Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 39. Україна на завершальному етапі війни. Радість і смуток перемоги

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати роль України на завершальному етапі Другої світової війни;

- визначати зміст боротьби ОУН і УПА у 1944-1945 рр.;

- вказувати на наслідки Другої світової війни для України.

Пригадайте:

1. Коли завершилось вигнання нацистських загарбників з України?

2. Які течії руху Опору існували в Україні?

1. Участь Українських фронтів у визволенні від нацизму країн Європи

Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи.

1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти взяли участь у звільненні від нацистського ярма народів Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини.

Так, наприкінці жовтня 1944 р. війська 2 і 3-го Українських фронтів розпочали Будапештську операцію з метою виведення з війни Угорщини. Операція тривала до лютого 1945 р. і супроводжувалася великими втратами. Навесні 1945 р. Другий Український фронт брав участь у визволенні Чехословаччини й Австрії.

Символ пам’яті про загиблих на війні

У вересні 1944 р. армії 3-го Українського фронту взяли участь у визволенні Болгарії. Наприкінці вересня 1944 р. його підрозділи вийшли на болгарсько-югославський кордон. 20 жовтня було звільнено Белград. Після того війська 3-го Українського фронту були залучені до Будапештської операції, провадили тяжкі бої в районі озера Балатон, а потім розгорнули наступ на віденському напрямку і 13 квітня 1945 р. увійшли в австрійську столицю.

Очолював групу солдатів, яким поставили завдання підняти Прапор Перемоги у Берліні над рейхстагом, лейтенант Олексій Прокопович Берест. П'ятеро бійців, серед яких були лейтенант Єгоров і сержант Кантарія, що стали всесвітньо відомими за цей вчинок, отримали звання Героя Радянського Союзу. Однак серед нагороджених лейтенанта Береста не було. У 1953 р. його безвинно засудили; відбував покарання у пермських таборах. У 1970 р. Олексій Берест загинув, рятуючи дитину з-під коліс потяга. Лише у 2004 р. йому посмертно надали звання Героя України.

Прапор Перемоги над рейхстагом

Тим часом війська 1-го Українського фронту визволяли від гітлерівських загарбників польські землі (Вісло-Одерська, Силезька операції), а в квітні-травні 1945 р. разом з 1-м і 2-м Білоруськими фронтами штурмували Берлін, провели Празьку операцію, в ході якої був завершений розгром нацистської Німеччини. 8 травня 1945 р. ІІІ рейх капітулював, а 9 травня у СРСР оголосили Днем Перемоги. 8-9 травня відзначаються в Україні як День пам’яті та примирення і День Перемоги над нацизмом.

Коли війна у Європі вже закінчилася, частина військ 2-го Українського фронту була перекинута на Далекий Схід і взяла участь у розгромі Квантунської армії мілітаристської Японії. 2 вересня 1945 р. молодий генерал-майор К. Дерев’янко від імені СРСР підписав на борту лінкора «Міссурі» документ про капітуляцію Японії. Друга світова війна завершилася.

• У визволенні яких країн і народів взяли участь українці в складі Червоної армії?

2. Повернення радянської влади

На визволених від нацистів територіях почали відновлювати свою діяльність органи радянської влади. Звичайно, українське населення, що страждало під ярмом нацистського «нового порядку», з радістю зустрічало радянську армію.

Люди сподівалися передусім на реформування колгоспного ладу та демократизацію суспільства. Але ці очікування були марними.

На території України оперативно відновлювався жорсткий громадський порядок, ліквідовувалося безробіття, створювались мінімальні умови для виживання місцевого населення. У повному обсязі відновили свою діяльність і карально-репресивні органи. З визволенням республіки гостро постала проблема відбудови народного господарства. Адже чи не найбільших руйнувань у війні зазнала саме Україна.

Створивши на сході Радянського Союзу металургійну та машинобудівну базу, головним чином за рахунок евакуйованих з України підприємств, Кремль не поспішав проводити реевакуацію промислового потенціалу республіки, а з часом визнав її недоцільною. Незважаючи на те, що збитки, завдані Україні німецькою окупацією, становили понад 40% загальних втрат СРСР, республіці були виділені кошти, які покривали ці збитки лише на 6,2%.

