Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 6. Німеччина, Австрійська імперія та Італія

За цим параграфом ви зможете:

- визначати особливості розвитку держав Німецького союзу, Австрійської Імперії та Італії;

- характеризувати національний рух в Німеччині, Австрійській імперії та Італії;

- порівнювати революційний і поміркований табір італійського «Рісорджименто».

Пригадайте:

1. Якими були форми національно-визвольної боротьби проти наполеонівського панування в Німеччині та Італії?

2. Які рішення щодо Німеччини та Італії були прийняті на Віденському конгресі?

3. Яку роль відігравала Австрія в міжнародних відносинах у Європі в 1789-1815 рр.?

4. Що ви знаєте про реформи Марії-Терезії та Иосифа II в імперії Габсбургів?

5. Що таке «національне відродження»?

1. Німецький союз. Економічний розвиток

Рішення Віденського конгресу закріпили політичну роздробленість Німеччини та Італії. Такий стан речей не міг задовольнити їхні народи. В історії Німеччини та Італії 1815-1847 рр. стали періодом формування передумов для об’єднання цих країн у 50-60-х рр. XIX ст.

Герб Пруссії

Більшість німецьких політиків і суспільних діячів розраховували, що після перемоги над Наполеоном їх народ нарешті здобуде державну єдність. Однак ці сподівання не справдилися. Створений за рішеннями Віденського конгресу Німецький союз існував лише на папері, не мав спільного законодавства, уряду, збройних сил тощо. Два головні суперники за провідну роль у ньому — Австрія та Пруссія — увійшли до союзу лише частково. Союзний сейм, який під головуванням представника Австрії збирався у Франкфурті-на-Майні, реальної влади не мав. Кожна з держав союзу мала свого монарха, уряд, армію, митні тарифи, грошову й судову системи.

► У якому місті постійно збирався сейм Німецького союзу?

У період наполеонівських завоювань у німецьких державах було проведено реформи, які сприяли знищенню старих порядків. Так, у Пруссії на основі викупу селянами феодальних повинностей було скасовано кріпосну залежність. Стало розвиватися міське самоуправління.

У сільському господарстві зберігалося чимало залишків кріпосництва, які заважали його розвитку. Промислова революція в Німеччині розпочалася лише в 30-х рр. XIX ст. На її розгортання негативно впливали під сутність єдиного ринку вільної робочої сили та наявність митних кордонів між німецькими державами. Розвитку промисловості сприяло використання машин і запровадження технічних винаходів. У 1822 р. в усій Німеччині працювало лише дві парові машини, у 1847 р. — близько тисячі. Серед галузей промисловості провідними були вугільна, металургійна й текстильна

Найбільшим торговельно-промисловим центром Німеччини наприкінці 40-х рр. XIX ст. стала столиця Пруссії — Берлін. Тут були зосереджені дві третини машинобудівних і ситцевибивних підприємств Пруссії; поряд із мануфактурами діяли перші фабрики.

Генріх Олівер. Збирання врожаю

Карл Едуард Бірманн. Металургійний завод у Берліні. 1847 р.

У 1835 р. в Німеччині збудували першу залізницю завдовжки 6 км.

У 1834 р. 18 німецьких держав об’єдналися в Митний союз, учасники якого скасовували мито на товари, що перевозилися через їхні кордони. Провідну роль у союзі, створення якого сприяло становленню в Німеччині єдиного національного ринку, відігравала Пруссія.

2. Боротьба за демократичні реформи та єдність Німеччини

Створення Німецького союзу зумовило поширення в німецьких державах сподівань, що він сприятиме їх економічній єдності та впровадженню ліберальних конституцій. Однак цього не відбулося.

Мрії про єдину Німеччину, у якій невід’ємні права людини і громадянина будуть забезпечені конституцією, набули поширення, насамперед, у студентському середовищі. У 1815 р. студенти Єнського університету створили товариство, яке пропагувало ідею об’єднання німецьких держав. Ці погляди вони поєднували з виступами проти реакційних порядків. Восени 1817 р. у Вартбурзі студенти організували святкування 300-річного ювілею початку Реформації. Подія стала для канцлера Австрії Клеменса Меттерніха приводом для того, щоб розпочати кампанію проти «надзвичайного лібералізму» і «бунтівного духу німецького студентства». Однак рух за демократизацію та об’єднання Німеччини серед молоді не припинявся.

