Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 25. Література та мистецтво XIX ст. — початку XX ст.

За цим параграфом ви зможете:

- скласти уявлення про розвиток літератури та мистецтва в XIX ст.;

- ознайомитися з визначальними представниками літератури та мистецтва тієї доби.

Пригадайте:

1. Які мистецькі стилі були домінуючими в XVII — XVIII ст.?

2. Які події XIX ст., на вашу думку, могли справити найбільший вплив на розвиток літератури та мистецтва в XIX ст.?

1. Напрямки розвитку літератури

У XVIII ст. розвиток літератури відбувався під безпосереднім впливом просвітителів. То був час визрівання у Європі економічних, політичних і духовних передумов для суттєвих змін у соціально-політичному житті. їхнє наближення тонко відчували майстри художнього слова. Аналізуючи проникливим розумом епоху, вони за допомогою художніх засобів та образів передавали її сутність і місце в історії.

Йоганн-Вольфганг Ґете

Фрідріх Шіллер

Вальтер Скотт

Глибоку поезію творили значні представники німецького народу доби Просвітництва Йоганн-Вольфганг Ґете (1749-1832) і Фрідріх Шіллер (1759-1805). Обидва виступали як гуманісти, борці за прогрес і свободу народу, хоч І розуміли свою мету абстрактно.

Поет і мислитель И.В. Ґете замолоду брав участь у літературному русі «Буря і натиск». Головним для його учасників було виховання вільної людської особистості та розквіт національної культури, а не перманентні політичні незгоди. Світове визнання письменникові приніс роман у листах «Страждання молодого Вертера». Філософські ідеї Ґете окреслені в трагедії «Фауст». В уста головного героя вкладено віщі слова: «Лиш той життя І волі гідний, хто б’ється день у день за них».

Ф. Шіллер, як і Й.В. Ґете, палко вірив у незворотність прогресу та необмежені можливості людини, у її розум, духовні та фізичні сили. Перші твори Ф. Шіллера засвідчили формування республіканських поглядів автора. Ф. Шіллер залишив людству багату спадщину як поет, драматург, Історик. Свої твори він присвячував переломним етапам в історії європейських країн. До таких належать історичні драми й трагедії, зокрема трилогія «Валленштейн», «Марія Стюарт», «Орлеанська діва», «Вільгельм Телль».

Й. В. Ґете і Ф. Шіллер зробили вагомий внесок у зростання німецької свідомості й подолання роздробленості Німеччини.

Прагнення нового, незвичайного зумовило появу нового літературного методу — романтизму. Головними жанрами художнього твору стали лірика, лірична драма та ліро-епічна поема Словами й діями своїх героїв автори розкривали власне світобачення, ставлення до навколишньої дійсності, вели пошуки кращого устрою суспільства. Барвиста мова, виразність характерів, драматизм сюжету, яскраві епітети, метафори, порівняння вирізняють твори письменників і поетів-романтиків із-поміж інших творів. Одні з них приязно змальовували Середньовіччя та заперечували необхідність революційних заворушень, інші пробуджували бунтарський дух та оспівували принади свободи.

Риси консервативного романтизму простежуються у творчості англійського письменника Вальтера Скотта (1771-1832), який засуджував революцію, ідеалізував монархію. Він увійшов у світову літературу як засновник жанру соціального та історичного романів («Пуритани», «Айвенго», «Квентін Форвард» тощо). Представниками революційного романтизму були: Джордж Гордон Байрон і Персі Біш Шеллі в Англії, Віктор Гюґо і Жорж Сайд у Франції, Адам Міцкевич і Юліуш Словацький у Польщі. На Американському континенті жанр епічної поеми розвинув поет-романтик, учений-філолог і перекладач Генрі Лонгфелло, автор знаменитої «Пісні про Гайявату». У Росії риси романтизму були притаманні творчості поетів-декабристів — Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Василя Жуковського.

Одним із найпослідовніших виразників романтичного світовідчуття був визначний англійський поет Джордж Гордон Байрон (1788-1824). У своїх творах він засуджував вузькі межі аристократичного життя. Перебуваючи у Швейцарії, він написав ліричну драму «Манфред». Як і Фауст — літературний герой Й.В. Ґете — Манфред розчарувався у своїх пошуках. Він страждав від докорів сумління та самотності, але постав перед читачем людиною сильною та непохитною.

