Підручник з Історії України. 8 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 26. ЛІВОБЕРЕЖНА ГЕТЬМАНЩИНА НАПРИКІНЦІ XVII ст. ПОЧАТОК ГЕТЬМАНУВАННЯ ІВАНА МАЗЕПИ

За цим параграфом ви зможете:

• розкрити умови Коломацьких статей і обставини їх укладання;

• схарактеризувати гетьмана І. Мазепу і початок його гетьманування;

• з’ясувати становище Гетьманщини наприкінці XVII — на початку XVIII ст., її роль у війні з Туреччиною (1687-1700 рр.).

1. Адміністративно-територіальний, соціальний устрій, господарський розвиток Лівобережної Гетьманщини

У другій половині XVII ст. територіальні межі Гетьманщини неодноразово змінювалися, але непорушним залишався її полково-сотенний устрій. Після смерті Б. Хмельницького у Гетьманщині після обрання І. Виговського утверджується республіканська форма правління, яка вже незабаром стає республікансько-олігархічною. Змінюється також і форма державного устрою. У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається із Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя. У першій половині 70-х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, започаткований Б. Хмельницьким устрій зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало 10 полків, які, своєю чергою, поділялися на сотні.

Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини XVII ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалося лише коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана. У той же час відновилася практика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль старшинської ради, яка регулярно збиралася та вирішувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади.

Батурин (гравюра)

Конфедерація (від лат. confederatio — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.

Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис., у той час як за Б. Хмельницького їх було понад 100 тис. Запорожжя могло виставити кілька тисяч козаків. Армія складалася з піхоти, кінноти та артилерії. Вагому частку у війську становили підрозділи найманців.

Від кінця 50-х рр. XVII ст. посилилося втручання Московії у внутрішні справи козацької України, для того щоб зменшити повноваження й самостійність її державних органів влади. У 1662 р. московський уряд створив Малоросійський приказ, який давав згоду від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забороняти призначення на посади генеральної старшини і полковників, не дозволяв самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духівництва. Від кінця 50-х рр. XVII ст. розпочалося впровадження системи правління воєвод.

Після Національно-визвольної війни соціальна структура козацької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта, католицьке духівництво. Українська шляхта злилася з козацькою старшиною. В останні десятиліття XVII ст. селяни, міщани, козаки стали поступово втрачати завойовані ними соціальні та майнові права.

Попри зміни, суспільство продовжувало зберігати становий характер. Воно поділялося на привілейовані та непривілейовані стани. До привілейованих і напівпривілейованих станів належали старшина, шляхта, духівництво, козаки, міщани. Непривілейованим станом суспільства були селяни. У середині кожного зі станів існував ще й майновий поділ.

Які стани суспільства були привілейованими?

Національно-визвольна війна суттєво вплинула на систему землеволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських земель, оскільки основою господарства залишалося землеробство.

У результаті Національно-визвольної війни селянство стало користуватися козацькими вольностями. Оскільки Козацька держава проголосила своєю власністю всі землі старостів, вигнаних магнатів і шляхти, католицьких храмів, які перейшли до Військового скарбу, то селяни і держава стали співвласниками землі. На Лівобережжі села, розташовані на землях Військового скарбу, почали називатися вільними військовими селами. Водночас вони належали державі, на користь якої виконували повинності і виплачували податки.

Землі козаків не підлягали Військовому скарбу, і тому вони не сплачували податків, проте власним коштом мали нести військову службу на користь держави. У разі ухиляння від служби їх виключали з козацького стану, вони втрачали право власності на землю.

Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків, зберігалися і колективні форми — земельні володіння сільських громад. У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі переходили у приватне володіння.

На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася з царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне) володіння.

Гетьман, полковник, шляхтич, селянин (худ. Т. Колимський)

Києво-Печерська лавра (гравюра другої половини XVII ст.)

Зміцнювалися позиції гетьманського і монастирського землеволодіння. Впродовж 1657-1672 рр. старшина, шляхта і монастирі одержали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини і шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки і виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

Таким чином, на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація завоювань Національно-визвольної війни і відновлення великого землеволодіння. Новими землевласниками ставала козацька старшина, яка використовувала працю залежних селян.

