Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

Узагальнювальний урок. Україна в ранньомодерну добу та її внесок у загальноєвропейську спадщину

Вивчений протягом навчального року курс «Історії України» охоплює три століття - ХVІ-ХVIII, що в європейській цивілізаційній історії визначається поняттям «ранньомодерна доба». Щодо масштабних подій, які вплинули не лише на розвиток європейських країн, а й на світову цивілізацію, - це період від початку Великих географічних відкриттів до перемоги над феодалізмом, дворянством і монархією під час Великої французької революції наприкінці XVIII ст.

Великі географічні відкриття поширили європейську цивілізацію на інші континенти, призвели до перерозподілу ресурсів, появи в Європі нових сільськогосподарських культур, зміни культури землеробства, міграції населення, формування міжнародного ринку тощо.

Головним торговельним шляхом стає океан. Набувають сили і політичного значення держави, які мали вихід до морів і океанів, а інші держави вели тривалу і вперту боротьбу за доступ до них. Торговельний обмін збільшив виробництво продуктів харчування, що вплинуло на різке зростання кількості населення і дало поштовх швидкому розвитку міст.

Торгівля з нововідкритими землями мала наслідком і накопичення золота в європейських країнах, які вкладали капітал у розвиток мануфактурного виробництва, що, в свою чергу, підвищило попит на сільськогосподарську продукцію (як сировину для мануфактур), яку постачали на західноєвропейський ринок країни, де було багато землі і можливостей для розвитку сільського господарства.

XVI-XVIII ст. - це час індустріального розвитку держав, боротьби між ними за лідерство, час існування і воєнно-політичної сили великих імперій (Священної Римської імперії Габсбургів, Османської, а у XVIII ст. і Російської).

На цьому тлі український народ у XVI ст. не мав, через зовнішньополітичні обставини більш раннього часу, власної державності. У XVI ст. етнічні українські землі знаходилися під владою Великого князівства Литовського, Польщі (з 1569 р. - Речі Посполитої), Угорщини, Молдовського князівства. Чернігово-Сіверщина з 1503 р. перебувала у складі Московської держави. А в південних степах кочували татарські орди, закриваючи доступ до Чорного моря. Ця важливої політичної ваги обставина перешкоджала долученню України до європейської цивілізації, але не виключила її з процесу соціально-економічного, політичного та культурного розвитку. Це доводить освоєний протягом навчального року фактичний матеріал.

Розшматування українських земель між названими сусідніми державами свідчить про те, що Україна того часу була не суб’єктом, а об’єктом політичних відносин у Центрально-Східній та Східній Європі. Геополітичне становище України робило її привабливою в політичних планах різних держав.

Зазначені вище європейські цивілізаційні процеси, однак, не обійшли українські землі. Так, попит на сільськогосподарську продукцію на західноєвропейському ринку призвів до швидкого поширення в українських землях в складі Великого князівства Литовського і Польщі фільваркових господарств і впровадження панщини (Устава на волоки 1557 р.). Люблінська унія 1569 р. і утворення Речі Посполитої (із захопленням Польщею українських земель, які раніше входили до складу Великого князівства Литовського) зробили її найбільшою за площею державою та однією з головних політичних сил у Європі.

Під впливом Польщі в XVI ст. у Великому князівстві Литовському, переважну більшість території якої складали українські і білоруські землі, завершується формування нового суспільного стану - шляхти. Українська шляхта, не полонізована і не покатоличена, у наступному столітті візьме активну участь у процесі творення національної державності.

Проте український народ саме в XVI ст. стає самостійним і активним чинником європейської історії.

Вільні селяни і міщани, займаючись господарською діяльністю, поступово заселяють Середнє і Нижнє Подніпров’я як частину Дикого Поля (утвореного внаслідок монголо-татарської навали ще у ХІІІ ст.). Його колонізація в середині XVI ст. (коли завершувався процес юридичного оформлення шляхти, а біднішим воїнам-боярам загрожувала перспектива перетворення у звичайних селян-землеробів) була посилена озброєними людьми - професійними воїнами. Так зародилося українське козацтво, яке вже з кінця XVI ст. виходить на міжнародну арену.

