Підручник по Всесвітній історії. 8 клас. Сорочинська - Нова програма

Розділ III

ДЕРЖАВИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVI-XVII ст.

§ 12. Становлення абсолютної монархії у Франції. Громадянські (релігійні) війни

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати процес становлення абсолютної монархії у Франції;

- вказувати на причини та наслідки громадянських (релігійних) війн;

- розповідати про ключові події громадянських (релігійних) війн.

Пригадайте:

1. Якими були особливості соціально-економічного розвитку Франції наприкінці XV ст.?

2. Назвіть головні риси централізованої держави у Франції наприкінці XV ст.

3. Якими були причини перемоги Реформації в Німеччині?

1. Королівська влада

На початку XVI ст. Франція була найбільш населеною країною Європи. Наприкінці XV ст. у ній проживало близько 14-15 млн, а в середині XVII ст. — 16-18 млн осіб. Переважна більшість осіла в селах, і країна в цілому лишалася аграрною. Об’єднання Франції в єдину централізовану державу було завершено наприкінці XV ст.

Одночасно з цим процесом міцніла влада короля. Генеральні штати (станово-представницький орган влади) не скликалися з 1484 р. Король Людовік XII (1498-1515 рр.), уже не радячись із ними, вів війну за підкорення Італії, установлював податки на утримання армії, витрачав величезні кошти на здійснення своїх амбітних планів, не рахуючись із давніми правами та привілеями станів, окремих міст і провінцій. Королівська влада ставала нічим не обмеженою, або «абсолютною». У Франції в XVI ст., як і в багатьох тогочасних європейських країнах, відбувалося становлення нової форми державного правління — абсолютизму.

Абсолютизм — форма здійснення одноосібної влади в централізованій державі, за якої монарх править, спираючись переважно на дворянство, має необмежену вищу владу, а станово-представницькі органи втрачають своє значення.

Наступні кроки зі створення у Франції абсолютної монархії було зроблено за Франциска І (1515-1547 рр.). Він зумів підкорити своїй владі католицьку церкву. У 1516 р. Франциск І досяг домовленості з Папою Римським Левом X, за якою король сам призначав на вищі церковні посади, а папа тільки затверджував його рішення. Церковні особи фактично стали підлеглими короля. Усі справи життя країни розглядалися на Великій королівській раді, яка готувала укази монарха, вирішувала важливі судові справи, призначала нові податки. На указах Франциска І вперше з’явилася формула необмеженої влади: «Така моя воля».

Людовік XII

Франциск І

Вид на Париж у XVI ст.

Королівські правники публічно проголошували, що влада короля ніким і нічим не обмежується. Під час одного із засідань Паризького парламенту (найвищого органу, який розглядав судові справи) його президент проголосив, звертаючись до Франциска І: «Ви стоїте вище від законів, закони та ордонанси не можуть Вас примушувати, і взагалі немає ніякої влади, яка могла б Вас до чогось змусити».

Свою владу король здійснював, спираючись на величезну армію чиновників. У жодній країні тогочасної Європи не було такої кількості урядовців. Створювати нові посади королю було надзвичайно вигідно, тому що переважна більшість їх продавалася.

Наприкінці XV ст. французькі королі розпочали війни за завоювання багатих італійських земель, які тривали більш ніж півстоліття (1494-1559 рр.).

Приводом до Італійських війн стали спадкові права французького короля Карла VIII (1483-1498 рр.) на деякі італійські землі. Початок війн був дуже успішним для французів.

Проте поступово конфлікт набув тривалого характеру. Обурені насильствами і грабунками французів, італійські держави стали об’єднуватися для боротьби проти загарбників. Французи були змушені залишити Італію, нічого не досягнувши.

Король Франциск І у 1521 р. продовжив боротьбу за підкорення Італії. Проте ситуація у Європі на той час змінилася. Імператор Священної Римської імперії Карл V не бажав посилення впливу Франції у Європі. Відтоді більш як на два століття головним противником Франції у Європі стали Габсбурги.

