Підручник з Історії України. 8 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 32. ПІВДЕННА УКРАЇНА. ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

За цим параграфом ви зможете:

• скласти уявлення про розвиток Січі і Півдня України у другій половині XVIII ст.;

• пояснювати причини ліквідації царською владою Запорозької Січі і Кримського ханства;

• визначати місце Запорозької Січі в історії України;

• дізнатися про долю запорожців після ліквідації Січі.

1. Адміністративно-територіальний поділ земель Нової (Підпільненської) Січі

Нова (Підпільненська) Січ проіснувала сорок один рік (1734-1775). Навколо неї розташовувалися Землі (Вольності) Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки. У 30- 40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти, пізніше їхня кількість зросла до восьми — Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська, Прогноївська.

Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.

Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й водночас господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона і мала звітувати. Вища військова або кошова старшина обиралась один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилася, натомість посилилося значення старшини.

Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне майно і був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і засновувати власний зимівник (хутір). Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати із шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.

Яку територію займала Нова Січ?

2. Освоєння нових земель

Нова Січ значно різнилася від Запорозького Війська попередніх часів. Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності став розвиток господарства, а не військові походи. Козацька старшина перетворила Запорожжя часів Нової Січі на край квітучої ринкової економіки, що ґрунтувалася на передових господарських засадах. Однак разом із тим виникли й нові проблеми.

На Запорожжя втікали, щоб не працювати на панів і жити «по-людськи». Проте у XVIII ст. війни бували досить рідко і не переносили такого збагачення, як раніше. Для того щоб прожити, козакам доводилося ставати до праці. Господарем його був представник козацької старшини, який мало чим відрізнявся від пана.

Тепер на Запорожжі не було давньої єдності та братерства. Це послаблювало можливість козацької республіки чинити опір наступу.

Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі стало переселення козаків на засновані російським урядом «слободи». Це руйнувало із середини ввесь соціальний організм Нової Січі.

Одночасно із цим козацька старшина була неспроможна власними силами швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небезпеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська Запорозького Низового Петро Калнишевський (1690-1803).

За розпорядженням кошового отамана всіх селян-утікачів, які прибували на Січ, перестали записувати до козацького реєстру. їх розселяли «слободами» на вільних землях, «щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць». За час свого гетьманування П. Калнишевський заснував кілька сотень нових сіл на землях Запорожжя. Однак, для того щоб перешкодити намірам російського царизму, цього було недостатньо.

Січова ікона «Покров Богородиці» із зображенням останнього кошового Петра Калнишевського, запорозької старшини, судді, писаря та ін.

П. Калнишевський

Петро Калнишевський походив із давнього козацько-старшинського роду Луб’янського полку. Кошовим отаманом він обирався десять років поспіль. П. Калнишевський докладав чимало зусиль, аби уникнути залежності Січі від російського престолу. Він тричі їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя.

П. Калнишевський брав участь у багатьох походах козаків на Крим і Туреччину. Особливо відзначився у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., під час якої командував запорозьким військом. За це російський уряд нагородив Калнишевського золотою медаллю на андріївській стрічці. Після зруйнування царськими військами Нової Січі Калнишевський був заарештований і за наказом Катерини II засланий до монастирської тюрми Соловецького монастиря. Понад 25 років останній кошовий Січі провів у жахливих умовах одиночної камери. За указом імператора Олександра І він був звільнений з тюрми, але за власним бажанням залишився у тому ж монастирі, де й помер у віці 113 років.

Хто був останнім кошовим отаманом Січі?

3. Обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. Ліквідація Запорозької Січі

Від початку заснування Нової Січі російський царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Російська імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого існування.

У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати кошового. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньої традиції він не зміг.

У 40-60-ті рр. XVIII ст. російський уряд розпочав заселення північних і північно-східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це спричиняло ізоляцію «вольностей» від Правобережжя і Гетьманщини й перешкоджало втечам сюди селян. У 1752 р. у північно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі засновано Слов’яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.

У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської лінії укріплень. На протести запорожців уряд імперії не реагував. Козаки із сумом говорили: «Вічная пам’ять нашим степам. Проспали».

Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:

• несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками;

• побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією;

• висока ймовірність унезалежнення Запорожжя;

• недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря;

• прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя;

• загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців;

• перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Відповідний момент для розв’язання запорозької проблеми виник після успішного завершення російсько-турецької війни 1768-1774 років. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.

На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відрядила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок Донського козацтва. Однак ці пропозиції відкинули навіть не розглядаючи.

Після завершення російсько-турецької війни під час повернення російських військ додому генерал Петро Текелі несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя і рушили на Січ. У козаків це не викликало ніякої підозри. Ніхто не міг уявити, що після шестирічної спільної боротьби проти турків і татар російські війська збираються знищити Січ.

4 червня 1775 р. вони непомітно зняли вартових і оточити січову фортецю. Звістка про намір Текелі козацтво зустріло з обуренням. Воно хотіло дати бій російським військам, але сили були надто нерівні. Тому старшина відмовила козаків від бою. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі 2-тисячний гарнізон склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Петро Текелі (невідомий художник XVIII ст.)

Остання рада на Січі (худ. В. Ковальов)

За картиною складіть розповідь про останню раду на Січі.

Зруйнування Січі (худ. С.Чайка)

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя ввійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади.

Коли була ліквідована Нова Січ?

За указом якої імператриці це було зроблено?

4. Доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі

Нову Січ зруйнували, та січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини II запорожцям дозволялося або вступати до кінних пікінерських полків, або повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ, або залишатися жити на Запорожжі, отримавши землю для заняття землеробством. Повертатися додому ніхто не хотів. Чимало запорожців залишилося господарювати у своїх рідних степах. Проте не минуло й двох років, як вони пожалкували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи увагу на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали в козаків землю, а інколи перетворювали їх на кріпаків.

Частина козаків-запорожців (близько 5 тис. осіб) після ліквідації Січі подалася в турецькі володіння. Вони просили турецького султана прийняти їх під свою протекцію і надати землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це прохання, внаслідок чого виникла Задунайська Січ.

Чимало козаків переселилося також до австрійських володінь. Для їхнього розселення було призначено землі в провінціях Банат і Бачка, біля річки Тиси. Близько 8 тис. козаків-запорожців, які опинились тут, заснували Банатську Січ.

Така ситуація стурбувала російський уряд. Задунайська Січ, яка стала продовжувачем традицій запорожців, перетворилася на вогнище небезпеки для Росії.

В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 р., царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський уряд дозволив колишнім козакам-запорожцям створити «Військо вірних козаків», перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо. У війську дозволялося відновити запорозькі порядки. Однак це, звичайно, не відновило запорозької вольниці. Служити імперії погодилися 12 тис. колишніх запорожців.

Як склалася доля запорожців після ліквідації Січі?

5. Участь українських козаків у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст.

Упродовж другої половини XVIII ст. імперський уряд залучав українське козацтво до участі у війнах, які він вів з Османською імперією.

Напередодні російсько-турецької війни 1768-1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі було вирішено, Катерина II, закликаючи запорожців на війну, запевняла: «Ми вважаємо (запорожців) найзичливішими нашими підданими і при першій нагоді Височайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозькому низовому вчинимо». У війні 1768-1774 рр. запорожці взяли найактивнішу участь.

Штурм Очакова (худ. А. Берг)

До запорозького війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кінних і 5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці перешкодили прориву 100-тисячної турецької армії углиб України. Зокрема, на початку червня човнова команда козаків раптово атакувала очаківську флотилію турків у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору Дніпром. Козаки захопили три кораблі й змусили ворога відступити. У серпні 3-тисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковом. Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями. «Вдячна» Катерина II запевняла, що ніколи не забуде заслуг запорожців: «Між тим монарша милість і увага до сього нашого підданого війська не лише продовжені, а... й поглиблені будуть». Уже скоро козаки переконалися у правдивості цих слів.

У 1774 р. був підписаний Кючук-Кайнарджійський мирний договір. До Росії відійшли землі між Дніпром і Південним Бугом, місто Керч, а Кримське ханство проголошувалося незалежним.

Знову про запорожців згадали під час війни 1787-1791 рр. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні фортеці Кінбурн, облозі та взятті Очакова у 1788 р. У вересні 1789 р. шість полків козаків-чорноморців оволоділи Хаджибеєм (майбутнє місто Одеса).

Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взятті головної фортеці турків на Дунаї — Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.

Згідно з договором, підписаним у Яссах, кордоном між Туреччиною і Росією ставала річка Дністер.

Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі вольності в межиріччі Дністра і Південного Бугу. Однак це занепокоїло царський уряд і козаків було вирішено відправити подалі з України. У 1792 р. їм дозволили оселитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де постало Кубанське козацьке військо, що проіснувало до 1920 р.

У яких війнах другої половини XVIII ст. уславилися запорозькі козаки?

За умовами якого договору Північне Причорномор’я ввійшло до складу Російської імперії?

6. Історичне значення Запорозької Січі

Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української історії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в минуле козацька доба. Хоча Запорозька Січ було знищено, проте вона залишила помітний слід у пам’яті українського народу. Запорозькі козаки уславилися героїчною боротьбою, яку впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, і обороною південних рубежів України. Вони були на чолі національно-визвольної боротьби українського народу впродовж століть. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економічного і культурного життя українців. Разом із тим наявність Січі була тим чинником, який стримував закріпачення українських селян, бо саме в запорозьких степах збиралися втікачі з усієї України.

Похорон кошового (худ. О. Мурашко)

З’явившись як воєнна організація, козаки цим не обмежилися. Ними були створені нові форми соціального, політичного та економічного життя.

Для українського народу запорожці були і залишаться уособленням кращих людських якостей і виразником незламного національного духу, прикладом для наступних борців за незалежність України.

7. Кримське ханство у XVIII ст. Ліквідація Кримського ханства

Остаточно доля кримськотатарської держави вирішилася внаслідок російсько-турецької війни 1768-1774 рр. За Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р., була проголошена незалежність Кримського ханства від Османської імперії, але фактично воно опинилося під контролем Росії. Це спричинило звернення в 1776 р. татарського уряду до Росії, у якому він відмовлявся від її підтримки. Відповіддю на це стало введення на територію ханства 25-тисячного корпусу російської армії. Новим ханом було проголошено Шагін-Гірея, який утримував владу завдяки росіянам.

Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на визрівання соціально-економічної кризи в ньому. За наказом імператриці російський полководець О. Суворов силою виселив із Криму все християнське населення (31 тис. вірмен і греків) до Азовської губернії під приводом його захисту від засилля мусульман. Греки й вірмени становили майже все торговельно-ремісниче населення півострова і були основними платниками податків до ханської скарбниці.

У 1783 р. уряд Російської імперії вважав, що склалися всі умови для поширення своєї влади на півострові.

Ханський палац у Бахчисараї (худ. К. Босоллі)

Оволодівши Кримом, Катерина II стала забирати кращі землі й дарувати їх дворянам і чиновникам. Кримських татар стали витісняти на неродючі землі. Це призвело до катастрофічних наслідків у демографічному стані населення півострова. За наступні сто років населення Криму скоротилося з 500 тис. до 200 тис. осіб, причому основна маса населення складалася з нових переселенців.

Коли і як було ліквідоване Кримське ханство?

8. Освоєння Півдня України. Заснування нових міст

Перемоги Росії у війнах з Туреччиною (1768-1774, 1787-1791 рр.) і ліквідація Запорозької Січі (1775 р.) та Кримського ханства (1783 р.) сприяли утворенню відносно вільних земель, які Російська імперія активно колонізувала. Російський уряд використовував стосовно цих земель назву «Новоросія». Для позначення цього регіону виникла також назва «Південна Україна». Адже більшість поселенців у цьому краї були українці.

Південь України, серед земель, що були приєднані до Російської імперії впродовж XVIII ст., був найпривабливішим. Надзвичайна родючість причорноморських степів обіцяла в майбутньому великі прибутки, тим паче, що цьому сприяла загальна економічна ситуація у Європі. У колонізації цих земель Російською імперією на початковому етапі вагому роль відіграв Григорій Потьомкін (1739-1791).

Нові землі активно роздавали російським дворянам, сюди на пільгових умовах активно залучали переселенців. Щоб стимулювати селян, панщина становила два дні замість чотирьох-п’яти на тиждень. З 1786 р. основну частину переселених селян становили українці із Правобережжя. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани та представники інших народів.

У XVIII ст. на Півдні України з’явилося чимало нових міст, їх виникнення зумовлювалося потребами оборони, заселення та господарського освоєння південних степових просторів.

Нові міста засновувалися переважно на місці фортець. Зокрема, такі міста, як Єлисаветград (нині Кіровоград), Новомиргород і Новоархангельськ виросли з фортець, що були закладені у 1740-1750-х рр. У 1770 р. розпочалося будівництво Дніпровської оборонної лінії. На основі її укріплень виникло кілька міст, у тому числі Олександрівськ (нині Запоріжжя).

У другій половині 1770-х рр. на місці козацької слободи Половиці розгорнулося будівництво Катеринослава (Дніпра).

На узбережжі Чорного й Азовського морів постали великі міста-порти.

У 1778 р. біля гирла Дніпра було засновано Херсон. У гирлі річки Інгул - Миколаїв. У 1795 р. на місці турецької фортеці Хаджибей (Єні-Дунья) розпочалося будівництво Одеси. На Азовському морі було засновано великий порт — Маріуполь.

Григорій Потьомкін

Одеса, Потьомкінські сходи (сучасний вигляд)

З указу Катерини II про приєднання Кримського півострова до Росії (1783 р.)

«Перетворення Криму на вільну і незалежну область не спричинило спокою для Росії, а перетворилося для неї у нові турботи зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським народам. І для того, щоб зберегти її, нам потрібно... виснажувати свої війська важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Приймаючи до відома всі ці обставини, Ми прийшли до рішення... зробити у майбутньому кримський півострів не кублом розбійників і бунтівників, а територією російської держави».

Яким був офіційний привід для ліквідації Кримського ханства?

Також у 1794 р. на місці татарських поселень було закладено ряд важливих міст у Криму: Севастополь, Сімферополь та Євпаторія.

До кінця XVIII ст. на Півдні України налічувалося близько 30 міст. Ці нові міста з часом стали провідними економічними центрами України і всієї Російської імперії.

Які міста постали на Півдні України у другій половині XVIII ст.?

ВИСНОВКИ

Друга половина XVIII ст. стала вирішальною у долі Півдня України і Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території остаточно потрапили під владу Російської імперії.

У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. — Кримське ханство.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Яку назву мала остання Запорозька Січ? Скільки років вона проіснувала? У чому полягає значення Запорозької Січі для історії України?

2. Хто був останнім кошовим отаманом Січі? Чим він уславився?

3. Як проявили себе козаки під час російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст.? Наведіть факти, які дають підстави стверджувати, що українські козаки відіграли вагому роль у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст.

4. Чому Росія знищила державу кримських татар — Кримське ханство?

5. Яка відбувалася колонізація Північного Причорномор'я у XVIII ст.?