Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 9. Утворення національних держав Німеччини та Італії

За цим параграфом ви зможете:

- пояснювати, як відбувався процес політичного об’єднання Німеччини та якими були його наслідки;

- визначати особливості процесу подолання політичної роздробленості Італії;

- показувати на карті події, пов’язані з об’єднанням Німеччини та Італії;

- давати характеристику внеску в об’єднання Німеччини та Італії видатних історичних діячів цього періоду — Отто фон Бісмарка, Камілло Кавура, Джузеппе Гарібальді.

Пригадайте:

1. Які події відбувалися в Німеччині під час революції 1848-1849 рр.?

2. Як відбувалася боротьба за об’єднання Італії у 20-30-ті рр. XIX ст. Хто такі карбонарії?

3. Чому під час революції в 1848-1849 рр. не вдалось об’єднати Італію в одну державу?

1. Передумови об’єднання Німеччини

У 50-60-х рр. XIX ст. Німеччина переживала період стрімкого економічного зростання. Унаслідок завершення промислової революції, яка відбулася в цей час, країна посіла третє місце за часткою у світовому промисловому виробництві після Великої Британії та США. Основу зростання промислового виробництва Німеччини становили досягнення в машинобудуванні. Запровадження нових машин і технічних удосконалень сприяло розвитку інших галузей промисловості. Сформувалися великі промислові центри — Рейнська область, Вестфалія, Берлін тощо. Суттєві зміни відбулися в сільському господарстві, де наприкінці 50-х рр. XIX ст. встановилися ринкові відносини. Однією з передумов економічного зростання було подолання митної роздробленості завдяки діяльності Митного союзу, через який німецькі держави виходили на міжнародні ринки.

Підприємці й робітники Німеччини були зацікавлені в національному об’єднанні. Лише єдина держава могла надати їм умови для вільного пересування капіталів і товарів, пошуку кращої праці та умов життя.

Поширення в німецьких землях розуміння необхідності об’єднання супроводжувалося різним баченням того, як воно має відбутися. Німецькі радикали, особливо марксисти, виступали за революцію «знизу», що усуне князівські династії та їхніх союзників. Іншим шляхом, яким і відбулося об’єднання, була революція «згори» — підпорядкування всіх німецьких держав владі однієї — найсильнішої. Послідовники цього шляху поділялися на тих, хто виступав за великонімецьку концепцію об’єднання (утворення Великої Німеччини, яка мала включати Австрійську імперію), і тих, хто виступав за малонімецьку концепцію (об’єднання німецьких держав навколо Пруссії, виключаючи Австрію).

У 50-60-х рр. XIX ст. Митний союз, де головувала Пруссія, а Австрія не брала участі, став центром, навколо якого формувалося спільне економічне життя німецьких земель.

► Які дві німецькі держави претендували на роль об’єднувачів Німеччини?

2. Об’єднання Німеччини

Перехід Пруссії до рішучих дій на шляху об’єднання Німеччини пов’язаний із діяльністю видатного німецького політика Отто фон Бісмарка (1815-1898).

Постать в історії

Отто фон Бісмарк

Отто фон Бісмарка небезпідставно вважають найвидатнішим німецьким політиком XIX ст. Він походив із заможного дворянського роду в Бранденбурзі. За поглядами був консерватором, прибічником абсолютної влади прусських королів і лідерства Пруссії в Німеччині. Про О. фон Бісмарка говорили, що він більший монархіст, ніж сам король. Як політику О. фон Бісмарку були притаманні безкомпромісність і жорсткість. Він увійшов в історію як прихильник силової політики. Обійнявши посаду глави уряду Пруссії, О. фон Бісмарк, якого називали «залізним канцлером», саме покладаючись на силові засоби, об'єднав Німеччину та перетворив її на одну з наймогутніших держав Європи.

24 вересня 1862 р. прусський король Вільгельм І призначив О. фон Бісмарка міністром-президентом (главою уряду). Своїм головним завданням останній визначив об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю», тобто силовим шляхом.

Готуючись до реалізації своїх планів, О. фон Бісмарк здійснив реорганізацію збройних сил. У результаті цих заходів армія Пруссії стала однією з наймогутніших у Європі. Одночасно з цим «залізний канцлер» уважно стежив за ситуацією на континенті, обираючи сприятливий час для початку рішучих дій. Так, він переконався, що до об’єднання Німеччини схвально ставиться Велика Британія.

Документи розповідають

Із першої промови О. фон Бісмарка перед депутатами ландтагу (парламенту) Пруссії 30 вересня 1862 р.

