Українська література. Профільний рівень. 11 клас. Слоньовська

Василь Земляк

(1923—1977)

Вацлав Вацек (псевдонім - Василь Земляк) по батьковій лінії походив із Чехії, звідки у 1874 р. в Україну переселився прадід майбутнього письменника Йосиф Вацек.

Окрім «Лебединої зграї» (1971) і «Зелених млинів» (1976), за які 1978 р. письменник був нагороджений Державною премією УРСР ім. Тараса Шевченка, а також повістей «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний брід» (1957), Василь Земляк був автором та співавтором кіносценаріїв, зокрема до фільмів «Люди моєї долини» (1960); «Новели Красного дому» (1963); «Дочка Стратіона» (1964); «На Київському напрямку» (1967); «Важкий колос» (1969); «Відвага» (1971); «Вавилон XX» (1980).

Повість «Лебедина зграя»

«Лебедина зграя» і «Зелені млини» Василя Земляка - це дилогія, адже події в обох творах відбуваються на тому самому місці з тими самими людьми або їхніми нащадками, лише в «Лебединій зграї» - у роки громадянської війни, а в «Зелених млинах» - за німецько-фашистської окупації.

Назву першої повісті автор пояснює так: «І хоч людям прекрасне завше буде здаватися незвичним, та, як твердить тутешній філософ (Фабіян. - Прим. авт.), у годину випробувань вони й самі чимось схожі на лебедину зграю в дорозі. Чи, бува, не отим своїм підсвідомим прагненням до якогось справді незбагненно високого, тим-то й не завше осмисленого до кінця?».

Повість «Лебедина зграя» Василя Земляка стала одним із перших явищ української химерної прози (згодом були написані «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця» (1958) О. Ільченка, «Левине серце» (1978) П. Загребельного, «Позичений чоловік, або ж Хома невірний і лукавий» (1981) Є. Гуцала, «Дім на горі» та «На полі смиренному» (1983) В. Шевчука та ін., близькі до стилістики латиноамериканського магічного реалізму).

У повісті «Лебедина зграя» карнавальність українського сільського життя й побуту на тлі подій громадянської війни, присутність у творі сільського поета, філософа Фабіяна, з його однойменним цапом, красуні-звабниці, яка не гребує тілесними втіхами, торжество любові над смертю й народження нового покоління - усе це типові ознаки не лише «химерності», а й неоромантизму як складника модернізму.

Образ Мальви Кожушної - центр тяжіння «химерності» «Лебединої зграї». Ця вродлива жінка не втаює, що бажання плоті для неї - завжди на першому місці. Спочатку вона - дружина Андріяна Валаха, після його смерті - муза поета Володі, коханка «на одне літо» Данька Соколюка, майже недоступна жінка-ідол для Журби, Леля Лельковича й навіть немолодого Фабіяна. Кожен із її залицяльників чи коханців любить Мальву так, наче вона єдина жінка на планеті, а романтичний Андріян так закоханий у свою молоду дружину, що хоче прикрасити її портретом віко труни. Село не особливо осуджує Мальву Кожушну за її ненаситність у любові, адже, як і всі інші, вона має право «вигойдати собі на вавилонській гойдалці нову любов», якщо її обранець гине або їхні шляхи розходяться.

Зате соціальні й ідеологічні проблеми повісті «Лебедина зграя» аж ніяк не «химерні». Споконвічний бідняк, селянин-романтик Явтушок Голий, промучившись усе життя в невилазних злиднях, прагне мати теплий і гарний одяг, у хаті на столі - хліб і до хліба. Максим Тесля - підлий прихвостень нової влади, який хитрощами переконав односельців організувати колгосп. Наміри комуніста Максима - хижі й нещадні. Його батько проти колективізації - і він називає його куркулем, бо той має хату на п'ять вікон і пару старих волів. Саме цей персонаж намагається побудувати новий Вавилон, але на підтекстовому рівні назва промовляє сама за себе: у Біблії місто Вавилон - це обитель розпусти й анархії. Урешті, «новий» Вавилон радянською владою таки збудовано. Щоправда, цю страшну символічну картину радянська цензура прибрала. Наново упорядники ввели цей потворний символ «колгоспного щастя» в текст «Лебединої зграї» аж у 1980-х рр.

