Підручник з Історії України. 8 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 4. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569 р. ТА ЇЇ ВПЛИВ НА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

За цим параграфом ви зможете:

• визначати причини укладення Люблінської унії, її зміст;

• характеризувати наслідки унії для українських земель.

1. Передумови укладення Люблінської унії

60-ті рр. XVI ст. стали переломними у подальшому розвитку українських земель. Це було зумовлено об’єднанням Польського королівства і Великого князівства Литовського в єдине державне утворення — Річ Посполиту.

Процес об’єднання двох держав розпочався ще наприкінці XIV ст. Проте через різне розуміння мети цього об’єднання він не досягав свого логічного завершення, хоча неодноразово й укладалися угоди про унію (Кревська (1385 р.), Віленська (1401 р.), Городельська (1413 р.).

У середині XVI ст. склалися передумови для реального завершення реалізації ідеї унії. У цей час Велике князівство Литовське надзвичайно ослабло. Литва, зазнавши поразки в московсько-литовських війнах кінця XV — першої половини XVI ст., втратила значну частину своєї території (Чернігово-Сіверщину, Смоленщину тощо). З 1561 р. Литва брала участь у Лівонській війні проти Московської держави, яка намагалася захопити узбережжя Балтійського моря, що перебувало під владою Лівонського ордену, і таким чином вийти до нових світових торговельних шляхів. Унаслідок отриманих поразок литовці опинилася у стані глибокої кризи і прагнули отримати воєнну допомогу від Польщі. Зі свого боку Польське королівство сподівалося скористатися ослабленням Литви, щоб реалізувати свої плани просування на слов’янський Схід.

Ідея об’єднання Литви та Польщі мала прихильників в обох державах, проте його бачення було різним. Литовські магнати, які займали панівне становище в державі, були прихильниками незалежності й погоджувалися на об’єднання «двох рівних» за умови існування окремого сейму й забезпечення свого привілейованого становища в державі. Натомість середня і дрібна шляхта, незадоволена пануванням магнатів, сподівалася, що внаслідок об’єднання здобуде такі ж самі привілеї, якими користувалася у своїй державі польська шляхта.

Литовське військо 1576-1586 рр. (худ. Я. Матейко)

Польські магнати і шляхта загалом підтримували ідею об’єднання обох держав. Вони вбачали в ньому можливість отримати нові землі й залежних селян. При цьому польська сторона, відкидаючи пропозиції литовських магнатів, виступала за включення (інкорпорацію) Литви до складу Польщі.

Українське шляхетство також мало свою позицію. Воно загалом схвально ставилося до об’єднання Литви й Польщі, розраховуючи, що це допоможе надійно захистити південні кордони від турецько-татарських нападів і припинить шляхетські наїзди (збройні напади) на польсько-українському прикордонні. Об’єднання двох держав відповідало також економічним інтересам української шляхти, оскільки через Польщу проходили торговельні шляхи до країн Західної Європи. При цьому українські князі висували пропозицію об’єднати Польщу, Литву й Україну в одну державу на рівних засадах, наполягали на збереженні свободи віросповідання й місцевих звичаїв. Українська дрібна й середня шляхта, що не мала таких привілеїв, як князі й магнати, виступаючи за об’єднання, сподівалася перш за все здобути рівні права з магнатською верхівкою та набути впливу на перебіг справ у державі.

Якою була позиція українських князів щодо можливого об’єднання Польщі й Литви?

2. Процес об’єднання. Люблінський сейм 1569 р.

У 1562 р. литовська шляхта звернулася до великого литовського князя і польського короля Сигізмунда II Августа скликати сейм для ухвалення унії на таких умовах: спільними мали бути вибір монарха, сейм, оборона кордонів та зрівняння у правах польської та литовської знаті. Під впливом цього звернення литовські магнати погодилися на проведення реформи сейму, судочинства і системи управління, що і було закріплено у II Литовському статуті 1566 р. Ці реформи наблизили устрій Великого князівства Литовського до Польського королівства. Своєю чергою, Сигізмунд II Август зробив крок назустріч і в 1563 р. скасував правові обмеження для православних панів і шляхти. Таким чином були зняті перешкоди для скликання спільного сейму щодо вироблення умов унії.

