Українська література. Профільний рівень. 11 клас. Слоньовська

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

(1935—1963)

Життєвий і творчий шлях

Багатьом талановитим українцям доля відвела для реалізації таланту дуже мало часу. Тарас Шевченко, Борис Грінченко та Василь Стус прожили тільки 47 років, Леся Українка - 42, Павло Грабовський - 38, Василь Симоненко - ще на десятиліття менше. Напевно, у цьому є якась фатальна закономірність: українські геніальні лірики часто стають метеорами, що яскраво згоряють, освітлюючи шлях своєму народові.

Народився Василь Андрійович Симоненко в перший день після Різдва - 8 січня 1935 р. у с. Біївці Лубенського району на Полтавщині. Ріс без батька. Виховували хлопчика мама-колгоспниця Ганна Щербань і дідусь Федір Трофимович, який був його першим другом і наставником.

Василь Симоненко з мамою. Фото

У роки німецької окупації і маминим, і Василевим дитячим рученятам доводилося крутити важкі жорна, щоб сяк-так змолоти зерно. Закономірно, що образ жорен у його ліриці став символом важких випробувань українського народу:

Народе мій!

Титане непоборний,

Що небо підпирає голубе!

Твій гордий подвиг

Не принизять жорна -

Вони лиш возвеличують тебе.

Дарма біситься

Злість ворожа, чорна -

Нічим не очорнить

Твоєї боротьби!..

Цілую руки,

Що крутили жорна

У переддень космічної доби.

Цікаво знати!

Мати згадувала, що Василько був наполегливим школярем: «Оце ніби бачу сина з перших його днів. У школі він вчився тільки на “відмінно”. Школу закінчив із золотою медаллю... П'ять класів він закінчив у Біївцях, а решту - в сусідніх селах. А це 9 кілометрів лише в одну сторону... Повоєнні ж зими були люті. А пальто у хлопця - пошарпане, чоботи - діряві. Тільки ніколи ні разу він не запізнився на перший урок...».

1952 р. юнак вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка, проте в столиці не відчував себе відірваним від рідного села і з радістю приїжджав до матері, ходив колядувати до майбутніх ліричних прототипів своїх віршів, зокрема до чуйної і щедрої баби Онисі.

Повоєнна скрута накладала відбиток на студентів; ровесник Василя Борис Олійник згадує: «Жилося нам матеріально нелегко. Ми діти війни.., у того - батька нема, в того - матері... Але... мріяли, писали...». Набуваючи газетярського досвіду, В. Симоненко стає секретарем університетської газети, водночас його обрали старостою літературної студії імені Василя Чумака. Коли категоричний у висновках Василь розпізнавав у комусь із студентів брехуна, хитруна чи нікчему, кидав у вічі тільки одне слово: «Пігмей». Євген Сверстюк про громадянську позицію В. Симоненка залишив дуже влучний висновок: «Симоненко гидував духовними карликами й паяцами».

Станіслав Сичов. Дорога (2017)

Микола Сом, один із найкращих друзів та однокурсників поета, згадував: «...Поруч із юним Симоненком я й досі бачу наших творчих однодумців і побратимів: Юрія Мушкетика, Анатолія Косматенка, Віктора Близнеця, Тамару Коломієць, Василя Шевчука, Бориса Олійника, Петра Засенка, Станіслава Тельнюка... та інших університетчиків - нині відомих письменників... У гуртожитку й рідному університеті ніколи не вивітряться наші молоді голоси, наші дружні суперечки... Симоненкова дорога у вічність проходить і через Київ».

«Сучасна література - своєрідна артіль незрячих: старші письменники осліпли у 20-х роках від надмірно яскравого світла, молоді (моє покоління) і народилися сліпими».

Василь Симоненко

У студентські роки народилася одна з найсильніших поезій В. Симоненка «Толока». У цьому вірші йшлося про витоптаний цвіт української нації та брак умов для потенційного народження національного генія в тоталітарній державі:

Поезія безплідна, як толока.

