Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 17. США

За цим параграфом ви зможете:

- пояснювати, чому наприкінці XIX ст. США стають лідером світового економічного розвитку;

- характеризувати внутрішній розвиток США;

- визначати суть антитрестівського законодавства;

- розкривати основні риси зовнішньої політики США, пояснювати, що означає політика великого кийка» і дипломатія долара».

Пригадайте:

1. Які головні підсумки для США Громадянської війни та «Реконструкції» Півдня?

2. Які території були приєднані до США у першій половині XIX ст.?

1. Стрімке економічне зростання

Наприкінці XIX — на початку XX ст. економіка США переживала бурхливе піднесення. Завдяки постійному припливу емігрантів швидкими темпами збільшувалося населення. За період з 1871 р. по 1913 р. воно зросло з 39,8 млн до 96,5 млн осіб. На початку XX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, технічним оснащенням і продуктивністю праці. Загальна вартість промислової продукції США вдвічі перевищувала вартість німецької та майже у 2,5 раза — англійської.

Провідну роль в американській промисловості відігравали добре оснащені великі підприємства. Становлячи 2,2% від загальної кількості підприємств, вони виробляли половину промислової продукції. Великі підприємства нерідко об’єднувались у трести, які монополізували виробництво основних товарів. На початку XX ст. найбільшим впливом користувалися нафтовий трест Рокфеллера (виробляв 90% нафтопродуктів) і металургійний трест Моргана (виплавляв 66% сталі). На 1900 р. у країні налічувалося 440 промислових і транспортних трестів, які виготовляли 3/4 продукції США.

Середня заробітна плата американських робітників перевищувала оплату висококваліфікованих робітників Англії та Німеччини.

Нафтоперегінний завод «Standard Oil» в Клівленді, штат Огайо (1899 р.)

Святкування завершення будівництва Трансамериканської залізниці

Американські фермери біля сільськогосподарської машини

В американському сільському господарстві переважали сімейні ферми. Його технічне обладнання перевищувало рівень європейських країн. За виробництвом найважливіших сільськогосподарських продуктів — зерна, м’яса, бавовни — США посідали перше місце у світі та стали їх головним постачальником продукції до Європи.

► Назвіть найбільші монополістичні об’єднання США?

2. Політичне життя та суспільні рухи США

В останній чверті XIX ст. у США остаточно утвердилася республіка президентського типу та двопартійна система. Прихильники політиків півночі США склали ядро республіканської партії, а півдня — демократичної. До 80-х рр. XIX ст. при владі майже беззмінно перебували республіканці. Потім на десятиліття їх змінили демократи. До початку XX ст. різниця між республіканською та демократичною партіями практично стерлася, обидві партії обстоювали тогочасний суспільний і державний устрій США.

Президенти США (1877-1921 рр.)

Президент

Роки президентства

Партійна приналежність

Раттерфорд Б. Хейс

1877-1881

Республіканець

Джеймс А. Гарфілд

1881 (загинув у результаті замаху)

Республіканець

Честер А. Артур

1881-1885

Демократ

Гровер Клівленд

1885-1889

Демократ

Бенджамін Гаррісон

1889-1893

Республіканець

Гровер Клівленд

1893-1897

Демократ

Вільям Мак-Кінлі

1897-1901 (загинув у результаті замаху)

Республіканець

Теодор Рузвельт

1901-1909

Республіканець

Вільям Говард Тафт

1909-1913

Республіканець

Томас Будро Вільсон

1913-1921

Демократ

Швидкий економічний розвиток призвів до появи «великих грошей», що потягло за собою зростання корупції. Значна кількість державних посад стали прибутковими для тих осіб, що їх обіймали. Кожна партія, яка приходила до влади, намагалася висунути на ці посади своїх людей, які іноді навіть не мали й уявлення про свої нові обов’язки, але мали потрібні зв’язки у вищих партійних структурах. Тому державний апарат працював украй неефективно. Права простих громадян постійно порушувалися, процвітало хабарництво.

Дж. Кепплер Пук. Вплив трестів на сенат. 1889 р. Що хотів показати карикатурист?

Такий стан викликав масовий суспільний рух за реформи та демократизацію.

Наприкінці XIX ст. серед американських фермерів виник масовий рух, спрямований проти залізничних, промислових і торговельних монополій. Оформлювалася Популістська («народна») партія.