Ситуація в зруйнованому господарстві України ускладнювалася тим, що не вистачало робочої сили, насамперед кваліфікованих спеціалістів. Основним трудовим ресурсом стали жінки й підлітки. Завдяки їхній виснажливій праці до середини 1944 р. в Україні відновили свою роботу 2 376 підприємств, було відбудовано частину шахт і до кінця року видобуто понад 17 млн тонн вугілля.

Після звільнення Києва, 1943 р.

Але навіть у цих складних умовах люди не не втрачали оптимізму й докладали всіх зусиль для переможного завершення війни.

У зв’язку із переходом бойових дій за кордон радянська влада 1944 р. ухвалила рішення про повернення своїх громадян. Керував цим процесом апарат Уповноваженого Раднаркому СРСР у справах репатрійованих на чолі з генералом П. Голиковим. З серпня по грудень 1945 р. через репатріаційну мережу пройшло 1 млн 334 тис. осіб, і з них 1 млн 129 тис. — цивільного населення. Всього до 1950 р. в Україну повернулося 1 млн 850 тис. колишніх «остарбайтерів». Близько 200 тис. чоловіків і жінок залишились на Заході.

Нелегко було колишнім військовополоненим. Розпорядженням Сталіна у розташуванні 1-го та 4-го Українських і 1-го та 2-го Білоруських фронтів створили 100 «фільтраційних таборів» для перевірки цих осіб на благонадійність. Перше запитання було: «Чому не застрелився, щоб не потрапити в полон?». Через такі «фільтри» пропустили 1 млн 834 тис. полонених, серед них не менш як третина — українців. Ті, хто не пройшли перевірки, у примусовому порядку відправлялися у табори ГУЛАГу, де працювали на важких фізичних роботах. Таких налічувалося майже 300 тис. осіб.

Повернення на батьківщину

Репатріація — повернення на Батьківщину військовополонених, переміщених осіб, біженців, емігрантів.

3. Рух Опору на завершальному етапі війни

На завершальному етапі визволення України основною метою діяльності радянських партизанських з’єднань було сприяння радянській армії у вигнанні нацистів з України, а також роз’яснювально-агітаційна робота.

Партизанські загони взяли активну участь у звільненні 47 міст, серед них Рівне, Луцьк, Умань тощо. Тривали рейди партизанів по глибоких тилах ворога, наприклад Львівсько-Варшавський рейд 1-ої Української партизанської дивізії з’єднання Ковпака під командуванням П. Вершигори. У міру зменшення зони окупації Український штаб партизанського руху розформовував частину партизанських загонів і приєднував їх, як правило, до підрозділів НКВС, що вели активну боротьбу проти УПА.

Антинацистська боротьба на території України справила чималий вплив на активізацію опору в західноєвропейських країнах. До нього включалися українці, які тікали з концтаборів. Вони ставали активними учасниками руху Опору: у Польщі, Югославії, Греції, Франції, Італії.

На початок 1944 р. УПА налічувала 50 власне українських куренів і 15 куренів, до складу яких входили представники інших народів. У них числилося 80 тис. українців і 20 тис. представників інших національностей.

Тільки-но радянські війська ступили на Правобережжя, командування УПА ухвалило рішення про передислокацію основних своїх частин у райони, які найбільш придатні для боротьби (Карпати та Волинь), і розпуск небоєздатних формувань. Унаслідок вжитих заходів чисельність УПА скоротилась майже наполовину. З наближенням Червоної армії до районів, контрольованих УПА, вона практично припиняє воєнні дії проти німецьких військ.

У складі французького руху Опору існували три окремі українські формування: курінь ім. Богуна, курінь ім. Т. Шевченка та відділ поручника Круковського, що утворилися з відділів українців, які воювали в рядах німецької армії та перейшли на бік партизанів. Крім того, у складі французького руху Опору боролося чимало українців-військовополонених, що втекли з концентраційних таборів. Одним з таких бійців був колишній лейтенант Червоної армії Василь Порик, який створив і очолив партизанський загін. Загинув у бою і був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу, став визнаним національним героєм Франції.