«Німеччина дивиться не на лібералізм Пруссії, а на її могутність. Нехай Баварія, Вюртемберґ, Баден ідуть на поступки лібералізму; ніхто не надасть їм ролі, яку відіграє Пруссія. Кордони Пруссії за Віденськими договорами-домовленостями не сприяють здоровому державному життю. Не промовами й постановами більшості розв’язуються великі питання сучасності — де було головною помилкою 1848 і 1849 рр., а залізом і кров’ю...».

1. Прибічником якого шляху об’єднання Німеччини був О. фон Бісмарк?

2. У чому він вбачав роль Пруссії в процесі об’єднання?

► Війни з якими державами довелось вести Пруссії для об’єднання Німеччини?

Прусські солдати у битві при Садовій

Перемогу Пруссії у війні з якою державою вирішила битва при Садовій?

Вважаючи, що відповідний час настав, О. фон Бісмарк перейшов до активних дій.

Після смерті короля Данії Пруссія й Австрія висунули претензії на німецькі герцогства Шлезвіг і Гольштейн, які перебували в її складі. У 1864 р. після нетривалої війни з Данією Пруссія отримала Шлезвіг, а Австрія — Гольштейн. Наступного удару О. фон Бісмарк завдав Австрії. 8 червня 1866 р. прусська армія захопила Гольштейн, а 3 липня 1866р. відбулася вирішальна битва австро-прусської війни в селі Садова поблизу Праги. 220-тисячна прусська армія, озброєна швидкострільними рушницями, ущент розгромила 215-тисячну австрійську армію. Шлях на Відень було відкрито. 23 серпня 1866 р. за посередництва Наполеона III Пруссія та Австрія уклали у Відні мирний договір.

За Віденським миром Пруссія перетворювалася на найбільшу німецьку державу із суцільною територією від Рейна до Німана. Створювався Північнонімецький союз, до якого увійшли 17 німецьких держав, а через деякий час — ще чотири держави. Очолював союз прусський король. Уряд формував канцлер, призначений прусським королем за згодою рейхстагу. Першим канцлером став О. фон Бісмарк.

Для Австрії результатом війни 1866 р. стала її поразка в тривалій боротьбі за панування в Німеччині. Перемога Пруссії мала важливе значення для Європи. У її центрі виникла національна німецька держава — Північнонімецький союз. Утрата Австрією становища великої держави Європи відкрила шлях до завершення об’єднання Італії, яке розгорталося. Сучасники розглядали події 1866 р. як революцію. Ця «революція зверху» була передусім революцією «залізного канцлера» Бісмарка. Його роль в об’єднанні Німеччини виявилася надзвичайно вагомою.

► Коли утворився Північнонімецький союз?

Наприкінці 60-х рр. XIX ст. відносини Пруссії з Францією загострилися. Обидві сторони готувалися до війни й бажали її початку. О. фон Бісмарк розраховував, що завдяки війні з Францією вдасться завершити об’єднання Німеччини та посилити її позиції у Європі. Наполеон III не хотів цього допустити.

За межами створеної Бісмарком німецької державності залишалися південнонімецькі держави. їх суверенітет ревно захищав Наполеон III, який також претендував на них. Протистояння завершилося франко-прусською війною 1870-1871 рр. Внаслідок перемоги над Францією до Північнонімецького союзу було приєднано південні держави. 18 січня 1871 р. у Дзеркальному залі Версальського палацу було проголошено створення Німецької імперії.

А. Вернер. Проголошення Німецької імперії

Прусський король став імператором, а Бісмарк — імперським канцлером.

У справі об’єднання Німеччини було поставлено останню крапку. Нова німецька держава, яка з’явилася в центрі Європи, відтоді відігравала вагому роль у міжнародній політиці. Запізнившись до розподілу сфер впливу в Європі та поза її межами, вона розпочала боротьбу за переділ світу.

► Яка подія завершила створення Німецької імперії?

3. Початок об’єднання Італії

У середині XIX ст. в боротьбі за об’єднання Італії існувало два напрямки — радикально-демократичний і помірковано-ліберальний. Представники першого напрямку виступали за здобуття незалежності та об’єднання Італії «знизу» шляхом повстання, здійсненого народом, і запровадження в країні республіканської форми правління. Прибічники другого — відстоювали ідею здобуття національного звільнення «згори» завдяки боротьбі, якою керуватиме Сардинське королівство (П’ємонт), і бачили майбутню об’єднану Італію монархією.