Вимоги популістів мали антимонополістичний характер. Вони виступали за націоналізацію залізниць, телеграфного й телефонного зв’язку, конфіскацію надлишків землі, збільшення податків із багатіїв. Популісти брали участь у виборах президента. На базі цієї партії згодом виник рух прогресистів.

Прогресисти вимагали демократизації виборчої системи, зниження податків, установлення урядового контролю над трестами. Деякі прогресисти зажадали впровадження в США системи соціального страхування на кшталт європейської та прийняття закону про 8-годинний робочий день.

Видатним лідером прогресистів був губернатор штату Вісконсін Роберт Лафоллет, якого згодом обрали сенатором. У своєму штаті він провів демократичну податкову реформу, установив контроль над міським транспортом і залізницями.

Від кінця XIX ст. демократичні журналісти й письменники у своїх публікаціях викривали численні факти підкупу урядовців, фінансового шахрайства, експлуатації праці жінок, дітей. Фактично преса в країні перетворилася на «четверту владу», впливаючи на політичне життя, створюючи відповідну суспільну думку з того чи іншого питання.

Незважаючи на поразку в Громадянській війні й період Реконструкції колишні конфедерати, які згуртувалися навколо Демократичної партії, зберегли свою владу на Півдні США. їм вдалося прийняти низку законів, які утискали громадянські права афроамериканців. Так, на чорношкірих виборців накладалися спеціальний податок або позбавляли виборчих прав неписьменних тощо. Поступово на Півдні США склалася система расової дискримінації — обмеження громадянських прав за расовою ознакою. Згодом вона була доповнена расовою сегрегацією (від лат. segregatio — відділення) — системою окремого проживання та розвитку білошкірого і чорношкірого населення. Існували школи, магазини, ресторани, кафе, цілі квартали тільки для білих. Таке становище не могло влаштовувати чорношкіре населення США, і вони розпочали боротьбу за свої права.

Робітниці-афроамериканки

Семюел Гомперс

Найбільш організованим був робітничий рух, але, на відміну від європейських країн, він мав переважно економічний характер (поліпшення умов і оплати праці). Робітники віддавали перевагу профспілковому руху. Найбільша профспілкова організація — Американська федерація праці (АФП), очолювана Семюелом Гамперсам, стояла на позиціях співробітництва та «ділового юніонізму» з роботодавцем. С. Гомперс вважав, що завдання профспілок (тред-юніонів) — не політика, не виступи проти суспільства, а ділова співпраця з підприємцями в організації виробництва та захисту економічних інтересів членів профспілки.

Завдяки наполегливій боротьбі лише за перше десятиліття XX ст. середня заробітна плата робітників збільшилася на 23%. Зріс прошарок високооплачуваних категорій працівників, особливо в автомобільній і металургійній галузях промисловості.

Під тиском широких суспільних рухів лідери республіканців і демократів усвідомили необхідність змін у житті країни. Від початку XX ст. у країні були започатковані реформи, які крок за кроком демократизували життя в США.

Значного розвитку в США набула боротьба проти трестів, картелів, які обмежували конкуренцію підприємців і торговців, пропонуючи споживачеві товари за завищеними монопольними цінами.

1 травня 1886 р. робітники США розпочали загальний страйк, вимагаючи 8-годинного робочого дня. З травня 1886 р. в Чикаго поліція відкрила вогонь по робітниках, що зібралися на мітинг. Шестеро з них загинуло. Наступного дня протестувальники зібралися в Хаймаркет-сквер на мітинг проти дій поліції, під час якого невідомий кинув у правоохоронців бомбу (один поліцейський загинув). У відповідь поліція почала стріляти. Керівники страйку були заарештовані та звинувачені в організації терористичного акту. На суді це не було доведено, але присяжні визнали робітників винними. Четверо керівників було повішено. Відтоді американські робітники, а від 1889 р. і робітники інших країн на згадку про ту трагедію стали відзначати 1 Травня як День пролетарської солідарності.

Карикатура на закон Шермана Чи став закон Шермана могильщиком трестів? Свою думку обґрунтуйте.

У 1890 р. американський конгрес прийняв «антитрестівський закон», який запропонував сенатор Вільям Шерман. Закон Шермана передбачав кримінальне покарання підприємців за змову щодо встановлення єдиних цін. Таким чином, свобода і демократія в країні пов’язувалися зі збереженням конкуренції в економіці США.

Першими жертвами антимонопольного закону Шермана в 1901 р. стало створене банком Моргана об’єднання залізниць північного сходу США, у 1911 р. — корпорація «Стандарт Ойл» і «Амерікен табекко».