Як формувалися великі землеволодіння?

У другій половині XVII ст. на Лівобережжі загалом спостерігається піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, відігравало землеробство. Старшинські, монастирські господарства і господарства заможних козаків вирощували товарний хліб. Розширювали посіви під технічні культури, зокрема коноплю. Товарного характеру поступово набувало садівництво і городництво. Важливе місце в господарстві посідало і тваринництво. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней.

У господарстві старшин, заможних козаків переважно використовували найману працю, але все частішими ставали випадки використання праці підлеглих селян. Наприкінці XVII ст. панщина поступово набувала постійного характеру.

У цей час також швидко розвивались і міста, перетворюючись на центри ремесел, промислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста, як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб, мали магдебурзьке право, менші — ратушне. Поступово ремесло набирає рис дрібнотоварного виробництва. Ремісники починають використовувати вільнонайману працю. Виникають та розвиваються розсіяні мануфактури.

Спостерігається і розвиток торгівлі, формуються центри ярмаркової торгівлі. Основним торговельним партнером стає Московська держава.

Яка галузь господарства була провідною в Гетьманщині?

2. Обрання Івана Мазепи гетьманом. Коломацькі статті

Улітку 1687 р. на р. Коломак (притоці Ворскли), де отаборилося після невдалого Кримського походу московсько-українське військо, за наказом В. Голіцина відбулися вибори нового гетьмана. Гетьманська булава дісталася генеральному осавулові Івану Мазепі (1687-1709 рр.)

Мазепа підписав і новий українсько-московський договір — Коломацькі статті. Вони переважно повторювали Глухівські статті 1669 р., але до них додали ще й нові статті, які стали наступним кроком на шляху обмеження Московською державою прав України.

Данський посол Ю. Юст про Україну

1710 р. «...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною», і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок... Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду крам, не платячи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом... В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті, а не такі як в Московщині».

1711 р. «У козацькій країні всі благоденствують, і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина — це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, яку Московщині, і краще». «Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки».

1712 р. «...в кожному селі в Україні була школа, і бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках».

1. Що викликало здивування данського посла? 2. Як характеризують козацьку державу ці нотатки посла?

Основні положення договору:

• декларативне підтвердження 30-тисячного козацького реєстру, прав і привілеїв гетьмана та старшини (зокрема, звільнення маетностей від державного оподаткування;

• заборона гетьману змінювати генеральну старшину на її «урядах» без дозволу царя;

• гетьманові заборонялося самостійно здійснювати дипломатичні зносини з іншими державами, а також він був зобов’язаний дотримуватися «Вічного миру» з Польщею (по суті, він мав облишити наміри повернути під свою владу Правобережжя);

• гетьман був зобов’язаний за наказом царя надсилати козацькі війська проти Криму і Туреччини;

• у містах Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин й Остер, як і раніше, розташовувалися російські воєводи із залогами, а в столиці Гетьманщини — Батурині — російський стрілецький полк для контролю за гетьманом;

Шабля гетьмана І. Мазепи. Вздовж клинка «ІОАНН МАЗЕПА 1665»

Іван Мазепа (гравюра 1715 р.)

Іван Мазепа народився близько 1640 р. у с. Мазепинці поблизу Білої Церкви у сім’ї українського шляхтича. Молодість Мазепи припала на роки Національно-визвольної війни і Руїни. Він здобув блискучу європейську освіту в Києво-Могилянському та Варшавському єзуїтському колегіумах. Служив при дворі польського короля Яна Казимира, виконуючи важливі дипломатичні доручення. Вивчав артилерійську справу у Франції, Німеччині, Нідерландах та Італії. Згодом опинився в оточенні гетьманів Д. Дорошенка та І. Самойловича. Відвідуючи у службових справах Москву, налагодив тісні взаємини з впливовими царедворцями. Усе це було запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді.