Поет особисто підтримав боротьбу народу Греції проти турецького гніту. До Греції були звернені останні слова Дж. Г. Байрона: «Я віддав їй свій час, кошти, здоров’я — тепер віддаю життя. Що я міг би зробити ще?».

У XIX ст. у світовій літературі поширився новий творчий метод — реалізм. Досягнення природничих наук, соціальні заворушення ніби закликали письменників і поетів до глибинного дослідження поривів людської душі, критичного пізнання минулого й сучасного та правдивого його зображення. Яскравими представниками нового напрямку в західноєвропейській літературі стали німецький поет і публіцист Генріх Гейне (1797-1856), письменники Оноре де Бальзак і Стендаль (Франція), Чарльз Діккенс і Вільям Мейкпіс Теккерей (Англія).

Геніальним проникненням у світ людини відзначалася творчість російського письменника Лева Толстого (1828-1910). У 90-х рр. XIX ст. він працював над романом «Воскресіння», у якому посилилися соціальна критика письменника, його незгода з панівною мораллю.

Англійський письменник Оскар Вайлд (1854-1900) написав низку творів, у яких критично відтворив звичаї сучасного йому світу. Інколи соціальне спрямування змісту поступається витонченості форми, проте вдало виписані характери героїв, переконливість, високий естетичний рівень творів забезпечили їм довге життя. Досі на сценах театрів України ставляться п’єси О. Вайлда «Ідеальний чоловік», «Як важливо бути серйозним» та ін. Життю простих людей були присвячені новели французького письменника Гі де Мопассана (1850-1893). Його новелістика справила великий вплив на розвиток цього жанру. Ідеї гуманізму дістали виразне втілення у творах Г. де Мопассана завдяки бездоганній майстерності автора, знанню тонкощів людської психології, умінню охопити та всебічно оцінити складні явища суспільного життя. Незвичайність людської долі, її залежність від панівної в суспільстві моралі Г. де Мопассан розкрив у романах «Життя», «Любий друг», «П’єр і Жан».

Джордж Гордон Байрон

Чарльз Діккенс

Оноре де Бальзак

Реалізм (від лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — одна з основних властивостей мистецтва й літератури, яка полягає в прагненні правдивого об’єктивного відображення та відтворення дійсності у формах, що їй відповідають. У вужчому розумінні — течія в мистецтві, що протистояла модернізму та авангардизму.

Лев Толстой

Оскар Вайлд

Гі де Мопассан

Ранні твори французького письменника Бміля Золя (1840-1902) відзначені романтизмом. Із часом від пошуку соціально-біологічних закономірностей у життєдіяльності людей він перейшов до створення широких полотен про найяскравіші події в історії Франції. Е. Золя змалював суперечності тогочасного суспільства, розкрив духовне убозтво й користолюбство одних, духовну велич та благородство інших.

Діячів мистецтва й літератури на межі XIX — XX ст. хвилювали не лише суто творчі проблеми, а й соціальна несправедливість, колоніалізм, мілітаризм і війни — усі складнощі й суперечності життя. Тривожний стан напередодні соціальних змін, передчуття грози немовби наповнювали атмосферу того часу. У багатьох літераторів ці відчуття породжували настрої песимізму, туги. Це знаходило відображення в їхній творчості, де виразно відчувалася тенденція до критики несправедливостей суспільного ладу, людських взаємин, долі творчої особистості в суспільстві.

► Коли поширюється реалістичний метод у літературі та мистецтві?

2. Живопис у житті людини й суспільства

Суспільна свідомість І стан душі художника знаходили своєрідне втілення у творах образотворчого мистецтва. Одним із його видів є живопис — художнє відображення на полотні, дереві, папері, стіні зовнішнього та внутрішнього світу людини, природи, реальних чи уявних образів і подій. Художники XIX ст. належали до різних течій, але вони залишили по собі безсмертні твори, що передають відносини людини й суспільства, неповторну красу природи, побутові та історичні сцени, портрети сучасників, міфологічні мотиви тощо.

