Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Щупак - Нова програма

§ 7. Парламентські реформи у Великій Британії. Чартизм

Історичні подробиці. Велика Британія — держава в Північно-Західній Європі, на Британських островах. Британські острови у VIII ст. до н.е. — V ст. н.е. населяли переважно кельтські племена. За ними й місцевим кельтизованим населенням утвердилася назва бритти. Термін «Британія» як назву острова згадував Юлій Цезар. У І ст. н.е. вона стала провінцією Римської імперії. У V ст. розпочалося завоювання островів північно-німецькими племенами — англами, саксами, піктами; вони утворили ряд королівств.

З кінця VIII ст. — на острови неодноразово нападали нормани (скандинави).

У 1066 р. нормандський герцог Вільгельм, переправившись через Ла-Манш, захопив Англію й був проголошений її королем.

У Х-ХІ ст. в Англії почали виникати міста — центри торгівлі й ремесла. Централізована політика королівської влади в інтересах феодалів не вдовольняла баронів, лицарів, міську верхівку, що втрачали свої права та привілеї. У 1215 р. ці опозиційно налаштовані групи населення змусили короля схвалити Велику хартію вольностей. У 1265 р. виник парламент, сформувалася станова монархія.

У XVI ст. з’явилися капіталістичні мануфактури, «нове дворянство» — «джентрі», пов’язане з торгівлею та промисловістю. Виникли нові промислові центри, розпочався аграрний переворот. Поява нових ринків і торговельних шляхів (після відкриття Америки) сприяло бурхливому розвитку зовнішньої торгівлі.

Англіканська церква, що виникла в період Реформації (1530-і роки) на чолі з королем стала частиною абсолютистської держави.

Англійська революція XVII ст. затвердила земельну власність. У 1660 р. відбулася реставрація монархії Стюартів, які погодились визнати основні завоювання революції. Після Славної революції 1688-1689 рр. у державі утвердилася нова форма правління — парламентська монархія, влада монарха була істотно обмежена парламентом. Буржуазія й «нове дворянство» отримали доступ до влади.

Після прийняття Акта про унію 1707 р. Англія та Шотландія об’єдналися в Королівство Велика Британія. Після унії з Ірландією країна з 1801 р. перетворилася на Сполучене королівство Великої Британії та Ірландії.

Із 60-х років XVIII ст. у країні відбувалася індустріальна революція.

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ Й ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ

ЕКОНОМІЧНА КРИЗА 1815-1816 рр.

Міжнародне становище британської імперії після перемоги над Францією значно зміцнилося. З 1793 по 1815 р. Велика Британія здобула 20 нових колоній в Америці й Індії, і тепер під владою Лондона перебували 200 млн осіб, що на той час становило чверть населення земної кулі. Британці витіснили французькі товари із заокеанських ринків.

Однак війна з Наполеоном дорого коштувала британській скарбниці, що позначилось на стані економіки, яка опинилася в 1815—1816 рр. у глибокій кризі. Розорена війнами Європа не могла служити поки що великим ринком збуту британських текстильних товарів. У зв’язку з цим майже всі текстильні фабрики працювали не повний тиждень. Зростали лави безробітних, що поповнились демобілізованими після закінчення війни.

«ХЛІБНІ ЗАКОНИ» Й ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО СТАНОВИЩА

В інтересах великих землевласників британський парламент у 1815 р. ухвалив протекціоністські «хлібні закони», які, впроваджуючи значні ввізні мита, штучно підтримували високі ціни на зерно.

Ці закони фактично припинили імпорт зерна, і землевласники могли диктувати свої ціни на сільськогосподарську продукцію. Але «хлібні закони» зачіпали інтереси буржуазії, бо підвищилися ціни на вітчизняну сировину для підприємств. У 1817 р. дію «хлібних законів» призупинили.

Протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК у 1820—1830 рр.