У червні 1944 р. з ініціативи ОУН(Б) було засновано Українську головну визвольну раду (УГВР) — орган керівництва повстанським рухом. Вона складалася з 25 осіб, 10 з яких були членами ОУН(Б). Виконавчим органом УГВР був Генеральний Секретаріат, головою якого обрали Р. Шухевича. Президентом УГВР став Кирило Осьмак.

Кирило Осьмак

Незважаючи на нищівні поразки в ході наступальних операцій радянських військ на території України, нацисти не змінили свого негативного ставлення до її самостійності. У лютому 1944 р. був заарештований А. Мельник, а в травні стратили одного із керівників підпілля ОУН(М) Олега Кандибу (Ольжича). Проте у вересні 1944 р. після втрати території України німці звільнили з концтаборів лідерів ОУН С. Бандеру, Я. Стецька, А. Мельника та інших, сподіваючись, що їхня боротьба проти радянської влади в Україні дасть змогу полегшити становище нацистських військ на фронтах. Лідери ОУН категорично відмовилися йти на співробітництво з гітлерівською Німеччиною. Водночас УПА не заперечувала можливості поповнити свій збройний потенціал за рахунок німецької армії та їхніх союзників, зокрема угорців.

Після звільнення С. Бандери з концтабору 5 жовтня 1944 р. з ним зустрівся німецький генерал Бергер, який мав донести до українського провідника інформацію, що Німеччина змінює свою політику щодо УПА і пропонує співробітництво. Але Бандера відмовився від пропозиції. У звіті про зустріч Бергер зазначав: «Бандера — це незручний, упертий і фанатичний слов'янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На даному етапі надзвичайно цінний для нас, опісля небезпечний. Ненавидить як росіян, так і німців».

Починаючи з січня 1944 р., розгорілися бої УПА з радянською армією. Поштовхом до широкомасштабних акцій проти УПА стало смертельне поранення командувача 1-го Українського фронту генерала М. Ватутіна, який потрапив у засідку повстанців на схід від Рівного.

За період з лютого 1944 р. до 1 січня 1946 р. радянськими військами та військами НКВС (згідно зі звітом наркома НКВС УРСР Т. Строкача) проти УПА було проведено 39 773 операції, вбито 110 785 осіб, заарештовано 15 969 повстанців і 8370 членів ОУН; 50 058 учасників УПА з’явилися з повинною; виявлено 160 тисяч дезертирів і тих, що ховалися від призову до радянської армії.

Воїни УПА

Боротьба радянської влади з УПА

Період, дата

Зміст

І. Грудень 1944 — червень 1945 рр.

Три широкомасштабні антиповстанські операції із залученням великої кількості регулярних військ, військ НКВС, бійців партизанських загонів, каральних загонів (понад 200 тис. з важким озброєнням і авіацією). 40 тис. малих операцій.

ІІ. 1946 р.

«Велика блокада». Для проведення операції залучалось понад 60 тис. бійців армії та НКВС.

ІІІ. 1947—1950-ті рр.

Систематичні операції на знищення та витіснення за межі УРСР боївок УПА.

Крім бойових операцій, застосовувалися й інші методи боротьби з повстанцями:

• облави та арешти тих, хто підозрювавсь у співробітництві з повстанцями;

• арешт і депортація у східні райони СРСР підозрюваних у зв’язках з повстанцями, членів їхніх сімей та близьких;

• проведення масових мобілізацій до лав радянської армії, що підривало соціальну базу повстанського руху;

• агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення;

• дії переодягнених у повстанців спецзагонів НКВС, які влаштовували терор щодо місцевого населення;

• здійснення політики радянізації;

• проголошення амністій учасникам повстанського руху. Перша була проголошена у травні 1945 р. Нею скористалися 41 тис. повстанців, дезертирів і тих, хто ховався від призову до Червоної армії. Також амністували 17 тис. осіб, яких раніше було заарештовано. До 1949 р. проголосили іще чотири амністії, але вони вже не мали таких наслідків.