Незважаючи на окремі воєнні успіхи та неабиякий дипломатичний талант Франциска І, який для боротьби проти Габсбургів у Європі зробив своїм союзником турецького султана Сулеймана І Пишного, французька армія зазнавала поразок. Після невдалої для французів битви біля Павії в 1525 р. Франциск І навіть опинився в полоні. Упевнений у легкій перемозі, Карл V удерся в 1544 р. на територію Франції та розпочав наступ на Париж. Проте опір французів змусив його відмовитися від своїх планів. Він уклав угоду із Франциском І, за якою обидві сторони відмовлялися від своїх завоювань.

Карл VIII

Битва біля Павії (барельеф, 1525)

Генріх II

За наступника Франциска I короля Генріха II (1547-1559 рр.) війни поновилися. Проте досягти вирішального успіху жодна сторона не змогла. Остаточно війни завершилися миром, укладеним 1559 р. в місті Като-Камбрезі між Генріхом II і сином Карла V іспанським королем Філіппом II. За угодою, Франція остаточно відмовлялася від своїх претензій на Італію, але за згодою Філіппа II отримувала землі Лотарингії. Англія, яка воювала на боці Габсбургів, погоджувалася повернути місто Кале, яким англійці володіли від часів Столітньої війни. У такий спосіб було завершено об’єднання земель Франції майже в її сучасних кордонах.

Окрім невеликих територіальних надбань, Італійські війни не принесли Франції бажаних результатів. Одним з їх наслідків стало поширення серед французів італійської моди, звичаїв, літератури і мистецтва. У Парижі в стилі італійської архітектури побудували новий королівський палац — Лувр, а королівський двір став центром поширення культури італійського Відродження.

► Що таке абсолютизм?

2. Зміни в суспільстві та економіці

На початку XVI ст. у французькому суспільстві, як і раніше, зберігався поділ на три стани з визначеним обсягом прав і обов’язків. Однак упродовж раннього Нового часу в їх становищі відбуваються значні зміни.

Робота з історичними джерелами

Витяг із «Коментарів про Французьке королівство», складених 1561 р. послом Венеціанської республіки Мікеле Суріано

«Кількість народу у Франції дуже велика, оскільки вона налічує понад 140 міст... Один тільки Париж налічує, як кажуть, від 4 до 5 сотень тисяч жителів. За своїм становищем і гідністю кожен із жителів може належати до одного з трьох станів, звідки й беруть початок три чини королівства: перший чин — духовенство, другий — дворянство, третій не має окремої назви, і оскільки він складається з людей різного становища і занять, то може бути названий станом народу взагалі.

Духовенство криє в собі велику кількість третього стану й багато іноземців <...>, але дворянство складає найбільшу частину духовенства.

Дворянством називають тих, хто користується привілеєм не сплачувати податків і зобов’язані нести лише особисту військову службу. До складу дворянства входять і принци, і барони.

Третій стан складається з людей пера, яких називають також людьми довгої мантії, купців, ремісників, плебеїв і селян. Той із людей мантії, хто має ступінь президента чи радника або має схоже звання, стає дворянином і привілейованим завдяки своїй посаді та вважається таким упродовж свого життя.

Купців, яких у наші дні вважають панами грошового багатства, усіляко улещують і упадають коло них, але ніякими перевагами й гідністю вони не користуються, тому що будь-яка торговельна діяльність вважається негожою для дворянства. Вони, таким чином, належать до третього стану: сплачують податки такі ж, як і нешляхетні та селяни, а становище останніх найважче, оскільки їх однаково утискають і король, і дворяни».

• Поміркуйте:

1. За якими критеріями автор оцінює велич держави?

2. Які стани виділено в документі?

3. Які зміни в становищі станів у другій половині XVI ст. визначено автором?

Найбільш впливовою частиною населення Франції на початку XVI ст. було дворянство. Воно не прагнуло незалежності й не перешкоджало посиленню королівської влади в країні. Становище привілейованого стану в централізованій державі його влаштовувало, оскільки дворяни отримували величезну платню, пенсії, подарунки від короля. Залишалося лише кілька родів старої знаті (Гізи, Бурбони, Монморансі), які ще зберігали великий вплив і гуртували довкола себе прихильників серед середніх і дрібних дворян.

