Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 14. Німецька імперія

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати розвиток Німеччини в останній третині XIX — на початку XX ст.;

- вказувати чинники, які були визначальними у розвитку країни;

- розкрити роль О. фон Бісмарка у становленні Німецької імперії;

- пояснити причини переходу Німеччини до «світової політики».

Пригадайте:

1. Коли завершилося об’єднання Німеччини? Яка подія цьому сприяла?

2. Як були взаємопов’язані процеси об’єднання в єдину державу Німеччини та Італії?

1. Становлення Німецької імперії

Після франко-прусської війни всі німецькі землі об’єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст.

Згідно з імперською конституцією 1871 р., главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Парламент складався з двох палат. Верхня палата (бундесрат), або Союзна рада, призначалася з представників усіх монархій і вільних міст (58 членів). Нижня палата (бундестаг) обиралася загальним голосуванням. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, які він приймав, належало затверджувати імператору.

На момент створення Німецької імперії в парламенті більшість належала представникам консервативної партії, яка виражала інтереси юнкерів, великих промисловців і фінансистів. Опонентами консерваторів була Ліберальна партія, яка захищала інтереси промисловців. Обидві партії підтримували уряд. У 1881 р. утворилася Католицька партія. Вона виступала на захист католицького населення Німеччини і через це опинилася в опозиції до уряду. В опозиції перебувала і Соціал-демократична партія, яка мала значне представництво в парламенті й виражала інтереси робітничого класу.

Вищі органи влади Німецької імперії за Конституцією 1871 р.

Винятковий конституційний статус мав канцлер. Йому належала величезна влада. Він мав право безпосередньо звертатися як до бундесрату, так і до бундестагу з будь-якими питаннями, виносити на затвердження законопроекти. Посаду канцлера О. фон Бісмарк робив під себе, заклавши в основу принцип правління імперією тандему «імператор — канцлер».

Прийняття конституції було лише першим кроком у формуванні імперських органів влади й системи управління. Цей процес розтягнувся до 1878 р. і дістав назву «ліберальної ери». У цей період було засновано єдині імперські органи управління, створено єдину армію (400 тис. осіб у мирний час), єдиний внутрішній ринок, єдину банківську й фінансову систему, систему залізниць тощо.

Головна імперська резиденція в Берліні

► Яким був політичний устрій Німеччини в другій половині XIX ст.?

► Хто визначав політику Німеччини в перші 20 років після об’єднання?

2. Особливості економічного розвитку

Після об’єднання Німеччини склалися кращі умови для розвитку економіки. Цьому сприяли завершення промислового перевороту й утворення єдиного загальнонімецького ринку, приєднання багатих на корисні копалини районів Ельзасу та Лотарингії, п’ятимільярдна контрибуція, нові відкриття в науці й техніці.

Період бурхливого економічного піднесення Німеччини в 70-ті рр. XIX ст. дістав назву «грюндерство» (від нім. —засновувати). У 1871-1875 рр. виникла велика кількість фірм, компаній, банків. Здавалося, що всі німці кинулися в гонитву за легкою здобиччю, захопилися прагненням спекуляції. Коли з Франції в спеціальних потягах стало надходити «французьке золото», уряд розпочав виплати своїх боргів — погашення державних облігацій і воєнних позик. На руках у населення опинилися солідні суми «вільних» грошей. Кожен, хто мав хоч якість збереження, прагнув їх укласти у якийсь банк або в купівлю акцій. Центром грюндерства був Берлін. Хвилі такого піднесення стали зручним полем для діяльності всіляких аферистів. Але «протверезіння» настало дуже швидко. Економічна криза 1873 р. призвела до закриття не лише сумнівних фірм і банків, а й великої кількості підприємств. Криза виявила зловживання та махінації в таких розмірах, що суди вже не хотіли брати справи до розгляду. Одні втратили останнє, а інші стали ще багатшими.

Чинники, які впливали на розвиток Німеччини

Позитивні

Негативні

- Завершення об’єднання Німеччини, створення єдиного внутрішнього ринку.

- П’ятимільярдна контрибуція з Франції.

- Здійснення індустріалізації за підтримки держави.

- Кваліфікована, дисциплінована робоча сила.

- Використання найновіших наукових і технічних досягнень.

- Мілітаризація.

- Обмеженість природних ресурсів.