Антирадянська листівка УПА

У період 1944-1946 рр. УПА діяла досить великими з’єднаннями, створювала визволені райони, у яких намагалася налагодити систему влади, здійснювала пропагандистські рейди на території, не охоплені боротьбою, і в сусідні країни. Але після каральних акцій НКВС і Червоної армії УПА переходить до боротьби невеликими загонами, головна мета яких — перешкодити утвердженню радянської влади.

Документи розповідають

З доповідної записки військового прокурора військ МВС Українського округу Г. Кошарського секретарю ЦК КПУ М. Хрущову «Про факти брутального порушення радянської законності в діяльності т. зв. спецгруп МДБ»

МДБ УРСР та його управління у західних областях з метою виявлення ворожого, українсько-націоналістичного підпілля широко використовують так звані спецгрупи, що діють під виглядом бандитів «УПА»... Однак, як свідчать факти, грубо-провокаційна і нерозумна робота ряду спецгруп та допущені їх учасниками свавілля й насильство над місцевим населенням не тільки не полегшують боротьбу з бандитизмом, а, навпаки, ускладнюють її, підривають авторитет радянської законності й незаперечно завдають шкоди справі соціалістичного будівництва у західних областях України.

• Використовуючи поданий документ, з’ясуйте суть радянського режиму та методів його утвердження.

4. Місце України в Другій світовій війні. Героїзм українців

Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників. Тому Свято Перемоги у війні це також свято її народу. Це — День загальнонаціональної гордості, а разом з тим — загальнонаціональної скорботи. Гордість за великий історичний подвиг, скорбота за втраченими долями, за нездійсненними надіями.

Для українських земель, що входили до складу Польщі, та українців Друга світова війна почалася вже 1 вересня 1939 р. У складі польської армії, що чинила опір загарбникам, загинули близько 10 тис. українців.

Після нападу 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР Україна перетворилася на один із найважливіших театрів бойових дій між військами ІІІ рейху та його союзників і радянською армією. Саме відчайдушний опір Червоної армії на території України в 1941 р. призвів до фактичного зриву планів «блискавичної війни» Німеччини проти СРСР. Хоча терени України 22 липня 1942 р. були повністю окуповані ворогом, українці продовжували битись у лавах радянської армії, в партизанських загонах і підпіллі, працювали на військовому виробництві в тилу.

Розстріл партизанів

Україна повною мірою дізналася, що таке нацистський «новий порядок». Мільйони мешканців республіки стали його жертвами: хто загинув або був вивезений на примусові роботи, хто залишився в живих, але сповна переніс жахи окупації. Жертвами «нового порядку» стали близько 4 млн мирних громадян України.

Боротьба за визволення України мала загальнонародний характер. Український народ боровся за існування себе як етносу, за збереження України як своєї Батьківщини.

У лавах радянських збройних сил воювали понад 7 млн українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці становили в Червоній армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командувачів фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них — А. Єременко, С. Тимошенко, Р. Малиновський, М. Ватутін, І. Черняхівський, П. Рибалко, К. Москаленко, П. Жмаченко, С. Руденко, І. Кириченко та ін.

Ратний подвиг багатьох українців на всіх фронтах радянсько-німецької війни відзначений найвищими нагородами. Серед них — 2072 удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 32 українці — двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм.

Чималий внесок у перемогу над ворогом зробили бійці УПА (через лави котрої пройшло близько 500 тис. осіб). Вони боролись за незалежність своєї Батьківщини і не хотіли миритися з пануванням на її території тоталітарних режимів.

Також кількасот тисяч українців воювали в арміях антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини та ін.). Деякі українці стали національними героями держав, за свободу яких їм довелося боротися.

Перемогу над гітлерівською Німеччиною українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, у копальнях, колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо.

