Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Щупак - Нова програма

§ 11. Об'єднання Німеччини

1. РОЗДРОБЛЕНІСТЬ НІМЕЧЧИНИ

Рішенням Віденського конгресу 8 червня 1815 р. було створено Німецький союз, до якого входили 35 незалежних німецьких монархій та чотири вільні міста (Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні), а також частково землі Австрії та Пруссії. Нові кордони в Центральній Європі дещо нагадували ті, які були у Священній Римській імперії німецької нації.

Багато німців втомилися від десятилітніх війн на континенті й раділи, що Європа та їхня батьківщина повернулися до стану спокою й порядку. Головними цінностями німецького суспільства були спокій, порядок, добробут та сімейний комфорт. Звичними ставали сімейні вечірки в колі друзів, музичні та театральні вечори. Дами із «середнього класу» захоплювалися французькими модними журналами. У столичних містах міщани орієнтувалися на стиль життя аристократів і князівського двору.

Але політичне життя не припинилося. Посилювався молодіжний, студентський рух.

Вимоги створення об’єднаної Німеччини дедалі частіше висували представники різних політичних сил та верств німецького суспільства. У країні формувалися перші політичні об’єднання — майбутні політичні партії.

Піднесенню ідей національного об’єднання сприяв також економічний розвиток німецьких земель. У сільське господарство поступово проникали ринкові відносини, розвивалося юнкерське господарство з використанням праці вільнонайманих сільськогосподарських робітників. Ширше використовувалися машини, нові технології, зростало будівництво залізниць. Велике значення для економічного об’єднання німецьких держав мав створений у 1834 р. з ініціативи Пруссії Митний союз.

Сутність німецького питання визначаєш дві протилежні тенденції.

З одного боку, провідні європейські країни були зацікавлені зберегти роздроблену Німеччину, використовуючи німецькі держави для реалізації своїх зовнішньополітичних цілей.

З іншого боку, зростання могутності Пруссії, яке розпочалося в середині XVIII ст., та претензії Пруссії на роль лідера серед німецьких держав спричинили загострення її суперечностей з Австрією навколо проблеми німецького об’єднання.

Доля німецьких земель залежала, насамперед, від результатів пруссько-австрійського суперництва.

Фрідрих-Вільгельм IV

2. ПОСИЛЕННЯ ПРУССІЇ ТА ЗАГОСТРЕННЯ ЇЇ СУПЕРНИЦТВА З АВСТРІЄЮ

ДВА ШЛЯХИ ОБ'ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

На середину XIX ст. сформувалися два шляхи об’єднання Німеччини:

• «малонімецький» — під верховенством Пруссії;

• «великонімецький» — під верховенством Австрійської імперії.

Король Пруссії Фрідрих-Вільгельм IV разом із Саксонією й Ганновером опублікував свій варіант Конституції Німеччини. Понад 20 німецьких держав прийняли умови Берліна, погодившись стати членами так званого Прусського союзу.

Проте ані Росія, ані Австрія не бажали надмірного посилення Пруссії й реального об’єднання Німеччини. Австрії! після революції 1848—1849 рр. не мала сил для військової протидії. Тому у вересні 1849 р. вона уклала з Пруссією угоду про спільне управління німецькими справами. У травні 1850 р. за ініціативою Австрії був скликаний сейм Німецького союзу (Франкфуртський сейм), що відзначився відновленням колишніх порядків в управлінні Німеччиною.

Вільгельм І

Пруссія не визнала сейм. Таким чином, дві найбільші німецькі держави йшли на збройний конфлікт при тому, що решта членів Німецького союзу розділилися у своїх симпатіях.

ПІДГОТОВКА ДО ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

Восени 1859 р. впливові кола буржуазії північнонімецьких держав утворили власну політичну організацію — Національний союз. Програма союзу передбачала «малонімецький» шлях об’єднання країни, за якого Австрія не мала увійти до складу майбутньої Німецької держави.

Але на південному заході Німеччини — у Бадені, Вюртембурзі та Баварії ці плани сприйняли без особливого ентузіазму. Населення цих держав одвіку не любило чванливих прусських чиновників й офіцерів, а буржуазія побоювалась потужніших північних конкурентів. Південнонімецькі держави хотіли зберегти свою незалежність і сподівалися на підтримку Австрії.