Усе завмерло, мов пройшла чума, -

Немає Брюсова, немає Блока,

Єсєніна і Бальмонта нема!

Біля керма - запроданці, кастрати

Дрижать від страху в немочі сліпій...

Коли б оту толоку розорати,

Шевченко міг би вирости на ній!

У написаних 1955 р. сонетах «Я» (пізніше на його основі було створено іншу поезію з однойменною назвою і подібним описом вождя) та «Поет», як і у вірші Д. Павличка «Коли помер кривавий Торквемада...», виразно проступало ненависне поетові обличчя Сталіна, ката і душителя вільнолюбної живої думки. Тиран гіпнотично дивиться з портрета на Василевих однолітків у школі, обираючи серед них собі майбутніх жертв.

«На голос Симоненка, найбільшого “шістдесятника” із “шістдесятників”, поспішала молодь. Час поспішав так само».

Василь Стус

Василь Симоненко. Фото (початок 1960-х рр.)

Отримавши диплом про вищу освіту, Василь Андрійович працює журналістом газети «Черкаська правда», друкується в «Молоді Черкащини» та столичній «Робітничій газеті». Нариси й статті В. Симоненка викликали широкий резонанс, молодь і старше покоління високо поціновували його поезії: «За шість років черкаської дороги, - пише М. Сом, - він устиг зробити так багато, як ніхто із сучасних поетів. Щоправда, його сатиричні, гостросюжетні твори рідко друкували столичні газети та журнали, а саме ім'я поета замовчувала літературна критика».

«Кінець 50-х - початок 60-х - це були не просто роки. Це була Країна поезії... Поезія виявилася чи не єдиною формою протесту. Вона заповнювала собою порожню нішу душі радянської людини, спраглої інформації і правди, тієї “правди”, яка, як нам здавалось, десь є».

Ірина Жиленко

«Постать поета була суперечливою, а тому драматичною і навіть трагічною: він був дитям свого часу. Виховувався в комуністичному дусі і “віру прадідів забув”... був, я б сказав, комуністом-романтиком, комуністом-утопістом».

Микола Сніжко

На таких сміливців, як В. Симоненко, у СРСР завжди чекала розправа: «Тоді ходили розносники чуток... Кого звільнили з роботи, кого викликали, кому рукопис зарізали, а кому вкоротили до невпізнання... Той самогубством покінчив... Тому дисертацію завернули, тому прописки не дали... Того скоротили, а того збираються скорочувати...» (Євген Сверстюк). Та навіть усвідомлюючи реальну небезпеку, молодий журналіст не сходив із раз і назавжди обраного шляху. Той, хто дружив із ним, мусив сповідувати п'ять заповідей:

1. Знати мову, якою пишеш.

2. Стати освіченою людиною.

3. Не бути байдужим до оточення.

4. Працювати до сьомого поту.

5. Мати те, що від Бога, - талант.

1960 р. у Києві було засновано Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з'явилася ініціативна громадська організація, у яку вливалися обдаровані юнаки та дівчата. В. Симоненко не відмовлявся їздити на виступи в зрусифіковані райони України, хоча жив у Черкасах і в столиці бував наїздами. Перевіряючи чутки про розстріли в катівнях НКВС і відшукуючи могили жертв сталінського терору, разом із художницею А. Горською вони натрапили на слід таких поховань на Лук'янівському та Васильківському кладовищах, у районі Биківні й навіть стали свідками страшного вандалізму: діти грали у футбол... справжнім людським черепом, простреленим кулею. Після побаченого поет написав вірш «Пророцтво 17 року», у якому осудив сіячів байдужості та нігілізму в незміцнілих молодих душах. Він звертається до влади з меморандумом, вимагає оприлюднити факти масових розстрілів українців і перетворити місця поховань на національні меморіали.

Віктор Зарецький. Блискавка (1970-ті рр.)