► Назвіть партії, що становили основу двопартійної системи в США.

► У якому році відбулися події, що стали підставою для відзначення дня 1 Травня?

► До якої компанії було вперше застосовано закон Шермана?

3. «Справедливий курс» Теодора Рузвельта

Прихильником прогресистів оголосив себе президент Теодор Рузвельт (1858-1919). Прийшовши до влади у 1901 р., він провів низку реформ, які започаткували реформаторську діяльність («прогресивна ера» (1901-1914 рр.).

Реформи перш за все були спрямовані на розширення демократичних прав і боротьбу з корупцією. У конституції штатів вносилися поправки про право законодавчої ініціативи громадян, про право на відкликання виборних посадових осіб. Запроваджувалися відкриті конкурси на заміщення державних посад. У 1913 р. вступила в силу поправка до конституції США, яка встановлювала норму прямих виборів сенаторів.

Крім того, ідея Т. Рузвельта полягала в тому, що держава, всупереч доктрині лібералізму, повинна регулювати розвиток економічних і трудових відносин, а саме: взяти під контроль діяльність трестів та обмежити негативні її прояви — схильність до ліквідації конкурентів, до встановлення монопольного становища на ринку тощо. Він вважав за необхідне регулювати відносини між працею й капіталом, щоб усунути загрозу соціальних революцій.

Теодор Рузвельт

У посланні конгресові 1902 р. Т. Рузвельт заявив про готовність уряду бути арбітром між робітниками й підприємцями, проводити «справедливий курс» у робітничому питанні.

Першим прогресистським заходом Т. Рузвельта був судовий процес 1901 р. проти залізничної компанії, яку контролював Моргай. Її звинуватили в монополії, що перешкоджала вільній торгівлі. Суд визнав компанію винною та ухвалив розділити її на дві частини.

Після цього відбулося ще 25 судових процесів проти монополій, які принесли Т. Рузвельтові славу «руйнівника трестів» і навіть «революціонера».

Продовжуючи політику розширення державного втручання в економіку, Т. Рузвельт у 1906 р. провів через конгрес закон, який дозволяв урядові контролювати залізничні тарифи. Одночасно було прийнято два популярні закони про державний контроль над виготовленням ліків, харчових продуктів, про контроль над умовами праці.

Відповідно до своїх обіцянок проводити «справедливий курс» щодо робітників, уряд неодноразово втручався у страйки на користь страйкарів.

Іншим напрямом діяльності уряду Т. Рузвельта, що приніс йому популярність, була охорона природи. На той час у США почали усвідомлювати, що великі природні скарби Америки не є невичерпними і що хижацьке вирубування лісів, забруднення землі й річок відходами промисловості загрожують людині великими лихом. З Ініціативи Т. Рузвельта було прийнято закон, який збільшував розміри земельного фонду, що мав охоронятися, майже вп’ятеро. Мальовничі, багаті на рідкісні рослини й тварини, райони оголошувалися державними заповідниками. Спеціальні урядові комісії мали стежити за чистотою річок, проводити меліорацію землі, дбати про насадження нових лісів.

На виборах 1908 р. президентом США було обрано кандидата республіканців Вільяма Тафта. Він продовжив реформи, спрямовані на розширення державного контролю над монополіями.

Уряд Тафта організував 45 судових процесів проти трестів, у тому числі проти нафтової компанії Рокфеллера та металургійного тресту Моргана. їх визнали винними в порушенні правил свободи торгівлі.

Зберігаючи недоторканним принцип приватної ініціативи, уряд Тафта розширив державний контроль над тарифами залізниць, які перебували в приватному володінні.

► Якого президента США називали «руйнівником трестів»?

Вільям Тафт

Вудро Вільсон

4. «Нова демократія» В. Вільсона

На виборах 1912 р. через розкол колишніх прихильників республіканської партії переміг кандидат демократів Вудро Вільсон, який залишався при владі до 1920 р. Він провів низку законів ліберального характеру («нова демократія»). Було встановлено високий прогресивний податок на прибутки і змінено порядок виборів до сенату. Якщо раніше сенатори призначалися законодавчими зібраннями штатів, то тепер вони обиралися народним голосуванням.

Важливим внутрішньополітичним заходом В. Вільсона до початку Першої світової війни було фактичне впровадження державної загальнонаціональної банківської системи. Відповідно до закону про Федеральну резервну систему, прийнятого у 1913 р., поряд із приватними банками створювались і резервні, контрольовані урядом. їм передавалися головні банківські функції, у тому числі випуск паперових грошей. У 1914 р. було прийнято закон про притягнення до суду осіб і власників підприємств, які застосовували нечесні методи конкуренції.

► Які реформи здійснив В. Вільсон?

6. Зовнішня політика США

У зовнішній політиці США проявлялися дві тенденції: експансіонізм та ізоляціонізм. Зростання економічної могутності породжувало прагнення зовнішньої експансії.

Експансіоністи заявляли, що настав час, коли США мають втрутитися в боротьбу за панування на морі. Головним ідеологом експансіоністів став морський офіцер, історик і публіцист Альфред-Тайєр Мехен. Він стверджував, що морська могутність — це головний чинник, який визначає долю країни в боротьбі за життя та право на існування. На його думку, аби забезпечити США перемогу в боротьбі з іншими націями, є тільки один практичний вихід: створення сильного військово-морського флоту, будівництво нових баз, захоплення колоній, завоювання віддалених земель та утвердження панування на морі.

А.Т. Мехен вважав першочерговим завданням створення баз на островах Тихого та Атлантичного океанів і спорудження Панамського каналу, який сполучив би два океани. Першочерговим об’єктом експансії мала б стати Латинська Америка.

Від кінця XIX ст. правлячі кола США почали активно втілювати в життя ідеї А.Т. Мехена. У 1898 р. США розпочали війну проти Іспанії, яка придушувала антиколоніальне повстання на Кубі. Приводом до війни став вибух на американському крейсері «Мен» у порту Гавани. Американський флот розгромив іспанські ескадри поблизу Куби та Філіппін. Іспанія була змушена піти на укладення миру.

Американські війська на Кубі радіють у зв'язку з перемогою

«Великий кийок» Т. Рузвельта. Карикатура

За мирним договором Куба оголошувалася незалежною. США отримали острів Пуерто-Рико в Карибському морі, а в Тихому океані Філіппіни, острів Гуам, згодом острів Самоа та Гаваї.

Президент Теодор Рузвельт продовжив експансіоністську політику, що дістала назву «політика великого кийка». Практичним утіленням її виявилися дії щодо Куби й Колумбії.

У 1902 р. США поширили на Кубі поправку до конституції, яку запропонував американський сенатор О. Платт. Кубі заборонялося укладати договори з іншими державами без згоди США. Тим часом на острові дозволялося створювати американські бази та вводити туди війська.

У 1903 р. США запропонували Колумбії проект будівництва каналу через Панамський перешийок, але та його відхилила. Тоді США підтримали панамських сепаратистів, які під жерлами гармат американського флоту проголосили республіку Панаму. У спеціально відведеній зоні під охороною американських військ було побудовано канал завдовжки 81 км. Політика «великого кийка» викликала невдоволення у країнах Латинської Америки.

Президент США Вільям Тафт запропонував «дипломатію долара» — замасковану політику здійснення економічної експансії. Надалі ці дві лінії США тісно перепліталися. Найбільш активно відчули на собі прояв такої політики країни Латинської Америки.

► Які дві зовнішньополітичні лінії мали місце в зовнішній політиці США?

► Які територіальні надбання здійснили США після війни з Іспанією?

Висновки

Станом на кінець XIX ст. США стали провідною індустріальною державою світу, а зростання військово-економічного потенціалу дозволило перейти до здійснення активної зовнішньої політики.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. основним змістом внутрішньої політики стала боротьба із засиллям монополій і підвищення життєвого рівня і соціального захисту населення.

Закріпимо знання

1. Якими були головні чинники швидкого економічного розвитку США в останній чверті XIX — на початку XX ст.?

2. Що передбачав закон Шермана? Коли він був прийнятий? Яка роль цього закону в економічному розвитку США?

3. Якими є причини розгортання боротьби громадськості та уряду США проти монополій?

4. Як відбувався процес демократизації внутрішньополітичного життя США?

5. Коли «Доктрина Монро» втратила актуальність для правлячих кіл США?

6. Що таке «дипломатія долара» і «дипломатія великого кийка»?

7. Заповніть таблицю «Внутрішня політика президентів США початку XX ст.»

Президенти

Т. Рузвельт, В. Тафт

В. Вільсон

Роки перебування при владі

Партійна належність

Внутрішньополітичний курс