Дворянство в цей час складалося з двох самостійних верств — старе і нове. Починаючи від середини XV ст., до складу спадкового, родовитого дворянства, що походило зі старовинних рицарських родів, почали вливатися заможні міщани (купці, цехові майстри), які купівлею чи через королівську милість отримували дворянство або посаду високого рангу. Відтепер казали, що є «дворяни шпаги» («дворяни, що походять із дворянського роду») і нові дворяни.

Різниця між старим і новим дворянством полягала у відсутності рівних привілеїв. Новий дворянин не був зобов’язаний нести військову службу, яка залишалася привілеєм родовитого дворянства. Військова служба звільняла спадкове дворянство від сплати податків. Нове дворянство не сплачувало податків лише за умови, якщо залишало свою попередню торговельну або фінансову діяльність.

Французьке дворянство в XVI ст.

Луї ле Нен. Селянська роидна

Шлях у дворянство через посади в державному апараті був найпоширенішим. На початку XVII ст. у Франції склалася численна верства чиновницького дворянства, яке називали «дворянством мантії». Воно скуповувало землі родовитого дворянства, що розорилося під час «революції цін», поєднуючи свою діяльність у державній службі з дворянським землеволодінням.

У XVI-XVII ст. у Франції формувалися ринкові відносини. Цей процес відбувався досить повільно: заважали феодальні пережитки, станові привілеї дворянства і духовенства, відсутність політичних прав у підприємців. Характерною рисою тогочасної Франції було зростання кількості заможних підприємців-буржуа.

Осередками формування нових відносин ставали міста. Так, центром розвитку парфумерії, ювелірної справи, виготовлення скляного посуду, меблів, одягу був Париж, столицею французького друкарства і банківської справи — Ліон. Чотири рази на рік тут відбувалися славнозвісні Ліонські ярмарки, у яких брали участь купці з усієї Європи. Під час здійснення торговельних операцій купці почали використовувати замість металевих грошей письмові кредитні зобов’язання. Найбільшим портовим містом, через яке здійснювалася середземноморська торгівля Франції, залишався Марсель. Водночас зростало значення західних і північних портів, розташованих на узбережжі Атлантичного океану, — Бордо, Ла-Рошелі, Нанта, Гавра.

Поступово в більшості галузей французької промисловості мануфактури витіснили цехове ремесло. Особливо багато їх існувало в галузі виробництва сукна, лляних і шовкових тканин. На ліонських шовкових мануфактурах працювало близько 12 тис. найманих працівників.

Із розвитком підприємництва й торгівлі у Франції формувалася буржуазія. Вона відігравала значну роль у розвитку економіки, позичала гроші збіднілому «дворянству шпаги», але залишалася політично безправною. Однак що більше зростала могутність буржуазії, то більше вона шукала можливостей впливати на державне життя. Виходячи зі своїх інтересів, буржуазія підтримувала королівську владу в її боротьбі проти старого дворянства за єдність і цілісність країни.

Фрідріх Карл Ґрьоґер. Сім'я буржуа

Г. Коутер. Ярмарок

Проте порівняно з Англією та Нідерландами формування ринкових відносин у Франції відбувалося набагато повільніше, переважна більшість населення, як і раніше, була зайнята в сільському господарстві.

► Кого називали «дворянами мантії»?

3. Реформація у Франції

У 20-ті рр. XVI ст. у Франції почали поширюватися реформаційні ідеї. Зародження ідей реформи церкви розпочалося в гуманістичних колах. Палким прихильником ідеї очищення церкви був видатний гуманіст Лефевр Д’Етапль (1450 чи 1455-1536 чи 1539), який виклав свої погляди ще у 1512 р.

Він першим сформулював два визначальні принципи майбутньої Реформації — виправдання вірою й необхідність визнання Святого Письма єдиним джерелом релігійної істини.

Тоді ж він розпочав перекладати Біблію французькою мовою.

Лефевр своєю діяльністю підготував Реформацію, хоча сни і не став протестантом.

Великий вплив на розвиток протестантизму у Франції мало поширення ідей Лютера. У Південній Франції з’явилося чимало прихильників кальвіністського вчення, яких називали гугенотами (товариші). Проте більшість французів кальвінізм не підтримала. Населення півночі країни, у тому числі Парижа, залишалося прихильниками католицизму. На відміну від Німеччини, католицька церква у Франції підкорялася королю та була символом національної єдності країни.

