Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Щупак - Нова програма

§ 20. Втрата Великою Британією промислової першості. Посилення колоніальної експансії. Ліберальні реформи Д. Ллойд Джорджа

1. ВТРАТА АНГЛІЄЮ ПРОМИСЛОВОГО ЛІДЕРСТВА

ВТРАТА ПРОМИСЛОВОГО ЛІДЕРСТВА

Остання третина XIX ст. — період швидкого економічного підйому США й Німеччини — для Великої Британії ознаменувала втрату передових позицій у світовій промисловості й торгівлі. Головною причиною втрати лідерства Великою Британією була застаріла технічна база її промисловості, яка сформувалася ще наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. й не могла конкурувати з передовими підприємствами США та Німеччини. Для заміни обладнання були потрібні чималі кошти. Але не кожен підприємець був готовий здійснювати дорогі технічні нововведення. Наявність у Великій Британії колоніальних володінь з неосяжними й гарантованими ринками збуту, дешевою робочою силою та сировиною дозволяла знижувати собівартість виробленої на застарілій техніці продукції й отримувати високі прибутки.

Із 70-х років XIX ст. британський капітал у дедалі зростаючих розмірах почали вивозити до США, країн Латинської Америки й особливо в колонії. А зменшення капіталовкладень у вітчизняну економіку уповільнювало темпи економічного розвитку Великої Британії.

Велика Британія почала істотно відставати від США й Німеччини й у сфері технологій. Навіть винаходи, зроблені британцями, спочатку запроваджували в США та Німеччині. Британські товари на світовому ринку втрачали свою конкурентоспроможність.

Положення ускладнювалося тим, що британський уряд продовжував дотримуватися фритредерської політики.

Безмитне надходження до країни з-за кордону продукції створювало для британських підприємців невигідні умови. Свобода торгівлі призвела до того, що в 70—80-і роки XIX ст. ринки Великої Британії були переповнені товарами країн-конкурентів, а ввезення продукції британської промисловості в інші країни обкладали високим митом.

Складним було положення в сільському господарстві. Падіння цін на сільськогосподарські товари, зумовлене появою на ринку дешевої заморської пшениці, призвело до зниження доходів землевласників і масового розорення фермерів-орендарів. Відбувалася масова міграція сільського населення в міста.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК БРИТАНІЇ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ XIX ст.

Складна ситуація, у якій опинилася країна, спонукала частину промисловців уже у 80-і роки розпочати рух за протекціонізм.

Але підприємницькі кола зробили ставку на розширення колоніальної експансії. Використання ресурсів колоній дозволяло їм компенсувати втрати, завдані іноземною конкуренцією, і, не вдаючись до реформування економіки, зберігати високі прибутки. Зв’язок з колоніальними окраїнами імперії здійснювався за допомогою фінансових установ. У 1904 р. 50 британських банків мали близько 2 300 колоніальних відділень, тоді як банки Франції — 136, а Німеччини — 70.

Бронзова монета Великої Британії номіналом 1 фартинг (1885 р.)

Фритредер — рух промислової буржуазії за вільну безмитну торгівлю, невтручання держави в приватну підприємницьку діяльність. Виник у Великій Британії наприкінці XVIII ст.

Пригадайте визначення поняття «протекціонізм».

Велосипед типу «пенні-фартинг», винайдений англійцем Джеймсом Старлі в 1870 р.

Деякі галузі британської індустрії продовжували займати панівні позиції у світі. Так, судна, побудовані на верфях країни, не мали рівних. Британські верстати охоче купували за кордоном, у тому числі й у США.

Велика Британія зберігала провідну роль у світовій торгівлі, а Лондон, як і раніше, вважався міжнародним фінансовим центром. Британський фунт стерлінгів залишався світовою розрахунковою валютою.

У 90-х роках XIX ст. у Великій Британії з’явилися перші великі об’єднання підприємців, які досить швидко встановили контроль над колоніальною торгівлею, суднобудівельною й військовою промисловістю. Проте процес створення монополій у Великій Британії відбувався повільніше, ніж у США, Німеччині або Франції. У традиційних галузях британської індустрії (вугільній, текстильній та ін.) монополізувати виробництво було складніше. Значну роль тут відігравали традиційні сімейні фірми, часто дрібні. У цих галузях технічне переоснащення виробництва відбувалося ще повільніше.

