Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

ЛЮБІ ДРУЗІ!

Перш ніж розпочати вивчення нового періоду всесвітньої історії, необхідно ознайомитися зі змістом та структурою підручника, з яким ви працюватимете. Матеріал цього навчального видання об’єднано у п’ять розділів, кожен з яких містить кілька параграфів, що, своєю чергою, поділяються на пункти. Дати основних подій, історичні поняття і терміни, персоналії історичних діячів, на які необхідно звернути увагу і запам’ятати, виділені в тексті жирним шрифтом.

Важливе значення для засвоєння матеріалу мають історичні документи, ілюстрації, карти й схеми. Працюючи з параграфом, необхідно прочитати вміщений в ньому текст документа й відповісти на поставлені запитання. Розглядаючи ілюстрації, звертайте увагу на підписи, що пояснюють зміст зображеного. Робота з Історичною картою сприятиме формуванню уявлень про те, де саме відбувалися події, про які йдеться у тексті, або які зміни вони спричинили. Наведені в параграфах схеми розкривають зв’язки між складниками історичних явищ, пояснюють їх особливості тощо.

Після кожного параграфа подано запитання й завдання. Звертайте увагу на умовні позначення поряд із ними — вони підкажуть, що і як необхідно виконувати. Завершивши вивчення теми, ви зможете підсумувати опрацьований матеріал за наведеними узагальнюючими запитаннями та здійснити самоперевірку рівня засвоєних знань за тестовими завданнями.

§ 1. Вступ. Світ наприкінці XVIII ст. - на початку XX ст.

За цим параграфом ви зможете:

- повторити вивчене у 8 класі, пригадати основні віхи історії раннього Нового часу (Ранньомодерної доби);

- визначити хронологічні межі періоду всесвітньої історії, який ви будете вивчати цього року;

- скласти загальне уявлення про особливості економічного, політичного і соціального розвитку світу від кінця XVIII до початку XX ст.

Пригадайте:

1. Які періоди всесвітньої історії ви вивчали минулого року? Назвіть їхні хронологічні межі.

2. Назвіть події всесвітньої історії кінця XV — XVIII ст., які ви вважаєте визначальними. Поясніть свій вибір.

3. Які основні зміни відбулися у світі в цей період?

4. Покажіть на карті країни, з історичним розвитком яких ви ознайомилися минулого року.

Пригадаймо вивчене у 8 класі за поданими ілюстраціями та запитаннями за змістом зображеного

1. Яку історичну подію ілюструє гравюра XVI ст.?

2. Назвіть наслідки цієї події.

1. На малюнку зображено виступ Мартіна Лютера з «95 тезами». Що він намагався донести людям?

2. Чому виступ Лютера викликав могутній реформаційний рух?

3. Якими були наслідки Реформації?

1. До якого періоду всесвітньої історії належить подія, зображена на картині?

2. Як вдалося розв’язати цей конфлікт?

1. На якому принципі були засновані підприємства, подібні до зображеного на малюнку?

2. Які наслідки мало поширення такого виду виробництва?

1. На картині зображено англійську королеву Єлизавету І. Які здобутки її правління намагався відобразити художник?

2. Що сприяло піднесенню Англії у період правління Єлизавети І?

1. Становлення якої держави зображено на картині?

2. Як і коли вона виборола незалежність?

1. Яку подію ілюструє карикатура XVIII ст.?

2. Якими були передумови й наслідки цієї події?

1. Місце другого періоду Нового часу у всесвітній історії

Цього навчального року ви продовжите ознайомлення з подіями Нової історії, або історії Нового часу: зокрема, дізнаєтесь, що відбувалося у світі від Великої французької революції кінця XVIII ст. до Першої світової війни (1914-1918 рр.). Деякі дослідники називають цей період «довгим XIX століттям». Це час стрімкої модернізації в країнах Європи та Америки і завершення процесу становлення єдиної світової цивілізації на основі європейської експансії.

Періоди всесвітньої історії

Стародавня історія

Середньовічна історія

Нова історія

Новітня історія

І період

Ранньомодерна доба і епоха Просвітництва

II період

«Довге» XIX ст.

І період

II період

Близько 1 млн років тому — IV ст. н. е.

V ст. — кінець XV ст.

Кінець XV — кінець XVIII ст.

Кінець XVIII — початок XX ст.

1914 — 1939 рр.

1939 р.— початок XXI ст.

► Який період всесвітньої історії вивчається у 9-му класі?

Другий період Нового часу, який називають «епохою модернізації», ознаменувався формуванням у країнах Західної Європи та Америки індустріального суспільства. Його поява зумовила якісні зміни в різних сферах життя людини. Про них ми й дізнаємося на наступних уроках.

