Українська література. Профільний рівень. 11 клас. Слоньовська

ВОЛОДИМИР СВІДЗИНСЬКИЙ

(1885—1941)

Життєвий і творчий шлях

Володимир Євтимович (Юхимович) Свідзинський народився 26 вересня 1885 р. в селі Маянів Вінницького повіту Подільської губернії (тепер це Тиврівський район Вінницької області) у багатодітній родині (мав четверо братів і сестру) сільського священика.

Хлопець успішно здобував знання у школі, а 1899 р. закінчив Тиврівське духовне училище. Далі вчився у Подільській духовній семінарії. Батька перевели на іншу парафію, і Володимирові довелося покинути навчання в семінарії. Хоча юнака це не засмутило, адже висвячення і сан священика його аж ніяк не приваблювали.

Майбутній поет став вільним слухачем економічного відділу Київських вищих комерційних курсів, які були в 1908 р. реорганізовані в Комерційний інститут. Там Володимир здружився з Павлом Тичиною і познайомився з Валер'яном Поліщуком, що, безумовно, позначилося на його творчому змужнінні.

У січні 1913 р. В. Свідзинський закінчив Комерційний інститут, але екзаменів не складав, тому залишився без диплома. Довелося повертатися в село Бабинці, де на той час жила родина його батьків, і влаштовуватися заради шматка хліба насущного хоч на якусь роботу.

Батьки Володимира Свідзинського. Фото (1883)

Доля нібито усміхнулася юнакові: Подільська земська управа доручила йому зібрати дані про стан ткацтва. Володимир об'їхав чимало населених пунктів багатьох повітів Поділля і зібрав докладні відомості про 1607 ткацьких господарств. Тож нарис В. Свідзинського «Ткацький промисел» став одним із найцікавіших розділів книжки «Кустарні промисли Подільської губернії» (1916). Надалі юнак працював канцеляристом у Житомирі, тимчасово виконував обов'язки облікового урядовця у Волинській контрольній палаті.

Коли новобранця Свідзинського мобілізували на Першу світову війну, йому довелося воювати у 7-й російській армії, яка вела бої на теренах Галичини, а згодом і на території Подільської губернії.

1919 р. В. Свідзинський подав до Кам'янець-Подільського державного українського університету прохання зарахувати його вільним слухачем історико-філологічного факультету, де вже вчилися брати В. Свідзинського Олег і Павло, і провчився там п'ять семестрів (два з половиною роки). У цьому вищому навчальному закладі тоді викладали Іван Огієнко та Михайло Драй-Хмара, а літературне середовище міста славилося іменами Юрія Липи, Людмили Старицької-Черняхівської, Осипа Назарука.

Володимир Свідзинський із дочкою Мирославою. Фото кінця 1920-х рр.

Молодий поет готував до друку свої перші збірки, одружився із Зінаїдою Сулковською, яка народила йому доньку, але через злидні і брак житла переїхала до сестри у Вінницю і невдовзі трагічно загинула. Донька Мирослава, для якої В. Свідзинський написав чудові казки, залишилася на повній відповідальності батька, та, на жаль, через хворобу прожила недовго.

Є згадки, що певний час В. Свідзинський навіть був аспірантом однієї з кафедр університету і почав писати кандидатську дисертацію.

Проте Директорія1 впала, майбутнє України виявилося туманним, тож поет у пошуках кращої долі переїхав до Харкова. Там він працював літературним редактором у журналі «Червоний шлях», згодом - у газеті «Червона армія», багато перекладав, зокрема, здійснив перший повний переклад сучасною українською мовою «Слова о полку Ігоревім», а також трьох комедій - «Хмари», «Оси», «Жаби» - старогрецького поета Аристофана, які вдалося видати 1939 р. Вибірково перекладав В. Свідзинський також твори інших античних авторів (Гесіода, Езопа, Овідія). Відомі його переклади з іспанської, французької, російської, польської, грузинської, вірменської, адже він був поліглотом: досконало знав дві античні мови (старогрецьку й латину) і дев'ять сучасних.

