Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Щупак - Нова програма

§ 18. Франко-прусська війна та її наслідки. Третя Республіка у Франції. Ж. Клемансо

1. ФРАНКО-ПРУССЬКА ВІЙНА 1870-1871 рр. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

Основними причинами франко-прусської війни були:

• прагнення правлячих кіл Франції не допустити об’єднання Німеччини навколо Пруссії та зберегти свою гегемонію в континентальній Європі;

• Наполеон III за допомогою війни сподівався здолати глибоку кризу Другої імперії;

• керівництво Пруссії прагнуло захопити економічно багаті й стратегічно важливі прикордонні провінції Франції — Ельзас та Лотарингію — території, заселені німцями й захоплені французами в XVII ст.;

• О. фон Бісмарк прагнув подолати сепаратизм Баварії й Вюртемберга, які в 1869 р. не захотіли приєднатися до Північнонімецького союзу і вступили в таємні переговори з Францією про надання їм підтримки в разі війни з Пруссією.

Підставою для війни стало питання про заміщення іспанського престолу. І Франція, і Пруссія намагалися поставити на престол контрольовану ними людину. Дипломатичні переговори продовжились публічними образами в пресі, що стало зручним приводом до війни. 19 липня 1870 р. Франція оголосила війну Пруссії.

Пруссія була набагато краще підготовленою до війни. У Пруссії швидко мобілізували півмільйонну армію, що була вдвічі більшою за французьку. Маючи найсучаснішу наземну армію, прусське командування вже на початку серпня віддало наказ про вторгнення своїх військ у Францію. Основні сили французів були оточені у фортецях Мец та Седан.

2 вересня 1870 р. прусські війська змусили капітулювати седанське угруповання французької армії, де перебував імператор Наполеон III. Битва біля містечка Седан стала вирішальною в ході франко-прусської війни. У полон здалися понад 80 тис. французьких солдатів й офіцерів на чолі із самим імператором. Прусським військам була відкрита дорога на Париж, а захоплення в полон Наполеона III стало закінченням монархії у Франції.

4 вересня, як тільки в Парижі було отримано повідомлення про Седанську катастрофу, на вулиці вийшли тисячі городян, вимагаючи позбавлення влади імператора й захисту вітчизни. Під впливом народного руху депутати парламенту змушені були проголосити Францію республікою.

Франція утретє за свою історію стала республікою (Перша Республіка — 1792—1804 рр., Друга Республіка — 1848—1852 рр.). У країні проголошувалися демократичні права та свободи.

До нового Тимчасового уряду національної оборони увійшов блок опозиційних імперії політичних сил — від роялістів до радикально налаштованих республіканців. В уряді, очолюваному генералом Л. Трошю, найважливіша роль належала Ж. Фавру, Л. Гамбетту й А. Тьєру.

Восени 1870 р. французький уряд зібрав значні сили для продовження війни з Пруссією, проте прусські війська діяли успішно й зайняли значну частину території Франції.

19 вересня 1870 р. прусські війська розпочали облогу Парижа. Зима, що настала, принесла жителям столиці Франції муки голоду й холоду.

Солдати франко-прусської війни

Історичні подробиці. Тисячі сімей змушені були існувати за скромну винагороду, яку отримували їх годувальники за службу в Національній гвардії, — 1,5 франка на день. Продовольче становище парижан різко погіршало. Торговці ховали продовольство, жителі столиці голодували. Хлібний пайок був скорочений до 30 грамів на добу. Але й за цим крихітним шматочком хліба жінкам і дітям доводилося стояти в чергах до булочних з 5-ї години ранку. Ціни на продукти нечувано зросли: 300-400 грамів собачого або котячого м'яса продавали по 5 франків, одна цибулина коштувала 50 франків. Палива не було — доводилося рубати дерева на відомих паризьких бульварах. Бомбардування противника чинили великі руйнування в місті, багато городян втратили притулок. Унаслідок закриття багатьох підприємств у Парижі зросли безробіття й злидарство.

Адольф Тьер

Вважаючи, що війна програна, і побоюючись нової революції, французький уряд 28 січня 1871 р. підписав перемир’я з Німеччиною (18 січня 1871 р. була проголошена Німецька імперія) на умовах капітуляції Парижа. 250-тисячний гарнізон здався в полон, місто було зобов’язане виплатити 200-мільйонну контрибуцію. Услід за паризьким гарнізоном склала зброю й решта французьких військ.

