Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Щупак - Нова програма

§ 14. Громадянська війна в США і Реконструкція Півдня. Утворення незалежних держав у Латинській Америці

Історичні подробиці. У XVI ст. розпочалася європейська колонізація Північної Америки, у ході якої корінне населення витіснялося й винищувалося. Із XVII ст. для роботи на плантаціях привозили рабів з Африки. До середини XVIII ст. в Північній Америці сформувалися 13 британських колоній з населенням майже 1,5 млн осіб. Управління колоніями здійснювали губернатори, яких призначав британський король. Британське панування стримувало соціально-економічний розвиток північноамериканських колоній, що призвело до їх війни за незалежність проти Великої Британії (1775-1783 рр.). Було утворено першу незалежну державу в Новому Світі — Сполучені Штати Америки (1776 р.). У 1787 р. ухвалено Конституцію, що проголосила США федеральною державою. У 1789 р. був прийнятий, а в 1791 р. набув чинності «Білль про права» (перші 10 поправок до Конституції США 1787 р.) — основний юридичний документ, що гарантує особисті права та свободи громадянам США.

1. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ЗРОСТАННЯ США

У 1803 р. до США була приєднана Луїзіана, куплена у Франції за 15 млндол. Переслідуючи індіанців, війська США захопили Східну Флориду, що належала Іспанії. У 1819 р., за угодою між урядами Сполучених Штатів й Іспанії, Східна Флорида була продана США за 5 млн дол. (Західна Флорида куплена в Іспанії в 1813 р.) Індіанське плем’я семінолів, що населяло півострів, до кінця 30-х років XIX ст. було майже винищене.

Просуваючись на захід, американці колонізували великі території Техасу та Каліфорнії. У 1835 р. мексиканські війська знищили американський форт Аламо (Техас), під час захисту якого весь гарнізон загинув. Наступного року озброєні формування, організовані американськими плантаторами (землевласниками) Півдня, захопили Техас, який належав Мексиці. Техас був оголошений незалежною республікою, а в 1845 р. Конгрес (парламент США) прийняв закон про анексію Техасу. Мексиканський уряд розірвав зі Сполученими Штатами дипломатичні відносини.

У 1846 р. США остаточно домоглися від Великої Британії визнання Орегона своєю територією.

У 1846 р. між Мексикою та США розпочалася нова війна. У вересні наступного року американці, розгромивши слабо підготовлену мексиканську армію, увійшли до столиці країни — місто Мехіко. Згідно з договором від 2 лютого 1848 р., мексиканський уряд вимушений був передати США всі землі на північ від річки Ріо-Гранде, Нову Мексику й Каліфорнію з гаванню Сан-Франциско. США отримали вихід до двох океанів, стали найбільшою за територією та найвпливовішою державою континенту.

Анексія (від лат. annexio — приєднання) — вид агресії, насильницьке приєднання (захоплення) всієї або частини території іншої держави.

2. «ДОКТРИНА МОНРО»

У 1822 р. США визнали нові держави Латинської Америки. 2 грудня 1823 р. президент країни Дж. Монро направив чергове щорічне послання президента до Конгресу Сполучених Штатів. До його тексту був включений документ про принципи зовнішньої політики США, що отримав назву «Доктрина Монро» (доктрина — керівний політичний принцип).

Доктрина містила попередження на адресу європейських держав і Росії, що захоплення колоній в Латинській Америці Сполучені Штати надалі розглядатимуть як загрозу своїй власній безпеці. Проте президент Дж. Монро заявив, що США триматимуться осторонь від європейських справ. У документі також наголошувалося на несумісності державного устрою монархічної Європи й республіканських Сполучених Штатів Америки.

Джеймс Монро

Експансіонізм — агресивна політика з метою захоплення чужих територій і ринків збуту.

Фактично «доктрина Монро» не лише застерігала європейські держави від втручання у справи держав Західної півкулі, а й обґрунтовувала експансіоністські прагнення Сполучених Штатів щодо цих держав, що ставали сферою впливу США.