Незважаючи на всі зміни в Європі, прусський режим до середини XIX ст. спирався на армію та дворянство. Після смерті короля Фрідриха-Вільгельма IV в січні 1861 р. новим прусським монархом став його брат Вільгельм І. Перші роки правління Вільгельма І отримали назву нової доби, оскільки були заповнені реформами. Прусський парламент схвалив реформу Митного союзу, збільшення витрат на освіту, але відмовився підтримати реформу армії. Метою військової реформи, ініційованої Вільгельмом І, було збільшення регулярної армії та впровадження трирічної військової служби (замість двох років). Нова реформа потребувала значного збільшення військового бюджету, але представники буржуазії, що засідали в Палаті депутатів (нижній палаті парламенту), вбачали в цій реформі прагнення позбавити армію демократичних рис і відмовилися виділити гроші. У Пруссії розпочався конституційний конфлікт.

На виборах до Палати депутатів, що відбулися в 1861 р., перемогла створена представниками ліберальної буржуазії в тому ж році Прогресивна партія. Розбіжності між прусським урядом і новообраною палатою різко загострилися під час обговорення державного бюджету на 1862 рік. Більшістю голосів нижня палата парламенту відхилила представлений урядом проект бюджету. 11 березня 1862 р. видано указ короля про розпуск Палати депутатів. У новообраній Палаті депутатів, де прогресисти знову опинилися в більшості, законопроект про військову реформу був повторно відхилений. Конституційний конфлікт загострився.

За цих обставин багато військових пропонували вжити рішучих заходів щодо парламенту, але відновлення абсолютистських методів правління було небезпечне — опозиційну буржуазію підтримував широкий народний рух. Тому далекоглядні верстви прусського дворянства прагнули залучитися підтримкою ліберальної буржуазії і, від хиляючи вимоги конституційно-парламентських реформ, були готові здійснити її давні мрії про об’єднання країни.

Монограма Вільгельма І

Конституційний конфлікт у Пруссії — конфлікт між нижньою палатою парламенту, з одного боку, та королем й урядом — з іншого щодо питання розподілу коштів на реформування всіх життєво важливих систем держави.

Конституційний конфлікту Пруссії. Карикатура Вільгельма фон Шольца. (1866 р.)

О. фон Бісмарк на малюнку тягне за собою тріумфальну колісницю, яка є алегорією прусських перемог.

За мотузку тримаються прусські ліберали, які раніше протистояли Бісмарку, але потім почали казати, що «тягнуть державу» в тому ж напрямку, що й Бісмарк: «...Ми, звісно, теж з графом Бісмарком, і ми тягнемо ту ж лямку, що й він».

(?) Які думки намагався передати автор карикатури? Як зображені ліберали: такими, що допомагають Бісмарку, чи скоріше заважають йому?

3. БОРОТЬБА ПРУССІЇ ЗА ГЕГЕМОНІЮ НА НІМЕЦЬКИХ ЗЕМЛЯХ

ПЛАН О. фон БІСМАРКА ОБ’ЄДНАТИ НІМЕЧЧИНУ «ЗАЛІЗОМ І КРОВ’Ю»

23 вересня 1862 р. король призначив на пост прем’єр-міністра (голови уряду) і міністра закордонних справ Пруссії О. фон Бісмарка — «сильну людину, що користувалася репутацією». Це про нього король Фрідрих-Вільгельм IV ще в 1848 р. сказав: «Завзятий реакціонер, пахне кров’ю, використовувати пізніше».

Отто фон Бісмарк (1815-1898 рр.) — князь, видатний державний діяч Пруссії й Німеччини, перший рейхсканцлер Німецької імперії в 1871 1890 рр. Був вихідцем з давнього прусського роду, здобув юридичну освіту, обіймав чиновницькі посади, служив в армії. Наприкінці 1840-х років Бісмарк включився в політичну діяльність. У 1859 р. був призначений посланцем до Санкт-Петербурга, а в 1862 р. — до Франції. У вересні 1862 р. О. фон Бісмарк очолив уряд і став міністром закордонних справ Пруссії. Він здійснив об’єднання Німеччини на пруссько-мілітаристській основі, зміцнював панування в країні юнкерсько-буржуазного блоку, вів боротьбу проти клерикальної опозиції («Культуркампф»), запровадив Винятковий закон проти соціалістів, був ініціатором низки соціальних реформ. Бісмарк — один з головних організаторів Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія), спрямованого проти Франції й Росії.

