Підручник з Української літератури (профільний рівень). 10 клас. Слоньовська - Нова програма

Вірш «Декадент»

Історія написання. Причина полеміки між Іваном Франком і Василем Щуратом

Як вам уже відомо, збірка «Зів’яле листя» І. Франка спричинилася до неоднозначної реакції галицької еліти. У 1896 р. «Зоря» надрукувала ювілейну розвідку «Літературні портрети. Доктор Іван Франко» Василя Щурата, у якій дуже виважено схарактеризовано друге видання збірки «З вершин і низин».

Доречно згадати, що сам В. Щурат був великим прихильником «декадентських поетів», зокрема Шарля Бодлера й Поля Верлена, які, як він наголошував, знамениті насамперед «незвичайною силою слова і пластики». Він висловив думку, що збірка «Зів’яле листя» І. Франка «є об’явом декадентизму в українсько-руській літературі», але зміст, який він укладав у слово «декадентизм», не був негативний. Навпаки, В. Щурат повів мову про несподіване Франкове перевтілення, разюче іншу іпостась автора (тоді ще поняття «літературний герой» не існувало) у «Зів’ялому листі», нову цікаву грань таланту вже відомого митця.

Василь Щурат. Фото

Поезія «Декадент», присвячена опонентові1, виявилася аж ніяк не такою відповіддю, на яку В. Щурат міг очікувати. Деякі строфи цієї поезії - уїдливий сарказм. Тож нічого дивного, що В. Щурат, як давній Франків приятель, відгукнувся на «Декадент» власним віршем «Се не декадент!». Вірші виявилися багато в чому подібними, проте абсолютна неспівмірність творчих обдарувань авторів звела нанівець намагання В. Щурата власним віршованим текстом перемогти навіть виразно декларативну2 поезію І. Франка.

Паралельно з віршем «Се не декадент!» В. Щурат опублікував у «Зорі» (1897) ще одну свою статтю «Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач штуки», у якій писав про подвійну природу декадентства як творчого літературного вираження митців. Літературознавець визнавав, що доцільно називати збірку «Зів’яле листя» І. Франка навіть не драмою, а трагедією, а також те, що «красою й оригінальністю, добірністю поетичних зворотів, поетичною свіжістю» саме ця книга перевершила всі ліричні твори автора, написані раніше.

Вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калино, чого в лузі гнешся?..», «Чого являєшся мені у сні?», за словами В. Щурата, це - безцінні «перли не лиш в нашій, але і в світовій поезії». На жаль, В. Щурат висловив кілька хибних закидів І. Франкові. Насправді, терцини поезії «Тричі мені являлася любов...» - одна з найбільших творчих знахідок у «Зів’ялому листі», а білі вірші філософської медитативної поезії «Душа безсмертна! Жить віковічно їй!..» - неперевершений досі взірець філософської лірики, В. Щурат же вважав ці твори художньо слабкими. Окремі докори літературознавця на адресу Івана Франка були суто емоційні.

А втім, і Франкова передмова до збірки посприяла тому, щоб літературна дискусія про його ліричну драму набула алогічних3 для аналізу твору мистецтва форм.

У наш час дискусію щодо збірки «Зів’яле листя» між Іваном Франком і Василем Щуратом найбільш виважено висвітлив Валерій Корнійчук. Зокрема, у статті «Василь Щурат і поезія зів’ялого листя» дослідник зауважив: «Поетична відповідь В. Щурата, який нав’язував галицькій публіці свою концепцію декадансу, відрізнялася і задерикуватістю, і зарозумілістю. Підхопивши розмовно-побутову, “дерев’яну” стилістику Франкового послання, що зумисне контрастувала з модерними “шарадами” та вишуканою декоративністю “штукарів для штуки”, молодий поет порушує етичні норми товариської полеміки, бо заперечує не уявний декадентизм свого опонента, а передусім високу естетичну вартість його творів, їхню художню майстерність, новаторство».

1 Опонент - супротивнику суперечці, який обстоює протилежну до висловленого думку.

2 Декларативний - урочистий, показовий, проголошуваний у вигляді своєрідної програми.

3 Алогічний - той, що суперечить логіці, недоладний.

«Геніальність - це дар робити те, чого неможливо ні навчитися, ні навчити».

Іммануїл Кант

«Удача зазвичай сліпить очі тим, кому належить».

Віктор Гюго

«Як тільки ми починаємо вважати, що керуємо своїм життям, у ворота вривається пан Випадок».

Вольтер

«Цікаво, що в одному з номерів “Зорі”, де публікувалася стаття “Поезія зів’ялого листя в виду суспільних завдач штуки”, з’явився цикл віршів В. Щурата Amor vincens (любов перемагає), назва якого запозичена з третьої частини Milosci Я. Каспровича1. Не викликає сумніву, що автор намагався протиставити “поезії песимізму” палаючий “діядем” власних пісень про кохання. Проте більшість їх стала блідою копією “Зів’ялого листя”, численні ремінісценції2 з якого трапляються мало не у кожній строфі... В. Щуратові не вдалося створити своє “Зів’яле листя”, але він першим звернув увагу на незвичайний, новаторський характер Франкової збірки, вперше розглядав її поезії у європейському контексті... Справжня вартість цієї української “Пісні пісень” полягає в тому, що з нею наше письменство записане, за словами Д. Павличка, “до світових, найщемливіших, для всіх народів і поколінь зрозумілих співів закоханої душі”».