Це було доволі зухвало, адже доктрина не була погоджена й визнана іншими державами, а була однобічною декларацією.

Проголошена в 1823 р. «доктрина Моиро» на тривалий час визначила політику експансіонізму США.

3. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ США

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІВНОЧІ Й ПІВДНЯ США

На рубежі XVIII і XIX ст. на півночі США відбулася індустріальна революція. Країна посідала четверте місце у світі за обсягом промислового виробництва. Водночас велика частина населення була зайнята в сільському господарстві. На півночі та заході панували родинні ферми, які вели господарство власними силами, а продукцію збували на ринку.

Для фермерських господарств було характерне інтенсивне землеробство із застосуванням дешевої найманої праці іммігрантів, широке використання сільськогосподарських машин і хімічних добрив.

На півдні США поширювалося плантаційне рабовласницьке господарство, засноване на рабській праці афроамериканців (вихідців з Африки).

Африканців завозили до Північної Америки для підневільної праці ще із XVII ст. їхню працю використовували при вирощуванні бавовни, цукрового очерету, тютюну. Після набуття чинності з 1809 р. закону про заборону ввезення рабів до Сполучених Штатів їх почали ввозити контрабандою. Великий попит на бавовну із США у Британії призвів до зростання кількості рабів та посилення їх експлуатації. У 1790 р. в США було 760 тис. рабів-афроамериканців, а в 1860 р. їхня чисельність перевищила 4 млн осіб.

Конституції штатів Півночі, ухвалені наприкінці XVIII ст., забороняли рабство, а рабовласники прагнули узаконити його на Півдні та нових територіях. Під час розширення території США виникали суперечки про те, якими будуть нові штати.

ОСВОЄННЯ ЗАХОДУ

Заселення західних земель та їх освоєння супроводжувалося виселенням і винищуванням індіанців, які прагнули захистити від прибульців свої землі. Уцілілих індіанців переселили в спеціальні резервації (окремі поселення). Спроби опору індіанців були придушені.

На заході було багато вільних земель. Перших переселенців, які прокладали нові шляхи, освоювали землі в диких лісах і преріях, називали піонерами. На захід зазвичай вирушали сильні та мужні люди. Піонери займалися полюванням і рибальством та жили в тимчасових хатинах, оскільки, рухаючись далі на захід, не затримувалися довго на одному місці.

За піонерами рухалися скватери — фермери, які займали землі без юридичного оформлення. На своїх ділянках вони за прикладом індіанців вирощували маїс (кукурудзу).

Ферма — приватне сільськогосподарське підприємство на власній або орендованій ділянці землі; фермер — власник такого приватного сільськогосподарського підприємства.

Плантаційне рабовласницьке господарство — велике землевласницьке господарство, що спеціалізувалося на вирощуванні технічних і продовольчих культур з використанням праці рабів.

Пригадайте визначення поняття «рабство».

Індіанці

Золотошукачі. Картина художника Альфредо Родрігеса

Західні райони не знали ані феодалізму, ані рабства, забороненого там ще в 1787 р. Проте плантатори Півдня скуповували кращі ділянки землі, позбавляючи цієї можливості простих фермерів. Фермери вимагали від влади заборони поширення рабства на нових територіях.

У 1848 р. виявлення родовищ золота в Каліфорнії спричинило «золоту лихоманку» — потік на Захід численних золотошукачів, яких захоплювала примара швидкого успіху. «Золота лихоманка» супроводжувалася збройними зіткненнями між конкуруючими угрупованнями.

Населення Каліфорнії стало стрімко зростати. «Золота лихоманка» привела на захід не лише золотошукачів, а й купців, фермерів, сприяла будівництву поштових трактів і залізниць, розвитку економіки в цілому. Найбільший прибуток від видобування золота отримали не самі робітники копалень, а виробники супутніх товарів — лопат, ємностей для промивання породи, різних кирок тощо. «Золота лихоманка» завершилася так само раптово, як і розпочалася. Золотодобування набуло організованого індустріального характеру. Більшість колишніх старателів зайнялися фермерством, торгівлею, лісозаготівлями або залишили Каліфорнію.