Люблінська унія (худ. Я. Матейко. Кінець XIX ст.).

У центрі з розп’яттям зображено короля Сигізмунда II Августа

Федеративна держава — союзна держава, що складається з кількох державних утворень, кожне з яких, зберігаючи власні владні інституції, підпорядковується загальнофедеративним органам влади.

У січні 1569 р. у польському місті Люблін розпочав роботу спільний сейм представників привілейованих станів обох держав. Гострі суперечки щодо форми об’єднання тривали півроку. Литовська сторона виступала за створення федеративної держави, а польська — за інкорпорацію (включення) Литви до складу Польщі.

На сеймі найбільші суперечки точилися навколо трьох питань: 1) як обирати спільного монарха; 2) які державні органи мають бути спільними; 3) чи повинні бути окремі сейми, крім спільного.

Переконавшись, що польська сторона не збирається зважати на її пропозиції, литовська делегація залишила сейм, щоб зірвати його роботу. У відповідь на це польський сенат закликав готуватися до війни з Литвою і зажадав від короля Сигізмунда II Августа ухвалити рішення про включення до складу Польщі Волині й Підляшшя. Пізніше король видав привілей про повернення під свою владу Брацлавщини й Київщини, стверджуючи, що «вся Руська земля з давніх часів, починаючи від предків наших королів польських, була приєднана разом з іншими першими частинами до Польської корони».

Щоб не втратити все, литовська делегація змушена була повернутися на сейм і погодитися на вилучення зі складу своєї держави зазначених українських земель та знайти компроміс в умовах унії.

1 липня 1569 р. в Любліні було укладено унію про об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського у федеративну державу «двох народів» — Річ Посполиту (дослівно — республіку).

Короля Речі Посполитої спільно обирала на сеймі польська й литовська шляхта. Польща й Литва зберігали окреме законодавство, судову систему, центральний і територіальний уряди, військо і фінанси. Проте в Литві власний сейм був ліквідований, і вона втратила право на окремі зовнішні відносини з іншими державами. Хоча спільні інституції обох держав були нечисленними, але саме вони забезпечували збереження єдності Речі Посполитої до кінця XVIII ст.

Коли було укладено Люблінську унію? Які її основні умови?

Із рішення Люблінського сейму про об’єднання Польщі та Литви в одну державу — Річ Посполиту

Польське королівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одне, нерозривне, неподільне тіло, [у якого] на вічні часи одна голова, не окремі державці, а один — король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і Литви буде обиратися в Польщі... Що ж до обрання, введення його на стіл Великого князівства Литовського, то воно повинно припинитися... Головний сейм завжди повинен бути один, а не окремі; крім того, повинен бути один ніколи нероздільний сенат для всіх справ і потреб... Монета повинна бути одноманітна й однакова по вазі й пробі... Як у Польщі, так і в Литві повинні бути знищені всі торгові мита й побори... Віднині й на вічні часи не слід брати ніяких мит із духовних і світських людей шляхетського звання і з їх підданих...

1. Хто очолював Річ Посполиту? 2. Які привілеї отримувало шляхетство внаслідок об’єднання? 3. Чим об’єднання Польщі та Литви було вигідне купецтву?

3. Наслідки Люблінської унії для українських земель

Люблінська унія мала далекосяжні наслідки для майбутнього українських земель, більшість яких об’єдналися у межах однієї держави. Зміни відбувалися поступово і виявлялися у різних сферах життя. Першими, хто відчув зміни, була шляхта, для якої відкрилися перспективи розширення своїх прав, привілеїв і багатства. Вона долучилася до управління державою, обіймаючи відповідні посади. Шляхтичі брали участь у сеймиках, де обирали делегатів або могли бути обрані до Вального сейму. Титулована українська знать (князі) отримала доступ до місць у сенаті і найвищих державних посад. Так українська шляхта приєдналася до традицій «шляхетської демократії».