2. ВНУТРІШНЄ СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ

СТАБІЛЬНІСТЬ ДВОПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ

У Великій Британії стабільно діяла двопартійна система. Політичне життя країни визначалося суперництвом двох найвпливовіших партій — Ліберальної та Консервативної. Вони чергувалися у владі, а їхні лідери, відповідно, очолювали уряди. До середини 80-х років XIX ст. перевагу в парламенті мали ліберали, але потім, у зв’язку з кризою ідеології партії та її розколом, вони поступилися своїми позиціями консерваторам.

Ліберальну партію підтримували широкі кола промислової й торговельної буржуазії, пов’язані здебільшого з легкою промисловістю. До неї долучалася й велика частка англійської інтелігенції. Лідером партії в 1870—1890-і роки був видний державний діяч В. Гладстон. Завойовуючи прихильність виборців, ліберали здійснювали соціальні реформи.

Консервативна партія спиралася переважно на земельну аристократію, крупних фермерів, англіканську церкву. Проте гнучкий політичний курс поступово залучив до неї представників фінансово-промислових кіл і навіть частину робітників. Консерватори виступали за розширення зовнішніх ринків шляхом подальших колоніальних захоплень, домагалися введення високих митних зборів для захисту внутрішнього британського ринку від іноземної конкуренції. Лідер консерваторів Б. Дізраелі був одним з найпопулярніших політиків країни.

Бенджамін Дізраелі, граф Біконсфілд (1804-1881 рр.) — прем’єр-міністр Великої Британії в 1868 р. й 1874-1880 рр., лідер Консервативної партії, письменник. У 1852, 1858-1859, 1866-1868 рр. — міністр фінансів. У своїх книгах «Конінгсбі» (1844 р.), «Сибіла, або Дві нації» (1845 р.) автор залишав за аристократією провідну роль у пом’якшенні соціальних протиріч. Б. Дізраелі виступав за проведення «твердої зовнішньої політики, особливо щодо Росії», затвердження «величі Великої Британії». Як прем’єр-міністр, він, перш за все, приділяв увагу колоніальним і зовнішньополітичним проблемам, розширенню імперії. Б. Дізраелі був блискучим майстром таємної дипломатії та інтриги. Британська королева Вікторія, після проголошення її в 1876 р. імператрицею Індії, подарувала Б. Дізраелі титул графа Біконсфілда й пера Великої Британії.

РЕФОРМИ КАБІНЕТІВ В. ГЛАДСТОНА

Ліберали продовжували реформаторський курс, якого партія дотримувалася з 30-х років XIX ст. Вони послідовно відстоювали принципи вільної торгівлі, розширення демократичних прав. У ході реформ, які проводили ліберали, скорочено термін служби в армії, покладено край практиці купівлі офіцерських посад, установлено іспити для тих, хто вступає на державну службу.

У 1872 р. уряд В. Гладстона ввів закон про таємне голосування на виборах. А в 1884 р. у Британії проведено нову парламентську реформу (третю з початку століття). У результаті зниження майнового цензу чисельність виборців збільшилась до 4,5 млн осіб, що становило близько 60 % усього дорослого чоловічого населення країни. Право голосу було надане батракам і шахтарям, а також дрібним орендарям Англії й Ірландії, сільськогосподарським робітникам, робітникам-квартиронаймачам.

Історичні подробиці. Уряд В. Гладстона вперше виділив кошти з бюджету на розвиток освіти. У 1870 р. в країні була створена система державних початкових шкіл зі світським характером навчання, і через 10 років у них навчалося вже 3,5 млн дітей. Згідно з положенням земельної реформи, лендлордам заборонялося «зганяти із землі» орендарів до закінчення терміну оренди, вони були зобов’язані компенсувати капіталовкладення орендарів. У 1871 р. британський парламент узаконив тред-юніони й визнав за ними права на судовий захист, відкриття рахунків у банках, подачу судових позовів тощо.