У середині XVI ст. унаслідок об’єднання окремих озброєних загонів козацтва утворилася Запорозька Січ - своєрідна козацька республіка. Тобто в межах кордонів держави, на її окраїні сформувався окремий державний організм зі своїм устроєм і правом, формально підконтрольний тільки великому князю (після 1569 р. - королю), а фактично майже незалежний у своїх діях. Доки на Запорожжі не накопичилася критична маса радикально налаштованих козаків із числа кріпосних селян і міщан, які втекли від швидко зростаючої панщини і посилення національно-релігійного гніту, Січ не входила у конфронтацію з урядом. Повстання почалися наприкінці XVI ст. і періодично вибухали аж до розгортання Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького.

Важливим фактором формування козацтва як стану і його юридичного оформлення було утворення реєстрового козацтва (1572 р.), яке діяло іноді спільно із запорожцями, іноді - нарізно.

Запорозька Січ і взагалі українське козацтво для європейських країн стали суттєвим, непереборним бар’єром наступу на них Османської імперії. І в постійному протиборстві Речі Посполитої і Московської держави з Османською імперією і її васалом Кримським ханством чинник українського козацтва мав величезне значення. Тому вже з кінця XVI ст. Запорозька Січ привертає до себе увагу урядів різних держав, які намагаються встановити з нею контакти і використати її бойову силу у боротьбі зі своїми противниками. Наступне століття буде для Запорозької Січі часом ще більшого підвищення її ролі в європейських подіях.

Стосовно єдності цивілізаційного розвитку Європи і України в XVI ст. можна навести й приклад поширення ідей гуманізму та розгортання реформаційного руху. У відповідному параграфі підручника зазначалося, що в різних країнах цей рух, маючи спільну причину, розгортався по-своєму. На українських землях його активна фаза припадає на другу половину XVI - початок XVII ст, і тут він мав свої особливості, пов’язані з наступом католицизму і боротьбою народних мас України за збереження православ’я. Ускладнювала ситуацію й ідейна боротьба навколо Берестейської унії 1596 р.

Перша половина XVII ст. - це період активного використання козацтва як військової сили у війнах різних держав (згадаємо польсько-московські війни, польсько-турецькі з битвами під Цецорою і Хотином та ін.) і одночасно зростання авторитету козацтва серед власного народу, для якого козак стає ідеалом. Це мало своїм наслідком збільшення числа втікачів на Запорожжя, а в місцях проживання городових козаків неофіційного визнання селянами і міщанами їхньої влади над собою. Що ж стосується європейських держав, то в джерелах (перш за все у пресі) український народ часто називають «козацькою нацією».

У XVII ст. Запорозька Січ - це збройні сили українського народу і зразок демократичного устрою суспільства. Разом з полково-сотенним устроєм реєстрового козацтва, закріпленим утворенням шести полків за Куруківською угодою 1625 р. цей устрій став основою формування Української козацької держави в середині XVII ст. Реєстрове козацтво, яке значною мірою включало в себе покозачену українську православну шляхту, та запорозька січова старшина були джерелом формування кадрів новонародженої козацької держави.

Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького суттєво вплинула на співвідношення сил європейських держав. Припинення у 1648 р. 30-літньої війни в Європі, у якій Річ Посполита очолювала Католицьку лігу держав, не було простим збігом із початком боротьби українського народу за свою незалежність. Те, що дипломати європейських держав обговорювали ще у 20-х роках XVII ст., стало реальністю. Польща не могла воювати на два фронти і змушена була шукати миру на заході. І вже в перший рік Національно-визвольної війни величезна територія України виломилася з-під панування Речі Посполитої, яка втратила «імідж» найбільшої і найсильнішої європейської держави. І те, що вона самостійно не могла здолати повсталий український народ, який протягом шести років боровся майже наодинці, впливало на зміни в міжнародних відносинах.

Б. Хмельницький, очільник держави, козацький старшина шляхетського походження, мав дипломатичні зносини з багатьма європейськими державами. У 1654 р. у боротьбі за звільнення від польсько-шляхетського панування він набув могутнього союзника - Московську державу, яка в давньому протистоянні з Річчю Посполитою переслідувала свої політичні плани - розширення державних кордонів і підвищення своєї ролі в європейській політиці.

Фактичний матеріал, викладений у відповідних параграфах підручника про воєнно-політичні події другої половини XVII ст., засвідчує, з одного боку, що Московська держава розглядала україно-московський союз як підданство України, з іншого - ведучи війни з Річчю Посполитою, Швецією, Османською імперією, керувалася лише власними інтересами. Це показують, у першому випадку, нав’язані новообраним гетьманам договірні статті, які щораз більше обмежували українську державність, аж до повної її ліквідації, а в другому - Андрусівське перемир’я (1667) і «Вічний мир» (1686) та інші міжнародні договори, які надовго залишали Україну розірваною навпіл по Дніпру, що став державним кордоном між державами-суперниками.

Боротьба українського народу за національне визволення і власну державність була дуже тривалою, кривавою і виснажливою. Свободу народу «просто так» ніхто і ніколи не давав. Розглянуті в підручнику події середини і другої половини XVII ст. підводять до висновку й про те, що виборовши державність і незалежність, треба вміти її захищати як від посягань агресорів, так і від внутрішньої руйнації через незгоди політичних еліт, що заохочувала царська влада, підтримуючи того чи іншого кандидата на гетьманство (за відомим принципом «розділяй і владарюй»), а також скеровуючи незадоволення народних мас своїм становищем (у тому числі від перебування на їхньому повному утриманні російських військ в українських містах) проти козацької старшини, яка намагалася розширювати й свої землеволодіння і поступово перетворювати селян у підданих.

У політичній сфері становище українських земель, що перебували в складі різних держав, цілком залежало від співвідношення їхніх сил. Так, Річ Посполита з її шляхетською анархією, правом liberum veto, упертим небажанням урівняти в правах з католиками не тільки численне православне населення України, а й численних українців-парафіян греко-католицької церкви уже з другої половини XVII, і особливо швидко у XVIII ст., крокувала до своєї загибелі, втративши за трьома поділами (1772, 1793 і 1795 рр.) не лише правобережні українські землі, а й Східну Галичину, якою вона володіла незмінно чотири століття, і в підсумку - свою державу взагалі.

Тим часом Московська держава, навпаки, зміцнювалася і розширювала свої кордони в різних напрямках, у тому числі використовуючи матеріальний і людський ресурс Української козацької держави - Гетьманщини і Запорозької Січі. А розширюючись і зміцнюючись, здійснювала наступ на українську державність - аж до ліквідації гетьманства і полково-сотенного устрою та особливого права Гетьманщини і Слобідської України, а також Запорозької Січі.

В умовах Північної війни (1700-1721), яку Росія оголосила Швеції (принагідно зверніть увагу, що бойові дії велися не на території Швеції), гетьман Іван Мазепа, який добре розумів перспективу і бачив реальні дії царизму щодо ліквідації «прав і вольностей» Гетьманщини, обрав своєрідний шлях врятування України, але зазнав поразки (обставини дивись у відповідному параграфі підручника).

Завоювавши вихід до Балтійського моря, ставши імперією, Росія використовувала українських козаків не лише як воїнів у численних війнах, котрі вела протягом XVIII ст., а й як дармову робочу силу: на будівництві нової столиці Санкт-Петербурга, ритті Ладозького і Волго-Донського каналів, спорудженні фортець і укріплень далеко за межами України, де вони гинули від голоду, холоду, хвороб (іноді до третини складу відправлених у трудовий похід козаків).

У XVIII ст. у становищі українських земель відбулися великі зміни. По-перше, Правобережжя внаслідок поділів Речі Посполитої відійшло до Російської імперії. Цим фактично було ліквідовано наслідки Андрусівського перемир’я 1667 р. і «Вічного миру» 1686 р.

У сфері соціально-економічній у XVI-XVIII ст. також відбулися дуже важливі зміни - від закріпачення селян згідно з Уставою на волоки (1557) і швидкого зростання панщини до ліквідації її явочним порядком (тобто без закону чи розпорядження верховної влади) на визволеній від іноземного панування території в роки Національно-визвольної війни середини XVII ст. Тоді утворилися господарства дрібних власників, засновані на особистій праці селянина, який, у разі потреби, міг використовувати найману працю. Землю також спочатку міг брати кожен, хто бажав господарювати і здатен був її обробляти. Займанщина була безуказним шляхом набуття землі всіма станами українського суспільства. Лише згодом козацька старшина, монастирі і церкви, окремі заможні міщани стали отримувати на свої володіння юридичні акти.