Консервативна політика — прихильність традиційним цінностям, настановам, стабільності, неприйняття нового, недовіра до проектів реформістів.

Свідчать документи. З промови О. фон Бісмарка в бюджетній комісії ландтагу 30 вересня 1862 р.

...Німеччина дивиться не на лібералізм Пруссії, а на їі могутність; нехай Баварія, Вюртемберг, Баден ідуть на поступки лібералізму, ніхто, проте, не віддасть їм ролі, яку відіграє Пруссія, кордони Пруссії за Віденськими договорами-трактатами не сприяють здоровому державному життю; не промовами і постановами більшості вирішуються великі питання сучасності — це було великою помилкою 1848 і 1849 рр., — а залізом і кров’ю...

(?) Які уроки брав до уваги О. фон Бісмарк із революційних подій 1848 і 1849 рр.?

О. фон Бісмарк з’явився до ландтагу з проектом військової реформи й зажадав його затвердження, проте Палата депутатів відмовилася задовольнити вимоги уряду. Тоді, незважаючи на відмову ландтагу, глава прусського уряду в 1863—1866 рр. провів військову реформу, витративши великі кошти на реорганізацію армії та її озброєння. Конфлікт між правом та силою закінчився перемогою останньої, оскільки Бісмарк спирався на військові частини й поліцію. Він здійснював свою діяльність на вищих державних посадах на тлі цілковитого ігнорування існування парламенту. Опорою своєї консервативної політики О. фон Бісмарк вважав ті верстви населення, у яких збереглися пережитки станових уявлень: селян, ремісників, дрібних торговців.

О. фон Бісмарк поставив перед собою мету — об’єднати Німеччину «зверху», не допустивши розгортання широкого демократичного руху. Як єдиний можливий метод для цього він обрав використання військової сили.

Протягом наступного десятиліття політика голови уряду Пруссії призвела до трьох війн. Першою з них стала війна з Данією в 1864 р.

ВІЙНА З ДАНІЄЮ

Першим кроком до об’єднання німецьких земель стала війна проти Данії за герцогства Шлезвіг і Гольштейн. У листопаді 1863 р. в Данії була ухвалена нова конституція, за якою Шлезвіг приєднувався до данського королівства. Хоча відносини між Пруссією та Австрією були украй напруженими, проти Данії вони виступили спільно. Прусські, австрійські, саксонські й ганноверські війська зайняли Гольштейн і Лауенбург. Після відхилення Данією австро-прусського ультиматуму 1 лютого 1864 р. розпочалися воєнні дії.

Коротка, але кровопролитна війна закінчилася поразкою Данії, якій не надала допомоги жодна з європейських держав. 30 жовтня 1864 р. у Відні був підписаний мирний договір, за яким Данія втратила Шлезвіг, Гольштейн і Лауенбург, що переходили під спільне управління Пруссії та Австрії. У серпні 1865 р. Пруссія підписала з Австрією конвенцію, згідно з якою Пруссія отримала право управляти в Шлезвізі, а Австрія — у Гольштейнзі.

ВІЙНА З АВСТРІЄЮ

Наступним завданням О. фон Бісмарка був розгром Австрії та усунення її впливу в німецьких державах. Через заплутаний порядок управління герцогствами Шлезвіг і Гольштейн конфлікт між Австрією та Пруссією був неминучим. Бісмарк свідомо провокував зіткнення, сподіваючись на силу прусської армії.

Навесні 1866 р. О. фон Бісмарк зажадав від Австрії згоди на реформу Німецького союзу. Не отримавши бажаної відповіді, Пруссія направила війська до Гольштейну й внесла до союзного сейму проект нової конституції Німецького союзу, який передбачав виключення з нього Австрії.

Але сейм підтримав Австрію. У червні 1866 р. Пруссія вийшла з Німецького союзу й відразу розпочалася австро-прусська війна. На боці Австрії виступили держави Південної Німеччини.

