Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 16. Італія

За цим параграфом ви зможете:

- пояснювати особливості розвитку Італії після об’єднання;

- характеризувати проблему Півдня»;

- розкривати основні риси «Ліберальна ера» Дж. Джолітті;

- визначати пріоритети зовнішньої політики Італії.

Пригадайте:

1. Коли і як відбулося об’єднання Італії?

2. Хто такий Дж. Гарібальді? Яка його роль в історії об’єднання Італії?

1. Італія після завершення процесу об’єднання

З жовтня 1871 р. відбулася історична подія: за результатами референдуму місто Рим увійшло до складу Італії, чим завершилося об’єднання країни. Однак ледве вщухла ейфорія від об’єднання, як визначилася занадто висока його ціна: дві війни проти Австрії, утримання значної армії та флоту, визнання фінансових зобов’язань колишніх італійських держав підірвали й без того слабке фінансове становище. До цього додавалися відсутність значної промислової бази, низький рівень розвитку сільського господарства, убогість і неписьменність більшої частини населення. Але правляча еліта була сповнена бажанням перетворити Італію на «велику державу», на «таку, як усі».

Нова об’єднана країна за формою правління була конституційною монархією. Законодавча влада належала королю та двопалатному парламенту. Правом голосу користувалися чоловіки, які досягли 25-річного віку, уміли читати й писати, а також мали певний статок. Таких із 27-мільйонного населення було 600 тис. осіб (2% населення країни). Виконавча влада повністю належала монархові.

Католиць кий священик. XIX ст.

Король Віктор Еммануїл II

Значну роль у політичному житті країни відігравала католицька церква. Священик був основною фігурою на селі. Від його проповідей залежало ставлення селян до влади. Щоб обмежити вплив католицької церкви, їй було заборонено політичну діяльність.

У 1871 р. король підписав закон, за яким Папа Римський оголошувався особою священною і недоторканною. Його територіальні володіння обмежувалися Ватиканським палацом і ще кількома будівлями.

Після утворення єдиної держави політичну боротьбу між собою вели дві політичні партії (точніше, політичні блоки): Історична права, або «праві», та Історична ліва, або «ліві».

«Праві» представляли інтереси земельної аристократії, фінансистів, «ліві» — інтереси промисловців. Почергово міняючись у владі у владі, вони були спільні в прагненні перетворити Італію на велику державу. Основні розбіжності між ними полягали в поглядах на внутрішню політику. Наприкінці XIX — на початку XX ст. з розширенням виборчих прав кількість політичних партій зросла У 1892 р. виникла Соціалістична партія італійських трудящих (від 1895 р. — Італійська соціалістична партія), у 1895 р. — Італійська республіканська партія, яка, крім республіканських ідеалів, обстоювала демократичні й соціалістичні права, а також радикальна, що продовжувала революційні традиції Дж. Мадзіні й Дж. Гарібальді. Після сходження на папський престол Пія X активно прилучилася до політичної боротьби католицька церква, із політичної діяльності якої було знято заборони. ЦІ партії, урізноманітнивши та ускладнивши політичну палітру, кардинально не змінили співвідношення сил між «лівими» і «правими», які були уособленням ліберального й консервативного напрямків розвитку. «Праві» домінували в політичному житті протягом кількох років після об’єднання, але після «парламентської революції» 1876 р. змушені були поступитися владою. Від кінця 80-х рр. XIX ст. до початку XX ст. «праві» знову, Із невеличкою перервою, перебували при владі. Зрештою, їх заступили «ліві».

► Яка подія стала завершенням об’єднання Італії?

► Які політичні сили вели боротьбу за владу в Італії після об’єднання?

2. Економічний розвиток

Об’єднання країни створило умови для активного економічного розвитку. Проте стартові можливості виявилися занадто слабкими. Внутрішній ринок був вузьким, промисловість розвинена слабко, до того ж лише на півночі країни. Більша частина населення жила в злиднях, наймитуючи в поміщицьких господарствах. Протягом перших 20 років після об’єднання темпи розвитку країни були невисокими, проте в цей період відбулися структурні зрушення в економіці, соціальній сфері, які стали основою промислового піднесення наприкінці XIX — на початку XX ст.

Ринок у Вероні на початку XX ст.

Так, у сільському господарстві великі поміщицькі господарства втягувалися в ринкові відносини, відбувалася його спеціалізація та вирізнення трьох головних галузей: зернової; вирощування винограду, цитрусових і оливок; скотарства.

