Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 28. Українські землі в складі Румунії

За цим параграфом ви зможете:

- визначати становище українських земель у складі Румунії;

- характеризувати політику правлячих кіл щодо українства;

- розповідати про розвиток українського руху на українських землях у складі Румунії.

Пригадайте:

1. Як розвивалися події в Північній Буковині після розпаду Австро-Угорщини?

2. Коли румунські війська окупували територію Північної Буковини, Бессарабії, Мармарощини?

1. Характер політики румунського уряду щодо українців

За офіційною статистикою, 1920 р. на території Румунії проживало майже 790 тис. українців (або 4,7 % усього населення).

Румунія з самого початку взяла курс на повну асиміляцію українців, як і інших народів, позбавивши їх можливості національного розвитку. Натомість економічна політика була гнучкішою. На неї найбільший вплив мали політика інтеграції та уніфікації всіх земель, що опинились у складі Румунії, а ще загальна економічна відсталість країни. Новоприєднані землі у переважній більшості були розвиненішими, ніж Старе королівство (Регат), тому перші кроки румунського уряду виглядали як пограбування цих територій. З них вивозилися обладнання заводів і фабрик, цінні речі.

Буковина, через відносно вищий культурний розвиток, наявність кваліфікованих кадрів і значних природних ресурсів, стала привабливим регіоном для іноземного капіталу та державних інвестицій. Це дало поштовх до розвитку харчової, легкої, деревообробної, хімічної промисловостей. Однак такого не можна сказати про Бессарабію.

Чернівці у 1920-х рр.

Економічна криза, що охопила Румунію ще в 1928 р., призвела до скорочення кількості підприємств. У Північній Буковині до 1935 р. вони скоротилися наполовину, а в Аккерманському та Ізмаїльському повітах — більш ніж на чверть. Робітники, що зберегли роботу, одержували зарплату в половинному розмірі.

Як і промислова, аграрна політика уряду будувалася відповідно до конкретних соціально-економічних умов різних українських земель. У Бессарабії закон про аграрну реформу вступив у дію з 1920 р., на Буковині — з 1921 р.

Реформа в Бессарабії враховувала інтереси поміщиків, у яких 1918 р. відібрали землю. Окупанти не наважилися відразу після анексії покінчити з наслідками аграрних перетворень, що відбулися під впливом революційних подій в Російській імперії. Замість цього вони встановили високі оренду та викупні платежі, щоб селянам було не вигідно користуватися поміщицькою землею. На Буковині, де аграрні перетворення в 1918 р. не відбулися, селянам належало тільки 47 % сільськогосподарських угідь. Рештою володіли поміщики, церква, держава.

Середній розмір ділянки, яку одержували за викуп українські селяни, не перевищував одного гектара. Натомість колоністи (переважно румунські солдати, ветерани Першої світової війни) одержували, як мінімум, півгектара під садибу, гектар пасовищ і 4,5 га ріллі. Незважаючи на це, питома вага колоністів була незначною.

Світова економічна криза мала тяжкі наслідки для розвитку сільського господарства Румунії. Тут вона затягнулась до кінця 1930-х років. Посівні площі основних сільськогосподарських культур скоротилися. Селянські господарства розорювалися. Так, у Бессарабії всі господарства були закладені в банківських установах.

Ці ж процеси були характерними і для Північної Буковини.

22 роки, проведені українцями під владою Румунії, історики поділяють на три періоди. У перший період (1918-1928 рр.) в новоприєднаних землях запроваджується воєнний стан, українські землі активно роздаються офіцерам румунської армії. У цей час будь-який виступ проти властей жорстоко придушується, як це було з Татарбунарським повстанням 1924 р. Йде активна румунізація краю: закрито всі українські школи, переслідується українська церква, до 1927 р. Буковина втрачає автономію, котрою володіла, перебуваючи під владою Австрії. Закон про шкільництво трактував українців як «румунів за походженням, що забули рідну мову». У Чернівецькому університеті закрили українські кафедри. Українську пресу заборонили.

Другий період (1928-1938 pp.) позначений відносною лібералізацією. Однак хронологічні межі цього періоду слід дещо звузити. Справді, 1929-1933 pp. були часом кризи, нестабільності влади (змінилося 10 кабінетів міністрів), що призвело до певного послаблення колоніального ярма на українських землях.

Завдяки лібералізації відроджується українське громадське життя. Відновлювалися культурні товариства, театральні трупи, хори тощо. Існували студентські товариства «Чорноморе», «Запороже», товариство «Кобзар», спортивне товариство «Довбуш» та інші. З’явилася українська преса: тижневик «Рідний край», єдина українська щоденна газета «Час» за редакцією Лева Когута.

