Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 37. Рух Опору та його течії в Україні

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати процес розгортання руху Опору в Україні;

- визначати складові та течії цього руху.

Пригадайте:

1. На які окупаційні зони були розділені українські землі?

2. Яку політику здійснювали нацисти на окупованих територіях?

1. Розгортання радянського підпільного і партизанського руху

Унаслідок поразок Червона армія перші місяці війни була змушена швидко відступати. Постала необхідність організації боротьби у тилу ворога.

Радянсько-партійне керівництво поклало організацію цієї форми боротьби на партійні і комсомольські комітети. Із відданих радянській владі людей у населених пунктах створювалися підпільні групи. Для розвідувальної та підривної роботи в німецькому тилу залишалось чимало співробітників НКВС. Восени 1941 р. в Україні формувалися підпільні обкоми, райкоми, первинні організації та групи ВКП(б). У лісах з’явилися партизанські загони.

Однак з 3,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп чисельністю близько 30 тисяч, залишених на окупованій території, влітку 1942 р. діяли лише 22, інші розпалися або були розгромлені. Проти недосвідчених підпільників і партизанів діяли нацистські каральні органи, що мали досвід боротьби з рухами Опору в країнах Європи. Проте радянський партизанський та підпільний рух проти нацистської окупації не вщухав.

Партизанський загін, 1940-ві рр.

Причини розгортання радянської течії руху Опору: окупація батьківщини загарбниками; жорстокість окупаційного режиму; цілеспрямована діяльність радянського керівництва із організації руху Опору на окупованих територіях.

Форми боротьби були як пасивними (різноманітна допомога партизанам, відмова співпрацювати з окупаційними властями, саботаж заходів окупаційних властей, випуск бракованої продукції, зрив поставок продовольства для окупаційної армії, ухиляння від робіт і відправки до Німеччини тощо), так і активними (партизанський рух, диверсійна та пропагандистська діяльність підпілля).

В Україні найбільш сприятливими для таборів партизанів були умови в північних районах. Їхні з’єднання діяли в основному в Чернігівській, Сумській, частково Харківській, Київській і Житомирській областях.

Партизани — учасники нерегулярних військових формувань, які ведуть збройну боротьбу проти окупантів, пануючого режиму.

Радянський партизанський рух — антинацистський рух Опору збройних формувань на окупованій території з метою здійснення диверсійно-розвідувальних операцій, сприяння діям радянської армії, засвідчення населенню окупованих територій неминучості повернення радянської влади.

У травні 1942 р. створено Український штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. Штаб мав координувати дії партизанських загонів з Червоною армією, забезпечувати партизанів зброєю і продовольством тощо.

Відомими командирами радянських партизанів стали С. Ковпак, О. Федоров, М. Наумов, О. Сабуров.

На території України, окупованої гітлерівськими військами, 80 % населення становили українці. У п'яти найбільших партизанських з'єднаннях, що діяли в Україні, тільки 46 % бійців були українцями, у з'єднанні Ковпака — тільки 30 %. Із всього складу радянських партизанів росіяни становили 52,9 %, білоруси — 33,9 %, українці — 5,9 %, інші національності — 7,3 %. УПА майже на 90 % складалася з українців.

З кінця 1942 р. радянський партизанський рух вступає у новий етап розвитку. Він стає усе більш численним та організованим. Дії партизанів починають координуватися з діями Червоної армії. Новою формою боротьби стає рейд по запіллю ворога. 26 жовтня 1942 р. з’єднання С. Ковпака і О. Сабурова рушили із Сумщини на захід. Подолавши Дніпро, рухаючись по північних районах Київщини та Житомирщини, партизани нищили комунікації та гарнізони ворога. Цей рейд виявився повною несподіванкою і змусив нацистів збільшити свої сили в тилу. Під час «Степового» рейду (перші місяці 1943 р.) партизани під командуванням М. Наумова пройшли з боями 2396 км до Одеської області і під тиском ворога відступили до Білорусі. Найблискучішим партизанським рейдом вважається Карпатський рейд партизанського з’єднання С. Ковпака (червень-вересень 1943 р.).