На вимогу Бісмарка в лютому 1871 р. у Франції були проведені вибори до Національних зборів (парламент країни), де більшість місць отримали монархісти. Новий уряд очолив ставленик орлеанської династії А. Тьєр.

26 лютого 1871 р. у Версалі був підписаний попередній мирний договір, за яким у країни забирали Ельзас і північно-західну частину Лотарингії. Франція мала виплатити Німеччині контрибуцію 5 млрд франків. Німецьким військам надавалося право на тимчасову окупацію Парижа.

2. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА У ФРАНЦІЇ. ПАРИЗЬКА КОМУНА

Національне приниження французів і жорстка соціальна політика Національних зборів викликали загальне неприйняття влади. Обурення народу вилилося у створення комун у Парижі, Марселі, Ліоні, Тулузі.

У ніч з 17 на 18 березня регулярна армія здійснила спробу захопити розташовані на Монмартрі гармати, що належали парижанам. Це стало приводом для початку повстання в столиці. Частина солдат Національної гвардії перейшла на бік повсталих, у місті розпочалися вуличні бої. До вечора 18 березня 1871 р. влада в Парижі перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. За розпорядженням А. Тьєра армійські частини та урядові установи були евакуйовані до Версаля.

ЦК Національної гвардії розглядав себе як тимчасову владу й на 26 березня призначив вибори до Комуни Парижа. 28 березня Комуні була урочисто передана влада в столиці. Члени Комуни за фахом були чиновниками, лікарями, журналістами, робітниками. Переважно вони представляли послідовників різних соціалістичних і радикальних учень.

Наприкінці березня були видані декрети Комуни:

• про відміну рекрутського набору й заміну постійної армії народним ополченням;

• про скасування поліції;

• про відміну всіх указів уряду А. Тьєра;

• про виборність чиновників і прирівнювання їхньої зарплатні до рівня оплати робітників.

Згодом були також проведені такі реформи:

• була реформована судова система на основі виборності суддів, гласності судочинства, забезпеченні обвинувачуваних захистом;

• був прийнятий декрет про відокремлення церкви від держави;

• запроваджувалася загальна обов’язкова й безкоштовна освіта;

• були надані громадянські права жінкам;

• робочий день був скорочений до 10 годин, на заводах і фабриках заборонялися штрафи, на виробництві запроваджувалась охорона праці. Розпочалась видача платні державним службовцям, у тому числі солдатам й офіцерам Національної гвардії.

Комуна конфіскувала недіючі підприємства, залишені господарями, що втекли до Версаля, і передала їх асоціації робітників.

Паризька комуна встигла створити боєздатну армію чисельністю до 90 тис. осіб. Але Париж був оточений військами уряду («версальцями», як їх називали в народі). А. Тьєр віддав наказ військам про штурм Парижа. Він домовився з німецьким командуванням про озброєння 60 тис. французьких військовополонених, які вільно пройшли крізь бойові порядки німців і пішли на штурм французької столиці. До середини травня комунарам вдавалося стримувати натиск «версальців», але 21 травня вони прорвалися до Парижа.

Комуна (фр. commune — община, від лат. communis — спільний) — 1) у Середньовіччі в Західній Європі — міська община, що відстоювала незалежність від феодала і права на самоврядування; 2) у період Французької революції кінця XVIII ст. — муніципальне самоврядування в Парижі та інших містах; 3) Паризька комуна 1871 р. — орган міського самоврядування, уряд Парижа, 4) одна з форм колективного сільськогосподарського виробничого об'єднання.

Декрети Комуни

Герб Третьої Республіки у Франції

Патріс де Мак-Магон

Жюль Греві

Так закінчилася 72-денна історія Паризької комуни.

10 травня 1871 р. уряд А. Тьєра підписав у Франкфурті-на-Майні остаточний варіант мирного договору. Франція втратила свою провідну роль на континенті, а перемога Німеччини, навпаки, значно зміцнила її позиції.