5. Ціна перемоги

Ціна перемоги виявилась занадто високою. Чому вона була саме такою? З одного боку, це був наслідок жорстокої окупаційної політики, безжального знищення мирного населення. З іншого, був наслідок панування сталінської системи, яка не цінувала людського життя. Перемога будь-якою ціною. Завалити ворога трупами своїх солдатів. Як писав у своєму щоденнику О. Довженко: «В урочистій грізній промові Жукова не було ні паузи, ні траурного маршу, ні мовчання... наче ці 30, якщо не 40 мільйонів жертв і героїв, не жили... Перед великою їхньою пам’яттю, перед кров’ю і муками не встала площа на коліна, не задумалась, не вздохнула, не зняла шапок (літо 1945 р.)».

Документи розповідають

1) Офіційні радянські дані про втрати в Україні за роки війни, підготовлені у 1945 р.

На території УРСР німецько-фашистські загарбники:

а) знищили і замучили 4 496 547 радянських громадян, у тому числі 3 178 084 мирних жителів — чоловіків, жінок, дітей, і 1 318 463 військовополонених, 2 023 112 радянських громадян вивезли в німецьке рабство;

б) зруйнували і спалили 714 міст і робітничих містечок, більше 28 тис. сіл (459 сіл було знищено разом з їх мешканцями), спалили і зруйнували більше 2 млн будівель, більше 540 тис. надвірних будівель, залишили без житла понад 10 млн осіб.

...зруйнували 16 150 промислових підприємств, на яких було зайнято близько 2,3 млн робітників; знищили чи вивезли 127,8 тис. електромоторів, 81,6 тис. металоріжучих верстатів, зруйнували 29,8 тис. км залізничних колій, у тому числі 28,7 тис. км колій магістральних залізниць, 1916 будівель залізничних станцій, 14 тис. поштово-телеграфних закладів, знищили 18 тис. лікувальних закладів, 32 930 шкіл, технікумів, вищих навчальних закладів та науково-дослідних інститутів, 19,2 тис. бібліотек.

...завдали майнових збитків громадянам і народному господарству УРСР на суму 285 млрд крб у державних цінах 1941 р.

• Чим були зумовлені такі значні матеріальні й людські втрати?

6. Культура в роки війни

Війна стала великим випробуванням для української науки й культури. Вона руйнувала історичне надбання українського народу, завдавала великої шкоди історичним пам’яткам, освіті, науці, мистецтву тощо.

Обставини воєнного часу змусили евакуювати школи України в східні райони СРСР, де в місцях компактного проживання українців відкривалися навчальні заклади з українською мовою навчання. Близько 5,5 тис. українських педагогів працювали в Саратовській, Куйбишевській, Сталінградській, Новосибірській, Пермській, Свердловській, Омській областях РРФСР та Середній Азії. Тут функціонували близько ста загальноосвітніх шкіл з українською мовою навчання.

З початком війни припинили свою діяльність 173 ВНЗ, 700 технікумів, з яких лише 72 були евакуйовані у глибинні райони СРСР. Частково відновити їх роботу вдалося тільки 1942 р.: у Казахстані почав діяти об’єднаний український університет у складі Київського та Харківського університетів, Одеський університет у Туркменії. Наукові установи України також було перебазовано в східні райони СРСР. Більшість підрозділів Академії наук УРСР та її Президія перебували в Уфі (з 1943 р. — у Москві). Поєднуючи свої зусилля з вченими і науковцями інших республік, представники української науки брали активну участь у розробці нових видів озброєння.

На оборонні програми працювали 8 лабораторій фізико-технічного інституту АН УРСР. Вони розробляли військові прилади для авіації, радіолокації та пеленгації. Інститут чорної металургії випробував бойові якості артилерійських систем. Інститут будівельної механіки виконував завдання командування ВПС. Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з відомим вченим Є. Патоном застосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом при складанні корпусів танків, що поліпшило якість машин та швидкість їх виробництва. Завдяки цьому радянська танкова промисловість випустила танків удвічі більше, ніж Німеччина (102 тис. проти 48 тис.).

Академік О. Богомолець разом з колегами Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран. Інститут біохімії АН УРСР (академік О. Палладін) створив препарат для згортання крові. Група наукових працівників клінічної медицини під керівництвом академіка М. Стражеска, досліджуючи інфекцію і сепсис ран, удосконалили систему лікування, завдяки якій вдалось урятувати сотні тисяч бійців. Хірург-офтальмолог академік В. Філатов очолив у Ташкенті Український інститут хвороб ока, успішно здійснював операції на рогівці ока і тим самим урятував зір багатьом пораненим бійцям.

