Підручник з Історії України. 8 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 3. ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ СЕЛА І МІСТА: ФІЛЬВАРКИ, ЦЕХИ. ТОРГІВЛЯ. СІЛЬСЬКЕ ТА МІСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості економічного розвитку українських земель у XVI ст.;

• ознайомитися зі структурою та функціонуванням фільваркового господарства;

• з’ясувати суть магдебурзького права.

1. Розвиток сільського господарства

Основою сільського господарства на українських землях у XVI ст. продовжувало залишатися землеробство. У Галичині, на Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Проте поряд із сохою стало більш поширеним використання плуга із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалися в господарствах магнатів і шляхти.

Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство. Особливо як відхожий промисел у Дикому Полі.

На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися переважно для власних потреб. Торгівля ними, особливо з іншими країнами, майже не велася.

Обробіток землі (оранка і сівба) (з .мал. XVI ст.)

Яку домашню худобу використовували під час обробітку землі? Які знаряддя праці використовували?

Фільварок — хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок. Був багатопрофільним господарством, у якому вся земля належала панові і яке базувалося на праці залежних селян.

У той же час сільське господарство українських земель у складі Польського королівства поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію промислів і сільського господарства. У володіннях короля і шляхти почали створювати фільварки, збільшувати панщину й відбирати землю в селян.

Чим різнився розвиток господарства на українських землях у складі Литви і Польщі?

2. Аграрна реформа. «Устава на волоки»

Великий князь литовський і польський король Сигізмунд II Август з метою збільшення доходів державної скарбниці вирішив організувати фільварки в королівських володіннях. У такий спосіб було започатковано першу відому на українських землях аграрну реформу.

Зразком для проведення реформи стали заходи матері Сигізмунда II Августа королеви Бони Сфорци (дружини Сигізмунда І Старого), здійснені в її маєтках у 1530-х роках.

Аграрна реформа проводилася на підставі виданої у 1557 р. «Устави на волоки». Звідси і назва реформи — волочна поміра. «Устава» визначала правила виміру землі, обов’язки сільської адміністрації, селянські повинності, порядок організації фільварків тощо.

Для створення фільварків спочатку провели обмір землі. Після цього її розділили на волоки. Одна волока складала наділ у 21,36 га. При цьому враховували якість землі. Вона могла бути хорошою, середньою, поганою і дуже поганою. Якщо землю належала до поганої, то розміри волока збільшували до 46 моргів.

Реформа також упорядковувала податки і повинності, які виконували селяни за можливість користуватися землею. Раніше податки збиралися з диму. При цьому не враховувалася кількість землі, закріпленої за ним. Тепер одиницею оподаткування стала волока, що сприяло збільшенню коштів у державній скарбниці та доходів шляхти.

Поступово приватні землевласники-шляхтичі стали вводити волочну поміру і в своїх володіннях, створюючи фільварки.

Аграрна реформа передбачала єдині повинності для селян. Головними з них були панщина і грошовий оброк (чинш). Додатковою повинністю вважалися згони — строкові сільськогосподарські роботи, пов’язані зі жнивами, косовицею, переорюванням землі. Додатковою повинністю вважався продуктовий оброк — дякло.

Сигізмунд II Август

Сторінка «Устави на волоки»

Панщина (гравюра XVI ст.)

Ті селяни, які за користування землею виконували панщину, як вам уже відомо, називалися тягли. З одної волоки вони мусили відробляти два дні на тиждень панщини, чотири дні на рік згонів, платити 21 гріш оброку, давати дякло в такому розмірі: дві бочки вівса, один віз сіна, одного гусака, дві курки, 20 яєць. Селяни-данники з одної волоки гарної землі сплачували 106 грошів, а з волоки дуже поганої землі — 66 грошів. Крім того, вони виконували на рік 12 днів згонів, сплачували дякло в тому ж розмірі, що і тяглі двори.

Селяни-слуги поділялися на військових селян (бояри панцирні, путні бояри, служки), сільську адміністрацію (війти, тіуни), прислугу (кухарі, пивовари тощо), промисловиків (осочники, бобровники, конюхи, рибалки тощо), сільських ремісників (ковалі, теслі, гончарі тощо). Їхні повинності були строго обумовлені. Наприклад, за користування землею бояри панцирні під час війни мали зі своїм конем і зброєю долучитися до війська.