3. СТАНОВЛЕННЯ ТРЕТЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

На парламентських виборах у липні 1871 р. монархісти отримали перевагу над республіканцями, а 31 серпня А. Тьєр буй обраний першим президентом Третьої Республіки. Спочатку він дотримувався монархічних поглядів, але в 1872 р. заявив, що став прихильником республіканського устрою. За два роки свого правління він зміг виплатити контрибуцію Німеччині, після чого її війська були виведені з території Франції. Проте вимоги монархістів щодо ведення жорсткішої політики змусили А. Тьєра в 1873 р. подати у відставку.

Новим президентом Франції був обраний маршал П. Мак-Магон. Він виступав за відновлення монархії у країні. Проте більшість населення країни були прихильниками республіканського устрою.

У 1875 р. Національні збори більшістю всього на один голос остаточно узаконили у Франції республіканську форму правління й ухвалили Конституцію Третьої Республіки.

Конституція 1875 р. встановлювала республіканську форму державного правління у формі парламентської республіки. Законодавча влада була надана двопалатному парламенту — Національним зборам. Жінки, військовослужбовці, сезонні робітники, жителі колоній права голосу не отримали. Виконавча влада надавалася голові держави — президенту, що обирався Національними зборами на спільному засіданні обох палат терміном на сім років, і міністрам, яких призначав голова держави. Уряд, який очолював сам президент, був відповідальним перед парламентом. Конституція Третьої Республіки не містила переліку основних політичних прав особистості (свободи слова, друку, мітингів, зборів, пересування тощо).

Перші парламентські вибори, що відбулися в 1876 р. на основі нової конституції, принесли перемогу республіканцям. У 1879 р. президентом став республіканець Ж Греві. У Франції остаточно утвердилась республіка.

4. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Величезний збиток економіці завдала невдала війна з Пруссією. Франція втратила дві найбільш промислово розвинені провінції (Ельзас і значну частину Лотарингії), виплачувала велику контрибуцію. Гроші — 5 млрд франків — збирали по всій країні за «позикою визволення». Це дозволило виплатити контрибуцію достроково, і вже у вересні 1873 р. останній німецький солдат залишив французьку територію.

Машини й устаткування на французьких підприємствах були застарілими — виготовленими переважно в першій половині XIX ст.

Промисловість країни відчувала брак сировини та палива.

Французька буржуазія вважала за краще вкладати гроші в економіку інших країн — це приносило їй більший прибуток.

Низький рівень сільського господарства зумовив вузькість внутрішнього ринку. Дрібні власники, які переважали у французькому селі, дедалі менше могли купувати готову промислову продукцію. Низьку купівельну спроможність мали робітники дрібних підприємств, ремісники.

Водночас, у 1871—1913 рр. обсяг промислового виробництва у Франції збільшився втричі. Приріст забезпечили металургія, вугільна промисловість, машинобудування, автомобілебудування й суднобудування. Нестача вугілля стимулювала будівництво гідроелектростанцій.

Жінка під час читання. Картина художника Каміля Коро (1869 р.)

У Франції відбувалася концентрація виробництва й капіталів. В автомобільній промисловості країни лідирували підприємства Рено, а основні воєнні, металургійні, машинобудівні заводи, вугільні шахта опинилися під контролем могутніх концернів Шнейдера й де Ванделей.

На початок XX ст. у Франції, як і раніше, переважала легка промисловість із великою кількістю дрібних підприємств і ручної праці.

Франція була країною, де швидко накопичувалися великі капітали. На відміну від британських банкірів, французькі фінансиста вивозили свої капітали не стільки в колонії, скільки в менш розвинені країни Європи. Франція щороку вивозила за кордон до 1,5 млрд франків, перетворюючись на найбільшого європейського лихваря.

5. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ КРАЇНИ. ПОЛІТИЧНІ КРИЗИ 80-90-х років XIX ст.

ПЕРШІ РЕФОРМИ РЕСПУБЛІКАНЦІВ

Уже перший уряд республіканців переніс свою резиденцію з Версаля до Парижа, гімном республіки стала відома «Марсельєза», а 14 липня — День взяття Бастилії — оголошено національним святом.