Модернізація (в суспільстві) — широкомасштабний процес, основою якого є запровадження змін і вдосконалень, пов’язаних з необхідністю розвитку всіх сфер життя суспільства відповідно до вимог сучасності.

► За даною схемою поясніть основний зміст процесу модернізації суспільства.

Залежно від змісту і форми, дослідники розрізняють декілька типів суспільної модернізації. Зокрема, за формою вона буває мирною, еволюційною — у вигляді реформ, які здійснює влада, і революційною — у вигляді докорінної насильницької руйнації того, що заважає розвитку суспільства. За змістом модернізації поділяють на первинну, що здійснюється відповідно до вимог часу, і вторинну, або «наздоганяльну», яка передбачає подолання відставання від провідних країн.

2. Економічне життя індустріального суспільства

У країнах Заходу початок становлення індустріального суспільства був пов’язаний із розгортанням промислової революції, яка поступово поширювалася Європою із заходу на схід. Як ви вже знаєте, промислова революція почалася в Англії.

Індустріальне суспільство — суспільство, у якому завершено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості («індустрія» — синонім слова «промисловість»).

М. Мункачі. Страйк. 1895 р.

Архітектор Дж. Пакстон. Кришталевий палац у Лондоні

Чому цей палац став одним із символів індустріальної доби?

Нове промислове виробництво розвивалося на засадах вільної конкуренції, коли виробники товарів вели боротьбу один з одним за кращі умови виробництва та збуту товарів. Періоди економічного зростання чергувалися з економічними кризами, зумовлені перевиробництвом (виготовлення більшої кількості продукції, аніж потребує ринок). Внаслідок останніх зростало безробіття, а отже, соціальна напруженість, що виливалася в чисельні протести.

Зі становленням індустріального суспільства були пов’язані структурні зміни в економіці: якщо раніше її основою було сільське господарство, то тепер перше місце стала посідати промисловість. У сільському господарстві Великої Британії та північних штатів США, а згодом і в інших країнах почали застосовувати сільськогосподарські машини: багатолемішні плуги для обробітку землі, кінні сівалки, жниварки на кінній тязі для збирання зернових, кінні молотарки тощо. Утім, машини впроваджувалися в сільському господарстві набагато повільніше, ніж у промисловості.

У світовій торгівлі спостерігався поділ на провідні індустріальні країни Заходу і країни, що стали джерелом сировини, дешевої робочої сили, а також ринком збуту (країни Сходу і Латинської Америки).

► Що таке індустріальне суспільство?

► Чим були спричинені кризи перевиробництва товарів?

3. Соціальний розвиток

У XIX ст. під впливом економічних змін стрімко змінюється і соціальна структура населення. Як уже зазначалося, провідними верствами стають підприємці і наймані робітники. Проте становлення цих верств супроводжувалося болісними для суспільства процесами.

У Новий час відкрилися нові можливості перед тими, чиї пращури не належали до титулованої знаті. Інтелект, освіченість, ділові якості, наполегливість — це не повний перелік якостей, які давали змогу досягти успіхів у житті. Старі соціальні стани швидко руйнувалися, а на їх основі виникли нові класи й групи.

У другій половині XIX ст. проблема пристосування до нових умов гостро постала перед родовою аристократією, життя якої було тісно пов’язане із селом, земельними володіннями та маєтками. їх неквапливе життя з усіма зручностями різко контрастувало з діловим життям жителів міст. Аристократія в більшості країн Європи ще зберігала спадкові привілеї і складала основу вищого чиновництва, дипломатів та офіцерів, але під впливом формування індустріального суспільства стрімко втрачала свій вплив. Так, в Англії в 1869 р. у палаті громад засідало 2/3 представників земельної аристократії, а вже через 40 років вони складали лише 1/3 депутатів.

Представники старої аристократії, які усвідомили зміни, почали займатися підприємництвом. Поступово аристократія зливається з представниками великого капіталу. Так виникає т. зв. «вищий клас».

Незважаючи на могутність «вищого класу», помітного впливу в суспільстві останньої третини XIX ст. набув «середній клас», до якого входили різні соціальні прошарки: підприємці, службовці, люди «вільних професій» (інженери, лікарі, викладачі, юристи тощо). «Середній клас» вирізняло стійке матеріальне становище, досягнуте завдяки праці; освіченість; можливість наймати прислугу тощо. Вважається, що «середній клас» надає суспільству стабільності, оскільки він не прагне заволодіти чужим майном, як бідняки, і не викликає заздрості, як багаті.

Сім’я представників середнього класу. 1905 р.

