Підручник з Української літератури (профільний рівень). 10 клас. Слоньовська - Нова програма

Повість «Людина»

У 1890 р. у Львові Ольга Кобилянська познайомилася із Михайлом Павликом та Іваном Франком. Їхні поради допомогли обдарованій дівчині відшліфувати раніше написане. Оповідання «Вона вийшла заміж», підготовлене авторкою для жіночого альманаху «Перший вінок» і розкритиковане І. Франком через низьку літературну вартість, письменниця суттєво доопрацювала. Переробленому твору О. Кобилянська дала назву «Людина», уточнивши: «Повість із жіночого життя». Твір присвячений Наталі Кобринській - незаперечній лідерці тогочасного жіночого руху. У 1894 р. цю повість надрукував журнал «Зоря».

На момент появи повість «Людина» вражала новаторством задуму, відчайдушною спробою О. Кобилянської показати новий тип жінки й намаганням знайти вихід зі складних життєвих ситуацій для багатьох її сучасниць, що вже не хотіли миритися з патріархальним поглядом на жінку.

Художня версія розгортання подій О. Кобилянської, за якою жінка повинна і здатна добитися права самостійно вирішувати свою долю, у час виходу «Людини» здавалася не зовсім вірогідною і життєво реальною чи на ділі можливою для втілення. Наталка Білоцерківець слушно нагадує не тільки про те, що авторка не особливо індивідуалізувала своїх героїнь «Людини» і «Царівни», не тільки списувала їх із себе самої як із винятку, унікального феномена, а й змушена була задля оптимістичної розв’язки використовувати античний метод «Deusex machina»1.

Сім’я пана Епамінондаса Ляуфлера, цісарсько-королівського лісового радника, була типово патріархальною, щоправда, трохи вище середнього достатку. До єдиного сина Германа-Євгена-Сидора батько ставився особливо трепетно, тож ледачому, безвідповідальному спадкоємцеві приділяв значно більше уваги, ніж чотирьом донькам, яких насправді вважав людьми другого сорту. Пані радникова давно змирилася з тим, що її чоловік для неї - цар і бог, тому потерпала душею за норовистих середульших дочок Олену та Ірину, які неодноразово вголос висловлювали думку про навчання жінок в університетах, їхнє право на власний вибір коханого та оплачувану працю поза межами дому. Літні віком подруги пані радникової труїли їй душу незавидною перспективою дочок, обмовами про нечуване нахабство Олени та Ірини, які «носять голови інакше», як дозволяло їхнє соціальне становище. Коли ж Ірина вийшла заміж за хворобливого й небагатого вчителя музики, Олена стала найбільшою проблемою для своїх батьків.

Герман, перебуваючи на військовій службі, заходив у все нові борги, тому все частіше з’являлися «векселі на поличках ляуфлерівського бюрка», які батько потихеньку сплачував уже й державними коштами, свідомо вчиняючи злочин. Розмови старого з приятелем-майором про «приборкання непокірної» відображають типове тогочасне ставлення батьків до своїх практично безправних дочок. Втративши коханого, Олена категорично відмовляється вийти заміж за перспективного і заможного доктора права К. і таким чином накликає на себе батькову лють: «Прокляття на тебе, невдячна гадюко!»

1 «Deus ex machina» - буквально: «бог з машини»; пристосування у давньогрецькому театрі, коли героя з безвихідного становища рятував бог, який «спускався з неба на сцену» на спеціальному пристрої.

«Справді, це одні й ті ж “аристократки духу”, вразливі, ніжні, трепетні істоти, котрі, однак, як влучно зауважив ще О. Маковей, не мають справжньої відваги до повного життя, і тому гинуть або в’януть (фізично чи частіше духовно), якщо тільки автори не змилосердяться над тими “царівнами” і не пошлють їм з неба чи якогось чужого краю казкового принца з передовими поглядами».

Наталка Білоцерківець

Волтер Крейн. Удома. Портрет (1872)

У повісті багато разів обігрується слово «людина»: і як здатність кожного на помилки, і як слабкість людського роду, і як поняття гідності та честі. Питання любові надзвичайно тонко й проникливо розв’язано у стосунках Олени й Стефана, однодумця дівчини. Дворічна розлука закоханих виявляється вічною, Олені також хочеться умерти.

Переписування нот, яким старається спочатку заробляти Олена, для її батька й матері - ганьба. Та ще більша неслава - неодружені дочки. Тож учителька цілком справедливо зауважує дівчині: «Всі вдовиці і старі панни, Олено, - вони нічо. Останні належать ще до тих безталанних, що ще до того і смішні. Самотні блукають у житті, без приюту, без становища, сказала би-м, без смислу, ат! - живуть, щоб не вмерти... Думаєш, що праця для ідеї заступить тобі живе щастя?» Ці слова спонукають Олену до роздумів. Цікаво, що дівчина не ідеалізує колишнього коханого, батько якого збожеволів від алкоголізму, а сам Стефан відчував, що може повторити долю батька, якщо у його житті не буде такої жінки, як Олена. Проте вийти заміж за коханого, навіть знаючи про його схильність до спиртного - одне, а вийти заміж за нелюба для Олени - зовсім інше.