Е. Делакруа. Битва під Пуатьє

Ганс Тома. В долині

Джон Констебл. Замок Хедлі

Визначним явищем у світовій культурі стало французьке образотворче мистецтво, славу якого склали Ежен Делакруа, Оноре Дом’є, Гюстав Курбе, Жан-Франсуа Мілле, художники «барбізонської школи».

Яскравим представником і лідером школи романтизму в мистецтві став французький живописець і графік Е. Делакруа (1798-1863). Його мистецтво суперечило канонам офіційного академічного живопису. Е. Делакруа творив картини, сповнені людських емоцій, захоплюючих сюжетів.

Частину полотен він присвятив відображенню подій Французької революції. Його батальні сцени також передають певні зрізи національної історії. Найвідоміші полотна Е. Делакруа— «Данте і Вергілій», «Свобода на барикадах», «Битва під Пуатьє».

Чимало митців використовували свій талант для створення полотен за сюжетами та образами міфології, стародавньої історії, релігії. Академізм сприяв систематизації художньої освіти, здобуттю професійних знань у малюнку та композиції.

На відміну від офіційно визнаних художників, частина живописців Франції закликала вийти з майстерень і зблизитися з природою, яка єдина володіє незрівнянним багатством світла й кольору. Такі митці переїхали з Парижа до села Барбізон, розташованого в лісі. Вони тонко відчували природу й майстерно передавали її реальні образи. Роботи барбізонців підкреслено продумані й довершені, вони позбавлені соціальної заангажованості. Так, у 30-60 х рр. XIX ст. виникла «барбізонська школа» французьких художників-пейзажистів, до якої належали Теодор Руссо, Жюль Дюпре, Д. де ла Пенья тощо.

К. Брюллов. Останній день Помпеї

Захоплення природою своєї країни висловлювали німецькі живописці Каспар Давід Фрідріх і Ганс Тома. Особливістю їхніх картин стало поєднання духовного світу людини з природою.

Визнання пейзажистів завоювали британські митці Джон Констебл і Джозеф Тернер. Дж. Констебл вмів бачити неповторну красу природи й передавати її на своїх полотнах з усім багатством відтінків. Він міг творити картини за різних погодних умов, завжди зберігаючи при цьому одухотвореність, гармонійність і велич природи. Дж. Тернер, окрім пейзажів, писав архітектурні й морські краєвиди, переплітаючи релігійні та міфологічні мотиви.

У Росії виникла плеяда талановитих художників. Рисами класицизму й романтизму вирізнялася творчість Карла Брюллова. У картині «Останній день Помпеї» художник переконливо передав загибель стародавнього міста, мужність і самозреченість людини в мить смертельної небезпеки.

► Які художники представляли реалізм у мистецтві XIX ст.?

3. Неоромантизм. Стиль модерн

На зламі XIX — XX ст. виник неоромантизм, що прагнув до синтезу й переосмислення минулого культури, особливо європейської.

У руслі неоромантизму формувався літературний символізм, що виник у Франції. Там у 60-70-х рр. XIX ст. символізм охопив й інші форми мистецтва — театр, живопис, музику. Головним засобом художнього пізнання вважався символ. Поєднання реального й таємного, соціального та індивідуального, звернення до міфів, пошуки містичної відвертості й новизни визначили естетику символізму. У Росії цю художню течію представляли письменники й поети Валерій Брюсов, Олександр Блок, Андрій Бєлий, Леонід Андреев, композитор Олександр Скрябін та ін.

В образотворчому мистецтві символізм упроваджувався пластичними засобами стилю модерн, який поєднував різні форми пластичних мистецтв, універсальну демократичну мову та ідеї загального синтезу — реального та ідеального, сутності й функціональності.

Прагнення створити досконалі синтетичні моделі яскраво проявилося в архітектурі. Архітектор творив споруду від початку до кінця — від складання проекту до архітектурної обробки. Так забезпечувалася єдність стилю. Прикладом такого синтетичного витвору є приватний будинок Павла Рябушинського в Москві, побудований за проектом архітектора Федора Шехтеля.

Олександр Блок

Будинок Павла Рябушинського в Москві

Ріхард Вагнер

Стиль модерн в архітектурі поєднував тенденції, що диктувалися бажанням архітекторів використати нові будівельні матеріали, — сталь, скло, залізобетон — і водночас підкреслити розкіш, витонченість, декоративність.