1 Директорія - Директорія УНР, тимчасова українська влада в Україні (1918-1920), яка діяла після Гетьманату Павла Скоропадського.

Із 1927 р. Володимира Свідзинського почала нещадно цькувати більшовицька критика. Його твори не друкували ніде. Із тривогою очікуючи арешту, письменник великий за обсягом рукописний текст уже готової поетичної книжки «Медобір» віддав на зберігання поетові Олексі Веретенченку, який і вивіз ці вірші за кордон.

Інші власні рукописи поет носив із собою, тому вони згоріли разом із ним, коли в жовтні 1941 р. В. Свідзинського заарештували нібито за антирадянську агітацію. Його затримали разом з іншими представниками української інтелігенції, які не встигли евакуюватися з Харкова, куди наблизилися німецькі війська.

Меморіальна дошка Володимиру Свідзинському в Харкові

Поет був спалений під містом Куп'янськом у селі Непокритому в порожній стодолі, яку солдати НКВС1, готуючи страшну розправу над ні в чому не винними людьми, облили бензином.

1 НКВС (рос. НКВД) - Народний комісаріат внутрішніх справ (найжорстокіша радянська каральна чекістська організація).

Нині пам'ять про поета увіковічено. 2000 р. було засновано літературну премію імені Володимира Свідзинського. А 1 липня 2016 р. у Харкові відбулося відкриття меморіальної дошки на будинку Харківської обласної організації Національної спілки письменників України.

Поетична творчість

Дебютним віршем В. Свідзинського стала поезія «Давно, давно тебе я жду...», надрукована в першому номері журналу «Українська хата» за 1912 р.

У Кам'янці-Подільському Свідзинський публікує 1919 р. у часописі «Освіта» статтю «Народні українські пісні про останню світову війну»; 1920 р. у літературно-науковому додатку до газети «Наш шлях» - поему «Сон-озеро», а в літературно-науковому журналі «Нова думка», який редагував Валер'ян Поліщук, - вірші «Знову в душі моїй...» і «Пісенька» («Ой, ліщино густолиста...»).

1922 р. в Кам'янець-Подільській філії Державного видавництва України виходить перша збірка В. Свідзинського «Ліричні поезії». Це були твори не юнака, а вже зрілого 37-річного митця. Рецензії на неї надрукували Іван Дніпровський та Валер'ян Поліщук у журналі «Червоний шлях». Дослідники відзначили «камерність»2, інтимність поезії та закоріненість поетового вірша у народному фольклорі. В. Поліщук нарікав на брак громадянських мотивів, проте відзначив щирість поезії.

2 Камерність - деяка замкнутість, обмеженість у показі, зображенні кого-, чого-небудь.

Згодом у Харкові В. Свідзинський видав другу поетичну збірку «Вересень» (1927). Цього разу відгуки були різко негативні. Офіційні критики осуджували поета за відірваність від життя. А в книжці лише переважала пейзажна лірика, але з філософським осмисленням природи.

Остання прижиттєва книжка «Поезії» вийшла 1940 р. в Києві у видавництві «Радянський письменник», її редагував Юрій Яновський. Готував поет і наступну збірку «Медобір».

«У В. Свідзинського поетична філософія природи, тобто філософія людського життя в образах природи, в “приналежності” природі, багато в чому нова для української поезії. Висока культура цієї поетичної філософії та ступінь зосередженості думки на “вічних” питаннях складалися, мабуть, не без впливу вивчення античності, потяг до якої В. Свідзинський вже тоді відчував».

Іван Дзюба

Олег Шупляк. Сон калини (2015)

Поета називають «внутрішнім емігрантом». Він не був репресований разом з іншими представниками «розстріляного відродження», став членом Спілки письменників СРСР. Проте виразною домінантою творчості виявилася поетика мовчання. Василь Стус називав це «способом шляхетної герметизації власного духу», коли треба «замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником...».

