»? У чому, на Вашу думку, полягали позитивні чинники двопартійної системи Великої Британії?

3. У середині XIX ст. Велика Британія була економічно найбільш розвиненою країною світу, її громадяни мали найширші демократичні свободи. Як Ви думаєте, який взаємозв’язок існував між рівнем економічного розвитку й політичними порядками Британії?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Лорд Г. Пальмерстон говорив: «У Британії немає вічних ворогів, у Британії немає вічних друзів. У Британії є лише вічні інтереси». Як Ви думаєте, що криється в цьому твердженні? Чи діє воно в сучасній системі міжнародних відносин?

2. Англійський літературознавець і біограф Літтон Стрейчі в нападі іронічного відчаю проголосив: «Історія Вікторіанської епохи ніколи не буде написана, — ми надто багато про неї знаємо». Як Ви розумієте цю думку? Чи може бути подібне у світі, в Україні?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1837-1901 рр.

Вікторіанська епоха

1867 р.

Друга парламентська реформа у Великій Британії