Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 26. Національно-культурне життя радянської України

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати зміни в системі освіти, науки;

- вказувати на здобутки і втрати української культури у 1920-1930-ті рр.

Пригадайте:

1. Основні здобутки культури України в 1917-1921 рр.

2. Що таке українізація? Коли розпочалося її здійснення в республіці?

3. Що нового з'явилось у релігійному житті в цей час?

1. Особливості розвитку культури

Культурний процес в Україні у 1920-1930-ті рр. поділяється на два етапи, які мають разючі відмінності. Так, 1920-ті роки відзначаються злетом української культури; 1930-ті — її погромом.

Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». За короткий строк планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.

«Культурна революція» — сукупність перетворень у сфері культури, здійснювана радянською владою наприкінці 1920-х — у 1930-х рр., в основі якої були заходи з подолання культурної відсталості населення, боротьби з неписьменністю, що поєднувалося з насадженням єдиної соціалістичної культури, котра ґрунтувалася на марксистській ідеології.

Характерними рисами духовного життя суспільства в цей час стали, з одного боку, новаторство й пошук, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і продукування культури, ліквідація неписьменності, а з іншого — форсованими темпами наростали уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, загальне зниження рівня культури.

Наприкінці 1920-х рр. компартійно-радянське керівництво розпочало згортання українізації, котра позитивно впливала на розвиток української культури. 1929 р. з’явилася постанова ЦВК СРСР, відповідно до якої діловодство підприємств союзного підпорядкування й державних органів між собою та союзними органами фактично перевели на російську мову.

У 1929-1938 рр. культура України, як і інших радянських республік, розвивалася в несприятливих умовах компартійно-радянської диктатури та сталінського терору. Внаслідок цього її розвиток перебував під постійним жорстким контролем із боку держави. Компартійно-радянські чиновники пильно стежили, щоб усі галузі культури розвивалися відповідно до марксистського світогляду, а будь-які спроби відступу від нього жорстоко переслідувалися як прояви «буржуазної ідеології».

• Що в СРСР визначали як «культурну революцію»?

2. Освіта

Одним з найголовніших напрямів в освітній сфері стала боротьба з неписьменністю серед дорослого населення. У травні 1921 р. Раднарком УСРР ухвалив постанову, що зобов’язувала все неписьменне населення віком від 8 до 50 років опанувати грамоту. «Лікнеп» (скорочення від «ліквідація неписьменності») розглядався як одне з пріоритетних завдань влади й поєднував навчання читати та писати з прищепленням комуністичної ідеології. Загальне керівництво ним не випадково покладалося на Головполітосвіту, у складі якої створили Всеукраїнську надзвичайну комісію з боротьби з неписьменністю. Усіх активістів «лікнепу», що, як вважалося, вели війну з неписьменністю, називали культармійцями. У 1923 р. в республіці утворилося добровільне товариство «Геть неписьменність!». Завдяки розгорнутій кампанії в період непу чисельність неписьменних серед дорослого населення зменшилася з 76 % до 43 %.

У сфері народної освіти більшовики в 1924 р. висунули завдання розпочати підготовку до запровадження обов’язкового чотирирічного початкового навчання дітей. Однак це ускладнювалося нестачею вчителів. У містах в період непу впродовж декількох років перейшли до обов’язкової початкової освіти, але в цілому по Україні в 1927-1928 навчальному році близько 35 % дітей шкільного віку залишалися поза школою.

Позитивними моментами реформування освіти було: скасування плати за навчання, створення мережі заочної та вечірньої освіти, скасування поділу навчальних закладів відповідно до гендерного чинника, відокремлення школи від церкви, рівність усіх станів у здобутті освіти, розширення мережі навчальних закладів, викладання національними мовами, впровадження різноманітних новітніх методик навчання.