Великий внесок зробили і вчені-суспільствознавці, головним завданням яких було зміцнення морального духу народу та армії.

Після вигнання нацистів відновлювали свою роботу школи, вищі навчальні заклади, підрозділи АН УРСР. Мільйони дітей, а також дорослого населення сіли за парти, велика кількість молоді заповнила студентські аудиторії вишів. У 1945 р. в Україні стали до ладу 30,5 тис. шкіл, 154 вищі навчальні заклади, сотні технікумів. Відновлюються науково-дослідні інститути системи Академії наук України, утворюється ряд нових, зокрема в галузі кібернетики. Інститут мови та літератури в 1945 р. видає «Нариси історії української літератури».

Вагомий внесок у розгром нацистських загарбників належить українській літературі та мистецтву. На фронт добровільно відправилися А. Головко, І. Ле, С. Скляренко, Я. Качура, Л. Первомайський, П. Усенко та інші. Загалом 109 з 200 членів Спілки письменників України були на фронтах. Загинув кожен четвертий. За роки війни українські майстри пера написали понад 120 книжок, збірок, брошур. В основному вони працювали військовими кореспондентами, редакторами 50 фронтових видань (газет, фронтових листків).

Андрій Головко

31 липня 1941 р. вийшов перший номер газети «За Радянську Україну!», призначеної для партизанів. До редколегії видання входили М. Бажан та О. Корнійчук.

Військовим кореспондентом газети «Красная Армия», потім — «Известия» працював О. Довженко, що добровільно прибув на Південно-Західний фронт. За воєнні заслуги він нагороджений орденом Червоного Прапора.

У роки війни публіцистика стала головною зброєю майстрів слова. О. Довженко опублікував у цей час глибоко реалістичні твори «Перед боєм» і «Мати» (1943 р.). У трагічні дні гітлерівської навали були створені незабутні кінострічки О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945). Улітку 1943 р. була завершена одна з головних робіт великого митця — «Україна в огні», яка збурила гостру критику сталінського керівництва.

В. Касіян, із серії «Гнів Шевченка — зброя перемоги», 1942 р.

Героїко-патріотичні теми знайшли своє віддзеркалення у творах М. Бажана «Клятва», «Данило Галицький», П. Тичини «Йдемо на бій», «Перемагать і жить!», М. Рильського «Слово про рідну матір», А. Малишка «Україно моя», В. Сосюри, О. Корнійчука.

З початку війни тема захисту вітчизни стала основою творчості українських художників. Вони працювали над створенням плакатів, листівок, карикатур.

Понад 100 фронтових концертних бригад, складених із відомих акторів і акторок українського театру, — З. Гайдай, І. Паторжинського, П. Вірського, Ю. Тимошенка, Ю. Березіна та інших, — було відряджено на фронт.

У ці роки патріотичні твори написали композитори Ю. Мейтус, К. Данькевич, художники М. Дерегус, О. Шовкуненко, М. Глущенко.

Чималу роль у мобілізації населення і піднятті його бойового духу у боротьбі з нацизмом відігравало радіо. Воно ставало джерелом достовірної інформації на фронтах для громадян, що мешкали на окупованих територіях. У листопаді 1941 р. почали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка в Саратові та «Радянська Україна» в Москві. У 1942 р. почала діяти радіостанція «Партизанка». З 1943 р. у прифронтовій смузі стала працювати пересувна радіостанція «Дніпро».

Не припинила своє існування преса. У тилу видавалися українські республіканські газети «Комуніст» (з 1943 р. «Радянська Україна») та «Советская Украина» (з 1944 р. — «Правда України»), «Література і мистецтво», а також журнали «Україна», «Українська література» та інші.