У 1880 р. ухвалено закон про свободу зборів і друку, дозволялась вільна політична пропаганда. Тоді ж власті амністували комунарів, завдяки чому тисячі прихильників Паризької комуни змогли повернутися на батьківщину. Обмежувався вплив католицького духовенства на громадське життя: була заборонена діяльність єзуїтських організацій, священиків усували з армії й державних установ. Реформи торкнулися і сфери освіти. Було запроваджено безкоштовне навчання дітей з 6 до 13 років, створена система середньої жіночої освіта.

Щоб унеможливити відновлення монархії в країні, у 1884 р. Національні збори ухвалили закон, який забороняв навіть ставити в парламенті на порядок денний питання про перегляд республіканської форми правління. Нащадкам династій, що колись правили у Франції, було заборонено балотуватися на посади президента й сенаторів.

Радикал — 1) прихильник докорінних, рішучих заходів або крайніх поглядів, дій; 2) член радикальної політичної партії, який виступає за проведення докорінних реформ.

ЗРОСТАННЯ ВПЛИВУ РАДИКАЛІВ

На виборах 1881 р. від блоку республіканських партій відмежувалася група радикалів, які створили свою партію. Радикали критикували правих республіканців за поміркованість реформ. Завдяки виступам проти монархістів і клерикалів, викриттям зловживань урядів, вони почали користуватися великою популярністю серед селянства та міської дрібної буржуазії. Визнаним лідером радикалів став Ж. Клемансо.

Жорж Клемансо (1841-1929 рр.) — політичний і державний діяч, прем’єр-міністр Франціїу 1906-1909, 1917-1920 рр. Народився в сім’ї сільської лікарки та республіканця, що потрапив у в’язницю через опозицію до режиму Наполеона III, а також ворога духовенства (він навіть відмовився хрестити свого сина). Ж. Клемансо здобув медичну освіту, але зайнявся політичною діяльністю. За участь у демонстрації проти влади Другої імперії побував у в’язниці. Ж. Клемансо неодноразово посідав міністерські посади. У 1880-1890-і роки — лідер радикалів. Голова Паризької мирної конференції 1919-1920 рр. Прагнув до встановлення військово-політичної гегемонії Франції в Європі. Неабиякий розум, темперамент, гнучкість, публіцистичний і ораторський талант дозволили йому стати одним із впливових політиків країни.

Жорж Буланже

ЗМОВА Ж. БУЛАНЖЕ

Невдоволення різних груп населення владою прагнули використати реакціонери, які розпалювали націоналістичні настрої, пропагували реваншистську війну проти Німеччини.

У 1886 р. посаду військового міністра обійняв генерал Ж. Буланже. Він звернув на себе увагу різкими випадами проти Німеччини, вимогою зміцнення військового потенціалу країни. Про нього заговорили як про особу, здатну повернути Франції минулу велич. Заручившись підтримкою монархістів і бонапартистів, генерал створив украй правий політичний рух, почав вести підготовку до державного перевороту.

Буланжистська організація зажадала розпуску парламенту, відставки уряду й перегляду Конституції 1875 р. Але в 1888 р. Ж. Буланже відправили у відставку та звинуватили в державній зраді. Партія його прихильників була заборонена. Чутки про можливий арешт змусили Ж. Буланже втікати з Франції; Верховний суд засудив його заочно до страти. Незабаром після цього буланжистський рух розпався, а його лідер застрелився.

ПАНАМСЬКА АФЕРА

Ще в 1880 р. була створена компанія для будівництва каналу через Панамський перешийок. Акції були куплені багатьма французами, які сподівалися отримати надприбутки. Але будівництво каналу затягнулося, і в 1888 р. компанія оголосила про своє банкрутство. Численні утримувачі акцій втратили вкладені гроші. Незабаром з’ясувалося, що із зібраних 1,4 млрд франків на будівництво каналу витрачено лише 700 млн. Решта грошей була розтрачена керівництвом компанії та пішла на підкуп офіційних осіб. В отриманні хабарів від компанії було викрито понад 100 депутатів, сенаторів і навіть міністрів. Країна була приголомшена масштабами скандалу. Ділки, що керували компанією, опинилися у в’язниці.

Облігація Панамської компанії 1888 р.

«СПРАВА ДРЕЙФУСА»

У 1894 р. капітана генерального штабу, єврея за національністю, А. Дрейфуса звинуватили у передачі секретної військової інформації Німеччині. Незважаючи на відсутність доказів його провини, А. Дрейфус був розжалуваний і засуджений військовим трибуналом на довічне ув’язнення. Серед французьких офіцерів, переважно вихідців із дворянських сімей, побутували антисемітські настрої, і «справу Дрейфуса» військове командування використовувало для розпалювання реваншизму, шовінізму та антисемітизму в країні.