У 1930-ті рр. великі зусилля докладалися в цей період для ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Влада поставила завдання розв’язати цю проблему до кінця другої п’ятирічки, тобто до 1937 р. Для досягнення такої мети всіх працюючих неписьменних примусово відправляли опановувати грамоту після роботи. У 1936 р. в республіці стали створювати вечірні школи для дорослих. Станом на січень 1939 р. в УРСР було лише 15 % неписьменних серед осіб віком до 50 років.

Навчання дорослих грамоті, 1920-ті рр.

У липні 1930 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про загальне обов’язкове навчання», котрою запроваджувалася обов’язкова чотирикласна початкова освіта. Відповідно до цього в Україні розпочалася масова кампанія — «усенародний похід за всеобуч» (загальне навчання), якою керував комітет сприяння всеобучу при Раднаркомі УСРР, очолюваний В. Чубарем. У 1932-1933 навчальному році в республіці сіло за парти 98 % дітей віком до десяти років, а всього діяло близько 22 тис. шкіл, де налічувалося 4,5 млн учнів. Проте саме на цей час припав Голодомор, від якого перш за все страждали діти.

Негативно впливала на навчальний процес у школі його ідеологізація і репресії проти вчителів. Завданням школи, за постановою ЦК ВКП(б) 1931 р., визначалося «виховати покоління, здатне остаточно встановити комунізм». Від 1938—1939 рр. в усіх неросійських школах республіки запровадили обов’язкове вивчення російської мови з другого по десятий клас у кількості чотири-п’ять уроків мови та літератури на тиждень. Фактично це започаткувало процес русифікації загальноосвітньої школи в Україні.

Політика українізації сприяла поширенню української мови в навчальному процесі вищої школи.

Вищими навчальними закладами в УСРР протягом 1922-1929 рр. були технікуми й інститути. До технікумів приймали осіб від 17 років. Тут готували фахівців вузької спеціалізації. З інститутів випускали адміністраторів, організаторів виробництва.

Розвиток господарства й проблеми управління збільшили потребу у фахівцях із вищою освітою. Від 1933 р. відновлено діяльність університетів у Києві, Харкові, Дніпропетровську й Одесі. Наприкінці 1935 р. було скасовано обмеження для вступу до ВНЗ, пов’язані із соціальним походженням абітурієнтів.

Працівники вищих і середніх спеціальних закладів теж постраждали від масових репресій. Необхідність пристосуватися до нових умов спричиняла поширення в їхньому середовищі аморальності, доносів, наклепів тощо.

• Які зміни відбулися в освіті у 1920—1930-ті рр.?

3. Наука

Головним науковим осередком у республіці була Українська академія наук. У квітні 1921 р., після відставки В. Вернадського, на посаду її голови обрали історика держави й права М. Василенка, проте влада не визнала його повноважень, тому що він був міністром в уряді П. Скоропадського. Академію наук, як незалежну установу, реорганізували у Всеукраїнську академію наук (ВУАН), що стала найвищою державною науковою установою республіки. У травні 1922 р. новим головою ВУАН обрали ботаніка В. Липського, що обіймав цю посаду до 1928 р. У складі ВУАН у цей період діяло близько 40 науково-дослідних установ, об’єднаних в історико-філологічний, соціально-економічний та фізико-математичний відділи. У складі історико-філологічного відділу особливо результативно працювали Археографічна й Етнографічна комісії. Археографічну комісію очолював М. Грушевський, який повернувся до УСРР з еміграції.

Володимир Липський

Досягнення світового рівня були здійснені вченими, що об’єднувались у фізико-математичному відділі. Серед них вирізнялися математики Д. Граве, фахівець із математичної фізики М. Крилов, хіміки В. Кістяківський і Л. Писаржевський, зоолог І. Шмальгаузен та ін.

Станом на кінець 1920-х рр. в УСРР сформувався доволі значний науковий потенціал. У науково-дослідних установах республіки працювало близько 4 тис. учених.

У 1930-ті рр. вищою науковою установою в республіці залишалася ВУАН, яка після прийняття нового статуту в 1936 р. стала називатися Академія наук УРСР. Президентом ВУАН у 1928-1929 рр. був Д. Заболотний, а від 1930 р. — О. Богомолець.