З перших днів війни перевага була на боці Пруссії. Її чудово озброєні й підготовлені війська вступили в австрійські володіння. На початку липня австрійці зазнали нищівної поразки в Чехії, а тим часом інші прусські військові частини розгромили війська південних німецьких держав — союзників Австрії та зайняли столицю Німецького союзу Франкфурт-на-Майні.

Австрія, проти якої з півдня діяли також італійські війська, змушена була укласти з Пруссією мирний договір, підписаний у Празі в серпні 1866 р. За його умовами Німецький союз розпускався, а Австрія відмовлялася від претензій на гегемонію в Німеччині. Пруссія отримала право створювати нові об’єднання держав без участі Австрії. Згодом Пруссія приєднала Шлезвіг, Гольштейн, Ганновер, Нассау та Франкфурт-на-Майні.

Італія у винагороду за виступ проти Австрії отримала обіцяну Венеціанську область.

4. ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

УТВОРЕННЯ ПІВНІЧНОНІМЕЦЬКОГО СОЮЗУ

Війна з Австрією стала вирішальним кроком на шляху досягнення національної єдності. Замість Німецького союзу під прусською гегемонією створено новий Північнонімецький союз, до якого увійшла 21 держава, розташовані на північ від Майна. Католицькі землі Південної Німеччини — Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт тимчасово зберегли свою незалежність, але незабаром змушені були укласти з Пруссією союзні договори.

Конституція Північнонімецького союзу, прийнята в 1867 р., надала всю повноту виконавчої влади спадковому президентові Союзу — королю Пруссії. Парламент нового Союзу складався з верхньої федеральної палати — Бундесрату й нижньої палати — Рейхстагу, вибори до яких відбувалися на основі загального виборчого права для чоловіків.

Члени Північнонімецького союзу зберігали політичну автономію, мали своїх монархів, конституції і власне судочинство. Також у Північнонімецькому союзі введено єдину валюту, єдине комерційне і промислове законодавство. Але члени Союзу повинні були визнати гегемонію Пруссії і як спільний національний прапор — чорно-білий прапор Гогенцоллернів з доданою до нього знизу червоною смутою.

Утворення великого національного об’єднання відкрило новий простір економічній ініціативі німецької буржуазії. Політична роздробленість більше не стримувала розвиток господарства Німеччини. Проте об’єднання країни було здійснене зовсім не так, як це уявляли собі ліберали. Це завдання правлячі кола Пруссії вирішували «залізом і кров’ю», а «хрещеним батьком» нової держави став О. фон Бісмарк.

Пам’ятник О. фон Бісмарку в Гамбурзі (Німеччина)

З утворенням Північнонімецького союзу в центрі Європи виникла військово-бюрократична, агресивно налаштована монархія, що дотримувалася мілітаристського курсу.

ВІЙНА З ФРАНЦІЄЮ

Після австро-прусської війни 1866 р. і створення Північнонімецького союзу на шляху об’єднання Німеччини під егідою Пруссії стояла лише Франція, яка продовжувала підтримувати роздробленість Німеччини, побоюючись створення потужної держави на своїх кордонах. Наполеон III вирішив укріпити позиції Франції приєднанням Великого Герцогства Люксембург. Пруссія не погодилася з його намірами, що призвело до різкого погіршення франко-прусських відносин. Голова прусського уряду О. фон Бісмарк був переконаний, що війна з Францією неминуча й необхідна для завершення об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю». Для забезпечення нейтралітету провідних держав Європи О. фон Бісмарк хотів спровокувати Францію на оголошення війни, чого добився за допомогою дипломатичної провокації. Приводом для війни стало прагнення Пруссії посадити на іспанський престол родича прусського короля Вільгельма І — Леопольда Гогенцоллерна-Зігмарінгена.

Дипломатичні провокації Бісмарка привели до бажаного ним результату: 19 липня 1870 р. імператор Франції Наполеон III оголосив війну Пруссії. Франція була погано підготовлена до війни, а війська Пруссії та її союзників чисельно майже удвічі переважали противника. На початку серпня війська німецьких держав переправилися через Рейн і в перших боях завдали поразки французькій армії, яка відступила вглиб країни. Незабаром великі угруповання французьких військ були оточені й розбиті поблизу фортеці Мец і р. Седан. Повідомлення про Седанську катастрофу й взяття в полон імператора Наполеона III викликало в Парижі народне повстання. Францію проголошено республікою, до влади прийшов уряд національної оборони, проте і йому не вдалося організувати ефективний опір супротивнику. 3 19 вересня Париж опинився в облозі прусських військ. Небезпека голоду та епідемії змусила французів укласти перемир’я, а згодом і мирний договір (попередній 26 лютого у Версалі й остаточний 10 травня у Франкфурті). Франко-прусська війна закінчилася повною поразкою Франції.