Події Липневої революції 1830 р. у Франції викликали активізацію опозиційних настроїв у німецьких державах. Так, 27-30 травня 1832 р. у Пфальці відбулося «Гамбахське свято» за участю майже 30 тис. осіб. Якщо у «Вартбурзькому святі» 1817 р. взяли участь лише студенти і професори, то в Гамбаху зібралися підприємці, ремісники, робітники, інтелігенція.

Унаслідок переслідувань у період політичної реакції чимало німецьких патріотів були змушені залишити країну. У 1834 р. у Швейцарії виникло товариство «Молода Німеччина», яке діяло два роки. Члени цієї таємної організації своєю метою вважали боротьбу за об’єднання Німеччини та створення республіки. У програмових документах товариства висувалися вимоги свободи друку і зборів, запровадження вільної підприємницької та торговельної діяльності, ліквідації залишків кріпосництва. Здійснити це збиралися шляхом революційного перевороту.

Гамбахське свято

Фрідріх Ліст

► Коли діяло товариство «Молода Німеччина»?

Однією з найвідоміших постатей у національному русі Німеччини 30-40-х рр. XIX ст. був професор-економіст Фрідріх Ліст (1789-1846). Пропагуючи ідею об’єднання німецьких держав, він першим розкрив взаємозв’язок між розвитком економіки й національним об’єднанням Німеччини.

► Що таке національне відродження?

3. Особливості політичного, суспільного та економічного життя Австрійської імперії

Австрійська імперія за своїм державним устроєм була абсолютною монархією з необмеженою владою імператора. Останній призначав склад уряду й канцлера, що був його керівником. За правління Франца І (1806-1835 рр.) та Фердинанда І (1835-1848 рр.) визначальну роль в імперії відігравав міністр закордонних справ і фактичний глава уряду в 1809-1821 рр. та канцлер у 1821-1848 рр. Клеменс Меттерніх (1773-1859).

За своїми поглядами К. Меттерніх був консерватором. Його зовнішня політика сприяла поверненню Австрії до складу великих держав. Однак за нього Австрійська імперія стала головним оплотом Реставрації у Європі, противником об’єднання Німеччини та Італії.

У внутрішній політиці К. Меттерніх намагався засобами політичної реакції зберегти панування над неавстрійськими народами імперії, які в цей час переживали період національного відродження. Він також багато зробив для збереження в країні старих порядків і привілеїв дворянства

Постать в історії

К. Меттерніх

Граф (пізніше князь) К. Меттерніх був одним із найвидатніших політиків XIX ст. На Віденському конгресі 1814^1815 рр. він став творцем нової системи міжнародних відносин у Європі після повалення Наполеона І. Меттерніх вважав, що період існування відносно ізольованих одна від одної держав завершився, склалася їх спільність, і кожна своїми інтересами пов’язана з іншими. Саме він ввів у тогочасну європейську дипломатію терміни «політика рівноваги у Європі», «політика союзів», «політика європейської безпеки». Однак для підтримки рівноваги у Європі К. Меттерніх вважав за необхідне застосування «права сили» — втручання у справи інших держав із метою їх підпорядкування загальному порядку. Саме тому він став одним з організаторів Священного союзу.

Прапор Австрійської імперії

Австрійська імперія мала територію 576 тис. км2 і була другою за розмірами після Росії. У Європі її називали «клаптиковою» монархією, оскільки вона складалася з адміністративних утворень (королівства, провінції тощо) із багатонаціональним населенням. У середині XIX ст. із близько 37 млн її населення австрійські німці становили 7 млн, слов’янські народи — 18 млн, угорці — 5 млн осіб. Утримуючи владу в такій державі, австрійці дотримувалися давнього імперського принципу «поділяй і володарюй». Завдяки зусиллям К. Меттерніха народи багатонаціональної Австрійської імперії страждали від політичного та духовного гноблення. Освіта перебувала під контролем католицької церкви. Звичним явищем стали таємні суди, затримання неблагонадійних осіб на невизначений термін без висування звинувачень, політичний нагляд тощо.