Із легкої руки редактора провідного столичного видавництва Надії Лісовенко поезії В. Симоненка потрапили до рук відомого в той час літературознавця й критика Степана Крижанівського, який дав їм високу оцінку, а вірші «Жорна» та «Дід умер» назвав геніальними. 1962 р. вийшла перша збірка поета «Тиша і грім». Тоді ж Симоненко почав вести щоденник. Ось один із записів у ньому: «Діти часом несвідомо говорять видатні речі... Уздрівши пам'ятник деспота, син запитав мене:

- Тату, хто це?

- Сталін.

- А чого він туди виліз?

Справді, Сталін не зійшов на п'єдестал, не люди поставили його, а він сам виліз - через віроломство, підлість, виліз криваво і зухвало, як і всі кати. Тепер цей тигр, що живився чоловічиною, здох би від люті, коли б дізнався, якою знахідкою для збирачів металолому стали його бездарні лубкові пам'ятники».

«Симоненко - єдиний поки що поет, що викристалізувався в провінції і вніс свій струмінь у поезію - струмінь оголеної правди і непідкупної чесності».

Євген Сверстюк

8 січня 1963 р. у Спілці письменників України в присутності автора відбулося обговорення його творчого доробку. Головував М. Рильський. Коли схвильований Василь Андрійович тихо продекламував своїх «Монархів», зал вибухнув оплесками. Поезії «Перехожий» і «Злодій» зустріли ще з більшим захопленням.

Для тоталітарної системи правдолюби становили небезпеку - 28 серпня 1962 р. В. Симоненка арештували. Довідавшись про це, вже наступного дня в м. Сміла прибули столичні колеги-журналісти й визволили Василя. Друзі помітили, що руки поета вкриті страшними синцями. Поет розповів: «Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні з піском, чи що. І цілили по спині, попереку... Я, бачте, їм не сподобався. Коли везли туди, погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш... І зараз відчуваю, ніби щось обірвалось усередині...».

«Пробудження індивідуальної гідності людини, усвідомлення нею своїх прав, свободи і обов'язків, возвеличення “людини праці”, утвердження права на безсмертя, себто поцінування кожної особистості незалежно від її соціального статусу - одна з основних етичних підвалин творчості В. Симоненка».

Тетяна Масловська

Убити не вбили, та, завдаючи ударів по нирках, суттєво підірвали здоров'я. Симоненко невдовзі захворів на рак. Київські друзі часто навідувалися до помираючого, та якось так уже виходило, що не вони його підтримували й розраджували, а він - їх. У переддень смерті, 12 листопада, він написав листа до президії правління Спілки письменників України, щоб виділили хоч якусь допомогу його самотній безпомічній матері.

Обкладинки видань творів Василя Симоненка різних років

Тривалий час вважали, що помер Василь Симоненко 14 грудня 1963 р., та мати поета Ганна Щербань уточнила, що сталося це 13 грудня. Через кілька днів після похорону митця влада наказала обшукати його дім, однак друзі встигли забрати звідти архів, і значна частина ліричних творів потрапила за кордон. За озвучені на радіо «Свобода» викривальні Симоненкові вірші кадебісти помстилися - змусили Василеву маму своєю рукою переписати заготовку листа до «Літературної України». У хід пішли погрози старенькій відібрати пенсію. Опублікований псевдолист став ще одним болючим фактом наруги і над покійним поетом, і над його матір'ю.

На малій батьківщині поета в Біївцях 1973 р. створено хату-музей В. Симоненка. До 80-річчя з дня його народження випущено іменну поштову марку. 2010 р. у Черкасах відкрито пам'ятник поету, а 2015-го у внутрішньому дворику червоного корпусу Київського національного університету ім. Т. Шевченка відбулися урочистості з нагоди відкриття погруддя В. Симоненка. Іменем поета названо п'ять премій: Літературна премія «Берег надії» імені Василя Симоненка (1986-2013), Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ (1987-2010), Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка (2012), Лубенська районна літературно-мистецька премія імені Василя Симоненка (2000), Журналістська премія імені Василя Симоненка (2012). Іменем митця названо школи в рідних Біївцях, Тернополі, Черкасах, Києві та ін.

«Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи - її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаєм, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, що ними живем... В. Симоненко - такого типу поет. По таких читач виміряє свої емоції, свої заповітні думи...».

Олесь Гончар

Пам'ятник Василю Симоненку в Черкасах. Скульптор - Владислав Димйон (2010)

Із легкої руки Олеся Гончара ми й сьогодні називаємо В. Симоненка «витязем молодої української поезії», а Дмитро Павличко так оцінює творчий шлях Симоненка: «Він мало жив. Немов літак, що ховається за обрієм швидше, ніж доб'ється до нашого слуху шум його двигунів. Василь Симоненко зник за пругом життя скоріше, ніж долинув до нас могутній гук його серця, заряджений тривогою двадцятого віку і любов'ю до української землі».

Діалог із текстом

  • 1. Який факт із біографії В. Симоненка вас особливо вразив і чому?
  • 2. За що саме поважали поета друзі-студенти?
  • 3. Серед поетів-«шістдесятників» В. Симоненко найчастіше писав громадянську лірику. Простежте громадянські мотиви у поезіях «Жорна» й «Толока».
  • 4. Із вивченого в попередніх класах наведіть інші приклади громадянської лірики В. Симоненка.
  • 5. Як радянська влада розправилася з непокірним поетом?
  • 6. Поясніть, чому закордонні публікації Симоненкових книжок у СРСР були сприйняті як злочин? А чи могли найбільш гострі поезії В. Симоненка вийти друком у Радянському Союзі? Подискутуйте у класі.
  • 7. Прокоментуйте одну з цитат (на вибір), наведених у розділі.

Діалоги текстів

• Підготуйте проект «Василь Симоненко - геніальний творець громадянської лірики». За основу візьміть вірші «Злодій», «Дума про щастя», «Дід умер», «Баба Онися», «Некролог кукурудзяному качанові» та ін.

Мистецькі діалоги

  • 1. Користуючись мережею інтернет, прослухайте пісню на слова В. Симоненка «Виростеш ти, сину» у виконанні Раїси Кириченко та хорового колективу. Які враження у вас викликав цей музичний твір?
  • 2. Прочитайте самостійно вірш «Тиша і грім» з однойменної збірки В. Симоненка і скажіть, наскільки картина В. Зарецького «Блискавка» відповідає його змісту. Що мав на увазі поет під метафоричними образами тиші та грому? Чи можна було б цією картиною проілюструвати згадану поезію в збірці? Обміняйтеся думками в класі.
  • 3. Розгляньте фото пам'ятника В. Симоненку в Черкасах, опишіть цей монумент та окресліть символіку, яку він виражає.

Діалог із науковцем

Олесь Гончар

ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ...

Випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуття національної гідності, Симоненко вважає себе повністю відповідальним за долю України, і тому беззастережно віриш кожному слову його натхненних поетичних присяг:

Я живу тобою і для тебе.

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду...

Лицарськість, безперечно, притаманна була його вдачі, його безкомпромісній, вольовій натурі. Обдарованість його була щедра, яскрава, однак почуттями, безоглядною відданістю народові поет не був винятком, він висловив характерне для багатьох, спраглими вустами виспівав юність свого покоління, став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників, і в цьому особлива сила і зваба його поезій... Справді, ніби молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, юнацький бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає життя.

  • 1. Поясніть поетику назви цієї літературознавчої статті.
  • 2. Як ви ставитеся до оцінки автором творчості В. Симоненка?

Поетична творчість Василя Симоненка

Кожен поет має свої улюблені теми, найчастіше вживає у творчості певні віршові розміри, використовує улюблені художні засоби і надає перевагу оригінальним символам чи метафорам. В. Симоненко як поет розкрився саме в громадянській ліриці, що засвідчує високий рівень його свідомості та національної самоідентифікації.

«Задивляюсь у твої зіниці...»