Меморіал загиблим у франко-прусській війні

5. УТВОРЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ. КОНСТИТУЦІЯ 1871 р.

ПРОГОЛОШЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ З розгромом Франції усунено зовнішні причини, що ускладнювали об’єднання німецьких держав під егідою Пруссії. У листопаді 1870 р. між Північнонімецьким союзом і південнонімецькими державами — Баденом, Баварією, Гессен-Дармштадтом, Вюртембергом — укладено союзні договори, відповідно до яких південнонімецькі держави вимушені були погодитися увійти до складу Німецької імперії, що створювалася.

18 січня 1871 р., коли прусська артилерія обстрілювала Париж, у Дзеркальному залі Версальського палацу (на окупованій у ході франко-прусської війни території Франції) зібралися німецькі князі. Саме тут і проголошено створення Німецької імперії. Її імператором (кайзером) став король Пруссії Вільгельм І, зберігаючи за собою титул короля Пруссії.

Завершився процес об 'єднання країни, і на політичній карті Європи виникла нова держава із 40-мільйонним населенням.

До складу імперії, якою управляли монарх і двопалатний парламент, увійшли всі німецькі держави, окрім Австрії (22 монархії, три вільних міста — Гамбург, Бремен, Любек, область Ельзас-Лотарингія).

Проголошення Німецької імперії в 1871 р. Картина художника Антона фон Вернера (1882 р.)

Герб німецького імператора в 1871-1889 рр.

Місцеві німецькі князі й королі зберегли свої трони, погодилися підкорятися спільній конституції та імператорові Німеччини. Жодна з окремих держав, що утворили імперію, не могла відокремитися від Союзу або бути виключеною з нього.

За формою державного устрою Німеччина ставала федерацією. У кожній з монархій була своя династія, свій парламент (ландтаг). Провідне місце в імперії зайняла Пруссія (її територія становила дві третини території всієї імперії, а населення — 60 %), якій належала провідна роль в об’єднанні німецьких земель.

КОНСТИТУЦІЯ 1871 р.

Державний устрій єдиної Німеччини визначала Конституція Німецької імперії, ухвалена 16 квітня 1871 р.

Вища законодавча влада належала Федеральним зборам, які складалися з двох палат: верхньої — Бундесрату (Союзної ради) та нижньої — Рейхстагу. їм належала законодавча компетенція з питань армії, флоту, зовнішньої політики, митниці й торгівлі, пошти, телеграфу, залізниць, судноплавства тощо.

Бундесрат володів як законодавчою, так і виконавчою владою. Пануюче місце в Бундесраті належало Пруссії, що володіла 17 з 58 місць. Об’єднана Німеччина була союзом династій під верховенством прусської династії Гогенцоллернів. У Бундесраті мали своїх посланців не народи, що входили до федерації, а представники місцевих монархів: королів, князів, герцогів.

Рейхстаг, що перебував під контролем імператора, володів значно меншими повноваженнями, ніж Бундесрат. Кожний закон, прийнятий Рейхстагом, мав бути затвердженим. Більшість депутатських місць належало консерваторам, що представляли інтереси прусського юнкерства й буржуазії, а також офіцерства та багатих селян.

За формою державного правління Німеччина стала конституційною монархією. На чолі нової держави стояв кайзер (імператор), яким міг бути лише король Пруссії. Імператор володів величезними повноваженнями. Будучи головою виконавчої влади, він призначав вищих посадових осіб імперії, насамперед канцлера (голову уряду). Він був головнокомандувачем збройних сил країни, представляв Німеччину на міжнародній арені. Йому належало право скликати, закривати та розпускати Бундесрат і Рейхстаг. Ряд найважливіших своїх повноважень імператор здійснював з відома Бундесрату: оголошення війни і миру, укладення договорів між державами.