- Значне державне втручання і контроль

Розвиток економіки Німеччини в 1871-1914 рр. мав свої особливості.

• Велику роль у створенні важкої промисловості відігравали державні замовлення, субсидії, пільги, будівництво заводів за рахунок держави.

• Промисловість будувалася на новітній промисловій базі. Хімічна, електротехнічна, металообробна, машинобудівна галузі набули прискореного розвитку.

• Для виробництва характерними були висока концентрація та швидкі темпи розвитку в кількох районах Рейнської області, Рурі, Берліні, Сілезії.

Завод Крупна

Хімічні фабрики у Людвігсгафен, 1881 р.

Поміщицьке господарство поступово, еволюційним шляхом, переходило до капіталістичного, товарного виробництва.

Незважаючи на значні успіхи в розвитку промисловості, частка Німеччини у світовому виробництві становила 13%, тоді як Великої Британії — 32%. Однак із кожним роком німецькі якісніші та дешевші товари завойовували світовий ринок.

Наприкінці XIX ст. в Німеччині, як і в інших індустріальних державах, з’явилися монополії. У 1914 р. їх налічувалося 600. 85% фінансових капіталів контролювали вісім банків. Найвідомішими були монополії Круппа, Рейнсько-Вестфальський чавуноливарний картель, Німецький союз прокатних заводів, Рейнсько-Вестфальський кам’яновугільний синдикат та ін.

► Які риси були притаманні розвитку економіки Німеччини після об’єднання?

► Що таке грюндерство?

3. Політика канцлера О. фон Бісмарка

Першим німецьким імператором був король Пруссії Вільгельм І. Фактично ж країною протягом 20 років керував канцлер О. фон Бісмарк, який користувався повною довірою імператора. Він був видатним політиком І дипломатом, наділеним тверезим розумом, величезною волею та енергією. За це він дістав прізвисько «залізний канцлер». Головним напрямком його внутрішньої політики було забезпечення централізації влади в Імперії через ліквідацію автономних прав окремих монархій і католицької церкви. У 1872 р. О. фон Бісмарк домігся прийняття закону, згідно з яким духівництво позбавлялося права нагляду за школами. Священикам заборонялося вести політичну агітацію. Замість церковного вводилися інститут громадянського шлюбу, державна реєстрація народження та смерті. Політика, спрямована проти впливу католицької церкви, дістала офіційну назву «боротьби за культуру» («культуркампф»).

Між Берліном і Римом. Карикатура на «культуркампф»

О. фон Бісмарк розгорнув боротьбу проти соціалістів. У 1878 р., після двох терористичних замахів на імператора, він запропонував рейхстагові прийняти «Виключний закон проти соціалістів», який фактично забороняв діяльність соціалістичних організацій і робітничих газет. Соціал-демократична партія була вимушена перейти на напівлегальний стан.

Поряд із репресивними заходами О. фон Бісмарк провів низку соціальних реформ. У 1881 р. він оголосив про початок «ери робітничого законодавства». У наступні три роки рейхстаг прийняв закони про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві та від хвороб. У 1889 р. було прийнято закон про надання пенсії за віком (від 70 років) та в разі втрати працездатності. У 1891 р. з’явився закон про 11-годинний робочий день і про заборону дитячої праці до 13 років. У середині 90-х рр. XIX ст. Німеччина стала державою з найбільш передовим соціальним законодавством. Соціальні реформи супроводжувалися і державною підтримкою бізнесу. У 1879 р. канцлер Бісмарк добився прийняття рейхстагом протекціоністського митного тарифу. Новий курс економічної І фінансової політики Німеччини відповідав інтересам великих промисловців і землевласників.

Такий економічний курс призвів до перегрупування у політиці. Ліберали були витиснені з великої політики. Союз промисловців І юнкерів зайняв пануючі позиції в політичному житті і в державному управлінні.

При всій реформаторській діяльності головною турботою канцлера була армія, яка стала наймогутнішою на континенті і мала забезпечувати його зовнішньополітичні прагнення.