Поразка революції 1848-1849 рр. призвела до розчарування багатьох італійських патріотів в ідеалах радикальних демократів. Так, Д ж. Гарібальді та його прибічники дійшли висновку про необхідність союзу з поміркованими лібералами та П’ємонтом у боротьбі за об’єднання Італії. Від 1852 р. прем’єр-міністром П’ємонту став відомий представник поміркованих лібералів граф Камілло Бенсо Кавур (1820-1861).

К. Б. Кавур не сприймав революційного радикалізму і вважав, що Італія може об’єднатися лише за допомогою однієї з великих держав, здатної розгромити Австрію. Аби П’ємонт став центром об’єднання Італії, його необхідно шляхом реформ перетворити на сучасну державу з конституційною формою правління та розвиненою економікою. Діяльність уряду К. Б. Кавура сприяла економічному піднесенню Сардинського королівства, завдяки чому було посилено його обороноздатність, збільшено й переозброєно п’ємонтську армію.

У липні 1858 р. на таємній зустрічі на французькому курорті Пломб’єр К. Б. Кавур домовився з Наполеоном III, що 200-тисячна французька армія допоможе 100-тисячному п’ємонтському війську звільнити від австрійців Ломбардію та Венецію. За це П’ємонт повертав Франції території Савойї та Ніцци, отримані ним за рішеннями Віденського конгресу.

У квітні 1859 р. Австрія, дізнавшись про цю угоду, першою оголосила війну П’ємонту та вторглася на його територію. У битвах поблизу Палестро, Мадженто й Сольферіно об’єднана французько-п’ємонтська армія розгромила австрійців і, розвиваючи наступ, звільнила Ломбардію.

Битва поблизу Сольферіно однією з перших змусила європейців замислитися над наслідками руйнівної сили нової зброї, створеної промисловою революцією.

Австрійці в ній були озброєні нарізними рушницями (вони стріляли далі, ніж гладкоствольні), а французи мали нарізні гармати, які стріляли шрапнеллю (зарядом із 60 кульок) на відстань до трьох кілометрів.

У битві обидві сторони, не усвідомлюючи сили нової зброї, застосували, як і раніше, атаку зімкненим строєм і колонами. Втрати через це були величезними. Австрійці залишили на полі бою 22 тис. солдатів зі 118 тис., а французи та п’ємонтці — близько 17 тис. солдатів зі 118 тис. Жахливий вигляд місця битви вразив швейцарця Анрі Дюрана, який усе своє подальше життя присвятив боротьбі проти війни й укладанню міжнародних угод для захисту поранених і полонених. У 1863 р. він заснував організацію Червоного Хреста.

Основні етапи об’єднання Італії

Постать в історії

Камілло Кавур

П’ємонтський аристократ Кавур був одним із визначних державних діячів Італії XIX ст. Із 1847 р. він видавав газету «Рісорджименто», де закликав усіх італійських монархів об’єднатися для боротьби з Австрією. К. Б. Кавур не брав участі в революції 1848-1849 рр., але уважно спостерігав за її перебігом. Це допомогло йому дійти висновку, що лише найсильніша держава Італії П’ємонт здатна очолити об’єднання країни. У 1852 р. К. Б. Кавур став прем’єр-міністром та за підтримки короля Віктора Еммануїла II розпочав реалізацію своїх планів.

Дж. Гарібальді

В’їзд Гарібальді до Неаполя

Усю Італію охопила хвиля національного піднесення. Однак Наполеон III 11 липня 1859 р. у Вілла-Франко підписав угоду з Австрією, за якою Сардинському королівству передавалася лише Ломбардія, а Венеція залишалася під австрійською владою. Обурений цим Віктор Еммануїл II відмовився передати французам Савойю та Ніццу, оскільки вони порушили попередні домовленості. Ймовірно, Наполеон III не бажав появи біля південно-східних кордонів його держави сильної об’єднаної Італії.

У липні 1859 р. в Тоскані, Пармі й Модені в результаті народних повстань усунули від влади герцогів із Габсбурзької династії. Новосформовані уряди на початку 1860 р., за результатами проведених плебісцитів, оголосили про приєднання до Сардинського королівства. Проте здійснити це К.Б. Кавур зміг, лише отримавши згоду Наполеона III та віддавши йому Савойю і Ніццу.

У квітні 1860 р. спалахнуло народне повстання на острові Сицилія. Місцеві радикали, очолювані Дж. Мадзіні, звернулися по допомогу до Дж. Гарібальді. 6 травня 1860 р. з Генуї на допомогу сицилійцям вирушили два пароплави з 1200 добровольцями, очолюваними Дж. Гарібальді. Його прибуття на Сицилію призвело до загального повстання проти влади неаполітанського короля. Вирішальна битва відбулася в травні 1860 р. під Калатафімі. Здобувши в ній перемогу, уже з 10 тис. вояків Дж. Гарібальді захопив Палермо й переправився на територію Апеннінського півострова. 7 вересня 1860 р. війська Дж. Гарібальді тріумфально увійшли до Неаполя. Король утік, а його армія капітулювала.