РЕФОРМИ КОНСЕРВАТОРІВ

У 1880 р. під впливом лівого крила лібералів ухвалено закон про відповідальність підприємців за виробничий травматизм. Але в цілому керівництво Ліберальної партії й сам В. Гладстон вважали неприпустимим державне втручання в трудові відносини.

Подальші соціальні реформи були призупинені. Цим уміло скористався Б. Дізраелі, звинувачуючи лібералів у «безвідповідальному індивідуалізмі» й потуранні свавіллю підприємців. Прийшовши до влади в 1874 р., консерватори також провели ряд важливих законів й актів.

3. ІРЛАНДСЬКЕ ПИТАННЯ

Після унії 1801 р. Ірландія вважалася складовою частиною Великої Британії, але фактично залишалася її напівколонією. За роки британського панування ірландці продовжували відстоювати право на незалежність. Національні протиріччя на острові перепліталися із соціальними, оскільки велика частина землі належала англійським лендлордам.

Падіння цін на продукцію сільського господарства й конкуренція дешевого заокеанського зерна посилили бідність ірландських селян, багато хто з них утратив землю. Під впливом голоду на острові почастішали «аграрні злочини» — самовільні захоплення земель, підпали, псування худоби. Застосовувалася селянами й тактика бойкоту лендлордів. Створена в 1879 р. ірландська «Земельна ліга» додала стихійним виступам селян організованого характеру. Ліга зажадала конфіскації володінь лендлордів й одночасно організувала масові акції протесту проти насильницького позбавлення орендарів землі. Небачений раніше розмах аграрних виступів змусив уряд В. Гладстона провести в Ірландії в 1881 р. земельну реформу.

У 70-і роки XIX ст. в Ірландії активізувався національний рух, який очолила ліберальна буржуазія. Створена нею в 1870 р. «Ліга гомруля» визначила свої вимоги самоврядування для Ірландії в рамках Британської імперії (гомруль).

Ірландці, обрані до британського парламенту, співпрацювали з лібералами, сподіваючись на їхню підтримку у введенні гомруля в Ірландії. Коли їхні надії не виправдалися, ірландські депутати застосували тактику парламентської обструкції: виступаючи з кожного питання, вони гальмували роботу найвищого представницького органу.

На початку 1886 р. кабінет В. Гладстона розробив помірний проект гомруля: відновлений ірландський парламент отримував право управління внутрішніми справами, хоча зовнішня політика, торгівля, поліція, армія й усі важливі питання внутрішньої політики залишилися в руках британського уряду. Проте цей законопроект не лише викликав лютий опір консерваторів, а й призвів до розколу Ліберальної партії.

Вирішення ірландського питання Карикатура XIX ст.

Гомруль (англ. home rule, буквально — самоврядування) - програма самоврядування Ірландії в рамках Британської імперії, висунута в 70-і роки XIX ст.

4. РОЗКОЛ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ПАРТІЇ

Частина лібералів на чолі з Дж. Чемберленом (великий фабрикант, мер Бірмінгема) утворила фракцію ліберал-юніоністів (тобто прихильників унії з Ірландією), яка звинуватила лідера партії в замаху на цілісність імперії. Ліберал-юніоністи разом з консерваторами зірвали проведення закону про гомруль. Пізніше майже всі вони разом із Дж. Чемберленом увійшли до Консервативної партії. У 1893 р. в Ліберальній партії склалася група ліберал-імперіалістів, яка критикувала В. Гладстона й вимагала активнішої колоніальної та зовнішньої політики.

Ослаблення Ліберальної партії й розбрати в ній стали результатом кризи класичного лібералізму й переорієнтації британської буржуазії, яка дедалі більше надій покладала на консерваторів. Вони обіцяли рішучішу зовнішню та внутрішню політику, енергійніші колоніальні захоплення й митний захист проти іноземних товарів. Програмні положення лібералів щодо розвитку місцевого самоврядування, рівномірного розподілу податків, соціальних реформ, вільної торгівлі розходилися з інтересами великого капіталу.

Ліберальна партія зазнала поразки, кабінет міністрів сформували консерватори. Після 1886 р. й до кінця століття консерватори перебували при владі більш як 11 років.

Агітаційний плакат тред-юніонів кінця XIX ст.

5. НОВІ ТРЕД-ЮНІОНИ

Тривалий час британські профспілки об’єднували лише кваліфікованих робітників у традиційних для Великої Британії галузях промисловості. Після великих страйків наприкінці 80-х років XIX ст. настав час для створення тред-юніонів докерів, робітниць сірникових фабрик та інших некваліфікованих робітників країни. Ці нові тред-юніони об’єднували також робітників, що працювали на одному підприємстві, але мали різні професії.

Нові профспілки відрізнялися від старих також рішучістю дій під час проведення страйків та інших акцій із захисту прав робітників. Одним з найбільших був страйк докерів Лондонського порту в 1889 р.

Чисельність профспілок Великої Британії безперервно зростала. Нові профспілки були головними ініціаторами незалежного робочого представництва в парламенті.

До кінця XIX ст. членів тред-юніонів обирали до парламенту або за безпосередньої підтримки, або по списках лібералів. Проте необхідність законодавчого захисту своїх прав змусила британські профспілки переглянути свою парламентську тактику. У 1900 р. Лондонський конгрес тред-юніоністів утворив Комітет робочого представництва з метою прямого обрання робочих депутатів до парламенту. Обрані депутати мали створити в Палаті общин окрему фракцію, хоча їм дозволялося співпрацювати з лібералами.

Комітет створювався на основі колективного членства профспілок і вже в 1904 р. об’єднував понад 1 млн осіб. У 1906 р. Комітет робочого представництва був перетворений у Лейбористську партію, яка на перших виборах до парламенту завоювала 29 мандатів.

Нові тред-юніони — нові профспілкові об’єднання, що виникли у Великій Британії наприкінці 80-х — на початку 90-х років XIX ст. Будувалися за виробничим принципом (на відміну від старих тред-юніонів, які об’єднували, як правило, робітників однієї професії"). У нові тред-юніони приймали некваліфікованих робітників. Із середини 1910-х років втратили відмінність від інших тред-юніонів.

Лейбористська партія Великої Британії — одна з провідних британських політичних партій. Заснована в 1900 р.; з 1906 р. називається Лейбористською. Має соціал-демократичну орієнтацію, пов’язана з профспілковим рухом.

Як відзначали творці партії, Лейбористська партія Великої Британії була створена для того, щоб захищати права профспілок і дати право політичного голосу робочому класу

Таким чином, у Великій Британії з’явилася нова впливова політична організація, яка згодом зайняла місце лібералів у двопартійній системі країни. З моменту свого створення Лейбористська партія відстоювала позиції реформізму.

6. ЛІБЕРАЛЬНІ РЕФОРМИ Д. ЛЛОЙД ДЖОРДЖА

У 1918 р. в країні намітилось пожвавлення економіки. Пожвавленню в торгівлі й промисловості Великої Британії сприяли відбудовчі роботи, що проводилися в Європі після закінчення Першої світової війни. Це дало можливість витрачати значні державні кошти на допомогу демобілізованим солдатам і морякам, робітникам військових заводів, які залишились без роботи.

Наприкінці 1918 р. у країні був сформований коаліційний уряд консерваторів, лібералів і лейбористів на чолі з лідером реформістського крила лібералів Д. Ллойд Джорджем. Після приходу до влади він заявив, що зробить країну гідною її героїв.

Девід Ллойд Джордж (1863-1945 рр.) — граф Двайфор, прем'єр-міністру 1916-1922 рр., лідер реформістського крила Ліберальної партії, один з видатних державних і політичних діячів Великої Британії. Народився в сім’ї шкільного вчителя. У 1890 р. був уперше обраний до парламенту. Після приходу до влади лібералів Ллойд Джорджу 1905-1908 рр. — міністр торгівлі, у 1908-1915 рр. — міністр фінансів, у 1916-1922 рр. — глава уряду. Ллойд Джорджа можна вважати творцем системи зустрічей «на вищому рівні». У 1920-1922 рр. за активнішої участі британського прем’єра відбулося більш ніж ЗО міжнародних конференцій і нарад. Ллойд Джордж — один з головних учасників Паризької конференції й творців Версальської системи. До кінця життя мав політичний вплив у країні. Після розгортання агресії нацистської Німеччини активно виступав за створення антигітлерівської коаліції. Блискучий оратор, гнучкий політик.

Головним завданням реформ уряду Ллойд Джорджа було переведення економіки на мирні рейки. Із цією метою був демонтований механізм державного регулювання господарства Великої Британії.

Промисловість, фінанси та торгівля. Держава продовжувала контролювати економіку. У 1921 р. уряд ухвалив рішення про часткове відновлення контролю над залізницями й об’єднав залізничні компанії в чотири регіональні групи.

Важливим кроком у регулюванні економіки було ухвалення в 1919 р. закону про відмову від золотого стандарту фунта стерлінга, який перетворив державу на єдиного регулятора випуску паперових грошей.

Сільське господарство. Узято курс на виробництво власних продуктів харчування та сировини. У 1920 р. ухвалено закон, який гарантував фермерам ціни на пшеницю й овес не нижчі від собівартості.

Політична сфера. Кабінет Ллойд Джорджа прагнув проводити демократичні реформи. На початку 1918 р. в країні здійснено чергову виборчу реформу. Виборчі права одержали жінки віком понад ЗО років. Чоловіки, що досягли 21 року, ставали виборцями, якщо вони мали постійне місце проживання й відповідали умовам майнового цензу.

Соціальна сфера. Уряд брав участь у здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, у тому числі й для малозабезпечених британців. У 1918 р. закон про реформу народної освіти запроваджував обов’язкове навчання дітей до 14-річного віку, а загальна початкова освіта була безкоштовною.

Ірландське питання. 6 грудня 1921 р. британський уряд і представники нижньої палати ірландського парламенту підписали британо-ірландський договір про надання незалежності південній частині Ірландії, що одержала назву «Ірландська вільна держава».

Шість графств, розташовані на півночі острова, переважно з протестантським населенням, залишились у складі Великої Британії. Після цього Велика Британія одержала офіційну назву — Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії.

Однак післявоєнні економічні труднощі й дії опозиції призвели до політичної поразки коаліційного уряду Д. Ллойд Джорджа. У жовтні 1922 р. глава кабінету подав у відставку.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. У чому полягали особливості економічного розвитку Великої Британії в останній третині XIX ст.?

2. Назвіть імена двох найвідоміших лідерів Ліберальної й Консервативної партій Великої Британії в другій половині XIX ст.

3. У чому виявлялася стабільність двопартійної системи в 70-90-х роках XIX ст.?

4. У чому полягала сутність парламентської реформи 1884-1885 рр.?

5. Які були основні причини відставання в 70-80-х роках XIX ст. Великої Британії від США й Німеччини?

6. Що свідчило про загострення «ірландського питання» в 60-80-х роках XIX ст.?

7. Схарактеризуйте реформи Д. Ллойд Джорджа. У яких сферах виявився їхній ліберальний характер?

8. Покажіть на карті в шкільному атласі Ірландію, а також адміністративно-територіальні одиниці, що входили до Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії.

9. Поясніть значення термінів і понять: фритредер, протекціонізм, гомруль, нові тред-юніони, Лейбористська партія.

II. Обговоріть у групі

1. У 1875 р. Б. Дізраелі заявив, що Велика Британія «втомилася від реформ» і «їй треба відпочити». Як Ви вважаєте, що мав на увазі британський політик?

2. Чому, на Ваш погляд, і ліберали, і консерватори встали на шлях реформ?

3. Які факти з британської історії останньої третини XIX ст. свідчили про нові тенденції в розвитку демократії в британському суспільстві?

4. Чому британці називають «Вікторіанську епоху» (1837-1901 рр.) «золотим століттям» історії своєї країни?

III. Мислю творчо й самостійно

Користуючись текстом підручника та додатковим матеріалом, складіть політичні портрети В. Гладстона, Б. Дізраелі, Д. Ллойд Джорджа.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1884-1885 рр.

третя виборча реформа у Великій Британії

1900 р.

створення тред-юніонами Комітету робочого представництва

1906 р.

створення Лейбористської партії

1918 р.

прихід до влади уряду Д. Ллойд Джорджа та початок ліберальних реформ