Основною метою зовнішньополітичного курсу Німецької імперії стало створення військово-політичної коаліції європейських держав, спрямованої проти Франції. Правлячі кола в Берліні спиралися на Австро-Угорщину, яка після франко-прусської війни пішла на зближення з Німеччиною та Італією — суперницею Франції в Середземному морі та на півночі Африки. Із метою нейтралізації та можливого залучення Росії до коаліції, потенційного союзника Франції, було висунуто ідею спільної боротьби проти соціал-демократії та взагалі революційного руху. 6 травня 1873 р. Росія та Німеччина підписали союзний договір. Через місяць аналогічну угоду підписали Росія та Австро-Угорщина. Так утворився союз трьох імператорів, що дало Німеччині можливість погрожувати новою війною Франції (франко-німецькі тривоги).

Союз трьох імператорів проіснував до 1887 р., поки не загострилися російсько-німецькі й російсько-австрійські відносини.

7 жовтня 1879 р. Німеччина та Австро-Угорщина підписали союзний договір, спрямований як проти Франції, так і проти Росії. У 1882 р. до цього договору приєдналася Італія. У результаті було створено Троїстий союз, що свідчило про прагнення Німеччини посісти провідне становище в Європі.

Союз трьох імператорів. Поштова листівка

Владнавши європейські справи, у 80-х рр. XIX ст. О. фон Бісмарк почав приділяти більше уваги колоніальним загарбанням.

У 1884 р. Німеччина встановила протекторат над частиною Південно-Західної Африки (Намібія) і Центральною Африкою (Того, Камерун). Наступного року контроль розширився на частину Східної Африки (Танганьїка). Так було створено Німецьку колоніальну імперію. Німеччина отримала всі необхідні атрибути, щоб вважатися великою державою.

► Назвіть основні напрямки політики, що проводив канцлер О. фон Бісмарк.

► Які колоніальні придбання здійснила Німеччина наприкінці XIX ст.?

4. Німецька соціал-демократія

Швидкий економічний розвиток привів до утворення численного робітничного класу. Велика концентрація виробництва сприяла його організованості.

В умовах дій виключного закону проти соціалістів німецьким соціал-демократам доводилося існувати напівлегально. їх Готська програма (1875 р.), яка містила низку радикальних положень (про диктатуру пролетаріату, про соціалістичну революцію), стала зразковою для всієї європейської соціал-демократії. Після скасування виключного закону проти соціалістів теоретичною основою СДПН слугувала Ерфуртська програма (1891 р.), яка відповідала основним положенням марксизму. Німецькі соціал-демократи були наймогутнішою робітничою партією Європи. На початку XX ст. соціал-демократична партія налічувала 1 млн членів. Соціал-демократи мали найбільшу фракцію в парламенті — 109 депутатів із 397.

У 1899 р. один із лідерів і теоретиків соціал-демократії Е. Бернштейн у книзі «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» заявив, що капіталізм здатний реформуватися в бік соціальної справедливості і що передумови для соціалістичної революції ще не дозріли. Ця спроба перегляду марксизму була оголошена ревізіонізмом, правим ухилом у соціал-демократії. Виступ Е. Бернштейна призвів до розколу в соціал-демократичному русі Німеччини на правих (Е. Бернштейн), центристів (А. Бебель, К. Каутський) і лівих (К. Лібкнехт, Р. Люксембург). Після Першої світової війни розкол було закріплено й організаційно.

► Яка течія була домінуючою в робітничому русі Німеччини?

► Що призвело до розколу в німецькій соціал-демократії?

5. Початок правління кайзера Вільгельма II. Перехід до «світової політики»

У 1888 р. імператором Німеччини став Вільгельм II. Молодий монарх узявся особисто керувати країною, а для цього він прагнув позбутися владолюбного О. фон Бісмарка, із яким розходився в поглядах із багатьох питань. Вільгельм II вважав за потрібне проводити більш активну зовнішню політику, не боячись застосовувати силу проти своїх конкурентів, відійти від союзу «трьох імператорів». Вільгельм II негативно оцінював виключний закон проти соціалістів. Його довелося скасувати, а О. фон Бісмарк 1890 р. пішов у відставку.

Після цього колоніальна експансія Німеччини посилилася. «Ми вимагаємо для себе місце під сонцем», — заявив новий канцлер Бернгард Бюлов, висловлюючи інтереси німецьких промислових, фінансових і військових кіл.

Ідеологічним підґрунтям нової «світової політики» кайзера стала доктрина пангерманізму, носієм якої був Пангерманський союз. Доктрина стверджувала, що німці переважають усі народи й мають панувати над ними. Пангерманісти закликали проводити політику сили щодо інших держав, створити могутню армію й флот і готуватися до війни за переділ світу.