Катерина Білокур. Осінь (1960)

1961 р. збірку вибраних поезій В. Свідзинського в канадському місті Едмонтоні опублікував Яр Славутич. Збірку Свідзинського «Медобір» (вірші, написані у 1927-1936 рр. й опубліковані в УРСР в 1937-1940 рр.) діаспорні митці-патріоти видали в Німеччині (Мюнхен, 1975).

Проте в Україну поет своїми творами повернувся ще не скоро: тільки 1986 р. було здійснено видання вибраного «Поезії», восени 2004 р. опубліковано «Твори: у двох томах», куди ввійшли вірші, а також переклади, листи і статті.

За життя В. Свідзинський здобув у поетичних колах великий авторитет. Микола Ткачук пише: «Йому першому читали свої вірші Микола Бажан, Майк Йогансен, Василь Мисик, Володимир Сосюра, Юрій Яновський... Лірика Володимира Свідзинського доповнює складну картину української поезії першої половини ХХ століття. Митець збагатив її класичною ясністю стилю, філософською глибиною і розважливістю».

У перших двох збірках В. Свідзинський проявив себе символістом, у «Поезіях» (1940) і посмертній «Медобір» (1975) - сюрреалістом, вдало використовуючи класичні форми віршів.

За оригінальність, неповторність, дивовижну неподібність таланту до поетичного дару сучасників Володимир Базилевський назвав Володимира Свідзинського «альбіносом1 серед українських поетів свого покоління». Причиною такого метафоричного окреслення оригінальності й самобутності цього поета стало те, що в нашому красному письменстві досі нема жодного лірика з таким тембром задушевності, ліричної чистоти, камерності.

1 Альбінос - людина чи тварина без пігментації. Альбіноси біловолосі (якщо це люди) чи білошерсті (тварини), райдужна оболонка їхніх очей позбавлена пігменту, тому очі в них червоні. У природі приблизно припадає один альбінос на двадцять тисяч особин. В. Базилевський має на увазі унікальність лірики В. Свідзинського.

Вірш «Холодна тиша. Місяцю надламаний...»

Цей вірш увійшов до підготовленої поетом до друку збірки «Медобір», яку він сам так і не побачив. Поезія має всі ознаки медитативної лірики. Це верлібр, вільний вірш, який звучить урочисто, як молитва. Як відомо, вільні вірші були улюбленим видом української поезії 20-30-х рр. ХХ ст. Цю поетичну форму широко апробували також футуристи, імажиністи.

Автор задіює всі можливості відчуттів читача, але найчастіше використовує тактильні, слухові й зорові художні образи, щоб унаочнити головні елементи його поетичної тріади: «самотність, труд, мовчання». Крижана самотність, холод у природі, неповний місяць, образ якого автор подає, а його ліричний герой сприймає надламаним і вважає суголосним власній душі, підсилений церковнослов'янськими лексемами «освяти», «умирилася», «неодіймані», а також біблійним образом винограду й молитвою.

«Якщо Плужник шукає в тиші гармонії і не знаходить, то для Свідзинського вона - нагода реалізувати себе як особистість... Свідзинський сприймає життя в усіх суперечностях, смирення ж Плужника - ненадійне смирення гордої особистості. Але обидва вони виламуються зі свого часу зацикленістю на особистісному, яке невід'ємне від універсального. Обидва притягують тим зарядом органічного егоцентризму, коли відчутні найделікатніші порухи душі».

Володимир Базилевський

Ліричний герой цього твору відображений у момент чуттєвого перелому, коли його душу вже огорнула тиха печаль, яка прийшла на зміну «туги злобної». Але і прозора, «як сніг на вітах», печаль скоро «осиплеться», а залишиться тільки «виноград відновлення». До речі, задля підсилення змісту сказаного це в поезії наголошено двічі: «Вона, як сніг на вітах, умирилася, / Вона, як сніг на вітах, і осиплеться». Біблійне Ісусове всепрощення ворогам своїм («Туги злобної / Немає більше. Місяцю надламаний, / Я виноград відновлення у ніч несу») у поезії стає всепрощенням і від імені самого поета. Зорі, які падатимуть біля ліричного героя, що молиться, - це і символи зв'язку з Богом, і символи обраності такої людини. Вірш має сюрреалістичний колорит: поміж рядків сказано значно більше, ніж словами. Тут звучить гімн людській душі й мікроскопічній, порівняно з огромом Космосу, людині.