Король Франциск І упродовж тривалого часу не чинив перешкод поширенню реформаційних ідей, оскільки під час боротьби проти Карла V користувався підтримкою німецьких князів-протестантів. Проте в середині 1530-х рр. він почав переслідувати прихильників протестантизму. У 1535 р. було заарештовано 300 протестантів, а 35 з них засуджено до спалення. Із 1540 р. в країні розгорнула діяльність інквізиція. Новий король Генріх II у перший рік свого правління створив для боротьби проти кальвіністів спеціальну «Вогняну палату», яка за перші три роки діяльності ухвалила 500 звинувачувальних вироків. Але це не могло зупинити поширення реформаційних ідей у Франції.

► Яку Франції називали прихильників кальвінізму?

Лефевр Д’Етапль

Гугенотський хрест

Гугеноти

4. Причини й початок громадянських (релігійних) війн

На зламі 50-60-х рр. XVI ст. Франція зазнавала тяжкої кризи. Розрахунки французьких дворян на воєнну здобич, нові землі та посади внаслідок Італійських війн не виправдалися. До того ж «революція цін» призвела до різкого зменшення їхніх прибутків. У цій ситуації реформаційні ідеали приваблювали дворянство насамперед можливістю захопити церковні землі. Водночас ті, хто залишався вірними королю й католицькій церкві, розраховували отримати у винагороду за свою вірність володіння противників.

Однак більшість французького дворянства розмірковувала, до якого угруповання приєднатися з більшою вигодою для себе. На чолі прихильників католицької церкви стояла родина лотаринзьких герцогів Гізів. Вождями гугенотів були принци з родини Бурбонів, яким належало королівство Наварра на кордоні Франції та Іспанії. Обидва угруповання спиралися на підтримку інших держав. Католиків протегував король Іспанії Філіпп II, кальвіністів — англійська королева Єлизавета І, німецькі князі та швейцарці. Між цими двома угрупованнями й розпочалися війни, які тривали 36 років (1562-1598 рр.) і дістали назву гугенотських (релігійних), або громадянських війн. їх причинами було загострення релігійної боротьби між католиками й кальвіністами та ускладнення політичної ситуації у Франції на межі 50-60-х рр. XVI ст.

Напередодні війни французький уряд намагався проводити політику віротерпимості. Із метою досягнення компромісу між католиками і кальвіністами 1560 р. в Орлеані після 75-річної перерви було зібрано Генеральні штати. Але примирити ворогуючі сторони не вдалося.

Приводом до війни стало вбивство гугенотів у містечку Вассі. Герцог Гіз 1 березня 1562 р., проїжджаючи зі своїм загоном через нього, напав на гугенотів, які зібралися відправляти богослужіння. Було вбито 23 особи та майже 200 поранено. Католицький Париж зустрів Гіза як героя. Францію охопило полум’я війни.

Перші десять років не були особливо жорстокими. Обидва угруповання намагалися підкорити своєму впливові короля Карла IX (1560-1574 рр.). Мати короля Катерина Медичі, підступна й хитра жінка, уміло маневрувала між католиками і гугенотами, домагаючись їх послаблення у взаємній боротьбі. Вона не зупинялася перед отруєнням і вбивством своїх ворогів. Помітивши, що вождь гугенотів Коліньї має вплив на Карла IX, Медичі вирішила усунути його руками герцога Гіза. Вона намовила католиків знищити всіх протестантських лідерів, які зібралися в Парижі з нагоди весілля вождя гугенотів Генріха Бурбона із сестрою короля Маргаритою 24 серпня 1572 р., у день святого Варфоломія.

Катерина Медичі

5. Варфоломіївська ніч

Катерина Медичі переконала Карла IX, що гугеноти хочуть його вбити. Наляканий король зрадив адмірала Коліньї та підтримав католиків.

Напередодні дня святого Варфоломія між 2-ю та 4-ю годинами ночі 24 серпня 1572 р. закалатав дзвін на Сен-Жерменській дзвіниці. Його підтримали всі церкви Парижа. Це стало сигналом для католиків. Будинки гугенотів було заздалегідь помічено білими хрестами. Їх убивали беззбройними, у ліжках, не шкодуючи дітей і жінок. Адмірала Коліньї було вбито, інших лідерів гугенотів змусили прийняти католицьку віру. Різанина тривала ще кілька днів і в інших містах Франції. Протягом двох тижнів після Варфоломіївської ночі по всій Франції було винищено понад 30 тис. протестантів.

Гаспар Коліньї

Ф. Дюбуа. Варфоломіївська ніч

Розгляньте малюнок. Складіть за ним розповідь про Варфоломіївську ніч.

У ті дні загальної ненависті до протестантів винятком виявилася поведінка губернатора міста Байонни на півдні Франції віконта Д’Ортеса. У відповідь на наказ короля знищити в місті всіх гугенотів він заявив: «Ваша Величносте! У ввіреному Вам місті Байонні живуть славетні чоловіки і порядні жінки, хоробрі солдати і працелюбні ремісники, які ладні віддати життя за Вашу Величність, але я не знайшов з-поміж них жодного ката».

Наслідки Варфоломіївської ночі виявилися іншими, ніж очікувала Катерина Медичі: війна між католицьким і гугенотським таборами спалахнула з новою силою. Гугеноти розгорнули боротьбу за зміну королівської династії та створили у 1576 р. на півдні Франції справжню гугенотську державу — Конфедерацію з окремими органами правління, податками, військом. Її очолив Генріх Наваррський.

Генріх Гіз

Генріх III

Королем Франції після смерті Карла IX став Генріх III (1574—1589). Відсутність у нього нащадків перетворювала Генріха Наваррського на найвірогіднішого кандидата на престол. Можливість появи короля-гугенота спонукала католиків до активних дій. У 1585 р. було створено Лігу — федерацію католицьких міст. На чолі Ліги став Генріх Гіз, який висунув претензії на французьку корону. До Ліги увійшли північне дворянство й міста півночі на чолі з Парижем. Країна розкололася на дві частини: гугенотський південь і католицьку північ. Обидві частини вели боротьбу між собою й водночас виступали проти короля.

► Якими були наслідки Варфоломіївської ночі?

6. Завершення громадянських (релігійних) війн

Із загостренням боротьби між гугенотською Конфедерацією та католицькою Лігою Франція дедалі більше поринала у прірву безвладдя. Король Генріх III виявився неспроможним контролювати ситуацію. Генріх Гіз вимагав від короля позбавити Генріха Наваррського права на наступництво престолу. Король у відповідь оголосив про розпуск Ліги і викликав до Парижа війська. Гіз підняв народ Парижа на боротьбу проти короля. Повстанці успішно протидіяли військам. Король Генріх III після вбивства Генріха Гіза втік з оточеного Парижа шукати допомоги в Генріха Наваррського. Король уклав союз із гугенотами і з їхньою допомогою здобув Париж. Але невдовзі Генріха III вбив фанатик-лігіст, який сховав отруєний ніж під чернечою рясою. У Франції встановилося безвладдя. Король Іспанії Філіпп II і Папа Римський обговорювали можливість обрання королем Франції іспанського принца.

Налякані ситуацією в країні, дворянство та буржуазія погоджувалися визнати королем Генріха Наваррського, але поставили до нього вимогу навернутися у католицизм. Генріх відповів на це словами, що відразу стали крилатими: «Париж вартий меси!» (меса — католицька церковна відправа) і погодився стати католиком. У 1594 р. він став королем Генріхом IV (1594-1610 рр.).

Гугенотські війни завершилися виданням у 1598 р. Нантського едикту. Католицизм визнавався панівною релігією, але гугеноти отримали дозвіл вільно сповідувати свою віру та утворювати релігійні громади в усіх містах, окрім Парижа. Вони могли обіймати будь-які державні посади. Як гарантію здійснення цієї угоди гугеноти зберігали на півдні 200 фортець із гарнізонами та 25-тисячну армію. Значення Нантського едикту полягало в тому, що він поклав край війнам між гугенотами і католиками, надав гугенотам свободу віросповідання та її гарантії.

► Скільки років тривали громадянські війни?

► Коли було видано Нантський едикт?