Робітники. 1900 р.

Телефоністки, поч. XX ст.

Найбільшим за кількістю новим класом суспільства було робітництво, яке впродовж століття теж зазнало змін. Так, відбулося його зростання (від 20 млн у 1870-ті рр. до 40 млн у 1900 р.) і розшарування за рівнем доходів і кваліфікації.

У найкращому становищі опинилися висококваліфіковані робітники, яких називали «робітничою аристократією».

Основну масу робітництва складали чорнороби, які отримували мізерну платню. Будь-які негаразди — хвороба, нещасний випадок, старість, економічні кризи — ставили робітника та його родину в украй складне становище.

Розвиток індустрії дав можливість залучати до праці на підприємстві жінок і дітей. На кінець століття жінки складали 15% робітництва, проте вони зазнавали дискримінації в оплаті праці (їхня заробітна плата становила 30-50% від чоловічої), відсутніми були закони, які захищали б жінку від негативного впливу виробництва.

Багато жінок працювали як хатня прислуга, ходили на поденну працю.

На кінець XIX століття з’явилися професії, які стали асоціюватися з жінкою: телефоністка, машиністка й секретарка.

4. Людина в умовах індустріального суспільства

У XIX ст. в Європі спостерігалося швидке зростання кількості населення. Від 1800 до 1900 р. цей показник збільшився від 190 млн до 420 млн осіб. Це стало можливим завдяки розвитку медицини, збільшенню виробництва сільгосппродукції, зниженню смертності та зростанню народжуваності, підвищенню життєвого рівня. Становлення індустріального суспільства в країнах Заходу спричинило зміни в житті людини. Якщо раніше більшість людей жили в селах і працювали біля землі, то відтепер стала зростати кількість населення міст, де були розташовані фабрично-заводські підприємства. Наприкінці XIX ст. за кількістю міського населення всі країни Заходу випередила Велика Британія, де дев’ять із десяти жителів мешкали в містах. В інших країнах західного світу кількість населення міст також збільшувалася, але все одно в сільській місцевості проживали близько 70-80% населення.

Високим рівнем урбанізації характеризувалися промислові райони. Стрімке зростання кількості населення загострювало тут соціальні проблеми. Відсутність елементарних санітарних умов (водогонів, каналізацій) в оселях міської бідноти перетворювала їх на джерело можливих епідемій. Жахливі умови життя в перенаселених міських кварталах спричиняли те, що для багатьох місто ставало уособленням руйнації традиційних суспільних відносин і водночас сприятливим місцем для поширення радикальних ідей.

Нью-Йорк наприкінці XIX ст.

Порівняйте вигляд вулиць Нью-Йорка у різних районах міста (центр і передмістя).

Урбанізація — процес збільшення кількості міст та їх населення і посилення їхньої ролі в економічному та культурному житті суспільства.

Зростання міст і кількості населення в основному зумовили процеси, пов’язані з промисловою революцією та індустріалізацією. Так, в 1800 р. у Європі було лише 17 міст із населенням 100 тис. осіб, а загалом міське населення налічувало близько 5 млн. У 1890 р. таких міст було вже 103, а загальна кількість міського населення збільшилася в шість разів. Виникло чотири міста з мільйонним населенням: Лондон (від 1800 р.), Париж, Берлін, Відень. З’явилася загальна широка мережа, великих і малих міст, а також густо заселені промислові райони (Рур у Німеччині), які поглинули сільські околиці.

► У якій країні темпи зростання кількості населення в цей період були найбільшими? Чим, на вашу думку, це було обумовлено?

► Яка держава мала найбільшу кількість населення на початку та наприкінці XIX ст.?

Населення країн Європи та США в XIX ст., млн осіб

Країна

1800 р.

1900 р.

Країна

1800 р.

1900 р.

Австрія

21

47

Італія

17,2

32,5

Німеччина

24,5

56,4

Росія

37,0

125,6

Велика Британія

20,5

37,0

США

5,3

76,2

Франція

26,9

39,0

Ознакою XIX ст. в країнах Заходу стали значні за обсягами міграції людей, які вирушали до великих міст або інших країн у пошуках кращої долі. Міграційні процеси відбувалися у формах еміграцій та імміграцій.

Одним із джерел урбанізації була також міграція населення як усередині країни, так і між країнами, континентами. Основний потік мігрантів був спрямований у великі промислові центри та США. Спочатку це були вихідці з Англії, Німеччини, Скандинавії. В останній третині XIX ст. основу емігрантів склали вихідці з Італії та країн Східної Європи. Крім США, люди з Європи їхали за кращою долею і до Латинської Америки, і до колоній.

