Українська література. Рівень стандарту. 11 клас. Слоньовська

ЛІТЕРАТУРНИЙ І МИСТЕЦЬКИЙ АВАНГАРД

У кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль вичерпує свої можливості, активізується авангардизм.

Авангардизм (від фр. avant-garde - передовий загін) - термін на означення так званих лівих течій у мистецтві. Мистецький авангардизм категорично відмовився від реалістичного змалювання світу. До авангардистських стильових течій належать футуризм1, експресіонізм2, конструктивізм3, дадаїзм4, сюрреалізм5, імажинізм6, абстракціонізм7 та ін.

1 Футуризм (буквально - майбутнє) - авангардистська течія, що відкидала поетично-мистецькі традиції.

2 Експресіонізм (буквально - вираження) - авангардистська течія, якій притаманне загострене трагічне світовідчуття.

3 Конструктивізм - авангардистська течія у малярстві, скульптурі й літературі, що вирізняється строгістю, монументалізмом, геометричністю.

4 Дадаїзм - у малярстві: колаж.

5 Сюрреалізм (буквально - надреалізм) - використання у малярстві оптичних ілюзій.

6 Імажинізм - формалістичний напрям у мистецтві й літературі початку ХХ ст., що характеризувався пошуками нових зображальних засобів.

7 Абстракціонізм - одна з течій авангардизму, безпредметне мистецтво.

8 Епатажність (епатаж) - скандальна витівка; поведінка, що порушує загальноприйняті норми і правила.

«Це мистецтво протесту і руйнування».

Василь Пахаренко

«Програмний постулат авангарду - це агресивність щодо традиції, поза якою він насправді позбувається всякого смислу».

Володимир Моренець

Роль авангардистських течій полягає у розкритті кризових явищ у житті й культурі, які нерідко подані у гіпертрофованій формі, у запереченні традиції і пошуках супернової естетики.

Якщо модернізм загалом на початку ХХ ст. знаменує глибинний переворот естетико-художнього мислення й творчості, то авангардизм є проявом цього перевороту в найбільш радикальних і навіть екстремальних формах.

Заперечення, руйнування традиційних мистецьких форм є основним естетичним завданням авангардистів, їхні експерименти рідко бувають конструктивними, хоча внесок в оновлення й збагачення мистецтва - незаперечний.

Авангардизм підпорядкований нагальній потребі нищити старе, розчищати літературний або мистецький процес від гальмівних тенденцій. Основною ознакою авангардизму є маніфест як своєрідний документ епохи і водночас заявка на особливу оригінальність митців.

Головні ознаки авангардизму:

  • категоричне заперечення традиції;
  • виразне афішування своєї епатажності8;
  • використання парадоксальних форм;
  • застосування ігрових моментів, звульгаризованих прийомів;
  • маніфест стає головним засобом донесення ідей до широких мас.

Авангардизм у живописі розвинувся найбільш потужно. Картини авангардистів на початку ХХ ст. далеко не всім були зрозумілими, адже кубізм концентрував глядацьку увагу на геометричних формах, сюрреалізм - на образах підсвідомості (снах, галюцинаціях, психозах), футуризм - переважно на космічних темах, експресіонізм - на емоціях найвищої напруги. Іноді авангардисти шокували глядачів своїми картинами без виразного конкретного змісту, як-от полотно Казимира Малевича «Чорний квадрат на білому тлі» (1913).

Пабло Пікассо. Скрипка та гітара (1913)

У світовому й українському живописі наступний творчий етап авангардизму припав на 60-ті рр. ХХ ст., а ще один, найновіший, триває у наш час. У стилі сучасного авангардизму (течія - сюрреалізм) пише український художник Олег Шупляк, відомий у світі картинами-двовзорами.

Пабло Пікассо. Голубка миру (1951)

Авангардизм активно розвивався й у музиці. Наприклад, у 1920-х рр. пальму першості здобула Америка і почесне місце короля джазу посів Луї Армстронг. Значно пізніший англійський музичний авангардизм (1960-ті рр.) ознаменувався появою біт-рок-гурту «Бітлз» («The Beatles») у Ліверпулі. Авангардизм у музиці сьогодні виявляється у багатьох напрямах: зокрема, це рок і рок-метал, урешті, навіть сучасний реп.