У 1928 р. в Харкові розпочав роботу Український фізико-технічний інститут, який швидко перетворився на один із найбільших центрів теоретичної фізики в СРСР та світі. Тут проводилися дослідження атомного ядра, фізики металів і молекулярних кристалів. У 1931-1932 рр. в інституті працював майбутній «батько» радянської водневої бомби І. Курчатов. Саме тут нобелівський лауреат з фізики Л. Ландау написав свою класичну роботу з кінетичної теорії плазми.

У 1932 р. за ініціативою Є. Патона створили Інститут електрозварювання ВУАН. Завдяки цьому на наукову основу було поставлено вивчення процесів зварювання й дослідження міцності зварних конструкцій.

Плідно працювали у вивченні історії України Д. Багалій, М. Василенко, М. Грушевський, М. Слабченко, М. Яворський. У лінгвістиці та літературознавстві значних успіхів досягли А. Кримський, М. Зеров, С. Єфремов.

Масові репресії 1930-х рр. не оминули українських учених. Так, у справі «Спілки визволення України» головним звинувачуваним став віце-президент ВУАН С. Єфремов, а в рамках розслідування «Українського національного центру» заарештували академіків М. Грушевського та М. Яворського (останній у 1937 р. був розстріляний). Крім цього, за наклепами були заарештовані й загинули академіки ВУАН генетик І. Агол, геолог М. Світальський. У шпигунстві на користь нацистської Німеччини звинуватили фізика Л. Ландау. Усього внаслідок масових репресій 1930-х рр. постраждали тисячі вчених і працівників академічних установ.

• Які здобутки розвитку науки в Україні?

4. Література

1920-ті рр. стали періодом відродження української літератури й мистецтва. Позитивний вплив на їхній розвиток мала політика українізації. Тогочасні українські митці створювали численні літературно-художні об’єднання, гуртки, студії тощо. Так, у Харкові існували спілки пролетарських письменників «Гарт» і селянських письменників «Плуг». Крім цього, виникли об’єднання літераторів «Ланка», «Молодняк», «МАРС», «Аспанфут», «Авангард» та ін. У Києві сформувалася група неокласиків, що не визнавали примітивізованої комуністичною пропагандою масової літератури й прагнули привнести до українського письменства найкращі досягнення тогочасних західноєвропейських майстрів слова. До цієї групи, ідейним натхненником якої був літературний критик і перекладач М. Зеров, належали М. Драй-Хмара, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Рильський та ін.

У 1925 р. в республіці утворилося об’єднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), що також стояла на засадах творення нової української літератури через засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Членами ВАПЛІТЕ були понад 20 письменників і поетів — М. Бажан, О. Довженко, О. Досвітній, О. Копиленко, П. Панч, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, Ю. Яновський та ін. Фактичним лідером об’єднання був М. Хвильовий (Фітільов), що сформулював своє бачення напрямку розвитку української літератури у формі гасла: «Геть від Москви! Даєш Європу!».

Письменники літературного об’єднання «ВАПЛІТЕ», Харків, 1926 р.

Документи розповідають

Витяги із праці М. Хвильового «Думки про течії»

На яку із світових літератур повинна українська література взяти курс? У всякому разі, не на російську. Це рішуче і без всяких застережень. Не треба плутати нашого політичного союзу з літературою...

Справа в тому, що російська література тяжіє над нами в віках, як господар становища, який привчає нашу психіку до рабського наслідування. Отже, вигодувати на ній наше молоде мистецтво — це значить затримати його розвиток. Ідеї пролетаріату нам і без московського мистецтва відомі... Наша орієнтація — на західноєвропейське мистецтво, його прийоми... Кінець прийшов не тільки «малоросійщині, українофільству й просвітянству», але й задрипанському москвофільству...

• До чого закликав автор українських митців?