До планів німецької експансії входило загарбання англійських і французьких колоній та прикордонних районів Франції (експансія на Захід), захоплення частини Російської імперії («Дранг нах Остен») — Балтії, України, Північного Кавказу, проникнення на Близький Схід. Такі плани пангерманістів знайшли відгук в уряді. Армія стала головною турботою держави, а мілітаризм, тобто нарощування військової могутності, — урядовою доктриною.

У 1913 р. військові витрати становили 50% бюджету. З ініціативи міністра флоту адмірала Тірпіца Німеччина почала створювати величезний військовий флот, який за кількістю й могутністю незабаром став другим після англійського.

► Коли імператором Німеччини став Вільгельм II?

► Якими є основні положення доктрини пангерманізму?

Вільгельм II

Бернгард Бюлов

Німецький військовий корабель. 1910 р.

Експансія (від латин, expansio — поширення) — розширення сфери панування (впливу) держав або транснаціональних корпорацій (ТНК), що здійснюється як економічними (вивезення капіталу, кабальні позички), так і позаекономічними методами (дипломатичний тиск, збройне захоплення тощо).

Документи розповідають

1) Із промови канцлера Німецької імперії князя Б. Бюлова в рейхстазі 6 грудня 1897 р.

«Проте ми, в усякому разі, додержуємося тієї думки, що Німеччину від самого початку не слід виключати зі змагання інших народів за панування над країнами, які мають багаті перспективи. Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, де панує чиста теорія, — ці часи минули. Ми вважаємо одним із найголовніших наших завдань заохочення та розвиток інтересів нашого пароплавства, нашої торгівлі та нашої промисловості саме у Східній Азії... Нарешті, ми готові рахуватися з інтересами інших великих держав у Східній Азії як твердо переконані, що і наші власні інтереси так само знайдуть до себе належну увагу. Одним словом: ми не хочемо нікого відсувати в тінь, але й для себе вимагаємо місця під сонцем...».

2) Із промови канцлера Німецької імперії князя Б. Бюлова в рейхстазі 11 грудня 1899 р.

«Ми не потерпимо, щоб яка-небудь іноземна держава, щоб який-небудь чужоземний Юпітер сказав нам: «Що вдієш? Світ уже поділений!». Ми не хочемо нікому заважати, але ми й не дозволимо нікому заступати нам дорогу. Ми не будемо пасивно стояти осторонь... тим часом як інші ділять світ. Ми не можемо й не хочемо цього терпіти. Ми маємо свої інтереси в усіх частинах світу... Якщо англійці говорять про Велику Британію, французи — про нову Францію, росіяни завойовують Азію, то ми вимагаємо створення Великої Німеччини... Ми тільки тоді зможемо триматися на висоті, коли зрозуміємо, що для нас неможливий добробут без великої могутності, без сильної армії, без сильного флоту... ».

1. Визначте основні причини, які спонукали Німеччину вимагати перерозподілу колоній на свою користь.

2. Чи можна було примирити інтереси Німеччини в її зовнішній політиці з інтересами інших держав, зокрема, Англії?

Висновки

Остання чверть XIX ст. стала періодом стрімкого піднесення економіки Німеччини, особливо новітніх її галузей: хімічної, електротехнічної, машинобудівної.

Два десятиліття після об’єднання напрямок розвитку Німеччини визначав канцлер О. фон Бісмарк. Завдяки своїй політиці йому вдалося консолідувати країну, погасити основні внутрішні суперечності та проблеми.

Завдяки успіхам в економіці прусський мілітаристський дух отримав нове дихання, і Німеччина стала висувати претензії на переділ світу на свою користь.

Закріпимо знання

1. Чому Німеччина наприкінці XIX ст. досягла промислової першості в Європі?

2. Яку мету ставив перед собою О. фон Бісмарк, запроваджуючи в Німеччині соціальне законодавство?

3. Чи досягла мети політика «культуркампфу»?

4. Що зумовлювало могутність робітничого і соціал-демократичного руху в Німеччині?

5. Якою була мета «світової політики» Вільгельма II? Що зумовило агресивний зовнішньополітичний курс Німеччини?

6. Складіть політичний портрет канцлера Німеччини О. фон Бісмарка.