У результаті реформи збільшилася прибутковість маєтків. Однак при цьому посилилася експлуатація залежних селян. Вони були прикріплені до отриманих волоків. Відбулася трансформація «похожих» (вільних) і «непохожих» (залежних) селян у кріпаків.

З якою метою проводили реформу «волочної поміри»? в Як змінили життя селян аграрні реформи Сигізмунда II Августа?

2. Фільваркове господарство

На поширення й утвердження фільваркового господарства на землях Польщі та Литви значною мірою вплинула сприятлива економічна кон’юнктура, за якої впродовж століття в Західній Європі постійно і стрімко зростали ціни на сільськогосподарську продукцію, особливо на зерно. Впродовж XVI ст. ціни на зерно зросли у чотири-п’ять разів.

Використовуючи схему, поясніть систему функціонування фільваркового господарства.

Які б ви зробили доповнення до схеми?

Такі процеси були зумовлені багатьма причинами. Після початку Великих географічних відкриттів і «революції цін» відбувся бурхливий розвиток ринкових відносин у країнах Західної Європи, що призвів до істотного зростання міського населення з одночасним зменшенням кількості виробників сільськогосподарської продукції. Впродовж XVI ст. кількість західноєвропейських міст із населенням понад 100 тисяч осіб зросла із п’яти до дванадцяти. Сільське господарство багатьох західноєвропейських країн стало, як виявилося, неспроможним задовольнити попит на продовольство. Нестача компенсувалася імпортом збіжжя зі Східної Європи. Селянські господарства Східної Європи мали переважно натуральний характер і, відповідно, не могли стати джерелом забезпечення товарним хлібом. Продовольчу товарну продукцію могли постачати лише великі маєтки шляхти, які активно стали перетворюватися на фільварки. Крім того, ціни на зерно зростали швидше, ніж на товари ремісників і мануфактур. Така ситуація створювала «ножиці цін» між сільгосппродукцією та промисловими товарами, що давало додаткову можливість заробітку для експортерів хліба. До того ж, відкриття й освоєння Америки наповнило європейські ринки небаченою раніше кількістю золота, срібла, коштовностей і предметів розкоші. Все це разом і спонукало шляхту до активного заняття господарськими справами, а не рицарськими звитягами.

Які причини поширення фільварків?

Зазвичай фільварки створювали не за рахунок діючих селянських господарств, а з числа тих наділів, які або пустували після втечі селян і передавалися в оренду іншим селянським родинам за умови сплати ними панові грошового оброку (чиншу) чи частини зібраного врожаю, або за рахунок залучення різних «неужитків» — лук, пасовищ, узлісь тощо.

«Класичні» фільваркові господарства включали в себе три і більше сіл та мали в середньому по чотири-п’ять ланів орної землі (тобто близько 60-80 га). Таким чином, фільварки виникали здебільшого в маєтках середньої і заможної шляхти, а також магнатів. Після реформи «волочної поміри» фільварки існували і на державних землях — у королівщинах. У цьому випадку ними на різних правах пожиттєво володіла заможна шляхта чи магнати. У фільварках вирощували

Кон’юнктура — у широкому розумінні, це сукупність певних умов, збіг обставин, стан речей, здатний впливати на вирішення якої-небудь справи, питання, розв’язання проблеми тощо.

Фільварок — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства.

переважно жито, пшеницю, овес та ячмінь. Використовували трипільну систему господарювання. Збільшення урожайності досягалося не через удосконалення виробництва чи вкладання коштів у піднесення його продуктивності, а переважно лише завдяки посиленню визиску залежних селян, які працювали на землі. Тобто фільваркове господарство розвивалось екстенсивним шляхом. Для збільшення доходів шляхтичеві потрібні були нові землі й селяни. Цим можна пояснити прагнення шляхти заволодіти «вільними» землями України.

Як було влаштоване фільваркове господарство?

Чому фільваркове господарство розвивалося екстенсивним шляхом?

Реконструкція шляхетського двору

Екстенсивний шлях розвитку (від лат. extensivus — розширяючий, подовжуючий) — спосіб збільшення обсягів виробництва шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва при незмінному рівні технічної основи виробництва.

Однак на той час розвиток фільваркового господарства був надзвичайно прибутковою справою для шляхтича. Якщо надлишки виробленого у селянських господарствах збіжжя реалізовувалися на внутрішньому ринку, на міських торгах і ярмарках, то продукцію фільваркового виробництва переважно експортували. Щороку з держави вивозилося приблизно 100 тисяч лантів (200 тис. тонн) зерна, переважно (три чверті) жита. Головними торговельними воротами на західноєвропейські зернові ринки був морський порт на Балтиці — Ґданськ, звідки вивозили до 80 % всього експортованого збіжжя. Неабиякому зростанню прибутків власники фільварків завдячували сприятливим кліматичним умовам, що встановились у Європі у другій половині XVI століття. Незважаючи на низьку агрокультуру виробництва, для чотирьох основних зернових культур — жита, пшениці, ячменю і вівса — врожайність дорівнювала сам-5 (тобто з посіяного мішка зерна збирали п’ять мішків). За наступних півстоліття внаслідок виснаження по-варварськи експлуатованої землі цей показник упав до сам-3-3,5. Немалою мірою погіршення врожайності обумовилось і настанням у XVII ст. так званої «малого льодовикового періоду», що супроводжувалося різким зниженням у Європі температурних режимів та зростанням вологості. Погіршення ж економічної кон’юнктури змушувало звиклих до надприбутків шляхтичів, власників фільварків, шукати вихід у найлегшому напрямку — посилення визиску своїх підданих. До чого призводила така «економічна політика», вдало помітив відомий тогочасний публіцист Анджей Фриз Моджевський: «Як багато мають шляхтичі підданих, так багато мають і ворогів...».

Які наслідки поширення фільваркового господарства?

Литовський статут

3. Оформлення кріпосного права

Щоб забезпечити фільварки необхідною робочою силою, шляхтичі були зацікавлені у прикріпленні селянина до ділянки. Початок юридичного оформлення кріпосного права пов’язаний із привілеєм Казимира IV Ягеллончика 1447 р. У ньому великий князь забороняв приймати втікачів із приватних володінь у державні маєтки і навпаки. Землевласники отримали право вершити суд над залежним населенням.

Потім Перший Литовський статут (1529 р.) ввів «земську давність». Відповідно до неї «похожий» селянин, що прожив на землі феодала більш ніж 10 років, ставав «непохожим», тобто кріпаком. Статут 1566 р. доповнив «земську давність» десятирічним пошуком утікачів, а в Статуті 1588 р. цей термін був збільшений до 20 років.

Відхід від землевласника «похожих» селян був можливий за виконання ними низки умов. Вимагалося, щоб селянин заплатив землевласникові за вихід компенсацію, сплатив борги, повернув отримане майно, а головне — отримав дозвіл на відхід. У Статуті 1588 р. зазначалося, що селянин може піти від землевласника або відпрацювавши пільгові роки, або заплативши землевласникові по 6 грошів за кожен пільговий тиждень. Це були великі гроші, і селяни фізично не могли їх зібрати.

Чим було зумовлено поширення кріпацтва?

Кріпосне право (кріпацтво) — особисто-поземельна залежність селянина від землевласника.

4. Міста. Цехи. Магдебурзьке право. Торгівля

У першій половині XVI ст. на теренах України зростали й розвивалися міста. Найбільше міст було на західноукраїнських землях. На Східному Поділлі та Київщині їх стало набагато менше через постійну загрозу татарських набігів. Найбільшим містом був Київ, населення якого становило близько 6 тис. осіб. Великими й середніми містами (200-700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.

Кодекс магдебурзького права

Чимало міст перебувало в залежності від магнатів і церкви. Існували також міста, підпорядковані польським королям і Великому князеві Литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвиткові, оскільки міста сплачували великі податки й захищали від нападів татар. Проте розвиток фільваркового господарства, конкуренція більш якісних ремісничих і мануфактурних товарів із країн Західної Європи, занепад торгівлі з країнами Сходу після турецьких завоювань загальмували розвиток міського життя.

З XIV — початку XVI ст. на українські землі стало активно поширюватися магдебурзьке право.