На початку 20-х років XIX ст. післявоєнна економічна криза у Великій Британії змінилася стабілізацією економіки. Розвитку промисловості сприяли великі урядові замовлення з озброєння артилерією армії та флоту.

У 30-і роки Велика Британія посіла перше місце у світі за рівнем розвитку промисловості: у країні вироблялось 45 % промислової продукції всього світу. Будувалися принципово нові кораблі з використанням енергії пари. У 1825 р. була відкрита перша у країні залізниця. Швидко збільшувався британський експорт. Британія вивозила переважно фабричні товари, а ввозила промислову сировину для фабрик, а також продовольство.

Торі — англійська політична партія; виникла в другій половині XVII ст. Виражала інтереси земельної аристократії та вищого духовенства англіканської церкви. Чергувалася при владі з партією вігів. У середині XIX ст. на її основі склалася Консервативна партія.

Віги — англійська політична партія, виникла в другій половині XVII ст. Виражала інтереси збуржуазненої дворянської аристократії та великої буржуазії. Чергувалася при владі з партією торі. У середині XIX ст. на її основі склалася Ліберальна партія.

Англійський парламент. Сучасне фото

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Із середини XVII ст. в країні утвердилася парламентська монархія. Вищу виконавчу владу здійснювали монарх та уряд (Кабінет Міністрів). Влада монарха була обмежена вищим законодавчим органом — двопалатним парламентом. Нижню палату парламенту — Палату общин — обирали на основі високого майнового цензу. Верхня — Палата лордів (перів) — затверджувала проекти законів, ухвалених Палатою общин. Членство в Палаті лордів було спадкоємним. У країні склалася двопартійна система, яку представляли партії торі та бітів.

Партія, що перемагала на виборах, формувала уряд, її лідер ставав прем’єр-міністром. Партія, що програвала, переходила в опозицію щодо правлячої партії.

ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ

Загальне виборче право у Великій Британії було відсутнє. Більш як половина виборчих округів належала графствам Південної й Південно-Східної Англії, де були великі маєтки лендлордів. Промислові міста, що виросли на початку XIX ст., практично не мали свого представництва в парламенті (або мали одного-двох депутатів від міста).

Водночас у країні існувало багато «гнилих містечок», де виборчі округи припадали на вже не існуючі поселення, тож власник землі міг сам себе висунути до парламенту й сам за себе проголосувати. Були навіть виборчі округи, земля яких стала дном річки або каналу, але власник її, як і раніше, мав право відрядити депутата до Палати общин.

2. ПЕРША ПАРЛАМЕНТСЬКА (ВИБОРЧА) РЕФОРМА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

УРЯД ТОРІ ПРИ ВЛАДІ. БОРОТЬБА ЗА ПАРЛАМЕНТСЬКУ РЕФОРМУ

Представники інтелігенції, дрібних власників, кваліфікованих робітників і ремісників вимагали знищення «гнилих містечок», скасування «хлібних законів». Вони вважали, що, здобувши право голосу, зуміють захищати в парламенті свої інтереси.

Першим великим зіткненням громадськості й британської влади стала розправа поліції над демонстрантами в передмісті Манчестера Пітерсфільді 16 серпня 1819 р. 75 тис. мирних громадян, здебільшого робітників, які підтримували необхідність реформування парламенту, розігнали із застосуванням зброї. Тут загинули 15 і були поранені 400 осіб. Ця подія ввійшла в історію як «битва під Пітерлоо».

Обговорення реформи в Палаті громад. Картина художника Джорджа Гейтера

Побоюючись нових виступів, уряд у листопаді 1819 р. провів через парламент шість законів, які одержали назву «акти для затикання рота». Члени міських магістратів за цими законами здобули право забороняти збори, на яких присутні понад 50 осіб; робити обшук у приватних будинках; забороняти будь-яке військове навчання; осіб, що підбурювали до заколотів, заарештовувати й висилати в заокеанські колонії Британії тощо.