Микола Бурачек. Тиша (пер. пол. ХХ ст.)

Відомий у 20-30-х рр. ХХ ст. український критик Яків Савченко вважав В. Свідзинського поетом, який народився не у своєму часі: «Я не хочу вгадувати, на скільки саме років запізнився прийти в літературу Свідзинський, але ясно, що його творчість, світовідчування й світогляд - цілковито поза нашою добою». Для таких поетів потрібне століття спокою, збалансованості, віри в Бога, як це було, наприклад, у часи бароко. Сталінський режим не розумів смислово-змістового наповнення поезій Свідзинського, а тому вважав їх крамолою, а поета - злочинцем.

Зате у наш час дослідники одностайні в думці, що без В. Свідзинського український модернізм не мав би такої багатоплановості і глибини, не відобразив би «того душевного стану, в якому б відкрився внутрішній зв'язок речей. Такі важливі стосовно цього “самота”, “мовчання”, “тиша” - всього лиш передумови цього стану, а серед них має тихо пломеніти духовна любов...» (Іван Дзюба).

Вірш «Прозорий січень небо розтворив...»

Поезія написана ямбом, римована (суміжне римування). Це справжня перлина медитативної лірики. Поет не ділить свого вірша на строфи, а тому цей твір слід сприймати цілісно. Тиша в ньому озвучена й мелодійно лунає подібно до тієї, що її описував М. Коцюбинський в новелі «Intermezzo».

«Входячи у медитативні стани, як у морські глибини, незрідка ламаючи рядок графічно, то подовжуючи його, то вкорочуючи, Свідзинський виносив звідти скарби своєї власної душі, самоцвітні зерна, якщо скористатися його ж означенням... Філософські роздуми і ліричні зітхання Свідзинського мають свій особливий чар. Він - поет дивовижної внутрішньої незалежності... Самотність для Свідзинського - радість пізнання універсуму і себе в ньому. А тиша - можливість висловити пізнане й пережите...».

Володимир Базилевський

Вільгельм Пурвітіс. Зима (1910)

Тло поезії - зимовий пейзаж сонячної січневої днини. Зрозуміло, що і блиск кришталиків снігу, і чистота морозного повітря, і небо, яке в січні особливо високе, безмежне, надихають ліричного героя на віру в те, що природа незабавом оновиться, все у світі зміниться.

У серці навіть оживає колишня любов, з усього зрозуміло, що нещаслива, адже зламаний паросток над потоком - не просто рослина, а ріка - ще й абстрактний Дунай, тобто ріка життя, ріка часу, ріка, яка перетікає із цього світу в потойбіччя. Втрачена кохана для ліричного героя - неземна постать, недарма її вбрання біле. Цілком можливо, що поет має на увазі музу. «Мрійне смеркання» - це також не пора доби, а мить натхнення.

Олег Шупляк. Зимовий сон (2015)

Попри елегійність настрою ліричного героя, відчувається оптимізм, вітаїстичний порив, бажання жити, адже людська душа, як і всі животворні процеси в природі, вічна.

Діалог із текстом

  • 1. Доведіть, що жорстока доля не милувала талановитого перекладача й надзвичайно цікавого поета В. Свідзинського.
  • 2. Що ви можете розповісти про тематичну та ідейну наповненість перших книжок поета та долю його посмертних збірок поезії?
  • 3. Як ви думаєте, чому В. Свідзинський був визнаним авторитетом для П. Тичини та Є. Плужника? Якими гранями таланту ці поети дотичні? Обговоріть у класі.
  • 4. Самостійно проаналізуйте один із запропонованих програмою віршів (на вибір). Складіть таблицю художніх засобів, якими користується поет, та проілюструйте їх прикладами.
  • 5. Пригадайте, що вам відомо про сюрреалізм як мистецький напрям. Прокоментуйте вислів В. Базилевського: «Є у Свідзинського й те, що зближує його з молодим Тичиною, з яким йому випало працювати якийсь час в одній газеті. Є й кроки у напрямку сюрреалістичних візій: “Обновляється древо мислі моєї”».
  • 6. Які морально-філософські проблеми порушив автор у поезіях «Холодна тиша. Місяцю надламаний...» і «Прозорий січень небо розтворив...»?