Зростання політичного впливу Австрії на європейські справи не супроводжувалося досягненнями в розвитку її економіки. У 1815-1847 рр. вона залишалася аграрною країною, дві третини населення якої працювало в сільському господарстві. Розвитку останнього заважало збереження залишків феодальних відносин. Втручання влади перешкоджало розвитку промисловості. Так, Франц І забороняв створювати у Відні нові мануфактури й фабрики, побоюючись збільшення у своїй столиці кількості робітників, схильних до страйків. Промислова революція розпочалася в Австрії в 30-40-х рр. XIX ст. в її найбільш розвинених провінціях — Нижній Австрії та Чехії. Перша в імперії парова машина з’явилася на фабриці в Брно в 1816 р. У 40-х рр. XIX ст. в Австрії було 30 парових машин, у середині XIX ст.— 900. Будівництво залізниць в імперії розпочалося в 1828 р., але в 1846 р. їх протяжність становила лише 148 км. Характерною для Австрійської імперії була нерівномірність розвитку її частин: якщо одні провінції (Чехія, Ломбардо-Венеція, Нижня Австрія) виробляли основну частину промислової продукції, то інші (Галичина, Буковина, Далмація) відігравали роль аграрно-сировинних придатків, ринків збуту готової продукції.

► Яких політичних поглядів дотримувався К. Меттерніх?

4. Передберезневий період

Вплив Липневої революції у Франції призвів до загострення суперечностей в Австрійській імперії. Добу від 1830 р. до революції 1848-1849 рр. в історії Австрії називають передберезневим періодом (революція 1848-1849 рр. розпочалася в країні в березні). У цей час Австрію охопило громадсько-політичне піднесення. Представники більшості верств населення, за винятком правлячої верхівки, поділяли думку про необхідність здійснення в державі соціальних перетворень і реформування державного устрою. Вони погоджувалися в необхідності встановлення обмеженої монархії, скликання представницького органу влади із законодавчими функціями для прийняття конституції, запровадження основних громадянських і політичних свобод.

Іштван Сечені

Чим уславився Іштван Сечені?

На початку 30-х рр. XIX ст. граф Іштван Сечені, один Із видатних діячів тогочасної Угорщини, розробив програму реформ, яка передбачала ліквідацію залишків кріпосництва й заміну панщини найманою працею в сільському господарстві, ліквідацію ремісничих цехів, підтримку національної промисловості, створення Національного банку та мережі кредитних установ. Але уряд К. Меттерніха відкидав навіть можливість обговорення будь-яких перетворень в імперії.

► Який період в історії Австрії називають «передберезневим»?

5. Італія після Віденського конгресу

Рішення Віденського конгресу негативно вплинули на розвиток Італії. Її знову переділили на вісім королівств і герцогств, а в північно-східній частині утворили Ломбардо-Венеціанське королівство, що входило до складу Австрійської імперії. 1815-1830 рр. стали для Італії, як і інших регіонів Європи, періодом Реставрації — відновлення старих порядків і політичної реакції. У всіх італійських державах було відновлено абсолютну владу монархів, панівні позиції знову посіли дворяни й духівництво, негативно налаштовані до всіх змін, що відбувалися тут під впливом революції у Франції та наполеонівських війн. Всі держави півострова певною мірою опинилися в залежності від Австрії. Лише Сардинське королівство (П’ємонт), користуючись своїм розташуванням між Францією та Австрією, навалювалося проводити самостійну політику. Однією з найвідсталіших держав Італії була Папська область, що перебувала під світською владою Папи Римського.

Дуже швидко проявилися негативні наслідки австрійського панування для Ломбардо-Венеціанського королівства. Воно не отримало передбаченої рішеннями Віденського конгресу автономії та управлялося австрійцями. Італійців позбавили можливості обіймати будь-які важливі посади в адміністрації, судах та армії. Австрія проводила політику денаціоналізації. Однак це мало протилежний результат: саме в тогочасній Ломбардії набагато активніше, ніж в інших регіонах півострова, розвивався національно-визвольний рух.

Період від кінця XVIII ст. до 1870 р. в італійській історії називають «епохою Рісорджименто» (Відродження). Це був час розгортання національно-визвольного руху й боротьби за відродження італійської державності.

Неаполь на початку XIX ст.

У 1818 р. в Ломбардії граф Федеріко Конфалоньєрі очолив таємне товариство «Італійська федерація». Метою організації було звільнення від австрійського панування, здобуття незалежності й створення конституційної монархії в Північній Італії.

У Центральній та Південній Італії активно діяли карбонарії, які з’явилися тут на початку XIX ст. Після 1815 р. вони створили розгалужену мережу таємних, суворо законспірованих вент (осередків), члени яких своєю самовідданою боротьбою зробили значний внесок в італійське Рісорджименто. Серед карбонаріїв були представники ліберального дворянства, буржуазії та інтелігенції. Своєю головною метою вони вважали боротьбу за національну незалежність Італії. Щодо її майбутнього державного устрою, то більшість карбонаріїв виступала за створення конституційної монархії. Однак серед них були також радикали, прибічники республіки.

Карбонарії (від італ. carbonaro — вугляр) — члени таємної політичної організації, що існувала на початку XIX ст. в Італії й боролася проти чужоземного гноблення, за возз’єднання країни.

Політична роздробленість Італії стала головною перешкодою для її економічного розвитку. Між італійськими державами існували митні кордони, у кожному королівстві й герцогстві діяли власні системи мір, грошові системи, закони. За рівнем економічного розвитку Італія суттєво поступалася Великій Британії, Франції і навіть Пруссії. Промислова революція розпочалася тут лише в 30-40-х рр. XIX ст. Слаборозвинена промисловість не могла забезпечити працею тих, хто не знаходив її на селі. Розвиток сільського господарства відбувався дуже повільно. Селяни не мали достатньо землі та орендували її у дворян-землевласників, віддаючи за це частину врожаю.

► Хто такі карбонарії?

6. Революції 20-30-х рр. XIX ст.

Складовою італійського Рісорджименто став революційний рух, що охопив держави півострова на початку 30-х рр. XIX ст. У липні 1820 р. першими в Італії підняли повстання карбонарії в Неаполітанському королівстві. Революція тривала тиждень і завершилася їхньою перемогою. Король змушений був затвердити запропоновану повстанцями конституцію та скликати парламент. За рішенням засідання Священного союзу австрійські війська вторглися в королівство. Революція була придушена, а абсолютна монархія відновлена.

У ніч із 9 на 10 березня 1821 р. розпочалася революція в Сардинському королівстві (П’ємонті). її очолили карбонарії — офіцери сардинської армії. Повстанці висунули гасло національної незалежності всієї Північної Італії. Було проголошено конституцію і сформовано тимчасовий уряд. Австрійська армія разом із прибічниками сардинського короля Віктора Еммануїла І придушила революцію.

Після революцій 1820-1821 рр. у Неаполі та П’ємонті арешти карбонаріїв розпочалися в усій Італії. Організація офіційно заявила про свій саморозпуск. Однак під впливом Липневої революції 1830 р. у Франції в лютому 1831 р. вони підняли повстання в Пармі, Модені та Папській області. Спочатку повстанці перемагали, але внаслідок інтервенції австрійців зазнали поразки.

Ці невдачі змусили італійських патріотів шукати нові форми боротьби. Однією з причин поразок карбонаріїв було те, що вони діяли переважно ізольовано, в межах окремих держав. У 1831 р. в Марселі колишній карбонарій Джузеппе Мадзіні (1805-1872) створив «Молоду Італію» — єдину загальноіталійську національно-революційну організацію. Він сформулював принцип «кожній нації — держава» і розгорнув боротьбу за створення італійської національної держави. Дж. Мадзіні сподівався досягти цього шляхом революції. У майбутньому члени «Молодої Італії» бачили свою батьківщину єдиною незалежною демократичною республікою.