Магдебурзьке право надавали містам польський король, Великий князь Литовський, а пізніше й великі магнати.

Міста, що мали магдебурзьке право, управлялися магістратом — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду з кримінальних справ). Раду очолював бурмістер, а лаву — війт. Символом існування магдебурзького права у місті була ратуша, будівля, де засідав магістрат.

Засідання магістрату (мал. XVI ст.)

Магдебурзьке право — середньовічне право, за яким міста звільнялися від управління й суду великих землевласників.

Львів (гравюра 1618 р.). У 1356 р. місто отримало .магдебурзьке право

Особливістю магдебурзького права на українських землях було те, що деякі міста мали по декілька магістратів для кожної етнічної чи релігійної громади. Так, у Кам’янці-Подільському існувало три магістрати — польський (католицький), вірменський і український (православний). Представники інших етнорелігійних спільнот міста (іудеї, караїми, турки, татари, волохи) підпорядковувалися тому магістрату, на території якого вони мешкали. В інших містах магістрати поширювали свою владу лише на частину населення.

Привілеї звільняли міщан від примусових робіт (толок і ґвалтів), від виконання підводної повинності (полягала в наданні кінних підвід для пана), утримання гінців і послів, від обов’язку виставляти на замку сторожу тощо. Натомість вони отримували право вільної торгівлі в державі без сплати митних зборів, збирання прибутків від міських мір і ваг, від крамниць і лавок. Обов’язки ж «вільних» міст зводилися лише до сплати податку у державну скарбницю.

Хоч магдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що у Західній Європі, все ж воно вносило певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, сприяло поширенню європейського права і культури.

Ратуша Кам’янця-Подільського (гравюра і сучасний вигляд)

Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різних спеціальностей, із них близько 80 були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість мешканців міст також не припиняли займатися сільським господарством, переважно городництвом.

На українських землях у складі Польського королівства переважна більшість міських ремісників об’єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехових ремісників, які не мали можливості вступити до цехів, називали партачами. Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.

У XVI ст. тривав подальший розвиток торгівлі. Основними її формами були ярмарки, що відбувалися кілька разів на рік у великих містах, торги, які проходили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об’єднання на зразок ремісничих цехів — гільдії.

У цей період, попри негаразди, також активно розвивалася міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими східні й московські товари, а також продукти місцевого виробництва везли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на Захід постачали віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину.

Знаки (герби) львівських ремісничих цехів

Печатки цехів

На які спеціальності вказують зображені знаки?

Які товари становили основу експорту з українських земель?

Натомість завозили одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброю, західноєвропейські тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець.

5. Сільська громада

Господарство окремої родини, до якого входили орні землі, сіножаті, житлові й господарські будівлі, у той час називалося димом. У ньому налічувалося від 5 до 9 осіб, з яких від трьох до семи були працездатними. Дими утворювали громаду (общину). Вона несла спільну відповідальність за виконання селянських повинностей, регулювала селянське землекористування перед феодалом і державою. Члени громади на своїх зборах обирали сільського війта. Він наглядав за роботою селян, був посередником між землевласником і громадою, розподіляв повинності, відвозив господареві данину, відповідав за дотримання порядку, стан мостів і доріг.

Як було влаштоване життя селянської громади?

ВИСНОВКИ

Основою сільського господарства на українських землях у XVI ст. продовжувало залишатися землеробство.

Новим явищем у розвитку сільського господарства стало поширення фільваркових господарств, які забезпечили зростання експорту збіжжя до країн Західної Європи.

Поширенню фільварків сприяли реформи «волочної поміри».

Фільварки призвели до посилення визиску селян і впровадження кріпосного права.

У першій половині XVI ст. відбувається короткочасне піднесення міст.

З XIV ст. на українських землях, у містах поширюються магдебурзьке право і цехова система організації ремесла.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Що становило основу господарського життя на українських землях у XVI ст.?

2. Поширення фільваркового господарства і кріпацтва було проявом розвитку капіталістичних відносин чи феодальних?

3. Що давало міщанам поширення магдебурзького права?

4. Які особливості поширення магдебурзького права і цехової системи на українських землях?

5. З якими країнами переважно вели торгівлю купці з українських земель?

6. Чим міське самоврядування відрізнялося від сільського?