Поезія написана у формі пристрасного монологу. За уважного прочитання стає зрозуміло, що автор сподівався опублікувати її в Україні, а тому вдавався до певних компромісів: «хмари бурякові», «червоні блискавиці / Революцій, бунтів і повстань», висловлював бажання пролитися «крапелькою крові» на «священне знамено» (у підтексті - звичайно, червоне, радянське), але все це - вимушені поступки, те, що український письменник в екзилі Василь Барка називав «мисочкою молока для гадюки».

«Лірика В. Симоненка традиційна, та, попри цю риторичну традиційність, видно іншого поета - неоромантика. Неоромантизм вивільнює неповторну особистість в самому натовпі, не підносячи її над іншими людьми, розширює її права, дає їй можливість знаходити собі подібних або ж підносити до свого рівня інших, а не понижуватися до їхнього рівня. У неоромантиків героєм історії може бути і є будь-яка “людина натовпу”, що зробила зусилля і піднеслася над власною людською слабкістю».

Тетяна Масловська

«Поет “закодовує” свою тривогу і надію - свою Україну в багатьох поетичних рядках, підносить до рівня символів та алегорій, найчастіше уособлює в образі “багатої мами-землі”, в хліборобському родоводі, в образі Мадонни-Матері, в символі материнства. Любов Василя Симоненка до України сповнена чорними стражданнями і білою скорботою - він зримо уявляє її драматичну долю протягом багатьох століть, із сердечним болем сприймає сучасний стан рідної землі “з переораним чолом”, яку “вінчали з кривдою і злом”».

Микола Жулинський

Радянська цензура безпомильно вловила підтекст метафор В. Симоненка, побачила абсолютність його внутрішньої свободи («Маю я святе синівське право / З матір'ю побуть на самоті») і те, що поет в один ряд поставив «ворожу» Америку й «братню» Росію, обстоюючи своє питоме право мати Вітчизну («Хай мовчать Америки й Росії, / Коли я з тобою говорю»).

Олег Шупляк. Гніздечко (2016)

Україна для ліричного героя - не тільки «молитва», тобто сокровенне й найцінніше, а й «розпука вікова», адже багаторічна неволя та втрата державності стали долею української нації в «сім'ї народів» СРСР. Митець усвідомлював своє найвище призначення - творити для України, наближати її незалежність: «Ради тебе перли в душу сію, / Ради тебе мислю і творю...». Прояву такої високої амплітуди громадянської свідомості радянська влада, звичайно, пробачити поетові не могла.

Вірш складається з восьми катренів (чотирирядкових строф), римування в них перехресне. Віршовий розмір поезії - п'ятистопний хорей. Найбільш вдалий художній засіб - гіпербола-символ «Гримотить над світом люта битва / За твоє життя, твої права». Автор ненав'язливо дає зрозуміти читачам, що не можна усуватися від відповідальності за долю країни, адже «Рідко, нене, згадують про тебе, / Дні занадто куці та малі, / Ще не всі чорти живуть на небі, / Ходить їх до біса на землі». «Небо» прочитується ще і як верхівка влади, яку підтримують вірні служки внизу.

«Є в коханні і будні, і свята...»

Поезія «Є в коханні і будні, і свята...» належить до інтимної (любовної) лірики. Твір переповнений вірою в те, що справжня любов здатна подолати всі труднощі. Очевидно, у підтексті твору йдеться про реальні проблеми в новоствореній сім'ї Василя. Гіркий досвід підказує ліричному героєві, що «рожева вуаль» очікуваного щастя не затулить родину від життєвих випробувань, але вони повинні загартувати стосунки молодих людей. Роздуми ліричного героя побудовані на щирому переконанні, що кохання здатне перебороти все буденне, випадкове й розквітнути з новою силою: «І, бувало б, темніла зірка / У тумані тривожних дум. // Але певен, що жодного разу / У вагання і сумнівів час / Дріб'язкові хмарки образи / Не закрили б сонце від нас. // Бо тебе і мене б судила / Не образа, не гнів - любов».