Суфражистки

Міграція — переселення людей усередині країни та за її межі.

Велика французька революція кінця XVIII ст. започаткувала на Заході рух жінок за зрівняння їх у правах із чоловіками. Боротьба жінок за емансипацію тривала протягом усього XIX ст.

Боротьба жінок за емансипацію відбувалася в трьох напрямках: в освіті, у правах на власність і виборчих правах. Першими розпочали боротьбу заміжні жінки Англії, які в 1882 р. домоглися права розпоряджатися своєю власністю. У 1886 р. англійський парламент прийняв закон, який дозволяв жінці після розлучення залишати своїх дітей за собою. Але найтривалішою стала боротьба за виборчі права жінки. Жінок, що боролися за виборчі права, принизливо називали суфражистками.

Емансипація — звільнення від залежності, гніту, скасування обмежень, упередженого ставлення тощо. Емансипація жінок, насамперед, передбачала надання їм рівних із чоловіками прав у суспільному, трудовому й сімейному житті.

Суфражизм (від фр. suffrage — голос) — жіночий рух за надання жінкам рівних із чоловіками виборчих прав.

Суфражистки влаштовували мітинги й демонстрації, учиняли бійки з поліцією та били вікна державних установ. їх заарештовували й саджали у в’язниці. На початку XX ст. жіночий рух став організованішим. В Англії його очолила Еммелін Панкгерст (1858-1928).

► Чому боротьба за права жінок супроводжувалася насильством?

У 1914 р. виборчі права були надані жінкам скандинавських країн, Австралії та Нової Зеландії, у 1918 р. — Англії, у 1919 р. — Німеччини, у 1920 р. — США.

Суфражизм став попередником фемінізму — значно ширшого руху жінок за свої права, який розгорнувся у XX ст.

Фемінізм (від фр. femme — жінка) — суспільний рух, який виступає за рівні права жінки в усіх сферах життя, за захист особливих потреб жінки, що пов’язані з їхніми фізіологічними відмінностями від чоловіків.

5. Зміни в політичному житті

Визначальний вплив на політичне життя країн Заходу в другий період Нової історії мала Велика французька революція кінця XVIII ст., яка висунула ідеї свободи, рівності й братерства. Вона кинула виклик пануванню в країнах континентальної Європи «старого порядку», в основі якого були абсолютизм, поділ на стани та різні форми залежності підданих від держави. У країнах Заходу поступово утверджувалися підвалини правової держави, яка ґрунтувалася на принципах верховенства права, закону, політичних свобод і свободи підприємництва. Відбувалося становлення основ демократії з виборністю органів влади, загальним виборчим правом, поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. У провідних країнах світу йде поступове формування засад громадянського рівноправ’я і парламентської демократії.

Основними формами держави в країнах Західної Європи та Америки стали республіки (парламентські або президентські) і монархії (парламентські або конституційні). Процеси політичного розвитку країн відбувалися двома різними шляхами — реформ або революцій. У континентальній Європі перший представляла Велика Британія, другий — Франція.

Важливу роль у політичному житті держав стали відігравати спочатку політичні клуби, а згодом — політичні партії.

Політична партія (лат. partis—частина) —добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Ідейні засади політичних партій ґрунтувалися на основних напрямках громадсько-політичної думки XIX ст., основними з яких були:

• консерватизм — сукупність ідейно-політичних течій, прихильники яких спиралися на ідеї традиції та спадковості в суспільному розвитку, виступали за збереження домінуючої ролі держави й церкви в житті суспільства, не сприймали революції та радикальних реформ. Консерватори прагнули зберегти старий політичний лад;

• лібералізм — ідейно-політична течія, що об’єднувала прихильників парламентського устрою, свободи приватного підприємництва й демократизації суспільного життя. Ліберали були прихильниками досягнення змін у суспільстві за допомогою реформ і виступали проти революцій як засобу розв’язання соціальних суперечностей;

• радикалізм — ідейно-політична течія, прихильники якої виступали за здійснення рішучих і глибоких змін у політичному й соціально-економічному житті. Незважаючи на велику різноманітність радикальних течій (анархізм, соціалізм, комунізм тощо), їх об’єднувало негативне ставлення як до старого — станового устрою, так і до нового — буржуазного. Більшість радикалів були прихильниками насильницьких методів боротьби;

• націоналізм — ідейно-політична течія, що об’єднувала прихильників визнання пріоритету національного чинника в суспільному розвитку; XIX ст. стало добою виникнення націоналізму. Ті, хто поділяв його ідеали, були в той час в авангарді боротьби за здобуття поневоленими народами національної незалежності та створення власних держав.

У соціальному житті західного індустріального суспільства важливе значення мали підприємці та наймані робітники. Підприємці, які відігравали провідну роль в економічному житті суспільства, були зацікавлені в здобутті можливості впливу на державну політику законними парламентськими методами. Унаслідок цього вони виступали за ліквідацію залишків «старого порядку» та утвердження демократичних засад у державі.

На початку XIX ст. у країнах Заходу наймані робітники були безправною та соціально незахищеною верствою суспільства. Боротьба робітників за свої права стала одним Із головних чинників, що визначав стабільність суспільства в країнах Заходу.

Упродовж XIX ст. було зруйновано традиційну станову систему поділу суспільства Місце людини в ньому почало визначатися тим, чого вона досягла власними зусиллями.

XIX ст. стало періодом розгортання процесів формування модерних націй. Могутній імпульс цьому процесу дала Велика французька революція, яка перетворила підданих правителя на громадян держави. Процес формування націй вступив у суперечність з існуючими у тогочасній Європі кордонами. Унаслідок поширення в західних країнах уявлень, що кожна нація має право бути вільною і жити власним політичним життям, національне відродження бездержавних народів стало важливим складником суспільно-політичного життя цих країн. Головним змістом більшості війн і революцій у Європі XIX — початку XX ст. стало створення національних держав. У цей період виникли нові держави: Греція, Бельгія, Німеччина, Італія, балканські країни тощо.

Нація — велика група людей, пов’язаних спільними традиціями і звичаями, почуттям соціальної однорідності та спільними інтересами. Її визначальними ознаками зазвичай вважають спільні мову, релігію, традиції, історію, розуміння правди і кривди й більш-менш компактне територіальне розташування.

Національне відродження — термін, який набув поширення в XIX ст. та уособлював процеси, пов’язані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи. За змістом і формою національне відродження фактично було націотворенням.

6. Країни Сходу

Сходом називають країни Азії та Африки, де в XIX ст. продовжували розвиватися традиційні суспільства мусульманської, індійсько-південноазіатської та китайсько-далекосхідної цивілізацій. Ці цивілізації мали чимало визначних досягнень у господарському, суспільно-політичному й культурному розвитку. На початок XIX ст. рівень життя у цих регіонах був вищим, ніж у Європі. Проте завдяки «виклику» європейців вони зазнавали значних змін — як позитивних, так і негативних.

У XIX ст. західні країни, спираючись на свою економічну перевагу, посилили тиск на країни Сходу, почали руйнувати тут підвалини традиційних суспільств і ділити цей регіон на колонії, залежні держави та «сфери впливу». Власниками найбільших колоніальних володінь стали Велика Британія, Франція, Нідерланди. Країни Сходу розпочали національно-визвольну боротьбу проти колонізаторів, яка стала одним Із найважливіших явищ світової історії XIX ст.

Поділ Китаю. Карикатура

Традиційне суспільство — суспільство, у якому над людиною панують споконвічні традиції та звичаї (обряди, забобони тощо), де людина не уявляє себе поза природою. Таке суспільство негативне налаштоване на сприйняття будь-яких новацій.

► Назвіть риси, притаманні традиційному суспільству.

► Яка країна Європи в XIX ст. стала власником найбільших колоніальних володінь?

Висновки

У 9-му класі ви вивчатимете другий період історії Нового часу, що охоплює події кінця XVIII — початку XX ст.

У країнах Заходу цей період називають епохою модернізації. В економічному житті цих країн відбувалося становлення індустріального суспільства, що було пов’язане з розгортанням промислової революції.

У суспільно-політичному житті західних країн цього періоду визначальними були зміни, пов’язані з руйнацією «старого порядку» й утвердженням засад демократії, формуванням нових станів суспільства.

Розвиток країн Сходу, де зберігалися традиційні суспільства, у XIX ст. відбувався під тиском країн Заходу, що мали економічну перевагу. Поступове усвідомлення необхідності протидіяти такому тиску стало передумовою національно-визвольної боротьби проти колонізаторів.

Закріпимо знання

1. Які зміни відбулися в економіці західних країн у період становлення індустріального суспільства?

2. Охарактеризуйте нові явища в політичному й соціальному житті країн Заходу XIX ст.

3. Складіть таблицю «Зміни в розвитку країн Заходу XIX ст.».

Сфера життя

Які зміни відбулися

4. Чому процес емансипації жінок відбувався вкрай повільно?

5. Які риси характеризують розвиток країн Сходу в другому періоді Нової історії?

6. Об’єднайтеся у малі групи й обговоріть, яку роль відіграло «довге» XIX століття у поступальному розвитку людства.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст