Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 6. Проголошення автономії України

За цим параграфом ви зможете:

- визначати і характеризувати основні положення I та II Універсалів Української Центральної Ради;

- вказувати на особливості формування української державності влітку-восени 1917 р.;

- пояснювати, як і чому відбувалося загострення відносин Української Центральної Ради та Тимчасового уряду Росії.

Пригадайте:

1. Якою була мета діяльності УЦР?

2. Коли утворився Тимчасовий уряд Росії?

3. Назвіть українські політичні партії, що діяли в Україні на початку революції. Що вони мали на меті?

1. I Універсал Української Центральної Ради. Утворення Генерального Секретаріату

26 травня 1917 р. Українська Центральна Рада направила до Петрограда делегацію, очолювану В. Винниченком, для переговорів із Тимчасовим урядом та Радою робітничих і солдатських депутатів. Планувалося вирішити питання про автономію України, утворення на основі УЦР крайового органу влади, заснування посади комісара України при Тимчасовому уряді, українізацію фронтових частин тощо. Проте шестиденні переговори завершилися безрезультатно. Тимчасовий уряд повідомив, що не може визнати УЦР виразницею волі всього українського народу, а розв’язання питання автономії України належить всеросійським Установчим зборам.

Тим часом на підтримку УЦР висловився I Всеукраїнський селянський з’їзд. 18-23 червня 1917 р. у Києві провели II Всеукраїнський військовий з’їзд, який засудив політику Тимчасового уряду щодо України, запропонував УЦР більше не звертатися до нього й «негайно приступити до твердої організації краю... тобто до фактичного переведення в життя підвалин автономного ладу».

23 червня 1917 р. в останній день Всеукраїнського військового з’їзду В. Винниченко, за дорученням УЦР, оголосив «Універсал Української Центральної Ради до українського народу в Україні й поза нею сущого». У ньому проголошувався намір самостійно розбудовувати автономію України.

Універсал — розпорядчий акт адміністративно-політичного характеру. Кваліфікується також як урочиста грамота, декларація, маніфест. Універсалами також називалися маніфести Української Центральної Ради, що виконували функції основних тимчасових документів конституційного характеру.

Документи розповідають

Із I Універсалу Української Центральної Ради

...Хай буде Україна вільною. Не обділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своє життя. Хай порядок і лад в Україні дають обрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Усі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори...

...Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ними ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад в нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання... І тепер, народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад... І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.

І Універсал УЦР

В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміж з іншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступить до підготовки нового правильного життя.

1. Як у документі проголошувалася автономія України? 2. Яким мав стати вищий законодавчий орган в Україні? 3. Яким було ставлення до національних меншин, що проживали на території України?

В Україні I Універсал УЦР сприйняли загалом схвально. Однак виконкоми Рад робітничих і солдатських депутатів ухвалили резолюцію, у якій засуджувалося проголошення автономії України до загальноросійських Установчих зборів, підкреслили, що це є безвідповідальним кроком УЦР, який негативно вплине на розвиток революції.

У Петрограді переважало несприйняття цього кроку. Голова Тимчасового уряду Г. Львов закликав українців: «Не йдіть необачним шляхом розпорошення сил визволеної Росії, не відривайтеся від загальної батьківщини, не розколюйте війська, не завдавайте нетерплячим бажанням зараз же змінити форми державного устрою України смертельного удару всій державі і самим собі!». Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів також виступала проти проголошення автономії України УЦР й закликала її очікувати Установчих зборів.

Отримавши підтримку народу, УЦР продовжила кроки з реального наповнення змісту проголошеного Універсалу. 28 червня 1917 р. було сформовано перший уряд автономної України під назвою Генеральний Секретаріат. Його очолив В. Винниченко. До складу уряду входили генеральний писар П. Христюк і сім генеральних секретарів: X. Барановський (фінанси), С. Єфремов (міжнаціональні справи), М. Стасюк (продовольчі справи), Б. Мартос (земельні справи), С. Петлюра (військові справи), В. Садовський (судові справи), І. Стешенко (народна освіта). За партійною приналежністю у складі першого уряду Центральної Ради переважали соціал-демократи, за професійною підготовкою до його складу увійшли кооператори, письменники, учені, журналісти, партійні діячі. Жодного професійного адміністратора в ньому не було.