Поступова ліквідація української державності самодержавною імперією, зростання козацько-старшинського землеволодіння і економічної залежності селян призвели до знищення зародків капіталістичних відносин на Гетьманщині (фермерські господарства, пов’язані з ринком, а також наймана праця) у другій половині XVIII ст., та до ліквідації по суті республіканської Гетьманщини, а слідом за тим - повторного закріпачення селян (1783).

Запорозька Січ як своєрідна республіка також пережила значну еволюцію. У останній період свого існування вже не було походів запорожців, набувають значного розвитку зимівники як суто фермерські господарства, які суперечили самодержавно-кріпосницькому ладу Росії. Тому в 1775 р. Росія і ліквідувала цю основну загрозу існуючому ладу в імперії. Цим самим ще й було ліквідовано збройні сили українського народу, що уможливило незабаром і повну ліквідацію Гетьманщини як держави.

Розгляд фактичного матеріалу з історії створення духовних цінностей народу засвідчує дві головні ознаки культурного процесу України ХVІІ-ХVІІІ ст. По-перше, за будь-яких умов, сприятливих і несприятливих, відбувався поступальний процес накопичення духовних цінностей у всіх галузях, жанрах і формах культури. По-друге, незважаючи на розірваність українських земель одночасно і тривалий час між кількома державами, санкціонована ними денаціоналізація в сфері української культури, конфлікти й ідеологічна боротьба релігійних конфесій, навіть фізична руйнація внаслідок численних бойових дій архітектурних пам’яток, документів, книг - не змогли порушити єдність української культури.

Українці, сприймаючи кращі культурні досягнення європейської культури і створюючи свої власні, зробили значний внесок у загальноєвропейську духовну скарбницю. Рятуючись від денаціоналізації, український народ створив широку мережу братських шкіл і друкарень. Києво-Могилянська колегія (академія) забезпечувала кадрами не лише українські землі. Особливо багато її випускники і викладачі зробили для культурного розвитку (освіти, науки, церковного життя) Московської держави. Недарма царський уряд кращих із них забирав до Росії, у тому числі найздібніших у різних галузях освіти, науки, мистецтва, багато з яких навчалися і в європейських університетах, деякі з них навіть викладали там.

Пройшовши за три (розглянуті в підручнику) століття такі неймовірні випробування, народ зумів зберегти свою історію та культуру і накопичував сили для боротьби за свою незалежність, демократію, людську гідність.

Синхроністична таблиця основних подій та правлінь держав, з якими пов’язана історія України ХVІ-ХVІІІ ст.

Світова історія

Польща (з 1569 р. - Річ Посполита)

Велике князівство Литовське (до 1569 р.)

Московська держава - Росія

Османська імперія і Кримське ханство

Україна

Великі географічні відкриття (1492-1789). Поширення на земній кулі європейської цивілізації

Олександр

(1501-1506)

Олександр

(1492-1506)

Василь III

Іванович

(1505-1533)

хан Менґлі-Ґірей

(1466-1515 з перервами)

1492 - перша згадка в документах про українських козаків

XVI ст. -Реформація.

Перша буржуазна революція в Європі і виникнення індустріального суспільства (1566-1609, Нідерланди). Формування буржуазії, виникнення фермерства, початок мануфактурної промисловості

Сигізмунд І (1506-1548). Сигізмунд II Август (1548-1572). Утворення Речі Посполитої (1569)

Сигізмунд І (1506-1544). Сигізмунд II Август (1544-1572). Завершення юридичного оформлення шляхти як стану (1566).

Унія з Польщею з певною автономією

Іван IV

Грозний

(1533-1584).

Опричнина.

Лівонська

війна

(1558-1583)

Девлет-Ґірей І (1551-1577)

1508 - повстання на чолі з князем Михайлом Глинеьким.

Литовські статути (1529, 1566). Заснування Запорозької Січі (1552). Впровадження фільварків і панщини (1557).

Люблінська унія і загарбання українських земель Польщею (1569). Поява реєстрового козацтва (1572). Початок книгодрукування в Україні (1574)

Буржуазна революція в Англії (1640-1660).

Колонізація європейцями Північної Америки.

Тридцятилітня війна в Європі (1618- 1648)

Король Генріх Валуа (1573-1574).

«Генріхові артикули», утвердження станової «шляхетської демократії» і права шляхти виступати із зброєю проти короля (конфедерати).

Стефан Баторій (1576-1586). Сигізмунд III Ваза (1587-1632). Спроба королевича Владислава утвердитися на царському троні в Москві (1617-1618).