Анна Брігіта Ковач. Побачення під дощем (2014)

Вірш написаний хореєм із пірихієм, римування - перехресне, строфи - чотирирядкові (катрени), усього у вірші п'ять строф. Завершується поезія палким освідченням ліричного героя: «Я без тебе не можу жить!..». Перший рядок (верс) поезії «Є в коханні і будні, і свята...» афористичний.

Діалог із текстом

  • 1. Як ви розумієте вірш В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...»?
  • 2. Схарактеризуйте образи-символи твору.
  • 3. Поясніть, чим саме поезія «Задивляюсь у твої зіниці...» була небезпечна для тоталітарної системи.
  • 4. Розкрийте красу персоніфікованого образу України в поезії В. Симоненка («Задивляюсь у твої зіниці...»).
  • 5. Проаналізуйте смислово-змістове наповнення вірша «Є в коханні і будні, і свята...».
  • 6. Випишіть найвдаліші художні засоби і поясніть їхню роль у поезії.
  • 7. Зробіть ідейно-художній аналіз одного з віршів В. Симоненка («Задивляюсь у твої зіниці...», «Є в коханні і будні, і свята...» або вашої улюбленої поезії - на вибір).
  • 8. Визначте стильову належність поезій В. Симоненка. Вкажіть основні риси його стилю, обміняйтеся думками у класі.

Діалоги текстів

  • 1. Прокоментуйте одну з цитат (на вибір), поданих у підручнику.
  • 2. Поміркуйте, із твором якого українського чи зарубіжного поета можна порівняти вірш «Задивляюсь у твої зіниці...».
  • 3. Порівняйте інтимну лірику В. Симоненка з поезіями про кохання зарубіжних поетів, які ви вже вивчали цього навчального року.

Мистецькі діалоги

  • 1. Розгляньте репродукцію картини Олега Шупляка «Гніздечко». Поясніть поетику назви цього художнього полотна й доведіть або спростуйте думку, що ця репродукція може стати ілюстрацією до вірша В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...».
  • 2. Розгляньте картину угорської художниці Анни Брігіти Ковач. Чи відповідає це художнє полотно ідейно-тематичному наповненню поезії В. Симоненка «Є в коханні і будні, і свята...»? Аргументуйте свою відповідь.

«Казка про Дурила»

Сучасні літературознавці вважають Симоненкову «Казку про Дурила» за жанром і містерією, і притчею, а походеньки головного героя - своєрідним паломництвом. Дослідниця Катерина Козачук наголошує: «Якщо ж говорити про такий жанр у творчості поета, як літературна казка, то жодна його казка не є беззастережно казкою для дітей. Можна навіть сказати, що форма фольклорно-літературної казки В. Симоненкові настільки вдалася, що, незважаючи на довге забуття «Казки про Дурила», інші його казки, переповнені алюзіями аж ніяк не менше, все-таки були видані, не попавшись на око цензурному Аргусові1».

1 Аргус - міфічна істота, велетень, тіло якого було всипане безмежною кількістю очей, а поперемінно спали тільки два з них.

Притча - жанр повчальної алегоричної розповіді, у якій фабула підпорядкована висновкам і повчанням (моралізаційній частині твору).

Приятель поета Микола Сніжко залишив спогади про задум «Казки про Дурила», адже за три місяці до своєї смерті Василь Андрійович хвалився йому, що не просто написав високохудожню річ, а «сотворив чудо»: «Хотів поему “устругнути”, а вийшла якась містерія». Тож, по суті, автор сам визначив жанр цього твору - поема-містерія.

Містерія (грец. musterion - таїнство, релігійний обряд) - у часи середньовіччя типова релігійна драма. Нині цей літературознавчий термін означає наявність у творі містично-казкових елементів, які легко розпізнаються, бо завжди проектуються на реальне суспільно-політичне життя. Причому письменники активно використовують алегорію, зокрема вводять алегоричні образи.

Як художній текст «Казка про Дурила» складається з трьох частин: експозиції, відвідин Дурилом країни Земного Раю і повернення в оновлений Рідний Край. Це розповідь про втрачену й віднайдену Батьківщину, Симоненкова літературна версія пробудження людської гідності й національної свідомості українців.

Сатирична спрямованість «Казки про Дурила» мала вибухову напругу, тож не дивно, що цей твір уперше вийшов друком аж через 24 роки після смерті поета. Як і кожна притча, «Казка про Дурила» має алегоричний зміст, реалізований завдяки гротеску й символіці. У народних казках Іванко-дурник, як відомо, постає набагато розумнішим, чуйнішим і винахідливішим від своїх начебто вдатніших братів. Тож і Дурило у творі В. Симоненка, незважаючи на його прізвисько, мудрий і сміливий. Уже в шестирічному віці він говорить те, про що бояться сказати дорослі, його ненавидять представники сільської старшини: «...Виродок твій губатий / сказав, ніби ми дурні».

Іван Марчук. Пробудження (1992)

Оксюморон, або оксиморон (грец. oxymoron - нісенітниця) - стилістичний прийом, що полягає в поєднанні слів чи словосполучень, значення яких взаємозаперечують одне одного, створюють смисловий парадокс. Наприклад, мудрий Дурило.

Батько й мати Дурила змальовані в іронічному ключі, проте читач усвідомлює, що недолугими й обмеженими їх зробило життя, перетворене сільською старшиною на безпросвітні злидні. Петро і Федора люблять свого єдиного сина, а батько, випроводжаючи Дурила в дорогу, висловлює найсокровеннішу надію сотень українських батьків щонайменше трьох останніх століть: «Може, десь виб'єшся у пани».

«Іронія є художнім принципом, що дає змогу автору розкрити та оцінити дійсність. Переважно це - карикатурне зміщення / спотворення, поєднане різкими контрастами, сполученням реального з фантастичним, трагічного зі смішним або дотепним. Через химерне, незвичайне розкриваються сутність явищ, їхні взаємозв'язки, глибина (поема “Кирпатий барометр”, а також казки “Казка про Дурила”, “Подорож у країну Навпаки”)».

Тетяна Масловська

Змужніння Дурила подано у фольклорному стилі: «Спало, де впало, / їло, що мало, / та, мов трава, росло. / Та хлопця й вигнало - / слава Богу: / не менше саженя1 в ріст. / Кулаки - мов горщата, / мов обаполи2, ноги - / і де те здоров'я бралося / в нього, / коли ж все життя / безконечний піст?».

1 Сажень - міра довжини, що становить 2 метри і 16 сантиметрів.

2 Обаполи (діалектне) - тут: стовпи.

Як і головні герої багатьох казок, Дурило йде шукати щастя й зустрічається з юрбою людей, які вихваляють Рай, у якому живуть. Вони, як їм здається, мають усе: «Повне корито бурди, теплу ковдру, затишну стріху та цукерку вряди-годи».

Ця спокуса змушує голодного Дурила піддатися на вмовляння старшин Раю і зректися Рідного Краю. Старшини Земного Раю є матеріалістами й пращурами людини вважають шимпанзе. Дурило досить спостережливий і одразу помічає шокуючі негаразди в Раю. Діалоги головного героя з місцевими жителями справляють моторошне враження й змушують пригадати криваву сталінську епоху: «- Чого, люди добрі, / в вас ноги в крові? / - Та це, - йому / кажуть, - / така у нас звичка: / до щастя дорога веде через / річку - / та річка із крові та трішки / зі сліз, / але ти не бійся», «тих людей, / що підло не визнали / наших ідей... / Ми їх, значить, трішечки, / зовсім помалу / кого задавили, кого / зарубали». Пам'ятник вождю Земного Раю - це легко впізнаваний монумент Леніну: «- А це що за ідол? - / питається знов. / - Це той, хто закон / наймудріший знайшов: / навчив нас хапати, / навчив убивати, / навчив людям в вічі Оману / пускати, / навчив нас, як жити / годиться на світі, - / читай заповіта його на / граніті». Славу деспотові співає муза, в образі якої постає продажна радянська літературно-мистецька братія: «...У Музи тієї цноти / не більше, ніж у повій».

