Підручник з Української літератури (профільний рівень). 10 клас. Слоньовська - Нова програма

Реалізм в інших видах мистецтва

Реалізм як напрям мистецтва знайшов своє відображення не тільки в літературі. Так, для скульптури друга половина XIX ст. ознаменувалася виникненням національної реалістичної школи, яку започаткували Леонід Позен і Пармен Забіла. Яскравим взірцем реалістичної скульптури став пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві скульптора Михайла Мікешина (1888).

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Скульптор Михайло Мікешин (1888)

Реалістичні твори на народну тематику з’явилися у західноукраїнському малярстві в 1860-х рр. - Корнило Устиянович створив багато портретів, низку картин на історичні теми й пейзажі. Остаточно реалізм утвердився тут наприкінці століття у творчості Антона Манастирського, Осипа Куриласа, Олекси Новаківського та Івана Труша. Саме ці художники як представники нового покоління митців змогли поєднати у своїх творах реалізм із досягненнями європейських імпресіоністів.

У мистецькій спадщині Івана Труша налічують понад 6000 полотен. Через усю творчість митця пройшов мотив самотньої сосни посеред степу, обшарпаної вітрами, обпаленої сонцем, зате вільної і прекрасної. Її вважають символом Труша-художника.

Івана Труша захоплювали і фольклорно-етнографічні мотиви. Тому з’явилися картини «Гагілки», «Гуцулка з дитиною», «Трембітарі», які відзначаються лаконізмом і простотою композиції.

Художники Наддніпрянської України принесли реалізм на свої землі значно раніше. У Петербурзькій академії мистецтв уже за кілька років після смерті Тараса Шевченка розпочався рух так званого ідейного реалізму. У 1870-х рр. було створено Товариство пересувних (передвижних) художніх виставок, яке ставило собі за мету поширення мистецтва серед загалу. Із-поміж художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців, які у своїй творчості прагнули відтворити побут українського села, наповнити зображувані сюжети виразними деталями з життя звичайного українця. Ідеться передусім про Костянтина Трутовського, Миколу Пимоненка, Миколу Ярошенка, Архипа Куїнджі, Олександра Мурашка, Киріака Костанді, Сергія Васильківського.

Корнило Устиянович. Бойківська пара (1870-1880)

Іван Труш. Самотня сосна (1919)

Іван Труш. Гагілки (1921)

Сергій Васильківський. Весна в Україні (1895)

Марія Раєвська-Іванова. Автопортрет із моделлю (1882)

По-особливому в жанрі пейзажу вдавалося працювати С. Васильківському, який геніально поєднав у своїх творах здобутки реалізму і українську національну традицію. Картини із зображенням української природи - це справжні шедеври, якими захоплюються тисячі поціновувачі мистецтва з усього світу.

У другій половині XIX ст. осередками українського художнього реалізму стали Одеса, Київ та Харків. У 1869 р. у Харкові була відкрита приватна рисувальна школа Марії Раєвської-Іванової - першої в Україні та Росії жінки - професійної художниці, яка отримала диплом Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Вихованцями її школи були маляри Петро Левченко, Сергій Васильківський, Генріх Семирадський, архітектор Олексій Бекетов, скульптор Володимир Беклемішев. Із 1875 р. в Києві діяла рисувальна школа, яку заснував Микола Мурашко. У її стінах згодом навчалися Микола Пимоненко, Сергій Костенко, Іван Їжакевич.

Інакше склалася ситуація в мистецтві українського зодчества. У другій половині XIX ст. класицизм утратив панівне становище й архітектори шукали натхнення в художніх стилях минулих епох. Так, у зовнішньому оздобленні споруд з’явилася еклектика, тобто поєднання елементів різних стилів. Важливою культурною подією стало спорудження в Києві Володимирського собору (1862-1896), для якого характерні прийоми візантійської архітектури. Володимирський собор - це також визначна пам’ятка монументального живопису, адже розписували його інтер'єр видатні художники того часу: Михайло Врубель, Віктор Васнецов, Микола Пимоненко, Михайло Нестеров та ін.

Наприкінці XIX ст. у зв’язку зі зростанням популярності оперного мистецтва було зведено оперні театри у Львові, в Одесі та Києві. І хоча архітектурне рішення цих споруд виключно еклектичне, екстер’єр театральних будівель створює враження цілісності й гармонійності.

Резиденція митрополитів Буковини й Далмації, нині - Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. Архітектор Й. Главка

Костел Св. Миколая в Києві. Скульптор Владислав Городецький (1899)

Видатний київський архітектор Владислав Городецький віддавав належне різним художнім стилям. Так, у 1899 р. за його проектом у Києві було зведено костел у готичних формах, у 1899-1900 рр. - кенасу1 в мавританському стилі. Творчість архітектора досягла вершини на початку XX ст., коли він прикрасив Київ неповторними оригінальними спорудами.

Не менш відомими і визнаними архітекторами тих часів були Олександр Беретті (Володимирський собор, будівля Першої гімназії в Києві), Віктор Шретер (будівля оперного театру й театру Соловцова), Йозеф Главка (будинок резиденції митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях), Юліуш Гохбергер (будинок Галицького сейму), Владислав Садловський (залізничний вокзал у Львові) та ін.

Творцем національного напряму української музики, який увів її в коло світового музичного мистецтва, справедливо вважають Миколу Лисенка (1842-1920) - талановитого композитора, диригента, музикознавця, педагога і громадського діяча. У 1870-1890-х рр. Лисенко створив найвідоміші свої опери «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба». Велику шану композитору принесли його вокальні твори «Музика до “Кобзаря” Шевченка», збірки народних пісень, романси на слова Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Старицького.

1 Кенаса - караїмський храм.

Будинок Галицького сейму у Львові. Архітектор Юліуш Гохбергер

Перша споруда вокзалу у Львові. Архітектор Владислав Садловський

На західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. також відбувається піднесення музичної культури. Традиції перемишльської школи продовжували Сидір Воробкевич (1836-1903) - автор хорової релігійної та світської музики, співо-ігор («Гнат Приблуда», «Убога Марта»), музики до творів Тараса Шевченка; Анатоль Вахнянин (1841-1908), який був засновником (1903) і директором Львівського музичного інституту у Львові, музично-хорових товариств «Торбан» (1870) та «Боян» (1891), автором першої галицької опери «Купало». Не можна не згадати імені Дениса Січинського (1865-1909) - професійного композитора Галичини, автора кількох хорів та опери «Роксолана».