Виконавча влада була повністю незалежною від законодавчої. Імперського канцлера призначав і зміщував особисто кайзер, лише перед яким він і ніс відповідальність, а не перед парламентом. Канцлер був також главою Бундесрату, де його голос був вирішальним у разі рівності голосів. Канцлер і підлеглі йому статс-секретарі (державні секретарі) здійснювали внутрішню й зовнішню політику держави.

Вищою судовою інстанцією був Імперський суд, який розміщувався в Лейпцигу. Судова влада не залежала від законодавчої й виконавчої.

Імперська конституція не проголошувала навіть формально принципу «народного суверенітету» або «влади народу». Вищою волею була воля монарха, що мала «божественне походження». Від імені імператора здійснювалася законодавча й виконавча влада, визначалися повноваження державних установ і посадових осіб. Конституція зберегла в імперії риси прусської поліцейської держави та закріпила гегемонію Пруссії.

Але були в Конституції 1871 р. і прогресивні елементи. Хоча формально станові привілеї дворянства не були скасовані, конституція гарантувала всім німцям, незалежно від походження, рівне право на обіймання державних посад, володіння власністю та підприємницьку діяльність.

Об’єднання німецьких земель, утворення та конституційне оформлення Німецької імперії мало велике історичне значення. Німеччина стала новим центром сил у Європі, однією з найбільш потужних і впливових держав.

Пам’ятник Німеччині в пам’ять її об’єднання в 1871 р. Побудований у 1877-1883 рр. за проектом скульптора Іотаннеса Шиллінга

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Які були наслідки утворення Північнонімецького союзу?

2. Назвіть підсумки війн Пруссії з Данією та Австрією в 60-і роки XIX ст.

3. Визначте основні передумови укладення австро-угорського договору 1867 р.

4. Які були основні передумови війни Пруссії з Францією?

5. Коли й за яких обставин було проголошено створення Німецької імперії?

6. Схарактеризуйте державний устрій Німецької імперії згідно з Конституцією 1871 р.

7. Покажіть на карті (с. 202) німецькі землі, що увійшли до складу Німецької імперії.

8. Схарактеризуйте становище німецьких земель у першій половині XIX ст.

9. Якими були настроїв німецькому суспільстві після закінчення наполеонівських війн?

10. Чим було зумовлене загострення суперництва між Пруссією та Австрією в 1849-1850 рр.?

11. Які соціальні верстви населення німецьких держав були найбільше зацікавлені в об’єднанні Німеччини?

12. Назвіть основні причини конституційного конфлікту в Пруссії.

13. Поясніть значення термінів і понять: консервативна політика, конституція, конституційна монархія, конституційний конфлікт у Пруссії.

II. Обговоріть у групі

1. Прусський король Фрідрих-Вільгельм IV якось зізнався: «У 1848 році нас зовсім було поклали на лопатки». Як Ви думаєте, що мав на увазі монарх Пруссії? Які висновки з цієї тези були зроблені його найближчим оточенням?

2. О. фон Бісмарк говорив: «Хто хоче управляти Німеччиною, повинен її завоювати». Який сенс, на Вашу думку, вкладав голова уряду Пруссії в ці слова?

3. О. фон Бісмарк любив повторювати: «Я завжди радів, якщо мені вдавалося хоча б на три кроки наблизитися до єдності Німеччини». Яка роль О. фон Бісмарка в об’єднанні Німеччини?

4. Як Ви думаєте, чому О. фон Бісмарк був прихильником об’єднання Німеччини «зверху»?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Використовуючи текст підручника, інші матеріали та джерела, складіть політичний портрет О. фон Бісмарка.

2. У 962 р. німецький король Оттон І створив Священну Римську імперію, у якій панівне становище займали німецькі землі. Складіть таблицю «Німеччина на шляху створення централізованої держави», де мають бути відображені основні етапи об’єднання Німеччини аж до 1871 р.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

8 червня 1815 р.

створення Німецького союзу

1834 р.

створення Митного союзу

1864 р.

війна Пруссії та Австрії проти Данії

1866 р.

війна Пруссії проти Австрії

1866-1867 рр.

утворення Північнонімецького союзу

1870-1871 рр.

війна Пруссії проти Франції

18 січня 1871 р.

проголошення Німецької імперії

16 квітня 1871 р.

ухвалення Конституції Німецької імперії