Імміграція (від лат. immigro — вселяюсь) — в’їзд до країни для тимчасового або постійного проживання громадян іншої держави.

ЗРОСТАННЯ ІММІГРАЦІЇ ДО США

Зростання економіки потребувало робочої сили, тому уряд США заохочував імміграцію. Недаремно Сполучені Штати називають «країною іммігрантів».

Жителів Європи, Азії, Латинської Америки приваблювали в США можливості покінчити з бідністю, наявність вільних земель і робочих місць, умов для швидкого збагачення. Багато хто намагався реалізувати особисті мрії в американських умовах. Більшість іммігрантів прибували з європейських країн. Серед них було чимало українських селян, які шукали вільні землі. Загальна кількість іммігрантів, що прибули до США з 1820 по 1850 р., перевищила 2,5 млн осіб.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ США

За формою державного правління США були республікою на чолі з президентом, а за формою державного устрою — федеральною державою.

Вища законодавча влада належала Конгресу (парламенту), що складався з двох палат — Сенату й Палати представників.

Характерною ознакою політичного життя США до Громадянської війни був тимчасовий політичний компроміс між підприємцями Півночі та плантаторами Півдня. Такого компромісу вдалося досягти на деякий час президентові США Е. Джексону. Його однодумці, а серед них були плантатори Півдня, підприємці Півночі, частина робітників і ремісників, почали іменувати себе Демократичною партією, датою заснування якої вважається 1828 р. Ця партія перед Громадянською війною перебувала при владі з невеликими перервами майже 30 років.

У 1854 р. утворено Республіканську партію США, основу якої становили ворожі рабству фермери та буржуазія. Помірне крило республіканців складалося з представників великої буржуазії Півночі, які вимагали обмеження поширення рабства на територію південних штатів.

Суперництво демократів і республіканців стало головним стрижнем політичного життя США.

Федерація (від лат. foederatio — союз) — одна з форм державного устрою, за якого кілька державних утворень (наприклад, штатів) об’єднуються в одну союзну державу, при збереженні власної державної структури та часткового суверенітету.

4. НАРОСТАННЯ КОНФЛІКТУ МІЖ ПІВДНЕМ І ПІВНІЧЧЮ

Наявність рабовласництва підривала єдність економічної системи країни. Плантаційне господарство Півдня, зайняте обробітком бавовни, працювало переважно на експорт, а свої потреби у промислових товарах задовольняло здебільшого за рахунок імпорту британських виробів. Орієнтація Півдня на експортну торгівлю гальмувала торгівлю між північними й південними штатами США. Високі темпи економічного розвитку Півночі, застосування найманої праці на заводах та у фермерських господарствах вступали у протиріччя з використанням примусової праці рабів на Півдні, низькою продуктивністю їх праці.

У 1850-і роки різко посилився антагонізм між рабовласниками й фермерами через земельне питання. Багато збіднілих фермерів і батраки вимагали земельні ділянки, або гомстеди, на Заході й домагалися заборони рабства на західних землях. Натомість великі землевласники Півночі та плантатори Півдня виступали проти безкоштовної роздачі землі.

Посилювалося політичне протистояння Півночі й Півдня. На Півночі формувалися основи демократії, а на Півдні формувалися основи олігархії — влади небагатьох (найбагатших і найвпливовіших плантаторів).

5. АБОЛІЦІОНІСТСЬКИЙ РУХ

Громадськість Півночі співчувала рабам, проте мало хто виступав за їхнє звільнення, бо вони вважалися приватною власністю плантаторів. Інколи раби піднімали повстання. Прихильники ліквідації рабства — аболіціоністи — допомагали рабам втікати від плантаторів. Були створені спеціальні таємні маршрути для втікачів, яких переправляли до Півночі США та Канади.

Кульмінацією боротьби за скасування рабства стало повстання під керівництвом Дж. Брауна в 1859 р. Для підготовки повстання у штаті Віргінія Дж. Браун створив невеликий озброєний загін із 22 осіб, включаючи його самого і трьох синів. Повсталі захопили склади зброї, готувалися до розширення масштабів боротьби, проте урядові війська зуміли придушити опір невеликого загону. Дж. Браун був засуджений військовим судом до смерті й повішений.

