Українська література. Рівень стандарту. 11 клас. Слоньовська

Додаткові матеріали, тестові завдання

Електронний додаток http://ukrlit11standart.e-litera.com.ua/

ДОРОГІ ОДИНАДЦЯТИКЛАСНИКИ Й ОДИНАДЦЯТИКЛАСНИЦІ!

Ось і розпочався ваш останній навчальний шкільний рік. Ви вже зовсім дорослі. Ви багаті духовно, маєте власну думку про всі найважливіші проблеми сучасного світу, можете сформулювати виважені відповіді на всі запитання непростого часу першої чверті ХХІ століття. Ви національно свідомі, громадянсько активні, інтелектуально зрілі, морально стійкі. Майбутнє справді належить молодим. Завтра воно запропонує вам зробити вибір, а найголовніше - дасть іще більшу свободу, яка, з одного боку, є правом бути собою, а з іншого - накладає чимало обов'язків.

«Бути щасливим, - писав Григорій Сковорода, - це пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло й бути з ним у злагоді із загальною потребою».

Сьогодні ви просто старшокласники й старшокласниці, оптимістично налаштована шкільна молодь. Це означає, що ви маєте в резерві кілька місяців на те, щоб виважено визначити чи підтвердити обраний вектор подальшого висхідного руху, належно підготуватися до вступу в доросле життя, і, що найголовніше, - у вас є реальна можливість мало не щодня в колективі друзів та однодумців прилучатися до вершин рідної літератури, отримувати естетичну насолоду від процесу читання художніх творів, порівнювати власну життєву позицію із вчинками й помислами літературних персонажів.

Андрій Гончар. Г. Сковорода («Сад божественних пісень») (1997)

Література - цариця мистецтв, однак вона потребує не сумлінних виконавців, а тонких знавців, сміливих відкривачів-першопрохідців. Здається просто: прочитати в підручнику, а тоді відтворити. Та тим-то й ба! У сприйманні творів красного письменства репродуктивний спосіб не дає ні естетичної насолоди, ні благодатного відчуття співавторства з письменником. Звичайно, співавторства уявного, адже, крім того, що передано словами, у художньому тексті є ще й натяки, алюзії - те, що таїться між рядками або в підтексті, тобто такі місця, які читач повинен домислювати самостійно, заповнювати їх власним життєвим досвідом. Нобелівський лауреат Ернест Гемінґвей наголошував, що художній текст подібний до айсберга, у якого 15 відсотків - над водою, а 85 - під водою.

Крім цього, талановиті художні твори існують у «малому» й «великому» часі. Переважно відразу ж після виходу друком твір автора/авторки «живе» в «малому» часі, тож чимало таємниць змістовно-смислового ряду залишаються непоміченими й нерозкодованими. Але ж натхнення, висока амплітуда творчості дають можливість письменникові випереджати свою добу. Коли ж настає «великий» час, давно написаний і навіть уже напівзабутий твір несподівано може бути прочитаний по-новому, подібно до того, як у наші дні по-новому звучать «вічні» питання в драмах Вільяма Шекспіра, як сьогодні сприймається творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки та ін.

Процес читання подібний до процесу спілкування: це особистісний діалог між вами й автором/авторкою. Ви краще зрозумієте навчальний матеріал за допомогою рубрики «Діалог із текстом».

Відповідаючи на запитання цієї рубрики, ви перевірите, чи належно засвоїли запропонований навчальною програмою матеріал, щоб реалізувати власні літературознавчі здібності на уроках.

Осягнути зв'язок між літературними творами допоможе рубрика «Діалоги текстів». Крім того, вона спонукатиме пригадати вивчене на уроках, зокрема - історії, зарубіжної літератури, запропонує висловлювання самих письменників/письменниць, їхніх колег чи дослідників/дослідниць творчості, які допомагають розширити поле розуміння літературного тексту.

Щоб відповісти на запитання цього блока, треба поміркувати, як різні письменники інтерпретують схожі теми, образи, чому звертаються до відповідних проблем і які шляхи їх розв'язання пропонують.

Також у нашій навчальній книжці для вашої роботи запропоновано таблиці. Уважно заповнюючи їх, ви зможете систематизувати свої знання, глибше засвоїти навчальний матеріал.