Ленінопад - хвиля пошкоджень і демонтажів пам'ятників Володимиру Леніну та іншим політичним діячам радянських часів, що розпочалася в Україні майже одночасно з Революцією гідності 2013-2014 рр.

Як і всі герої казок, Дурило порушує заборону, незважаючи на небезпеку. Він виламує двері - й за ними знаходить символічний образ Щастя, власне, персоніфікованої Волі України: «За третім ударом впали / двері, / і враз ніби сонце сяйнуло / в печері. / І вийшло звідти дівча, / і всміхнулося мило: / - Спасибі за поміч тобі, / Дурило! / Я долю тепер не мину / і твою - / жду тебе, парубче, / у батьківській хаті, / у твоїм Ріднім Краю...».

Картина українського світу наповнена прозорою символікою і казковістю. Це вже вільна Україна і свідомий свого призначення український народ: «Озирнувся Дурило - / дивиться: / гори вогнем охопило, / і кривава ріка змеженіла, / а там, за рікою, / на тихій Зеленій горі / біліє батькова хата, / а під нею засмучена мати / пасе сонячних зайчиків / у дворі...».

«Казку про Дурила» вважають вершиною сатиричної поезії Василя Симоненка. Ця гротескова поема-містерія надзвичайної гостроти й виняткової сміливості стала унікальним явищем української літератури.

Діалог із текстом

  • 1. Поясніть, чому «Казку про Дурила» Василя Симоненка називають казкою-притчею і навіть поемою-містерією. Чим відрізняється притча від казки? Які риси притаманні містерії? Доведіть, що цей твір - саме поема-містерія.
  • 2. Як ви вважаєте, чому «Казку про Дурила» адресовано дорослим? Чи можна з певністю сказати, що це символічне відтворення життєвого шляху й становлення особистості за тоталітарного режиму?
  • 3. Розкрийте особливості побудови «Казки про Дурила». Що саме автор має на увазі під символічним образом Земного Раю? А поневоленої дівчини?
  • 4. Які засоби комічного використано в «Казці про Дурила»? Об'єднайтесь у «малі» творчі групи й проаналізуйте один із них (на вибір), підтвердіть свої висновки цитатами з тексту.
  • 5. Розкрийте роль художніх тропів у цьому творі. Визначте тип римування поезії.
  • 6. Поміркуйте, чи можна стверджувати, що «Казка про Дурила» В. Симоненка певною мірою автобіографічна. Аргументуйте свою відповідь.

Діалоги текстів

• Зіставте образ Дурила з аналогічними головними героями відомих українських та іноземних казок (Іванко-Дурник тощо). Поясніть, наскільки він є традиційним і що нового привніс В. Симоненко.

Мистецькі діалоги

  • 1. Розгляньте уважно картину І. Марчука «Пробудження». Зважаючи на дату створення, як ви гадаєте, що на ній зображено? Чому саме ця картина відтворена на марці «Укрпошти»? Підготуйте невелику доповідь (5-7 речень) про художника і його творчу манеру - пльонтанізм1.
  • 2. Ознайомтесь із фото зруйнованого пам'ятника В. Леніну. Проаналізуйте мовно-стилістичні особливості формування образу вождя Земного Раю в поемі-містерії Симоненка, зіставте їх із явищем ленінопаду в рамках декомунізації в Україні. Поясніть, чому саме Леніна та його прибічників зображено у творі поета як найбільшу загрозу українській нації, як її катів.

1 Пльонтанізм (діалектне пльонтати - плести, переплітати, заплітати) - стиль в образотворчому мистецтві, започаткований І. Марчуком. Картини наче сплетені з клубочків кольорових ниток.