На все більшу кількість міст України продовжувало поширюватися магдебурзьке право, що зміцнювало традиції самоврядування і міського життя.

Через Річ Посполиту, яка мала тісні зв’язки із Західною Європою, українці могли долучатися до новаторських релігійних, освітніх, мистецьких, наукових і технічних ідей. Багато вихідців з українських земель отримали більш вільний доступ до європейської освіти, яка у цей час бурхливо розвивалася. Польська культура виглядала більш привабливою для еліти українських земель.

Православне духівництво теж плекало сподівання на кращі зміни. Проголошена релігійна толерантність сприяла в утвердженні цієї думки.

Герб Речі Посполитої

«Шляхетська демократія» — назва, що використовувалася стосовно устрою Речі Посполитої, за якого провідна роль у державі належала привілейованому стану, який управляв країною від імені всього народу.

Щодо селян, то вони не відразу відчули на собі негативних наслідків поширення фільваркової системи.

Усе це створювало позитивне уявлення від змін, що відбулися.

Проте вже за життя одного покоління ситуація докорінно змінилася. Досить швидко з судочинства і діловодства була витіснена «руська» мова (так тоді називали українську). Багато вихідців з українських земель, здобувши західну освіту та маючи тісні зв’язки з польською шляхтою, переймали їхні звичаї, мову і релігію, переходячи в католицизм або протестантизм. Українська шляхта стала швидко ополячуватися. Цьому сприяла й активна місіонерська діяльність католицької церкви. З часом, з початку XVII ст., навернення у католицизм почало відбуватися насильно, а державні посади стали надаватися переважно католикам. Також у населення українських земель не виправдалися сподівання на те, що в новій державі українські землі будуть захищені від турецько-татарських нападів і шляхетських наїздів. Навпаки, польські шляхтичі-землевласники збільшили свої маєтки за рахунок приєднаних українських земель. З кінця XVI ст. вони почали збільшувати кількість робочих днів селян на панщині та розмір натурального податку.

Наче на роздоріжжі опинилася православна церква, верхівка якої намагалася відшукати своє місце у суспільстві і між двома впливами із Заходу (католицька і протестантська церкви) і Сходу (православна церква Московської держави).

Переважна більшість українського населення стала зазнавати дедалі більше національно-релігійних утисків унаслідок полонізації й покатоличення. У межах Речі Посполитої польською елітою українські землі не розглядалися як щось єдине й окреме, в той час як населення цих земель прагнуло визнання своєї окремішності. Ігнорування цього вищою польською владою згодом і стане однією з вагомих причин руйнування Речі Посполитої.

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Речі Посполитої

Система органів влади в Речі Посполитій

Визначте за картою назви й центри воєводств на українських землях, що за Люблінською унією ввійшли до складу Польського королівства.

ВИСНОВКИ

У 60-х рр. XVI ст. сформувалися передумови для унії Польського королівства й Великого князівства Литовського в єдину державу. Проте бачення форми і змісту майбутнього державного об єднання в його учасників суттєво відрізнялося.

Унаслідок укладення Люблінської унії на карті Європи з’явилася нова держава —Річ Посполита. Більшість українських земель опинилася під польською владою, що спричинило чимало змін у становищі їх населення.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Поразки Литви у якій війні дали поштовх для активізації реалізації ідеї про унію Литви і Польщі?

2. Що приваблювало в унії українську шляхту?

3. Як було укладено Люблінську унію?

4. Які українські землі, за умовами Люблінської унії, перейшли під польську владу?

5. Чи було рівноправним об єднання Литви і Польщі? Чи можна стверджувати, що інтереси України були проігноровані?

6. Складіть таблицю «Наслідки Люблінської унії для українських земель».

Позитивні наслідки

Негативні наслідки