У роки війни важливим ідеологічним засобом стало кіно. Документальна хроніка яскраво доповнювала інформацію газет та радіо. У роки війни не припинялось і створення художніх фільмів. Евакуйовані Київська та Одеська кіностудії випустили на екрани такі картини: «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в степах України» та інші. У 1943 р. режисер Марк Донськой зняв фільм «Райдуга» за однойменною повістю Ванди Василевської. Цей фільм став найкращим досягненням українського художнього кіно повоєнного часу. Картина одержала «Оскара» — премію Академії кіномистецтва США, а в 1946 р. була удостоєна Державної премії СРСР.

Українська культура в роки Другої світової війни виховувала почуття любові до України та ненависті до загарбників, розкривала історичне значення боротьби з нацизмом.

Трагедією для України стало розграбування нацистами її культурних цінностей. Спеціальна інструкція, яка надійшла з Берліна до окупованих областей, повідомляла: «Як тільки війська займуть яке-небудь велике місто, негайно туди виїздять начальники спецкоманд з різними спеціалістами. Вони оглядають музеї, картинні галереї, виставки, культурні й художні установи, з’ясовують, у якому вони перебувають стані, і конфіскують усе, що становить цінність». Окупанти зруйнували 151 музей, 9 тис. клубних приміщень, 660 кінотеатрів, 110 корпусів вишів, понад 8 тис. шкіл, 62 театральні приміщення, вивезли до Німеччини 330 тис. найцінніших музейних експонатів та понад 50 млн книг. Зруйновано і пошкоджено велику кількість пам’ятників архітектури.

Зауважимо, що в 1941 р. нацисти ще поблажливо ставилися до намагань українців у культурно-освітній галузі. Видавалося 115 газет українською мовою, відкривалися ВНЗ (Харків, Київ), технікуми, гімназії, театри, музеї, діяли громадські організації — Товариство «Просвіта», Червоний Хрест та інші. А на початку 1942 р. ситуація суттєво змінилася. Освіта українців обмежувалася лише початковою школою, припиняли діяльність деякі громадські організації, культурно-освітні заклади. Були заарештовані та розстріляні представники національно-патріотичних сил, які гуртувалися навколо редакцій газет, очолювали культурно-освітні заклади. Так, загинули син українського поета, уродженця Сумщини Олександра Олеся Олег Ольжич, поетеса Олена Теліга, Іван Ірлявський, Іван Рогач, професор В. Багазій та багато інших.

Висновки

• У 1944 р. Україну було повністю визволено від нацистської окупації. Проте для українців війна не закінчилася. Воїни-українці, що воювали в складі радянської армії, продовжили боротьбу за звільнення країн Європи від німецької окупації. Тим часом у західних областях України розгорталось збройне протистояння між прихильниками радянської України й апологетами її незалежності. У нерівну боротьбу зі сталінським режимом вступила УПА. Таким чином, для України 9 травня 1945 р. мир не настав.

• Друга світова війна дорого коштувала Україні: великі людські жертви й матеріальні втрати. Це була висока ціна перемоги над нацистською Німеччиною.

• Ані тяжкі роки війни, ані величезні втрати, ані нацистський «новий порядок» не припинили культурний розвиток України.

Запитання і завдання

1. У визволенні яких країн брали участь українці в складі радянської армії? 2. Який внесок зробили воїни-українці у звільнення народів Європи від нацистських загарбників? 3. Який день вважається Днем Перемоги над нацистською Німеччиною? 4. Які людські і матеріальні втрати України у війні? 5. Що таке репатріація? 6. Коли було створено Українську головну визвольну раду? Хто її очолив? 7. Як можна оцінити боротьбу ОУН і УПА проти радянської окупації? 8. Якими були наслідки нацистської окупації для української культури? 9. Обговоріть у групах. Чому сталінський режим у роки війни був змушений послабити ідеологічний тиск на суспільство? Як це проявлялося?

Практичне заняття

«Дослідження документів та матеріалів усної історії про Другу світову війну»

Узагальнення за розділом VI «Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)»

Тестові завдання для підготовки до тематичного оцінювання за розділом VI «Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)»

Тексти практичних робіт, уроків узагальнення знань, тестових завдань розміщено за посиланням: bohdan-digital.com/edu10/

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст