Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 30. Культурне життя на західноукраїнських землях. Політичне й культурне життя української політичної еміграції

За цим параграфом ви зможете:

- визначати здобутки культурного життя українців під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини;

- характеризувати українську політичну еміграцію 1920-1930-х рр.

1. Освіта й наука

Окупація українських земель Польщею, Румунією та Чехословаччиною не зупинила їх культурний розвиток. Проте умови його змінилися.

Для української освіти під польською владою настали важкі часи, порівняно з періодом перебування під владою Австро-Угорщини. Відразу після окупації Галичини Львівський університет сполонізували та перетворили на університет ім. Яна Казимира, закривши 8 українських кафедр та звільнивши 14 професорів-українців, а обіцянка уряду заснувати окремий Український університет ніколи не була виконана.

Вже 19 серпня серед українських вчених і педагогів народилась ідея створити приватні університетські курси. Інституцією, яка взялась за реалізацію такої ідеї, стало НТШ у Львові, а згодом «Товариство наукових викладів ім. Петра Могили». Втім, ці курси було заборонено відкривати.

У відповідь університетська молодь, позбавлена змоги вчитись, відновила всі студентські організації: товариство «Академічна Громада», «Студентський союз», «Медичну громаду» та «Кружок правників».

На початку липня 1921 р. курси реорганізували в Український таємний університет, що проіснував до 1925 р.

Студенти та викладачі Українського таємного університету у Львові. Фото початку 1920-х рр.

Першим його ректором став літературознавець і поет Василь Щурат. У період свого піднесення університет налічував три факультети, 15 кафедр, викладали 54 професори й навчалося близько 1500 студентів. 1922 р. у його складі виникла Українська висока політехнічна школа. Викладання велося конспіративно в приміщенні різних українських установ, а часом навіть у помешканнях професорів. Закордонні університети визнали Український університет у Львові рівноправним із західноєвропейськими вищими школами та без затверджень зараховували студентам роки навчання в ньому. Водночас функціонувала таємна Українська політехніка. Проте внаслідок поліційних переслідувань таємні університет і політехніка припинили своє існування.

Головним осередком української науки та загалом культури залишалось НТШ. Його членами у 1920-1930-х рр. було понад 200 науковців. Завдяки допомозі української громади НТШ вдалося утримувати велику бібліотеку, три музеї і два науково-дослідні інститути. Товариство відіграло важливу роль у розвитку історії, етнографії, археології, літературознавства.

У 1920-х рр. певні кошти на утримання НТШ надходили від уряду УСРР. Членами ВУАН у міжвоєнний період було понад 200 членів НТШ, серед них літературознавці В. Гнатюк, К. Студинський, історики І. Крип’якевич, С. Томашівський, археолог Я. Пастернак, філолог і мистецтвознавець І. Свєнціцький, фольклорист і музикознавець Ф. Колесса, математик і фізик В. Левицький та ін. Самогубство М. Скрипника і переслідування М. Грушевського обірвали контакти між ВУАН і НТШ, а західноукраїнські вчені на знак протесту проти більшовицького терору і Голодомору відмовилися від своїх академічних зарплат.

У той час, як польський та румунський уряди взагалі не сприяли розвитку української вищої освіти, уряд Праги дав притулок і фінансову підтримку відразу декільком українським вищим навчальним закладам — Українському вільному університету (1921-1945), Високому педагогічному інституту ім. Драгоманова у Празі (1923-1933), Українській господарській академії у Подєбрадах (1922-1935).

Ареною гострої польсько-української конфронтації стало і шкільництво. 1924 року сейм Польщі ухвалив закон, який перетворював більшість українських шкіл на двомовні. Внаслідок його впровадження кількість українських народних шкіл у Галичині скоротилася з 2426 в 1921/22 навчальному році до 352 — у 1937/38- му. На Волині з 443 українських шкіл наприкінці 1930-х рр. залишилося тільки 8.

Спробу задовольнити потребу українців у середніх освітніх закладах зробило товариство «Рідна школа», що до 1938 р. заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно-технічних шкіл. Загальнокультурні потреби лишались у царині діяльності й товариства «Просвіта», яке в 1939 р. у Галичині мало 83 філії та налічувало понад 360 тис. членів. Воно утримувало величезну мережу читалень (3214), публікувало навчальні матеріали.

• Які процеси в Західній Україні відображають наведені статистичні дані?

Не краща ситуація спостерігалась у Румунії. До 1927 р. тут було закрито або румунізовано всі українські школи, ліквідовано українські кафедри в Чернівецькому університеті.

2. Літературний процес

Провідне місце в розвитку національної культури на західноукраїнських землях належало Галичині, особливо Львову. Тут зберігалися яскраві традиції національної самобутності, формувалися кадри української інтелігенції.

У суспільному й літературному житті західноукраїнських земель найпомітнішу роль відігравали часописи «Діло», «Дзвін», «Літературно-науковий вісник», «Ми», «Назустріч» та багато інших. Загалом у Галичині виходило 143 українські періодичні видання.

У 1920-1930-ті рр. літературний процес на теренах Західної України поєднував декілька струменів. З одного боку, продовжували творчу діяльність письменники, які стали відомими ще на початку ХХ ст., з іншого — література в цей час збагатилася чималою кількістю нових імен.

Старше покоління літераторів представляли: В. Стефаник (1871-1936), О. Маковей (1867-1925), М. Черемшина (1874-1927), У. Кравченко (1860-1947), Б. Лепкий (1872-1941) та ін. Вони об’єднувались навколо «Товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка», яке діяло у Львові в 1925-1939 рр.

У Чернівцях продовжувала плідно працювати О. Кобилянська. У міжвоєнний період письменниця правдиво відобразила події Першої світової війни на території Північної Буковини в збірці «Але Господь мовчить» (1927).

Із Західною Україною була тісно пов’язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселились у Празі, Варшаві й Львові, — О. Кандиби (псевдонім — Олександр Олесь, 1878-1944) та його сина, поета, археолога й політичного діяча Олега Ольжича (1907-1944), Є. Маланюка (1897-1968) та ін.

Серед молодшого покоління письменників найбільшої популярності набули Богдан-Ігор Антонич (1909-1937), Ю. Косач (1909-1990) — племінник Лесі Українки, І. Вільде (1907-1982), У. Самчук (1905-1987) та інші.

Провідною ідеєю творчості письменників як старшого, так і молодшого покоління стало осмислення подій 1914-1920-х рр. До найпомітніших явищ у прозі належали твори Уласа Самчука (роман «Волинь» та ін.), трилогія Р. Купчинського «Заметіль», присвячена історії галицького стрілецтва, історичні та інші повісті Богдана Лепкого.

Для тогочасного літературного процесу була характерна значна політизація. Письменники розділилися на три основні групи.

До письменників та поетів націоналістичного напрямку належали Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, а також поети — члени так званої квадриги — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Леонід Мосендз, Олена Теліга.

До групи «пролетарських» письменників і письменниць, що орієнтувалися на Радянський Союз, входили: Василь Бобинський, Олександр Гаврилюк, Ярослав Галан, Петро Козланюк та ін. Вони гуртувалися навколо літературно-мистецької групи «Горно» (1929-1932).

Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна зарахувати Петра Карманського, Юру Шкрумеляка, Богдана-Ігоря Антонича, Осипа Турянського, Ірину Вільде, Богдана Лепкого, Наталену Королеву, Андрія Чайківського, Катрю Гриневичеву та ін.

Однією з форм розвитку літературного життя в Галичині були літературні об’єднання молодих талантів: «Митуса» (1922), «Богема» (1922-1923), «Логос» (1922-1931), «Інтебмовсеґії» (1927-1928), «Західно-українське мистецьке об’єднання» (ЗУМО) (1931), «Листопад» (1929-1930), «Недея» (1932-1933), «Дванадцятка» (1933) та інші.

• Що впливало на літературний процес на західноукраїнських землях?

3. Мистецтво

1920-1930-ті рр. у європейській культурі були багатими на нові тенденції. Так, у мистецтві тієї доби вирізнялися імпресіоністичні пейзажі і портрети вже відомого на той час художника Івана Труша (1869-1941). Водночас у його творчості з’явилася соціальна тема — картина «Сільський господар» (1933).

І. Труш «Сільський господар»

На цей час припадає останній період творчості О. Новаківського (1872-1935). Центральне місце посідає образ сильної, бунтівної особистості: «Революціонер» (1924), «Довбуш — володар гір» (1929), «Довбуш» (1931). На повну силу виростав образ українського інтелігента-патріота. Це — лікар І. Курівець, посол Галицького сейму О. Барвінський, посол до Польського сейму, лідер демократичної партії Д. Левицький. Крім того, він немало часу присвячує педагогічній діяльності, передаючи свій досвід молодим митцям.

Провідне місце в образотворчому мистецтві Західної України належало О. Кульчицькій (1877-1967). Ілюструвала книги В. Гнатюка, М. Коцюбинського (зокрема «Тіні забутих предків»), В. Стефаника.

Немало часу присвятив розмальовуванню сільських церков, творив картини на історичну тематику, переважно ліричні сцени з історії козацтва, різноплановий художник Антін Манастирський (1878-1969).

Помітною стала робота українського маляра-імпресіоніста, живописця, художника-монументаліста, графіка, проектанта ужиткового мистецтва, педагога Петра Холодного (1876-1930). У 1922 р. створює «Гурток діячів українського мистецтва» (ГДУМ). П. Холодного разом з М. Бойчуком та О. Новаківським вважають засновниками в образотворчому мистецтві українського національного стилю — «неовізантинізму». Саме П. Холодний в церкві Успіння Богородиці у Львові вперше в історії українського православного будівництва використав вітражні композиції.

Важливу роль у мистецькому житті Західної України відігравала «Асоціація незалежних українських митців» (АНУМ), яку створили в 1930 р. на основі «Союзу українських митців». Засновниками були П. Ковжун, М. Осінчук та Я. Музика.

Зі Львовом пов’язана також діяльність талановитих скульпторів. Серед них С. Литвиненко (1899-1964). Він створив високомистецький надгробок І. Франкові (1933) і пам’ятник В. Пачовському (обидва на Личаківському цвинтарі у Львові).

Скульптор А. Павлось (1905-1954) виявив себе здібним майстром сюжетних композицій, виконав пам’ятники-погруддя Т. Шевченку, Б. Хмельницькому, Данилові Галицькому, «Портрет О. Новаківського» (1934).

Забудова західноукраїнських міст відбувалася у руслі загальноєвропейських стилів модернізму і конструктивізму. В архітектурних рішеннях переважала камерність, елегантність, симетрія, що було характерним, наприклад, для ратуші у Станіславові (теп. Івано-Франківськ), спорудженій у 1929-1932 рр. за проектом інженера Треллі.

• Назвіть провідних митців на західноукраїнських землях, що творили у 1920—1930-ті рр.

4. Театральне життя

Театральне мистецтво Західної України продовжував представляти театр товариства «Українська бесіда» (з 1861 р. до 1916 р. «Руська бесіда»), котрий діяв у Львові до 1924 р.

У червні 1918 р. акторський колектив цього театру залишився без чоловіків, які долучилися до Легіону УСС австро-угорської армії. Втрата основного чоловічого складу була причиною майже тримісячної бездіяльності й цілковитого розпаду театру. Відновлена в серпні 1918 р. робота колективу тривала недовго, оскільки з початком польсько-української війни окупаційна влада закрила українську сцену у Львові. Однак театр наполегливо, майже до кінця 1919 р., боровся за існування: двічі втрачав і здобував право на діяльність, деякий час працював у Перемишлі, а пізніше — на непристосованій до театральних вистав сцені Народного дому у Львові.

З липня 1920 р. у театрі «Української бесіди» формується новий сценічний колектив, який активно діє до жовтня 1921 р. як «Український незалежний театр».

Після виступів у Львові акторів трупи М. Садовського у театрі залишаються Г. Березовський і М. Авсюкевич-Березовська, професіоналізм яких великою мірою почав визначати стилістику подальших вистав. Г. Березовський не тільки грав, а й режисирував частину побутового репертуару, зокрема драму В. Винниченка «Молода кров».

«Український незалежний театр» у 1920-1921 рр. виконав дванадцять нових драматичних постановок із новітнього українського та європейського репертуару, завдяки яким здобув у сучасників реноме «європейського театру».

Від 8 жовтня 1921 р. і до 21 червня 1923 р. театр працює під артистичним керівництвом О. Загарова (1877-1941) та Й. Стадника (1876-1954).

Слід в українській культурі залишив й український театр у Чернівцях, який відкрили у липні 1918 р. Вистави показували в приміщенні міського театру. В кінці 1918 р. театр заборонила румунська влада, і він переїхав до Станіслава.

• Які міста були центрами театрального життя на західноукраїнських землях?

5. Музика

У Львові та Чернівцях буяло досить активне музичне життя. Проте українські композитори, які фактично створили окрему львівську композиторську школу, не мали прямого доступу до оперного театру й симфонічного оркестру. Та все ж видатні львівські композитори С. Людкевич (1879-1979), В. Барвінський (1888-1963), Ф. Колесса (1871-1947) та ін. створили чимало видатних творів і продовжили традиції української класичної та народної музики.

Станіслав Людкевич

До музичних творів С. Людкевича цього періоду належить симфонічна поема «Каменярі», «Галицька рапсодія», кантата «Заповіт» на вірші Т. Шевченка, симфонічна поема «Веснянки».

До здобутків В. Барвінського слід зарахувати збірку 38 українських народних пісень для фортепіано, яку він уклав у 1930-х рр. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка з 20 дитячих п’єс. На теми українських пісень він написав низку п’єс для скрипки і фортепіано («Пісня», «Гумореска», «Пісня і танок», «Елегія»), а також «Струнний квартет для молоді».

Ф. Колессу вважають основоположником українського етнографічного музикознавства. До основних праць цього періоду належать: «Про генезу українських народних дум», «Народні пісні з південного Підкарпаття», «Народні пісні з галицької Лемківщини», «Українська усна словесність».

Під впливом новітніх тенденцій у музиці у 1930-ті рр. формуються яскраві модерністські напрями в творчості львівських композиторів-новаторів молодшого покоління — З. Лиська, А. Рудницького, М. Колесси, С. Туркевич, Н. Нижанківського, які намагались протиставляти свою музику академічній.

Отже, новаторські тенденції творчості українських композиторів Львова 20-х — 30-х рр. ХХ ст., що їх можна умовно об’єднати терміном львівський музичний модернізм, — це специфічне, цілісне у своїй суті та стилістично різноманітне явище, що мало місце в українській музиці Галичини протягом міжвоєнного двадцятиріччя і зникло з його мистецьких обріїв після 1939-го року — з різних об’єктивних та суб’єктивних причин.

• Які тенденції прослідковуються у розвитку музичного мистецтва на західноукраїнських землях?

6. Українська політична еміграція

Висновки

• Національна українська культура на західноукраїнських землях у міжвоєнний період розвивалась як у відповідності із загальноєвропейськими мистецькими тенденціями, так і в напрямку протистояння асиміляційним процесам, що проводили уряди Польщі та Румунії.

• Попри несприятливі обставини, українська культура активно розвивалася: працювали та відкривались школи з українською мовою викладання, громадські та просвітні організації, науково-освітні заклади, мистецькі товариства, музеї, театри, видавалась україномовна преса, книги тощо. Сформувалася нова плеяда українських діячів культури.

• Поразка боротьби за державність спричинила другу хвилю української еміграції, котра мала переважно політичних характер. Саме українська політична еміграція 1920-1930-х рр. стала тим містком, який зв’язав покоління борців за незалежність України 1917-1921 рр. і 1940-1950-х рр.

Запитання і завдання

1. Яке місто стало провідним центром розвитку української культури у 1920—1930-ті рр.? 2. Коли існував Український таємний університет? 3. Яке місто Європи стало центром української вищої освіти? 4. Якими новими іменами поповнилась українська література (в 1920-1930-ті рр.), що розвивалася на Західній Україні і в середовищі української еміграції та діаспори? 5. Назвіть видатних представників українського образотворчого мистецтва, що творили на території Західної України? 6. У яких країнах зосередилася українська політична еміграція у 1920-1930-ті рр.? 7. Обговоріть у групах. Чим зумовлена різниця в стані освіти на українських територіях, що входили до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини? 8. Проведіть дискусію на тему: «Чому провідне місце у розвитку культури на Західній Україні належало Галичині?» 9. Чим можна пояснити значні радянофільські настрої серед української еміграції у 1920-ті рр.? 10. Підготуйте презентацію: «Українські митці Західної України 1920-1930-х рр.», «Убивство С. Петлюри», «Центри української еміграції у міжвоєнний період».

Практичне заняття

«Повсякденне життя населення в УСРР/УРСР та в українських регіонах у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії в міжвоєнний період: спільне і відмінне»