У 1821 р. економічний спад поступився місцем економічному підйому. Уряд прагнув досягти компромісу із прихильниками парламентської реформи. Кабінет Міністрів скасував заборону на створення тред-юніонів (професійних спілок), страйкарі більше не прирівнювалися до злочинців.

У 1825 р. у Британії вибухнула економічна криза. Цього ж року, коли активізувалася страйкова боротьба в країні, уряд провів новий закон, що обмежив діяльність об’єднань робітників: їм заборонили страйкувати за поліпшення умов праці.

БІГИ ПРИ ВЛАДІ. ПІДГОТОВКА ПЕРШОЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ РЕФОРМИ

У березні 1831 р. до влади прийшов уряд партії вігів на чолі з прем’єр міністром Ч. Греем. Тим часом обстановка в країні продовжувала загострю ватися. У містах громили магазини зброї; у Брістолі були підпалені аристократичні квартали, розгромлена в’язниця; зазнали нападу палаци герцога знаті. До парламенту надсилали сотні прохань (петицій), з вимогою провести виборчу реформу. Після двох років боротьби Ч. Грей зміг здолати опір політичних опонентів.

У 1832 р. парламент прийняв білль про реформу, а король Вільгельм IV затвердив його.

Білль (англ. bill, від лат. bulla — печатка, документ із печаткою) — у США, Великій Британії й низці інших країн законопроект, внесений на розгляд парламенту, а також назва низки законів (наприклад, Білль про права).

СУТНІСТЬ ПЕРШОЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ РЕФОРМИ

У результаті здійснення парламентської реформи кількість виборців була збільшена з 220 тис. до 670 тис. (з 14 млн осіб населення). Виборче право в містах тепер поширювалося на всіх власників будинків, а в графствах — на всіх орендарів; хоча ті й інші повинні були мати певний мінімум щорічного прибутку. Робітники не мали права голосу. Реформа ліквідувала 56 «гнилих» містечок, які втрачали право відряджати депутатів у парламент. У промислових містах утворили 42 нові виборчі округи.

У парламенті змінилося співвідношення сил. Землевласницька аристократія була позбавлена можливості впливати на склад і діяльність Палати общин. Велика й середня буржуазія значно посилили свій політичний вплив.

РЕФОРМИ УРЯДУ Ч. ГРЕЯ

Уряд Ч. Грея провів низку реформ. Було скасовано рабство в колоніях Великої Британії, а також привілеї британської Ост-Індської компанії. Цього ж року був ухвалений закон, що вперше встановлював обмеження тривалості робочого дня для дітей на текстильних фабриках.

У 1834 р. був переглянутий закон про допомогу бідним, що означало відмову від видачі допомоги грошима і продуктами. Безробітним, старим, непрацездатним належало, якщо вони не могли працювати, перебувати в робітному будинку. Мешканців будинків змушували займатися важкою працею, а непокора каралася. Цим законом законодавці домоглися збільшення припливу в промисловість робітників, готових працювати за будь-яку плату. Створення робітних будинків, де були жахливі умови утримання людей, що мало чим відрізнялися від каторжних, обурило трудящих; у ряді місцевостей вони повставали і спалювали ці будинки.

У 1835 р. було реорганізовано міське управління: у 183 містах і містечках впроваджені мерії й ради, що обиралися главами сімейств, унесених до списків платників податків. Однак відсутність виборчого права й продовження дії «хлібних законів» залишалися визначальними проблемами у внутрішній політиці королівства, яким з 1837 р. правила королева Вікторія.

3. ЧАРТИЗМ

У другій половині 30-х років XIX ст. вибухнула чергова економічна криза. У ці роки виник чартистський рух — чартизм.

У травні 1838 р. В. Ловетт від імені Лондонської асоціації робітників опублікував проект нового закону про виборчу реформу, яка одержала назву «Народна хартія» (тож прихильників Хартії називали чартистами).

