Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 24. Насильницька колективізація та опір їй населення. Голодомор 1932-1933 рр.

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати процес колективізації та опір населення;

- визначати його причини, зміст і результати;

- розповідати про Голодомор 1932—1933 рр.

Пригадайте:

1. Коли вперше більшовики намагалися створити колективні господарства в Україні?

2. Якою була державна політика щодо сільського господарства у роки непу?

1. Курс на суцільну колективізацію

Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: нестача коштів, сировини та робочих рук для розвитку індустрії. Одержати все це за відсутності зовнішніх джерел (кредитів, технологій) можна було лише від селянства, що становило переважну більшість населення. Однак господар-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату. Маючи певний мінімум засобів виробництва, він мало залежав від державних структур. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і що відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто та армію. Ось чому під приводом турботи про піднесення добробуту сільського населення партія хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство.

Пропагандистський плакат «Викинемо куркулів з колгоспу»

Перший п’ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об’єднано 30 % селянських господарств. Але вже на листопадовому 1929 р. пленумі ЦК ВКП(б) 1929 р. було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. У січні 1930 р. Україну зарахували до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 — навесні 1932 р.

Розуміючи, що такі темпи колективізації можливі лише через примус, на село скеровуються «двадцятип’ятитисячники» — робітники-комуністи з великих промислових підприємств, комсомольці, молодші командири Червоної армії.

Такі заходи зустріли відчайдушний спротив селянства, яке готове було піднятися на збройну боротьбу. Подекуди повстання таки спалахнули. Загалом ДПУ УСРР зафіксувало в 1930 р. 4,1 тисячі селянських виступів, у яких взяло участь 1,2 млн селян. Найбільшим було Павлоградське повстання, яке довелося придушувати регулярними частинами Червоної армії. Україна стала головним центром опору колективізації.

Суцільна колективізація — державна політика компартійно-радянського керівництва кінця 1920-1930-х рр. з масового насильницького запровадження колгоспів — єдиної дозволеної форми господарювання для селян.

Радгосп — державне сільськогосподарське підприємство.

Крім повстань, селяни стали масово продавати і забивати худобу, нищити реманент. За 1928-1932 рр. поголів’я худоби в Україні скоротилося наполовину. Унаслідок селянського опору суцільна колективізація в УСРР була зірвана.

У цих умовах Й. Сталін вирішив відступити. У своїй статті «Запаморочення від успіхів» у газеті «Правда» він публічно назвав факти, коли колгоспникам не залишали присадибної ділянки, «перегином» і поклав відповідальність за це на місцеві власті. 14 березня 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі». Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян під час утворення колгоспів. Завдяки такому маневру вдалось утримати ситуацію. Почався масовий вихід із колгоспів. Восени 1930 р. в них залишилося менше третини селянських дворів, причому переважно незаможницьких. Але вже з наступного року суцільна колективізація розгорнулася з новою силою. Станом на жовтень 1931 р. було усуспільнено 68% селянських господарств та 72% орної землі. Це вдалося досягти завдяки знищенню найкращих селянських господарств, які були визначені як куркульські, й депортації за межі УСРР майже мільйона селян та членів їх родин.

Документи розповідають

З повідомлення голови ДПУ УСРР В. Балицького (16 березня 1930 р.)

Вчора приїхав до Тульчинського округу. Весь округ охоплений хвилюванням та повстаннями. Із 17 районів округу уражені 15. На сьогодні хвилювання відбуваються у 153 селах. Радянська влада повністю вигнана з 50 сіл, де замість сільрад здебільшого обираються старости. Колгоспи ліквідовані у більшості сіл округу... У деяких селах — збройні виступи. Вириті окопи навколо сіл, які зайняті озброєними людьми. В деяких селах співають «Ще не вмерла Україна» і викидають гасла «Геть радянську владу, хай живе самостійна Україна.

• Якою була реакція селянства Поділля та інших регіонів на суцільну колективізацію?

2. Ліквідація «куркульства як класу»

Важливим елементом колективізації було так зване «розкуркулення», а фактично — розселянювання села. Куркулями на той час називали заможних селян. Офіційна ідеологія зображала їх лютими ворогами радянської влади, жорстокими експлуататорами.

Куркуль (куркульство) — поширена назва заможних селян, господарів в Україні. Ярлик, який радянська влада навішувала противникам колгоспного будівництва на селі. Передбачалося знищити як класового ворога.

Розкуркулення — кампанія експропріації селянських господарств у 30-ті роки, складова частина примусової колективізації.

У грудні 1929 р. Сталін визначив нове стратегічне завдання — перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. Наприкінці січня 1930 р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Починаються масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати в колгоспи; до таких застосовували термін «підкуркульники». В Україні за роки суцільної колективізації було експропрійовано близько 300 тис. селянських господарств (разом із сім’ями — 1,2—1,4 млн осіб, із них — 860 тис. виселили на Північ і до Сибіру).

Популярне гасло «Знищимо куркуля як клас»

• Чому процесу колективізації передувала боротьба з куркульством?

3. Створення машинно-тракторних станцій

На думку влади, щоб узяти максимальний врожай з колгоспів, працю в громадському господарстві необхідно було механізувати.

З цією метою розпочалося створення державних машинно-тракторних станцій (МТС). Перша МТС була створена 1928 р. у радгоспі ім. Т. Шевченка Березівського району Одеської області. Наприкінці 1932 р. діяло 594 МТС, які мали у своєму розпорядженні 25 630 тракторів і значну кількість іншої сільськогосподарської техніки.

Демонстрація селянам переваг трактора

Однак це були формальні показники. У першій п’ятирічці більшість МТС займалася формуванням трудових колективів, одержанням і освоєнням техніки, навчанням кадрів тощо. Тому на селі продовжували переважати ручна праця, гужовий транспорт і традиційна агротехніка. Водночас МТС виконали інше завдання — посилення впливу держави на село.

4. Криза сільськогосподарського виробництва

Восени 1930 р. розпочався новий етап примусової колективізації. Загроза розкуркулення та податковий прес на одноосібні господарства створювали ситуацію, в якій більшість селян вважали за краще вступити в колгоспи. До кінця 1932 р. у республіці було колективізовано майже 70 % селянських господарств, понад 80 % посівних площ. За працю в колективному господарстві селяни не одержували майже нічого. Плани хлібозаготівлі перевищували реально зібраний врожай. Тому вироблена продукція діставалася в основному державі.

Документи розповідають

Виступ С. Косіора на партійних зборах 1930 р.

Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями.

1. У чому звинувачував С. Косіор селян?

2. Яку тактику обрала держава у відносинах з селянами?

Сталін та його найближче оточення обрали шлях репресій. У першій половині 1932 р., коли хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. завершилися і в селян відібрали все зерно, у багатьох районах України спалахнув справжній голод з випадками канібалізму і загибеллю десятків тисяч людей. Однак це було лише початком трагедії.

5. Голодомор 1932-1933 рр.

Унаслідок безгосподарності в утворених колгоспах та небажання селян працювати за безцінь на державу, а також голоду, що розпочався, у багатьох районах кампанія із сівби і збору врожаю 1932 р. фактично була зірвана. З червня по жовтень 1932 р. у колгоспів та одноосібників вдалося витиснути 132 млн пудів хліба, тобто половину скороченого порівняно з попереднім роком плану. Але сталінське керівництво не вгамовувалося. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», яка була власноручно написана Й. Сталіним. Згідно із нею розкрадання майна колгоспів прирівнювалося до розкрадання державного майна і каралося розстрілом, а за «пом’якшувальних обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. За жменю зерна, принесеного з поля голодуючій сім’ї, селянин діставав повний строк у концтаборі. За рік дії постанови було засуджено 54 тис. осіб, з них 2 тис. — до вищої міри покарання. У народі цю постанову прозвали «законом про п’ять колосків».

Із метою «виправлення» ситуації з хлібозаготівлею восени 1932 р. в Україну спрямовується надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим.

Вилучення хліба, 1932 р.

Ця комісія викачала із села весь хліб у рахунок хлібозаготівель (додатково до 132 млн пудів ще 104,6 млн пудів), але так і не виконала плану (261 млн пудів). На прикінці грудня 1932 р. в Україну приїхав Л. Каганович, який привіз нову директиву Й. Сталіна про здачу — в разі невиконання плану хлібозаготівель — насіннєвих фондів. Так у республіці не залишилося жодних хлібних запасів.

Але комісія не обмежилася конфіскацією. Для покарання боржників вона запровадила «натуральні штрафи» та занесення районів, сіл, колгоспів на «чорну дошку». 82 райони України відчули на собі їхній руйнівний вплив, а це майже четверта частина адміністративних районів республіки, тобто 5 млн сільського населення. В усіх регіонах України, за винятком прикордонних, за допомогою комітетів незаможників (комнезамів) і відряджених на хлібозаготівлі робітників із міст розпочалися подвірні обшуки. Забирали все продовольство, яким селяни мали харчуватися до нового врожаю. Конфіскації оголошувалися карою за «куркульський саботаж».

Але державі був потрібний хліб, а не ті продукти, що забиралися в селян. Тому такі дії тоталітарного режиму можна з певністю кваліфікувати як покарання людей за небажання працювати у колгоспах. Практика «натуральних штрафів» стала свідомою розправою голодом. Цей терор голодом, як і експропріація заможного (і не тільки заможного) селянства під гаслом боротьби з «куркульством», можна кваліфікувати як геноцид українського народу.

«Чорна дошка» — це статус села чи району на території Української СРР, який передбачав застосування владою репресивних заходів: психологічного, військового та адміністративного терору. Потрапити на «чорну дошку» — означало припинення торгівлі й постачання крамом, продовольством.

Голодомор — акт геноциду українського народу, ініційований і здійснений керівництвом ВКП (б) способом штучно створеного голоду.

Геноцид (від грец. genos — рід, племя і латин. caedo — вбивати) — це діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи способом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або через насильницьку передачу дітей з однієї групи в іншу.

Голод охопив, крім України, також Кубань, Північний Кавказ, Поволжя, Північний Казахстан. Але тільки в Україні й на Кубані застосовувався метод «чорних дощок» і конфіскація всього продовольства.

Точну кількість людських смертей від Голодомору 1932-1933 рр. встановити неможливо. Дослідники називають втрати від 3,5 до 12 млн осіб. Згідно з гіпотетичними прогнозами руху населення та матеріалами перепису населення 1937 р. втрати від Голодомору становлять 7 млн осіб.

• На який час припадає пік Голодомору?

У березні 1933 р. генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор написав Й. Сталіну доповідну записку з інформацією про підготовку до весняної сівби. У ній український генсек несамохіть ужив фразу, яка пояснювала одну з причин терору голодом: «Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби саме в найбільш неблагополучних районах». Під «найбільш неблагополучними» малися на увазі райони з величезною смертністю від Голодомору, який лютував в українському селі.

Загалом же причинами Голодомору в Україні була сукупність національно-політичних та соціально-економічних чинників:

• необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, котра своїм опором загрожувала імперським інтересам Москви.

• непомірні для селян хлібозаготівлі. У 1932-1933 рр. вони сягали половини або двох третин зібраного врожаю.

• хлібний експорт в умовах нестачі продовольчих ресурсів. Припинення такого експорту у 1932-1933 рр. могли б запобігти виникненню голоду. Причому такий крок не був критичним для реалізації планів індустріалізації. Річ у тім, що в цей період упали світові ціни на пшеницю і, відповідно, зменшилися валютні надходження від її експорту. У 1932-1933 рр. вартість експортованого хліба становила лише 369 млн крб.

Тоді як від експорту лісоматеріалів і нафтопродуктів було одержано майже 1 млрд 570 млн крб.

• конфіскація владою всіх продовольчих запасів.

• економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами.

Голодуючі, 1932 р.

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, перша стаття якого констатувала факт геноциду українського народу. Така політична та правова оцінка Голодомору 1932-1933 рр. виявилася цілком логічною і послідовною з огляду на те, що УРСР, як член ООН з 1945 p., ухвалювала Конвенцію 1948 р. про запобігання геноциду та ратифікувала її в 1951 р. Злочин геноциду та покарання за нього зафіксовані у ККУ (ст. 442). 22 травня 2009 р. Головне слідче управління СБУ порушило Кримінальну справу N° 475 за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 pp., спираючись на міжнародне і національне законодавство, а також здійснивши системне розслідування. Апеляційний суд м. Києва, розглянувши на своєму засіданні від 10 січня 2010 р. кримінальну справу № 475, констатував факт геноциду в Україні в 1932—1933 pp. Суд також визнав Й. Сталіна, В. Молотова, П. Постишева, Л. Кагановича, В. Чубаря, С. Косіора, М. Хатаєвича винними в організації злочину геноциду проти частини українців, але закрив справу у зв'язку зі смертю цих осіб. Суд встановив, що Голодомор-Геноцид здійснювався через такі репресивні механізми та способи: встановлення для України нереально-завищеного плану хлібозаготівель, який неможливо було виконати; занесення за рішенням ЦК КП(б)У обкомів та райкомів партії цілих районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад на так звані “чорні дошки”, що означало блокування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі; ізоляція території України спеціальними озброєними загонами, військовими частинами та міліцією, щоб не допустити виїзду за межі республіки населення, яке потерпало від голоду; запровадження “натуральних штрафів”, тобто вилучення картоплі, м'яса та інших продуктів харчування; проведення постійних обшуків із вилучення зерна, насіннєвих запасів, майна, одягу, всіх продуктів харчування та готової їжі; посилення репресій, включаючи розстріли осіб, які чинили опір діям влади, тощо; прийняття рішення щодо депортації селянських родин.