Олександр Архипенко. Голуба танцюристка. Скульптура (1913)

Олег Шупляк. Лелека (2016)

Стильові течії авангардизму

Футуризм (латин. futurum - майбутнє) - одна з течій літературного авангардизму першої третини ХХ ст. Батьківщина футуризму - Італія: у 1909 р. італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті друкує в паризькій газеті «Фігаро» «Маніфест футуризму». Через рік з'являються футуристичні маніфести італійських художників і музикантів.

• Саме маніфест «як жанр, що вміщує програму глобальної переробки Всесвіту», є найбільш адекватним вираженням італійського футуризму в галузі словесної творчості.

• Футуристське розуміння краси і погляди на мистецтво, викладені в маніфестах, базуються на антитрадиційності.

• Футуризм відмовляється від художньої спадщини («Ми вщент рознесемо всі музеї, бібліотеки»), протиставляє старій культурі нову «антикультуру» («Стара література оспівувала лінощі думки, захоплення і бездіяльність. А ми оспівуємо зухвалий натиск, лихоманковий деліріум1, стройовий крок, небезпечний стрибок, ляпас і мордобій»).

• Футуристи намагаються радикально оновити мистецтво слова. Вони проголошують перевагу форми над змістом, вимагають цілковитого знищення синтаксису й пунктуації, скасування прикметників і прислівників, вживання дієслів лише в неозначеній формі.

1 Деліріум - тут: маячня, марення.

На початку 1910-х рр. футуризм виникає в Росії. Появу російського футуризму - незалежно від італійського угруповання - знаменують «Пролог егофутуризму» (1911) Ігоря Сєверяніна та збірка «Ляпас громадському смаку» (1913) поетів-кубофутуристів.

Народження футуризму в Росії, подібно до акмеїзму, який виразно культивував містику, індивідуалізм, мистецтво для обраних, зумовила криза російського символізму. Марк Поляков влучно визначає відмінність між двома модерністськими течіями, що приходять на зміну символізмові: «Акмеїсти розглядали сучасність у світлі минулого культурного досвіду, вони вміщували теперішнє в минулому... футуристи переміщували теперішнє в майбутнє». Російські футуристи, так само як італійські, знищують «кордони між мистецтвом і життям, між образом і побутом», вони орієнтуються на мову вулиці, на лубок, рекламу, міський фольклор і плакат.

Давид Бурлюк. Настання весни і літа (1914)

Футуризм у Росії складався з чотирьох угруповань, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії: «Гілея», або кубофутуристи (Велимир Хлєбников, Давид і Микола Бурлюки, Володимир Маяковський та ін.); «Асоціація егофутуристів» (Ігор Сєверянін, Іван Ігнатьєв та ін.); «Мезонін поезії» (Вадим Шершеневич, Рюрік Івнєв та ін.); «Центрифуга» (Борис Пастернак та ін.).

У 1914 р. народжується український футуризм - одна з провідних гілок українського авангардизму. Його справжнім лідером стає Михайль Семенко, який друкує маніфести до своїх поетичних збірок «Дерзання» і «Кверофутуризм».

Михайль Семенко оголошує війну будь-якому канону та культу в мистецтві. Він протестує проти надмірного звеличення образу Тараса Шевченка (молодий митець демонстративно спалює власного «Кобзаря») та «хуторянського», провінційного мистецтва. Семенко нехтує національним у літературі, воно здається йому примітивом. Поет виступає за «красу пошуку», за стрімкий рух мистецтва: «Процес мистецтва, - на думку М. Семенка, - динамічний субстанційно».

Семенко організовував у Києві різні футуристичні групи: «Кверо» (1914), «Фламінго» (1919), «Ударна група поетів-футуристів» (1921), «Аспанфут» (асоціація панфутуристів) (1921). Футуристичні угруповання діяли також у Харкові («Ком-Космос») та Одесі («Юголіф»). У лавах футуристів перебували Олекса Слісаренко, Яків Савченко, Володимир Ярошенко, Микола Терещенко, Ґео Шкурупій, Ґео Коляда, Михайло Щербак, пізніше - Микола Бажан, Юрій Яновський та інші.