Життя дівчини кардинально змінюється: самогубство Германа, звільнення з роботи радника за розтрату державних коштів, переїзд родини в глухе село, де від оренди поля найстаршої сестри прибутки були дуже мізерні. Хоч важка праця повністю лягла на плечі Олени та її наймолодшої сестри Гені, сімейні негаразди загострюються настільки, що сім’я живе надголодь, а п’яний радник ледь не вбиває молотком дружину.

Виживання родини Ляуфлерів завдяки каторжній праці Олени багато в чому нагадує подібні обставини життя Скарлет О’Хари на зруйнованій воєнними подіями плантації Тара в романі «Віднесені вітром» (1936) Маргарет Мітчелл.

Обставини ж тільки ускладнюються, адже «хоробливо скупа» найстарша сестра вирішила продати своє поле, цим самим залишивши батьків і трьох сестер без жодних засобів до існування.

Зустріч Олени з місцевим лісничим Фельсом, фізично досконалим, але досить примітивним заможним чоловіком, дає шанс Олені забезпечити матеріально своїх рідних. Ніхто з них, крім Ірини, не розуміє цієї жертви. Розмова сестер напередодні Олениного весілля із Фельсом промовиста і в понятті «ловів» нареченого, і в «завданні» найвідповідальнішої в родині сестри забезпечити родині гідне життя: «Хто питає про правду або про любов? Врешті, я була між вами найсильніша, то хрест нести припало мені».

Питання сімейного щастя і права жінки на відповідну роль у житті й суспільстві у цій повісті залишається відкрите. Адже Олена ненавидить свого чоловіка, а Фельс не розуміє її страждань, зі сміхом коментує несподівану істерику нареченої, що нібито плачуть усі «дівчата перед шлюбом».

Діалог із текстом

1. Чи можна сказати, що сім'я пана Ляуфлера була типово патріархальною родиною? Відповідь підкріпіть цитатами з тексту.

2. Чому Олена в жіночому середовищі провінційного містечка завжди виглядала білою вороною? Як ставилася дочка до маминих зауважень щодо своєї поведінки? Чи справді Олена порушувала правила моралі? А тогочасні правила поведінки панночки?

3. Розкрийте взаємини Стефана та Олени на основі їхньої останньої зустрічі і взаємного освідчення в коханні перед його від'їздом.

4. Чому Олена не могла нікому, крім доктора, відкритися зі своєю страшною трагедією? Що змінилося в поведінці героїні після смерті коханого? Як ви вважаєте, ці зміни були позитивні чи негативні?

5. Кілька разів у творі Олена каже: «Бо я - Людина». Який зміст вона вкладає у цю фразу?

Діалоги текстів

• Порівняйте образ Олени Ляуфлер з образом Скарлет О'Хари. Яка з літературних героїнь вам більше імпонує і чим саме?

Мистецькі діалоги

• Розгляньте картину Волтера Крейна «Удома. Портрет». Чим саме героїня цього полотна подібна до Олени Ляуфлер?

Діалог із науковцем

Володимир Погребенник

ЗОЛОТЕ ПАСМО ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

У перший період творчості визначальними для О. Кобилянської стають проблеми формування й розвитку цільної вольової жіночої особистості, пов'язані з європейським рухом за рівноправність жінки (ідеологом його в Галичині була Н. Кобринська). Героїні повістей «Людина» та «Царівна», відповідно Олена Ляуфлер і Наталка Верковичівна, є новітніми типами жінок мислячих, які прагнуть не лише родинного щастя, відкриття для себе світу науки, духовної культури, а й намагаються присвятити власні сили суспільно корисній праці...

Уже в ранній прозі О. Кобилянської увиразнився її ідеал жінки - освіченої, яка тонко відчуває красу природи і почуттів та виявляє справжню інтелігентність. Створені письменницею оригінальні постаті Ляуфлер і Лієвича («Людина») несли потужний виховний заряд, викликали симпатію тогочасної молоді. Вони відбивали прикмети становлення нового покоління української інтелігенцїі.

Тема музики, мистецтва, їхнього впливу на людину, доля талановитого митця є провідною в оповіданні «Valse melancolique». «Прочитали-сьте "Valse melancolique" - і знаєте історію мого життя. Се моя історія», - сповіщала О. Кобилянська в листі. У цьому творі викарбувано три артистичні образи Ганнусі, Марти і Софії, в яких вловлюємо чимало рис і самої письменниці, і її подруг - малярки Августи Кохановської, музикантки Софії Окуневської.

1. Що нового ви довідалися про твори О. Кобилянської «Людина» і «Valse melancolique»?

2. Чому тема молодої української інтелігенції на час виходу цих творів у світ була дуже актуальною?