Рубрика «Мистецькі діалоги» вчитиме розуміти інші види мистецтва. Ви уважно, крок за кроком «читатимете» картини, будете порівнювати їх із вивченими літературними творами, збагнете, що саме між ними спільного і як вони впливають на людину.

Високохудожній твір іще ніколи нікому не вдавалося проаналізувати в усій повноті, бо літературний текст - невичерпний. Отже, відкриття чекають і на вас особисто! Ми цінуємо вашу творчу ініціативу, яскраву уяву, сміливі умовиводи, аргументовані висновки, тому щиро запрошуємо до літературної співпраці!

Авторки вашого підручника

Повторення вивченого

Із попередніх класів ви вже маєте належне уявлення про стильові риси культурно-історичних епох, адже вивчали українську літературу бароко, романтизму, реалізму й становлення на українських теренах модернізму з такими його відгалуженнями, як неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм, символізм; знаєте, що відповідні стильові риси кожного з цих мистецьких напрямів і течій були притаманні також тогочасним архітектурі, малярству й музиці.

Функціонування та еволюцію літератури як у певну епоху, так і протягом усієї історії нації, регіону, світу називають літературним процесом. Однакова послідовність літературних напрямів притаманна більшості європейських літератур, зокрема й українській.

Українська література бароко

кінець XVI - до кінця XVIII ст.

Українська література романтизму

перша третина ХІХ ст.

Українська література реалізму

друга половина XIX - початок XX ст., але епізодично проявляється й досі

Українська література модернізму

кінець XIX ст. - 80-ті рр. XX ст., існує й досі

Українська література постмодернізму

80-ті рр. XX ст. - кінець XX ст., епізодично проявляється досі

Українська література постпостмодернізму

початок XXI ст. - перебуває в розвитку

Усі три основні роди літератури в красному письменстві бароко, романтизму, реалізму й модернізму реалізовувалися згідно з актуальними проблемами свого часу й потенційними творчими силами митців.

Пригадайте, у давній українській літературі паралельно існували жанри високого й низького бароко; тогочасні поети на українських теренах творили в рамках силабічної системи віршування, а драма як рід літератури і драматичні театральні дійства (вертеп, шкільна драма) переважно орієнтувалися на біблійні сюжети та побутові сценки. Барокова проза представлена «моліннями», «повчаннями», дорожніми нотатками прочан-мандрівників, які відвідували Святу землю, та чернечими пригодами й випробуваннями (паломницька література), вам відомими насамперед із «Києво-Печерського патерика».

Бароко синтезувало здобутки двох епох - Відродження (Ренесансу) та Середньовіччя (Готики). З одного боку, література цього періоду звертається до змісту й форми готичного мистецтва, з іншого - вбирає ренесансні культурні відкриття.

Основні риси бароко:

  • Бог постає як вершина досконалості, основа буття, Абсолют;
  • у людині вбачають найдосконаліше творіння Бога;
  • література - рухлива й динамічна, їй притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття;
  • утверджується складна, вигадлива форма творів: з'являються поезії у вигляді хреста, ромба тощо, популярними стають акровірші;
  • текстам властиві примхливість, надуманість, пишномовність, вони наповнені гіперболами, гротеском, антитезами, алегоріями;
  • гармонійно поєднуються трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним, синтезуються християнські та язичницькі елементи.

Неперехідними рисами, колись характерними для творчості барокового поета Івана Величковського, можна вважати експериментальність, спробу явити в усій красі «мистецтво для мистецтва» (термін ХІХ ст.) - адресоване насамперед інтелектуальним читачам і запропоноване як взірець для наслідування поетам-сучасникам - синтез ідей, синтез мистецтв, синкретизм1.

1 Синкретизм - нерозчленованість, злитість, характерні для початкового етапу мистецтва.

Класицизм як літературний напрям, що розвивався в Європі паралельно з бароко, в українській літературі не виявився повною мірою, оскільки не мав необхідного ґрунту в суспільно-політичному устрої держави - абсолютної монархії. Але окремі елементи все ж збагатили творчість наших письменників.