Генріх IV

Нантський едикт

7. Піднесення Франції за Генріха IV

Генріх IV дістав у французів прізвисько «добрий король». При ньому було дано лад господарству країни, яке занепало за роки війн, введено нагляд за збиранням податків, податки з населення було впорядковано і зменшено. Французи запам’ятали вислів короля про те, що добробут у Франції настане тоді, коли в кожного селянина в неділю в горщику варитиметься курка.

Наведення ладу у збиранні податків та здійснення заходів, спрямованих на відбудову і розвиток економіки, були насамперед пов’язані з діяльністю першого міністра Франції Сюллі (1560-1641 рр.).

Сюллі вважав, що відновити економіку Франції можна лише за сприяння розвиту сільського господарства. А він почнеться лише після зменшення тягаря податків, сплачуваних французькими селянами. Тому за наказами Сюллі було впорядковано і зменшено стягнення податків із селян, скасовано борги за попередні роки. Завдяки тому, що перший міністр суворо карав за привласнення податків їхніх нечесних збирачів, надходження грошей до королівської скарбниці не зменшилося. Сюллі здійснив й інші заходи: було організовано осушування боліт, держава сприяла поширенню нових культур (кукурудзи, буряків, кормових трав).

Уряд Генріха IV приділяв велику увагу й розвитку вітчизняної промисловості. Ремісників було звільнено від обмежень на розвиток, що накладалися цеховими статутами, створено сприятливі умови для розвитку мануфактурної промисловості. Ввезення іноземних промислових виробів було обмежено, а вивезення вітчизняної сировини заборонялося. Із королівської скарбниці навіть надавалися субсидії власникам мануфактур для розширення виробництва. З’явилися привілейовані королівські мануфактури, що виготовляли шовк, фаянсові вироби, парфуми. Політика, яку здійснював для відродження економіки Франції уряд Генріха ІУ мала характер меркантилізму та протекціонізму (захисту) власних виробників.

Меркантилізм — економічна політика доби становлення капіталізму, що характеризувалася активним втручанням держави в господарське життя, стимулюванням зовнішньої торгівлі, колоніальними пограбуваннями і торговельними війнами.

Свою зовнішню політику Генріх IV спрямовував на успішний розвиток заморської торгівлі. За його підтримки було відкрито Східноіндійську торговельну компанію. У 1604 р. розпочалася колонізація французами Канади — експедиція Шамплена створила там першу колонію.

Сюллі

Французькі селяни (гравюра)

Мануфактура (мініатюра)

Французьке судно

Головними ворогами Франції у Європі Генріх IV вважав іспанських і німецьких Габсбургів. Він намагався протидіяти спробам іспанського короля Філіппа II придушити Реформацію, розуміючи, що посилення Іспанії зачіпатиме інтереси Франції. Вважаючи війну з Габсбургами неминучою, Генріх IV і Сюллі енергійно готувалися до неї. Проте в розпалі підготовки до війни Генріха IV було вбито. 14 травня 1610 р. король загинув від кинджала фанатичного католика Франсуа Равальяка.

► Що таке меркантилізм?

Висновки

У XVI ст. у Франції розпочалося формування абсолютної монархії, яка досягла вершини свого розвитку в другій половині XVII ст.

У ранній Новий час внаслідок змін у структурі дворянства воно поділилося на старе дворянство («дворян шпаги») і нове дворянство (звичайні дворяни і «дворяни мантії»).

Поширення у Франції ідей Реформації викликало в країні глибокий розкол між її прихильниками та противниками, що спричинив тривалі громадянські війни.

Генріх IV швидко відновив зруйноване тривалими війнами господарство Франції, посилив свою владу і міжнародний авторитет країни.

Закріпимо знання

1. Які факти підтверджують формування у Франції абсолютизму?

2. Які зміни відбувалися у французькому суспільстві XVI — першої половини XVII ст.? Чим вони були обумовлені?

3. Як відбувалося поширення реформаційних ідей в країні?

4. Якими були причини і привід громадянських (релігійних) війн?

5. Дайте оцінку діяльності короля Генріха IV.

• Запам'ятайте дати:

1562-1594 рр.— громадянські (релігійні) війни у Франції.

24 серпня 1572 р. — Варфоломіївська ніч.

1598 р. — Нантський едикт.

А тим часом в Україні...

1569 р. — Люблінська унія.

1596 р. — Берестейська церковна унія.