У 1922 р. М. Семенко, який називав себе «футурорубом на незайманих лісах української літератури», розробив теорію панфутуризму1. Поет вважав, що «мистецтво, досягнувши вершин академізму та класицизму», пішло деструктивним шляхом. Потрібно не чекати, поки воно саме відімре, а «добивати» його, аби з уламків старого мистецтва зводити, конструювати нове. Концепцію Семенка підтримав і Ґео Шкурупій.

1 Панфутуризм - всесвітнє домінування футуризму, якого так бажали його прибічники.

Панфутуристи через деякий час перейменували «Аспанфут» на «Асоціацію комуністичної культури» (1924-1925). Футуристична поезія ставала гостроагітаційною та лозунговою.

У Харкові паралельно до об'єднань панфутуристів з осені 1925 р. після розпаду «Гарту» діяла літературно-мистецька група «Авангард» (1928-1929), яка була ще однією гілкою авангардизму. Її засновник Валер'ян Поліщук називав авангардизм «конструктивним динамізмом» або «спіралізмом». «Авангардівці» категорично відкидали просвітництво, хуторянство, сповідували «європеїзм у художній поетиці», проголошували «тісний зв'язок мистецтва з добою індустріалізації». Вони апелювали до інстинктів та підсвідомості, не обтяжених еволюцією цивілізації та різними табу наукового прогресу. Вимог естетики конструктивізму «авангардівці» не дотримувалися, а твори друкували у власній періодиці «Бюлетень “Авангарду”» (1928) та двох випусках «Мистецьких матеріалів “Авангарду”» (1929).

Третім етапом розвитку панфутуризму стало об'єднання митців «лівого фронту» мистецтв «Нова ґенерація». У Харкові із жовтня 1927 р. до грудня 1930 р. за редакцією М. Семенка виходив однойменний журнал. А в Києві у січні та квітні 1930 р. за редакцією Ґ. Шкурупія вийшли два номери альманаху «Авангард», що свідчило про незгоди в об'єднанні. На сторінках цього альманаху були надруковані нариси Олекси Влизька, кіносценарій «Земля» Олександра Довженка, проза Віктора Петрова (Домонтовича), статті Казимира Малевича, а також полемічна стаття, спрямована проти мистецького угруповання «Авангард».

Олександра Екстер. Ескіз костюма Саломеї (1917)

Харківська група «Авангард» припинила своє існування в 1930 р., а об'єднання «Нова ґенерація» «самоліквідувалося» у січні 1931 р. під тиском компартії.

На початку 1930-х рр. футуризм, як український, так і світовий, припинив своє існування. Він завершився як організована течія й система ідейно-естетичних настанов.

Проте досвід футуризму, його принципи та засоби переймають авангардисти інших літературних і мистецьких угруповань (дадаїсти й сюрреалісти в Західній Європі, імажиністи й оберіути - Даниїл Хармс, Олександр Введенський, Микола Заболоцький - у Росії, конструктивісти - Валер'ян Поліщук, Олександр Левада, Раїса Троянкер - в Україні).

Дадаїзм (фр. dada - гра в конячки) - авангардистська літературно-мистецька течія, представники якої абсолютизували авангардистські принципи, заперечували будь-які авторитети і традиції.

«Ми просто знущалися з усього, для нас не було нічого святого, ми плювали на все, і це було “дада”, тобто “художнім хуліганством”».

Георг Гросс

Георг Гросс. Стовпи суспільства (1926)

Поставши в 1916 р. при цюрихському клубі під назвою «Кабаре Вольтера», де збиралися німецькі письменники (Гуго Балль, Ріхард Гюльзенбек, Ганс Арп та ін.), дадаїзм поширився у Швейцарії, Франції, США, викликавши зацікавлення і серед художників (Пабло Пікассо, Василь Кандинський, Марсель Дюшан, Курт Швіттерс та ін.).

Дадаїсти не обстоювали жодних ідеалів, оголосили будь-який виріб твором мистецтва, якщо художник взяв його зі звичайного середовища і дав йому назву. Створювали колажі з клаптів шпалери чи фрагментів друкованої продукції, комбінували предмети.

Митці використовували елементи стихійної словотворчості у поезії, посилювали какофонію у музиці тощо. Епатаж традиційних смаків дадаїсти доводили до крайніх меж, організовували скандальні літературні вечори «хімічної», «гімнастичної» чи «сатиричної» поезії, розширювали її зображально-виражальні можливості явищами та предметами з позамистецької сфери. Прояви дадаїзму були і в українському авангардизмі (Ґео Шкурупій та ін.).

Оберіути - ленінградські письменники з групи «Об'єднання реального мистецтва» (1927-1930), які намагалися здійснити творчий переворот у мистецтві й за світоглядом були близькі до футуристів. До оберіутів прихильно ставилися художники Казимир Малевич, Павло Мансуров, художниці Тетяна Глєбова й Аліса Порет.

На ґрунті дадаїзму виникає сюрреалізм (фр. surrealе - надреальне, надприродне) - авангардистська літературна течія, представники якої прагнули відкрити новий шлях звільнення мистецтва від бездуховної дійсності через сферу інтуїтивного, підсвідомого, покликану оновити не тільки художню діяльність, а й життя.

Уперше термін «сюрреалізм» використав Ґійом Аполлінер у передмові до одного зі своїх творів, вкладаючи в нього значення «нового реалізму».

Теоретично сюрреалізм ґрунтувався на філософії інтуїтивізму Анрі Берґсона (пізнання істини можливе лише за допомогою інтуїції, творчість є ірраціональним, містичним актом), на філософії Вільгельма Дільтея, який наполягав на домінуванні фантазії та випадкового в мистецтві, а також на вченні про психоаналіз Зигмунда Фройда, якого сюрреалісти вважали своїм ідеологом.

Михайло Андрієнко-Нечитайло. Ярмарковий намет (1933)

Уже в першому маніфесті «Сюрреалістична революція» (1924) Андре Бретон писав, що творчість ґрунтується на «психологічному автоматизмі», на світі підсвідомості, це «диктування думки без будь-якої естетичної або моральної заклопотаності».

Особливого значення у своїй творчій діяльності письменники-сюрреалісти надавали свідомому і несвідомому, реалізованому через засоби «автоматичного письма», правила випадковості, сновидіння, через навмисно сумбурну композицію, раптову зміну ритму тощо.

Сюрреалізм у літературі представлений творчістю таких великих майстрів, як Поль Елюар, Луї Арагон, Федеріко Ґарсія Лорка, Пабло Неруда, серед українських письменників - Богдан-Ігор Антонич, Василь Барка, Олег Зуєвський та ін.

Своїми попередниками художники-сюрреалісти оголосили російського живописця Марка Шагала та італійського архітектора Антоніо Гауді. Особливого поширення сюрреалізм набув саме у малярстві (Макс Ернст, Ів Тангі, Рене Маґрітт, Поль Дельво та ін.). Найвидатніший художник цього напряму - Сальвадор Далі, який запропонував два методи художньої творчості: введення у нереальний, фантастичний пейзаж предметів навмисно буденних або спотворення реальних до страхітливого образу.

На картині «Передчуття громадянської війни» зображені два людиноподібні тіла, які ніби зрослися між собою, але водночас борються одне з одним. Одне тіло - це страшна людська голова, що зрослася з рукою й ногою. Друге - це ніби дві руки, страхітливо понівечені природою, і все це - на тлі мертвого пейзажу.

Сальвадор Далі. Передчуття громадянської війни (1936)

За часів Другої світової війни центр сюрреалізму перемістився в Америку. Найвищого розквіту сюрреалізм досягнув у 1930-1950-х рр.

У живописі сюрреалізму головне - діяти на глядача асоціаціями, тому в ньому «важке зависає, тверде розтікається, м'яке костеніє, мертве оживає, міцне руйнується, живе перетворюється на гнилизну і порох».

Жанна Безвершук

Стильове розмаїття, багатство форм і стратегій образотворення 20-30-х рр. ХХ ст. свідчать про те, що українське мистецтво слова увійшло у фазу розквіту. Проте саме в цей час фатально обривається природний плин художнього розвитку, припиняється вільне творче змагання і владним втручанням літературу втискають у прокрустове ложе «єдиного методу».

Репресії і політичні гоніння нищать найкращих молодих поетів і прозаїків, на довгі десятиліття утверджують похмуру агітку, спричиняють появу «колгоспних епопей», «виробничих», історико-революційних та інших творів, сконструйованих, окрім поодиноких винятків, не так за художніми, як за ідеологічними законами.

Український кінематограф початку ХХ ст. як авангардне явище

У молодому мистецтві кіно на початку ХХ ст. у стилі авангардизму працювали французькі кінорежисери Луї Деллюк, Жан Епштейн, Поль Елюар; німецькі - Вікінг Еггелінг, Ганс Ріхтер, американські - Майя Дерен, Френк Стауффахер.

У радянському кіномистецтві авангардизм мав такі відгалуження: документальне кіно, ігрове кіно, політично заангажований кінематограф (Олександр Довженко, Сергій Ейзенштейн), наукове кіно.

Авангардизм у цьому виді мистецтва виявився у перших мультфільмах та німому чорно-білому кіно.

«Кінематограф став авангардистським у той момент, коли досяг своєї творчої зрілості, коли навчився, працюючи з монтажем, кадром, зображенням, розповідати історії».

Кирило Розлогов, кінознавець

Кіно на початку ХХ ст. активно здобувало популярність в усьому світі. У радянській Україні молоді письменники, які прийшли з революційних фронтів, пропонували для зйомок власні сценарії.

Учорашні члени «чорних» трибуналів і політруки намагалися створити агітфільми про «світле» майбутнє і «чорне» минуле, а ще про «нову малоросійщину, нову гнилизну», все, «що мало ознаки українського: історія, народна культура і звичаї» (Лариса Брюховецька).

Заснування ВУФКУ1 13 березня 1922 р. стало знаковим. Це день народження українського кіно.

1 ВУФКУ - Всеукраїнське фотокіноуправління - творча, але виразно провладна кінематографічна організація, яка діяла в 1922-1930 рр.

Логотип ВУФКУ

Тема перемоги революції в тодішніх українських кінокартинах виразно домінувала. Більшовицькі загони показували у вигідному світлі, а білогвардійців та «банди» (петлюрівські, махновські, стрілецькі), а також повстанські угруповання виставляли в непривабливому вигляді.

Українські кіносценаристи й режисери стали й кінокритиками в журналах «Кіно» та «Життя і революція», видали фахову брошуру «Кіно і кінофабрика» (1928). Проте митців суворо рецензували.

Євген Черняк зазнав репресій за рецензію на «Арсенал» Олександра Довженка та статтю «Кіно у нас і за кордоном» про високий рівень кіноіндустрії у світі.

Талановиті кіносценаристи і режисери (Соломон Лазурін, Дмитро Бузько, Георгій Тасін, Георгій Стабовий, Григорій Епік, Михайло Панченко) писали політично гострі кіносценарії («Боротьба велетнів» (1926), «Ордер на арешт» (1926), «Два дні» (1927)), а радянська влада високими гонорарами та відзнаками заохочувала появу кінокартин, які уславлювали новий суспільний лад.

Постери до фільмів «Звенигора» (1928) і «Сумка дипкур'єра» (1927). Режисер Олександр Довженко

Українська кіносправа виявилася надзвичайно цікавою для багатьох молодих письменників. Навіть роман «Місто» Валер'ян Підмогильний спочатку писав як кіносценарій, а Юрій Яновський та Олександр Довженко поза кінематографом своєї творчості не уявляли. Юний Яновський у 1925 р. став художнім редактором Одеської кінофабрики, а в його романі «Майстер корабля» сучасники легко впізнавали талановитих творців кіно, які там працювали.

І Лесь Курбас, і Майк Йогансен співпрацювали і з ВУФКУ, і з театром. Кінематограф дав могутні крила талантові Олександра Довженка. Фільм «Звенигора» (сценарій Майка Йогансена та Юрка Тютюнника) у його переробці став мистецьким явищем. А М. Йогансен та Ю. Тютюнник іще й перекладали українською мовою написи в зарубіжних фільмах, придбаних ВУФКУ для показу українським глядачам.

Образ Т. Шевченка в українському кінематографі мав неабияку популярність. М. Панченко написав кіносценарії до фільмів «Тарас Шевченко» (1925) і «Малий Тарас» (1926). Відомо, що М. Семенко працював над кіносценарієм за романом П. Куліша «Чорна рада», М. Бажан - над кіносценарієм за повістю «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, М. Вороний - над кіносценарієм за повістю І. Франка «Захар Беркут». Однак через «пролеткультівські» звинувачення у націоналізмі не всі кіносценарії за творами українських класиків стали кінокартинами.

Дискусійне розв'язання мистецьких проблем ставало процесом ідеологічним, некерованим, починалися наклепи й доноси. Врешті, загроза молодому українському кінематографу прийшла саме з боку ВУФКУ. У вересні 1928 р. в Києві під час наради письменникам, кіносценаристам і режисерам із високої трибуни було вказано, як саме треба писати, які теми і герої достойні екранізації, а які - шкідливі й ворожі. У відповідь на таку настанову ще більше розгорілася суперечка. Це, як і літературна дискусія, налякало радянську владу. Почалися арешти, суди, страшні вироки, що завдали непоправних втрат українському кіно.

«Були розстріляні Михайль Семенко, Дмитро Бузько, Олесь Досвітній (автор сценарію “Провокатор”), Ґео Шкурупій (“Синій пакет”, “Спартак”), Михайло Яловий (“Василина” за повістю І. Нечуя-Левицького “Бурлачка”)».

Лариса Брюховецька

Діалог із текстом

  • 1. Що спричинило появу авангардизму в різних видах мистецтва?
  • 2. Назвіть основні авангардні літературні течії поч. ХХ ст. та коротко їх схарактеризуйте.
  • 3. Які авангардистські угруповання українських митців вам відомі? Хто до них входив, був теоретиком та ідейним натхненником?
  • 4. Що спричинило згасання українського авангардизму в літературі? Спрогнозуйте шляхи його можливого розвитку за сприятливих обставин. Обміняйтеся думками у класі.
  • 5. Розкажіть про особливості українського мистецького авангардизму початку ХХ ст.
  • 6. Як зароджувалося українське кіно? Чим вас особисто зацікавив український довоєнний кінематограф?
  • 7. Чи вплинуло те, що на своєму початку українське й зарубіжне кіно було незвуковим і чорно-білим, на його розвиток у дусі авангардизму?

Діалоги текстів

  • 1. Пригадайте з курсу зарубіжної літератури, чому французьких поетів Ґійома Аполлінера, Луї Арагона, Поля Елюара вважають авангардистами?
  • 2. Що вам відомо про російського футуриста Володимира Маяковського? Чи вивчали ви його поезії на уроках зарубіжної літератури у попередніх класах? Які саме?
  • 3. Прочитайте уважно вірш В. Маяковського «Борг Україні» і поясніть, як ви зрозуміли такі рядки:

Я кажу собі:

товаришу москаль,

на Україну

зуби не скаль.

Вивчіть мову цю зі стягів -

лексиконів мас повсталих, -

Велич в мові цій і простота:

«Чуєш, сурми заграли,

Час розплати настав...»

  • 4. Прокоментуйте одну з цитат (на ваш вибір), уміщених у тексті розділу.
  • 5. Об'єднайтеся в «малі» групи і підготуйте повідомлення з ілюстраціями на медіадошці про основні напрями мистецького авангардизму: футуризм, експресіонізм, конструктивізм, дадаїзм, сюрреалізм, імажинізм, абстракціонізм.

Мистецькі діалоги

  • 1. Проаналізуйте одну з картин або скульптуру (на ваш вибір), запропоновані у цьому розділі підручника, як приклад абстракціонізму в мистецтві.
  • 2. Чи можна сказати, що на картині «Скрипка і гітара» Пабло Пікассо змалював не просто відповідні інструменти, а їхню душу - музику? Поясніть свою думку.
  • 3. Порівняйте картину П. Пікассо «Голубка миру» з картиною Олега Шупляка «Лелека». Що спільного, а що відмінного в ідейному наповненні і техніці зображення на цих художніх полотнах?
  • 4. Підготуйте короткий усний виступ про одного з авангардистів українського походження: Василя Кандинського, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Іллю Кабакова чи Олександра Архипенка (на ваш вибір).
  • 5. Що цікавого ви можете розповісти про авангардизм ХХ ст. у музиці? А початку ХХІ ст.?
  • 6. Чи знаєте ви сучасних українських співаків/співачок у стилі реп? Яких саме? Що вам подобається чи не імпонує у їхньому сценічному виконанні? Доведіть, що реп як музично-естрадний авангардизм постав на противагу набридлій слухачам низькопробній «попсі».