Постать в історії

Сидір Ковпак (1887-1967) — один із найталановитіших командирів партизанського руху. Війну він зустрів уже немолодою людиною — у 1941-му йому виповнилося 54 роки. Він був учасником Першої світової та громадянської війн. Коли його рідне місто Путивль загарбав ворог, Ковпак організував партизанський загін, який згодом переріс у велике партизанське з'єднання. Він був хоробрим, розумним і хитрим, вміло розбирався в людях. Під його командуванням з'єднання здійснило ряд складних і небезпечних рейдів по тилах ворога. Пройшовши більше 10 тис. км, розгромили гарнізони окупанта у 39 містах, підірвали десятки ворожих ешелонів з бойовою технікою тощо. Будучи, по суті, цивільною людиною, Ковпак за роки війни став генерал-майором і був двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Сидір Ковпак, 1943 р.

Пріоритетною формою бойової діяльності партизанів у 1943 р. стала боротьба на комунікаціях вермахту. Так, улітку 1943 р. партизани здійснили широкомасштабні операції — «Рейкова війна» і «Концерт» — з метою паралізувати транспортну систему ворога.

Течії руху Опору в Україні (1941-1944 рр.)

Течії

Радянська

Націоналістична

Польська

Мета

Визволення від загарбників

Відновлення радянської влади

Відновлення соборної Української держави, боротьба проти нацистського і радянського тоталітарних режимів

Відновлення Польської держави, повернення західноукраїнських земель до складу Польщі

Організаційне оформлення

1941-1942 рр. — партизанські загони, з'єднання; радянське підпілля (3500 підпільних організацій і груп)

Похідні групи (1941 р.), «Поліська Січ» (1941 р.), УПА (листопад 1942 р.) та інші загони, підпілля ОУН

1941-1942 рр. — Армія Крайова, Армія Людова, батальйони хлопські

Чисельність

50-90 тис.

50-200 тис. (похідні групи - 5 тис.)

10-20 тис.

Найвідоміші командири

С. Ковпак, О. Сабуров, О. Федоров, М. Наумов

Командир «Поліської Січі» — Тарас Бульба-Боровець. Командувачі УПА: В. Івахів, Д. Клячківський (Клим Савур), Р Шухевич

Командувач Армії Крайової — Т. Бур-Комаровський

Основні райони дій

Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина

Волинь, Галичина, українське Полісся

Волинь, Полісся

Специфіка бойових дій

Діяльність партизанів, як правило, підпорядковувалась і узгоджувалась з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по військових об'єктах, розвідка, допомога у переправі через річки тощо

Переважно діяла як самооборона населення — витискування окупаційної адміністрації, захищала людей від сваволі властей; зривала спроби вивозу до Німеччини продовольства, робочої сили, проведення оборонних боїв з карателями по периметру і всередині контрольованої території

Переважно діяла як самооборона польського населення. Засвідчувала претензії Польщі на західноукраїнські землі

• Які складності існували у розгортанні радянського руху Опору?

2. Націоналістичний підпільний рух. Створення Української повстанської армії (УПА)

Крім радянського партизанського та підпільного руху, сформувавсь і націоналістичний.

Перше українське національне збройне формування, як вже згадувалося, з’явилося на Волині — «Поліська Січ», очолювана Тарасом Бульбою (Боровцем). Наприкінці 1943 р. Т. Боровець був заарештований гестапо і потрапив до концтабору. ОУН(Б) розпочала створення повстанської армії в 1942 р. Керівництво організації звернулося до своїх членів і прихильників піти в ліси для вчинення збройного опору. Серед тих, хто відгукнулися, були 5 тисяч поліцейських допоміжної поліції. Перші загони сформувалися на Волині та Поліссі, де особливо жорстоко поводилися окупанти. У жовтні 1942 р. відбулася Перша військова конференція ОУН. Днем створення Української повстанської армії (УПА) оголосили 14 жовтня 1942 р. Але реально УПА постала навесні 1943 р. Назва повстанської армії була запозичена у загонів Тараса Бульби (Боровця), які різними способами взяли під контроль бандерівці. Першим її командиром був В. Івахів, згодом — Д. Клячківський. З осені 1943 р. до керма стає Р. Шухевич.

Бійці УПА

За короткий час повстанська армія взяла під контроль частину території Волині й Полісся, згодом — Галичину та Черкащину. ОУН(Б) проголосила своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму. Одначе в реальних обставинах тих років першим противником УПА стало польське населення й польські збройні загони на Волині. Збройне протистояння між українцями та поляками вилилось у справжню трагедію двох народів.

Тарас Бульба-Боровець із своєю першою дружиною Анною Опоченською, 1941 р.

Постать в історії

Роман Шухевич (1907-1950). Зі студентських років долучився до національної боротьби. У 1925-1929 рр. член Української військової організації (УВО); став одним із провідних її діячів. У 1929 р. в числі перших стає членом ОУН. Працює на посту бойового референта в Крайовій екзекутиві ОУН. За свою діяльність потрапив до в'язниці. Згодом звільнений. Став одним з організаторів та керівником «Карпатської Січі» (1938-1939). У 1940-1941 рр. входить до складу Проводу ОУН. Бере участь у Другому Великому зборі ОУН (весна 1941). Після Збору стає крайовим провідником ОУН на українських землях Польського генерал-губернаторства. Розраховуючи на допомогу Німеччини у відродженні української державності, Р. Шухевич стає організатором і керівником Українського легіону (батальйони «Нахтігаль» і «Роланд»). Антиукраїнська політика Німеччини змушує Р. Шухевича перейти від співробітництва до боротьби з німецькою окупацією. В середині 1943 р. Третій надзвичайний Великий збір ОУН обирає Р. Шухевича на пост голови Бюро Проводу ОУН (в цей час він відомий під псевдонімом «Тур»). З осені стає Головним командиром УПА і вже відомий як генерал Тарас Чупринка. З 1944 р. під псевдонімом «Лозовий» очолює уряд (Генеральний секретар Української головної визвольної ради), Секретаріат військових справ, командує УПА, є Головою Проводу ОУН. На цих посадах він залишається до своєї смерті. У 1945 р. Провід ОУН видав декларацію, в якій узяв на себе зобов'язання, що не залишить території України та вестиме боротьбу. 5 березня 1950 р. у селі Білогорщі під Львовом Р. Шухевич загинув у бою з військами НКВС.

Роман Шухевич

У той же час УПА вела бої і проти нацистів. У липні-листопаді 1943 р. повстанці провели 120 боїв, знищивши, за неповними даними, 4,5 тисяч солдатів і офіцерів противника. Втрати упівців становили 1,6 тис. бійців. Найвідоміший бій відбувся біля Загорівського монастиря на Волині, де 44 повстанці 8-12 вересня 1943 р. відбивали атаки переважаючих сил ворога з авіацією та артилерією. У бою загинули 29 вояків, 1 полонений був страчений. Німці втратили 540 убитими і 700 пораненими.

Листівка УПА

Дії нацистського окупаційного режиму, потреба у широкій підтримці населення спонукали ОУН(Б) до змін у своїй ідеології. 21-25 серпня 1943 р. відбувся Третій надзвичайний Великий збір ОУН(Б). Він виробив соціально-економічну платформу організації, яка передбачала безоплатну передачу землі селянам, свободу вибору форм господарювання. Проголошувалась рівність прав та обов’язків у майбутній Українській державі всіх громадян, що мешкають на її території, незалежно від їхньої національності. Вперше ОУН(Б) визнавала право на існування інших політичних течій і партій. Відбулась фактична відмова від гасла «Україна — для українців».

У листопаді 1943 р. ОУН(Б) організувала Конференцію поневолених народів. У ній взяло участь 39 делегатів від 13 національностей. На зібранні озвучили тезу, що визволити Україну від поневолення можна лише в союзі з іншими поневоленими народами і що необхідно враховувати інтереси національних меншин, які проживають в Україні. Було засуджено загарбницьку політику Москви та Берліна.

Руїни Загорівського монастиря

Документи розповідають

З рішень ІІІ надзвичайного Великого збору ОУН (серпень 1943 р.)

Організація українських націоналістів бореться за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі. ОУН проти того, щоб один народ, здійснюючи імперіалістичні цілі, «визволяв», «брав під охорону», «під опіку» інші народи... 10. а) За свободу друку, слова, думки, переконання, віри й світогляду. Проти офіційного накидання світоглядових доктрин і догм. 11. За рівність всіх громадян України, незалежно від їхньої національності...

• Які зміни були внесені до ідеології ОУН? Чим це було зумовлено?

3. Польський визвольний рух на західноукраїнських землях

Окупація і розчленування Польщі не зломили волю поляків до відродження власної держави. Уже з 1939 р. формується підпільний рух, який спрямовується польським емігрантським урядом з Лондона. З початком нападу Німеччини на СРСР у Східній Галичині та Волині почалось відновлення підпільної мережі, формування бойових підрозділів. Усе чоловіче населення вважалося керівниками підпілля мобілізованим до боротьби проти окупантів.

З листопада 1941 р. у Галичині й на Волині, як і на своїх корінних землях, поляки почали активно створювати Армію Крайову (АК). Керівництво АК, подібно до еміґраційного уряду, розглядало Волинь як частину «кресів всходніх», тобто польських східних територій, і неодноразово на міжнародному рівні заявляло про необхідність у повоєнний час відтворити Польську державу в межах 1939 р. Попервах стратегічним її завданням було накопичення сил і в сприятливий момент підняти загальнонаціональне повстання — план «Буря» («Бужа»). Перед підрозділами АК в Галичині й на Волині ставилось завдання не допустити передислокацію військ окупантів у центральні райони Польщі, де мав бути центр повстання. Проте реалії воєнних років внесли корективи у ці плани. Формування АК на «східних кресах» відбувалося вкрай складно і повільно, особливо бракувало зброї. Крім того, не всі поляки поділяли погляди емігрантського уряду «тримати рушницю при нозі». Одні виступали за негайні дії проти окупантів, інші дотримувалися прорадянських поглядів. Це призвело до формування загонів Армії Людової (АЛ) і Батальйонів хлопських. Загалом створення регулярних загонів АК завершилося до лютого 1942 р. Чисельність польських підрозділів у Східній Галичині й на Волині сягала 10-20 тисяч. У 1943-1944 рр. підрозділи АК втягнулись у збройне протистояння з УПА на Волині.

Бійці Армії Крайової

• На яких українських землях розгортався польський рух Опору?

4. Українсько-польське протистояння. Трагедія Волині

Волинську трагедію, її причини, події, наслідки ще продовжують вивчати як польські, так і українські історики. Жодна сторона не заперечує існування тривалого українсько-польського конфлікту ще з козацьких часів, який міцно засів у пам’яті багатьох поколінь; мали місце задавнені незабуті взаємні кривди, також почуття соціальної несправедливості. Не заперечують дослідники і те, що в національній політиці керівники ІІ Речі Посполитої (1918-1939 рр.) допустили чимало помилок і завдали багато лиха українцям. У той же час, стимулювала польсько-український конфлікт терористична та саботажницька діяльність УВО, а потім ОУН на окупованих Польщею українських землях у міжвоєнний період. А ідеологія «інтегрального націоналізму», якою послуговувалась ОУН, мала й антипольську спрямованість. Водночас самі собою ці причини навряд чи могли призвести до жорстокого міжнаціонального конфлікту, який супроводжувався етнічними чистками.

Етнічні чистки — термін, який використовують для позначення системи насильницьких заходів, що передбачають виселення, знищення певної етнічної групи на певній території, котру інша етнічна група вважає «своєю».

Умови для розгортання українсько-польського конфлікту були створені тими реаліями, в яких опинилися два народи в роки Другої світової війни. У цьому конфлікті були зацікавлені обидва тоталітарні режими — нацистський і радянський. Як говорив гауляйтер рейхскомісаріату «Україна» Е. Кох: «Нам треба домогтися, щоб поляк при зустрічі з українцем хотів убити його, і щоб українець, побачивши поляка, теж хотів убити його. А якщо по дорозі вони вдвох уб’ють єврея — це ще краще». Радянська сторона у цьому зіткненні бачила можливість послаблення УПА й АК.

Існуючі документи дають змогу стверджувати, що польсько-українське кровопролиття розпочалося на Холмщині у 1942 р. Обидві сторони нищили національних активістів і звинувачували одна одну у співпраці з нацистами. Проводяться взаємні «відплатні акції», до яких втягуються поліцейські підрозділи, сформовані з українців або поляків. Кожен на своєму боці. Нацисти передають зброю польському населенню. Поступово це протистояння перекинулося на Волинь, а в конфлікт стали втягуватися УПА й АК, котрі розглядали ці терени як свою базу боротьби. Збройні загони починають нищити цілі села з мирним населенням. ОУН і УПА вважали виселення або знищення польського елементу на Волині і в Східній Галичині як усунення перешкоди українських прагнень до незалежності. АК винищення українського населення розглядала як ліквідацію ще одного противника й засіб ствердження польського права на ці землі. У 1944 р. протиборство поширилося на Східну Галичину та Холмщину. Серед українських і польських провідників були сили, які прагнули не допустити або припинити криваву бійню, спробувавши вирішити проблему шляхом переговорів. ОУН навіть засуджувала українсько-польський конфлікт, видавши 27 жовтня 1943 р. «Наказ № 1/43», яким заборонила антипольські дії. Але конфлікт не припинявся. Лише 1 вересня 1944 р. ОУН офіційно відмовилася від антипольських акцій та почала шукати порозуміння з АК з метою спільної боротьби проти радянських окупантів.

Спалення села

На сьогоднішній день ще остаточно не встановлено кількість жертв цього етнічного конфлікту. Дослідники називають цифри у десятки тисяч з обох боків.

Український народ, як і польський, мав повне право на свою незалежність, проте деякі варварські методи і засоби, що застосовувалися українцями проти польського населення, а поляками проти українців, не можуть бути виправдані.

Висновки

• Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти нацистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рухи наближали час перемоги. Однак вони залишалися на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували в стані відкритої війни, що розгорнулась у 1944 р. і тривала до середини 50-х років.

• У діяльності руху Опору 1943 р. відбулись значні зміни. Радянський партизанський рух став більш організованим і почав координувати свої дії з наступаючими військами. ІІІ надзвичайний Великий збір ОУН(Б) засвідчив відмову від концепції «інтегрального націоналізму» на користь демократичних принципів.

• У 1943 р. на Волині розгорілось українсько-польське збройне протистояння, яке стало трагедією для двох народів.

Запитання і завдання

1. Коли в Україні розпочався рух Опору проти нацистських загарбників? 2. Які течії руху Опору сформувалися в Україні? Яка спільна мета об’єднувала всі течії руху Опору в Україні? 3. До яких форм та методів боротьби вдавалися учасники руху Опору в Україні? 4. Коли було створено Українську повстанську армію (УПА)? Які умови сприяли утворенню УПА? 5. Які зміни в ідеології ОУН відбулися в роки війни? 6. Обговоріть у групах. Який вплив радянський партизанський рух в Україні мав на події, що відбувалися на фронтах? 7. Визначте передумови та причини, що призвели до трагедії на Волині. 8. Проведіть дискусію за питанням: «Чим була зумовлена ворожнеча між різними течіями руху Опору в Україні? Як це впливало на хід боротьби з нацистськими окупантами?».