У театральному мистецтві особлива увага приділялася основним засобам сценічного втілення: живопису декорацій, унікальним ескізам костюмів, хореографії, сценічним діям. Вони стали органічними, рівноправними компонентами, співзвучними грі акторів. Театр найповніше впровадив Ідеї синтетичного мистецтва.

У музичній культурі неоромантизму провідне місце посідав Ріхард Вагнер. Згодом пошуками синтетичного мистецтва переймався О. Скрябін (досліди світломузики, створення музичних драм — містерій).

На початку XX ст. великої популярності набув новий вид синтетичного мистецтва — кінематограф. Зірки кіно початку століття — Макс Ліндер, Чарлі Чаплін — отримали світове визнання. «Великий німий» потребував особливого мистецтва жесту, міміки, ритму, поєднання декорацій і натури, зрозумілих символів.

► Які нові будівельні матеріали стали використовувати в будівництві в XIX ст.?

► Коли з’явився кінематограф?

4. Імпресіонізм та авангардизм

Характерний для образотворчого мистецтва останньої третини XIX ст. імпресіонізм зазнав на початку XX ст. глибокої кризи, як і все мистецтво XIX ст. Принципи імпресіонізму, його метод чітко визначали його представники: «Бачити, вірувати, виражати — у цьому все мистецтво», «Я пишу те, що зараз відчуваю». Розкладенням фарб на складники, а об’єкта — на мозаїку яскравих плям імпресіоністи прагнули в живописі створити синтез — загальне синтетичне відтворення свого сприйняття об’єкта. Серед найвідоміших імпресіоністів можна виділити Едуард Мане, Клода Моне, Огюста Ренуара. Передумовою появи імпресіонізму стала поява готових фарб у тюбиках, що дало змогу художникам вийти з майстерень і творити на природі, створюючи свої картини з натури.

Наприкінці XIX ст. імпресіонізм заступили нові художні течії, представники яких в основному спиралися на модерн і критикували чуттєве мистецтво.

Клод Моне. Враження. Схід сонця

Пабло Пікассо. Арлекін

Французький художник Поль Сезанн першим вийшов за межі імпресіоністського бачення природи й простору, започаткувавши постімпресіонізм. Він винайшов нові художні засоби й на своїх картинах наче «розсунув» простір. На його пейзажах збігаються або зриваються вниз схили, вигинається дзеркало водної поверхні тощо. Якщо імпресіоністи пробудили до життя світло й колір у зображенні, то П. Сезанн пішов далі. Також до художників-постімпресіоністів належали Вінсент ван Гог, Поль Гоген тощо.

Настав новий, перехідний, період у розвитку мистецтва, архітектури, літератури, театру. Представники нових течій проголошували себе прихильниками авангардного мистецтва, через що їх назвали авангардистами.

Значний вплив на розвиток авангардизму справив кубізм. Засновниками цього напрямку вважаються художники Пабло Пікассо, Марсель Дюшан і Жорж Брак.

Представники кубізму створили нові форми багатовимірної перспективи: розкладаючи об’єкт на геометричні форми, художники зображували його з усіх боків, показуючи й невидимі грані. На картинах перетиналися різні площини й геометричні фігури. Іспанський і французький художник П. Пікассо працював у галузі живопису, графіки, скульптури, кераміки, сценографії, багато експериментував. Реалізм у його творчості поєднувався з деформацією та руйнуванням композиції.

Подальший розвиток кубізму привів до створення художником Казимиром Малевичем нового напрямку в авангардистському мистецтві — супрематизму (від латин. supremus — найвищий). Світ його картин — поза межами земного виміру.

Найвідоміший твір К. Малевича— «Чорний квадрат на білому тлі». Інший засновник безпредметного живопису — Василь Кандинський свої абстракції творив на основі символів.

Абстракціонізм і безпредметність — найвище досягнення авангардизму. Представники авангардного мистецтва намагалися по-філософському обґрунтувати свою творчість.

А. Матісс. Танець

Із часом їхні творчі відкриття знайшли втілення в конструктивізмі, функціоналізмі (архітектура), дизайні.