Гомстеди — ділянки землі на Заході США, що надавалися кожному американському громадянинові (при сплаті невеликого збору), які згодом переходили в його власність.

Аболіціонізм (від лат. abolito — знищення, відміна) — 1) суспільний рух, спрямований на скасування певного закону; 2) наприкінці XVIII — у XIX ст. — рух у США за скасування рабства афроамериканців; у Великій Британії, Франції та інших країнах — рух за відміну рабства в колоніях.

6. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА 1861-1865 рр.

Підставою для Громадянської війни стало обрання в листопаді 1860 р. президентом США лідера Республіканської партії А. Лінкольна. Він проголосив головними напрямами своєї майбутньої політики боротьбу за збереження єдності США і за непоширення рабства в інших регіонах країни.

Авраам Лінкольн (1809-1865 рр.) — американський державний і політичний діяч. Народився у штаті Кентуккі в сім’ї бідного фермера. З дитинства Авраам звик до праці, допомагаючи батькам обробляти землю. Сім’я часто переїжджала з місця на місце, і хлопчикові не вдалося здобути належної початкової освіти. Виручали його природна кмітливість, відмінна пам’ять, потяг до самоосвіти. Почавши у 21 рік самостійне життя, він перепробував багато професій: землеміра, комірника, лісоруба, поштового службовця. Протягом кількох років А. Лінкольн вивчав право. З 1834 р. він робить перші кроки в політиці — його обрано в Законодавчі збори штату Іллінойс. З 1847 р. А. Лінкольн став членом Конгресу США. У 1854 р. був одним із засновників Республіканської партії. У 1861-1865 рр. — президент США. Усю свою діяльність А. Лінкольн зосередив на збереженні єдності країни, економічному процвітанні, скасуванні рабства. 14 квітня 1865 р. А. Лінкольн був смертельно поранений найманцем рабовласників.

Конфедерація (стосовно історії США) — об’єднання південних штатів США з метою збереження існуючого на Півдні соціально-економічного устрою й рабовласництва.

Громадянська війна — організована збройна боротьба за державну владу між різними соціальними групами та політичними угрупованнями всередині країни.

Перемога А. Лінкольна на президентських виборах означала втрату рабовласниками влади і стала сигналом до відокремлення південних штатів від північних. Першою розірвала свій союз з іншими штатами Південна Кароліна. До 1 лютого 1861 р. її приклад підхопили Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана й Техас. Штати, що відокремилися, на з’їзді своїх представників проголосили «Конфедерацію штатів Америки», її президентом став багатий плантатор Д. Девіс.

У конституції, прийнятій на з’їзді, головною метою Конфедерації лицемірно проголошувався захист свобод окремих штатів і, зокрема, «їх права на відокремлення». Конституція була пронизана расистськими принципами, рабство проголошувалося «оплотом цивілізації».

Президент А. Лінкольн заявив про невизнання Конфедерації. 12 квітня 1861 р. війська Конфедерації бомбардували зайнятий федеральними військами форт Самтер у Південній Кароліні й згодом захопили його. Ця подія стала початком Громадянської війни між Північчю та Півднем.

Незабаром до Конфедерації приєдналися ще чотири штати: Теннессі, Арканзас, Північна Кароліна й Віргінія. Місто Ричмонд, столиця Віргінії, стало столицею Конфедерації. Перевага сил у війні, яка розпочалася, була на боці Півночі, що давала 75 % промислової продукції країни. Але північні штати не були готові у військовому відношенні. Крім того, частина командних кадрів армії Півночі опинилася на боці бунтівників, у ній орудували шпигуни й диверсанти Півдня. По суті, мешканцям Півночі доводилося в ході війни створювати армію заново, вербувати її кадри й готувати надійний командний склад.