Деулінське перемир’я і приєднання до Речі Посполитої Смоленщини і Новгород-Сіверщини (1618). Хотинська війна з турками (1620- 1621).

Владислав IV (1632-1648). Смоленська війна з Московією (1632- 1634)

Ян II Казимир (1648-1668)

Федір Іванович (1584-1598).

Виникнення Московської патріархії (1589).

Борис Годунов (1598-1605).

Михайло Романов (1613-1645).

Олексій Михайлович (1645-16760).

Війна з Річчю Посполитою (1654-1667).

Повне закріпачення селян за Соборним Уложениям 1649 р.

Мухамед-Ґірей III (1623-1627).

Іслам-Ґірей III (1644-1654). Мухамед-Ґірей IV (1654-1665). Аділь-Ґірей (1665-1671)

Збільшення козацького реєстру, надання козакам привілею на володіння землями та козацьких клейнодів (1576). III Литовський статут (1588). Повстання під проводом К. Косинского та С. Наливайка (90-ті рр. XVI ет.). Берестейська церковна унія (1596). Гетьман Петро Сагайдачний (1616- 1622) і активізація морських походів, участь козаків у Хотинській війні 1620-1621.

Повстання козаків на чолі з М. Жмайлом; Куруківська угода і виникнення шести козацьких полків як адміністративно-територіальних одиниць (1625). Національно-визвольна війна 1648- 1657 рр.; виникнення Української козацької держави. Ліквідація кріпацтва на визволеній території (1648- 1783). Руїна. Андрусівське перемир’я 1667 р. і поділ України по Дніпру між Московською державою і Річчю Посполитою. Вічний мир (1686). Гетьманство Б. Хмельницького (1648- 1657); І. Виговського (1657-1659); Ю. Хмельницького (1659-1663)

Віденська битва з турками (1683)

Михайло Вишневецький (1669-1673 Ян III Собеський (1674-1696)

Федір Олексійович (1676-1682).

Іван і Петро Олексійовичі та їх регентша Софія (1672-1687)

Селім-Ґірей І

(1671-1678;

1684-1691).

Мурад-Ґірей

(1678-1684)

Гетьманство І. Брюховецького (1663-1665); Д. Многогрішного (1665-1672). Гетьманство І. Самойловича (1672-1687)

XVIII ст. - боротьба держав за колонії. Завершення промислового перевороту. Буржуазні революції. Просвітництво.

Семилітня війна в Європі (1756-1763)

Август II Фрідерік (1697-1733).

Станіслав Лещинський (1704-1709).

Август III Фрідерік (1733-1763)

Петро І

(1687-1725).

Північна війна

(1700-1721).

Проголошення

Росії імперією

(1721).

Палацові перевороти. Російсько-турецька війна (1735-1739). Єлизавета Петрівна (1741-1761)

Девлет-Ґірей III (1699-1724)

Гетьманство І. Мазепи (1687-1709).

Повстання на Правобережжі С. Палія (1702- 1704). Спроба І. Мазепи зберегти українську державність через союз із шведами (1708). Зруйнування Запорозької Січі (1709). Конституція П. Орлика (1710).

Гетьман І. Скоропадський (1708-1722). Ліквідація гетьманства (1722-1727). Гетьманство Д. Апостола (1727-1734). Ліквідація гетьманства (1734-1750).

Нова Січ (1734-1775).

Гетьман Кирило Розумовський (1750-1764). Спроба реформ

Американська буржуазна революція (1775- 1783).

Утворення США, прийняття демократичної конституції (1787). Велика французька революція (1789-1794)

Станіслав Август Понятовський (1764-17950).

Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795) між Австрією, Пруссією і Росією. Ліквідація Речі Посполитої як держави

Катерина II (1762-1796). Російсько-турецька війна (1768-1774). Селянська війна під проводом О. Пугачова (1773-1775)

Шагін-Ґірей

(1777-1783).

Приєднання

Кримського

ханства до

Росії

Коліївщина на Правобережжі (1768). Ліквідація Запорозької Січі (1775). Захоплення Австрією Галичини внаслідок Першого поділу Речі Посполитої (1772-1918). Приєднання Правобережної України до Росії внаслідок Другого поділу Речі Посполитої (1793). Знищення державності Гетьманщини і впровадження загальноімперського устрою (1782). Закріпачення селян Гетьманщини (1783)