Основні риси класицизму:

  • звернення до античних тем і сюжетів;
  • культ розуму, сувора нормативність і регламентування жанрів (ієрархія жанрів, принцип трьох єдностей для драматургії: єдність місця, часу і дії);
  • зображення позитивних (зразок для наслідування) або негативних (моральний урок читачам) героїв;
  • статичність образів, тобто розкриття лише однієї риси характеру героя (честі, обов'язку, хоробрості, лицемірства, жадібності тощо);
  • панування розуму над почуттями;
  • у літературі простежувався чіткий розподіл жанрів на високі, середні й низькі.

Наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. риси класицизму з'являються і в українській літературі. Цей напрям в Україні, незважаючи на незначні прояви у творчості митців, знаменує перехід до єдиної літературної мови. Використання народної мови вимагали наявні в літературі українського класицизму жанри - травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від двомовного бароко (церковнослов'янська і народна мови) стає для України справжнім літературним відродженням.

Значний крок у розвитку літературного процесу здійснений завдяки сентименталізму як напряму, що особливу увагу приділяв сфері почуттів і сприяв психологізації літератури. Цей напрям характеризується прагненням відтворити духовний світ простої людини і викликати співчуття до неї у читачів.

До здобутків сентименталізму можна віднести появу нових жанрових форм (подорожні нотатки, епістолярний роман, сімейно-побутова повість, міщанська драма, сльозлива комедія тощо), зміну композиційної будови твору, інтерес до життя простої людини, до сфери людських почуттів. Сентименталізм демократизував не тільки жанри, а й героїв твору та їхню мову.

Деякі типологічні ознаки цього напряму спостерігаються у творчості українських письменників поч. XIX ст., зокрема в Івана Котляревського («Наталка Полтавка») та Григорія Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана»).

Основні риси сентименталізму:

  • позитивні герої - ідеалізовані представники середніх і нижчих верств суспільства;
  • висока емоційність зображення подій та характерів;
  • відтворення мальовничих сільських пейзажів чи художні описи передмістя;
  • розробка переважно епічних форм;
  • інтенсивне використання пестливих форм для окреслення почуттів і настроїв.

Сентименталізм посприяв подальшій психологізації літератури, тоді як риси бароко і класицизму знайшли відгук в українській літературі ХХ ст. Так, барокова українська література представила цілий арсенал світоглядних підходів, художніх засобів та елементів техніки віршування, які надалі були засвоєні нашим красним письменством. Хоч епізодично, зате яскраво вони проявилися й у ліриці молодого Павла Тичини-«кларнетиста», й у поетів-авангардистів, зокрема Валер'яна Поліщука та футуриста Михайля Семенка.

«Гроно п'ятірне» українських поетів-неокласиків (Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський), які протиставляли себе народництву й романтизму, але орієнтувалися на античну літературу (грецьку й римську), згодом взяли до уваги набутки класицизму. Українські поети-неокласики писали сонети, а також перекладали античні шедеври.

Часи романтизму вперше вивільнили людину з-під релігійного пресингу: тогочасні літературні герої вже поставали яскравими особистостями, здатними на високі інтимні почуття, громадянську свідомість, жертовність заради рідного краю. У ліриці почали домінувати любовні вірші, які часто ставали романсами, з'явилися поезії медитативно-філософського звучання, стали популярними такі ліро-епічні жанри, як легенда, балада, героїчна поема.

В українській прозі романтичного напряму оповідання й повісті, а невдовзі й роман постійно вивищували надзвичайне над буденним, саможертовних альтруїстів - над черствими й примітивними пристосуванцями. Уже роман «Чорна рада» Пантелеймона Куліша, крім суто реалістичних маркерів змалювання історичних подій і героїв, запропонував читачам цілком вигаданих, але своїми характерами непересічних особистостей (сліпий кобзар, батько Пугач, Кирило Тур), які в художньому тексті виявилися набагато цікавішими для читачів, аніж ті художньо-історичні психотипи, через яких автори виражали власну світоглядну ідею.

Основні риси романтизму:

  • особлива увага до національної історії;
  • заперечення раціоналізму доби Просвітництва, ідеалізм у філософії;
  • ідеал свободи особистості, зображення незвичайного героя в нетипових обставинах;
  • неприйняття буденності, культ почуттів;
  • ліричні та ліро-епічні форми; вільна побудова творів;
  • захоплення фольклором, використання фольклорних жанрів, сюжетів, образів, зображально-виражальних засобів;
  • інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.