Наприкінці XIX ст. держава почала активно втручатися в економічні процеси. Її коштом створювалася мережа залізниць, надавалися дотації та державні замовлення великим промисловцям, частина підприємств перебувала під управлінням військового міністерства, установлювалися державні монополії на деякі види продукції.

Завдяки державній підтримці на початку XX ст. постають монополістичні об’єднання, які встановлювали контроль над основною частиною промисловості. У машинобудуванні виникли такі монополії, як «Ансальдо», «Бреда»; у хімічній — «Піреллі», «Монтекатіні», в автомобілебудуванні — «Фіат», «Спа», «Ланча». Найбільші банки країни — Римський банк, Італійський комерційний банк — через акціонерні товариства встановлювали контроль над цілими галузями промисловості.

Ще однією особливістю промислового розвитку країни була його нерівномірність: Північ країни була промислово розвиненою, із відносно високим рівнем життя та зайнятості населення, тоді як Південь залишався аграрним придатком із низьким життєвим рівнем населення.

Від 1900 до 1914 р. випуск промислової продукції зріс на 90%. Італія з аграрної країни перетворилася на аграрно-індустріальну. І все ж, незважаючи на вражаючі економічні показники, вона відставала від провідних країн і за рівнем доходів на душу населення посідала одне з останніх місць у Європі.

► Який регіон Італії був найбільш розвинутим?

3. Трудова еміграція

Становлення ринкових відносин, індустріалізація позначилися на італійському суспільстві. Пристосовуючись до нових умов, воно зазнавало значної трансформації. Промисловість, що розвивалася, спричинила появу прошарку найманої робочої сили, який зазнавав значної експлуатації. Але вона не могла поглинути всієї маси селянства, що розорювалося й шукало кращої долі в містах, а також природного приросту населення внаслідок демографічного вибуху. Надлишок робочої сили призвів до масової трудової еміграції до США, Німеччини, Франції, Швейцарії, Бразилії, Аргентини. Загалом Італію залишило 7,7 млн осіб. Проте це не розв’язало проблеми безробіття та злиденності населення більшої частини країни, особливо на Півдні та на острові Сицилія.

Міграція в Америку

З одного боку, еміграція стала національною трагедією: країна втрачала найбільш активну частину населення; з іншого — емігранти переказували на Батьківщину своїм родичам гроші, що, акумулюючись через банки, інвестувалися в промисловість.

Трудова еміграція — явище економічного життя, яке характеризується від’їздом працездатного населення з районів аграрного перенаселення або хронічної депресії для заробітку або постійного проживання до інших територій, країн.

► Яка головна причина масової трудової еміграції італійців в останній чверті XIX — на початку XX ст.?

4. «Ера Джолітті»

Події, що мали місце наприкінці XIX ст. змусили правлячі кола вдалися до реформ, що розгорнулися на початку XX ст. та увійшли в історію як «Ера Джолітті» за прізвищем політичного діяча, якому судилося відіграти вагому роль в історії Італії першої чверті XX ст. — Джованні Джолітті. У 1901 р. став міністром внутрішніх справ заявив: «Соціалізм може бути переможеним лише зброєю свободи». Ці слова стали гаслом його курсу, коли у 1903 р. він став прем’єр-міністром. Він започаткував масштабні реформи, які вивели італійське суспільство на новий рівень розвитку.

В економічній сфері Джолітті сприяв розвиткові торгівлі й підприємництва, розширенню внутрішнього ринку, здійснював заходи з посилення ролі держави в економічних процесах (націоналізував залізниці, надавав державні субсидії та замовлення, дешеві кредити), впорядкував фінанси і борги країни. Все це сприяло стрімкому економічному зростанню, особливо на півночі країни, де постали могутні індустріальні центри.

Для зняття соціальної напруженості й посилення демократичних тенденцій провів дві виборчі реформи, які сприяли розширенню виборчих прав. У 1912 р. було запроваджено загальне виборче право для чоловіків. Було знято обмеження на утворення робітничих організацій та профспілок, визнано право на страйк, запроваджувалися громадські роботи і трудове законодавство, що обмежувало робочий день і забороняло нічну працю жінок та підлітків.

Джованні Джолітті

Плакат, присвячений італійським колоніальним військам в Еритреї

Щоб знизити безробіття, сприяв еміграції італійців за Океан. Лише в 1913 р. до США виїхало 800 тисяч італійців.

І все ж, попри широту, реформи не встигали за вимогами часу. Політична стабільність і економічне зростання були занадто хиткими, непевними, і через незначне потрясіння все могло опинитися на межі кризи. І такою кризою стала участь Італії у Першій світовій війні.

► Який період розвитку Італії називають «ерою Джолітті»?

5. Зовнішня політика

Прагнення Італії стати великою державою визначало зовнішньополітичний курс країни: загарбання колоній — головна ознака величі. Для колоніальних війн потрібні були армія І флот. Уряди країни докладали для цього значних зусиль.

У 80-ті рр. XIX ст. головним напрямком колоніальної експансії стала Північно-Східна Африка. У 1885 р. італійська армія захопив місто Массауа на узбережжі Червоного моря, що стало основою для завоювання першої колонії —

Еритреї. У 1888 р. Італія оголосила свій протекторат над Сомалі, але отримала тільки частину країни (рештою заволоділи Англія та Франція). Подальші колоніальні прагнення Італії були спрямовані в Ефіопію. Проте здійснитися цим планам не судилося. У 1896 р. 17-тисячна італійська армія була розгромлена 100-тисячною абіссинською (ефіопською) поблизу міста Адуа. Цю поразку сприйняли як національну ганьбу. Командувача військ засудили.

Прем’єр-міністр пішов у відставку. Від планів створення колоніальної імперії довелося тимчасово відмовитись.

Документи розповідають

Із маніфесту імператора Ефіопії (Абіссинії) Менеліка II до народу 17 вересня 1895 р.

«Із-за моря прийшли до нас вороги; вони порушили недоторканність наших кордонів і прагнуть знищити нашу віру, нашу Батьківщину. Я все перетерпів і довго вів переговори, щоб зглянутися на нашу країну, якій так жорстоко доводилося страждати в останні роки. Але ворог невпинно йде вперед: він... загрожує, нашій землі та нашому народу... Я збираюся виступити на захист країни і дати відсіч ворогу. Нехай усякий, у кого є сила, йде за мною... Залишитися вдома ніхто не повинен, оскільки всі зобов’язані виступити в похід на захист Батьківщини й домашнього вогнища».

1. Завдяки чому народ Ефіопії зміг захистити свою незалежність?

Італійська марка, присвячена укладенню Троїстого союзу

У європейських справах зовнішньополітичний курс визначався укладеним 1888 р. союзницьким договором із Німеччиною та Австро-Угорщиною, спрямованим, насамперед, проти Франції. Антифранцузький характер зовнішньої політики був зумовлений тим, що Франція ще за часів Наполеона III відібрала в Італії Савойю та Ніццу, чинила перешкоди проникненню Італії в Африку (окупувала Туніс і частину Сомалі), на Балкани та Близький Схід. Лише у війні 1911 р. Італії вдалося захопити в Османської імперії Лівію.

► Які колоніальні придбання здійснила Італія?

Висновки

Правлячі кола Італії після об’єднання переймалися ідеєю зробити країну великою державою. Проте промислове зростання країни не супроводжувалося добробутом населення.

У другій половині XIX ст. відбувається масова еміграція італійців за Океан, що стала національною трагедією.

Зрештою, злиденне становище населення призвело до соціального вибуху. Щоб приборкати сповзання країни до революції правлячі кола вдалися до ліберальних реформ. «Ера Джолітті» лише відтермінувала соціальні потрясіння.

З кінця XIX ст. Італія, вважаючи себе великою державою, теж намагається обзавестися важливим атрибутом цього статусу — колоніями. Проте на цьому шляху успіхи були мінімальні. До Першої світової війни Італія володіла Еритреєю, Італійським Сомалі і Лівією.

Закріпимо знання

1. Яку ціну заплатила Італія за об’єднання? Схарактеризуйте наслідки об’єднання Італії.

2. Назвіть риси економічного розвитку Італії наприкінці XIX ст.

3. Чим була зумовлена масова еміграція італійців за океан? Як вона впливала на розвиток країни?

4. Які реформи були проведені урядом Джованні Джолітті на початку XX ст.?

5. Що спонукало Італію до колоніальних загарбань? Які основні підсумки колоніальної політики Італії?

6. Обговоріть у групах. Трудова еміграція: позитивні і негативні сторони для розвитку країни.