Крім того, бунтівники небезпідставно розраховували на допомогу Британії, Франції, Іспанії. Розпад США на дві держави при збереженні за Конфедерацією ролі постачальника бавовни й іншої сільськогосподарської сировини був вигідний для західноєвропейської буржуазії.

Війська Півночі на першому етапі війни — у 1861—1862 рр. — зазнавали невдач. Лише талановитим генералам північних штатів В. Гранту і Б. Батлеру вдалося досягти деяких успіхів. Але їхні досягнення були зведені нанівець поразкою армії Півночі під командуванням Мак-Клеллана на головному фронті у Віргінії. Улітку 1862 р. війська Півночі, що наступали на столицю Конфедерації місто Ричмонд, були розбиті. Ціною величезних зусиль і великих втрат наступ бунтівників вдалося припинити.

У травні 1862 р. уряд А. Лінкольна провів у Конгресі закон про гомстеди, якого домагалися американські фермери й робітники. Цей закон надавав кожному американцю або іммігрантові, які бажали працювати на землі, можливість отримати майже безкоштовно ділянку з державного фонду розміром 160 акрів (акр — близько 0,4 га). Після закінчення п’ятирічного терміну проживання і праці на цій ділянці утримувач ставав її повноправним власником.

22 вересня 1862 р. А. Лінкольн видав прокламацію про звільнення з 1 січня 1863 р. всіх рабів, які належали плантаторам-бунтівникам. Це рішення про ліквідацію рабства мало величезне значення. До армії Півночі добровільно вступили майже 400 тис. афроамериканців, які отримали право з 1 січня 1863 р. служити там. У південному тилу почалися повстання рабів.

Уряд А. Лінкольна запровадив нові податки на великих власників й ухвалив закон про конфіскацію майна бунтівників. Успішно відбулася «чистка» армії та висунення з її рядів здібних офіцерів. У листопаді 1864 р. А. Лінкольна обрано президентом США на другий термін.

Офіцери американської армії та афроамериканські робітники. Фото 1864 р.

Свідчать документи. Промова А. Лінкольна в м. Геттісберг 19 листопада 1863 р.

...Наші батьки утворили на цьому континенті нову націю, яка народилась у свободі і вірі в те, що всі люди народжені рівними. Тепер ми ведемо велику Громадянську війну... сповідуючи ті ж ідеали випробування на здатність вистояти. ...Нам, живим, слід... перейняти у цих високошанованих загиблих ще більшу прихильність тій справі, якій вони... зберігали вірність, сповнитися переконаністю, що вони загинули недаремно, що наша нація з Божою допомогою відродиться в свободі і що влада народу волею народу і для народу не зникне з лиця Землі.

(?) Про які основні цінності йдеться у виступі А. Лінкольна?

На початку липня 1863 р. армія Конфедерації зазнала жорстокої поразки під Геттісбергом (Пенсильванія). Військова ініціатива, моральна та психологічна переваги були вже на боці Півночі. 19 листопада 1863 р. президент А. Лінкольн виголосив із приводу відкриття великого солдатського кладовища відоме «Геттісбергське звернення».

Восени 1864 р. війська Півночі під командуванням генерала В. Гранта розгорнули широкий наступ на столицю Конфедерації — місто Ричмонд. Розбиті війська Конфедерації відступили на південь. Улітку 1864 р. генерал мешканців півночі В. Шерман розпочав свій відомий «марш до моря». Його 100-тисячна армія пройшла по тилах конфедератів на півдні, 2 вересня взяла Атланту — центр військової промисловості Півдня й наприкінці року вийшла на берег Атлантичного океану.

Війська Конфедерації були деморалізовані. У 1865 р. Конгрес США затвердив 13-ту поправку до Конституції, що забороняла рабство на всій території США. 3 квітня 1865 р. війська Півночі захопили Ричмонд, а 9 квітня капітулювали основні сили бунтівників у Віргінії. Кількома тижнями потому залишки військ Півдня припинили боротьбу.

Проте 14 квітня 1865 р. сталася трагічна подія. Під час святкування перемоги Півночі в Громадянській війні у Вашингтоні, у ложі театру Форда, президент А. Лінкольн був смертельно поранений прихильником плантаторів актором Дж. Бутом. Цієї ж ночі президент помер від ран.