Валерій Корнійчук

1 Я. Каспрович - Ян Каспрович, автор польської «сільської прози» в ліриці, сучасник Івана Франка та Василя Щурата.

2 Ремінісценція тут: явне запозичення.

3 Метр - тут: усіма визнаний талант у певній галузі мистецтва.

Водночас Василеві Щуратові хотілося слави Івана Франка, здавалося, що про любов він особисто може написати ще краще, ніж визнаний метр3 у «Зів’ялому листі».

Розпочата В. Щуратом дискусія продовжилася більш помірковано й виразно між Іваном Франком і Миколою Вороним, а ще пізніше - членами угруповання «Молода муза», які декларували принцип «мистецтво для мистецтва».

Особливості вірша «Декадент»

Після першої публікації у журналі «Зоря» (1896, № 17) цей вірш увійшов до збірки «Мій Ізмарагд», а точніше - у її розділ «Поклони», який вирізнявся надзвичайною патріотичною потужністю і вираженням громадянського кредо автора. Сюди ж увійшли такі важливі поезії, як «Поет мовить», «Україна мовить», «Сідоглавому». Поезію «Декадент» можна вважати поетичним маніфестом І. Франка, особливо якщо зважити на надіслані ним до газети «Діло» авторські афоризми.

«Чи варто було трудитися, щоб пустити у світ пару жмутків зів’ялого листя, вкинути в круговорот нашого сучасного життя кілька крапель, затроєних песимізмом, а радше безнадійністю, розпукою та безпорадністю?.. Та хто його знає, - думалось мені - може, се горе таке, як віспа, котру лікується вщіплюванням віспи?».

Іван Франко. Із передмови до збірки «Зів’яле листя»

Афоризми Івана Франка

• «Любов не обов’язкова, та почуття обов’язку обов’язкове».

• «Хто твердить: люблю свій народ, а не сповняє своїх обов’язків зглядом того народу - брехню твердить».

• «Справедлива увага - се хірургічна операція: болить і помагає; несправедлива увага - се сліпий вистріл: не болить того, на кого був вимірений, а тільки робить стрільцеві сором».

Сам Іван Франко в листі до свого знайомого Василя Лукича писав про причину появи «Декадента»: «В тім його мудруванню, що він (Василь Щурат. - Прим. авт. підручника) випотрошив із себе по поводу моєї особи, маса дурниць і помилок, та ніяк не зберуся їх направляти, та й якось ніяково самому се чинити... Один пункт я скристалізував у вірш, може, не дуже поетичний, та все ж таки, не зовсім дерев’яний». Це означало, що І. Франко присвятив свій вірш «Декадент» В. Щуратові й категорично виступив проти трактування інтимної лірики у «Зів’ялому листі» як занепадницької, песимістичної:

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга -

Се лиш тому, що склалось так життя.

Та є в ній, брате мій, ще нута1 друга:

Надія, воля, радісне чуття.

Іван Франко був свідомий, що його тінь як поета-декадента в негативному значенні цього слова може лягти на всю українську літературу як нібито занепадницьку. Тож авторові довелося захищати не себе, а свою націю, що він зробив в афористичній формі:

Який я декадент? Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Слово «мужик» засвідчувало спорідненість автора з українським народом, а висхідний шлях його розвитку («вгору йде») однозначно характеризував українців як націю, що прагне мати власну державу й готова приступити до її творення. Жодна з поезій І. Франка не мала такої виразної авторської позиції, як «Декадент». Уважається, що це автобіографічний портрет Івана Франка як «цілого чоловіка» у «подвійній душі поета», який був і громадянином, і митцем, а тому, за словами Антона Крушельницького, виніс на «розпуття велелюдні» своє патріотичне й свідомо розуміння України у світі та її народу.

1 Нута (діалектне) - нота, мелодія.

Діалог із текстом

1. Що ви дізналися про історію написання вірша «Декадент» І. Франка?

2. Хто такий В. Щурат і чому між цим поетом та І. Франком виникла полеміка?

3. Як ви розцінюєте спробу В. Щурата власним віршом полемізувати з І. Франком?

4. Проаналізуйте думку сучасного франкознавця В. Корнійчука про непроминальність «Зів'ялого листя» в нашому письменстві.

5. Що ви можете сказати про авторську позицію у вірші «Декадент» І. Франка? Чи імпонує вона вам і чому?

Діалоги текстів

1. Проінтерпретуйте один з афоризмів І. Франка, які він надіслав до часопису «Діло». Який із них суголосний віршеві «Декадент»?

2. Пригадайте, що таке «плагіат». Чи були ознаки плагіату у вірші В. Щурата «Се не декадент!» Чому ви так уважаєте?

3. Прокоментуйте (на ваш вибір) один з афористичних висловів європейських митців про талант (геніальність), застосовуючи його до постаті І. Франка або В. Щурата.

4. Як ви думаєте, чому Д. Павличко порівнював Франкове «Зів'яле листя» з «Піснею пісень» із Біблії?