Підручник з Історії України. 8 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 25. СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА І ЗАПОРОЗЬКА СІЧ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст. КОШОВИЙ ОТАМАН ІВАН СІРКО

За цим параграфом ви зможете:

• визначати адміністративно-територіальний устрій Слобожанщини і Запорозької Січі;

• характеризувати господарський розвиток і розвиток землеволодіння на цих землях;

• з’ясувати особливості розвитку Січі у складі Гетьманщини;

• схарактеризувати роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст.;

• розповідати про кошового отамана І. Сірка.

1. Виникнення та розвиток Слобідської України

Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст., Слобожанщину, що перебувала під владою московського царя, почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які втікали від польсько-шляхетського гноблення.

У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в місті Чугуїв). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставищі Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було закладено місто Харків. Подібну історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклея, Ізюм та багато інших. Разом з містами виникали й нові села.

Слобідська Україна (інша назва — Слобожанщина) — історична область, до якої входили території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північної частини Донецької та Луганської областей України, південно-східної частини Воронезької, південно-західної частини Бєлгородської, півдня Курської областей Російської Федерації.

Масове переселення на Слобожанщину українського населення розпочалося у другій половині XVII ст. і було пов’язане з добою Руїни. У верхів’ях річок Сіверський Донець, Ворскла, Псел тощо переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині вже налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. людей, серед яких більшість становили українці (80 %).

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва «Слобідська Україна»). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося у складанні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод.

Етапи колонізації Слобожанщини

Яку територію займала Слобідська Україна?

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України

У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х рр. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративно-територіальними одиницями.

Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого і писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими і військовими справами в полках відали полковники, у сотнях — сотники.

Полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку затверджував бєлгородський воєвода, а потім подавав його. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.

Система органів влади Слобідської України

Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на підставі першого «займу» володіти землею.

Царський уряд використовував українських переселенців для господарського освоєння та охорони південних кордонів Московської держави від нападів кримських і ногайських татар, постачав їм зброю, продовольство, зберігав за переселенцями козацькі привілеї і самоврядування.

Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особливості. У другій половині XVII ст. там ще було багато незаселених земель і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки землі, скільки був спроможний обробити. Із часом, аби врегулювати займанщину, навколо міста або села стали визначати певну земельну ділянку, яку розподіляли серед поселенців. Ліси, луки, річки та озера населення використовувало спільно. Кожен полк мав певний резерв незайманих земель, якими розпоряджався полковник. Селяни здебільшого оселялися на землях полкової й сотенної старшини, де мали змогу заводити досить велике господарство. Одержуючи у власність ділянку, вони повинні були за неї ходити на відробітки — виконувати панщинні роботи на користь старшини.

Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала дрібних господарів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами і хуторами.

Зі звернення мешканців Сумського полку до царя

Наші діди, батьки, брати і родичі, і ми самі поприходили з різних гетьманських і задніпрянських міст в Україну (мається на увазі Слобідську Україну. — Авт.) на закликання бєлгородських та курських воєвод, котрі запевняли нас царським словом — не відбирати від нас наших вольностей. Вони веліли селитися нам, щоб ми захистили собою московські українські міста по Бєлгородській лінії у диких степах на татарських займищах, якими ходили татари під ці міста. І для збільшення населення у цих нових містах велено було нам закликати на життя свою братію — українців. Ми збудували Суми, Суджу, Миропілля, Краснопілля, Білопілля та інші міста, а до них повіти і села. І ми вірою та правдою служили. І тоді, коли татари приходили плюндрувати московські українські міста, ми не приставали ні до якої зради. За те пожалувало нас усякими вольностями і дозволено займанщини займати, пасіки і всілякі ґрунти заводити і всілякими промислами промишляти без чиншу (податку — ред.), за старим українським звичаєм.

1. Як формувалося населення Слобожанщини? 2. Яку роль відіграли українські поселенці в освоєнні московсько-татарського порубіжжя? 3. Яким було ставлення царської влади до поселенців?

Впродовж другої половини XVII ст. відбувався процес перетворення заможної старшини у великих землевласників, серед яких можна назвати родини полковників Шидловського, Донця, Кондратьева.

Чим було зумовлено виникнення Слобожанщини?

2. Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст.

Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підпорядковувалася владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Розуміючи це, Б. Хмельницький та його наступники іноді силою придушували антигетьманські виступи запорожців. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьманові, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику, що часто йшла всупереч із політикою гетьманів.

Протистояння між гетьманами і запорозькою старшиною було вигідним царському урядові. Зокрема, за гетьманування Виговського звернення кошового отамана Якова Барабаша по допомогу до Москви дало їй зайвий привід до втручання у внутрішні справи козацької України. Оскільки запорожці виступали за обмеження гетьманської влади, то царському урядові було вигідно підтримувати їх у конфліктах. Завдяки підтримці запорожців і сприянню Москви, як ви вже знаєте, гетьманську булаву здобув І. Брюховецький.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої і Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р. Січ підпорядковувалася лише московському цареві. Саме від цього часу були заборонені будь-які відносини запорожців із Польщею та Кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збудували фортеці, де розмістилися московські залоги.

Яку роль відігравала Чортомлицька Січ періоду Руїни?

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед степом Микитиного Рогу ближче до Дніпрових плавнів, неподалік гирла р. Чортомлик (поблизу сучасного села Капулівки на Нікопольщині). Цей район був більш захищений від нападів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці тут звели й могутні штучні укріплення.

3. Устрій і господарський розвиток Січі

За роки Національно-визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни. Запорожці об’єднувалися в курені — військові та адміністративно-господарські одиниці. До них входили також юнаки і хлопчики, які готувалися стати козаками — молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки і сотні, на чолі яких ставили полковників і сотників.

Об’єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося Кошем, Запорозькою Січчю. Її очолював кошовий отаман. Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їх роль зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.

У Запорозькій Січі дотримувалися традицій козацької демократії і соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.

Тривала війна і негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. Переважно це були знедолені й ображені, що перетворювало Січ на вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які утиски й обмеження прав і свобод.

У другій половині XVII ст. економічне життя Запорожжя мало змінилося порівняно з попереднім періодом. Щороку між куренями розподіляли степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися мисливством, бджільництвом, ловили рибу. Важливе значення мав для них рибний промисел. Потреба у солі для цього промислу сприяла розвиткові чумацтва.

Крім запорожців, улітку промислами на Запорожжі займалися козаки Лівобережжя і Правобережжя, а також селяни і міщани з усіх українських земель.

Основу господарства Запорожжя становило скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках — хутірських господарствах, де взимку утримувалася худоба. Розводили переважно велику рогату худобу, коней та овець. Землеробство було нерозвинене через постійну воєнну загрозу та відсутність великої кількості робочої сили. До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селян, вважали, що землеробство негідне для них заняття. На Січі працювало чимало ремісників, які виготовляли зброю, порох, ядра для гармат, амуніцію, господарський реманент, морські та річкові човни тощо.

Сотенний курінь (реконструкція)

Запорожці (худ. О. Бубнов)

Неабияку роль відігравала на Запорожжі і торгівля. Через Запорожжя пролягали важливі торговельні шляхи. Запорожці збирали з купців мито на перевозах і поромах, стягували всілякі збори за надання провідників, охорони тощо. Козаки підтримували торговельні зв’язки з Гетьманщиною, Кримом, Польщею, Московією. Запорожці вивозили рибу, волів, коней, овець, мед, віск, а купували зерно, сіль, зброю, тканини тощо.

Проте господарська діяльність козаків не забезпечувала повністю їхні потреби. Додатковим джерелом їхнього матеріального забезпечення були царські жалування і гетьманська платня грошима, сукном, військовими припасами, а також воєнна здобич.

4. Кошовий отаман Іван Сірко

Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко (поч. XVII ст. — 1680). Він здійснив понад 60 переможних битв проти військ Туреччини, Кримського ханства і ногайських орд. Вважається, що під його керівництвом запорожці звільнили понад 100 тис. бранців.

Постать Івана Сірка — одна з найсуперечливіших в українській історії. Вперше у письмових джерелах ім’я І. Сірка згадується 1653 р. У 1658-1660 рр. подільські козаки обирають його вінницьким (кальницьким) полковником. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Аккерман, що спричинив розпад українсько-татарського союзу і не дав змоги І. Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками змусив Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це він отримав від російського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

Іван Сірко (реконструкція Г. Лебединської)

Після підписання Слободищенського трактату 1660 р. виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на Запоріжжя. У 1660-1661 рр. брав участь у походах козаків проти Кримського ханства. Після обрання І. Брюховецького гетьманом у 1663 р. Сірко вперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. Того ж року він організував два вдалі походи до Криму, завдавши відчутних поразок ханським ордам. Наступного року спільно з московськими військами він здійснив похід на Правобережжя і розгромив загони польського полковника Стефана Чернецького і правобережного гетьмана Павла Тетері.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. між Московією і Річчю Посполитою І. Сірко деякий час підтримував П. Дорошенка у його боротьбі за возз’єднання козацької України, але після того як правобережний гетьман вирішив прийняти протекторат турецького султана, виступив проти нього. Восени 1667 р. І. Сірко став полковником Харківського полку на Слобожанщині і здійснив похід у Крим: 8-тисячне козацьке військо розгромило татарську орду біля самої Кафи (Феодосії) і визволило близько 2 тис. бранців. Цей переможний похід обернувся поразкою для Дорошенка, у боротьбі за об’єднання України він втратив союзників татар.

Польський хроніст Веспасіан Коховський про І. Сірка

«Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім’я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде». Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Влітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку — на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру».

1. Як характеризує І. Сірка польський хроніст? На що він звертає увагу? 2. Кого вважав головними ворогами І. Сірко?

Похід запорожців на Крим (худ. М. Самокиш)

За картиною складіть розповідь про похід козаків у Крим.