Тим часом інші митці, зокрема французький художник Анрі Матісс, спираючись на ідеї модерну, звертаються у своїй творчості до природи, людини. У картині «Танець» А. Матісса показано гармонію неба, землі, людини; кольорів — блакитного, зеленого, жовтогарячого; стану — статики, динаміки та їх поєднання в стрімкому танці.

Отже, в авангардизмі чітко простежуються два основні напрямки: один спрямований у майбутнє, інший повернутий до людини, природи.

► Які течії у мистецтві називали авангардними?

5. Музичне мистецтво

Різновидом творчої діяльності та спілкування людей є музичне мистецтво, яке відображає дійсність у художніх звукових образах.

Музичне мистецтво в XIX ст. розвивалося під знаком пошуку нових засобів вираження всього розмаїття людських почуттів. Найбільший вплив на формування музики нової доби справив німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827). У 22-річному віці назавжди переїхав із Бонна до Відня, брав уроки у визнаних композиторів Вольфганга Амадея Моцарта і Франца Йозефа Гайдна. Л. ван Бетховен швидко завоював популярність віртуозного піаніста, а згодом і композитора. Його твори стали неоціненним внеском у світову музичну культуру. Вони зумовили піднесення всіх жанрів музичного мистецтва, розширили його зміст і творчі межі. Після 27 років життя в Л. ван Бетховена прогресувала глухота, але це не могло зупинити творчості геніального композитора. У розквіті сил він написав чудові сонати — «Місячну», «Крейцерову», «Героїчну», а в зрілі роки — знамениту Дев’яту симфонію.

На початку XIX ст. під впливом ідей романтизму в багатьох європейських країнах виникли національні музичні школи — австрійська (Франц Шуберт — пісенний цикл «Прекрасна мельничанка»), норвезька (Едвард Гріг — пісенний цикл «Зі скель і фьордів»), польська (Фредерік Шопен — мазурки й полонези), чеська (Бедржик Сметана, Антонін Дворжак — «Слов’янські танці»), угорська (Ференц Ліст — «Угорська рапсодія»), фінська (Ян Сібеліус), німецька (Карл Вебер — концертна фортепіанна п’єса «Запрошення до танцю»), французька (Гектор Берліоз— «Фантастична симфонія»). Композитори-романтики використовували у своїй творчості народні мелодії.

Найбільш популярними музичними жанрами в XIX ст. були вальс, опера та інструментальні п’єси.

Одним із найбільших центрів світової музичної культури була Віденська придворна опера. Австрія взагалі славилася від XVIII ст. оперними виставами. Якщо спочатку переважали італійські опери, то в XIX ст. на сценах Австрії ставилися твори австрійських, італійських, німецьких, французьких композиторів. У Віденській опері виконувалися твори В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Дж. Верді, И. Штрауса, П. Чайковського.

Людвіг ван Бетховен

Віденська придворна опера

Італійський скрипаль і композитор Нікколо Паганіні (1782-1840) був одним із основоположників музичного романтизму. Його феноменальний талант викликав шалене захоплення в слухачів. Н. Паганіні написав понад 200 п’єс для гітари та низку концертів для скрипки з оркестром і соло.

Джузеппе Верді (1813-1901) — видатний італійський композитор. Його опери здобули визнання в середині XIX ст. Опери «Трубадур», «Травіата», «Аїда» ввійшли до скарбниці світового оперного мистецтва. Водночас Дж. Верді уславився в історії музичної культури і як реформатор. Він рішуче змінив структуру й характер італійської опери, наповнив її чудовим вокалом, драматизмом, мелодійністю. Зусиллями Дж. Верді, а також Джоаккіно Россіні («Севільський цирульник»), Ріхарда Вагнера («Перстень Нібелунґів»), Жоржа Бізе («Кармен»), Петра Чайковського («Пікова дама») та інших у Європі розвивалися різні жанри опери.

Елементи музики слов’янських народів, у тому числі українського, увібрала творчість дивовижного польського композитора й піаніста Ф. Шопена (1810-1849). Він був творцем нових стилів і жанрів фортепіанної музики, написав десятки творів.

Неперевершеним майстром утілення в музиці російської поезії був Михайло Глінка (1804-1857). І досі виконуються його блискучі романси, героїчна опера «Іван Сусанін» («Життя за Царя»), опера «Руслан і Людмила».

Від опери відділився жанр оперети (мюзикл) — комедійного музичного спектаклю з веселою музикою, що легко запам’ятовується. З’явилися перші естрадні співаки.

Якщо для прослуховування оперного твору потрібно було відвідувати театр, то інструментальні п’єси могли виконуватися в будь-якому приміщенні чи навіть на вулиці. Фортепіано, скрипка, віолончель, флейта, гітара стали улюбленими інструментами музикантів.

► Коли з’являються національні музичні школи?

6. Архітектура

Успіхи промислової революції, зростання міського населення потребували зведення різноманітних будівель промислового та громадського призначення, заводських корпусів, виставкових і торгових приміщень, вокзалів, мостів, банків та інших споруд, перепланування кварталів, створення нових транспортних комунікацій. Прикладом реконструкції міста стала перебудова Парижа, проведена в 1853-1870 рр. під керівництвом префекта Ж. Е. Османа та архітектора Ж. Алфана. Замість вузеньких вуличок центру Парижа з’явилися широкі кільцеві та радіальні бульвари, парки із зеленими насадженнями. Квартали бідняків у центрі столиці Франції були ліквідовані.

Михайло Глінка

Центр Парижа у XIX ст.

Один з перших нью-йоркських хмарочосів

Віднині паризькі працівники оселялися в основному в приміській зоні. У місті були споруджені водопровідна та каналізаційна системи.

Архітектори другої половини XIX ст. широко використовували форми різноманітних стилів минулого — від романського до класицизму — іноді дивовижним чином поєднуючи їх. Такий спосіб побудови споруд дістав назву «еклектизм» (поєднання різних стилів). Його особливостями були прагнення максимальної святковості громадських будівель, перевага над класичними будівельними матеріалами їх імітацій, панування багатих ліпних прикрас. Прикладом еклектизму є зведена в 1861-1874 рр. Шарлем Граньє будівля Оперного театру в Парижі.

Важливе значення здобули нові будівельні матеріали — сталь та скло. Сталевий каркас будівель, широкі скляні вікна та стіни створювали новий образ архітектури доби промислової революції. Однією з перших споруд подібного типу став збудований за проектом Д. Пакстона на першій Всесвітній виставці 1851 р. в Лондоні Кришталевий палац. Сталь широко використовувалася при зведенні мостів. Одним із найвідоміших з них був Бруклінський у Нью-Йорку, побудований у 1869-1883 рр.

У США в 1880 р. з’явився перший у світі багатоповерховий хмарочос. Основою цієї будівлі був металевий каркас, прихований за масивним кам’яним фасадом. У XX ст. хмарочоси стали визначати архітектурне обличчя більшості великих міст світу.

Висновки

У XIX ст. зроблено величезний внесок до скарбниці світової культури. У літературі та мистецтві спостерігалася швидка зміна художніх стилів і напрямків. Вона відбувалася настільки швидко, що в якийсь період часу різні стилі співіснували. Усе це зробило мистецтво та літературу XIX ст. надзвичайно різноманітними. Змінилося також місце культури в житті суспільства — воно стало масовим, зріс його вплив на суспільне життя.

Закріпимо знання

1. Які течії, стилі, творчі методи існували в літературі та мистецтві в XIX — на початку XX ст.?

2. Яку роль відігравала література, мистецтво, музика в розвитку суспільства та становленні людської особистості?

3. Які гуманістичні, загальнолюдські цінності залишили нам у спадок діячі художньої культури XIX — початку XX ст.?

4. Як технічний прогрес вплинув на розвиток архітектури?

5. Чому виникають національні музичні школи?

6. Чим зумовлена зміна стилів, напрямків, методів у мистецтві, літературі впродовж XIX — початку XX ст.?

7. На прикладах творчості письменників, художників, композиторів, архітекторів покажіть, які моральні цінності було покладено в основу розвитку художньої культури XIX ст.

8. Заповніть таблицю «Розвиток літератури та мистецтва в XIX — початку XX ст.».

Течії, стилі, мистецькі методи

Період домінування

Особливості

Представники

Найвідоміші твори

Класицизм

Романтизм