• запровадження спеціальної статті, яка пояснювала відносини між Гетьманщиною і Московською державою: заборонялося «голосом испущать», що... Малоросійський край гетьманского регименту», а лише говорити, що він є складником єдиної держави московського царя;

• гетьманський уряд був зобов’язаний «народ малороссийский всякими меры и способы с великороссийским народом соединять и в нерозрывное и крепкое сугласие проводить супружеством и иным поведением».

Звістка про події на Коломаці стала поштовхом для заворушень по всій Гетьманщині. Козаки та селяни нападали на маєтки старшини, іноді розправлялися з найбільш ненависними. Відразу ж після свого обрання гетьманом І. Мазепа вирушив на придушення повстання. Він закликав населення не чинити самосуду і обіцяв, що припинить зловживання старшин і скасує податки, встановлені за Самойловича. Повстання вдалося приборкати.

Які нові обмеження автономних прав Гетьманщини були закріплені в Коломацьких статтях?

3. Другий Кримський похід 1689 р. Азовські походи 1695-1696 рр.

Досягнувши певної політичної стабілізації в Гетьманщині, І. Мазепа мав брати участь у подальших військових діях проти Криму. Насамперед треба було побудувати «городки» понад р. Самарою й заселити їх. Вони мали стати опорними пунктами для нового наступу на Крим і водночас захищати Гетьманщину від татарських набігів.

Навесні 1689 р. відбувся Другий Кримський похід під керівництвом В. Голіцината І. Мазепи. 100-тисячне московське військо зі слобідськими полками рушило на Крим. Примушуючи татар відступати, військо підійшло до стін Перекопа. Однак через брак води і харчів іти у глиб Криму Голіцин не наважився і повернув назад. Фактично похід завершився провалом.

Згодом І. Мазепа разом зі старшиною прибув до Москви, щоб представитися царям Іванові і Петру. У цей час у Москві відбувся палацовий переворот, здійснений прихильниками Петра. Мазепа поспішив засвідчити останньому свою лояльність і завоювати довіру.

У цей час війна з Туреччиною і Кримом продовжувалася. Впродовж 1690- 1694 рр. гетьманські полки брали участь у походах до нижньої течії Дніпра та Очакова. Хід бойових дій ускладнили події на Запорожжі. Антигетьманська опозиція на чолі з Петром Іваненком (Петриком), за яким стояла частина старшини, виступила проти політики гетьмана.

Кримський хан визнав Петрика гетьманом і надав йому в підмогу орду. Петрика підтримала запорозька голота, яка визнала його гетьманом. Упродовж 1692-1693 рр. він здійснив кілька походів у Гетьманщину, але всі вони були невдалими. Населення у своїй більшості не відгукнулося на його заклики. До того ж орда переймалася лише можливістю взяти ясир. Завдяки цьому І. Мазепі вдалося відносно легко відбити напади й водночас приборкати опозицію.

Попередній досвід засвідчив: щоб здобути Крим, потрібно контролювати узбережжя Чорного моря. Тому в середині 1690-х рр. Петро І склав план війни з Туреччиною, який передбачав дії одночасно на двох фронтах: у гирлі Дону, щоб здобути фортецю Азов, і у гирлі Дніпра. Перший похід Петра І у 1695 р. на Азов виявився невдалим за відсутності флоту. Турецька залога фортеці отримувала всі необхідні припаси і підкріплення морем. Водночас дії Мазепи на Дніпрі були більш вдалими. Гетьманським військам вдалося захопити Кизи-Кермен і Тамань.

Штурм Азова (худ. Л. Голованов)

Дзвін «Кизикермен» в експозиції Полтавського краєзнавчого музею

У 1696 р. Петро І разом з козаками наказного гетьмана Якова Лизогуба здійснив другий Азовський похід і за підтримки новозбудованого флоту місто було здобуто. Воєнні дії точилися біля Очакова, проте захопити його не вдалося. Війна з Туреччиною стала затягуватися, що лягло важким тягарем на населення Гетьманщини, яке було змушене утримувати московську армію і споряджати козацькі полки.

У 1699 р. союзники Петра І, Священна ліга, уклали мир з Туреччиною у Карловцях. 30 липня 1700 р. між Туреччиною і Московією був укладений Константинопольський мир, за яким Московія отримала Азов на 30 років і частину узбережжя Азовського моря. Проте сторони зобов’язувалися не будувати укріплень на кордоні Криму й Гетьманщини. Козаки залишали фортеці Кизи-Кермен і Тамань, але отримували право здійснювати промисли до морів.