Погляди М. Хвильового зазнали різкої критики партійно-державних керівників республіки та СРСР. У кампанії нападок на М. Хвильового особливо гострих нападокзазнав його роман «Вальдшнепи». У 1927 р. він погодився на своє виключення з ВАПЛІТЕ, однак це не врятувало його від вимушеного «саморозпуску» в 1928 р. Звинувачень в пропаганді українського націоналізму зазнали в цей час також М. Зеров, Г. Косинка, М. Драй-Хмара, Є. Плужник, М. Семенко, В. Підмогильний та ін.

Тогочасні українські письменники створили чимало високохудожніх творів. Серед них вирізняються оповідання «На Золотих Богів», «Заквітчаний сон», «Мати» Г. Косинки, поетичні збірки «Досвітні симфонії», збірки оповідань «Сині етюди», «Осінь» М. Хвильового, перші збірки віршів «Поезії», «Червона зима», «Осінні зорі» тощо В. Сосюри, томики віршів «В космічному оркестрі», «Вітер з України» П. Тичини, поетичні збірки «Крізь бурю і сніг», «Тринадцята весна» М. Рильського.

Свобода літературної творчості йшла урозріз із комуністичною ідеологією. Щоб приборкати і спрямувати літературний процес у потрібний для влади бік, ряди митців належало поповнити новими письменниками й художниками — вихідцями із заводів і колгоспів. У 1930 р. із цією метою профспілки оголосили всесоюзний призов робітників-ударників до літератури. У республіці через рік після цього до літературних гуртків «призвали» близько 2 тис. робітників.

Відбулися зміни в організації творчого життя митців. У квітні 1932 р. ліквідували літературно-художні об’єднання. У червні 1934 р. засновано Спілку письменників України. Партійні чиновники брутально втручалися у творчий процес митців, вимагаючи від них дотримуватися комуністичної ідеології та методу соціалістичного реалізму.

Володимир Сосюра

Соціалістичний реалізм — єдиний офіційно дозволений метод радянської літератури й мистецтва, в основі якого було оспівування соціалістичного ладу, романтики праці та становлення нового героя.

Серед тогочасних українських письменників, твори яких мали найбільшу популярність у читачів, були: А. Головко (роман «Мати»), І. Ле («Роман міжгір’я», повість «Інтеграл»), П. Панч (збірки оповідань і повістей «Блакитні ешелони»), Ю. Смолич («Сорок вісім годин», збірка «Прекрасні катастрофи»), З. Тулуб (роман «Людолови»), Ю. Яновський (роман «Вершники»). Подобалися читачам вірші М. Бажана, М. Зерова, А. Малишка, М. Семенка, В. Сосюри, П. Тичини, твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша, І. Микитенка, гуморески Остапа Вишні.

Масові репресії 1930-х рр. стали часом розправи з багатьма талановитими українськими письменниками. У 1933 р. за приналежність до вигаданої «Української військової організації» засудили до десяти років концтаборів Остапа Вишню. Того ж року наклав на себе руки зацькований М. Хвильовий. У 1935 р. був засуджений і через деякий час загинув у концтаборах М. Зеров. У 1937 р. розстріляли М. Семенка. Усього в 1930-х рр. в УСРР було репресовано близько 500 письменників. Із 259 майстрів слова, що друкувалися в 1930 р., через вісім років залишилося тільки 36.

5. Театральне й образотворче мистецтво

Визначним явищем тогочасного культурного життя республіки стала діяльність реформатора українського театру Л. Курбаса, який у 1922 р. в Харкові створив театр «Березіль». На сцені театру виступали найвідоміші тогочасні актори — А. Бучма, М. Крушельницький, О. Мар’яненко, П. Саксаганський та ін. Визнання глядачів здобули Державний драматичний театр ім. І. Франка, очолюваний Г. Юрою, та Перший державний театр ім. Т. Г. Шевченка під керівництвом О. Загарова, що діяли в цей час у Києві. Усього в Україні станом на 1925 р. працювало 45 професійних театрів.

Лесь Курбас

У музичному мистецтві 1920-ті роки стали періодом творчого злету композиторів Г. Верьовки, П. Козицького, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького та ін. Визнання за кордоном і в радянських республіках здобула своїми виступами хорова капела «ДУМКА» під керівництвом М. Городовенка.

В образотворчому мистецтві значна частина малярів старшого покоління (І. Їжакевич, Ф. Кричевський, К. Трохименко та ін.), об’єднавшись в Асоціацію художників Червоної України, дотримувалися «реалізму» й намагалися правдиво зображати дійсність. Прибічники школи І. Бойчука («бойчукісти») наслідували та розвивали творчу манеру й неповторний стиль свого наставника, де поєднувалися елементи староукраїнського та візантійського живописів.

Перші кроки робило українське кіномистецтво. У 1922 р. стала працювати Одеська кінофабрика, а 1927 р. розпочалося будівництво найбільшої в тогочасній Європі Київської кіностудії. У 1923 р. кінорежисер В. Гардін поставив фільм «Остап Бандура», де грала М. Заньковецька. У 1928 р. з’явився перший фільм О. Довженка «Звенигора», що сприяв визнанню його кінорежисером світового рівня. Усього в 1924-1925 рр. у республіці було знято понад півтора десятка кінофільмів. Мистецтво кіно перетворювалося на один із найбільш масових видів мистецтва й улюблених засобів відпочинку населення.

Піднесення 1920-х рр. змінилося занепадом 1930-х рр., попри те, що в мистецтві України творило чимало видатних майстрів. На сцені українського театру продовжували працювати П. Саксаганський і М. Садовський. Поряд із ними, визнання в глядача здобули А. Бучма, С. Ватуля, В. Добровольський, Н. Ужвій, Г. Юра та ін. На оперній сцені працювали співаки світового рівня Б. Гмиря, М. Гришко, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський, О. Петрусенко тощо. У розвиток музичного мистецтва вагомий внесок зробили композитори М. Вериківський, К. Данькевич, П. Козицький, Л. Ревуцький та ін. Український кінематограф прославили О. Довженко (кінофільми «Арсенал», «Воля»), І. Кавалерідзе, І. Савченко.

Олександр Довженко

Плідно працювали художники М. Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш, К. Трохименко, О. Шовкуненко та ін.

Сталінський терор завдав надзвичайно важкого удару мистецтву України. У 1933 р. був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» й загинув у концтаборах актор-новатор, режисер і засновник театру «Березіль» Лесь Курбас. У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями заарештували й незабаром розстріляли М. Бойчука та кількох його учнів. Пошуки проявів «українського націоналізму» в мистецтві інколи взагалі виходили за межі здорового глузду. Так, один з ідеологів ЦК КП(б)У на пленумі Всеукраїнської спілки працівників мистецтва в 1934 р. в Харкові заявив, що кобза й бандура — «класово ворожі інструменти». У грудні того ж року на заключному етапі Республіканської олімпіади міста й села в Харкові цю проблему вирішили остаточно розв’язати. Майже 300 учасників кобзарського з’їзду, більшість із яких становили особи похилого віку, люди з порушенням зору та люди з інвалідністю, заарештували й розстріляли.

Масштаби втрат у літературі й мистецтві України 1930-х рр. були неймовірними. Письменники української діаспори назвали цей період добою «розстріляного відродження».

• Що таке «розстріляне відродження»?

6. Релігійне життя

Кінець 1920-х — 1930-ті рр. характеризуються посиленням тиску радянської влади на церкву з метою її остаточної ліквідації як явища суспільного життя. Політика насадження державного атеїзму була невід’ємною складовою «культурної революції».

У 1929 р. за сфабрикованими доказами органи держбезпеки звинуватили УАПЦ в антирадянській діяльності. На початку 1930 р. відбувся її надзвичайний з’їзд, де УАПЦ заявила про самоліквідацію. Однак це не перешкодило владі розпочати розправу над нею. Митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського, майже всіх церковних ієрархів та близько 2000 священиків УАПЦ було репресовано.

1933-1937 рр., за висловлюваннями Й. Сталіна, стали «п’ятирічкою знищення релігії» або «безбожною п’ятирічкою». У 1934-1935 рр., відповідно до вимог влади, розпочалося масове руйнування церковних споруд. Зокрема, у Києві були знищені Микільський військовий собор, Михайлівський Золотоверхий собор, Трьохсвятительську церкву та десятки інших храмів, у Харкові — Свято-Миколаївський собор, у Полтаві — Успенський собор. Сотні церковних споруд перетворили на будинки культури, кінотеатри, лікарні, склади, в’язниці тощо. Внаслідок здійснюваних радянською владою заходів на середину 1930-х рр. у республіці, порівняно з дореволюційним періодом, залишилося тільки 9 % діючих церков. Самі віряни стали фактично обмеженими в правах громадянами. Свої релігійні почуття віруючим громадянам України належало приховувати.

Розграбування церкви

• Які наслідки мала антирелігійна кампанія сталінського режиму?

Висновки

• Політика комуністів у сфері культури спрямовувалася на її ідеологізацію та політизацію, ставала засобом зміцнення влади. Для цього і проводилася політика коренізації, яка відбувалася в республіці у формі українізації. Однак, розпочавшись як укорінення компартійно-радянського режиму серед населення УСРР, українізація спричинила певні позитивні зміни в культурному житті.

• В освіті цієї доби відбувалися позитивні зрушення, пов’язані з боротьбою з неписьменністю, доступністю освіти для представників робітників і селян.

• У сфері літератури й мистецтва у 1920-ті рр. розпочався процес відродження. Однак компартійно-радянське керівництво своїм брутальним втручанням зводило його нанівець і калічило долі митців, творчість яких не відповідала комуністичній ідеології.

• Важливою зміною в релігійному житті тогочасної України стало утворення УАПЦ. Проте її існування, як і інших церков, для компартійно-радянського режиму, що допускав існування лише однієї панівної ідеології, було непотрібне. Зрештою, УАПЦ ліквідували. Усі церковні громади зазнавали обмежень, пов’язаних із насадженням владою атеїзму.

• Руйнівним ударом для всієї культури стали масові репресії, унаслідок яких влада знищила найталановитішу частку творчої інтелігенції республіки. Розправа із церквою дала поштовх зростанню моральної деградації й бездуховності як характерних явищ суспільного життя радянських часів.

Запитання і завдання

1. Які основні завдання ставила перед собою радянська влада у культурній сфері?

2. Чому більшовики наполегливо боролися з неписьменністю населення?

3. Якими були основні зміни, що відбулися в освіті у 1920-1930-ті рр.? Проаналізуйте здобутки й утрати.

4. Як розвивалася наука в УСРР (УРСР)? У якому році Українська академія наук була реорганізована в ВУАН? Які три відділи існували у складі ВУАН? Хто був президентом ВУАН? Який відділ очолював М. Грушевський?

5. Охарактеризуйте розвиток тогочасних літератури й мистецтва України. Чому у 1920-ті рр. спостерігалося піднесення, а в 1930-ті рр. занепад у цих галузях культури?

6. Сформулюйте й обґрунтуйте власну позицію стосовно впливу радянської влади на розвиток культури України.

7. Обговоріть у групах. Які явища були притаманні релігійному життю України? Чим їх можна пояснити? Порівняйте розвиток релігійного життя в Україні в 1920-ті та в 1930-ті рр.

8. За додатковою інформацією підготуйте повідомлення про діячів (одного-двох, за власним вибором) літератури й мистецтва України цього періоду.

Практичне заняття

«Голодомор мовою документів, свідчень, чисел»

Узагальнення знань за розділом IV «Встановлення й утвердження комуністичного режиму в Україні»

Тестові завдання для підготовки до тематичного оцінювання за розділом ІV «Встановлення й утвердження комуністичного режиму в Україні»

Тексти практичних робіт, уроків узагальнення знань, тестових завдань розміщено за посиланням: bohdan-digital.com/edu10/