У 1670 р. запорожці знову обрали І. Сірка своїм кошовим. Того ж року він здійснив похід на Очаків, турецьку твердиню на узбережжі Чорного моря, захопив і зруйнував її.

У жовтні 1671 р. І. Сірко разом з М. Ханенком присягнув Речі Посполитій і зобов’язався воювати з Кримським ханством.

У 1672 р. після усунення від влади Д. Многогрішного І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву, але зазнав поразки. Полтавський полковник Федір Жученко захопив Сірка в полон і передав його московському цареві. Сірка засудили і відправили до Сибіру.

Навесні 1672 р. в Україну рушило 300-тисячне турецьке військо. Існувала загроза спустошення турками не лише українських земель, а й земель Речі Посполитої та Московської держави. Виявилося, що полководця, який зміг би протистояти цій навалі, не було. І тоді на прохання польського короля І. Сірка було звільнено. У червні 1673 р. він уже знову був на Січі. Зібравши козаків, славний ватажок запорожців штурмом узяв Аслам, потім Очаків, а також захопив великий загін ординців.

Розгніваний султан Мехмед IV у 1674 р. відправив козакам листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли дошкульним листом. (За цим історичним сюжетом художник Ілля Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»).

Козаки пишуть листа турецькому султанові (худ. І. Ренін.)

Улітку 1675 р. І. Сірко здійснив похід на Кримське ханство. Він зруйнував чимало міст і селищ, а також столицю ханства Бахчисарай. Військо хана було розбите, а сам він змушений був рятуватися втечею.

Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла, Руїна давалася взнаки.

У 1676 р. під час зречення влади П. Дорошенко прийняв від І. Сірка клейноди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. кошовий боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід І. Сірко здійснив на початку 1679 р., коли вщент зруйнував турецькі фортеці, що перешкоджали виходу козацьким чайкам з Дніпра у Чорне море. За цю зухвалу акцію султан відправив чимале військо на приборкання козаків. Проте коли турки дізналися, що козаки підготувалися до оборони й чекають, повернули назад.

Улітку 1680 р. Іван Сірко занедужав і невдовзі помер на своєму хуторі Грушівка (тепер с. Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області).

Складіть історичний портрет І. Сірка.

Історик І. Яворницький про плату московського уряду запорожцям

“Джерелом прибутків Війська Запорозького низового було грошове й хлібне жалування спочатку від польського, а потім від російського уряду.

...З якого року вони стали отримувати грошове, а разом з тим і хлібне жалування від Москви, точно не відомо; ймовірно, це могло статися з часу приєднання Малої Русі до Великої, тобто з 1654 р.... 19 березня 1654 р. українські посланці казали у Москві, що з України в Запоріжжя «на кошових козаків запаси хлібні й зілля (порох) і кульки посилають».

...В актах 1661 р. сказано, що низові козаки за 8 миль від Січі «вдячно» прийняли царське жалування; але скільки його було, невідомо. Так само під 1668 р. сказано про жалування «2000 крб. та сукна різного кольору сто в’язок німецьких». 1675 р. їм видали 500 червінців, 150 половинок сукна, 50 пудів свинцю й зілля також. ...1708 р. звичайне жалування козаків визначалося у 10 тис. крб. на рік. ...Якщо ...розподілити на все Запорізьке Військо, тобто в середньому на 10-12 тис. ос., то царського жалування виявиться абсолютно недостатньо навіть для першої необхідності — утримання коней у воєнний час”.

1. Які джерела прибутків були у запорозьких козаків? 2. З чого складалася плата запорожцям? 3. Наскільки ця плата задовольняла потреби козаків? 4. Чому польський і московський уряди сплачували жалування козакам?

ВИСНОВКИ

Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини XVII ст. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині були десятки міст і містечок та сотні сіл. Поряд з сільським господарством успішно розвивалися ремесла, промисли й торгівля.

В Українській козацькій державі Запорозька Січ формально підпорядковувалася владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі.

Найвідомішим отаманом Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко, який відзначився своїми переможними походами і битвами проти татар і турків.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Які причини української колонізації Слобожанщини? Звідки походить назва Слобожанщина?

2. Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління Слобожанщиною? У чому їх специфіка?

3. Яким був господарський розвиток Слобідської України?

4. Як змінювалося адміністративне підпорядкування Запорозької Січі впродовж другої половини XVII ст.?

5. На яких видах господарства базувалася економіка Запорожжя?

6. Які зміни відбулися у складі запорозького товариства у другій половині XVII ст.? Як вони вплинули на розвиток Січі?

7. Складіть таблицю «Господарство Запорозької Січі».

Галузі господарства

Ступінь розвитку

Роль в економіці Січі

8. Чи можна стверджувати, що у 1660-1670-х рр. Запорозька Січ відіграла руйнівну роль для козацької держави?

9. Якою, на вашу думку, була роль кошового отамана І. Сірка в подіях доби Руїни? Чи можна твердити, що всі його перемоги принесли більше горя Україні, ніж користі?