Однак уже в лютому 1933 р. на окупованих землях було введено надзвичайний стан, а протягом 1933-1935 pp. румунський парламент ухвалив закони про реорганізацію і зміцнення поліції та сигуранци (органи безпеки). У 1936 р. з’явився урядовий циркуляр, яким заборонялося вживати історичні назви населених пунктів в офіційних документах і в пресі. Місцевих жителів стали примушувати навіть прізвища змінювати на румунські.

Отже, характерними рисами політики Румунії в українському питанні були форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку окремих земель, блокування політичної активності української спільноти.

• Які характерні риси політики правлячих кіл Румунії щодо українського населення?

2. Політика УСРР та СРСР щодо українських земель у складі Румунії. Татарбунарське повстання (1924 р.)

У першій половині 1920-х рр. на територію Румунії (у Бессарабію) радянські спецслужби закидали озброєні загони та переправляли зброю для тамтешніх комуністів, які здійснювали різноманітні саботажні й терористичні акти.

Восени 1924 р. була зроблена спроба використати глибоке невдоволення багатонаціонального населення Придунайського краю економічною та національною політикою влади, щоб підняти повстання під гаслом відновлення радянської влади.

Повстання спалахнуло в Татарбунарах в ніч проти 16 вересня 1924 р. Ревком на чолі з О. Клюшниковим захопив розміщені в місті державні установи і підняв на боротьбу жителів навколишніх сіл. Бої тривали цілий тиждень. Повстанці даремно чекали допомоги з-за Дністра. Уже 18 вересня основні сили заколотників розгромили. Велика кількість селян загинула або була розстріляна без суду й слідства. Над 500 учасниками повстання у 1925 р. у Кишиневі відбувся судовий процес — «процес 500». Під тиском світової громадськості суд виправдав більшість заарештованих.

Не змігши таким чином вплинути на Румунію, у ЦК РКП(б) вирішили скористатися звичним сценарієм: утворенням паралельної національної республіки, яка б мала слугувати прикладом і центром тяжіння для підкореного населення. У жовтні 1924 р. проголосили Молдавську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку (МАСРР).

Після 1926 р. СРСР припинив спроби порозумітися з Румунією щодо розв’язання бессарабського питання. Але прагнення приєднати до СРСР Бессарабію та інші землі залишалося. Згодом це було реалізовано в 1940 р.

• Якою була політика СРСР щодо Румунії?

3. Українські політичні партії

У Румунії були найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій. Лише 1927 р. утворилася партія, що обстоювала національні інтереси українців, — Українська національна партія (УНП). Це була партія ліберального спрямування, що діяла виключно легальними методами й прагнула знайти порозуміння з владою. Її лідером був В. Золозецький. У 1930 р. вона уклала виборчу угоду з правлячою націонал-цараністською партією, в результаті якої українцям було надано кілька місць у парламенті, а в уряді створили спеціальне відомство у справах національних меншин.

Молоде покоління українських діячів, невдоволене поміркованою позицією УНП, в середині 30-х років утворює конспіративну радикальну націоналістичну організацію, близьку за програмними засадами і діями до Організації українських націоналістів (ОУН). Легалізовувала свою діяльність через мережу товариств (спортивного — «Мазепа», студентського — «Залізняк»). На її чолі стояли І. Григорович, О. Зибачинський, Д. Квітковський.

Слід зазначити, що на теренах Буковини у 1918-1926 рр. діяла Комуністична партія Буковини, яка увійшла до складу Комуністичної партії Румунії. Вона проголошувала гасло: «За Радянську червону Буковину!».

• Чим була зумовлена слабкість українського національного руху в Румунії?

Висновки

• Українські землі, що внаслідок поразки визвольних змагань українського народу були загарбані Румунією, опинились у дуже несприятливих умовах. Жорстка асиміляторська політика урядових кіл, злиденне соціально-економічне становище робили життя українства вкрай нестерпним. Нетривалий період лібералізації політичного життя Румунії не супроводжувався значним відступом румунських правлячих кіл від політики румунізації українського населення.

• Більш-менш організований український національний рух існував лише на території Буковини. На інших українських землях у складі Румунії значний вплив мала комуністична партія.

Запитання і завдання

1. Які українські землі після Першої світової війни увійшли до складу Румунії? 2. Який термін характеризує політику Румунії щодо українства? 3. Які українські політичні партії діяли в Румунії? 4. Обговоріть у групах. Румунські власті сподівалися консолідувати багатонаціональне суспільство силовими засобами румунізації. Чи вважаєте ви дієвими такі методи? 5. Порівняйте політику правлячих кіл Польщі та Румунії щодо українців. Зробіть висновки. 6. Назвіть причини й наслідки національного гноблення українців у Румунії. 7. Проведіть дискусію. На українських землях у складі Польщі та Румунії існували прихильники співпраці з правлячими режимами та прихильники безкомпромісної боротьби за національне визволення. Яка з цих течій була перспективнішою?