Два роки потому новий начальник французької контррозвідки Ж. Пікар встановив невинність А. Дрейфуса. Він зажадав виправити помилку, але був усунутий з посади. Проти судового фарсу виступили відомі французькі письменники (зокрема, Е. Золя, А. Франс), учені, прогресивні політичні діячі.

«Справа Дрейфуса» набувала політичного звучання. Уже йшлося не просто про реабілітацію безневинно засудженого, а про захист демократичних свобод у країні. Франція розкололася на два табори — прихильників та противників А. Дрейфуса. Під час обговорення його справи в парламенті спалахували бійки, а в багатьох містах демонстрації дрейфусарів та антидрейфусарів переростали в озброєні зіткнення. Франція була на межі громадянської війни. Наприкінці літа 1899 р. відбувся новий суд над А. Дрейфусом, який засудив його замість довічного до 10-річного ув’язнення, а президент Е. Лубі одразу ж помилував його.

У 1906 р. суд виправдав А. Дрейфуса, його відновили на службі й нагородили Орденом Почесного легіону. Незабаром через хворобу він пішов у відставку. А. Дрейфус помер у 1935 р. й був похований з почестями.

Антисемітизм — форма національних, релігійних забобонів і нетерпимості, вороже ставлення до євреїв.

«Дрейфує — зрадник». Карикатура 1890-х років

Плакат символізує французьку колоніальну імперію під гаслом: «Три кольори, один прапор, одна імперія»

Політичні кризи 80—90-х років XIX ст. закінчилися поразкою реакціонерів, після чого вони вже не наважувалися на відкриті напади проти демократії та республіканського устрою у Франції.

6. ФОРМУВАННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ КОЛОНІАЛЬНОЇ ІМПЕРІЇ

В останній третині XIX ст. Франція вела майже безперервні колоніальні війни. У 1883 р. французькою колонією став Туніс. Після жорстоких війн були захоплені В’єтнам, Західна Африка, низка територій Центральної Африки. З 1860 по 1899 р. володіння Франції збільшилися в 19 разів, а населення її колоніальної імперії зросло до 56 млн осіб. Франція стала другою колоніальною державою світу.

Проте подальші її загарбання в Африці призвели до загострення відносин із Британією. У 1898 р., коли французькі й британські війська зіткнулися в Судані, справа ледь не дійшла до війни між двома країнами. Але Франція, для якої головним ворогом залишалася Німеччина, відступила й визнала за Великою Британією першість у колоніальній політиці. Ця угода дозволила їй згодом захопити Марокко (1911 р.), розширити володіння в Індокитаї та на островах Тихого океану.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Які події відбулися на початку франко-прусської війни?

2. Визначте основні підсумки франко-прусської війни.

3. Назвіть основні реформи, здійснені Паризькою комуною.

4. У чому виявлялося протистояння монархістів і республіканців у 70-х роках XIX ст.?

5. Визначте основні досягнення Третьої Республіки на шляху розвитку демократії.

6. Чим були викликані політичні кризи у 80-90-х роках ХІХ ст.?

7. У чому полягали основні причини уповільнення темпів економічного зростання франції у 70-90-хрр. XIX ст.?

8. Покажіть на карті (форзац 2) території, що стали колоніями Франції в останній третині XIX ст.

9. Поясніть значення термінів і понять: комуна, радикал, антисемітизм.

II. Обговоріть у групі

1. Як Ви вважаєте, чи могли умови мирного договору між Францією та Пруссією забезпечити міцний мир у Європі?

2. Чому у Франції, де з кінця XVIII ст. і до 1871 р. відбувались революції, після 1871 р. вдалося уникнути революційних потрясінь?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Як змінювалось розуміння поняття «радикали» в історії?

2. Чому «Справа Дрейфуса» набула великого політичного та суспільного значення? Як пов'язані проблема антисемітизму й питання демократії?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ IX:

1870-1871 рр.

франко-прусська війна

1875 р.

ухвалення Конституції Третьої Республіки