ОСНОВНІ ВИМОГИ «НАРОДНОЇ ХАРТІЇ»

• Надання права голосу всім чоловікам із 21 року.

• Країна мала бути поділеною на 200 виборчих округів із приблизно рівною кількістю населення; кожен округ обирав до парламенту тільки одного депутата.

• Щорічні вибори всіх депутатів парламенту.

• Таємне голосування під час виборів депутатів.

• Скасування майнового цензу для виборців.

• Оплата діяльності депутатів з державної скарбниці.

По всій країні відбувалися мітинги й збори, на яких схвалювали Хартію та збирали підписи під вимогою впровадження її в життя.

У лютому 1839 р. в Лондоні відкрився перший з'їзд чартистів — Національний конвент. Конвент повинен був організувати збір підписів під петицією й подати її до парламенту.

Протягом першої половини 1839 р. в країні збирали підписи під першою петицією. У липні 1839 р. Хартія була представлена Палаті общин з 1 млн 200 тис. підписів. Але парламент відхилив вимоги Хартії. У відповідь на це в Бірмінгемі розпочався загальний страйк, підготовлений представниками угруповання «фізичної сили». Він закінчився кривавим зіткненням народу з поліцією.

Чарльз Грей

Чартизм (від англ. charter — хартія) — перший масовий робітничий руху Британії в 1830-1850-х роках. Вимоги чартистів були викладені у вигляді законопроекту («Народна хартія», 1838 р.). У 1840 р. заснована Національна чартистська асоціація. У 1839, 1842, 1848 рр. чартисти внесли до парламенту петиції з вимогами введення загального виборчого права, реформи парламенту, обмеження робочого дня, підвищення зарплати тощо. Петиції були відкинуті. Після 1848 р. чартизм занепав.

Хартія — документ публічно-правового й політичного характеру.

Петиція (від petition — прохання) — колективне клопотання, прохання, що подається громадянами або політичними об’єднаннями до вищих органів державної влади чи главі держави.

Наприкінці 1839 р. 380 чартистів, у тому числі всі керівники руху, були засуджені до тюремного ув’язнення на строки від 1 місяця до 2 років.

У Конвенті й поза ним сформувалися дві течії в боротьбі за «Хартію».

Течія «моральної сили»

«Лондонська асоціація робітників». Члени цієї асоціації вважали, що домагатися виконання Хартії треба й можна тільки шляхом подачі петицій до парламенту, тобто легальним шляхом.

Течія «фізичної сили»

Промислові пролетарі північних міст, шахтарі Уельсу, робітники лондонських передмість. Лідери — Ф. О’Коннор і Дж. Гарні — закликали бути готовими до революційної боротьби за Хартію аж до збройного повстання.

Хода до парламенту для вручення чартистської петиції (Лондон, травень 1840 р.). Гравюра XIX ст.

У 1840 р. чартисти промислового Манчестера скликали представників 30 міст і створили загальну організацію — Національну чартистську асоціацію, що обрала своєю метою «домагатися повного представництва народу в Палаті общин на основі Народної хартії».

У квітні 1842 р. розпочалася нова кампанія за збір підписів під петицією. Друга петиція чартистів з підписами 3,5 млн осіб 2 травня була представлена парламенту. Однак парламент знову відхилив петицію.

Тоді почався страйк робітників під гаслом боротьби за Хартію й за підвищення заробітної платні.

Уряд знову вдався до репресій. Після поразки страйку чартистський рух пішов на спад. Цьому сприяло й поліпшення економічної ситуації в країні, підвищення заробітної платні робітникам.

4 квітня 1845 р. в Лондоні знову зібрався чартистський Конвент, що мав представити до Палати общин третю петицію, під якою стояло 5 млн підписів. У день подачі петиції до парламенту планувалася грандіозна демонстрація чартистів. Але уряд оголосив демонстрацію незаконною, до столиці стягувалися війська й важка артилерія.