Володимир Винниченко

• Якою була реакція суспільства, влади Росії на І Універсал?

2. II Універсал Української Центральної Ради та його наслідки

Улітку 1917 р. російська армія здійснила провальний наступ на Південно-Західному фронті. Вона втратила близько 150 тис. осіб і покинула Галичину. Це спричинило поглиблення політичної кризи в країні. Тимчасовий уряд, шукаючи підтримки, спробував урегулювати відносини з Українською Центральною Радою. 11-12 липня в Києві відбулися переговори делегації Тимчасового уряду в складі М. Терещенка, О. Керенського та І. Церетелі з керівництвом УЦР із приводу ситуації, що склалася після проголошення I Універсалу. Делегація заявила, що Тимчасовий уряд не буде заперечувати автономії України, однак просить утриматися від публічного оголошення цього й залишити ухвалення такого рішення Всеросійським Установчим зборам.

Досягнутий компроміс був викладений у двох документах різної форми, але майже однакового змісту — постанові Тимчасового уряду «Про національно-політичне становище України» та II Універсалі Української Центральної Ради. За ним Тимчасовий уряд, не очікуючи Установчих зборів, визнавав УЦР крайовим органом влади за умови її поповнення представниками національних меншин, а Центральна Рада зобов’язувалася самочинно не проголошувати автономії України. Разом із представниками національних меншин УЦР мала підготувати закон про автономію України, який буде затверджений Установчими зборами. Російські представники погодилися, що Центральна Рада виділить зі свого складу Генеральний Секретаріат, який буде затверджений Тимчасовим урядом як вищий орган виконавчої влади в Україні.

16 липня 1917 р. після отримання Українською Центральною Радою постанови Тимчасового уряду про затвердження Генерального Секретаріату, згідно з попередньою домовленістю, було ухвалено й оголошено II Універсал. На основі цих документів Україна набула статусу окремого територіально-адміністративного утворення з власним представництвом. Для розв’язання питань, що виникали між сесіями, УЦР утворила Малу Раду, що складалася із 40 представників від українських та 18 — від неукраїнських організацій. Головою її президії став М. Грушевський.

Досягнутий компроміс не міг повністю влаштовувати жодну зі сторін. З обох боків на адресу учасників переговорів лунали звинувачення у зраді національних інтересів. У ніч із 17 на 18 липня 1917 р. в Києві підняли повстання прибічники самостійності України. У червні на військовому розподільчому пункті міста близько 5 тис. солдатів-українців проголосили себе «Другим українським полком імені П. Полуботка». Його керівники разом із членами УЦР, не задоволеними діяльністю керівництва, планували збройним шляхом захопити владу в Києві й примусити Українську Центральну Раду проголосити незалежність України. На ранок 18 липня полуботківці роззброїли кілька частин київського гарнізону, захопили штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, банк, скарбницю та інтендантські склади. УЦР та українські політичні партії засудили дії полуботківців і відмежувалися від них. Генеральний Секретаріат разом із військами Київського військового округу придушив виступ полуботківців.

28 липня 1917 р. УЦР на виконання домовленостей, оформлених у II Універсалі, затвердила «Статут вищого управління України». Відповідно до нього, повноваження Генерального Секретаріату поширювалися на Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, частину Чернігівської, Харківську, Херсонську, частину Таврійської та Катеринославську губернії. Генеральний Секретаріат формувався УЦР, відповідав перед нею, але затверджувався Тимчасовим урядом. Усі урядові установи в Україні підлягали владі Генерального Секретаріату. Він зобов’язувався представляти на затвердження Тимчасового уряду всі законопроекти та обрахунки витрат на потреби України, ухвалені УЦР.

Офіційний Петроград не погодився з цим документом. Через деякий час Тимчасовий уряд, відхиливши «Статут», затвердив «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату Тимчасового правительства в Україні», згідно з якою повноваження Генерального Секретаріату поширювалися лише на Київську, Волинську, Подільську, Полтавську й частину Чернігівської губерній. Генеральний Секретаріат ставав органом Тимчасового уряду, а не УЦР. Із його повноважень вилучалися військові, продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта, телеграф, право призначення на урядові посади в Україні. Усі ініціативи Генерального Секретаріату і кандидати на посади в його складі затверджувалися Тимчасовим урядом.