Ситуацією на півдні Італії вирішив скористатися К. Б. Кавур. Переконавши Наполеона IIІ, що гарібальдійці збираються рухатися на Рим, де перебували французькі війська, зіткнення з якими було неминучим, він наказав сардинській армії рухатися через Папську область назустріч Дж. Гарібальді. Упродовж вересня 1860 р. вона розгромила папські війська й зайняла більшість папських володінь. 15 жовтня 1860 р. сардинські війська увійшли до Неаполя. Незабаром відбувся плебісцит, на якому неаполітанці й частина захопленої сардинцями Папської області висловилися за приєднання до П’ємонту. Радикали, очолювані Дж. Мадзіні, вимагали проголосити республіку, однак К.Б. Кавур переконав Дж. Гарібальді розпустити свою армію та передати владу Віктору Еммануїлу II. Унаслідок цього станом на кінець 1860 р. майже вся Італія, крім Венеції та невеликої частини Папської області з Римом, увійшли до складу Сардинського королівства.

► Яка територія приєдналася до Сардинського королівства за французько-австрійською угодою 1859 р. у Вілла-Франко?

► Які італійські землі увійшли до складу Сардинського королівства в 1860 р.?

4. Утворення Італійського королівства. Завершення об’єднання Італії

У лютому 1861 р. в Турині зібрався перший загальноіталійський парламент. Зал засідань прикрашали італійські прапори й плакати: «Чи потрібна вам єдина й неподільна Італія на чолі з конституційним королем Віктором Еммануїлом?». У 1861 р. на це запитання більшість виборців Сардинського королівства, Королівства обох Сицилій, Ломбардії, Парми, Модени, Тоскани, частини Папської області відповіла схвально. 17 березня 1861 р. парламент проголосив Віктора Еммануїла II першим королем об’єднаної Італії. Першим прем’єр-міністром Італійського королівства став К. Б. Кавур. За державним устроєм новостворена держава була конституційною монархією з двопалатним парламентом. Однак унаслідок значного майнового цензу виборче право отримали лише 2,5% населення країни.

Використовуючи карту, складіть розповідь про об’єднання Італії?

Наполеон III до появи Італійського королівства як можливого майбутнього суперника Франції у Європі поставився прохолодно. У Римі він продовжував тримати французький гарнізон, що заважало завершенню об’єднання Італії.

У червні 1866 р., коли розпочалася австро-прусська війна, італійські війська за відома Пруссії увійшли до Венеціанської області. За підписаним пізніше договором Австрія була вимушена визнати входження Венеції до складу Італійського королівства.

Тепер поза об’єднаною Італією залишався лише Рим із частиною Папської області. У 1867 р. Дж. Гарібальді із загоном добровольців пробився до Рима й розгромив папські війська. Однак французькі частини, які виступили на захист папи, примусили гарібальдійців відступити.

Об’єднання Італії завершилося в 1870 р., коли після поразки у франко-прусській війні та краху Другої імперії французький гарнізон залишив Рим. 20 вересня 1870 р. гарібальдійці увійшли до міста, яке стало столицею Італійського королівства. Папські володіння відтепер обмежувалися Апостольським палацом у Ватикані.

► Коли утворилося Італійське королівство?

► Яка подія стала завершенням об’єднання Італії?

Висновки

У результаті об’єднання Німеччини та Італії було відновлено історичну справедливість: два численні й давні народи Європи отримали власну державність. Подолання політичної роздробленості створило сприятливі умови для розвитку німецької та італійської нації. У Німеччині об’єднання відбулося «згори», в Італії — завдяки консолідованим діям «згори» і «знизу». Об’єднані Німеччина та Італія розгорнули боротьбу за гідне місце серед провідних держав Європи.

Закріпимо знання

1. Назвіть передумови об’єднання Німеччини.

2. Яким був план О. фон Бісмарка щодо об’єднання Німеччини? Як відповідно до нього відбувалося об’єднання німецьких земель?

3. Охарактеризуйте О. фон Бісмарка як політичного діяча. Якою є його роль в історії Німеччини?

4. Як відбувалося об’єднання Італії? Яку роль у ньому відіграв зовнішній фактор?

5. Чому похід «тисячі» Дж. Гарібальді став каталізатором об’єднання Італії?

6. Проведіть дискусію: «Спільне і відмінне у процесах об’єднання Німеччини та Італії.