Поряд з Голодомором, Сталін влаштовує і погром КП(б)У. Було змінено вище керівництво. У січні 1933 р. другим секретарем ЦК і секретарем Харківського (столичного) обкому партії стає особистий посланець Й. Сталіна — П. Постишев, який очолив кампанію репресій проти комуністів, що не хотіли стати катами власного народу. За 1933 р. з партії виключили 100 тис осіб, які були розстріляні або вислані.

Організаторам Голодомору треба було робити вигляд, що його не існує. Вся преса писала про успіхи сільського господарства. Тема голоду не підлягала відкритому обговоренню на будь-яких, навіть закритих партійних, зборах. Навколо міст, які постачалися продовольством, встановлювалися воєнні кордони, що не пускали голодних селян. У закордонній пресі поширювалися статті, які заперечували голод.

Україна була оточена по периметру своїх кордонів загороджувальними загонами, щоб перешкодити появі голодних селян в інших республіках.

Для приховування наслідків Голодомору і подальшого приборкування України в другій половині 1933 р. було утворено Всесоюзний комітет з переселення. Згідно з його рішеннями було визначено 42 райони Одеської, Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей, куди на місце виморених голодом українців організовано переселяли людність з Росії та Білорусі. Упродовж кінця 1933 — початку 1934 р. в Україну було переселено 20 тис. сімей. Вимерлі українські села були заселені переважно росіянами, білорусами, а також євреями і німцями.

6. Подолання кризи колгоспного ладу

На січневому 1933 р. об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Й. Сталін заявив, що настав час відмовитися від політики прискорених темпів колективізації, тому що, мовляв, її завдання виконані. Насправді слід було рятувати охоплене кризою сільське господарство. З цією метою влада намагалась зацікавити колгоспника в результатах його праці. Як говорив С. Косіор: «Кожний колгосп знатиме тепер завчасно, скільки і коли він повинен здати. Чим краще колгосп проведе сівбу, тим більший врожай збере, тим більше хліба в нього залишиться після виконання своїх зобов’язань».

Для втілення у життя цієї стратегії необхідно було створити певний механізм. Його ключовим елементом стали політичні відділи у МТС і радгоспах — надзвичайні партійні органи. Також були ліквідовані комнезами.

Важливою функцією політвідділів було налагодження трудової дисципліни. У 1933 р. вони «вичистили» з українських колгоспів 34 тис. осіб, зарахованих до «куркульських елементів».

До кінця 1934 р. кризу колгоспного ладу вдалося подолати, але не усунути її недоліків. Свідченням цього стало зростання виробництва, скасування карткової системи розподілу продовольчих товарів серед міського населення та ліквідація політвідділів МТС.

Висновки

• Колективізація спричинила опір українського селянства. Щоб розколоти його, було розгорнуто кампанію розкуркулювання. Але селянство продовжувало опиратися колгоспному будівництву. Сільське господарство стрімко деградувало.

• Тим часом індустріалізація потребувала значних ресурсів, а новостворені колгоспи не могли їх забезпечити. Спроба насильницькими методами вилучити у селян збіжжя призвела до голоду. Щоб покарати українських хліборобів за опір, сталінське керівництво організувало Голодомор.

• Унаслідок Голодомору було остаточно зламано опір селян колгоспній системі й суттєво підірвано сили у захисті споконвічних національних прав.

• Головним результатом колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплатили дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і Голодомору, втратою селянами відчуття господаря, тривалою деградацією та дезорганізацією сільського господарства.

Запитання і завдання

1. Що таке колективізація? 2. Коли і за яких обставин було здійснено перехід до суцільної колективізації? 3. Де була створена перша МТС? Яка мета створення МТС? 4. Чому селянство чинило спротив суцільній колективізації? 5. Чому більшовицька влада висунула гасло «ліквідація куркульства як класу»? До яких наслідків призвела така політика? 6. Чи були пов’язані між собою процеси індустріалізації та суцільної колективізації, чи вони просто збіглися в часі? 7. Чому голод початку 1930-х років називають Голодомором? Які хронологічні рамки Голодомору в Україні? 8. Що передбачало занесення села «на чорну дошку»? 9. Коли в УСРР (УРСР) було завершено суцільну колективізацію? 10. Чому влада замовчувала голод в Україні? 11. Навіщо було запроваджено внутрішні паспорти? 12. Обговоріть у групах. Чому більшовицькі перетворення в сільському господарстві призвели до кризи сільськогосподарського виробництва? У чому вона проявилась?