Громадянська війна 1861—1865 рр. стала найкровопролитнішою війною на території США за всю їхню історію.

Основними результатами перемоги Півночі в Громадянській війні були: збереження єдності країни; ліквідація рабства; надання афроамериканцям права голосу, затвердження демократії; надання фермерам, робітникам, іммігрантам безкоштовних земель на Заході; підрив основ плантаційного господарства та великого землеволодіння, остаточне затвердження фермерського шляху розвитку американського сільського господарства; створення єдиного внутрішнього ринку, прихід до політичної та економічної влади в США буржуазії Півночі. Перемога Півночі відкрила можливості для розвитку економіки, сприяла виходу країни на передові позиції у світі.

Реконструкція — система заходів, що здійснював уряд США після закінчення Громадянської війни для зміцнення єдності країни, з метою реорганізації управління південними штатами та ліквідації наслідків рабовласництва.

7. РЕКОНСТРУКЦІЯ ПІВДНЯ 1865-1877 рр.

Мета Реконструкції полягала у проведенні демократичних перетворень на Півдні та обмеженні влади колишніх рабовласників. Уся влада на Півдні була передана федеральній армії. Активні учасники заколоту були позбавлені політичних прав, у тому числі й права обіймати державні посади. Понад 1 млн афроамериканців отримали право голосу.

Плантатори намагалися звести до мінімуму результати своєї поразки, обмежившись визнанням скасування рабства без надання афроамериканцям землі. У південних штатах виходили друком так звані «чорні кодекси», що обмежували громадянські права колишніх рабів. Плантатори організовували озброєні банди, що переслідували афроамериканців.

Але Реконструкція приносила більше позитивних результатів.

8. ПОВСТАННЯ РАБІВ НА о. ГАЇТІ Й УТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ РЕСПУБЛІКИ В ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ

Французька колонія Сан-Домінго на о. Гаїті була однією з найважливіших європейських колоній, що виготовляла 40 % цукру у світі. На Гаїті мешкало щонайменше 500 тис. чорношкірих рабів — близько половини від загальної кількості рабів на островах Карибського моря.

У 1791 р. в колонії Сан-Домінго розпочалося повстання рабів під керівництвом Ф. Туссена-Лувертюра. Керівники повстання перебували під впливом ідей Французької революції. Повстанцям вдалося розгромити колоніальні війська й захопити владу. Раби отримали свободу та землі плантаторів, на острові була проголошена республіка. У 1801 р. Національні збори прийняли конституцію, згідно з якою Сан-Домінго залишалося володінням Франції, але отримувало автономію, а Ф. Туссен-Лувертюр став довічним губернатором. Рабство було скасоване.

Спроба Наполеона відновити владу Франції над колишньою колонією зазнала невдачі. У ході боротьби за незалежність загинули тисячі гаїтянських патріотів. Ф. Туссен-Лувертюр був захоплений французами й помер у в’язниці, але боротьба гаїтянців за свої права тривала.

У результаті єдиного в історії вдалого повстання рабів Республіка Гаїті (колишня французька колонія Сан-Домінго змінила назву на Гаїті) у 1804 р. стала незалежною державою. Це була перша республіка в Латинській Америці, що здобула незалежність.

9. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ МЕКСИКИ

Поразка Іспанії в боротьбі проти наполеонівської Франції створила сприятливі умови для національно-визвольного руху в іспанських колоніях. Повстання в Мексиці, що розпочалося у вересні 1810 р., очолив священик М. Ідальго. Керуючись його закликом «Незалежність та смерть іспанцям!» повсталі, переважно індіанці та метиси, рушили на столицю.

Коли через 10 місяців М. Ідальго був схоплений іспанцями й розстріляний, прапор визвольної боротьби підхопив інший приходський священик, республіканець за переконаннями X. Морелос. Скликаний за його ініціативою в 1813 р. конгрес прийняв декларацію про незалежність Мексики. Проте за два роки X. Морелоса спіткала доля його попередника.

У подальші роки рух за незалежність у Мексиці набув характеру партизанської війни. У 1821 р. Мексика здобула незалежність.

10. С. БОЛІВАР - ЛІДЕР НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ КРАЇН ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

У 1810 р. молодий венесуельський аристократ С. Болівар (1783—1830 рр.) очолив боротьбу за незалежність в іспанських колоніях Нового Світу. Він створив армію, здійснив сміливий похід з Нової Гренади (тепер — Колумбія) через гори Анди до Венесуели й визволив її столицю Каракас від колонізаторів.

З новою силою боротьба проти іспанського панування розгорнулася в 1816 р. У ряді битв армія С. Болівара отримала перемогу. Сам С. Болівар намагався на практиці втілити ідею латиноамериканської єдності. Своєрідною моделлю широкої конфедерації іспаномовних держав Західної півкулі стала Велика Колумбія — створена С. Боліваром держава, до якої увійшли на добровільних засадах Венесуела, Колумбія, Панама та Еквадор. Президентом Великої Колумбії, що проіснувала з 1819 по 1830 р., став С. Болівар. Прийшовши до влади, він скасував рабство, податки з індіанців, підготував проект закону про конфіскацію земель найбільших плантаторів.

Історичні довідка. До Латинської Америки належали країни Південної та Центральної Америки, а також острови в Карибському морі. За політичним принципом до цього регіону відносять американські землі, що раніше належали Іспанії або Португалії й на територіях яких переважають іспанська або португальська мови. Понад три століття велика частина народів Нового Світу перебувала під владою Іспанії. Під впливом боротьби британських колоній у Північній Америці за свою незалежність і Французької революції кінця XVIII ст. передові представники іспанських колоній почали рішуче виступати проти іспанського панування.

Франсуа Туссен-Лувертюр

Сімон Болівар

Проте величезні відстані й відсутність широкої мережі шляхів сполучення, економічна розруха, поява на місцях численних каудильйо (вождів-князьків), які виступали проти центрального уряду, — усе це вело до роздробленості та розпаду Великої Колумбії.

11. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ БРАЗИЛІЇ

Події в Європі стимулювали боротьбу за незалежність Бразилії. Вторгнення наполеонівських військ у Португалію в 1807 р. змусило членів королівської династії та 15 тис. її прихильників утекти до Бразилії. Там від імені короля був відразу виданий закон про відкриття бразильських портів, що означало надання Бразилії економічної самостійності.

Після того, як у березні 1808 р. королівський двір облаштувався в Ріо-де-Жанейро, у Бразилії сталися значні зміни. Були створені королівська бібліотека, друкарня, засновано два медичні факультети в місцевих університетах, ботанічний сад, відбулися інші економічні й культурні перетворення. У 1815 р. Бразилія отримала статус королівства. Вона стала частиною Об’єднаного королівства Португалії, Бразилії та Алгарії. Утім нове піднесення національно-визвольного руху змусило короля Жуана VI покинути Бразилію в 1821 р.

У 1822 р. Бразилію проголошено незалежною імперією. Син Жуана VI, Педру, був проголошений імператором Бразилії. У 1824 р. набула чинності перша конституція, за якою Бразилія стала конституційною монархією.

У другій половині XIX ст. в Бразилії розгорнувся рух за скасування рабства (було ліквідоване лише в 1888 р.), посилився антимонархічний республіканський рух. У 1889 р. владу імператора повалено і Бразилію проголошено федеративною республікою.

Проголошення незалежності Бразилії. Фрагмент картини художника Франсуа-Рене Моро

12. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ НОВИХ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ в першій половині XIX ст.

У результаті національно-визвольного руху народів Латинської Америки в цьому регіоні були створені незалежні держави: Гаїті (1804 р.), Парагвай (1811 р.), Аргентина (1816 р.), Чилі (1818 р.), Велика Колумбія (1819 р.), Перу (1821 р.), Мексика (1821 р.), Федерація республік Центральної Америки (1821 р.), Болівія (1825 р.), Уругвай (1830 р.).

Куба й Пуерто-Рико залишалися колоніями Іспанії до кінця XIX ст. Після розпаду Федерації республік Центральної Америки утворилися такі держави: Коста-Рико (1838 р.), Нікарагуа (1838 р.), Гондурас (1838 р.), Гватемала (1839 р.), Сальвадор (1841 р.). У 1814 р. від Гаїті відокремилася Домініканська Республіка.

Війни за незалежність розчистили шлях для розвитку капіталістичних відносин, але в цілому вони негативно вплинули на стан економіки нових держав. Для прискорення економічного розвитку молоді незалежні держави почали активно використовувати іноземні кредити. Це дало можливість США, Британії, Франції взяти їх економіку під свій контроль. Селяни латиноамериканських держав не отримали землі, зберігалася їх напівфеодальна експлуатація, а власники латифундій, як і раніше, мали величезні маєтки та політичну владу.

У нових державах утверджувалася республіканська форма правління, були ухвалені перші конституції. Політичне життя в них характеризувалося боротьбою двох політичних таборів — лібералів і консерваторів. У боротьбі за владу вони часто використовували армію, нелегальні збройні формування, встановлювали диктаторські режими.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Визначте особливості соціально-економічної розвитку Півночі та Півдня США в першій половині XIX от.

2. Які чинники перешкоджали розвитку промисловості в США?

3. Назвіть політичні партії, утворені в США в 1828 і 1854 рр.

4. У чому полягали відмінності між фермерськими та плантаторськими господарствами?

5. Чому США були зацікавлені в прибутті іммігрантів?

6. Назвіть основні причини Громадянської війни в США.

7. Як закони про гомстеди й скасування рабства вплинули на хід Громадянської війни та розвиток США?

8. Які основні результати Громадянської війни в США?

9. Визначте ціль та основні напрями політики Реконструкції Півдня.

10. Визначте особливості соціально-економічного розвитку та політичного життя нових незалежних держав Латинської Америки в першій половині XIX ст.

11. Яка країна Латинської Америки першою здобула незалежність?

12. Схарактеризуйте особливості боротьби за незалежність Мексики та Бразилії.

13. Назвіть лідерів, які очолювали боротьбу латиноамериканських народів за незалежність.

14. Покажіть на карті (с. 204). нові території, приєднані до США в першій половині XIX ст.; основні події, пов'язані з Громадянською війною в США; незалежні латиноамериканські держави, що постали в XIX ст.

15. Поясніть значення термінів і понять: анексія, експансіонизм, імміграція, гомстеди, аболіціонізм, федерація, конфедерація, громадянська війна, Реконструкція Півдня.

II. Обговоріть у групі

1. З промови сенатора Хаммонда, штат Південна Кароліна: «Бавовна, рис, тютюн і морські запаси правлять світом, і ми маємо досить здоровий глузд, щоб зрозуміти це. Північ без нас перетвориться на беззахисне ягня й загине від парші та голоду». Які ідеї відобразив сенатор у своєму виступі?

2. Схарактеризуйте спільність і відмінність у діяльності О. Бісмарка з об’єднання Німеччини та боротьбі С. Болівара за єдність латиноамериканських країн.

3. У чому полягають значення та наслідки війн за незалежність латиноамериканських держав — для них і для інших країн?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Яким був внесок американської історії з 1776 по 1870 р. в майбутнє країни й утвердження її як світового лідера?

2. У чому, на Ваш погляд, полягали (полягають) уроки історії США в цей період для інших країн світу?

3. Сформулюйте гіпотезу про те, які особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн Латинської Америки позначаються на їх сучасних проблемах.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1804 р.

незалежність Республіки Гаїті

1821 р.

незалежність Мексики

1822 р.

незалежність Бразилії

1861-1865 рр.

Громадянська війна в США

20 травня 1862 р.

ухвалення закону про гомстеди

1 січня 1863 р.

набув чинності закон про ліквідацію рабства в США

1865-1877 рр.

Реконструкція Півдня США