«Інструкція» викликала бурхливе обговорення в Раді. Було вирішено не приймати положення документа, а взяти їх до відома та чекати подальших подій.

3. Загальнонаціональна криза

Тимчасовий уряд Росії не зміг налагодити ефективне управління державою після повалення царизму. Поразки на фронті, розгул анархії та насильства, самочинне захоплення землі селянами, виступи робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, спроби захоплення влади більшовиками в Петрограді, катастрофічний спад виробництва, інфляція тощо — такими були характерні риси ситуації, що склалася в країні. Усе це свідчило про наближення загальнонаціональної кризи. Верховний головнокомандувач генерал Л. Корнілов запропонував для наведення порядку в країні встановити воєнний стан і запровадити смертну кару в тилу. Не дочекавшись підтримки уряду, той вирішив діяти самостійно. 7 вересня 1917 р. у своїй телеграмі Керенському Корнілов зажадав передачі йому всієї повноти влади. Війська повинні були встановити контроль над Петроградом. Командування Південно-Західного й Румунського фронтів, штаби Київського та Одеського військових округів взяли владу в Україні. Керенський оголосив Корнілова зрадником і закликав усі революційні сили захистити демократію.

Заколотники складають зброю

В Україні, як і в інших регіонах, Корніловський заколот провалився. 9 вересня Українська Центральна Рада звернулася до населення з відозвою, у якій закликалазгуртуватися для боротьби з контрреволюційним виступом, підкресливши, що єдина законна влада в Росії — Тимчасовий уряд, а в Україні — Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат. Для боротьби із заколотниками УЦР створила Комітет порятунку революції. Завдяки рішучим і швидким діям виступ військових придушили. Проти змовників виступила більшість особового складу частин Південно-Західного та Румунського фронтів. У Бердичеві солдати заарештували командувача Південно-Західного фронту генерала А. Денікіна й перешкодили йому відправити війська до Києва.

Придушення Корніловського заколоту сприяло зростанню впливу серед населення більшовиків, які найбільш активно протистояли заколоту. Вони сформували й озброїли, за дозволом Тимчасового уряду, загони Червоної гвардії. Розпочався процес більшовизації рад. В умовах поглиблення загальнонаціональної кризи більшовики взяли курс на збройне повстання та захоплення влади.

• Чому УЦР під час Корніловського заколоту підтримала Тимчасовий уряд Росії?

4. Продовження «українізації» армії. З’їзд народів Росії

Улітку — восени 1917 р. тривав процес «українізації» армії. Ініціатором процесу став Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка, створений М. Міхновським. Першим «українізованим» підрозділом Російської армії став полк ім. Б. Хмельницького. Прискоренню таких змін сприяв наказ командувача Південно-Західного фронту про українізацію 34-го армійського корпусу 7-ї російської армії. Підрозділ дістав назву Перший Український корпус і налічував 40 тис. бійців. Його командувачем став генерал-лейтенант П. Скоропадський — нащадок давнього гетьманського роду. Старшини корпусу мали окремі відзнаки — погони з жовтими смугами на блакитному тлі. На початок вересня 1917 р. було організовано 27 українізованих дивізій, а кількість українізованих вояків становила близько 1,5 млн із 4 млн солдатів-українців у складі російської армії.

У серпні-вересні активно розвивався рух «Вільних козаків». А 16-20 жовтня 1917 р. його учасники зібралися на I Всеукраїнському з’їзді в Чигирині. Отаманом «вільних козаків» було обрано командира Першого Українського корпусу генерала П. Скоропадського.

Бійці Українського корпусу П. Скоропадського

Однак лідери УЦР, які перебували в полоні соціалістичних ідей, що армія — це апарат насилля над народом, прохолодно ставилися до створення власного війська й не підтримали вільнокозачий рух.

Однією з помітних подій тогочасного суспільно-політичного життя України став З’їзд представників національностей та областей колишньої Російської імперії (З’їзд народів), що відбувся 21-28 вересня 1917 р. в Києві в приміщенні Педагогічного музею. У з’їзді взяли участь 89 делегатів від народів, що виступали за реорганізацію Росії на федеративних засадах: українців, латвійців, литовців, естонців, поляків, білорусів, євреїв, татар, грузинів, молдаван, бурятів, донських козаків, союзу козацьких військ. Ініціатором проведення З’їзду народів була Українська Центральна Рада. Він мав би проголосити федеративний устрій Росії, обговорити основні засади побудови нової держави.

На останньому засіданні З’їзду народів делегати ухвалили ряд постанов, зокрема «Про федеративний устрій Російської держави», «Про національно-персональну автономію», «Про загальнодержавну і крайову мови». Важливим було те, що у своїх рішеннях з’їзд підтримав сформульоване в I Універсалі УЦР положення, що народи мають право крайовими Установчими зборами проголошувати свої автономії, не очікуючи всеросійських Установчих зборів.

• З якою метою у Києві було проведено З’їзд народів Росії?

5. Загострення відносин Української Центральної Ради та Тимчасового уряду

Після придушення заколоту генерала Л. Корнілова Тимчасовий уряд не зміг стабілізувати ситуацію. У країні набирала обертів загальнонаціональна криза. Намагаючись знайти вихід із неї, Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою, призначив на листопад 1917 р. вибори до Установчих зборів і скликав у Петрограді Демократичну нараду з функціями органу, який мав контролювати діяльність уряду до відкриття Установчих зборів.

Українська делегація на Демократичній нараді виступила з власною програмою, схваленою УЦР. Вона, зокрема, передбачала:

• Передачу всієї повноти влади в Україні до Української Центральної Ради та її Генерального Секретаріату, сформованого відповідно до «Статуту вищого управління України».

• Визнання за всіма народами колишньої Російської імперії права на нічим не обмежене самовизначення.

• Скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються, власних національно-крайових Установчих зборів.

• Скликання всеросійських Установчих зборів у призначений час без будь-яких зволікань.

Однак Тимчасовий уряд традиційно відкладав розв’язання питання національно-територіальної автономії та інших питань до Установчих зборів. Розуміючи, що подальша невизначеність лише погіршить ситуацію, 7 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат одностороннім актом заявив про вступ в управління Україною. Дещо пізніше на засіданні Малої Ради затвердили декларацію Генерального Секретаріату, де визначили характер української державності — «об’єднання всієї української землі і всього українського народу в одній автономній одиниці» — та оголосили про підготовку до скликання всенародних Українських Установчих зборів. З огляду на колапс в економіці, Генеральний Секретаріат звернувся до Тимчасового уряду передати йому реальне управління краєм.

У відповідь на це Тимчасовий уряд вирішив терміново викликати до Петрограда членів Генерального Секретаріату для пояснень із приводу рішення УЦР скликати Українські Установчі збори. Однак Винниченко прибув до міста в той час, коли більшовики здійснили збройне повстання, повалили Тимчасовий уряд, й останній зник із політичної арени.

• Чим було зумовлене останнє загострення відносин між УЦР і Тимчасовим урядом Росії?

Висновки

• I Універсал Української Центральної Ради став важливим актом, що утверджував право українського народу на власну державність. Однак ускладнення соціально-економічної та політичної ситуації в Україні примусило УЦР погодитися на компроміс із Тимчасовим урядом, який був оформлений як ІІ Універсал.

• Погіршення ситуації призвело до загальнонаціональної кризи. Прибічники наведення порядку в країні за допомогою сили спробували здійснити Корніловський заколот, який провалився. Після його придушення виникла нова загроза — прагнення більшовиків захопити владу через збройне повстання.

Запитання і завдання

1. Коли було оприлюднено I Універсал УЦР? Охарактеризуйте його зміст.

2. Хто очолив Генеральний Секретаріат у червні 1917 р.?

3. Назвіть основні положення компромісу між УЦР та Тимчасовим урядом, закріплені в II Універсалі.

4. Якими були наслідки прийняття II Універсалу?

5. Проведіть дискусію за проблемою: «Чи був необхідним компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом?»

6. Як вплинув на ситуацію в Україні Корніловський заколот?

7. Якими були здобутки в процесі «українізації» армії влітку — восени 1917 р.?

8. Підготуйте презентацію на тему: «Відносини УЦР з Тимчасовим урядом Росії».