У яких війнах брали участь козаки наприкінці XVII ст.?

4. Політика гетьмана Івана Мазепи

На першому етапі гетьманування І. Мазепа дотримувався політики добросусідських відносин із Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки у воєнні походи. Коштом України утримувалися не лише козацькі, а й московські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя.

У соціально-економічній політиці гетьман зробив основну ставку на козацьку старшину й українську шляхту, прагнучи закріпити їхнє привілейоване соціальне становище. Мазепа сприяв зростанню великого старшинського і монастирського землеволодіння, упорядкуванню панщини для селян (два дні на тиждень). За роки свого гетьманування він видав понад тисячу універсалів про передачу старшині, монастирям та великим купцям у володіння сотні сіл з десятками тисяч селян. Наслідком такої політики стало посилення всіх форм визиску селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.

Із донесення гетьмана І. Мазепи у приказ Малої Росії (весна 1698 р.)

«Ось уже 11 років вершиться війна з Кримом, і всі військові сили йдуть через Полтавський полк. Люди терплять збитки від витоптування трав і хлібів, від витинання гаїв і байраків. Гінці безперервно їздять не тільки з царськими грамотами, але й з воєводськими листами, вимагають від жителів собі харчу і питва, а деякі насмілюються бити і безчестити городових старшин. Хоч і є царський указ московським людям без царських грамот і без гетьманських проїзжих аркушів нікому нічого не брати, але багато хто на те не дивиться й знати того не хоче».

Про які кривди населення Гетьманщини доповідає І. Мазепа?

Фрагмент гравюри «Мазепа в оточенні добрих справ» (худ. I. Мигура)

Богоявленська церква (сучасний вигляд)

Проте воєнні потреби вимагали існування боєздатного козацького війська. У 1698 р. козаків було поділено на спроможних виконувати воєнну службу (виборні) й неспроможних (підпомічників), які мали допомагати виборним у веденні господарства. Такий самий поділ згодом був запроваджений і на Слобожанщині.

Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики І. Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовистим є той факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 храмів. Внесок Мазепи у розвиток архітектури й будівництва був настільки значним, що тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазепинським бароко».

Багато нових споруд з’явилося у Києві. У 1690 р. було збудовано нове приміщення Києво-Могилянського колегіуму, в 1698 р. — Богоявленську церкву Братського монастиря, дзвіницю Софійського собору, до 1695 р. — обнесено новим муром Києво-Печерську лавру.

Чернігівський колегіум (сучасний вигляд)

Інша царина культурницької діяльності І. Мазепи — друкарська справа. Видання мазепинської доби були одними із кращих українських книгодруків. Не менш ніж церквами й монастирями, опікувався Мазепа Києво-Могилянською колегією, сприяючи її перетворенню в 1701 р. на академію. У 1700 р. в Україні було засновано новий навчальний заклад — Чернігівський колегіум.

На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохопна культурницька діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.

Якою була соціально-економічна політика І. Мазепи?

ВИСНОВКИ

Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини ґрунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української козацької держави. Проте відбулися зміни у ролі деяких органів, обмежувалася влада гетьмана.

У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщині суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння.

У 1687 р. новим гетьманом було обрано І. Мазепу. Булаву він отримав у час, коли Московська держава наполегливо йшла шляхом творення імперії, а автономія козацької держави не входила в її плани.

І. Мазепа докладав чимало зусиль для створення еліти козацької держави, всіляко опікувався культурою й освітою, що сприяло духовному розвитку України.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління Гетьманщини наприкінці XVII ст.?

2. Які чинники впливали на розвиток господарства Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини?

3. За яких обставин І. Мазепа став гетьманом?

4. Чиї інтереси захищав І. Мазепа у здійсненні внутрішньої політики?

5. Якими були результати Кримських і Азовських походів для України?

6. Як ви гадаєте, чи сприяла економічна політика гетьмана І. Мазепи його популярності серед селян і козаків?