Джузеппе Мадзіні

Документи розповідають

Витяги з таємної інструкції для членів організації «Молода Італія»

«Засоби, за допомогою яких «Молода Італія» намагається досягти своєї мети, є виховання та повстання... Виховання — пресою, прикладом, словом... має стати у своїх наслідках принципом національного виховання... Повстання у своїх рисах має нести першопочаток програми майбутньої італійської нації. Там, де відбуватиметься повстання, має бути італійський прапор, італійська думка, італійська мова. Маючи на меті відродити народ, воно розпочнеться в ім’я народу та спиратиметься на народ, яким до цього нехтували».

1. Чи можна вважати авторів документа прибічниками ідеології націоналізму? Чому?

2. Яку стратегію боротьби за національну незалежність італійців пропонували автори?

Неодноразові спроби «Молодої Італії» підняти повстання в 1833-1834 рр. і на початку 40-х рр. XIX ст. виявилися невдалими. Унаслідок цього Дж. Мадзіні та його прибічники дійшли висновку, що найближчим часом здійснити італійську революцію неможливо.

З-поміж членів «Молодої Італії» вирізнявся один із майбутніх героїв італійського Рісорджименто Джузеппе Гарібальді (1807-1882). За участь у революційній змові, організованій Дж. Мадзіні в 1834 р., його було засуджено до смертної кари, і він емігрував до Південної Америки. У 1848 р. Дж. Гарібальді повернувся до Італії та присвятив життя боротьбі за її об’єднання.

► У якій із держав Італії карбонарії розпочали першу у 20-х рр. XIX ст. революцію?

7. Діяльність поміркованих лібералів наприкінці 30 — у 40-х рр. XIX ст.

Невдалі спроби здійснити об’єднання Італії революційним шляхом призвели до того, що від середини 30-х рр. XIX ст. в італійському національно-визвольному русі на перший план виходять помірковані ліберали. Серед них були великі землевласники, банкіри, підприємці, юристи тощо. Вони вважали єдино можливим способом об’єднання Італії перетворення згори шляхом реформ. їхній ідеолог Вінченцо Джоберті (1801-1852) уявляв майбутню об’єднану Італію федерацією держав, створеною за згодою їх монархів «без крові, без хвилювань, без революцій».

Своїм головним завданням ліберали вважали формування національної свідомості італійців. У 1839-1847 рр. вони щорічно збирали загальноіталійські конгреси вчених.

Вінченцо Джоберт

Хоча політичні проблеми на них відверто не обговорювалися, ця форма спілкування сприяла згуртуванню прибічників поглядів поміркованих лібералів. Із часом ставлення лібералів до австрійців та їх втручання у справи в Італії ставало більш різким. У 1846-1847 рр. у багатьох їхніх газетах і журналах почали з’являтися заклики до загальноіталійської війни проти Австрії.

Висновки

У Німеччині 1815-1847 рр. стали періодом згуртування сил, які виступали за об’єднання німецьких держав і вимагали запровадження конституційного ладу з гарантіями основних прав і свобод людини. У суспільно-політичному житті Австрійської імперії в 1815-1847 рр. панували консервативні тенденції, уособленням яких стала діяльність К. Меттерніха. В Італії об’єднання країни стало першочерговим завданням для її розвитку. В італійському Рісорджименто цього періоду визначилися два напрямки — шляхом революції або за допомогою реформ.

Закріпимо знання

1. Які факти свідчать про те, що політична роздробленість заважала подальшому розвитку Німеччини та Італії?

2. Як відбувалася боротьба за демократичні реформи та об’єднання німецьких держав у 1815-1847 рр.?

3. Охарактеризуйте становище Італії після Віденського конгресу.

4. Порівняйте розвиток національно-визвольного руху в Італії у 20-30-х рр. та наприкінці 30 — у 40-х рр. XIX ст.

5. Складіть порівняльну таблицю «Економічне, політичне та суспільне життя в Пруссії, Австрійській імперії та італійських державах у 1815-1847 рр.».

Критерії порівняння

Німеччина

Австрійська імперія

Італія

Політичне становище

Економічне життя

Опозиційний, національно-визвольний рухи

6. Об’єднайтесь у малі групи і обговоріть, що було спільне й відмінне у розгортанні національних рухів у Німеччині та Італії й на українських землях.

7. Проведіть дискусію за темою: «Чому всупереч намаганням Меттерніха Австрійська імперія стрімко скочувалася до революції?».