Діалоги текстів

  • 1. Образ-символ винограду трапляється і в ліриці М. Рильського, і у В. Свідзинського. Чим саме відрізняється його смислове навантаження у віршах цих двох поетів?

Мистецькі діалоги

  • 1. Розгляньте картини сучасного українського художника О. Шупляка й доведіть або спростуйте, що вони можуть бути ілюстраціями до сюрреалістичної медитативної лірики В. Свідзинського.
  • 2. Чим, на вашу думку, картина Вільгельма Пурвітіса «Зима» співзвучна з поезією «Прозорий січень небо розтворив...»?
  • 3. Об'єднайтеся у «малі» творчі групи і підготуйте короткі довідки про мистецький стиль К. Білокур та М. Бурачека, повідомте знайдену інформацію у класі. Проведіть диспут на тему «Як народна образність малярських робіт К. Білокур та М. Бурачека перегукується зі світовідчуттям поета В. Свідзинського?».

Діалог із науковцем

Елеонора Соловей

НЕКАНОНІЧНА ТРАДИЦІЙНІСТЬ: ВОЛОДИМИР СВІДЗИНСЬКИЙ

Традиційність Свідзинського - іншого масштабу. Якщо все-таки дошукуватися впливів, то це впливи українського народного світогляду і античності, яку він глибоко осягнув як перекладач Аристофана, Гесіода, Овідія. Ремінісценції1 знайдено хіба що із «Слова о полку Ігоревім...», а за канон йому править першопочаткова вірність поезії універсальним, зокрема морально-філософським темам (любов, смерть, віра, страждання). Свідзинському властива повага до духовної спадщини, духовна причетність до цінностей культури. Це виявляється в потужній міфопоетичній стихії його лірики. У твореному цим поетом світі справді панують «первісні» принципи духовного самопізнання і самовизначення.

Свідзинський споглядає світ як людина, ще ніби не обтяжена сучасним досвідом і знанням: все це ще належить набути. Оце безпосереднє світопізнання «від азів» являє в його творчості свій величезний поетичний та морально-філософський потенціал. Завдяки цьому мислительне і фольклорно-міфологічне начала постають у нього в дивовижному злитті. І в такому ж відношенні, близькому до тотожности, перебувають його індивідуально-особистісна свідомість і свідомість народнопоетична - з тим суттєвим уточненням, що остання ніби витворюється наново, постає «неготовою» і в процесі цього нового становлення виявляє, вивільняє значні експресивні ракурси і не меншу поетично-пізнавальну результативність.

Щось схоже на потужну активізацію генетичної пам'яті маємо в подібних випадках. Де інший поет послуговується відомими фольклорними символами, - цей творить свої - тієї ж природи, або ж збагачує вже існуючі цілим спектром нових значень.

Це достеменно та наївна свідомість, яка, пізнаючи дійсність, міфологізує її у конкретно-чуттєвих персоніфікаціях, одушевлених істотах, при цьому мислячи їх як цілком реальні...

«Міфотворчість» Свідзинського - унікально органічна й природна, ніби справді «дорефлективна»2.

1 Ремінісценція (латин. reminiscentia - спогад) - різновид запозичення письменником певних елементів (мотивів, образів, окремих виразів, деталей) із творчості попередників.

2 Дорефлективний - той, що передує самоаналізу, самопізнанню особистості.

  • 1. Схарактеризуйте фольклорні образно-символічні засоби вираження єдності людини, її пам'яті, внутрішнього стану і природи в поезії «Прозорий січень небо розтворив...».
  • 2. Як саме проявляється художнє осмислення дійсності з позицій міфологічних уявлень у творчості В. Свідзинського?