Коли петиція все-таки була доставлена до парламенту, Палата общин оголосила всі підписи підробленими й відмовилася розглядати документ.

Після невдалих спроб збройних виступів навесні й улітку 1848 р. чартистський рух на тлі поліпшення становища трудящих занепав і незабаром припинив своє існування.

Британська влада змушена була піти на проведення демократичних реформ. Скасування «хлібних законів» у 1846 р. та, найголовніше, ухвалення фабричного закону 1847 р., що встановив 10-годинний робочий день для жінок і дітей, певною мірою були ухвалені після виступів чартистів. У 60—80-і роки

XIX ст. були прийняті закони про охорону праці, остаточно легалізовані тред-юніони, підприємці підвищили заробітну плату кваліфікованим робітникам.

Боротьба чартистів сприяла формуванню основ громадянського суспільства у Британії.

4. ПЕРЕХІД БРИТАНІЇ ДО ПОЛІТИКИ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ

У 30-і роки XIX ст. в Манчестері була створена Ліга боротьби проти хлібних законів. До Ліги входили переважно представники промислової буржуазії. Промислова буржуазія домагалася скасування мита на привізний хліб для зменшення цін на нього, щоб здешевити промислові вироби. Це мало полегшити їхній продаж усередині країни й за кордоном.

Тред-юніони (англ. trade-unions, від trade — професія, ремесло та union — об’єднання, союз) — назва профспілок у Великій Британії й ряді інших англомовних країн.

З 1846 р. уряд торі під тиском промислової буржуазії приступив до скасування «хлібних законів» і впровадження вільної торгівлі. Ввізні тарифні ставки на продовольчі товари й сировину були знижені. Однак, щоб домогтися від парламенту скасування «хлібних законів», країна пережила страшний голод 1845—1846 рр., що забрав життя понад півмільйона людей.

Згодом заходи британського уряду забезпечили зниження цін на британські фабричні товари й стимулювали британський експорт. Ця політика сприяла розширенню сфери дії британського капіталу, полегшенню завоювання інших ринків британськими товарами й перетворенню Великої Британії на центр світової торгівлі.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Які факти свідчили про те, що в першій половині XIX ст. в Британії швидкими темпами розвивалося промислове виробництво?

2. Якими були особливості політичної й виборчої систем Великої Британії?

3. У чому полягали розбіжності між двома течіями в боротьбі за Хартію?

4. Назвіть основні положення «Народноїхартії».

5. У чому полягала сутність парламентської реформи 1832 р.?

6. Визначте основні причини виникнення чартистського руху.

7. Назвіть і коротко схарактеризуйте основні етапи чартистського руху.

8. Чому чартистський рух зазнав поразки?

9. У чому полягало значення чартистського руху?

10. Поясніть терміни й поняття: протекціонізм, чартизм, хартія, петиція, виборча реформа, майновий ценз, тред-юніони.

II. Обговоріть у групі

1. Чому, на Ваш погляд, боротьба за парламентську реформу в XIX ст. була головною вимогою трудящих Великої Британії?

2. Як Ви думаєте, чартисти були революціонерами чи реформаторами?

3. Після відхилення першої петиції чартистів (1839 р.) вийшла праця Т. Карлейля «Чартизм», у якій доводилося, що «знищити чартизм не можна, не знищивши злидні». Як Ви розумієте цю думку автора?

4. Як Ви думаєте, чому британський уряд погодився скасувати «хлібні закони»?

III. Мислю творчо й самостійно

Чому боротьба за виборчу реформу була важливою для британського суспільства? Спробуйте пояснити, чому в Британії ані в 30-і роки XIX ст., ані в наступні роки (на відміну від інших країн) не відбувалися революції за участі робітників.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1832 р.

перша парламентська реформа у Великій Британії

1836 р.

початок чартистського руху