Що ж було крамольного в цьому епізоді? Яка буденна картина викликала жах у цензури? На майдані стоять, ледве тримаючися на ногах, підпираючи одне одного, щоб не впасти, виснажені роботою і «колгоспним доглядом» голодні коростяні коні. Вони не реагують навіть на те, що в річці тоне їхнє маленьке лоша. Не поспішає на допомогу бідоласі й селянин Фабіян, бо він також від голоду слабує.

І хоча в рецензіях на повість «Лебедина зграя» і на фільм «Вавилон ХХ» вірнопіддані радянські рецензенти акцетували, що «соціально-політична ситуація роману показує, як у гострій класовій боротьбі в умовах становлення радянської влади зіштовхуються жорстокість старого світу і гуманна щедрість нового», насправді й повість, і кінокартина підтекстово говорили про інше: про глибоку вкоріненість українського народу у прабатьківську землю та мовчазний опір радянщині.

Кадри з фільму «Вавилон ХХ» (1980)

Історія написання повісті «Лебедина зграя» надзвичайно цікава. Саме в цей час Василь Земляк заприятелював із відомим кінорежисером і талановитим актором Іваном Миколайчуком. Фільм за «Лебединою зграєю» - «Вавилон ХХ» (1980) екранізовано на Київській кіностудії імені О. Довженка, і в ньому І. Миколайчук - співавтор сценарію, виконавець ролі сільського філософа Фабіяна, упорядник музики, що супроводжувала найдраматичніші події. Такою, зокрема, стала сцена похорону Андріяна Валаха, якого ховають за старовинним козацьким звичаєм: «Домовину несли на руках, а за нею два хлопчики вели коня з чорною стрічкою у гриві... Коли захмеліли люди, то співали пісень... Лише кінь плакав у стайні, не брав поминального сіна, яке поклали йому за драбину».

Дорога в повісті постає як архетип життя й людської долі, Голгофа українського народу - місце страшних випробувань, неминучих смертей. Наприклад, коли женуть мирних селян-заручників, переважно людей літнього віку: «Напівміфічні вавилонські бабусі1 замикали той похід на смерть, а за ними з роздертими спекою пащами душились в ошийниках вівчарки кольору пилюки, яку здіймав над собою натовп. Деякі бабусі не витримували, падали на коліна, зводили до неба руки, жилаві й темні, як земля, і тоді постріл примушував озирнутись увесь натовп, що вже хотів швидше здолати цю останню дорогу».

1 Вавилонські бабусі - старенькі жительки села Вавилон, у якому переважно відбуваються події в повісті Василя Земляка «Лебедина зграя».

Дилогія «Лебедина зграя» і «Зелені млини», що стала в свій час непересічним явищем красного письменства, тепер потребує нового вдумливого прочитання.

Діалог із текстом

  • 1. Об'єднайтеся в «малі» творчі групи й підготуйте короткі усні виступи про життя письменника Василя Земляка.
  • 2. Прочитайте повість «Лебедина зграя» Василя Земляка й поділіться власними враженнями від твору.
  • 3. Як письменник пояснював назву повісті «Лебедина зграя»?
  • 4. Чому «Лебедина зграя» і «Зелені млини» - дилогія?
  • 5. Скористайтеся допоміжними джерелами і поясніть, чому «Лебедина зграя» - взірець української химерної прози. Які ще твори належать до цієї течії?

Мистецькі діалоги

  • 1. Користуючись інтернетом, перегляньте фільм «Вавилон ХХ» і поділіться у класі враженнями від побаченого.
  • 2. Придумайте поетичні назви до кадрів із фільму, які вміщені у цьому розділі підручника.