Вам відомо, що в дусі романтизму написані такі оповідання Марка Вовчка, як «Максим Гримач», «Данило Гурч» («Козацька кров»), «Чари». Із твором саме такого стилістично-художнього спрямування ввійшов у наше красне письменство й Іван Нечуй-Левицький: його повість «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть» можна також вважати еталоном типового українського романтизму в літературі.

Жорж Моро де Тур. Генріх Гайне і муза поезії (1894)

Реалізм в українському красному письменстві виявився особливо поширеним художнім стилем із-поміж усіх інших. Жанри всіх трьох основних родів літератури в часи становлення й розвою українського реалізму, який тривав понад півстоліття й досі час від часу проявляється окремими художніми текстами, якісно еволюціонували, набували чіткості й виразності.

Основні риси реалізму:

  • раціоналізм, недооцінка позасвідомих процесів;
  • правдиве, конкретно-історичне, усебічне зображення типових подій і характерів;
  • правдивість деталей, відповідність реальній дійсності - критерій художності;
  • характер і вчинки персонажа пояснюють його соціальне походження та становище;
  • вільна побудова творів;
  • перевага епічних жанрів, ослаблення ліричного струменя в літературі;
  • проблематика, що розкриває загальнолюдські цінності.

Період кінця ХІХ і початку ХХ ст. в українській літературі продемонстрував зміни в естетичній свідомості митців, що зумовило появу модернізму як нового літературно-мистецького напряму.

У широкому річищі модернізму, на підґрунті й на противагу романтизму та реалізму, виникли такі нові стильові течії, як неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм, символізм та ін.

Тарас Шевченко. Циганка-ворожка (1841)

Романтизм початку ХІХ ст. знайшов продовження в українському модернізмі у вигляді неоромантизму ХХ ст. і передав йому в спадок такі важливі риси, як особлива увага до яскравої особистості, її бунтарського духу, шукань істини; трансформацію «світової скорботи» через невідповідності між ідеалом, прекрасною мрією і сірою дійсністю в успішне намагання широких мас змінити світ і людей на краще; заклики до необхідності вияву національної свідомості, самоідентифікації, показ незіпсованих наживою і впливом суспільства чесних і свідомих нових людей. У неоромантичних поезіях ліричний герой відзначався гострим розумом, великодушністю, емпатією. У прозі неоромантичний персонаж завжди наділений високим ступенем людської гідності й готовністю до самопожертви заради торжества добра і справедливості. У драмах основна дійова особа з таким світоглядом навіть гинула, проте здобувала перемогу (Олександр Олесь «По дорозі в Казку»).

Основні риси неоромантизму:

  • змалювання соціального визволення широких мас, що борються зі злом, нерівністю та сірістю повсякдення;
  • герої - аристократи духу, які тужать за високою досконалістю в усьому, характеризуються бажанням жити за критеріями ідеалу;
  • досліджуються внутрішні пориви нового покоління, його духовний вимір;
  • зовнішні події відходять на другий план;
  • зображення умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;
  • відмова від типізації; застосування символізму.

Неоромантизм в українській літературі започаткувала Ольга Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». Леся Українка не лише використовувала цей стиль, а й намагалася його теоретично обґрунтувати.

Символізм, який у європейській літературі позиціонується як самостійний напрям, в українському письменстві постає як модерністська течія і охоплює творчість багатьох митців початку ХХ ст.

Основні риси символізму:

  • культ заборонених і екзотичних тем;
  • підміна понять, думок багатозначними символами, що мають прихований смисл;
  • естетизм, що полягає в недооцінці змісту й надмірному захопленні поетичною витонченою формою;
  • протест проти консерватизму в суспільній моралі;
  • значна увага до позасвідомого, прагнення вирватися за межі буденності.

Український символізм розвивався своїм шляхом: у ньому було менше езотеризму, окультності й містицизму, він активніше реагував на життя, зокрема на ідеї національного визволення.

Зінаїда Серебрякова. Вибілювання полотна (1917)

Початки цього стилю заклав Микола Філянський, створивши пейзажні замальовки, яким властива предметна точність, елегійно-гармонійна тональність. Далі на цю стезю ступили Микола Вороний із символічним зображенням психологічного стану епохи та людини кінця XIX - поч. XX ст., Олександр Олесь, який виразно показав суперечності між прекрасною мрією та жорстокою реальністю, та інші митці помежів'я.

Симфонічно зазвучав символізм у доробку Павла Тичини: світло, блиск, звук, рух, колір, запах - усе це взаємодіє у творах поета. За природою творчого таланту П. Тичина з його прагненням до найтіснішого зв'язку поезії з музикою був найбільш близьким до європейського символізму й водночас залишався глибоко українським за філософією та мистецьким корінням. Відгомони символізму знайдемо й у творчості неокласика Максима Рильського.

Символізм мав значний вплив на розвиток української літератури: позначився на таких стилях, як футуризм та експресіонізм, збагатив поетичну образність і стилістику, розширив поетичну уяву, дав змогу митцям звернутися до нових ритмічних та звукових форм.

Яскраве лірико-романтичне забарвлення зближувало з неоромантизмом та символізмом український імпресіонізм. Ви вже знаєте, що письменники-імпресіоністи орієнтувалися у своїй творчості насамперед на здобутки імпресіоністів-живописців, які використовували яскраві плями, мазки, напівтони, нечіткі контури, композиційні фрагменти, «змазаність», щоб підкреслити ефемерність враження від дійсності.

Тісний зв'язок з імпресіоністичним живописом можна спостерігати у творчості Михайла Коцюбинського, який свої новели відповідно до їхнього настрою та за специфікою малювання називав «акварелями», «образками», «етюдами».

Основні риси імпресіонізму:

  • зображення не самого предмета, а враження від нього;
  • зорієнтованість на почуття, а не на розум;
  • відмова від ідеалізації;
  • мозаїчність часопростору;
  • зображально-виражальні засоби збагачені колористикою (тонами, півтонами, світлотінями), звуковими ефектами, психологізованим пейзажем;
  • найпоширеніший жанр - новела.

Своєрідною протилежністю імпресіонізму в літературі був експресіонізм. Людина початку XX ст. стала свідком драматичних подій і тяжких потрясінь, тож світ, зображений більшістю письменників-експресіоністів, є ворожим для неї.

Микола Глущенко. Яблуневий сад (1973)

Український експресіонізм започаткував Василь Стефаник. Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю-поемою «Поза межами болю». Учнем В. Стефаника-експресіоніста вважав себе Григорій Косинка. Цей стиль частково притаманний творчості Миколи Куліша, Миколи Хвильового та інших митців перших десятиліть ХХ ст.

Модернізм суттєво видозмінив жанрову канву української літератури. Зокрема, спричинився до виникнення нових жанрових утворень, як-от повість-новела («Сойчине крило» І. Франка), драма-феєрія («Лісова пісня» Лесі Українки), драматична поема («Одержима» Лесі Українки), які руйнували чистоту одного жанру й поєднували його з іншим, досі також автономним.

Сприяв розвитку модернізму на перших порах в українському красному письменстві Микола Вороний, який видав альманах «З-над хмар і з долин» (Одеса, 1903). Саме вихід у світ цієї збірки відкрив Україні нашого найбільшого письменника-імпресіоніста й неоромантика Михайла Коцюбинського, символіста Олександра Олеся, заохотив до реалізації власного таланту лідера у психологічній прозі й драматургії Володимира Винниченка, «чорного» Василя Стефаника-експресіоніста з тонким змалюванням екзистенційних станів людини («Діточа пригода»), яскравого символіста й «кларнетиста» Павла Тичину.

Поети-модерністи раннього періоду сформували два творчі осередки. Упродовж 1906-1909 рр. у Львові існувало літературне угруповання «Молода муза» (Михайло Яцків, Остап Луцький, Сидір Твердохліб, Степан Чарнецький, Богдан Лепкий, Василь Пачовський, Петро Карманський), представники якого друкували свої твори у журналі «Світ» та видавництві «Молода Муза», обстоювали ідеї «чистого мистецтва», орієнтувалися на засади західноєвропейського модернізму. А в Києві з 1909 до 1914 рр. виходив часопис «Українська хата», на сторінках якого побачили світ твори модерних українських поетів Наддніпрянської України (Олександра Олеся, Миколи Вороного, Грицька Чупринки, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Свідзинського, Галини Журби, Михайля Семенка) та літературних критиків (Миколи Євшана, Микити Шаповала, Андрія Товкачевського).

Модерністи-прозаїки (Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Володимир Винниченко) вели пошуки «вглиб людини», зображали у творах сильну особистість, яка захищає свій вибір і змінює власне життя.

Український модернізм широко відчинив двері перед жінками-письменницями. Феміністичні повісті Ольги Кобилянської з афішованим нею ніцшеанством, Лесині психологічні драми нібито з історії античних часів, а насправді - питомо національні за своєю проблематикою, й нині посідають чільне місце серед набутків українського модернізму. Головні героїні цих художніх текстів - стійкі, мужні й талановиті жінки.

Аліна Копиця. Текстильне покривало «Кримінальне чтиво» (2012)

Досі популярна настанова про потребу служіння митця інтересам власної нації вже на самому початку ХХ ст. все-таки поступилася праву розвивати власний талант. У середовищі української богеми поняттям «чисте мистецтво» почали називати високоякісний літературний продукт для вибраних, освічених і ерудованих реципієнтів, здатних глибоко сприймати й аналізувати інтелектуальну лірику (вірш «Пісня про незнищенність матерії» Б.-І. Антонича), філософську екзистенційну прозу («Діточа пригода» В. Стефаника), нову драматургію з елементами символізму і неоромантизму (драматичний етюд «По дорозі в Казку» Олександра Олеся).

Модернізм, перші паростки якого в нашому красному письменстві з'явилися наприкінці ХІХ ст., у 20-30-х рр. ХХ ст. не поступився літературному й мистецькому авангардові, а успішно продовжував розвиватися паралельно до цього новаторського мистецького напряму.

Зауважимо, що, як і всі інші літературні й мистецькі явища, модернізм в українській літературі пройшов три основні етапи: зародження, становлення (розквіту) й етап переходу на інший рівень, власне, виникнення постмодернізму. Щоправда, сучасні літературознавці також вважають, що, поряд із модернізмом, постмодернізм і постпостмодернізм (метамодернізм) - це окремі напрями у стильовій множинності української літератури 1990-2000-х рр., але про це ми ще поведемо мову пізніше.

Дарина Скульська. Колаж «Волл-стріт» (2013)

Діалог із текстом

  • 1. Пригадайте, що вам уже відомо про літературу класицизму, бароко, романтизму, реалізму й модернізму в українському красному письменстві.
  • 2. Хто з українських письменників/письменниць представляв кожен із зазначених художньо-стильових напрямів? Назвіть, які проміжки часу охоплювали ці стильові напрями.
  • 3. Пригадайте, як світогляд митців епохи Бароко вплинув на жанрові різновиди творів того періоду та на їхні художні особливості.
  • 4. Чим класицизм як літературний напрям був особливий в українському письменстві? Який вагомий здобуток цього періоду позначився на подальшому розвитку національної культури?
  • 5. Порівняйте прояви сентименталізму та романтизму в українській літературі. Чим подібні й чим відрізняються вплив цих літературних напрямів на погляди й підходи до людини та способи їх відображення в художніх творах?
  • 6. Подискутуйте, чому реалізм в українській літературі став особливо продуктивним художнім напрямом. Наскільки він поширений зараз? Із чим це пов'язано, на вашу думку?
  • 7. Які світоглядні зрушення спричинили появу модернізму як літературно-мистецького напряму? Чим він структурно відрізняється від стильових напрямів попередніх епох?
  • 8. Як саме творчі літературні набутки попередніх епох вплинули на становлення модернізму на українських теренах?

Діалоги текстів

  • Із курсу зарубіжної літератури пригадайте, якими творами в європейському письменстві найяскравіше представлені класицизм, романтизм, реалізм і модернізм. Проведіть паралелі між творчістю українських і зарубіжних письменників/письменниць.

Мистецькі діалоги

  • 1. Розгляньте запропоновані в цьому розділі репродукції живописних картин. Проаналізуйте одну з них (на ваш вибір) як художній твір певного мистецького напряму чи течії. Свої висновки належно аргументуйте.
  • 2. Використовуючи інтернет, підготуйте коротку розповідь про художника/художницю обраної вами картини.
  • 3. Розгляньте роботи А. Копиці «Кримінальне чтиво» та Д. Скульської «Волл-стріт». Чи можна сказати, що на них створені модерністські образи? У чому це виявляється?
Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст